Лісова політика Німеччини

ЛЕКЦІЯ 6. АНАЛІЗ ЛІСОВОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

Лісова політика Німеччини

1.Коротка характеристика основних чинників, що впливають на лісову політику.

2. Інструменти лісової політики.

3. Загальна характеристика лісової політики.

4. Висновки.

Лісова політика Німеччини

Коротка характеристика основних чинників, що впливають на лісову політику. Німеччина є країною, в якій впродовж XX століття пропагувалися ідеї сталого лісокористування. Тому не дивно, що саме в Німеччині відбулася перша конференція міністрів європейських країн з питань сталого лісокористування (Страсбург, 1990 р.).

Загальна площа Німеччини – 34,9 млн. га, площа лісів - 10,7 млн. га. Лісистість - 30,7 %, забезпеченість лісом - 0,1 га на одного жителя. Лісові плантації в Німеччині відсутні. За період з 1990 по 2000 р. лісовий покрив цієї країни не змінився.

В Німеччині домінують невеликі за розмірами лісоволодіння. Середня площа одного лісоволодіння складає 15,5 га. Лісоволодіння, площа яких не перевищує 5 га, складають 75,4 % загальної кількості господарств [412].

В лісах Німеччини розрахункова лісосіка використовується лише на 50 %. Потреба в деревині за рахунок національної лісозаготівлі покривається лише на 30 % (70 % лісоматеріалів імпортується).

Великої шкоди хвойним лісам Німеччини завдали кислотні дощі. В останні роки стан лісів почав змінюватися на краще внаслідок зменшення забруднення довкілля.

Ліси в Німеччині мають велике економічне, екологічне і соціальне значення. Суспільні функції лісів превалюють над їх економічним значенням. В зв'язку з цим проводиться лісова політика, що спрямована на державну підтримку лісового господарства.

Інструменти лісової політики. Податкова система в Німеччині використовується як інструмент лісової політики. Основними податками, що застосовуються для оподаткування лісового господарства Німеччини, є земельний податок, податок на майно, податок на спадщину і дарунки, податок з обороту та прибутковий податок. Земельний податок є основним у системі оподаткування. Він встановлюється у відсотках від ціни лісових земель.

Податкова інспекція і місцеві органи управління мають великі повноваження щодо оподаткування лісових земель.

Ставки земельного податку складаються з двох частин: основну частину визначають фінансові органи, які встановлюють її централізовано; другу її частину визначає земельна громада з врахуванням фінансового стану лісовласника. Загальна ставка податку становить 0,6-3,1 % ціни земельної ділянки [510, с. 238].

Земельні лісові ділянки включають до лісового майна у випадках, коли вони є власністю лісового підприємства. З лісовласників, що мають лісові ділянки площею до 0,3 га, земельний податок не справляється. Ця пільга не розповсюджується на дрібних лісовласників, які використовують лісові ділянки для плантаційного вирощування деревини [412].

В Німеччині справляється податок з обороту. Найбільш поширена ставка податку з обороту становить 15 %. Сільськогосподарська продукція оподатковується за ставкою податку, що складає 7 %. На лісове господарство розповсюджуються податкові пільги, тому лісові підприємства і лісовласники рідко сплачують податок з обороту [412].

В Німеччині не оподатковуються лісовласники, якщо лісовий доход складає до 2 тисяч німецьких марок на одну особу (або 4 тис. марок на сім'ю) [412].

В Німеччині справляється податок за перетворення лісових земель. Цей податок справляється у випадках використання лісових земель для інших видів землекористування. Подібний податок справляється в Україні (його називають податком на вилучення лісових земель для потреб, що не пов'язані з веденням лісового господарства).

Величина нормативів плати, що використовуються в Німеччині для справляння податку за перетворення лісових земель, встановлюється з врахуванням: обсягів коштів, які потрібно виділити на створення нових насаджень (з метою збалансування природного потенціалу); обсягу коштів, які необхідно виділити на підтримку суспільних функцій лісу в зв'язку з їх вилученням із суспільного користування. Нормативи плати за перетворення лісових земель встановлює Міністерство сільського господарства спеціальною постановою, яка погоджується з Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів та Міністерством економіки.

Важливим інструментом лісової політики є планування. Так, баварський закон «Про ліси» передбачає, щоб лісові плани складалися для всієї землі Баварія. Лісові плани повинні складатися згідно з вимогами Закону про земельне планування.

Впливовим інструментом лісової політики в Німеччині є екологічна сертифікація лісів, який використовується з метою стимулювання сталого розвитку лісового господарства. Німеччина розвиває екологічну сертифікацію лісів як за схемою Р8С, так і за Пан'європейською. Таким шляхом рухаються не лише Німеччина, але і багато інших європейських країн (Бельгія, Великобританія, Данія, Латвія, Іспанія, Ірландія, Італія, Фінляндія, Чеська Республіка, Швеція).

Загальна характеристика лісової політики. За німецьким федеральним законом ліси поділяють на державні, громадські і приватні. Державний ліс за німецьким законодавством є такий, що знаходиться в загальній власності країни. Громадський ліс знаходиться у власності общин, общинних союзів, громад, установ, релігійних общин і їх установ, кооперативів. Приватний ліс є таким, що не віднесений до державного і громадського.

Лісова політика Німеччини відображена в федеральному лісовому законодавстві та лісових законах земель. Зокрема, в федеральному «Законі про збереження лісу і сприяння лісовому господарству» записано, що мета цього закону:

1. Зберегти ліс у зв'язку з його господарською цінністю і значенням для стабілізації навколишнього середовища (особливо для водного господарства, збереження чистого повітря, родючості грунтів, ландшафтів тощо). Рекомендується територію лісу збільшувати і по-господарськи його використовувати на основі проектів, що мають глибоке еколого-економічне обґрунтування.

2. Сприяти розвитку лісової промисловості.

3. Збалансувати загальні суспільні інтереси та інтереси власників лісу.

Таким чином, мета лісової політики полягає в збереженні та розширенні території лісів і корисних функцій лісу для суспільних потреб, сприянні розвитку лісової індустрії та збалансуванні інтересів різних груп населення.

Чинне законодавство Німеччини вимагає, щоб в процесі планування лісокористування ліси розміщалися так, щоб максимально сприяли збереженню і нарощуванню природного потенціалу. Структура лісу повинна бути такою, щоб ліси ефективно виконували корисні функції. Лісокористування не повинно призводити до погіршення стану лісових ґрунтів. Виробництво цінної деревини повинно супроводжуватися збереженням або поліпшенням родючості ґрунтів. Там, де ліс виконує важливі захисні та охоронні функції, він повинен бути документально оформленим.

Регіональні особливості лісової політики Німеччини знайшли відображення в лісових законах земель. Зокрема, в законі «Про ліси» (земля Баварія) записано, що його метою є: охорона лісу в зв'язку з його економічною цінністю та значенням для навколишнього середовища (стабілізації клімату, збереження родючості ґрунту, чистоти повітря і води, рослинного і тваринного світу, краси ландшафтів); сприяння економіці лісового господарства; підтримка лісовласників щодо виконання ними завдань, що передбачені лісовим законодавством; досягнення компромісу між інтересами суспільства і лісовласників.

З метою посилення екологічної стійкості лісових систем в Німеччині хвойні лісові насадження замінюють листяними. Так, за твердженням проф. Ханса Герхарда Штокінгера (депутата Парламенту Баварії) за баварською «Програмою лісівництва» передбачається впродовж десяти років реконструювати 10 тис. га хвойних лісів у змішані (на виконання цих робіт планується витратити 40 млн. євро). Процес реконструкції хвойних лісів триває в Баварії 25 років.

В 1975 р. в Баварії було оновлено лісове законодавство, яке стало основою нової лісової політики, що базується на державному регулюванні економіки лісового господарства. Завдяки новій лісовій політиці та державній компанії «Баварські державні ліси» стан лісів стає значно кращим (подібного не було в минулому).

В Баварії, починаючи з 1995 р., проводиться радикальна реформа лісового господарства, що спрямована на надання широкої самостійності державним лісовим підприємствам і розширення підприємницького простору. Розширюється практика консультування приватних лісовласників за допомогою товариств лісовласників. Державне консультування приватних лісовласників у майбутньому буде здійснюватися лише щодо боротьби зі шкідниками лісу, а фінансова державна підтримка буде надаватися лише для реконструкції хвойних лісів у змішані.

Реформа лісового господарства у державному секторі економіки передбачає скорочення персоналу Баварії на 20 %. Лісова політика Баварії спрямована на підтримку економічної, екологічної та соціальної сталості. Як ствердждує Хане Герхард Штокінгер, економічна сталість у лісовому господарстві буде забезпечуватися за рахунок:

- допомоги лісовим власникам у веденні лісового господарства професійними консультаціями та шляхом підвищення їх освіти та кваліфікації;

- цілеспрямованих програм фінансової підтримки лісових власників щодо сталого ведення лісового господарства (наближеного до природного лісовідновлення і спрямованого на посилення екологічних і соціальних функцій лісів);

- поліпшення інформування громадськості про стан ведення лісового господарства та проблеми лісових власників;

Лісова політика Баварії щодо забезпечення екологічної сталості передбачає:

- партнерський нагляд за лісом і орієнтовані на загальне благо консультації, що спрямовані на виконання приписів закону «Про ліси», дотримання стандартів у громадських та приватних лісах;

- збалансування інтересів лісовласників і вимог лісового законодавства;

- розвиток лісової науки, орієнтованої на практику ведення лісового господарства;

- розвиток моніторингу навколишнього середовища з метою отримання всесто-ронньої інформації про екологічний стан лісових екосистем.

Лісова політика Баварії щодо забезпечення соціальної сталості передбачає:

- цілеспрямовану роботу щодо підвищення кваліфікації персоналу у лісовому господарстві;

- поглиблення співпраці між персоналом у сфері управління лісами та зацікавленими групами населення;

- захист інтересів баварських лісовласників у питаннях, що стосуються міжнародної і національної лісової політики;

- сприяння регіональному розвитку і зміцненню сільських громад.

Ліси в Німеччині можуть викорчовуватися лише після погодження зі спеціальним відомством, що є компетентним у справі земельного законодавства. При вирішенні цього питання враховуються права, обов'язки та економічні інтереси власників лісів.

Законодавство Німеччини зобов'язує заліснення вирубок у випадках, коли немає природного поновлення або немає дозволу від компетентних органів щодо іншого господарського використання земельної ділянки.

Суцільне рубання або прорідження лісів, що мають важливе охоронне та захисне значення, здійснюються тільки з дозволу владних структур, компетентних у земельному законодавстві.

Лісова національна політика Німеччини передбачає офіційне заохочення лісового господарства до використання лісів для рекреації, захисту та виконання інших корисних функцій. З метою матеріального заохочення ефективного використання корисних функцій лісу законодавство Німеччини передбачає допомогу лісовласникам, яка б забезпечувала рентабельну роботу протягом тривалого господарювання в лісі. Крім того, державна допомога може надаватися лісогосподарським, громадсько-правовим та іншим об'єднанням, які створені на базі приватних і комунальних лісів, а також сільсько - і лісогосподарським підприємствам і власникам лісових ділянок у випадках, коли вони не отримують допомоги відповідних об'єднань.

Лісове законодавство Німеччини створює правове поле для успішного функціонування трьох форм власності на ліси (державної, громадської, приватної). При цьому до громадських відносить ліси, які знаходяться у власності общин, общинних союзів, громад, установ, релігійних общин і установ, а також релігійних союзів і загального сільськогосподарського користування. Державний ліс за німецьким законодавством - це ліс, що знаходиться у загальній власності або співвласності країни.

В Німеччині проводиться лісова політика щодо сприяння розвитку лісової промисловості та збалансування загальних інтересів держави і інтересів лісовласників.

Лісова політика Німеччини передбачає розвиток територіального планування з метою попередження природних і антропогенних катаклізмів, збереження природного потенціалу. За німецьким законодавством вхід у ліс дозволяється з метою відпочинку, їздити на велосипедах, інвалідських візках та верхи на конях дозволяється в лісі лише на доріжках і дорогах. Законодавство окремих земель може обмежити в'їзд у ліс з важливих причин (захисту лісу, ведення господарства у ньому, в інтересах мисливського господарства тощо).

В Німеччині добре розвинена мережа лісових доріг. Лісова політика спрямована на розвиток і підвищення якості лісових доріг.

Лісове законодавство Німеччини вимагає вести лісове господарство таким чином, щоб користування лісовими ресурсами (включаючи користування екологічними і соціальними функціями) було постійним і тривалим. Вимагає проведення своєчасної і ефективної боротьби зі шкідниками рослинного і тваринного світу (перевага надається біологічним і біотехнічним заходам), організовувати побічне користування лісом таким чином, щоб не завдавалася шкода основним екологічним та соціальним функціям лісу.

В 1998 р. група німецьких фахівців у рамках співробітництва з Р8С підготувала документ під назвою «Директиви сталого лісового господарства». Цей документ, зокрема, передбачає: пересування машин у лісі лише дорогами і збереження дерев-пам'яток; відмовлення від застосування хімічних речовин у лісовому господарстві; утилізацію матеріалів, що не розкладаються; недопущення створення одновікових лісових насаджень; орієнтацію на природне поновлення лісів; заборону суцільних рубань; користування деревиною в межах щорічного приросту; вільний збір продуктів побічного користування лісом.

Лісові землі в Німеччині з дозволу вищої лісової адміністрації можуть використовуватися для іншого землекористування.

Для вирубування лісу площею понад один гектар потрібно мати дозвіл лісової охорони. Німецьке законодавство вимагає, щоб незасаджені або неповністю заліснені лісові площі засаджувалися впродовж трьох років.

Все більше лісових політиків у Німеччині схиляються до думки, що повернення до старих форм ведення лісового господарства, зорієнтованих на максимальний прибуток, неможливе в зв'язку зі зростанням багатостороннього суспільного значення лісів.

З метою покращання управління лісами лісовласники мають право створювати лісопідприємницькі приватно-правові об'єднання. Такі об'єднання мають право: узгоджувати підприємницькі і господарські плани, а також наміри щодо ведення лісового господарства; узгоджувати плани щодо збуту деревини та іншої лісової продукції; здійснювати лісокультурні роботи, заходи щодо догляду та захисту лісових насаджень; будувати і доглядати лісові дороги; проводити рубання лісу, заготівлю і трелювання; купувати і використовувати машини і устаткування.

Висновки.

1. Внаслідок запровадження ефективної лісової політики Німеччина досягла вагомих успіхів у поступі лісового господарства до сталого лісокористування.

