Ірина МАЦЕПУРА — про вирубку лісів, екологію, консерватизм і популізм
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
Палітра читачів та друзів газети «День» є навдивовижу різноманітною. До нашого «інтелектуального острівця» долучені студенти, історики, вчителі, політики, письменники, громадські діячі й навіть керівники величезних меблевих підприємств. І ми у «Дні» впевнені, що нашим багаторічним читачам і партнерам також є що розказати. Сьогодні маємо розмову з депутатом Закарпатської обласної ради, директором підприємства ТОВ «ВГСМ» Іриною МАЦЕПУРОЮ.
— Тотальна вирубка лісів в Україні, зокрема в Карпатах, — це міф чи правда?
— Тотальна вирубка лісів — це такий вислів, який був символом інформаційної атаки на галузь і почався приблизно два роки тому. Лише лінивий не поширював апокаліптичних яскравих картинок із вирубок тропічних лісів Суматри, вітровалів Ясної в Словаччині, сельових потоків десь у Кабардино-Балкарії. Все це йшло під гаслом — «держава бариг нищить народне багатство». Це доповнювалося різними лозунгами: «Ліс їде в Європу, а ти?», «Норвегія відмовилась від переробки лісу». І вже ніхто не розбирався, звідки були фото вагонів із лісом, і що Норвегія відмовилася від імпорту і переробки тропічних порід деревини, а насправді є одним з лідерів лісозаготівлі та переробки в Європі.
Що стосується історії лісоексплуатації, то вона не знає якихось дуже ощадливих способів. З того часу, як виникла можливість рубати ліси, вони рубалися суцільним способом. Чому? Бо суцільне вирубування лісу є економічно вигідним, і для цього існують всі технології, які створювалися довгі роки. Вибіркові рубки вже відображають сучасну філософію природокористування і є набагато дорожчими і витратнішими в часі.
Згадки про ліси існують з XV ст., але в давні часи ліс використовувався лише для місцевого будівництва і трохи для транспортування солі по воді. Писана історія лісівництва Закарпаття з’являється приблизно у кінці XVII — на поч. XVIII ст. Європа будувалася, була велика потреба у будівельному матеріалі, з’явилася мережа доріг і доступ до лісів, ліс сплавлявся ріками. Виникла професія бокораша, яка проіснувала до 70-х років минулого століття. До речі, їй присвячений прекрасний документальний фільм «Керманичі». Звичайно, в той час не існувало термінів «водозахисні ліси» або «вибіркові рубки». Ліс рубався суцільно десятками і сотнями гектарів. На старих фотографіях ми бачимо тотально знеліснені гори. В XIX ст. лісоексплуатація була дуже активною, правда, і велося активне відновлення лісів. Згідно з тогочасним законодавством, зруби вимагали заліснювати протягом п’яти років. Зустрічається інформація, що станом на 1870 рік хвойні праліси Верхнього Потисся були знищені на 90%. У середині й кінці XIX ст. виникає активна глибока переробка лісу — пилорами, лісохімічні заводи, до 30% жителів Закарпаття працювало в лісовій галузі.
У часи між світовими війнами, коли Закарпаття було в складі Чехословаччини, лісове господарство велося у відповідності до наукових підходів, нормативно було встановлено, що річні обсяги заготівлі не мали перевищувати 1,2 — 1,3 млн куб. м. Власне, цих норм дотримуються і сьогодні.
Однак перші роки Радянської влади на Закарпатті призвели до того, що в науковій літературі називається перерубами. В 1948—1956 роках рубали не встановлену норму, а в рази більше — 7—8 млн куб. м., ні про яку господарність і ощадливі підходи мова просто не йшла. Лише в 1964 році під тиском урядів Угорщини і Чехословаччини плани з вирубування лісів значно зменшили. Тяжка лісова техніка, лісовози не лише рвали ґрунти, а й нещадно поливали їх паливно-мастильними матеріалами. В ті ж часи стали більше уваги приділяти поновленню лісів. Лозунг «Зрубав дерево — посади три» мав трошки єзуїтський характер: коли відбувалися три-п’ятиразові переруби, звичайно, треба було більше і висаджувати. Та і норми висадки лісу були набагато вищими, ніж та кількість дерев, яка доживає до рубки головного користування.
Також треба відзначити, що у зв’язку з такою попередньою експлуатацією лісів багато лісгоспів мають одновікову структуру лісів і можуть призначати в рубку ділянки, які недалеко стоять одна від одної, що і створює видимість тотальних рубок. Наприклад, у Рахівському районі щорічно рубається тисяча гектарів зі ста тисяч лісів. З одного боку, наче небагато — 1%, а з другого, тисяча лісосік по 1 га — це вже тисяча прогалин у лісах.
Можна відзначити, що з XVIII ст. в горах садять не аборигенну породу смереку (ялину), а штучно завезену ялицю, яка спочатку дала прекрасний приріст. Потім її знов висадили, приріст був уже менший. А зараз у горах росте деградоване, хворе третє-четверте покоління цих дерев, яке не витримує ні вітровалів, ні хвороб, ні потепління клімату. І це теж є величезною проблемою. Ці ліси всихають, втрачають свою цінність, рубати їх ніхто не хоче, бо треба будувати дорогу до лісосік, а це вже хворий, дешевий ліс, це економічно себе не виправдовує.
Зараз в усій Європі є епідемія короїда. Всі дружно перестали згадувати про стурбовану громадськість і просто рубають ліси, щоб не допустити великого поширення хвороб. Наприклад, німці лише в цьому році суцільними рубками вирізали 170 тисяч га лісів і ще задекларували 76 мільйонів куб. м пошкодженої деревини (приблизно в рік Німеччина заготовляє 40 млн куб. м лісу, Україна — 16 млн куб. м.). При цьому вони позиціонують цей ліс як здоровий (бо своєчасно заготовлений), промисловість отримала великий додатковий ресурс, і вони отримують прибутки з переробки. Ми традиційно заховали голову в пісок, бо громадськість волає про вирубки, маємо 400 тисяч га хворих лісів і не збираємось їх рубати, бо ніхто не хоче ярлика «варвар». Це дуже велика хвора тема. Але я не лісівник, щоб фахово це описати, це публіцистичний виклад.
