За нами мчаться півтора десятки автомобілів і один мопед. В кожній автівці – четверо-п’ятеро розлючених лісорубів.
Вони женуть по роздовбаним лісовозами дорогам, попри те, що це авторалі закінчиться недешевим авторемонтом. І їх можна зрозуміти: зараз на кону – їхній незаконний бізнес, і вони хочуть приховати незаконну рубку лісу від журналістів та правоохоронців.
Але громадські активісти уже на місці злочину, фіксують порушення. Цього разу вони пішли у ліс вночі – коли їх ніхто не чекав, пише texty.org.uа.
Чому ужгородцям краще ховатися в хащі від великої історії
Гостинний прийом
«Ого, скільки людей на вулиці. Тут, мабуть, похорони. Давайте зупинимося», – Іван пригальмував і наша дружна команда (представники природоохоронної організації WWF та журналісти) дружно почали роздивлятися, що відбувається. Кілька десятків чоловіків стоять біля дерев’яного мосту, який веде через змілілу річку Тису. Тут є і підлітки, і дужі чоловіки, і дідусі. І навіть кілька жінок із дитячими колясками.
Та ні, труни наче немає. Та й вінків теж. Здається, це вони нас чекають!
Керівник проекту «Лісова варта» Дмитро Карабчук уже вийшов із автомобіля і почав розмовляти із явно вороже налаштованим людом.
– А ми вас уже зачекалися. Дві години тут стоїмо,- долинає із натовпу.
Значить, хтось уже попередив про наш приїзд. Чи не привітний керівник лісгоспу, з яким ми спілкувалися напередодні?
Поки місцеві жителі вели переговори із Дмитром та іншими членами нашої команди, які вийшли з двох наших мінівенів, я пішла попід річку в бік хиткого мосту, під яким у каламутній воді видніються пластикові пляшки та целофанові пакети. Кажуть, навіть місцева амбулаторія викидає використані шприци та капельниці прямо в річку. Хоч би не наступити.
Не минуло і п’яти хвилин як селяни заблокували міст для проходу моїх колег. Люди вже знають, що ми приїхали перевірити, чи справді зараз відбувається масштабна незаконна вирубка лісу.
Ділянка з нелегально зрубаним лісом поблизу Усть-Чорної на території Мокрянського лісгоспу
– Чого ви сюди приперлися? От чого?! Їдьте до себе і дивіться у себе! Це НАШ ліс! Це НАШ район!, – кричить природоохоронцям вусатий дядько, схожий на козака.
– Чиє замовлення виконуєте, продажні журналісти?!, – додає високий дужий чоловік, на його висках виступають вени.
– Ви хочете, щоб ми тут з голоду повмирали?, – підсумовують худенькі підлітки за спиною у старших, лускаючи соняшникові зернятка.
Лісоруби заблокували міст, щоб поліція не могла проїхати. Довелося йти пішки
Ще один активіст щойно приїхав на своїй тойоті і тут же обурено кинувся зі звинуваченнями, навіть не представившись:
– Ви розумієте, що ви мені контракт зриваєте?!, – вочевидь, мається на увазі, що якщо нелегально зрубану деревину не поставлять в зазначені строки, він втратить гроші.
І тут мені згадалися неприємні історії про побиття, які в дорозі розповідав представник WWF еколог Богдан Вихор. Особливо у пам’яті закарбувалися історії про те, як лісоруби забирали у журналістів знімальну техніку (яка, до речі, коштує кілька десятків тисяч доларів). Але поки що далі погроз «ми вам машини спалимо», «ви до Києва живими не доїдете» не зайшло.– Ви розумієте, що ви мені контракт зриваєте?!
Минуло кілька годин. На наш виклик приїхала поліція, спокійно записала покази та прийняла заяву про перешкоджання роботі журналістів. Ніхто нікого не б’є, ніхто не прориває блокаду. Свої покази для поліції оформляємо у дворі будинку, який знаходиться якраз навпроти містка. Гостинні хазяї готують каву та пригощають усіх охочих. Але ця доброзичливість оманлива. Закарпатці уперлись: «Ми вас у ліс не пустимо. Крапка».