2. Національна лісова політика Німеччини тісно інтегрована з регіональними (окремих земель).

3. В Німеччині лісова політика спирається на різноманіття ефективних інструментів. Передбачає суттєву державну підтримку лісового господарства (в першу чергу, за допомогою економічних інструментів).

4. Лісова політика в Німеччині тісно інтегрована з іншими політиками (в першу чергу, з економічною, аграрною, екологічною, соціальною).

СОЗДАНО: 26 МАРТА 2014

http://po-teme.com.ua/lesnoe-i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-khozyajstvu/2016-lisova-politika-nimechchini.html

Далі...

Лісова політика Фінляндії

Лекція 13. АНАЛІЗ ЛІСОВОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇН ПІВНІЧНОЇ ЄВРОПИ

Лісова політика Фінляндії

1. Коротка характеристика основних чинників, що впливають на лісову політику.

2. Інструменти лісової політики.

3. Загальна характеристика лісової політики.

Коротка характеристика основних чинників, що впливають на лісову політику. Загальна площа Фінляндії 30,46 млн. га, площа лісів - 21,94 млн. га. Фінляндія не створює лісові плантації. За період з 1990 по 2000 р. лісовий покрив збільшився на 8 тис. га. Лісистість території становить 72 %, забезпеченість лісом - 4,2 га на одного жителя [681]. Близько 3 млн. га земель зайняті малопродуктивними лісами, приріст на яких складає 0,1 - 1,0 м3 деревини. Середній приріст деревини складає 3,8 м. куб. га (в південних районах -5,1 м3/га, північних - 1,9 м3/га). Національні парки і заповідники становлять 1,5 млн. га (6,6 % покритої лісом площі). Приватні ліси складають 60 %, державні - 25 та інші (промислових компаній, церковні та місцевої влади) - 15 %. Частка лісового комплексу складає 10 % валового внутрішнього продукту, а в доходах від експорту - близько 40 % [412, 681].

Запас деревини за деревними породами розподіляється таким чином: сосна -46 %, ялина - 36 %, береза - 15 %, інші деревні породи - 3 %. В процесі виробничо-господарської діяльності в лісі вирубується 80 % приросту деревини.

Лісовий сектор виробляє 5 % світового випуску продукції, а експорт канцелярського паперу складає 25 % світового [318, с. 12].

За оцінками фінських фахівців заготівля деревини дає 1528 млн. євро, торфу-202, рекреація і туризм-318, дичина-32, ягоди-30, олені - 13, гриби-5 млн. євро [318, с. 14].

Фінляндія багата на недеревні лісові ресурси. Біологічний врожай лісових ягід у лісах і на торфовищах сягає до 1 млн. т (в неврожайні роки - 0,5 млн. т). Запаси лісових ягід, що доступні для господарського використання, складають 30 % біологічного врожаю. Фактична заготівля складає 5-10 % [251]. Статистична звітність свідчить про те, що заготівля лісових ягід інколи перевищує об'єми тих, що заготовляються в садах. В лісах Фінляндії заготовляють гриби і лікарські рослини. На початку 80-х років XX століття валові доходи від заготівлі лікарських рослин складали 170-500 тис. американських доларів у рік (згодом вони становили 3,4 млн. американських доларів у рік) [251].

Біологічні запаси грибів у Фінляндії складають близько 2 млн. т, а в неврожайні роки - 0,4 млн. т. Біологічні запаси грибів використовуються значно гірше, ніж лісових ягід і лікарських рослин [251].

В кінці дев'яностих років у Фінляндії намітилася тенденція збільшення частки приватних лісів, що знаходяться в руках міських жителів. Цим стурбовані громадські організації і уряд, оскільки така тенденція може мати негативні наслідки для розвитку лісового господарства і економіки країни.

Загальна площа лісів, що охороняються (мають спеціальний статус згідно чинного лісового законодавства), становить 2,4 млн. га продуктивних лісових земель (10,6 % від лісового покриву) [412].

Біля третини території Фінляндії займають болота і торфовища, значна частина яких була осушена для потреб сільського і лісового господарства. Правда, половина заболочених територій збереглася непорушеною. Біля 3 млн. га лісів є малопродуктивними (приріст деревини в них складає 0,1 м. куб. га).

На лісову політику Фінляндії істотно впливають Міністерство охорони навколишнього середовища, Міністерство фінансів. Крім того, лісова політика формується під впливом Міністерства торгівлі і промисловості, Міністерства праці та Міністерства зовнішніх зв'язків.

Приватні ліси Фінляндії представлені дрібними лісовласниками. Середня площа одного приватного господарства складає 32 га. Триста двадцять тисяч приватних лісовласників володіють ділянками лісу площею до 2 га. Порядок ведення лісового господарства в приватних лісах регулює закон «Про приватні ліси». Приватні ліси тісно інтегровані з сільським господарством [412].

Приватні лісоволодіння у Фінляндії регулюються і контролюються за допомогою двох центральних лісових управлінь, які підпорядковані Національному управлінню лісовим господарством при Міністерстві сільського і лісового господарства. Одне управління охоплює території, населення яких розмовляє фінською мовою; інше - охоплює території, населення яких розмовляє шведською мовою. В склад окремих управлінь входять: чотири представники лісовласників, які вибираються від районних управлінь; два представники від лісової промисловості і профспілок лісових робітників (назначаються Міністерством сільського і лісового господарства); один директор-менеджер.

В державних лісах Фінляндії веденням лісового господарства займається державна фірма «Меізапаіішз», організована Міністерством сільського і лісового господарства разом з Міністерством з охорони довкілля понад 140 років тому. Виробничу-госпо-дарську діяльність цієї фірми регулює закон «Про лісову службу». Два підрозділи цієї фірми (Лісове господарство, Охорона природи) фінансуються за рахунок коштів державного бюджету. Крім держбюджетних структур, до складу фірми входять такі комерційні структури, як: «ЬааШпіаа»; «Рогіа»; «\УіШ ІМогт». Із них «Ьааштаа» продає і здає в оренду ділянки лісу для організації лісового відпочинку, купує і продає ліс; «\Уі1с1 N01111» здає будиночки в лісі в оренду для відпочинку, рибальства та мисливства, а також надає комплексні послуги для групового туризму; «Рогіа» надає послуги в сфері лісогосподарського виробництва.

«Рогіа» надає послуги не лише на внутрішньому ринку. Українцям ця фірма відома як така, що намагалася прорватися на ринки України в рамках так званого проекту «Карпатиленд» (разом з австрійською державною компанією АТ «Австрійські державні ліси»). «Рогіа» створила компанію «РОК. ІА - ОВіТог§тапа§етеп1; СтЬН» [410].

Як стверджують Парпан В., Шпарик Ю. та Голубчак О., дочірні компанії «МєізапаШпіз» працюють за такими напрямками: «АТ Рогіа» вирощує і реалізує насіння та садивний матеріал; «АТ Упсіиґог» надає інформаційні послуги щодо використання природних ресурсів, прогнозування та розвитку лісового господарства та збереження біорізноманіття; «АТ МеікаЬаПішз Сои8иШ炙 дає консультації з раціонального управління лісами. Зазначимо, що зараз МеізаЬаШшз займає активну позицію на міжнародній арені саме завдяки її комерційним (позабюджетним) підрозділам [318, с. 12].

Інструменти лісової політики. В Фінляндії розроблена «Державна лісова програма Фінляндії», в якій розроблені економічні, екологічні та соціальні аспекти сталого розвитку лісового господарства. Національні критерії і показники, на основі яких здійснюється екологічна сертифікація лісів, у багатьох випадках є вищими від тих, що передбачені законодавством Фінляндії.

Важливим інструментом лісової політики Фінляндії є система оподаткування. В лісовому господарстві, крім традиційних, застосовуються особливі, зокрема: податок на дохід від реалізації деревини на корені або круглих лісоматеріалів (до валового лісового доходу включаються також обсяги лісогосподарських робіт, які виконані лісовласником та членами його сім'ї); податок на майно (економічна оцінка майна підраховується шляхом його капіталізації за ставкою в 10 %) [412].

В Фінляндії ліси, що є державною власністю, не оподатковуються, а приватні ліси завжди є об'єктом оподаткування. До 1992 р. об'єктом оподаткування в лісовому господарстві був приріст деревини, що визначався в грошовому вираженні.

Податкові пільги розповсюджуються на торгівлю лісовими ягодами і грибами.

Система оподаткування лісового господарства в Фінляндії піддається гострій критиці як зі сторони лісовласників, так і «зелених».

До 1991 р. лісовласники вносили кошти на спеціальні банківські рахунки на відновлення лісу після рубки деревостанів. В 1991 році була введена більш жорстка процедура правового примусу заліснення. У випадках, коли лісовласник відмовляється відновлювати ліс на вирубці, його лісоволодіння передається під юрисдикцію спеціальних лісових асоціацій.

Ефективним інструментом лісової політики є екологічна сертифікація лісів. В листопаді 1999 р. почала діяти Фінська система сертифікації лісів (РРСЗ). За цією системою сертифіковано 13,5 млн. га лісів (60 % покритої лісом площі). Близько 180 тис. лісовласників заявили про те, що вони готові дотримуватися національних критеріїв сертифікації. Передбачалося впродовж 2000 р. за програмою РРСЗ сертифікувати всі ліси Фінляндії [412].

РРСЗ сповідує Пан'європейську програму лісової сертифікації (РЕРС). Як стверджує Ауво Кайвола, це пов'язано з тим, що ця програма передбачає демократичну процедуру прийняття рішень, характеризується більшою прозорістю, меншими затратами на аудит та підтримкою більшості лісовласників, підприємств, торговельних компаній і організацій лісового сектору. Крім того, РЕРС користується високим міжнародним авторитетом (особливо в Європі), передбачає застосування економічно ефективної регіональної сертифікації лісів. Рішення щодо сертифікації лісів приймаються з врахуванням балансу екологічних, економічних та соціальних аспектів стійкого розвитку на національному рівні.

Сертифікація лісів у Фінляндії здійснюється під егідою Фінляндської Ради сертифікації лісів, до якої включено 12 організацій, що представляють інтереси різних груп населення. Крім того, функціонує незалежна від неї Арбітражна комісія, яка вирішує конфліктні питання, що виникають у процесі сертифікації лісів.

На сертифіковані ліси видаються сертифікати терміном на 5 років. Щорічно сертифікаційні органи проводять аудит з метою перевірки та оцінки ведення лісового господарства. Особливістю фінської сертифікації є те, що вона не передбачає використання національного знаку про походження лісової продукції з сертифі-кованих лісів.

Фінська система сертифікації затверджена Пан'європейською Радою сертифікації лісів у квітні 2000 р.

Третина витрат на лісовідновлення фінансується за рахунок субсидій, що виділяються для лісового господарства, надаються під низькі відсотки.

Власники земель і водних територій володіють правом на використання ресурсів мисливської фауни. Це право вони можуть передавати за лізингом фізичним особам або компаніям.

Для реалізації цілей лісової політики використовується планування. Плани лісокористування складаються на основі матеріалів лісовпорядкування. Цей порядок планування був введений в Фінляндії в 1920 р. Державні органи управління лісовим господарством затверджують плани лісовідповлюваних робіт у приватних лісах.

В Фінляндії затверджена програма розвитку лісового господарства па 1990-2020 рр. Вона передбачає збільшення запасу деревини на 10%, щорічного приросту деревини-на 12 %, щорічного зростання обсягів лісозаготівель - на 20 %.

Державні органи здійснюють контроль за веденням лісового господарства в приватних лісах. Законодавство Фінляндії передбачає також державний контроль за продажем лісових земель, що знаходяться в приватній власності. Контроль продажі лісових земель здійснюють також лісові асоціації. Без їх дозволу приватні лісовласники мають право продавати лісові ділянки лише площею, що не більша двох гектарів.

Фінансування утримання державних органів управління лісовим господарством здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та внесків лісовласників (кошти відраховуються щорічно від прибутків на основі спеціальної угоди). За рахунок коштів державного бюджету може здійснюватися пряме фінансування лісогосподарських заходів, якщо вони забезпечують підвищення продуктивності лісів.

В лісовій політиці Фінляндії велику роль відіграють угоди. Щорічно Центральний союз лісовласників і Центральний союз промисловців укладають між собою угоду щодо продажу деревини на корені підприємницьким структурам та заготовленої деревини біля доріг (як правило, продаються сортименти). В угоді вказуються об'єми поставок окремих сортиментів та ставки кореневої плати.

У Фінляндії законодавство з приватного лісоволодіння визначає основні вимоги щодо догляду за лісом. Зокрема, забороняється здійснювати заходи, які є небезпечними для відновлення лісів. Не дозволяється використовувати суцільні рубання в молодпя-ках, а також інтенсивно їх рубати. Законодавство Фінляндії зобов'язує лісовласників після рубання лісу проводити його відновлення. З метою збереження ґрунтів на лісо-заготівельних роботах використовується лісозаготівельна колісна техніка на шинах з низьким тиском.

Загальна характеристика лісової політики. Лісова політика Фінляндії спрямована на розвиток сталого лісового господарства. Базується на матеріалах Міжнародної конференції ООН, що відбулася в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., а також конференції міністрів європейських країн, що відбулися в Страсбурзі (1990 р.), Хельсінки (1994 р.), Лісабоні (1998 р.) та Відні (2002 р.). Чинне лісове законодавство Фінляндії відповідає вимогам взятих на себе міжнародних зобов'язань.

Концепція сталого розвитку лісового господарства реалізується з 1995 р. Лісовідновлення зорієнтоване на природне поновлення. В середньому воно досягає 34 % загального обсягу лісовідновлених площ [318].

Національна лісова політика Фінляндії передбачає вільний доступ до лісів всіх форм власності. В лісах дозволено відпочивати, збирати ягоди та гриби. Відпочинок у лісових будиночках безкоштовний. Разом з цим, забороняється: турбувати відпочиваючих; заважати диким звірам і птахам; звалювати повноцінні і сухі дерева [318, с. 14].

Лісова політика Фінляндії спрямована на збільшення продуктивності лісів і збільшення обсягів лісозаготівель. Спрямована на організацію безвідходного лісогосподарського і лісозаготівельного виробництв. В лісовій політиці враховуються регіональні аспекти, що зумовлені різноманіттям економічних, екологічних та соціальних чинників.

Чинне законодавство Фінляндії зобов'язує заліснювати землі, що є малопридатними для сільського господарства.

Обсяги лісокористування в приватних лісах регулюються лісовласниками. Державні органи не встановлюють для приватних лісів розрахункової лісосіки і віку рубання деревостанів. Обмеження щодо рубання лісових насаджень встановлюються лише у випадках, коли ліси виконують важливі захисні та інші суспільні функції.