Так що тотальна вирубка лісу — це образний виcлів, у який кожен вкладає те, що захоче.
— Не секрет, що суцільна вирубка лісів призводить до зникнення багатьох видів флори та фауни. Тому в країнах Європи, таких як Чехія, Німеччина чи Швейцарія, перевагу надають вибірковим і поступовим рубкам. Чи є місце подібним тенденціям в Україні?
— Лісова наука знає різні види рубок. З 90-х років минулого століття стали активно відходити від суцільних рубок і застосовувати вибіркові. Що таке вибіркова рубка? З лісу відбираються кращі, пристиглі дерева, чим дається можливість іншим деревам отримати більше сонця, поживних речовин і покращити свій ріст для того, щоб через роки зрубати і їх. Це науково обґрунтований процес догляду за деревиною. Однак дуже часто ми чуємо народну інтерпретацію: забрали кращі дерева, варвари. Суцільні рубки призначаються у випадку спалаху хвороб або після погодних катаклізмів — вітровалів. За десять останніх років у Закарпатті було два великі вітровали. На жаль, ми бачимо, що ліси після вибіркових рубок втрачають опірність вітру і не змогли йому протистояти. Клімат змінюється і є сподівання, що вчені-лісоводи згенерують необхідні знання щодо сучасного догляду за лісом. Так само Європа в різних країнах пережила декілька дуже великих вітровалів, шкодою від яких є пошкодження десятків мільйонів куб. м. деревини.
Щодо флори і фауни. Ліс — живий організм, і більшим викликом для нього є сучасна зміна клімату, а не рубка деревини. Екологи за останні роки значно посилили свої позиції щодо захисту лісів: є заборона трелювати ліс потоками (правда, і більше нічим, але...), заборона заготівлі під час гніздування птахів (правда, в цей же час розмножується і короїд, але...).
До речі, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Санітарних правил в лісах України», яка регламентує вибіркові й суцільні санітарні рубки, прийнята 27.07. 1995 року і підписана прем’єр-міністром Є.К. Марчуком і лише з трьома змінами і доповненнями, діє і донині. Така невелика кількість змін за такий великий період характеризує цей документ як фундаментально підготовлений.
— Згідно з останнім звітом ООН (Special Report on Climate Change and Land), виявляється, що для порятунку планети ліси таки потрібно вирубувати, адже стале лісове господарство у перспективі здатне забезпечити постійне пом’якшення кліматичних змін, зберігаючи і одночасно збільшуючи запаси вуглецю в лісах. Утім, окрім раціональних рубок необхідно також висаджувати дерева. Відомо, що ваше підприємство постійно займається оновленням лісу, залучаючи до цього волонтерів. Чи могли б ви детальніше розповісти про те, як це відбувається?
— Зміни клімату — потепління і зневоднення — весь час змушують вирішувати, як можна захистити землю. Ліс зараз є найбільш адекватним захистом. Тому вирощування лісів і догляд за ними має не лише потенційне промислове значення. Ліси мають дуже багато призначень, і господарське лише одне з них. Ліс має захисну, рекреаційно-оздоровчу, природоохоронну функцію. Ліс регулює циркуляцію води і повітря, виділяє кисень, зв’язує вуглекислоту. Захисні ліси в державі за площею не набагато менші, ніж експлуатаційні. В південних районах країни, наприклад, вони виконують переважно ґрунтозахисні функції.
Однак треба розуміти, що часто лісівників звинувачують у всіх гріхах. Кожна повінь супроводжується в ЗМІ одними і тими самими кліше — вирубали ліс, ось і наслідки. Проте коли внаслідок повені в центрі Лондона або Парижа плавають лебеді, щось не чути, що це наслідок роботи їхніх лісівників.
До речі, в нас випадає до 800—1000 мм опадів, а вчені кажуть, що ліс може затримати лише 100 мм, решта має кудись подітися. Після кожної великої повені призначається Державна комісія з визначення причин. Велика повінь 1998 року пояснювалася тим, що кілька днів безперервно йшов дощ узимку, на той момент уже промерз ґрунт, вода просто стікала в річки, також топився сніг.
Довго інтернетом ходила картинка — одне дерево затримує п’ять тонн вологи. По-перше, не затримує стільки, по-друге, з осені до весни взагалі нічого не затримує. Вода може стекти в лісові озера, знайти собі якісь болота, рови. Але річки за своїм призначенням і є тією гідросистемою, яка відводить воду з гір і зводить її в заплаву річки або несе в більші ріки.
От тут і була причина великої повені в Закарпатті восени приблизно два роки тому. Осінь, ліс вже не має потреби у воді, річка вийшла в заплаву, а там люди і дамбу вже розібрали, бо давно повені не було, і русло захарастили сміттям, та ще колись і заплаву осушили і штучно зменшили. Колись багатоводні роки зараз змінилися маловодними, дощів не так багато, і це природні процеси. До речі, є гарна книга В.Г. Рошко, В.М. Різак «Повінь — явище природне».
Останнім часом дійсно стало більше поміркованих статей на тему сталості лісового господарства, про необхідність рубок лісу, про те, що з віком дерева гірше зв’язують вуглець. І навіть про те, що в карпатських лісах все-таки можна використовувати гусеничну техніку. Тому, що існує указ про заборону трелювання деревини гусеничними тракторами в наших лісах. Правда, всі ці роки ми лиш сором’язливо кажемо, що колісні трактори самі по собі в лісі не їздять, на колеса треба одягати цепи, які рвуть землю не менше гусениць. Але жорна прийняття державних рішень мелють надто повільно, щоб на щось реагувати. Фінські вчені вже довели і опублікували дані про співвідношення гусеничного і колісного навантаження, і ми очікуємо, що протягом якогось десятка років і у нас зреагують на ці дані.