– То не активісти. То хулігани. Ич, які хитрі, вирішують за все село, як лісом розпоряджатися. А у нас тут півтори тисячі люду живе, – огрядна жіночка хмурить брови, відводить журналістів в сторону.
І справді, хто усі ці люди?
Ведмедик
На відміну від «активістів», директор Мокрянського лісгоспу Володимир Куцин – коренастий, широкоплечий, зростом під два метри – зустрічає нас гостинно і з посмішкою. У руках Володимира – 41,8 тисяч гектарів лісу протяжністю сто кілометрів. Тож він тут – дуже поважна людина.
Уже п’ятий раз поспіль Куцина обирають депутатом сільради. Правда, за вісім років на керівній посаді він набрав 22 кілограми, і тепер комплексує через це: «І як знати, як схуднути! Як був лісничим, то був худим, як патик!». Тож позаочі підлеглі жартома називають його Ведмедиком.
Чоловік показує недавно відремонтовані офісні приміщення – блискучий паркет, ідеально рівні стіни, картини та грамоти в гарних дерев’яних рамках: «Переможець конкурсу з охорони праці – 2013», «Перше місце у трудовому суперництві за підсумками фінансово-господарської діяльності – 2016», «Переможець першого туру всеукраїнського рейтингу «Сумлінний платник податків»-2016».
«У нас працює 132 працівників, і середня зарплата 9000 гривень. У мене зарплата 277 тисяч гривень на рік (23 000 у місяць), у жінки – 160 тисяч. Грошей вистачає з головою: і дітям, і внукам», – аргументує Володимир, розуміючи, що його можуть підозрювати у корупції. – Словом, за роботу у нас всі тримаються. Бо в нас крім лісу, сільради та школи роботи більше немає.
А порушення – трапляються вкрай рідко. Чесно можу сказати, що з 2003-го року на самовільну рубку люди не йдуть. Тільки в екстрених випадках – коли був паводок – ми виписували лісорубні квитки постфактум. Такого не буває, щоб рубали без лісорубного квитка».
За словами Володимира, у минулому році лісгосп посадив 272 гектари лісу – скільки і зрубав.Чоловік із гордістю розповідає про процес насаджень, і сердиться, що журналісти дуже мало про це пишуть, і даремно розвіюють міфи про хитромудрі корупційні схеми, в яких фігурують лісгоспи, поліція, СБУ, прокуратура…
«Для заліснення одного гектару лісу потрібно 4-6 тисяч саджанців. Їх садять протягом одного місяця – поки триває вегетаційний період у рослин. Щоб встигнути, лісгосп залучає півтисячі місцевих жителів: і дорослих, і дітей, – директор розцвітає у посмішці і дивиться у вікно, звідки видніється прекрасний вид на гори. – Школярів відпускають з уроків, і вони заробляють по 150-200 гривень в день. На ділянках, де ми рубали до нового року, уже все засаджено молодняком. Садимо ялицю, ялину, бук, клен, ясен».
– Так яка ж функція лісгоспу на першому місці: збереження природи чи господарська діяльність?
Директор трохи розгубився:
– Ну. Збереження природи. Але, з іншого боку, якщо ми будемо рубати тільки сухостій, то ніякого прибутку не буде. Ми не настільки багаті, щоб таке собі дозволяти. Он в сусідньому заказнику було 50-200 гектарів вітровалу. Але є певні заборони проводити рубки. І тисячі кубів всихають повністю. Ви не хочете їсти гниле яблуко, правда ж?
– Бачу, із ваших слів, у вашому лісгоспі – повний порядок. А що робиться в сусідніх? Ви як людина місцева з великим досвідом, маєте бути в курсі.