Лісова політика Фінляндії нагадує лісову політику, яку проводять інші країни Північної Європи (Швеція, Норвегія). Лісове господарство Фінляндії базується на принципі отримання лісового доходу, сильно інтегроване з сільським господарством. В багатьох випадках лісогосподарське виробництво повністю підпорядковане сільськогосподарському. Лісова політика спрямована на інтеграцію лісогосподарського виробництва з промисловістю, торгівлею, туризмом, мисливським господарством. Незважаючи на те, що Фінляндія розташована на півночі Європи, ліси все більше використовуються як місце відпочинку, особливо лісові масиви біля населених пунктів. Держава і численні комуни створюють у таких місцях добре організовані зони для відпочинку.

Законодавство Фінляндії спрямоване на збереження і поліпшення стану лісів та їх позитивного впливу на природне довкілля і здоров'я населення. У Фінляндії забороняється рубати суцільними рубаннями нестиглий ліс, а також інтенсивно проріджувати його. Законодавство зобов'язує після рубань проводити відновлення лісів, визначає мінімальні вимоги щодо догляду за лісом. Забороняється знищувати ліси, піддавати небезпеці процеси, спрямовані на відновлення лісів.

Лісова політика спрямована на застосування біологічних методів захисту лісу. В лісогосподарському виробництві рідко практикується використання хімічних речовин.

Не практикується вирощування швидкорослих деревних порід. Плантації швидкорослих деревних порід створюються головним чином з метою проведення наукових досліджень.

Відвідування лісу з метою відпочинку та збирання лісових ягід і грибів є безплатним. У Фінляндії століттями утвердилася традиція, яку називають «правом кожного» - правом вільного відвідування лісів всіх форм власності, збирання ягід і грибів.

Продумана лісова політика і добре організоване лісове господарство забезпечують сталий розвиток лісокористування. За словами фінських економістів лісове господарство Фінляндії можна характеризувати словами: стале, багатогалузеве, сімейне.

Розробляють лісову політику в Фінляндії і втілюють її в практику ведення лісового господарства такі організації: Центральний союз сільськогосподарських виробників і лісовласників; Фінляндське відділення Всесвітнього фонду охорони природи; Асоціація лісової промисловості Фінляндії; Союз охорони природи Фінляндії.

Висновки.
1. Лісова політика Фінляндії спрямована на сталий розвиток лісового сектору економіки, який займає вагоме місце в національній економіці. Разом з тим, цілі лісової політики в державних і приватних лісах досягаються неадекватними інструментами.

2. Лісове господарство Фінляндії характеризується високим рівнем інтенсивності і глибоким пошануванням національних традицій лісокористування.

3. Вагомим інструментом лісової політики Фінляндії є державні програми розвитку лісового господарства. За виконанням державних програм розвитку лісового господарства здійснюється ефективний державний контроль.

СОЗДАНО: 26 МАРТА 2014

http://po-teme.com.ua/lesnoe-i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-khozyajstvu/2015-lisova-politika-finlyandiji.html

Далі...

Лісова політика Великобританії

Лісова політика Великобританії.

1. Характеристика основних лісополітичних чинників.

2. Концепція національної лісової політики.

3. Інструменти лісової політики.

Характеристика основних лісополітичних чинників. У XX століття Великобританія ввійшла лише з 5 % покритої лісом території. Перша світова війна показала вразливість країни до військово-морської блокади, яка обмежила постачання в країну деревини, тому у 1919 р. уряд розгорнув діяльність щодо сприяння лісорозведенню, розпочавши її зі створення лісової служби [64].

Ліси сьогодні покривають 11 % території Великобританії, при загальній їх площі 2771 тис. га. Забезпеченість лісом складає 0,05 га на одного жителя. З поміж європейських країн нижчим цей показник є лише в Нідерландах - 0, 02 га і на Мальті -0,001 га[681].

Понад дві третини лісів належать до культурних, решту - до напівприродних лісів, не охоплених втручанням людини не залишилось.

Щорічний обсяг рубань 9,5 млн. м3, при прирості 21,3 млн. м3. Обсяги лісозаготівель зростають, оскільки хвойні ліси створені за останні 50 років досягають віку комерційної стиглості [597].

Об'єднане Королівство належить до найбільших ринків лісопродукції у Європі. Основну частину потреби країни у пиломатеріалах і целюлозі задовольняє імпорт. Лісопильна промисловість і виробництво плит все в більшій мірі базуються на місцевій сировині. Паперова промисловість використовує великі обсяги паперу, що проходить повторну переробку. Споживання лісопродукції на одного мешканця близьке до середньоєвропейських показників.

Недеревна лісова продукція має відносно невелике значення. Основною недерев-ною продукцією є різдвяні ялинки і оленяче м'ясо. Полювання на дичину є важливим заняттям у багатьох лісоволодіннях. Лісові ягоди і горіхи збираються в процесі лісового відпочинку.

Великобританія належить до країн, що мають основну частку лісів у приватній власності. Майже 66 % лісів знаходяться у приватній власності. Площа державних лісів 1030 тис. га, приватних - 1741 тис. га. Про невеликі розміри приватних лісоволодінь свідчить їх велика кількість -106000, кількість державних лісоволодінь - лише 646. Більшість приватних лісів належить окремим власникам, певна частина інвестиційним групам і природоохоронним асоціаціям. Впродовж останніх років частка державних лісів знижувалась, що є результатом політики приватизації.

Ліси є важливим рекреаційним об'єктом. За рік у країні нараховують біля 350 млн. днів подорожей із дому в ліс [597]. Вільний доступ дозволено на 98.1 % від усієї площі державних лісів. Про доступ до приватних лісів об'єктивної інформації немає.

Біля третини лісів охоплені різними режимами охорони, однак об'єкти з суворим режимом охорони займають незначну площу.

Зайнятість у лісовому господарстві з 1990р. до 2000р. зменшилася на 25 % (з 24000 працівників до 18000), в деревообробній промисловості - зросла на 10 % (з 78000 до 85540), в целюлозно-паперовій промисловості знизилась на 10 % (з 14800 до 117080). Кількість працівників лісового господарства на 1 га лісу становить 6,5 чол. (в Європі - 1,4 чол. [680]).

Концепція національної лісової політики. Після 1950-х років стратегічний імператив щодо розширення площі лісів перестав домінувати, лісова політика зазнала багатьох змін, включаючи послідовні зміни форм стимулювання приватних лісовлас-ників. Після тривалого періоду значних лісових конфліктів у 1980-х роках під впливом рішень Саміту Ріо-92 і Конференції міністрів з охорони лісів Європи у Гельсінкі, лісова політика стала спиратись на концепцію багатоцільового лісокористування.

У Великобританії лісове господарство регулюється Актами про лісове господарство від 1967 і 1979 рр., Актом про здоров'я рослин від 1967 р. та Актом про тваринний світ і сільську місцевість та іншими законодавчими актами і постановами.

Із створенням Асамблеї Уельсу і Парламенту Шотландії лісове господарство вийшло із під прямої юрисдикції Об'єднаного Королівства. В зв'язку з цим Міністерство сільського господарства, рибальства та харчування відповідальне лише за лісове господарство в Англії. Разом з тим, Лісова комісія та Лісова служба Північної Ірландії є урядовими підрозділами, відповідальними за консультування відповідних міністерств Великобританії і запровадження лісової політики. Лісова Комісія залишається урядовою інституцією Великобританії, яка обслуговує усі три країни і спроможна розвивати політику, пристосовану до потреб кожної з країн.

У 1998 р. опубліковано Лісову стратегію Англії, яка сфокусована на лісовому господарстві у контексті розвитку сільських територій, їх економічного оздоровлення, розвитку туризму, охорони довкілля і збереження природи. Аналогічні стратегії розробляються для Шотландії і Уельсу [573].

Інструменти лісової політики. Податкова система Великобританії сприяє розвитку лісового господарства. У 1988 р. уряд цієї країни оголосив про виключення лісового господарства з системи оподаткування доходу. Відтоді він не справляється в процесі продажу деревини. До цього цей податок у лісовому господарстві базувався на очікуванні максимального обсягу доходу.

У Великобританії лісові землі не обкладаються податком на дохід від нерухомості. Податок справляється лише за вартість, що пов'язана з використанням майна для спорту та лісового відпочинку (цей податок значно обтяжливіший в Шотландії, ніж в Англії).

Податок на спадщину, який застосовують у багатьох країнах Європи, у Великобританії не справляється. Лісові політики Великобританії вважають, що цей податок варто відтерміновувати до головного рубання. Крім того, цей податок не повинен охоплювати рубання проміжного користування.

Країна пройшла тривалу еволюцію процесу підтримки приватного лісового господарства. Починаючи з 1919 р. гранти надавались за понад 20 різними схемами [640]. Узагальнення цього процесу дає підставу виділити такі їх основні форми:

-гранти на заснування та облаштування. Ці гранти поширені у Західній Європі. У Великобританії вони спрямовані на те, щоб у лісовирощуванні надавалась перевага широколистяним породам. Лісова політика спрямована на те, щоб збільшити частку і урізноманітнити спектр широколистяних порід з метою підвищення естетичної цінності ландшафтів;

- гранти на ранній догляд лісу. Як правило, надаються разом із грантами на посадку лісу (у Великобританії 70 % коштів видається після посадки лісових культур, 30 % - після досягнення лісовими культурами п'ятирічного віку);

- гранти на поліпшення стану лісових насаджень. Надаються на лісівничі заходи, що спрямовані на поліпшення якості деревини;

- гранти на лісорозведення на фермах. Виділяються з метою компенсації втрат доходу фермерами у випадках, коли це пов'язано з виведенням землі з-під сільськогосподарського користування і залісненням. У Великобританії схема надання таких грантів була запроваджена у 1988 р., переглянута і доповнена у 1994 р. , а зараз є широко розповсюдженою у Європейському Союзі.

Схеми надання грантів систематично оновлюються. У 1988 р., разом із рішенням уряду про виключення лісового господарства з системи оподаткування доходу, було запроваджено нову розширену систему надання грантів, «призначену для того, щоб охопити широке коло цілей ведення лісового господарства і таким чином заохотити багатоцільове використання лісів» [640]. Метою лісової політики є: - заохотити ведення лісового господарства задля отримання деревини; - забезпечити робочі місця і зростання економічного потенціалу сільських територій; - забезпечити альтернативу сільськогосподарському виробництву і сприяти зменшенню надвиробництва сільськогосподарської продукції; - збагатити ландшафт, створити екологічні піші для існування фауни, забезпечити довготривале рекреаційне лісокористування; - заохотити збереження і відновлення лісів.

У 1995 р. з метою заохочення лісорозведення в Англії було запропоновано так звану «систему пропозицій». Будь-хто, подаючи пропозиції і очікуючи на фінансове сприяння згідно гранту, може також запропонувати лісівничі заходи для отримання подальшого гранту (сума, що виділяється є конфіденційною, але у межах 600-1800 £ на га). Пропозиціїзгодом співставляються і підтримка надається на основі вагомості пропозицій для національного лісу, розміру можливих витрат і прибутковості.

Успіх цієї форми фінансування у національних лісах зумовив заснування ще трьох аналогічних фондів у різних регіонах. Наприклад, фотід Стаггфугт мав на меті заохотити фермерів і землевласників на північному сході Шотландії у створенні і формуванні добре облаштованих високопродуктивних лісів, щоб урізноманітнити землекористування сільських територій і збільшити постачання деревини для промисловості (насамперед на площах визначених Лісовою Стратегією). Лісова адміністрація відбирала пропозиції для ділянок поліпшених луків, орних чи інших земель площею понад 10 га. Лише за перший тур у 1997 р. в цій місцевості за цією схемою було виділено понад 500 тис. £.

У 1994 р., коли суперечки стосовно різних схем сертифікації досягай особливого загострення, для того щоб об'єднати всіх, хто має відношення до проблем лісового господарства, була започаткована так звана Лісівнича угода [640]. У цьому документі, який офіційно було підписано у листопаді 1996 р., було визначено цілі щодо майбутнього управління лісами і розвитку лісового господарства в Об'єднаному Королівстві, а також взаємно узгоджені принципи його ведення. В угоді подано розуміння таких принципів, як: відновне стале землекористування; збереження природних ресурсів; піклування про культурну спадщину і ландшафтні ресурси; заохочення до продуктивного лісового господарства; підтримка науки і освіти, консультування і залучення громадськості.

Прийнятий у 1998 р. Стандарт лісового господарства об'єднує критерії, індикатори і стандарти сталого управління лісами у Великобританії. В ньому деталізовані практичні рекомендації щодо лісокористування на національному і індивідуальному рівнях ведення господарства. Він передбачає моніторинг лісів Великобританії і виражає бачення майбутнього лісових земель країни. Стандарт є основою для відпрацювання схем надання грантів, планів лісовпорядкування і дослідницьких проектів.

Особливо значними є науково-практичні здобутки Великобританії у питаннях соціальних аспектів сталого ведення лісового господарства - вивчення культурних, естетичних, моральних і етичних вимірів, які мотивують людську діяльність стосовно лісів; моделювання підходів до сталого управління лісами, роботи лісових служб з громадськістю; досягнення цілей сталого ведення лісового господарства через планування землекористування, залучення громадськості до процесів прийняття рішень [705].

У 1999 р. розпочато запровадження національної схеми сертифікації - Це схема добровільної сертифікації, яка розроблена у партнерстві лісогосподарських і екологічних організацій у відповідь на зростаючі потреби споживачів. її розроблено з метою незалежного гарантування того, що деревина походить із лісів, у яких ведеться стале лісове господарство.

Висновки.
1. Великобританія належить до країн, що мають основну частку лісів у приватній власності і надалі проводить політику приватизації державних лісів.

2. Розвитку лісового господарства Великобританії суттєво сприяє податкова система та надання грантів, схеми яких систематично оновлюються.

3. Особливо значними є науково-практичні здобутки Великобританії у питаннях соціальних аспектів сталого ведення лісового господарства - вивчення культурних, естетичних, морально-етичних вимірів і робота лісових служб з громадськістю.

СОЗДАНО: 26 МАРТА 2014

http://po-teme.com.ua/lesnoe-i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-khozyajstvu/2014-lisova-politika-velikobritaniji.html

Далі...

Лісова політика Австрії

ЛЕКЦІЯ 9. Лісова політика Австрії

1. Характеристика основних лісополітичних чинників.

2. Законодавчі і політичні рамки лісогосподарської діяльності.