Ще раз підкреслю, що із закінченням виборчих перегонів статей і гасел щодо лісового господарства стало в рази менше, і вже є можливість спокійно обговорювати проблемні питання.
Наше підприємство дійсно щорічно навесні й восени проводить посадкові кампанії згідно з планами, затвердженими лісгоспом. У європейських лісах прийнято дві системи поновлення лісів: природнє поновлення і посадка лісу. Природне поновлення добре тим, що коли ліс відводиться в рубку, в ньому вже є 5-10-річний підріст здорового лісу. Якщо його не пошкодити, то ми отримуємо гарну базу для наступного лісу, який необхідно лише доповнити необхідними породами або кількістю саджанців. Такі ліси краще ростуть і розвиваються.
Якщо ж створюється новий ліс, то ми висаджуємо по 6 тисяч саджанців на гектар. І це тяжка робота: на гірському кам’янистому схилі треба викопати ямку 40 на 40 см, укорінити деревце і притінити його. Тут є ще один міф — кажуть, що в лісі після рубки залишається багато решток деревини. Але при цьому забувають про два аспекти: по-перше, ці залишки захищають молоді деревця від вітру, сонця, морозу і звірів, по-друге, деревина, перегниваючи, дає поживу для росту наступного покоління дерев.
Ми залучаємо для посадок в лісі лише працівників підприємства і їхні сім`ї. Чому так обмежено, без молоді й волонтерів? Лісоексплуатаційні ліси знаходяться доволі далеко в горах. Треба йти високо в гору, тяжко працювати на вологому схилі (бо треба зловити воду і посадити в стислі терміни) — це небагатьом людям під силу. Кожна справа легка з екрану комп’ютера, а викопати в день по 200 ямок — це тяжка праця.
Ми не маємо такого гасла, як у сільському господарстві — «Хвала рукам, що пахнуть хлібом», але ростити ліс протягом 80 — 100 років — це важка і почесна справа, бо практично немає в державі лісівників, які рубають ними ж посаджений ліс, це люди єдиної професії, які працюють виключно для наступних поколінь.
— Уже протягом кількох років українці чекають на відкриття офіційного магазину меблевого гіганта ІКЕА. А поки цього не сталося — прихильники скандинавського стилю і мас-маркетових цін вимушені купувати товари для дому в посередників чи привозити меблі шведського бренда із-за кордону. Як відомо, ваше підприємство співпрацює з ІКЕА, себто поставляє готову меблеву продукцію з українського дерева за кордон, яке ми потім масово повертаємо додому. Чи не здається вам ця тенденція парадоксальною? І розкажіть, будь ласка, детальніше про те, як вдалося вийти на співпрацю з брендом, що має світове ім’я.
— ІКЕА можна розглядати у двох аспектах: як величезні меблеві магазини і як виробника товарів для своїх магазинів. Так, справді, їхнього магазину в Україні немає. З одного боку, цей гігант має високі вимоги до підприємницького клімату в країні, де вона відкриває магазин. Внутрішні стандарти ІКЕА забороняють корупцію і всі інші «непрямі» вирішення конфліктів. З другого боку, звичайно, вони «заміряють» обсяг ринку, на який збираються вийти. І за цифрами виходить так, що економіка росте лише тоді, коли в Україні є влада, яка демонструє демократичні переконання. І не дивно, що ІКЕА декларувала вихід на наш ринок лише двічі.
Щодо ІКЕА як підприємства, яке закуповує в Україні товари для своєї мережі, то в нас є десятки, якщо не сотні, підприємств, які постачають свою продукцію для цієї торговельної марки. Підприємство повинно відповідати всім вимогам щодо виробництва і його культури, соціальних стандартів, вимог охорони праці й природоохоронного законодавства. Це великі додаткові затрати, але і більш гарантований збут. Ми проходимо щорічні аудити, на яких підтверджуємо свою відповідність їхнім стандартам.
Наше підприємство, в різних організаційно-правових формах (тобто були всілякі реорганізації), працює з ІКЕА з 1992 року, і це вже довга співпраця.
Цікаве питання: чому підприємці, які торгують цією торговельною маркою, все привозять з-за кордону, хоча в Україні багато чого випускається? Справа в тому, що ІКЕА має десятки тисяч постачальників, і все можна купити в одному магазині й не шукати щось тут по підприємствах.
— У 1959 році швед Стен Густав Тулін винайшов пластикові пакети задля порятунку планети, адже виготовлення паперових торбинок призводило до масової вирубки лісів. За його задумом, пластикові пакети призначалися для багаторазового використання. Однак план Туліна був втілений у життя лише частково, і сьогодні планета зіткнулася з новою екологічною проблемою — пластиком. Отож, світові та вітчизняні бренди знову переходять на паперові пакети, а молодь, що підтримує еко-лайфстайл, активно публікує в соцмережах фото з авоськами. На вашу думку, чому людство ходить по колу? І використання яких пакетів є все-таки меншим злом?
— Людство має добру традицію ходити по колу, одне рятує, що ця спіраль більш-менш іде вгору. Це така собі гегелівська спіраль розвитку в екології: теза (папір колись) — антитеза (пластик зараз) — синтез (папір, але вторинної переробки і точно виникне ще щось.) Ми ж нікуди не дінемося від закону заперечення заперечення. Тому заміна пластику на папір була доволі очевидною. Людство з кожним роком споживає дедалі більше матеріальних цінностей. Минулого століття бурхливо розвивалася нафтохімія та її продукція. А це скиди, викиди, залишки, які важко утилізувати. Економіка розвивається, країни стали багаті, бюджети світових концернів перевищують бюджети середніх країн. Невблаганно настали зміни в природі, яка зазнала тяжкої експлуатації своїх ресурсів, відповідно, настав час змінити підходи і час пошуку нових технологій. Зараз світ, серед інших проблем, шукає і порятунку від пластику.