– Ну от в сусідньому лісгоспі керує мій кум. Дуже гарний чоловік. І людина порядна. От за нього можу точно сказати – там все в порядку, – Володимир знову почав посміхатися.
– Так… За кума гріх погано казати. А в інших лісгоспах що робиться?
– Ну… я не можу за сусідні лісгоспи говорити. Там є керівники, хай за себе говорять, – директор схрестив руки і закрутив головою, всіляко стримуючи себе від видачі регіональних секретів.
– Не хочете сваритися?
Керівник втупив очі в стіл, міцно стиснув губи, і важко зітхнув:
– Ви розумієте… От ви поїдете в Київ. А нам тут жити.
Життя у лісі
Двісті років тому селище Усть-Чорна заснували німці-переселенці, які приїхали для того щоб організувати промислову вирубку лісів у верхів’ї Карпат. Вони вирубали букові ліси і засадили ділянки смерекою, яка хоч і дешевша, але швидше дозріває до промислового віку. Це долина на стику трьох гірських масивів – Внутрішніх Ґорґан, Свидівця та хребта Красна. За кілька століть невеличкі будиночки розтягнулися на чотири кілометри вздовж гірської річки Тересва. Деякі дерев’яні німецькі хатинки стоять і досі. А от нові будинки будують переважно із газоблоку – бо з дерева дорого.
Хоча і тоді, і тепер місцеві жителі заробляли на життя деревообробкою.
У голови сільради, наприклад, – своя лісопилка. Багато хто працює у лісгоспі, а хтось – на приватні фірми, які законно і/або незаконно валять ліс.
– А дерев’яні меблі, двері тут виробляють?, – цікавлюся у місцевого лісоруба – 62-річного Михайла Васильовича.
– Ні, тут меблі не роблять, – чоловік категорично хитає головою.
– А чому?
– Бо дурні!
Чоловік запевняє, що в тутешніх лісах завжди був порядок. Він повертається обличчям до гір і гордо показує рукою то на одну, то на іншу гірську вершину:
«Я тут пиляв. І там пиляв. Я всюди пиляв!, – Михайло показує на ділянку гори понад селом, на якій ростуть молоді дерева заввишки 5-8 метрів. – Тут була суцільна рубка у 92-му році. Бачите, все заросло».
Гірський схил над селом через 26 років після суцільної рубки.
На противагу вирубці лісу тут можна розвивати «зелений туризм». Селяни із гіркотою згадують історію занепаду турбази «Ялинка» – її закрили зі зміною власника.
«Гарна база була. Там були лижні траси. А тепер доводиться відроджувати «зелений туризм» своїми руками, – зітхає висока засмагла тітка Оксана. – Але масштаби зовсім не ті, що могли бути за існування цілого туристичного комплексу».
Зараз в Усть-Чорна туристів небагато. Та й інфраструктури для розслабляючого відпочинку нема. Для них збудували лише піцерію та хостел.
Біля розбитої гірської дороги сидить на маленькому стільчику жінка із півторарічним хлопчиком на руках. Малюк грається із роботом і майже не звертає увагу на автівки, які проїжджають повз. За 40 гривень я купила півкіло чорниць.
Збором грибів та ягід займаються в основному жінки. Смаколики вони продають біля дороги та отримують з того 300-400 гривень на день.
Безутішним себе почуває дід Іван. Він мріяв стати музикантом із дитинства, але натомість через волю батьків 33 роки працював токарем, а потім їздив до Москви та Чехії на заробітки.За що мені любити цю державу? Вона мені що, дороги нормальні побудувала?
«Нелегко за кордоном, – згадує він. – Як там ставляться до наших, ви і самі знаєте. Але я не патріот. А чого це я маю бути патріотом?! За що мені любити цю державу? Вона мені що, дороги нормальні побудувала? 25 кілометрів від Дубового треба їхати годину! А в Германії цю відстань за десять хвилин проїжджають! Ліс ріжемо, і вже мали б бути… не знаю… авіадороги! А ви подивіться на цей жах! У нас недавно немовля померло у кареті «швидкої», бо та не могла швидко доїхати до лікарні».