3. Лісова адміністрація.

4. Лісогосподарські та екологічні інтереси.

5. Групи економічних інтересів та політичні партії.

6. Концепція австрійської національної лісової політики.

7. Основні недоліки австрійської лісової політики.

8. Інструменти лісової політики.

9. Висновки.

Характеристика основних лісополітичних чинників. Ліси, які покривають близько 47 % території Австрії, є важливим елементом ландшафту країни, її економіки і культури. Впродовж останніх років покрита лісовою рослинністю площа зростала в середньому на 7700 га щорічно. Загальний запас деревини в австрійських лісах складає 975 млн. м3, щорічний приріст - 31,4 млн. м3 (вирубується щорічно 19,8 млн. м3) [410]. Забезпеченість лісом складає 0,49 га на одного жителя [680].

Виконуючи Гельсінську резолюцію Н2 зі збереження біорізноманітності Європейських лісів і Альпійську конвенцію, Австрійське міністерство сільського і лісового господарства реалізувало програму створення мережі природних лісових заказників (159 об'єктів, що займають площу 6 тис. га, які охоплюють основні типи угрупувань лісової рослинності). Відповідно до природоохоронного законодавства провінцій до інших природозаповідних об'єктів належать природні заказники (в основному мокрі або сухі біотопи, які тільки частково покриті лісовою рослинністю) і національні парки. Із загальної площі лісових природоохоронних територій (45 тис. га), тільки на невеликій частині заборонені будь-які втручання людини.

Понад 86 % лісів Австрії належать до комерційних, тобто господарського призначення (зокрема 76% - лісові масиви, 2,5 % - дрібномасивні насадження, 7,5 % - охоронні ліси з одночасним веденням лісового господарства). Ліси, в яких не ведеться господарська діяльність, складають 14 %.

Ліси використовують не лише для отримання деревини, але і для мисливського господарства, яке є для країни дуже важливим. Певні ділянки, особливо в зоні альпійських лук, використовують для випасання худоби. Іншими поширеними лісокористуваннями є рекреаційне та збирання грибів і ягід, які згідно із лісовим законодавством дозволені в лісах усім громадянам.

Лісовий сектор Австрії характеризується високою фрагментарністю лісової власності: 3,88 млн. га лісових земель належать близько 214 000 лісовласникам; 65 % лісових власників мають площу меншу 5 га.

Близько 80 % австрійських лісів знаходяться у приватній власності (в т. ч. 10 % в руках місцевих лісових кооперативів). Решта лісів знаходяться у державній власності: 16 % лісів - це національні ліси, які знаходяться у підпорядкуванні Федеральних Австрійських Лісів (Озіеггеіспізспе Вшкіез огзіе АС), 4 % - це інші національні, провінційні та муніципальні ліси. У порівнянні з іншими країнами, Австрія має винятково високу частку лісів у приватній власності - із європейських країн вищий показник має тільки Португалія - 92 % [680].

Вільний доступ дозволено на 95,8 % від усієї площі державних лісів і 95 % приватних (аналогічні показники для Європи - 98 % і 85 % ) [680]. Цілі менеджменту відрізняються в залежності від форм власності. Великі лісово-лодіння використовуються в першу чергу для отримання деревини. Вони мають добре підготовлений персонал, детальні плани менеджменту і спеціальне лісозаготівельне обладнання. Цілі лісовласників суттєво відрізняються і не збігаються із цілями менеджменту звичайних підприємств, які зорієнтовані на максимальні грошові потоки та доходи від інвестицій. Доходи у лісовому господарстві дуже малі (як правило від 1 до З %). Цілі лісовласників часто пов'язані з такими поняттями, як «хобі», престижний статус (наявність приватної власності, можливість полювання тощо).

Для фермерів ринково-орієнтовані міркування щодо лісів не мають особливої вагомості. Часто ринкова вартість лісів визначається їх еколого-економічним значенням для сільського господарства. Використання деревини для палива і будівельних конструкцій, лісу для випасання все ще є потенційно важливими для окремих регіонів. Фермери часто розглядають ліс як резерв для покриття неочікуваних, екстраординарних витрат.

Державна власність на ліси характеризується ринково-орієнтованими цілями стосовно отримання деревини. Ця риса відрізняє Австрію від сусідніх країн, зокрема Німеччини і Швейцарії, де державна лісова адміністрація однаково відповідає як за надання пов'язаних з лісом послуг, так і за виробництво лісопродукції. Ця різниця пояснюється тим, що управління державними лісами в Австрії здійснюється окремою організаційною структурою, тоді як в Німеччині, наприклад, тільки одна організація відповідальна за лісове управління і адміністративний контроль за дотриманням лісового права на землях приватної власності.

Хоча Австрія багата на ліси, лісовий сектор відіграє незначну роль в економіці країни. Частка лісового сектору складає 3,8 % валового національного продукту, з них тільки 0,2 % стосуються лісового господарства, а 3,6 % - деревообробної галузі [657].

Інша картина постає, якщо розглядати лісовий сектор з макроекономічної перспективи. Лісовий комплекс в цілому (включаючи деревообробну, паперову, меблеву промисловість, виробництво обладнання для них) є однією з найважливіших галузей економіки. У зовнішній торгівлі лісовий комплекс відіграє також значну роль, по-ступаючись у торгівельному балансі лише туристичній індустрії і складає 5 % від загального імпорту і 10 % від загального експорту [657].

Австрія є п'ятим виробником лісової продукції у світі. У 1998 р. експорт продукції лісового комплексу (включаючи деревообробну і паперово-целюлозну галузь) складав 31845000 американських доларів [597].

Впродовж останніх років лісове господарство як первинна галузь виробництва втрачає свою роль, хоча потреба у деревині є стабільною. Доходи від лісового господарства зменшуються. Водночас суспільні потреби щодо лісів набувають особливої вагомості. Це - забезпечення питної води, рекреаційних, захисних функцій, збереження природи тощо. Донедавна ці функції розглядалися як суспільні блага (товари), які передбачають екстернальні витрати у лісовому господарстві і як приватні товари, для яких можна встановити ринкову ціну. Вважають, що зростаюча потреба в них може привести також до законодавчих заходів чи ринкових механізмів, які б забезпечували їх наявність [587].

Зайнятість у лісовому господарстві з 1990 до 2000р. зменшилася на 20 % (з 9960 працівників до 7968). Чисельність працівників на 1 га лісу становить 2,1 чол. при середньому показнику для Європи - 1,4 чол. Для порівняння зазначимо, що цей показник в Російській Федерації складає 0,3 чол./га, Туреччині - 47,1 чол./га, Україні -5,7 чол./га [680].

Лісовий сектор економіки відіграє відносно слабку роль у політичній системі. Його здатність «відвойовувати» фінансові ресурси і спроможність привертати увагу політиків і посадовців, які приймають рішення, є доволі скромними: лісовий сектор отримує 260 млн. австрійських шилінгів, що становить лише 2,3 % від федеральних субсидій, які надаються аграрному сектору в цілому. У своїх професійних пріоритетах Міністерство сільського і лісового господарства акцентує особливу увагу на аграрних проблемах, розглядаючи лісове господарство, як менш важливе. Як можна очікувати за таких обставин, пов'язані з лісом інтереси мають мало шансів у протистоянні з потужними групами економічного інтересу.

Законодавчі і політичні рамки лісогосподарської діяльності. Австрія є федеральною державою, яка складається з дев'яти провінцій. Законодавчі повноваження розподілені між державою і провінціями із більшою концентрацією влади у федерального уряду. Конституція Австрії (стаття 10) проголошує, що лісове господарство знаходиться у підпорядкуванні федерального законодавства і адміністрації. В той же час окремі питання, що стосуються лісів і лісового господарства, знаходяться у підпорядкуванні провінцій. Найважливішими є питання регіонального планування, забруднення повітря від систем опалення, розвитку сільського і мисливського господарства і охорона природи.

Лісове господарство у даному контексті передбачає всі види діяльності, які стосуються догляду, підтримання стану і охорони лісових насаджень, включаючи імпорт і експорт круглої деревини, лісівничу освіту, а також контроль водних потоків і снігових лавин.

Лісова адміністрація. Існує три рівні лісової адміністрації в Австрії. На національному рівні юрисдикцію над питаннями пов'язаними з лісом, впродовж багатьох років мало Міністерство сільського і лісового господарства. У 2002 р. Міністерство сільського і лісового господарств і Міністерство довкілля були реорганізовані шляхом об'єднання у Міністерство сільського господарства, лісового господарства, довкілля і водного менеджменту, яке відповідальне також і за всі питання лісової політики. Узгоджено спільну платформу з питань міжнародної політики із залученням всіх основних зацікавлених груп (зокрема приватного сектору і громадськості).

На рівні провінцій лісові питання є у компетенції губернатора, який є органом влади, тобто приймає загальні рішення стосовно лісів, а також щодо полювання, охорони природи, торгівлі і промисловості. Окремий лісовий департамент перебуває у підпорядкуванні губернатора. Формально він виконує лише консультаційні функції. Подібні структури є на районному рівні. Як посадові особи, так губернатор та уповноважений району, дотримуються концепції «політичної раціональності», яка означає, що вони повинні представляти соціальні інтереси відповідно до їх політичної ваги. Отже, ця двоярусна система з розподілом відповідальності між політичними фігурами часто зумовлює недооцінку лісівничих інтересів, які не можуть бути почутими у конкуренції з іншими потужними соціальними акторами.

Одним із основних обов'язків лісової адміністрації є запровадження у життя лісового законодавства. Виконуючи свої, визначені законом обов'язки, лісова адміністрація вступає в контакт з її клієнтами, а саме лісівниками, власниками лісових земель з метою гармонізації конфліктуючих інтересів.

Лісогосподарські та екологічні інтереси. В Австрії представництво групових інтересів передане від держави до самоврядних органів, які називають палатами. Палати - це передбачені законом організації, які виражають інтереси певних суспільних груп і передбачають обов'язкове членство. Як центральна опора так званого «соціального партнерства», палати є типовими потужними політичними гравцями австрійської політичної системи.

Сільськогосподарські і лісогосподарські національні інтереси відстоюють Палати сільського господарства. Варто звернути увагу на те, що характер палат є до певної міри амбівалентний: з одного боку, вони діють як потужні і ефективні лобісти, а з іншого, вони є напівдержавними інституціями, які виконують державні функції.

На федеральному рівні, Президентська конференція палат сільського господарства представляє аграрні і лісогосподарські інтереси, як і інші соціальні інтереси, в рамках соціального партнерства. Вона є впливовою інституцією стосовно формування політики, оскільки бере активну участь в розробленні і оновлені законодавства, скеруванні експертів у парламентські підкомітети.

У додаток до згаданих організацій існують і такі, що базуються на добровільному членстві. Найбільш впливові серед них - це Австрійська федерація лісовласників (відстоює інтереси приватних ферм і власників лісових земель) і Австрійська лісова асоціація.

Австрійська лісова асоціація охоплює власників лісових земель, а також працівників лісового господарства, зайнятих на приватних підприємствах та в палатах і бюрократичному апараті, активно займається налагодженням ефективних громадських стосунків - вона завжди прагне знайти порозуміння в середині лісового сектору і за його межами. Різні групи і об'єднання в Асоціації зорієнтовані на вироблення спільного професійного мислення.

Лісова адміністрація, відповідно до § 171 Лісового закону, повинна виконувати такі функції: спостереження за лісом, виконання експертних оцінок, інформування лісовласників, асистування у розподілі субсидій, щорічного огляду місць рубань.

В Австрії перші організації, що орієнтувалися на екологічні інтереси, виникли ще у другій половині XIX століття. Багато сучасних екологічних організацій було засновано наприкінці 1970-х років, наприкінці 1980-х. Вони слабо організовані і не мають доступу до корпоративних торгівельних мереж.

В кінці XX століття налагодилися сталі стосунки між урядовими відомствами і екологічними організаціями. Ці організації стали впливовішими і менш ворожими до уряду. Екологічний рух перемістив свою енергію від протестної діяльності до формулювання ймовірних альтернатив розвитку.

Групи економічних інтересів та політичні партії. Основні групи економічних інтересів, а саме торгівельні палати і Асоціація австрійських підприємств, палати праці, а також Федерація австрійських профспілок, представляють інтереси працедавців і мають стійку антиекологічну репутацію. Як правило, вони відкидають подальші екологічні реформи, які розглядають як загрозу Австрійській торгівлі і промисловості.

Впродовж останнього десятиріччя їх наполегливе протистояння у сфері вирішення проблем охорони довкілля стало зазнавати змін. Так, екологічний підрозділ Палати праці став активним учасником вирішення екологічних питань.

Політичні партії мають незначний політичний вплив на австрійську лісову політику. Формування політики делегується до лісової адміністрації і значної кількості спеціальних комітетів, які розробляють фундаментальні рамки галузевих політик. Поміж тим, політичні партії мають непряме відношення до курсу лісової політики - більшість політиків у своїх програмах висловлюють думки стосовно лісової політики, які однак свідчать про те, що вони слухняно трансформують плани, узгоджені із іншими соціальними акторами в узаконену політику.

На противагу до лісової політики, сферу екологічної політики експлуатують майже усі політичні партії (лишень із непостійною наполегливістю). Партія зелених зародилася в Австрії в 1980 р. Вона виграла свої перші провінційні вибори і вперше була представлена у парламенті в 1986 р. Впродовж тривалого часу ця партія асоціювалася із неприйняттям індустріального суспільства. З середини 1990-х років партія набрала більш поміркованого сучасного іміджу.

Окремі актори і їх співвідношення на політичній арені мають значний вплив на формулювання і запровадження лісової політики.

Концепція австрійської національної лісової політики. Впродовж історичного розвитку політика щодо менеджменту лісового господарства еволюціонувала від традиційного багатоцільового, пов'язаного з місцевими громадами, лісокористування, що враховувало екологічні передумови і потреби фермерів та передбачало сталі форми землекористування, до промислово орієнтованого одноцільового лісокористування.

Висока частка приватних лісів є наслідком відповідної національної лісової політики: отримання деревини відіграє домінуючу роль у системі цінностей лісо-власників і лісівників [588]. У професійному мисленні домінує ринково-орієнтована модель, що передбачає різку критику будь-яких обмежень свободи власників лісових земель. В той же час, ця концепція лібералізму не звільняє лісівників від рішучих вимог щодо державної підтримки у формі податкових пільг і субсидій. Отож лібералізм у австрійському лісовому господарстві згідно оцінок австрійських науковців є псевдо-лібералізмом [657].

Сьогодні лісівники все ще дотримуються промислово-орієнтованої моделі.