— Нещодавно авторитетне американське видання Time присудило Греті Тунберг звання «Людини року». З одного боку, юна шведська екоактивістка збирає армію своїх фанатів по всьому світі, зустрічається з першими особами держав, відомими діячами культури та представниками міжнародних організацій. З іншого — з кожним днем у світі зростає кількість людей, які вважають дівчину жертвою маніпуляцій дорослих і не сприймають її діяльність всерйоз. Яке ваше ставлення до Грети?
— Час від часу в світі «вистрілюють» різні люди, які виявляються, як кажуть, в потрібному місці в потрібний час. Думаю, що Грета Тунберг з цього випадку. Щось нового вона не сказала, але в нинішній кліповій свідомості вже давно працює не ЩО, а ЯК. Підліткова експресія, актуальна тема — все зійшлося. Дивно, звичайно, що практично ніхто не знає прізвища ненабагато старших за Грету молодих учених, які придумали спосіб очищення океану від пластику, в них немає фанатів, з ними не зустрічаються лідери держав і зірки культури. Може, не в Греті справа?
— Ви як депутат Закарпатської обласної ради як оцінюєте Закон про ринок землі?
— Ринок землі... Тут я можу сказати не як депутат облради, бо Закарпаття малоземельне, і тут ще всі пам’ятають, кому які землі належали, коли ще була приватна власність до радянської влади. З 1998 по 2008 рр. я працювала в аграрному бізнесі й пройшла шлях від розпаювання колгоспних земель і дуже слабких господарств, які обробляли землі ще радянською технікою, до великих потужних аграрних підприємств і сучасної світової аграрної техніки і технології.
Ринок землі має бути. Будь-хто, бажаючи займатися агробізнесом, повинен мати можливість чесно купити землю. Будь-хто з власників землі повинен мати право чесно продати свою землю. Яку філософію закласти в такій державі, як наша? Фермерство? Тоді треба виставити межу в 200—500 га. І знайти охочих цим займатися. За радянської влади колгоспи були більш соціальним проєктом утримання людей на землі, зараз приблизно так утримують і світове фермерство — великими мільярдними дотаціями.
Хто такий український фермер зараз? Це 50—100 га землі, отриманої в постійне користування, з якої практично не платяться податки, така собі самозайнятість. Ці фермери зараз обробляють 3 млн га земель у державі. До речі, таку ж площу обробляють ті п’ять-шість найбільших аграрних підприємств України, які є і великими платниками податків, і мають немалі соціальні програми в селах, де орендують землі. Ще є сотня підприємств, які обробляють від 150 до 15 тисяч гектарів. Решта, приблизно п’ять тисяч підприємств, обробляють від 15 тисяч до 2 тисяч га. Тож щодо нині лайливого слова «латифундист» — треба ще походити по ринку і приміряти, хто це.
В Україні розпайовано 26 млн га колгоспних земель між 7 мільйонами пайовиків. Добра третина вже відійшла в кращі світи, і цими землями розпоряджаються спадкоємці. Орендна плата за ці паї — кілька десятків мільярдів гривень щорічно лише за те, що ви чи ваші родичі були колгоспниками. Не зустрічала точної цифри орендної плати по державі, але думаю, що це приблизно щорічно 35—40 мільярдів селянам, і 10 мільярдів надходить як податок із доходів власників паїв у місцеві бюджети. І цей ринок ще має потенціал для росту.
Допускати чи не допускати іноземців до ринку? Ну, ми вже раз не допустили при приватизації іноземців, в результаті отримали монополізм і олігархат. За бажання і короткої пам`яті можна ще раз наступити на ці граблі.
Думаю, що більшість людей, які хотіли займатися фермерством, — уже ним займаються. Ринок землі не відкриє чогось нового і не змінить структуру аграрного сектора. Однак переконана, що ринок землі дасть поштовх нішевим виробникам: фрукти, овочі, зеленина, малі ферми.
Чи зможе законодавець поставити запобіжники, щоб землю купували лише для обробітку, а не для спекуляцій? Побачимо.
— Пані Ірино, ви протягом багатьох років є палким шанувальником і активним читачем газети «День». Підтримуєте наші ініціативи, долучаєтеся до фінансування видань «Дня» і розповсюджуєте книжки та газети серед шкіл і підприємств Закарпаття. Поділіться, будь ласка, з читачами історією вашого «роману» з «Днем». З чого все почалося? І чому ви досі з нами?
— Газета «День» — це любов з першого погляду з 1998 року. Мені подобається спокій, консерватизм і фундаментальність газети, актуальність і якесь відсторонене позачасся водночас. Газета ніби і у вихорі подій, але стоїть осторонь, і, виглядає, що має свій проєкт побудови інтелектуального життя в державі або і самої держави, який і втілює, не особливо звертаючи увагу на різні течії і збурення. Роки йдуть, «День» приходить, книжки Бібліотеки щорічно виходять, фотовиставка відбувається, молодь підростає і стажується в Літній школі газети, головний редактор Лариса Олексіївна Івшина — на екрані від «Вікна-Підсумки» і до нинішніх програм, значить, усе добре.
«ІСТОРІЯ ЛІСОЕКСПЛУАТАЦІЇ НЕ ЗНАЄ ДУЖЕ ОЩАДЛИВИХ СПОСОБІВ»
— Тотальна вирубка лісів в Україні, зокрема в Карпатах, — це міф чи правда?