Лісовози вщент знищили місцеві дороги. Фірми перевантажують машини, аби зекономити.
Нарікання на дороги – це одна із найбільших зауважень місцевих жителів до української влади. Втім, ніхто, з ким я спілкувалася, не пов’язував стан дороги із лісовозами, які їздять туди-сюди і розбивають ці дороги. Т
Нелегальна годівниця
Я цілий день стояла в одному місці рахувала лісовози та розмовляла з лісорубами. Кожні 20-30 хвилин – і вдень (сама бачила), і вночі (за розповідями місцевих) – через Усть-Чорну проїжджає переповнений деревиною лісовоз. Деякі їздять за фальшивими номерами. При СРСР за раз було дозволено везти 13-14 кубів лісу, а зараз перевозять 25-30 кубів – це приблизно 15-18 тони ваги. А якщо додати вагу самого автомобіля, то разом виходить 35 тон. Тому і не дивно, що під такими навантаженнями місцеві дороги розсипаються на очах.
Місцеві лісоруби мають конспірологічну теорію: дороги не ремонтують, щоб зайві люди туди не сунулися зайвий раз. Тому кожен автомобіль із номерами іншої області тут опиняється під пильним наглядом.
В 2017-му році у тутешньому лісгоспі офіційно зрубали 89 тисяч кубів деревини і отримали прибуток 9,5 мільйони гривень. А якщо порахувати лісовози в Усть-Чорній, то, за приблизними підрахунками виходить, що за рік вивозиться 450 тисяч кубів деревини, в п’ять разів більше, ніж декларує лісгосп. Я рахувала так: 30 кубів одної вантажівки множимо на 50 лісовозів на день множимо 300 робочих днів. Звичайно е цифра не дуже і дуже приблизна, бо бувають різні дні, але уявлення про порядок цифр дає.
Тобто, І тут згадалися скарги директора лісгоспу на те, що 75% прибутків лісгосп віддає державі, і для розвитку підприємства грошей не залишається: «Наприклад, потрібні гроші на закупівлі, на ремонт приміщення, спецодяг. У лісгоспі працює 30 вальників лісу, і один костюм для вальника коштує 5 тисяч гривень – бо він пошитий із суперміцної тканини, яку не бере навіть бензопила».
Якби усі прибутки були прозорими, вірогідно, грошей вистачило б не тільки на форму, а й на податки за які можна збудувати нормальну дорогу.
Та залишається питання: чи можна рубати в таких обсягах, як зараз легально? Можливо, якщо дозволити більше рубати легально то зменшаться тіньові вирубки? Відповіді потребують окремих досліджень.
«Білий ліс» вивозять вдень, а «лівак» – вночі. Зарплата водіїв лісовозів залежить від кількості ходок з лісом, обсягу перевезеної деревини, та зазвичай складає тисячу доларів на місяць.Середня зарплата вальника у лісгоспі 9 тисяч гривень, а «чорного лісоруба» – 15 тисяч
Лісоруби зазвичай працюють групами по 3-4 особи. Рубають по шість днів на тиждень; вихідний – неділя та святкові дні. Середня зарплата вальника у лісгоспі 9 тисяч гривень (після сплати податків), а «чорного лісоруба» – 15 тисяч (без всяких податків). Зазначмо, що для роботодавця ці 9 тисяч білої зарплати на руки працівнику означають приблизно ті ж 15 тисяч виплачених зі свого прибутку. Половина з 7 тисяч, які віддаються державі, піде на пенсії, інша до місцевого бюджету, який утримує школи і місцеві дороги.
Заробити на лісі вдається і лісничим. Наприклад, на дровах. Щоб отопити невелику сільську хату, потрібно 6-7 кубів лісу на опалювальний сезон. Тож лісівники дозволяють місцевим мешканцям зрубати на рік кілька буків, кожен з яких містить 2 куба деревини.