Система цінностей лісівників базується на особливій ролі виробництва деревини. Інші форми лісокористування розглядаються як вторинні, додаткові. Лісовий Акт Австрії визначає чотири основні функції лісів: отримання деревини, охорону від природних небезпек, добробут (у розумінні позитивного впливу на довкілля) і рекреацію. Оскільки приватні лісовласники мають достатній вплив у Австрії, сировинна функція лісів все ще розцінюється як найбільш важлива, оскільки саме вона приносить вигоди лісовласнику.

Якими ж є наслідки такої лісової політики? Результати інвентаризації лісів свідчать про зростання площі, запасу і приросту лісів. Стан лісових екосистем також є задовільним (дві третини австрійських лісів відповідають сучасним вимогам поняття «непошкоджені ліси»). Водночас частка хвойних порід (в першу чергу ялини) є надто висока. Внаслідок цього зазнали порушення чутливі лісові екосистеми у багатьох районах. Якщо кількісні показники є задовільними, то стан здоров'я і стабільності австрійських лісів можна вважати незадовільним: понад 40 % ділянок лісовідновлення у продуктивних насадженнях пошкоджено фауною, 8 % стовбурів пошкоджені короїдами, різко зменшилась площа ялицевих насаджень, охорона лісів є в незадовільному стані, частина австрійських лісів має симптоми дефоліації (внаслідок забруднень).

До основних лісополітичних причин деградації лісів належать такі [680]: домінування у політичній системі економічних інтересів; делегування влади між федеральною державою і провінціями; переслідування короткотермінових економічних цілей (більше половини лісовласників очікує фінансові доходи від власності, які отримують насамперед від продажу деревини і в значно меншій мірі від ліцензій на полювання); первинність виробництва деревини перед іншими функціями лісів.

Деградація австрійських лісів також пов'язана з «вибірковим клієнтизмом», який полягає в тому, що Лісова адміністрація, яка формально відповідає за ведення лісового господарства, намагається підтримувати добрі стосунки з клієнтами, лісовласниками і лісівниками. Пошук держслужбовцями спільного грунту із тими, хто веде лісове господарство і лісовласниками, дозволяє гармонізувати різноманіття інтересів. Правда, інколи вони стають посередниками і адвокатами своїх клієнтів.

Впродовж останніх років у лісополітичній сфері Австрії спостерігаються певні позитивні зміни. Усталені і функціонуючі принципи австрійського корпоративізму перестають бути беззаперечними. Старий інтровертний політичний стиль все більше не відповідає новим моделям політичних механізмів врегулювання конфліктів, відкритого прийняття рішень і чіткої відповідальності за них.

Малі масштаби лісового сектору, особливо якщо розглядати його відносно австрійської економіки в цілому, зумовлюють те, що лісова політика здійснюється «лісовим сектором для лісового сектору». Із виникненням нових вимог, виражених іншими секторами чи суспільством в цілому, така замкнена політична система, з її обмеженою здатністю бути відкритою, адаптуватись до постійно змінного національного і міжнародного політичного середовища, виявилася життєздатною. Лісовий сектор уже не може залишатись цілком поза рухом до більш відкритого політичного стилю.

В національній австрійській лісовій політиці спостерігаються і позитивні зміни. Зокрема, створена Консультаційна рада з сертифікації з метою запровадження маркування деревини і продукції з неї з лісів зі сталим веденням лісового господарства. До складу Ради ввійшли представники Міністерства сільського і лісового господарств, Міністерства довкілля і чотирьох інших міністерств, Федеральної канцелярії. Університету аграрних наук, лісової промисловості, асоціації працедавців і трьох громадських екологічних організацій (Світового фонду дикої природи - \Уог1сі \¥ісіе Рипсі, Грінпіс і Друзі Землі). Основним завданням Ради є узгодження принципів, критеріїв і індикаторів сталого управління лісами.

У 2000 р. Австрія розпочала роботу над Національною лісовою Програмою (НЛП), яку розглядають як важливий інструмент лісової політики. Австрія розпочала процес НЛП, щоб досягнути суспільного консенсусу щодо лісів. Австрійська НЛП повинна забезпечити координацію лісової політики і застосування інструментів федеральному і провінційному рівнях. Створення синергії, забезпечення консенсусу із спірних питань, розкриття недоліків національної політики, які мають відношення до лісів, також розглядаються в Австрії як інструменти лісової політики. НЛП розглядається як інструмент для залучення лісової політики в загальнонаціональну стратегію сталого розвитку і стимулювання діалогу із громадськістю. НЛП повинна забезпечити керівництво у різних політичних сферах, що допоможе визначити довго-, середньо - і короткотермінову австрійську політику щодо лісів [234].

Лісова політика щодо гірських територій. За даними звітів лісової адміністрації стан значної частини гірських лісів є незадовільним. Ліси, на яких в минулому виконували суцільно лісосічні рубання, зараз характеризуються недостатнім відновленням і втратою захисних функцій, домінуванням одновікових насаджень, нестійких проти вітровалів і ентомошкідників. В альпійській зоні, де приріст деревини є нижчим, а затрати на ведення лісового господарства є вищими, лісовласники зменшують обсяги виконуваних лісівничих заходів; зростає кількість худоби, яку випасають, і копитних тварин як об'єкту мисливського господарства. Таке надміру інтенсивне лісокористування має негативний вплив на стан лісових екосистем.

Описана ситуація є наслідком запровадження законодавства стосовно лісового, мисливського і сільського господарств. Причини цього можна побачити через призму групових інтересів і реальний розподіл влади (повноважень, можливостей) у мережі лісополітичних акторів, що брали участь у запровадженні лісового законодавства. Відповідні групи інтересів нарівні місцевої громади і основні політико-адміністративні актори, що залучаються у процес її запровадження, характеризує рис. 64.

Інтереси окремих груп учасників процесу запровадження лісового законодавства такі:

Органи влади. Районні комісіонери, мери міст і сіл є представниками влади і політиками водночас, тому вони зацікавлені в охороні населення від природних небезпек і репрезентації інтересів всіх груп лісокористувачів населеного пункту (фермерів, мисливців, осіб зацікавлених в природоохоронних функціях лісів).

Галузева адміністрація. Офіційні особи, відповідальні за лісове, мисливське і сільське господарство, консультують представників влади з питань галузевого права. Формально вони репрезентують цілі галузевих політик, неформально вони також переслідують організаційні цілі, такі як максималізація впливу і ресурсів.

Рис. 64. Мережа акторів (учасників) процесу запровадження лісового законодавства стосовно захисних лісів.

Бенефіціарії захисних функцій лісів. Особи, які мають приватну чи комерційну власність на небезпечних схилах, так само як і оператори автодоріг і залізничних доріг, зацікавлені у підтриманні захисних функцій лісів, але вони прагнуть екстерналізувати витрати пов'язані з підтриманням цих функцій.

Землекористувачі. Лісовласники зацікавлені в отриманні доходів від лісозаготівель, ліцензій на полювання чи випасання худоби. Підтримання і поліпшення захисних функцій лісів не входить в коло їх інтересів, тому що вони не отримують доходів від цих функцій, які є загальносуспільним благом. Фермери-лісовласники зацікавлені у випасанні, а мисливці у більшій чисельності мисливської фауни. Оскільки кормів більше у «відкритих» (низькоповнотних) лісах, часто підтримання високоповнотних насаджень не в інтересах фермерів і мисливців.

Основні недоліки австрійської лісової політики такі:

1. Державна адміністрація прагне уникнути конфліктів зі своїми основними клієнтами. Лісова адміністрація прагне досягти цілей державної політики з урахуванням інтересів лісовласників, а не на противагу їм.

2. Ліси - це цілісні екосистеми, які регулюються як лісовим правом, так і мисливським і сільськогосподарським, знаходяться під різною юрисдикцією. Галузева адміністрація переслідує різні політичні цілі, які, головним чином, зорієнтовані на інтереси їх клієнтів. Тільки лісова адміністрація розглядає підтримання захисних функцій лісів як політичну ціль. Водночас лісова адміністрація має слабшу позицію, ніж інші адміністрації, які, як правило, підтримуються більш потужним політичним лобі.

3. Своїми вимогами до бенефіціаріїв щодо надання коштів на лісогосподарські заходи, спрямовані на посилення захисних функцій лісів, лісова адміністрація протистоїть інтересам поселень та операторів автодоріг і залізничних доріг. При цьому лісовий сектор має відносно мале економічне і політичне значення, в той час як транспортні агенції підтримуються значно впливовішим міністерством транспорту.

4. Варто звернути увагу на те, що деякі австрійські науковці з лісової політики розглядають попередження катастроф і відтворення лісів з державних фондів, як неефективний шлях догляду за лісами. Вони вважають таку систему неефективною, оскільки вона є життєздатною лише при наявності державного фінансування [680].

Інструменти лісової політики. Оскільки в Австрії домінують гірські ліси, що відіграють важливу роль у попередженні природних стихійних явищ (таких, як снігові лавини, зсуви та ін.), то багато урядових програм стосуються гірської лісової політики. Інструменти гірської лісової політики поділяють на регуляторні, економічні і інформаційні [607, 633].

Найбільш поширеним інструментом лісової політики в Австрії є субсидії. Субсидії, як інструмент лісової політики, є прикладом того, якою важливою є роль інституцій: один і той же інструмент запроваджується дуже по-різному різними відомствами. Низька ефективність субсидій зумовлена тим фактом, що лісова адміністрація і служба контролю потоків і лавин є лишень «акторами», що роблять спробу гарантувати громадськості таке благо як «безпека від природних небезпек» [717]. Частка державного фінансування у цих проектах є високою при відсутності ефективних інструментів контролю. Дуже часто неформальні інтереси адміністрації домінують над формальною метою субсидій. Багато проектів насамперед служать інтересам лісовласників, оскільки мають місце тісні стосунки між відомством і його клієнтами.

Дієвим інструментом лісової політики є планування. План відтворення гірських лісів формально запроваджено згідно Лісового акту в 1975 р. Основна мета цього інструменту лісової політики - отримання коштів з державного бюджету на ведення лісового господарства в гірських умовах.

Висновки.
1. Австрійська лісова політика і практика ведення лісового господарства цікаві для України тим, що ліси Австрії зосереджені в складній гірській місцевості. Накопичений Австрією досвід ведення лісового господарства в таких лісах є корисним, перш за все, підприємствам України, що знаходяться в Карпатах. Глибоке знання цього досвіду дозволить уникнути помилок у майбутньому.

2. Як лісове господарство Швейцарії, так і Австрії, є низько прибутковим. Цілі дрібних лісовласників часто пов'язані не стільки з доходами від лісозаготівель, скільки з престижем, бажанням полювати, задовільняти рекреаційні потреби тощо.

3. Лісова політика Австрії поки що слабо впливає на політичне життя країни.

http://po-teme.com.ua/lesnoe-i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-khozyajstvu/2018-lisova-politika-avstriji.html

Далі...

Лісова політика прибалтійських країн

Лісова політика прибалтійських країн: Латвії, Литви, Естонії

Характеристика основних лісополітичних чинників. Лісова політика прибалтійських країн представляє інтерес для українських лісових політиків тим, що ці країни, як і Україна, отримали незалежність після розпаду СРСР і досягай істотних успіхів у реформуванні лісового господарства на засадах ринкової економіки.

Латвія, Литва і Естонія - це невеличкі держави, загальна площа яких відповідно складає 6,21, 6,26 і 4,23 млн. га. Площа лісів Латвії становить 2,93 млн. га, Литви -1,99 млн. га, Естонії - 2,06 млн. га. Лісистість території цих країн відповідно складає 47,1,31,9 і 48,7 %, а забезпеченність лісом 1,2,0,5 і 1,5 гектар на одного жителя. Лісові плантації в Латвії займають площу 143 тис. га, Литві - 284 тис. га, Естонії - 305 тис. га. За період з 1990 по 2000 р. площа лісів у Латвії збільшилася на 13 тис. га, Литві - на 5 тис. га і Естонії - на 13 тис. га [681]. Ці цифри свідчать про досить високий рівень лісистості території і забезпеченості лісом прибалтійських країн та їх поступ в озелененні своїх країн.

Приватизація лісів призвела до зростання рубань. За десять років в Латвії збільшилися обсяги лісозаготівлі з 4 до 14 млн. м3 деревини [498]. Такі обсяги лісозаготівель підривають інтереси майбутніх поколінь.

Державні ліси в Естонії складають 38 %, Латвії - 48 %, Литві - 50 %. Запас деревини в Естонії становить 352,6 млн. м3, щорічно вирубується 6,7 млн. м3 (половина щорічного приросту). В 1998 році експорт продукції становив: круглих лісоматеріалів - 3,9 млн. м3; пиломатеріалів - 747 тис. м3; ДСП - 123 тис. м3. Понад 90 % продукції лісового сектору економіки прибалтійських країн експортується (половина цієї продукції представлена пиломатеріалами) [498].

Інструменти лісової політики. Прибалтійські країни значну частину лісу на корені продають на аукціонах. Центр управління державними лісами в Естонії в 1999 р. продав через аукціони 1,13 млн. м3 деревини на корені, а також 1,72 млн. м3 круглих лісоматеріалів. За чинним законодавством прибуток від продажу круглих лісоматеріалів, що заготовляються в процесі рубань головного користування, оподатковується за ставкою 26 %.

Інтереси суспільства, держави, лісовласників і лісопромисловців збалансовуються за допомогою громадських організацій. Прибалтійські країни намагаються розвивати екологічну сертифікацію лісів. Так, Латвія намагається розвивати екологічну сертифікацію лісів як за схемою Р8С, так за Пан'європейською.

Важливим інструментом лісової політики прибалтійських країн є планування. Плани рубань лісу і лісогосподарських заходів складаються таким чином, щоб забезпечити лісокористування згідно вимог чинного лісового законодавства. Приватні лісо-власники складають такі плани за підтримкою державних органів управління лісами. В цьому процесі беруть участь громадські організації, які відстоюють інтереси місцевого населення і суспільства в цілому. Таким чином досягається збалансування інтересів суспільства, держави, приватних лісовласників і лісопромислових компаній.

Лісова політика прибалтійських країн. Лісова політика прибалтійських країн спрямована на розвиток ринкових економічних відносин у лісовому господарстві та сталого лісокористування. Прибалтійські країни притримуються таких принципів лісової політики: ведення лісового господарства повинно базуватися на міжнародно визнаних критеріях і індикаторах сталого управління лісами; невиснажливості і доходності лісокористування; роздільності функцій державного управління лісами і господарської діяльності, пов'язаної з відтворенням і використанням лісових ресурсів.