— Тотальна вирубка лісів — це такий вислів, який був символом інформаційної атаки на галузь і почався приблизно два роки тому. Лише лінивий не поширював апокаліптичних яскравих картинок із вирубок тропічних лісів Суматри, вітровалів Ясної в Словаччині, сельових потоків десь у Кабардино-Балкарії. Все це йшло під гаслом — «держава бариг нищить народне багатство». Це доповнювалося різними лозунгами: «Ліс їде в Європу, а ти?», «Норвегія відмовилась від переробки лісу». І вже ніхто не розбирався, звідки були фото вагонів із лісом, і що Норвегія відмовилася від імпорту і переробки тропічних порід деревини, а насправді є одним з лідерів лісозаготівлі та переробки в Європі.
Що стосується історії лісоексплуатації, то вона не знає якихось дуже ощадливих способів. З того часу, як виникла можливість рубати ліси, вони рубалися суцільним способом. Чому? Бо суцільне вирубування лісу є економічно вигідним, і для цього існують всі технології, які створювалися довгі роки. Вибіркові рубки вже відображають сучасну філософію природокористування і є набагато дорожчими і витратнішими в часі.
Згадки про ліси існують з XV ст., але в давні часи ліс використовувався лише для місцевого будівництва і трохи для транспортування солі по воді. Писана історія лісівництва Закарпаття з’являється приблизно у кінці XVII — на поч. XVIII ст. Європа будувалася, була велика потреба у будівельному матеріалі, з’явилася мережа доріг і доступ до лісів, ліс сплавлявся ріками. Виникла професія бокораша, яка проіснувала до 70-х років минулого століття. До речі, їй присвячений прекрасний документальний фільм «Керманичі». Звичайно, в той час не існувало термінів «водозахисні ліси» або «вибіркові рубки». Ліс рубався суцільно десятками і сотнями гектарів. На старих фотографіях ми бачимо тотально знеліснені гори. В XIX ст. лісоексплуатація була дуже активною, правда, і велося активне відновлення лісів. Згідно з тогочасним законодавством, зруби вимагали заліснювати протягом п’яти років. Зустрічається інформація, що станом на 1870 рік хвойні праліси Верхнього Потисся були знищені на 90%. У середині й кінці XIX ст. виникає активна глибока переробка лісу — пилорами, лісохімічні заводи, до 30% жителів Закарпаття працювало в лісовій галузі.
У часи між світовими війнами, коли Закарпаття було в складі Чехословаччини, лісове господарство велося у відповідності до наукових підходів, нормативно було встановлено, що річні обсяги заготівлі не мали перевищувати 1,2 — 1,3 млн куб. м. Власне, цих норм дотримуються і сьогодні.
Однак перші роки Радянської влади на Закарпатті призвели до того, що в науковій літературі називається перерубами. В 1948—1956 роках рубали не встановлену норму, а в рази більше — 7—8 млн куб. м., ні про яку господарність і ощадливі підходи мова просто не йшла. Лише в 1964 році під тиском урядів Угорщини і Чехословаччини плани з вирубування лісів значно зменшили. Тяжка лісова техніка, лісовози не лише рвали ґрунти, а й нещадно поливали їх паливно-мастильними матеріалами. В ті ж часи стали більше уваги приділяти поновленню лісів. Лозунг «Зрубав дерево — посади три» мав трошки єзуїтський характер: коли відбувалися три-п’ятиразові переруби, звичайно, треба було більше і висаджувати. Та і норми висадки лісу були набагато вищими, ніж та кількість дерев, яка доживає до рубки головного користування.
Лише приблизно з 1995 року, і то, через економічну кризу, коли попит на деревину зменшився, рубки знову ввійшли в норму 1,2—1,3 млн куб. м. Зараз, через більш часті вітровали, можуть досягнути 1,5 млн куб. м., але, загалом, залишаються в межах приросту деревини.Ми не маємо такого гасла, як у сільському господарстві, — «Хвала рукам, що пахнуть хлібом», але ростити ліс протягом 80—100 років — це важка і почесна справа, бо практично немає в державі лісівників, які рубають ними ж посаджений ліс, це люди єдиної професії, які працюють виключно для наступних поколінь
Також треба відзначити, що у зв’язку з такою попередньою експлуатацією лісів багато лісгоспів мають одновікову структуру лісів і можуть призначати в рубку ділянки, які недалеко стоять одна від одної, що і створює видимість тотальних рубок. Наприклад, у Рахівському районі щорічно рубається тисяча гектарів зі ста тисяч лісів. З одного боку, наче небагато — 1%, а з другого, тисяча лісосік по 1 га — це вже тисяча прогалин у лісах.
Можна відзначити, що з XVIII ст. в горах садять не аборигенну породу смереку (ялину), а штучно завезену ялицю, яка спочатку дала прекрасний приріст. Потім її знов висадили, приріст був уже менший. А зараз у горах росте деградоване, хворе третє-четверте покоління цих дерев, яке не витримує ні вітровалів, ні хвороб, ні потепління клімату. І це теж є величезною проблемою. Ці ліси всихають, втрачають свою цінність, рубати їх ніхто не хоче, бо треба будувати дорогу до лісосік, а це вже хворий, дешевий ліс, це економічно себе не виправдовує.
Зараз в усій Європі є епідемія короїда. Всі дружно перестали згадувати про стурбовану громадськість і просто рубають ліси, щоб не допустити великого поширення хвороб. Наприклад, німці лише в цьому році суцільними рубками вирізали 170 тисяч га лісів і ще задекларували 76 мільйонів куб. м пошкодженої деревини (приблизно в рік Німеччина заготовляє 40 млн куб. м лісу, Україна — 16 млн куб. м.). При цьому вони позиціонують цей ліс як здоровий (бо своєчасно заготовлений), промисловість отримала великий додатковий ресурс, і вони отримують прибутки з переробки. Ми традиційно заховали голову в пісок, бо громадськість волає про вирубки, маємо 400 тисяч га хворих лісів і не збираємось їх рубати, бо ніхто не хоче ярлика «варвар». Це дуже велика хвора тема. Але я не лісівник, щоб фахово це описати, це публіцистичний виклад.
Так що тотальна вирубка лісу — це образний виcлів, у який кожен вкладає те, що захоче.