«От я пенсіонерка, – скаржиться 69-річна жителька селища Усть-Чорна Єлизавета. – І мені треба три машини дров на зиму, щоб обігріти хату. А одна машина коштує 5,5 тисяч гривень. Де я їх візьму? На дрова у нас субсидії нема. Я не живу, я виживаю».
У лісгоспі можна придбати машину дров дешевше – за 800 гривень. Але за доставку треба платити додатково 3-3,5 тисячі. Тож все одно сума для пенсіонерів виходить непосильна. Тож доводиться домовлятися інакшим способом.
«Місцеві для своїх власних потреб домовляються з лісничими і вони дозволяють потроху на опалення хат зрубати пару буків нелегально. А от лісова мафія працює по крупному і домовляється з керівництвом лісгоспів, – розповідає закарпатський активіст Олександр (ім’я змінене на його прохання– Ред.). – Лісничий як правило сам вказує місцевим де і що вони можуть зрубати для власних потреб. Якщо хтось хоче зрубати більше, має ділитися. Стандартно це становить 20 відсотків від ціни зрубаних дерев. Тобто, якщо зрубано 25 кубів для завантаження лісовоза то 5 кубів – це хабар лісничому».
Місцеві мають право на приблизно на 10 кубів лісу в рік для опалення однієї оселі. Точна цифра залежить від породи дерева.
«На практиці є два поширених легальних варіанта взяти дрова. Більшість просто купує машини в лісгоспі, не цікавлячичь їх походженням. Решта купує в лісгоспу дерево “на лісосіці”, тобто вони їдуть в ліс і самі розпилють і вивозять дрова, іноді навіть самі рубають.
І є третя схема, яка на жаль широко поширена зараз – це просто нелегальні рубки. Зазвичай лісгоспи “закривають” очі коли місцеві вирубують сухі дерева або забирають поодинокі впалі від вітру дерева», – говорить еколог Петро Тєстов.
Розповіді активістів регулярно знаходять підтвердження у реальних випадках затримань корупціонерів. Наприклад, нещодавно у Турбацькому лісництві ДП «Брустурянське ЛМГ» правоохоронці зафіксували, як майстер лісу вимагав 63 тисячі гривень хабара за відпуск 38 кубометрів деревини за фіктивними документами.
Таку ж кількість ялини він незаконно продав без належно оформлених документів. Під час обшуків на території лісгоспу знайшли більше 500 кубів незаконно зрубаної смереки вартістю 750 тисяч гривень.
Втім, існує набагато простіший та легальніший спосіб збагатитися. Деякі керівники лісгоспів отримують доходи легально, виплачуючи собі непомірно високі зарплати.
І неважливо, чи успішним є їхнє господарство. Наприклад, у 2017-му році директор Стрийського лісгоспу (що на Львівщині) Ростислав Павлів заробив 687 тисяч гривень. (приблизно $2200 в місяць). Це на третину більша зарплата, ніж отримав український прем’єр Володимир Гройсман – 435 тис. грн.
«Стрийський лісгосп – м’яко кажучи, не дуже успішне підприємство. Його рентабельність складає всього 0,1%, і така висока зарплата виглядає дивно», – зауважує експерт у галузі лісового господарства Михайло Попков, який займається збором лісової статистики.
Знавець констатує – українські лісгоспи не вміють або не хочуть працювати ефективно.
«Естонія – площі лісів у приватних структур в 2,5 рази менше, ніж Держлісагенства, але рентабельність у двічі більша. Там заробляють 44 євро на кубі, 48 – в Латвії, в Україні – 24 євро. Причини таких низьких результатів слід шукати в технологічному відставанні і низькій продуктивності праці лісників України, їх небажання економити на веденні господарства, невмінні сортувати заготовлену деревину і продавати її за високою ціною, – пояснює він – Також лісгоспи маніпулюють документами із деревом: по документам це дрова, а насправді – це дерево на меблі. Так доходи держави свідомо занижуються».