Державне управління лісами в Естонії здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища, в складі якого є Лісовий департамент. Господарською діяльністю в приватних лісах займаються приватні лісовласники. Для управління державними лісгоспами і лісництвами створений Центр управління державними лісами. На цей центр покладені такі функції: розроблення стратегії розвитку лісового господарства; розроблення кадрової політики і політики щодо оплати праці; координація різних сфер діяльності і надання корпоративних послуг (правової допомоги, в сфері планування персоналу, фінансів тощо). Лісництва виконують такі функції: планують і організовують лісовідновлення і лісовирощування; здійснюють охорону і захист лісів та заготівлю деревини; реалізують лісопродукцію; виконують лісомеліоративні роботи.

Валовий дохід Центру управління державними лісами формується за рахунок продажу лісу на корені на аукціонах, продажу круглих лісоматеріалів біля мережі лісовозних доріг та за рахунок надання рекреаційних та інших послуг.

Висновки. 1. Лісова політика прибалтійських країн спрямована на збільшення їх лісис-тості за рахунок малопродуктивних земель сільськогосподарського призначення. Лісокористування характеризується високим рівнем інтенсивності. 2. Реформа лісового господарства спрямована на розвиток ринкових економічних відносин та розділення функцій державного управління лісами і господарської діяльності, пов'язаної з відтворенням і використанням лісових ресурсів.

СОЗДАНО: 01 АПРЕЛЯ 2014
http://po-teme.com.ua/lesnoe-i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-khozyajstvu/2030-lisova-politika-pribaltijskikh-krajin.html

Далі...

Лісова політика Франції

ЛЕКЦІЯ 8. Лісова політика Франції

1. Характеристика основних лісополітичних чинників.

2. Адміністративна структура і управління.

3. Лісове законодавство.

4. Висновки.

Характеристика основних лісополітичних чинників. Франція належить до високолісистих держав Європи - ліси покривають близько 31 % території (загальна їх площа становить 16989 тис. га). Забезпеченість лісом складає 0,29 га на одного жителя (середній показник для Європи - 1,42 чол.) [680]. З 1995 р. лісистість зросла на 4 %, площа лісів продовжує зростати за рахунок заліснення сільськогосподарських земель і природного відновлення лісів.

Щорічний обсяг рубань становить 65,0 млн. м3, приріст деревини складає 102,1 млн. м3 [680].

Франція належить до країн, в яких переважають приватні ліси. Частка приватних лісів складає 75 %, решта лісів - державні і колективні (зокрема, у власності комун, муніципалітетів та інших місцевих органів влади - 15 %) [597].

Вільний доступ дозволено на територію державних лісів (обмеження стосуються лишень 1,1 % лісів). Згідно інформації, поданої у звіті до Конференції міністрів з охорони лісів Європи (Відень, 2003 р.), вільний доступ у Франції обмежений до усіх приватних лісів, а це - 12761 тис. га. Обмежені для вільного доступу ліси є у небагатьох європейських країнах, і займають вони там відносно невеликі площі: Австрія - 162 тис. га, Фінляндія - 47 тис. га, Нідерланди - 35 тис. га, Словаччина - 34 тис. га, Угорщина - 23 тис. га, Ісландія - 5 тис. га. [680].

Зайнятість у лісовому господарстві з 1990 до 2000р. зменшилася на 23 % (з 48440 працівників до 37190), в деревообробній промисловості - на 16 % (з 93200 до 78200), в целюлозно-паперовій промисловості знизилась на 14 % (з 107400 до 92460). Чисельність працівників, що припадає на 1 га лісу становить 2,5 чол. (середній показник всіх країн Європи - 1,4 чол.) [680].

Франція є основним виробником деревини твердолистяних порід у Європі, а щодо виробництва деревини хвойних порід - поступається лише найбільшим лісовим скандинавським країнам і Німеччині. Лісопильна промисловість базується на вітчизняній сировині. Паперова промисловість є сильно залежною від імпорту. Рівень споживання лісової продукції є близьким до середньоєвропейського [597].

Франція є відомим світовим виробником корку, трюфелів і грецьких горіхів. В її лісах заготовляють ягоди, лікарські рослини, мед, живицю, декоративне листя тощо. У Франції розвинене мисливське господарство.

Франція одна з небагатьох європейських країн, яка за два останні століття збільшила лісистість території з 15 % до 25 % [597, с. 121].

Адміністративна структура і управління. Зародкова лісова адміністрація була створена у 1291 р. із інспекторів, які обстежували лісові території. Справжню лісову адміністрацію було засновано у 1346 р. як автономний орган влади, що опікувався лісами.

Планування лісогосподарської діяльності у Франції - це історично тривалий процес, започаткований ще на початку XIX століття. Пов'язаний він зі створенням сучасних лісогосподарських інституцій у 1820-1827 рр., реорганізацією лісової адміністрації, прийняттям Лісового кодексу, створенням лісової школи в Ненсі. Через кілька років були сформульовані принципи французької лісівничої системи, які базувались на німецьких методах і національній практиці.

Періодом великих інновацій були 1857—1914рр. Тоді стали відкритими для доступу лісові дороги, що створювало нові можливості для ефективного ведення господарства; були запроваджені інтенсивні програми лісорозведення, відкриті нові лісові школи і перші лісові дослідні лабораторії.

У Франції створені спеціалізовані адміністративні структури такі, як СЖР (державний орган відповідальний за ведення лісового господарства у національних і комунальних лісах), чи РРИ і СКРР (відповідальні за сприяння веденню продуктивного лісового господарства приватними лісовласниками), які діють відповідно до розроблених ними планів.

Законодавство 1963 р. запровадило нову лісову службу (Зоиз-Оігесііоп сіє іаРогеі), яка є у підпорядкуванні Директорату сільських просторів і лісів, який підпорядкований Міністерству сільського господарства і продовольства. Лісова служба відповідає за розвиток і впровадження лісової політики, менеджменту і охорони лісів, маркетингу і просування на ринку лісової продукції; сприяє розвитку освіти і науковим дослідженням. Вона здійснює керівництво таким агентствами, як РРИ і СКРР. Служба також відповідальна за надання різних грантів виробникам лісової продукції через спеціальні регіональні структури.

Національний офіс з лісів відповідає за менеджмент у лісах Франції. Як спадкоємець національної лісової адміністрації, яка володіє досвідом, накопиченим впродовж багатьох століть, (ЖР має мандат на менеджмент і розвиток усіх лісів, які знаходяться у її підпорядкуванні. Вона забезпечує сталість у виробництві лісової продукції, підтримання біорізноманітності, сприяє доступу громадськості до творення лісової політики. СЖР працює не лише на території Франції, а й реалізує багато міжнародних проектів у країнах, що розвиваються.

Лісогосподарська комісія має 17 регіональних відділень і забезпечує широке коло послуг у сфері дорадництва, включаючи підготовку планів. У деяких регіонах дорадницькі послуги надаються також Аграрними палатами.

Національний лісовий фонд був заснований у 1946 р. з метою зменшення залежності національної економіки від імпорту деревини хвойних порід. РРИ пропонує різні типи позик, а також гранти під лісорозведення і лісовідновлення за умови дотримання достатньо строгих стандартів РРК Основну частину культурних лісів (2,5 млн. га за 1946-1995 рр.) створено завдяки фінансуванню цієї організації. Значні кошти вкладено і у підвищення продуктивності лісів [527].

Дрібні лісовласники об'єднуються у асоціації виробників. Існує 76 асоціацій, які мають відділення в рамках Національної федерації приватних лісовласників. Вони сприяють лісовласникам, відстоюють колективні інтереси, забезпечують своїм членам технічну і фінансову підтримку.

Особливою рисою французького лісового господарства є наявність двох різних типів об'єднань асоціацій виробників. Перший тип об'єднання - це юридична особа, яка формується, як правило, близькими родичами, і згідно закону користується податковими пільгами, але передбачає відмову від індивідуальної власності. Другий тип є формою кооперативу, у якому індивідуальна власність збережена, і всі члени якого співпрацюють на строго обмеженій комерційній основі (спільні придбання, маркетинг).

У 1963 р. запроваджено менеджмент-плани як частину серії важливих змін у лісовій адміністрації. Менеджмент-плани вимагаються від усіх приватних лісоволодінь площею понад 25 га. Наявність менеджмент-плану гарантує певні вигоди лісовлас-никові, зокрема свободу здійснення суцільних рубань.

Екологічне лобі є відносно слабким, екологічні рухи Франції не такі потужні як у Німеччині, чи Голландії, однак на місцевому рівні громадськість має суттєвий вплив на рішення, які стосуються екологічних проблем. Часто виникають протиріччя між вирощуванням високопродуктивних швидкоростучих порід і збереженням біорізноманітності, що призвело у деяких районах до заборони вирощування тополевих плантацій [527].

В цілому, лісове господарство ведеться на основі традицій і принципів багатоцільового менеджменту і принципів сталості. Водночас, отримання деревини як у лісах державної, так і приватної власності, залишається найбільш важливою метою національної лісової політики. Тому, на думку деяких дослідників, для лісової політики характерними є недостатня узгодженість і непослідовність у визначенні її цілей і засобів щодо діяльності та творення управлінських структур, що зумовлено розходженням між «продуктивістським» поглядом (тобто, виробничо орієнтованим) і необхідністю

врахування екологічних аспектів лісокористування [597]. Це, як вважають, знижує ефективність національної лісової політики і планування. Щоправда, ця думка була висловлена у 1998 р. до прийняття нового лісового законодавства у 2001 р.

Лісове законодавство. Першим лісовим законом у Франції був Королівський Указ з Лісового господарства 1219 р., який контролював рубання у лісах Корони.

Перші закони щодо приватних лісів датують 1520 р. Впродовж XVI століття спостерігалось прогресивне зростання ролі лісової адміністрації в приватних лісах, що сприяло поліпшенню постачання дров і деревини.

Законодавство 1882 р. з охорони лісів у горах зобов'язувало зберігати ліси, забезпечувати лісовідновлення на екологічно вразливих ділянках, розширити лісовідновлення в Альпах, Піренеях та в цілому у Франції.

Роки після Другої світової війни характеризувались інтенсифікацією законодавчих і адміністративних змін у лісовому секторі. Так, лісове законодавство 1985 р. широко охоплювало різні аспекти лісового менеджменту, включаючи відтворення і охорону лісів. Земельне законодавство, яке було прийняте в 1985 р., теж стосувалось лісів, зокрема питань інтеграції лісового менеджменту з сільськогосподарським.

Чинне французьке лісове законодавство, яке було прийняте Сенатом і Національною Асамблеєю у липні 2001 р., розглядають як приклад прогресивного сучасного лісового законодавства [671]. Воно є правовою основою для збереження лісів і менеджменту лісових ресурсів. Принциповими цілями законодавства є такі: привести менеджмент французьких лісів до міжнародних і європейських рамок сталого управління лісами; відповідати таким новим соціальним вимогам щодо лісів: поліпшення умов життя; сприяння відпочинку у лісі; збереження довкілля; охорона повітря і вод; виробництво і використання екоматеріалів; посилити економічну життєздатність і зростаючий потенціал французьких лісів стосовно виробництва деревини.

Основними сферами, які охоплює нове законодавство, є: запровадження політики сталого і багатофункціонального управління лісами; підтримка розвитку і конкурент-ноздатності лісового господарства і подальшого процесу перероблення і використання лісової продукції; інтегрування лісової політики і політики територіального менеджменту; посилення охорони лісових і інших природних екосистем; поліпшення організації лісогосподарських інституцій і професійної підготовки.

Впродовж двох останніх століть лісове законодавство мало достатньо сильний вплив на суспільну діяльність, першочерговою метою багатьох законів були контроль за обезлісненням, лісовідновленням, збагаченням ґрунтів, охороною вод і дюн, пожежами і охороною дикої природи. Наслідком цього є сучасна висока лісистість і різноманітність сільських ландшафтів сучасної Франції.

Висновки.
1. Франція може бути прикладом для лісових політиків України щодо проведення послідовної національної лісової політики, спрямованої на збільшення лісистості своєї території. Лісове господарство розвивається на засадах багатоцільового лісокористування, поєднує німецьку теорію відтворення і використання лісових ресурсів з національною практикою.

2. Лісова політика Франції спрямована на ведення лісового господарства в рамках міжнародних і європейських вимог. Разом з тим, вона передбачає пошанування національних традицій ведення лісового господарства, які складалися у Франції впродовж століть.

СОЗДАНО: 26 МАРТА 2014

http://po-teme.com.ua/lesnoe-i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-khozyajstvu/2025-lisova-politika-frantsiji.html

Далі...

Лесная политика стран Южно-Восточной Азии

В состав Юго-Восточной Азии входят государства, расположенные на Индокитайском п-ове и на островах Малайского архипелага. К ним относятся Бирма, Таиланд, Лаос, Кампучия, Вьетнам, Малайзия, Бруней, Филиппины и Индонезия.

Для значительной части территории характерны субэкваториальные и экваториальные вечнозеленые леса, относящиеся к Малезийской флористической подобласти. В горах они переходят в листопадные лиственные и хвойные леса. В экваториальных лесах много пальм, фикусов, древовидных папоротников, лиан и бамбуков. На растащенных от леса участках распространены плантации каучуконосной гевеи, тика, гвоздичного дерева, перца, чайного куста, банана, ананаса, сахарного тростника, риса, а по долинам и морским побережьям сахарной, масличной и кокосовой пальм.

Леса Бирмы

Государство расположено в северо-западной части Индокитайского п-ова. Площадь — 678 тыс. км². Население — 50 млн. человек.

Климат тропический, муссонный со сменой трех сезонов: сухого и прохладного в ноябре — феврале, сухого и жаркого в марте — мае, жаркого и влажного в июне — октябре.
Большая часть горных склонов покрыта лесами. Средняя лесистость — 67%. В нижней части наветренных склонов, где выпадает 4000 — 6000 мм осадков в год, распространены тропические (субэкваториальные) вечнозеленые леса. Высота деревьев верхнего яруса достигает 50-70 м. В них широко представлены диптеро-карповые (Dipterocarpus tuberculatus, D. turbinatus и др.), хопея душистая (Hopea odorata), шорея дарованная (Shorea gratissima), птерокарпус индийский (Pterocarpus indica), хлебное дерево (Artocarpus chaplasha), анизоптера (Anisoptera oblonga), гарциния (Garcinia cambogia). Второй ярус образован ценными деревьями — манго, цедрелы, хурмы, литсеи, бишофии, стеркулии, а также птероспермума (Pterospermum semisagittatum) и древнего хвойного — ногоплодника яванского (Podocarpus javanicus). В лесах много фикусов, панданусов, бамбуков, древовидных папоротников, лиан, по опушкам — пальм (сахарная, кокосовая, арековая и др.).