«БІЛЬШИМ ВИКЛИКОМ ДЛЯ ЛІСУ Є ЗМІНА КЛІМАТУ, А НЕ РУБКА ДЕРЕВИНИ»
— Не секрет, що суцільна вирубка лісів призводить до зникнення багатьох видів флори та фауни. Тому в країнах Європи, таких як Чехія, Німеччина чи Швейцарія, перевагу надають вибірковим і поступовим рубкам. Чи є місце подібним тенденціям в Україні?
— Лісова наука знає різні види рубок. З 90-х років минулого століття стали активно відходити від суцільних рубок і застосовувати вибіркові. Що таке вибіркова рубка? З лісу відбираються кращі, пристиглі дерева, чим дається можливість іншим деревам отримати більше сонця, поживних речовин і покращити свій ріст для того, щоб через роки зрубати і їх. Це науково обґрунтований процес догляду за деревиною. Однак дуже часто ми чуємо народну інтерпретацію: забрали кращі дерева, варвари. Суцільні рубки призначаються у випадку спалаху хвороб або після погодних катаклізмів — вітровалів. За десять останніх років у Закарпатті було два великі вітровали. На жаль, ми бачимо, що ліси після вибіркових рубок втрачають опірність вітру і не змогли йому протистояти. Клімат змінюється і є сподівання, що вчені-лісоводи згенерують необхідні знання щодо сучасного догляду за лісом. Так само Європа в різних країнах пережила декілька дуже великих вітровалів, шкодою від яких є пошкодження десятків мільйонів куб. м. деревини.
Щодо флори і фауни. Ліс — живий організм, і більшим викликом для нього є сучасна зміна клімату, а не рубка деревини. Екологи за останні роки значно посилили свої позиції щодо захисту лісів: є заборона трелювати ліс потоками (правда, і більше нічим, але...), заборона заготівлі під час гніздування птахів (правда, в цей же час розмножується і короїд, але...).
До речі, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Санітарних правил в лісах України», яка регламентує вибіркові й суцільні санітарні рубки, прийнята 27.07. 1995 року і підписана прем’єр-міністром Є.К. Марчуком і лише з трьома змінами і доповненнями, діє і донині. Така невелика кількість змін за такий великий період характеризує цей документ як фундаментально підготовлений.
«ЛІСІВНИКИ — ЦЕ ЛЮДИ ЄДИНОЇ ПРОФЕСІЇ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ ВИКЛЮЧНО ДЛЯ НАСТУПНИХ ПОКОЛІНЬ»
— Згідно з останнім звітом ООН (Special Report on Climate Change and Land), виявляється, що для порятунку планети ліси таки потрібно вирубувати, адже стале лісове господарство у перспективі здатне забезпечити постійне пом’якшення кліматичних змін, зберігаючи і одночасно збільшуючи запаси вуглецю в лісах. Утім, окрім раціональних рубок необхідно також висаджувати дерева. Відомо, що ваше підприємство постійно займається оновленням лісу, залучаючи до цього волонтерів. Чи могли б ви детальніше розповісти про те, як це відбувається?
— Зміни клімату — потепління і зневоднення — весь час змушують вирішувати, як можна захистити землю. Ліс зараз є найбільш адекватним захистом. Тому вирощування лісів і догляд за ними має не лише потенційне промислове значення. Ліси мають дуже багато призначень, і господарське лише одне з них. Ліс має захисну, рекреаційно-оздоровчу, природоохоронну функцію. Ліс регулює циркуляцію води і повітря, виділяє кисень, зв’язує вуглекислоту. Захисні ліси в державі за площею не набагато менші, ніж експлуатаційні. В південних районах країни, наприклад, вони виконують переважно ґрунтозахисні функції.
Однак треба розуміти, що часто лісівників звинувачують у всіх гріхах. Кожна повінь супроводжується в ЗМІ одними і тими самими кліше — вирубали ліс, ось і наслідки. Проте коли внаслідок повені в центрі Лондона або Парижа плавають лебеді, щось не чути, що це наслідок роботи їхніх лісівників.
До речі, в нас випадає до 800—1000 мм опадів, а вчені кажуть, що ліс може затримати лише 100 мм, решта має кудись подітися. Після кожної великої повені призначається Державна комісія з визначення причин. Велика повінь 1998 року пояснювалася тим, що кілька днів безперервно йшов дощ узимку, на той момент уже промерз ґрунт, вода просто стікала в річки, також топився сніг.
Довго інтернетом ходила картинка — одне дерево затримує п’ять тонн вологи. По-перше, не затримує стільки, по-друге, з осені до весни взагалі нічого не затримує. Вода може стекти в лісові озера, знайти собі якісь болота, рови. Але річки за своїм призначенням і є тією гідросистемою, яка відводить воду з гір і зводить її в заплаву річки або несе в більші ріки.
От тут і була причина великої повені в Закарпатті восени приблизно два роки тому. Осінь, ліс вже не має потреби у воді, річка вийшла в заплаву, а там люди і дамбу вже розібрали, бо давно повені не було, і русло захарастили сміттям, та ще колись і заплаву осушили і штучно зменшили. Колись багатоводні роки зараз змінилися маловодними, дощів не так багато, і це природні процеси. До речі, є гарна книга В.Г. Рошко, В.М. Різак «Повінь — явище природне».
Останнім часом дійсно стало більше поміркованих статей на тему сталості лісового господарства, про необхідність рубок лісу, про те, що з віком дерева гірше зв’язують вуглець. І навіть про те, що в карпатських лісах все-таки можна використовувати гусеничну техніку. Тому, що існує указ про заборону трелювання деревини гусеничними тракторами в наших лісах. Правда, всі ці роки ми лиш сором’язливо кажемо, що колісні трактори самі по собі в лісі не їздять, на колеса треба одягати цепи, які рвуть землю не менше гусениць. Але жорна прийняття державних рішень мелють надто повільно, щоб на щось реагувати. Фінські вчені вже довели і опублікували дані про співвідношення гусеничного і колісного навантаження, і ми очікуємо, що протягом якогось десятка років і у нас зреагують на ці дані.