Лісова варта
Вже більше двох років Всесвітній фонд природи WWF в рамках проекту «Лісова варта» моніторить незаконні вирубки у Карпатах і реагує на повідомлення волонтерів про потенційні незаконні вирубки. Команда проекту постійно відслідковує стан заліснення за супутниковими знімками.
«Побачивши суцільний зруб площею 54 гектари на супутникових знімках поблизу села Усть Чорна, ми дуже здивувалися, – розповідає експерт проекту Марічка Закалужна. – Суцільні санітарні рубки потрібні лише, коли відбувся вітролом (дерева поламані вітром) або вітровал (дерева вирвані із корінням). Також суцільну рубку призначають, коли більше 90% дерев хворі».
Коли проводиться санітарна рубка, зрізають лише сухостої, хворі та поламані дерева. Здорові дерева при цьому не чіпають. Тож дивно, якої сили мав бути природний катаклізм, щоб одним махом зрубати аж 54 гектари лісу.
«Лісник добре знає свій ліс, – продовжує Дмитро. – Якщо він бачить хворе дерево, каже про це лісничому і заповнює «листок сигналізації».
Начальник лісників іде до директора лісгоспу, а той викликає лісопатологів, які обстежують ліс. Потім формується комісія із 5-6-ти чоловік, які пишуть акт із висновком, чи хворий ліс».
Якщо ліс справді хворий, робоча бригада поштучно міряє кожне дерево і перевіряє категорії стану дерев. Але у віддалених лісових районах є маніпуляції різного масштабу. Документи підробляють, і здорові дерева записують як хворі; призначають суцільно вирубати ділянку площею 0,5 гектари, а рубають два гектари. Часом лісорубний квиток дають постфактум – через кілька місяців після рубки. Маніпулюючи даними, лісництво призначає замість вибіркових рубок суцільні рубки.
«На жаль, 90% працівників лісгоспів дивляться на ліс, як на джерело прибутку, а не на живу екосистему, яку потрібно берегти. Лісопатологи за хабарі підписують акти обстежень, що «ліс хворий», і після цього миттєво відбувається суцільна вирубка», – розповідає консультант проекту «Лісова варта» Василь Гаврилюк.
Увесь цивілізований світ йде до того, щоб відмовитися від масштабних рубок, адже дерево росте у захисті материнських дерев, живе у симбіозі із грибами. Оголена ділянка лісу опиняється під палючим сонцем, ультрафіолет спалює листя і хвою молодих деревець, вбиває грибницю і все що було живе, і ліс не може рости. У Європі рубають, як правило, вузькими смугами, щоб ділянка без дерев затінялася цілим лісом, тоді дерева виростають самі, їх навіть не потрібно висаджувати.
А якщо рубати на широкій площі, то тільки через рік на таких ділянках починають рости трав’янисті злакові рослини й інші багаторічники, іще через кілька років – малина і ожина, пізніше – береза, осика, і аж потім виростають важливі із господарської точки зору ялина, ялиця, бук. Потрібні роки, щоб ліс відновився на таких великих суцільних зрубах. В довгостроковій перспективі це не вигідно і лісництвам.
«Нам повідомили про масштабні вирубки на території ДП Мокрянське ЛМГ, у тому числі із порушенням природоохоронного законодавства, а особливо Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» та Санітарних правил у лісах України. Що менше громадського контролю – то більше зловживань. Але щоб робити висновки, треба їхати на місце вирубки і звіряти їх із документами на рубку», – додає природозахисник.
Тож ми їдемо на місце вирубки до «зразкового лісництва». Зараз у лісі не має бути жодного лісоруба, адже санітарні рубки заборонені з 1 квітня до 15 червня. Це так званий «період тиші».
На горі
Біля готелю, в якому ми жили, цілодобово стояли наглядачі. Вони припаркувалися по інший бік дороги і стежили за тим, коли ми приїжджаємо і коли виїжджаємо. Та, вочевидь, вночі «шпигуни» проспали, і не побачили, як частина групи рушила в ліс.