В районах с сезонным увлажнением, где выпадает 1000-2000 мм осадков, преимущественно на восточных склонах гор и котловинах Шаньского нагорья, распространены муссонные листопадные леса; среди них — тиковое дерево (Tectona grandis), диптерокарпус крылатый (Dipterocarpus alatus); встречаются и участки с диптерокарпусом шишковатым (D. tuberculatus), дальбергией, баугинией, терминалией войлочной, шореей притуплённой (Shorea obtusa), ксилией (Xylia dolabriformis), пентакме (Pentacme siamensis), лагерстремией, розовым деревом (Dalbergia ) и др.

В северо-западной части страны встречаются муссонные полулистопадные (смешанные) леса, в которых совместно растут в верхнем ярусе листопадные, в нижнем — вечнозеленые древесные породы: терминалия многоплодная (Terminalia myriocarpa), дуабанга (Duabanga grandifiora), цедрела Туна (Cedrela toona), фикусы, бамбуки (Dendrocalamus hamiltonii и др.), пальмы (Phoenix sylvestris, Рh. acaulis), панданусы и вечнозеленые кустарники.

Выше в горах, где простираются субтропические муссонные леса с преобладанием манглиетии (Manglietia insignis), произрастают также магнолии (Magnolia nitida и др.), михелии, шима серебристая (Schima argetea), вечнозеленые дубы (Q. incana, Q. lamellosa, Q. xylocarpa), линдера церцисолистная, иллициум бирманский и несколько видов рододендронов.
На высоте 2500-2800 м распространены смешанные вечнозеленые и листопадные леса, состоящие из дубов, магнолий, лавровых, розоцветных и ореховых, например птерокарии (Pterocarya forrestii), фебы (Phoebeattenuata), литсеи (Litsaea chinensis), кастанопсиса (Castanopsis hystrix). Для этого пояса характерны хвойные: ель (Picea bachystyla), торрейя (Torreya fargesii), тсуга (Tsuga intermedia и Т. dumosa), тис Валлиха (Taxus wallichiana), ногоплодник (Podocarpus neriifolius), пихта: (Abies fargesii), а также сосны — гималайская (Pinus griffithii), Хази (Р. khasia), Меркуза (Р. merkusii) и островная (Р. insularis).

В защищенных горами долинах, где выпадает до 500 мм осадков в год, распространены сухие и саванновые леса. Здесь растут бирманское эбеновое дерево (Diospyros birmanica) пентакме (Pentacme suavis), терминалия войлочная, акация катеху, гревия азиатская, кассия, альбиция и др.
На аллювиальных почвах в долине Иравади произрастают болотные леса из аногейсуса, манго (Mangifera longipes), ксантофиллюма (Xanthophyllum glaucum) и многочисленных кустарников, перевитых лианами.
В дельтах Иравади и Ситтанга и вдоль морских берегов тянутся мангровые леса из ризофоры, бругиеры, авиценнии (Avicennia officinaiis, А. marina), пальмы нипы (Nipa fruticans).
Лесной фонд Бирмы — около 45 млн. га, в том числе сомкнутых лесов — 33 млн. га, из них эксплуатируемых, находящихся в ведении государства — 24 млн. га. В составе сомкнутых лесов около 2 млн. га приходится на хвойные древостой и 31 млн. га — на лиственные и смешанные леса. Разреженные диптерокарповые и сухие саванновые леса занимают около 6 млн. га. Площадь искусственных насаждений — около 100 тыс. га (ежегодные посадки — 7 тыс. га). Многие лесные массивы нижних и средних горных поясов давно эксплуатируются. В мангровых, бамбуковых и диптеро-карповых лесах население заготовляет древесину для местных нужд, в основном для отопления и хозяйственных потребностей. В тропических муссонных и субтропических лесах ведется выборочная заготовка наиболее ценной древесины, используемой на мебель и фанеру, лучшие сорта которой экспортируются в страны Европы, Азии и Америки. Особенно важное значение имеет древесина тика, шореи, пентакме, лагерстремии, терминалии, розового дерева, красного сандала и др. На лесозаготовках широко используются прирученные юго-восточной азии слоны. Общий объем заготовок — 21,2 млн. м³, в том числе деловой древесины — 2,6 млн. м³. Экспортируется 170 тыс. м³. Кроме древесины в лесах заготовляется дубильное корье, смола катеху и красная смола. На плантациях гевеи собирают натуральный каучук, большая часть которого идет на экспорт.
На основе Закона об охране природы в Бирме выделены 12 природоохранных резерватов площадью около 240 тыс. га. Наиболее крупные — Пидаунг (72 тыс. га) и Шве-У-Даунг (с 1918 г., 32,7 тыс. га), где сохраняются муссонные тропические леса и ценная, частью эндемичная фауна.

Леса Тайланда

Государство в центральной части Индокитайского п-ова и северной части п-ова Малакка. Территория — 514 тыс. км². Население — 68,1 млн. человек.
Климат субэкваториальный, муссонный. Осадков — 1000-2000 мм в год, на внутренних равнинах — 800-900 мм, в горах их количество возрастает до 5000 мм в год.
Для территории Таиланда характерны два класса формаций: влажные вечнозеленые тропические и листопадные муссонные леса.
Влажные вечнозеленые тропические леса произрастают в районах с равномерной температурой 25-28° и количеством осадков 1800-2000 мм. Они имеют три яруса. В первом ярусе преобладают диптерокарповые: янг (Dipterocarpus alatus), гарджан (D. turbinatus), а также хопея (Hopea odorata), представляющие гигантские деревья высотой 45-50 м и диаметром 1,5-3 м. Они дают качественную древесину, идущую на экспорт. Второй ярус представлен большим разнообразием пород: анизоптера (Anisoptera glabra), лагерстремия (Lagerstroemia calyculata), манго, розовое дерево (Dalbergia latifolia), черное дерево (Diospyros birmanica), цедрела Туна, или красное дерево. Деревья здесь достигают в высоту 20-30 м, а в диаметре до 1 м; зачастую кроны их сомкнуты, в то время как в первом ярусе кроны деревьев не смыкаются. Третий, нижний ярус состоит из различных лавровых, фикусов, бамбуков и других теневыносливых древесных пород. Встречаются пальмы и древовидные папоротники, много лиан и эпифитов.
Полулистопадный лес на севере Таиланда представляет собой переходную форму к листопадным лесам. Приурочен к родниковым котловинам гор. Здесь первый ярус также представлен диптерокарповыми: дип-терокарпусами волосистым и ребристым (D. pilosus, D. costatus), баланокарпусом Хейми (Balanocarpus heimii), различными видами рода амора (Amoora). и др.
Горный, вечнозеленый лес этого же района растет на высоте 1000 м и состоит из различных видов дубов и кастанопсисов (Castanopsis sp.). Разнообразны эпифиты, особенно широко распространены орхидеи.
Сосновый лес в Северном Таиланде представлен в основном чистыми насаждениями; на высоте от 700 до 1000 м над уровнем моря преобладает сосна Меркуза (Pinus merkusii), а выше — сосна Хази (Р. khasya).
Наиболее распространены листопадные леса, занимающие примерно 60% площади всех лесов. Они произрастают в районах, где годовое количество осадков колеблется от 800 до 1500 мм и в течение 5-6 месяцев продолжается сухой сезон (с осадками до 100 мм). Листопадные леса подразделяются на две группы: смешанные участием тикового дерева, и диптерокарповые.
Смешанный листопадный лес представляет наибольший интерес с хозяйственной точки зрения, так как в нем произрастает особо ценная тропическая древесная порода — тик (Tectona grandis). Площадь лесов с участием тика — примерно 12 млн. га. Выборочный способ заготовки тика позволил сохранить леса с этой породой. В них кроме тика встречаются такие ценные породы, как праду (Pterocarpus macrocarpus), ксилия (Xylia xylocarpa) и вечнозеленая лагерстре-мия (Lagerstroemia calyculata). Лучшие листопадные леса, содержащие тик, сохранились в Мей-Пэ и в Мей-Сай-Кэм, где имеется примерно 50% запасов древесины тика.
Диптерокарповые листопадные леса занимают около 40% площади лесов страны. В них около 80% запаса древесины приходится на четыре породы: диптерокарпус шишковатый (Dipterocarpus tuberculatus), дипте-рокарпус туполистный (D. obtusifolius), шорею тупую, или тенг (Shorea obtusa), и пентакме сиамскую, или ранг (Pentacme siamensis). Кроме того, в лесах встречаются терминалия войлочная (Terminalia tomentosa), апороза крупнолистная (Aporosa macrophylla), черное бирманское дерево (Diospyros birmanica), белый сандал и др. На месте уничтоженных пожарами сухих муссонных лесов появились саванны, где основная древесная растительность представлена островками пальмиры (Borassus flabellifer), одичавшей гуаявой (Psidium guajava) и саговником (Cycas siamensis). Вдоль морского побережья и в устье р. Менама распространены вечнозеленые мангровые леса, используемые главным образом для получения древесного угля. За полосой мангров растут пальмы нипа и саговая (Metroxylon sahu), сердцевина последней дает ценный пищевой продукт — саго.
Площадь лесных земель в Таиланде — 29 млн. га, из них 27,6 млн. га — сомкнутые леса. Средняя лесистость — 56%. Свыше 22,7 млн. га, или 81% лесов, принадлежит государству, 19% —общественные леса.
Преобладают тропические лиственные деревья, и только 136 тыс. га приходится на хвойные. Общий запас древесины во всех лесах — примерно 1825 млн. м³, в том числе 1225 млн. м³ —товарной. В 2008 г. заготовлено 19,5 млн. м³ древесины, в том числе деловой — 4,47 млн. м³; экспортировано 180 тыс. м³деловой древесины, 51 тыс. м³ пиломатериалов и более 200 тыс. м3 дров.
Кроме древесины леса дают значительное количество дубильного сырья, гуттаперчи, красной смолы, бензойной смолы, древесного масла из янга и различные другие продукты.
Руководство лесным хозяйством в стране осуществляет Лесной департамент. Подготовкой кадров занимается лесная школа в Пре. Лесные культуры созданы на площади 63,2 тыс. га.
В стране выделено 9 национальных парков (1,2 млн. га) и 5 заповедников (св. 100 тыс. га). В национальном парке Дой-Интанон (13 тыс. га) на северо-западе страны сохраняются горные леса с живописными ландшафтами и ценной фауной. В парках Кхао-Яй (217 тыс. га) и Тукг-Сланг-Луанг (128 тыс. га) представлены тропические леса, горные ландшафты с эндемичной редкой фауной. В парке Пукрадеунг (35 тыс. га) сохранены ценные тропические вечнозеленые и листопадные, а также сосновые леса и редкая фауна.

Леса Лаоса

Находится в центральной части п-ова Индокитай. Территория—236,8 тыс. км². Население — 6,5 млн. человек.
Горы и горные плато занимают больше половины территории страны.
Климат тропический, муссонный. В горах выпадает от 2000 до 3500 мм осадков в год, на плато — около 1000 мм, в долине Меконга — 1000-2000 мм.
Большая часть страны покрыта тропическими мус-сонными лесами. Одни виды деревьев сбрасывают листву во время сухого сезона (ноябрь-май), другие — в сезон дождей (июнь-октябрь). В лесах встречается много ценных древесных пород, таких, как тик, красное (Erythrophleum fordii), розовое (Dalbergia sp.) черное и сандаловое дерево, палисандр, чукразия, аг лайя, манглиетия и др., а также дикорастущий банан хлебное дерево, древовидные папоротники, бамбуки На севере, в горных районах выше 1000 м, распростра нены субтропические вечнозеленые широколиственные леса с магнолиями и лаврами. На высоте выше 1500-2000 м. произрастают дубы, пазании, каштаны, сосны, куннингамия, тсуга, подокарпус и др. На плато Санг-Куанг и Бол овен растут строевые сосны (Казия и Мер-куза). Большие массивы тика, особенно ценной породы, можно встретить на западном берегу Меконга и вдоль границы с Таиландом и Бирмой.
Общая площадь лесных земель Лаоса — 15 млн. га, из которых 9 млн. га — сухие листопадные разреженные леса, 2,5 млн. га —муссонные леса с тиком и другими ценными породами, 2,5 млн. га — вечнозеленые тропические и субтропические леса и 0,3 млн. га хвойные. Площадь лесов, освоенных эксплуатацией, — 2,4 млн. га. Средняя лесистость страны — 60%.
Руководство лесным хозяйством осуществляется Министерством водных ресурсов и лесного хозяйства. В стране проводятся небольшие лесозаготовки для обеспечения внутренних потребностей страны в древесине и для экспорта. Древесина вывозится из лесу в основном на буйволах или слонах. В 2008 г. заготовлено 3 млн. м³, в том числе деловой древесины — 200 тыс. м³ (на экспорт — 140 тыс. м³), произведено 65 тыс. м³ пиломатериалов, 12 тыс. м³ клееной фанеры.
Леса Лаоса дают кроме деловой древесины много других ценных продуктов, используемых в фармацевтической, химической, парфюмерной и кондитерской промышленности, а также на нужды крестьян. Ротанг, Кампучия бетель, кардамон, гуммилак, бензойная смола, дубильное корье, древесный уголь и дровяная древесина имеют экспортное значение.
Проводятся небольшие лесокультурные работы, их площадь составляет 2600 га. В 2008 г. лес посажен на 300 га.

