У кого земля — у того влада!

АКТУАЛЬНО


Якою має бути земельна реформа на цьому етапі

Вважаю, що уряд Володимира Гройсмана найближче підійшов до реального бачення напрямів вирішення подальшої долі земельної реформи. Зокрема Прем’єр-міністр заявив: «Уряд пропонує повну заборону продажу землі іноземцям, великим холдингам. Ми за те, щоб земельна реформа відбулася в інтересах фермерства». Правильний акцент Прем’єр-міністра, спрямований на захист інтересів громадян України як єдиних співвласників основного національного багатства — землі та її природних ресурсів.

Однак ці наміри і начебто європейський обіг земель не відбудуться — принаймні доти, доки віртуальні паї (ділянки), яких на одному полі по кілька десятків і які перебувають у різних власників, не буде сформовано в цілісні господарські одиниці фермерського типу шляхом проходження через земельний запас у процесі державного землеустрою та землевпорядкування. А головне — Україні потрібен комплексний загальнонаціональний підхід, оскільки і «земля», і «влада» належать народу. Цього вимагає й Конституція України.





Право користуватися, а не розпоряджатися

Зокрема стаття 13 декларує: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які розташовані в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу». Це означає, що в Україні неможливо продавати чи купувати навіть у законний спосіб землю та її природні ресурси — об’єкти права власності українського народу. Цю вимогу підсилює інша важлива норма статті, яка декларує: «Кожен громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону». На жаль, поки що такого закону немає. Саме ця умова: лише користуватися природними об’єктами, а не володіти і не розпоряджатися ними — ключова.

Тому для здійснення декларованого користування існує сакральне слово «межа», до якої можна користуватися будь-якою, зокрема й чужою власністю, а за межею — ні! Замкнений контур межі уособлює ділянку, яка перебуває у власності (приватній, комунальній чи державній) і є об’єктом цивільних прав, що дає право володіти, користуватися і розпоряджатися лише земельною ділянкою як власною нерухомістю (продавати чи купувати) або здавати її в оренду для здійснення в її межах відповідного природокористування. Підтвердження цього — державний акт на право приватної (комунальної чи державної) власності на земельну ділянку, в якому вказують лише її межі. І лише той суб’єкт господарювання (незалежно від прізвища), котрий має у власності чи в оренді конкретну земельну ділянку (межу), може набувати право користуватися природними об’єктами права власності українського народу, і лише тією частиною, що розташована в межах ділянки.

Завуальовуючи сутність конституційної норми «користуватися», Земельний та Цивільний кодекси України підмінили її словом «поширюється», начебто право власності на земельну ділянку автоматично поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об’єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній розташовані, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, з висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Проте таке поширення — не предмет купівлі-продажу, бо це означало б, що автоматично позбавляється права власності український народ на еквівалентну площу території держави, і в такому разі руйнуються декларовані конституційні норми «унітарна, цілісна і недоторканна». Важливо усвідомити, що в оренду можна передати лише ділянку (межі) як об’єкт цивільних прав. Оскільки орендар — це не власник, поширення його не стосується.

Натомість реальне розмежування прав власності, особливо на час здійснення земельної реформи, дає можливість повноцінно виправити допущені помилки і ввести в систему економічних відносин України землю та її природні ресурси як природний капітал, впорядкувати землекористування, формуючи ефективні сімейні господарства, де громадянин-власник ділянки водночас є громадянином-користувачем і членом місцевої громади, на якого можуть поширюватися згадані норми Земельного і Цивільного кодексів України, оскільки не порушують права інших осіб, а також здійснювати державну регуляторну політику їх фінансування та підтримки. Наприклад, у Європі фермерові-господарю, який сповна сплачує податок за користування землею як природним об’єктом, повертають у вигляді дотацій, компенсацій, надбавок 200—500 євро на кожен гектар.

Знайти баланс

Успішність земельної реформи, особливо в сільській місцевості, також залежить від усвідомлення законних інтересів головних її учасників. За важливістю і верховенством інтересів проглядається щонайменше п’ять груп.

По-перше, це всі громадяни України (український народ) — співвласники землі та її природних ресурсів, які мають основний загальнонаціональний інтерес до створення умов раціонального природокористування всіма суб’єктами на території держави і до створення сприятливих умов ініціативним громадянам-господарям та підприємцям, які бажають комфортно й заможно житти у здоровому природному середовищі.

По-друге, це жителі сільських територій — усі члени місцевих територіальних громад, рівень життєдіяльності й добробуту яких пов’язаний із рівнем соціально-економічного розвитку відповідної території, охороною й раціональним використанням природних ресурсів в агроландшафтах та зі станом екологічної безпеки навколишнього природного середовища, які уособлюватимуть основний інтерес територіальної громади шляхом формування та реалізації програми соціально-економічного розвитку території.