Ще раз підкреслю, що із закінченням виборчих перегонів статей і гасел щодо лісового господарства стало в рази менше, і вже є можливість спокійно обговорювати проблемні питання.
Наше підприємство дійсно щорічно навесні й восени проводить посадкові кампанії згідно з планами, затвердженими лісгоспом. У європейських лісах прийнято дві системи поновлення лісів: природнє поновлення і посадка лісу. Природне поновлення добре тим, що коли ліс відводиться в рубку, в ньому вже є 5-10-річний підріст здорового лісу. Якщо його не пошкодити, то ми отримуємо гарну базу для наступного лісу, який необхідно лише доповнити необхідними породами або кількістю саджанців. Такі ліси краще ростуть і розвиваються.
Якщо ж створюється новий ліс, то ми висаджуємо по 6 тисяч саджанців на гектар. І це тяжка робота: на гірському кам’янистому схилі треба викопати ямку 40 на 40 см, укорінити деревце і притінити його. Тут є ще один міф — кажуть, що в лісі після рубки залишається багато решток деревини. Але при цьому забувають про два аспекти: по-перше, ці залишки захищають молоді деревця від вітру, сонця, морозу і звірів, по-друге, деревина, перегниваючи, дає поживу для росту наступного покоління дерев.
Ми залучаємо для посадок в лісі лише працівників підприємства і їхні сім`ї. Чому так обмежено, без молоді й волонтерів? Лісоексплуатаційні ліси знаходяться доволі далеко в горах. Треба йти високо в гору, тяжко працювати на вологому схилі (бо треба зловити воду і посадити в стислі терміни) — це небагатьом людям під силу. Кожна справа легка з екрану комп’ютера, а викопати в день по 200 ямок — це тяжка праця.
Ми не маємо такого гасла, як у сільському господарстві — «Хвала рукам, що пахнуть хлібом», але ростити ліс протягом 80 — 100 років — це важка і почесна справа, бо практично немає в державі лісівників, які рубають ними ж посаджений ліс, це люди єдиної професії, які працюють виключно для наступних поколінь.
«ІКЕА ДЕКЛАРУВАЛА ВИХІД НА НАШ РИНОК ЛИШЕ ДВІЧІ»
— Уже протягом кількох років українці чекають на відкриття офіційного магазину меблевого гіганта ІКЕА. А поки цього не сталося — прихильники скандинавського стилю і мас-маркетових цін вимушені купувати товари для дому в посередників чи привозити меблі шведського бренда із-за кордону. Як відомо, ваше підприємство співпрацює з ІКЕА, себто поставляє готову меблеву продукцію з українського дерева за кордон, яке ми потім масово повертаємо додому. Чи не здається вам ця тенденція парадоксальною? І розкажіть, будь ласка, детальніше про те, як вдалося вийти на співпрацю з брендом, що має світове ім’я.
— ІКЕА можна розглядати у двох аспектах: як величезні меблеві магазини і як виробника товарів для своїх магазинів. Так, справді, їхнього магазину в Україні немає. З одного боку, цей гігант має високі вимоги до підприємницького клімату в країні, де вона відкриває магазин. Внутрішні стандарти ІКЕА забороняють корупцію і всі інші «непрямі» вирішення конфліктів. З другого боку, звичайно, вони «заміряють» обсяг ринку, на який збираються вийти. І за цифрами виходить так, що економіка росте лише тоді, коли в Україні є влада, яка демонструє демократичні переконання. І не дивно, що ІКЕА декларувала вихід на наш ринок лише двічі.
Щодо ІКЕА як підприємства, яке закуповує в Україні товари для своєї мережі, то в нас є десятки, якщо не сотні, підприємств, які постачають свою продукцію для цієї торговельної марки. Підприємство повинно відповідати всім вимогам щодо виробництва і його культури, соціальних стандартів, вимог охорони праці й природоохоронного законодавства. Це великі додаткові затрати, але і більш гарантований збут. Ми проходимо щорічні аудити, на яких підтверджуємо свою відповідність їхнім стандартам.
Наше підприємство, в різних організаційно-правових формах (тобто були всілякі реорганізації), працює з ІКЕА з 1992 року, і це вже довга співпраця.
Цікаве питання: чому підприємці, які торгують цією торговельною маркою, все привозять з-за кордону, хоча в Україні багато чого випускається? Справа в тому, що ІКЕА має десятки тисяч постачальників, і все можна купити в одному магазині й не шукати щось тут по підприємствах.
«МИ НІКУДИ НЕ ДІНЕМОСЯ ВІД ЗАКОНУ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ»
— У 1959 році швед Стен Густав Тулін винайшов пластикові пакети задля порятунку планети, адже виготовлення паперових торбинок призводило до масової вирубки лісів. За його задумом, пластикові пакети призначалися для багаторазового використання. Однак план Туліна був втілений у життя лише частково, і сьогодні планета зіткнулася з новою екологічною проблемою — пластиком. Отож, світові та вітчизняні бренди знову переходять на паперові пакети, а молодь, що підтримує еко-лайфстайл, активно публікує в соцмережах фото з авоськами. На вашу думку, чому людство ходить по колу? І використання яких пакетів є все-таки меншим злом?