Я та решта виїхали близько одинадцятої ранку. По дорозі до нас приєднався автомобіль поліції зі слідчим, якого ми викликали для фіксації злочину – незаконної рубки лісу. Як тільки ми заїхали в селище Усть-Чорна, про це дізналися усі «активісти» – бо ще за кілька кілометрів до села нас чекав «блок-пост» із двох автомобілів, які тут же рушили за нами. Одна автівка вирвалася вперед, і знизила швидкість, виграючи трохи часу для інших лісорубів.«Коля! Чого ти спиш?! Вони вже їдуть! Бігом сюди!»
Коли ми доїхали до центру села, нас обігнали щонайменше двадцять заповнених автівок. Ще кілька машин висіло «на хвості». У повітрі хмара пилу, біля парканів стоять цікаві і з захватом спостерігали на цей екшн. Один із лісорубів підбіг до хвіртки і закричав: «Коля! Чого ти спиш?! Вони вже їдуть! Бігом сюди!». Заспаний пом’ятий Коля зав’язує шнурки, і сідає на велосипед.
Автомобіль поліції із слідчим та оперативником, зупинився в селищі Усть-Чорна біля воріт красивого будиночка зі свіжим ремонтом. Перед тим, як іти в гори, потрібно взути підходящі гумові чоботи. Оперативник Ваня зайшов додому за змінним взуттям. Поки він вовтузився, до автівки підійшло кілька лісорубів. Всім цікаво, які саме порушення будуть фіксувати правоохоронці. Слідчий з машини не виходить, і з людьми не розмовляє. А от Ваня поручкався з усіма «активістами» (це ж сусіди, як не як) і вмостився у салон: «Поїхали!».
Бачу, як перед нами на широкому дерев’яному мосту одна машин зупиняються на аварійках, водій відкриває капот: «Зламався»», – каже він, розводячи руками під дружний регіт «колег». Мене пропускають через міст без перепон, бо вчора я поговорила по душам майже з кожним хто ганявся за київськими природоохоронцями. Слідчого, оперативника також пропускають. Бояться. Поруч з ними проходить керівник проекту «Лісова варта» Дмитро Карабчук.
Разом ми йдемо у ліс.
Щоб не заблукати у горах, на деревах біля стежини намальовані біло-червоні смужки-позначки. До місця злочину ми йшли добрих дві години.
Мінус один кросівок (порвався під час спуску із ґрунтового обриву), грудки землі під одягом та безліч вражень від зустрічі із місцевою флорою та фауною: окрім традиційних малини, ожини, білих грибів та чорниці з суницями, ми зустріли сліди оленя та косулі. У лісгоспі кажуть, що нарахували з півсотні бурих ведмедів. Нам пощастило – їх по дорозі ми не зустріли.
«Обережно! Вужа не задавіть», – слідчий пальцем показує на плазуна завдовжки двадцять сантиметрів, який розлігся погрітися на сонечку посеред стежки біля соковитих суниць.
Який уважний. Востаннє Андрій був у горах ще в минулому році. Бо про порушення йому ніхто не повідомляв. Але роботи і так вистачає. Сьогодні о четвертій ранку поїхав на місце вбивства, а о дванадцятій дня підкорює гірські вершини у високих гумових чоботях.О 4-й ранку поїхав на місце вбивства, а об 11-тій дня підкорює гірські вершини аби зафіксувати незаконну вирубку
«У нас в райвідділку має працювати троє слідчих, експерт-криміналіст і начальник відділу. А в реалі у штаті числюсь тільки я один. Добре, що два тижні тому ще одного слідчого взяли на роботу, – Андрій рухається по слизькій гірській стежинці навдивовижу швидко. – А восени я думаю в Європу поїхати – сапою помахати за тисячу євро в місяць. Бо нас, слідчих, звинувачують у хабарництві, а грошей, попри те, у родині не більшає».