По-третє, це власники земельних паїв (ділянок) — усі громадяни, яким надавали право на земельні частки (паї) без визначення в натурі задля організації власного господарства та зростання сімейного добробуту з огляду на те, що земля повинна належати тим, хто її обробляє. Їхній основний інтерес полягає в одержанні максимальної вигоди від розпорядження набутою власністю на земельний пай (ділянку) — в один із способів, що відповідає вимогам соціально-економічного розвитку та земельно-територіальному устрою відповідної території.

Ці способи: отримання земельної ділянки (ділянок — разом із родичами) для організації власного особистого чи селянського (фермерського) господарства, що ґрунтується на власній праці та праці членів сім’ї; передача в оренду земельного паю (ділянки); у разі виникнення бажання відчужити земельні паї (ділянки), незалежно від того, хто фактично здійснює землекористування, вони повертаються до земель запасу для формування цілісних господарських одиниць, а їхні власники (спадкоємці) гарантовано одержують відповідні кошти; відумерла власність на земельні паї (ділянки) переходить до земель запасу.

По-четверте, це власники особистих селянських господарств і їхні члени, які приєднали свої земельні паї (ділянки) до господарства для його розширення, а також власники сімейних фермерських господарств і їхні члени, які мають основний інтерес до безперешкодного ведення свого господарства в сприятливих умовах, відповідно до загальнонаціонального інтересу та інтересу місцевої територіальної громади, здійснюючи комфортну заможну життєдіяльність у здоровому природному середовищі.

По-п’яте, це власники сільськогосподарських підприємств, кооперативів, товариств та інших господарств, зокрема й так званих фермерських, які утворено внаслідок реформування КСП (радгоспів), а також власники різноманітних агробізнесових структур, зокрема агрохолдингів, які орендують земельні паї (ділянки) та інші земельні ділянки державної чи комунальної власності для користування природними об’єктами права власності українського народу в їхніх межах, мають основний інтерес до безперешкодного ведення свого агробізнесу лише методами, що узгоджуються з вимогами загальнонаціонального інтересу та інтересу місцевої територіальної громади, де розташовані такі ділянки.

При цьому Президент, Верховна Рада і уряд мають забезпечувати балансування всіх інтересів з огляду на національні.

Комплексний підхід, а не просто ринок

Водночас для розв’язання проблем земельної реформи необхідно реформувати чинні державні інститути, утворивши нову позавідомчу національну земельну установу України на кшталт Національного банку України.

Така національна земельна установа має виконувати роль утримувача землі та її природних ресурсів; здійснювати державну реєстрацію земельних ділянок і нерухомого майна та природних об’єктів, пов’язаних з ними, та прав власності на них, а також від імені держави забезпечувати і гарантувати права власності; вести прозорі та відкриті кадастрові й реєстраційні системи (єдина національна геоінформаційна система) тощо. Ця установа як інститут, на відміну від інших, матиме свій бюджет і складовий рентний банк і виконуватиме багатоцільові функції та завдання, що не притаманні Національному банку, державному бюджету та комерційним банкам. Діятиме національний регуляторний принцип, за яким платять сповна всі, хто користується природними об’єктами прав власності українського народу і одержують необхідну підтримку (допомогу) — лише ті, хто є активними учасниками звершення земельної реформи. Наприклад, основним чинником на етапі організації і становлення господарств фермерського типу (власник-господар) в сільській місцевості є створення безперешкодних і прозорих умов одержання ними вигідної фінансової допомоги на умовах співучасті бюджетів.

Основними функціональними складовими національної регуляторної політики мають стати просторове прогнозування й моделювання розвитку територій, а також комплексний державний землеустрій та землевпорядкування як новий цілісний землевпорядний процес.

Водночас важливим є виховання громадянина як духовно мислячої людини, яка була б не лише співвласником землі та її природних ресурсів, а й брала б активну участь у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування й реалізації основних конституційних норм як норм прямої дії. Адже в умовах зовнішньої агресії і гібридних війн зміцнення влади в Україні і подальший її розвиток може реалізуватися лише за відомим принципом: «У кого земля — у того влада!»

Олександер КОВАЛІВ,
доктор економічних наук,
заслужений працівник сільського господарства України,
автор наукової монографії «Звершення земельної реформи в Україні: нова парадигма»,
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Олександер КОВАЛІВ. 

Народився на Прикарпатті. У 1974 закінчив землевпорядний факультет Львівського сільськогосподарського інституту. Пройшов шлях від інженера до начальника управління земельних ресурсів та природокористування в Івано-Франківській області. У 1992 відкрив, вперше в Україні, Івано-Франківський центр геодезії, кадастру та геоінформаційних систем і став його директором. Тривалий час працював директором департаменту розвитку сільських територій Міністерства аграрної політики. Впродовж десяти років (1997—2007) очолював Комітет земельних відносин Асоціації фермерів та приватних землевласників України (на громадських засадах). Нині працює в Інституті агроекології і природокористування НААН. Пройшов фахові стажування в Швеції (1994) та США (1997).

https://ukurier.gov.ua/uk/articles/u-kogo-zemlya-u-togo-vlada/