— Людство має добру традицію ходити по колу, одне рятує, що ця спіраль більш-менш іде вгору. Це така собі гегелівська спіраль розвитку в екології: теза (папір колись) — антитеза (пластик зараз) — синтез (папір, але вторинної переробки і точно виникне ще щось.) Ми ж нікуди не дінемося від закону заперечення заперечення. Тому заміна пластику на папір була доволі очевидною. Людство з кожним роком споживає дедалі більше матеріальних цінностей. Минулого століття бурхливо розвивалася нафтохімія та її продукція. А це скиди, викиди, залишки, які важко утилізувати. Економіка розвивається, країни стали багаті, бюджети світових концернів перевищують бюджети середніх країн. Невблаганно настали зміни в природі, яка зазнала тяжкої експлуатації своїх ресурсів, відповідно, настав час змінити підходи і час пошуку нових технологій. Зараз світ, серед інших проблем, шукає і порятунку від пластику.
«МОЖЕ, НЕ В ГРЕТІ СПРАВА?»
— Нещодавно авторитетне американське видання Time присудило Греті Тунберг звання «Людини року». З одного боку, юна шведська екоактивістка збирає армію своїх фанатів по всьому світі, зустрічається з першими особами держав, відомими діячами культури та представниками міжнародних організацій. З іншого — з кожним днем у світі зростає кількість людей, які вважають дівчину жертвою маніпуляцій дорослих і не сприймають її діяльність всерйоз. Яке ваше ставлення до Грети?
— Час від часу в світі «вистрілюють» різні люди, які виявляються, як кажуть, в потрібному місці в потрібний час. Думаю, що Грета Тунберг з цього випадку. Щось нового вона не сказала, але в нинішній кліповій свідомості вже давно працює не ЩО, а ЯК. Підліткова експресія, актуальна тема — все зійшлося. Дивно, звичайно, що практично ніхто не знає прізвища ненабагато старших за Грету молодих учених, які придумали спосіб очищення океану від пластику, в них немає фанатів, з ними не зустрічаються лідери держав і зірки культури. Може, не в Греті справа?
«РИНОК ЗЕМЛІ МАЄ БУТИ»
— Ви як депутат Закарпатської обласної ради як оцінюєте Закон про ринок землі?
— Ринок землі... Тут я можу сказати не як депутат облради, бо Закарпаття малоземельне, і тут ще всі пам’ятають, кому які землі належали, коли ще була приватна власність до радянської влади. З 1998 по 2008 рр. я працювала в аграрному бізнесі й пройшла шлях від розпаювання колгоспних земель і дуже слабких господарств, які обробляли землі ще радянською технікою, до великих потужних аграрних підприємств і сучасної світової аграрної техніки і технології.
Ринок землі має бути. Будь-хто, бажаючи займатися агробізнесом, повинен мати можливість чесно купити землю. Будь-хто з власників землі повинен мати право чесно продати свою землю. Яку філософію закласти в такій державі, як наша? Фермерство? Тоді треба виставити межу в 200—500 га. І знайти охочих цим займатися. За радянської влади колгоспи були більш соціальним проєктом утримання людей на землі, зараз приблизно так утримують і світове фермерство — великими мільярдними дотаціями.
Хто такий український фермер зараз? Це 50—100 га землі, отриманої в постійне користування, з якої практично не платяться податки, така собі самозайнятість. Ці фермери зараз обробляють 3 млн га земель у державі. До речі, таку ж площу обробляють ті п’ять-шість найбільших аграрних підприємств України, які є і великими платниками податків, і мають немалі соціальні програми в селах, де орендують землі. Ще є сотня підприємств, які обробляють від 150 до 15 тисяч гектарів. Решта, приблизно п’ять тисяч підприємств, обробляють від 15 тисяч до 2 тисяч га. Тож щодо нині лайливого слова «латифундист» — треба ще походити по ринку і приміряти, хто це.
В Україні розпайовано 26 млн га колгоспних земель між 7 мільйонами пайовиків. Добра третина вже відійшла в кращі світи, і цими землями розпоряджаються спадкоємці. Орендна плата за ці паї — кілька десятків мільярдів гривень щорічно лише за те, що ви чи ваші родичі були колгоспниками. Не зустрічала точної цифри орендної плати по державі, але думаю, що це приблизно щорічно 35—40 мільярдів селянам, і 10 мільярдів надходить як податок із доходів власників паїв у місцеві бюджети. І цей ринок ще має потенціал для росту.
Допускати чи не допускати іноземців до ринку? Ну, ми вже раз не допустили при приватизації іноземців, в результаті отримали монополізм і олігархат. За бажання і короткої пам`яті можна ще раз наступити на ці граблі.
Думаю, що більшість людей, які хотіли займатися фермерством, — уже ним займаються. Ринок землі не відкриє чогось нового і не змінить структуру аграрного сектора. Однак переконана, що ринок землі дасть поштовх нішевим виробникам: фрукти, овочі, зеленина, малі ферми.
Чи зможе законодавець поставити запобіжники, щоб землю купували лише для обробітку, а не для спекуляцій? Побачимо.
«ГАЗЕТА «ДЕНЬ» — ЦЕ ЛЮБОВ З ПЕРШОГО ПОГЛЯДУ»
— Пані Ірино, ви протягом багатьох років є палким шанувальником і активним читачем газети «День». Підтримуєте наші ініціативи, долучаєтеся до фінансування видань «Дня» і розповсюджуєте книжки та газети серед шкіл і підприємств Закарпаття. Поділіться, будь ласка, з читачами історією вашого «роману» з «Днем». З чого все почалося? І чому ви досі з нами?
— Газета «День» — це любов з першого погляду з 1998 року. Мені подобається спокій, консерватизм і фундаментальність газети, актуальність і якесь відсторонене позачасся водночас. Газета ніби і у вихорі подій, але стоїть осторонь, і, виглядає, що має свій проєкт побудови інтелектуального життя в державі або і самої держави, який і втілює, не особливо звертаючи увагу на різні течії і збурення. Роки йдуть, «День» приходить, книжки Бібліотеки щорічно виходять, фотовиставка відбувається, молодь підростає і стажується в Літній школі газети, головний редактор Лариса Олексіївна Івшина — на екрані від «Вікна-Підсумки» і до нинішніх програм, значить, усе добре.
0 коммент.:
Дописати коментар