Щоб розбавити сум, слідчий змінює тему, і з гордістю розповідає про вісім кримінальних справ за фактами незаконної вирубки лісів, які таки дійшли до суду і завершилися справедливим покаранням винуватців. За грати нікого не посадили, але дали умовний строк та штрафи на мільйони гривень. Може, і в нашому випадку не все безнадійно?
На місці злочину лежать велетенські стовбури ялин. Пробираємося через пухнасте гілля дерева, яке перегородило грунтову дорогу. На іншому зрубаному стовбурі сидять журналісти, які ще о сьомій ранку зафільмували активну роботу десяти лісорубів попри заборону рубати у «період тиші». Побачивши камери, лісоруби не проявляли жодної агресії і працювали ще п’ять годин, аж поки хтось «згори» не дав команду йти геть.
Вальники працювали без форми та касок – так про них «дбає» роботодавець – приватний підприємець, який підписав угоду із лісгоспом, але не мав права рубати в «період тиші». В грудні минулого року у цьому ж лісі 28-річний лісоруб із Усть-Чорна загинув під час незаконної рубки. Але навіть такі випадки чомусь не стимулюють місцевих робітників дотримуватися правил безпеки. На «чорних» рубках нерідко трапляються смерті і нещасні випадки. І людей потім умовляють мовчати і говорити що вони покалічилися вдома.
Пиляти дерево на гірських схилах – це технічно дуже складна операція. Спеціаліст знає, в який бік валити. Схили гір дуже оманливі та небезпечні. Тому водії лісовозів і отримують по тисячі доларів зарплати.
«Треба вміти валити дерево та його вивозити із лісу. Вчать цього на лісо-господарських та лісо-технічних вузах. А «чорних лісорубів» ніхто не вчить, тому рівень травматизму дуже високий», – каже Дмитро. Ти часом Василь Васильович уже обійшов ділянку та оглянув зрубані ялини та ялиці.
– А де тут джерело з водою?, – поки ми дійшли до місця вирубки, мене замучила спрага.
– Метрів триста вниз треба спуститися.
– Ого! Не піду. Сил нема.
– Тю! Я вже сьогодні два рази в селі був!, – в цю мить я відчула себе слабачкою.
Гуцули за століття життя в горах встигли пристосуватися до місцевого рельєфу, а я за два дні – ще ні. Із захватом спостерігаю за Дмитром, який за лічені секунди широкими стрибками піднімається по слизькому гірському ґрунту нагору. Я на ту саму точку карабкаюся кілька хвилин.
Дмитро із Василем перевіряють кожен спиляний стовбур, щоб вирахувати, чи справді більше 93% дерев тут хворі. І роблять висновок – потреби у суцільній рубці немає, але близько половини дерев справді у дуже поганому стані. Тільки їх і можна було рубати.
Василь Васильович захвилювався:
– Ну ось, ми зафіксували порушення. А що тепер робити? Вони ж можуть завтра прийти і дорубати.
– Цілодобову охорону ми забезпечити не можемо. Я повідомлю про дану ситуацію районному прокурору та керівництво. Це все, що в моїх силах, – сухо констатував слідчий, і додав: Якщо у підприємця забрати цей ліс, то наступного разу він та його колеги двічі подумають перед тим, як рубати.
P.S.: Інспектори Державної екологічної інспекції за результатами огляду лісу і офіційних документів підтвердили інформацію, викладену у заяві від «Лісової Варти», яка базувалась на аналізі доступної до громадськості інформації (космічні знімки, плани лісонасаджень і реєстри лісорубних квитків). Перевірка виявила незаконну вирубку дерев, яка «проводиться в заборонений період «тиші».
Головний лісничий заперечив факт незаконної рубки. Лісова охорона на місце вируби не прийшла, самоусунувшись від перевірки. Активісти зателефонували начальнику Закарпатського лісо-мисливського господарства, він призначив службове розслідування.
Любов Величко
0 коммент.:
Дописати коментар