Леса Вьетнама

Государство расположено в восточной части Индокитайского полуострова. Территория — 329,6 тыс. км². Население — свыше 90,5 млн. человек. Более чем на 1600 км протянулась страна с севера на юг.
Климат субэкваториальный, муссонный, с жарким влажным летом и сухой прохладной зимой. В низинах годовая сумма осадков — 1500-2500 мм, в горах она достигает 3000-4000 мм, во внутренних районах по западным склонам Аннамских гор — 800-1000 мм, а на побережьях — всего 400 мм.
На севере (до высоты 700 м) и на юге (до 1200-1300 м) преобладают тропические влажные вечнозеленые (муссонные) леса, в которых широко представлены диптерокарповые и бобовые, различные лианы, бамбуки, эпифиты, а также пальмы и папоротники (от древовидных до травянистых). Среди высоких деревьев часто встречаются хопея душистая (Hopea odorata), диптерокарпус туполистный (Dipterocarpus obtusifolius), диптерокарпус крылатый D. alatus), шорея притуплённая (Shorea obtusa), а на юге — шорея обыкновенная (Sh. vulgaris), анизоптера кохинхинская (Anisoptera cochincinsis), синдора (Sindora cochinchinensis); деревья с цветной твердой древесиной представлены разными видами дальбергии — бурой (Dalbergia fusca), кохинхинской (D. cochinchinensis) и др. Не менее ценны ксилия (Xylia dolabriformis) лагерстремия (Lаgerstroemia calyculata), стереоспермум аннамский (Stereospermum annamense), эбеновое дерево (Diospyros ebenum). Местами сохранились древостой с железным деревом, или лимом (Erythrophleum fordii), чукразией (Chukrasia), парашореей (Parashorea stellata), ватикой (Vatica tonkinensis), камфорным лавром. Выше 1300 м распространены субтропические смешанные леса, состоящие из вечнозеленых дубов (Q. serrata, Q. semiserrata и др.) и других широколиственных пород, в которых частично представлены листопадные деревья: каштан (Castanea mollissima), пазании, древовидные папоротники (альзо-фила и глейхения), многочисленные лианы, эпифитные мхи и лишайники. Кое-где встречаются винная пальма (Caryota urens), бананы, рододендроны и различные бамбуки.
По западным склонам Аннамских гор распространены саванновые леса, где деревья имеют высоту 10-15 ми представлены различными диптерокарпами и шореей притуплённой. В редком подлеске — саговая пальма (Metroxylon sagu) и саговник (Cycas siamensis).
В более высоких районах (1200-2000 м) распространены сосновые леса, состоящие из сосны островной, Меркуза и Кремпфа. В верхней части склонов к соснам примешиваются- другие хвойные породы — дакридиум и ногоплодник.
На морском побережье, особенно на юге страны, широко представлены мангровые леса. Их площадь — около 300 тыс. га. В них произрастает более 15 видов различных древесных пород, среди которых несколько видов ризофоры, авицении, бругиеры, соннератии, а по внешней кромке мангров — пальмы нипа и колючей финиковой пальмы.
Из культур, разводимых на месте сведенных лесов, наиболее характерны кокосовая пальма, кофейные деревья, чайный куст, перец, тропические фруктовые деревья, гевея, лаковое дерево, тунг.
Лесной фонд Вьетнама (ориентировочно) — 13,5 млн. га. Эксплуатируемые леса — 9,5 млн. га. Средняя лесистость страны —40%, в том числе северных районов — 55-57%, южных — 33-35%. Основная доля лесов — это смешанные тропические вечнозеленые лесные формации, остальные-субтропические листопадные формации. Хвойные леса занимают 190 тыс. га, мангровые — 480 тыс., бамбуковые — 500 тыс. га. Общий объем лесозаготовок — 18,5 млн. м³, деловой древесины — 2,2 млн. м³. Небольшая часть цветной твердой древесины (из пород железного дерева, черного, палисандрового, розового и др.) заготовляется на экспорт. Производится также сбор кардамона, бадьяна, корицы, бензойной смолы, камеди, канифольного сырья, дубителей и красильных веществ. Создано около 20 тыс. га искусственных лесов: плантационные посадки тика, мелии, южных сосен — Меркуза и Массона.
Длительные национально-освободительные войны, которые вел Вьетнам с японскими, французскими и американскими колонизаторами, привели к истощению лесной растительности страны, появлению больших пустырей и вторичных малоценных формаций саванн. В период 1964-1968 и 1971-1972 гг. США проводили массовые налеты истребительной авиации на территорию государства, ставшего по существу первым в истории человечества полигоном испытания новых средств экологической войны. Аналогичные акты экологической диверсии были повторены Китаем в период его вероломного нападения на северо-восток СРВ.
Руководство лесным хозяйством осуществляется Центральным лесным управлением при Совете Министров. Подготовка кадров ведется в лесных школах. Большую помощь в подготовке специалистов средней и высшей квалификации, а также в техническом оснащении лесного хозяйства оказывают Вьетнаму Советский Союз и другие социалистические страны.
В целях охраны природы организованы три национальных парка — два на севере (Фаншипан и Кук-Фуоиг), один на юге (Бачма-Хайван, 78 тыс. га) — и несколько заповедников, в которых сохраняются ценные леса и оригинальная, в том числе эндемичная, фауна.

Леса Малайзии

Государство состоит из двух частей, разделенных Южно-Китайским морем: Западной Малайзии, занимающей южную половину п-ова Малакка, и Восточной Малайзии, включающей северную часть о-ва Калимантан (Саравак и Сабах). Территория —333 тыс. км². Население — 28,3 млн. человек (1977 г.).
Малайзия расположена в экваториальном поясе. Средняя годовая температура на равнинах 25-28°. Ежегодное количество осадков в прибрежных и низкогорных районах достигает 2000-2500 мм, в горах — 4000-5000 мм. Растительность представлена в основном тропическими вечнозелеными лесами.
В составе флоры более 9 тыс. видов. Много представителей семейств диптерокарповых и бобовых, более 100 видов пальм, обильны папоротники и лианы.
На равнине и в нижней части горных склонов, до высоты 600-800 м, распространены вечнозеленые влажные тропические леса, преобладают деревья высотой 40-60 м. В первом ярусе более 30 видов, из них в основном представители семейства диптерокарповых: ченгал, или баланокарпус Хейми, капур или дриобаланопс ароматный; из древесины этой породы экстрагируют камфору. Кроме того, произрастают балау, или шорея Кертиса, парошорея. Из бобовых характерны мербау, или афцелия, амбоина, или птерокарпус индийский, кумпассия. Разнообразны фикусы — бенгальский и священный. Здесь же растут хлебные деревья — терап, разнолистное. Широко распространены виды манго: индийское, пахучее, душистое, сизое, а также представители других семейств — индийское железное дерево, евгения высокая и прочие виды с ценной твердой древесиной (из родов интсия, палаквиум, синдора и т. д.).
В лесах много хвойных — каури, или агатис белый; пальм — бетельная, сахарная, винная, веерные; лиан, среди которых пальмы-ротанги, перцы, виноград, фикусы.
Много бамбуков от низких до гигантских (например, Dendrocalamus giganteus достигает 30 м высоты и 40 см в диаметре), различных эпифитов, в том числе разнообразных орхидей, папоротников, бегоний, насекомоядных растений (Nepenthes spp.).В этих же лесах можно видеть и древовидные папоротники, и оригинальные растения-паразиты с крупными крапчатыми цветками.
На высоте, превышающей 600 м, распространены тропические туманные леса. В них исчезают диптерокарповые и бобовые и увеличивается число древовидных папоротников. Среди последних особенно многочисленны альзофила сизая и циатея. Значительные площади занимают дикие бананы, лавровые и представители семейства имбирных. Много различных эпифитов, среди которых мелкие папоротники, мхи, печеночники, а также орхидеи.
На территории, расположенной выше 1200 м над уровнем моря, растут нагорные субтропические леса с участием хвойного желтого каури вечнозеленых дубов и пазаний. Здесь встречаются круп ные бесстебельные папоротники и насекомоядные непентесы, различные кустарники (рододендроны и др.).
Прибрежная растительность представлена мангровы ми лесами, состоящими из авиценнии, ризофоры, бру гиеры, пальм нипы и нибонг и пандануса. За полосою пальм особенно на восточном берегу полуострова Малакка тянутся древесные заросли казуарины. Вместе с нею произрастают невысокие панданус деревья терминалии катаппы и калофиллума, а также кустарник «малайский рододендрон».
На месте сведенных лесов разбиты плантации каучуконосной гевеи, кокосовой и масличной пальм. Посадки гевеи занимают свыше 65% обрабатываемых земель. В 2010 площадь под ними достигла 2 млн. га с общим сбором каучука — 1,5 млн. т. Экспорт его в Россию составил 166 тыс. т. Площадь плантаций масличной пальмы за последние 10 лет увеличилась более чем в 2 раза и в 2010 г. составила 370 тыс. га. Получено продукции 1,5 млн. т. Посадки кокосовой пальмы достигли 240-250 тыс. га. Значительны также плантации перца (сбор продукции — 31 тыс. т), ананасов (245 тыс. т), бананов. Имеются плантации чайного куста, кофейного дерева, сахарного тростника и тропических плодовых. Среди последних наиболее ценятся мангустан, дуриан, рамбутан, похожий на китайское личжи, пулазан, лонган и др.
Лесной фонд страны составляет около 23,6 млн. га.
В 2010 г. площадь сомкнутых лесов достигала 23,6 млн. га, в том числе товарных, т. е. возможных для освоения, — 21,8 млн. га с запасом древесины 1850 млн. м³. Площадь мангровых лесов — 600 тыс. га. Средний запас древесины на 1 га колеблется в пределах 95-150 м³.
В Малайзии на значительной площади ведется эксплуатация лесов. При этом объемы заготовок древесины на экспорт определяются конъюнктурными особенностями рынка и подвержены сильным колебаниям. В 2008 г. Малайзия вошла (вместе с Индонезией и Филиппинами) в Ассоциацию производства деловой древесины Юго-Восточной Азии. Объемы заготовок деловой древесины с 2008 по 2010 г. увеличились более чем в 2 раза. В 2009 г. объем лесозаготовок составил 22,5 млн. м³, в том числе деловой древесины для экспорта — 15,8 тыс. м³, в основном в Японию, Южную Корею и Тайвань; выработано в том же году пиломатериалов 2 млн. м³. Производится значительное количество клееной фанеры (из твердых пород), древесной плиты, картона (из ризофоры и др.). Для экспорта также заготовляются экстракт катеху, дамарровая смола, лекарственные растения, вырабатывается древесный уголь и т. д.
Лесная политика в последние годы направлена на составление планов лесного хозяйства на долгосрочной основе, на развитие деревообрабатывающей отрасли промышленности, упорядочение заготовок древесины ценных пород (десять пород запрещены для заготовок на экспорт), расширение площадей под лесными культурами и выделение защитных (запретных для эксплуатации) лесов. Лесные культуры из быстрорастущих пород — эвкалиптов, сосен, тика, шореи и других — созданы в Западной Малайзии (2,2 тыс. га) и Сабахе (800 га).
В области охраны .наиболее ценных лесов в послёд-ние годы проводится ряд мероприятий. По инициативе Лесного департамента и Департамента охоты выделено несколько национальных парков и заповедников. В Западной Малайзии, на горном плато восточной части полуострова Малакка, организован национальный парк Таман-Негара с ландшафтами диптерокарповых тропических лесов и эндемичной фауной. Кроме того, выделен парк Тэмплер (1200 га) и 18 заповедников (440 тыс. га). В Сабахе создан национальный парк Кинобалу (ок. 70 тыс. га) и несколько заповедников, в которых охраняются тропические леса северной части Калимантана и интересные представители фауны. В Сараваке известен национальный парк Бако (2,6 тыс. га) и ряд заповедников.
Научно-исследовательская работа в области лесоводства ведется в научном центре в г. Кепонге, а вопросами рационального использования природных ресурсов занимаются в Национальном институте научных и промышленных исследований (г. Куала-Лумпур).

Леса Брунея

Бруней — султанат на севере о-ва Калимантан. Территория — 5,8 тыс. км². Население — около 400 тыс. человек. Климат экваториальный, жаркий и влажный. Количество осадков достигает 4000 мм.
Леса Брунея сходны с лесами соседней Федерации Малайзии. Преобладают различные роды и виды семейства диптерокарповых. На побережье мангровые леса занимают площадь 11 тыс. га.
Лесной фонд — 436 тыс. га, из которых 415 тыс. га приходится на сомкнутые товарные леса. Лесистость — 75%. Весь лесной фонд — собственность государства. Ведутся небольшие лесозаготовки (64 тыс. м³), производятся пиломатериалы (35 тыс. м³). Часть древесины ценных пород экспортируется.

Леса Филиппин

Государство на островах Филиппинского архипелага. Территория — 299,7 тыс. км². Население — 88,6 млн. человек (оценка, 1977 г.). Климат субэкваториальный, океанический, местами муссонный. Среднегодовая температура 25-26°. Количество осадков — 1000-4000 мм в год, во внутренних долинах — 800-1000 мм. Часты опустошительные тайфуны.
Лесной фонд представлен влажными тропическими лесами, которые занимают 46% территории страны. В них насчитывается более 3 тыс. древесных пород, из них 60 видов имеют товарное значение.
Леса Филиппин подразделяются на несколько категорий. По площади (до 75% лесного фонда всех островов) и по запасу древесины наиболее значительны влажные тропические леса, расположенные в нижнем поясе гор до высоты 500-800 м. Они состоят из сложных многоярусных древостоев с высотой верхнего яруса 40-50 м. В лесах много крупных вечнозеленых деревьев, пальм и лиан, имеющих хозяйственное значение. В них заготовляются ценные породы, дающие твердую древесину различных оттенков — от светло-желтого до темно-коричневого. Наиболее распространенными породами являются представители семейства юго-восточной азии диптерокарповых из рода шорея (составляют почти 50% запаса этих лесов): танхиле, или шорея многосе-мянцая, маяпис, или шорея пало-запис, красный луан, или шорея негритянская, гуихо, или шорея гуизо, альмон, или шорея альмон, а также пентакме — белый луан, дающий почти 20% запаса диптерокарповых лесов; из рода диптерокарпус — апитонг, или диптерокарпус крупноцветный, с твердой древесиной, широко применяемой при строительстве зданий; из рода хопея — якал с очень твердой и прочной древесиной, используемой при строительстве мостов. Из бобовых встречаются крупные деревья нарра, или птеро-карпус индийский, а также эри-трофлеум, или филиппинское красное дерево.
В лесах многочисленны эпифиты: орхидеи и оригинальное растение, паразитирующее на корнях деревьев, — рафлезия с самым крупным цветком в мире (до 1 м в поперечнике). Среди множества пальм выделяются по опушкам лесов сахарная, или перистая, веерная, арековая, или бетельная. Многочисленны лканы-ротанги, имеющие разнообразное применение в быту.
На более сухих местах, главным образом на известняковых почвах, распространены разреженные тропические витексовые леса из прутняка мелкоцветного, или молаве; там же встречаются другие ценные породы: птерокарпусы, пахудия, интсия, альбиция акле и др.
Выше 800-900 м простираются тропические горные леса, в которых преобладают вечнозеленые дубы, мирты, клены, древние хвойные ногоплодники, тис Валлиха, древовидные папоротники; в подлеске — вечнозеленые кустарники, в напочвенном покрове —многочисленные бесстебельные папоротники, мхи, лишайники. Пояс горных моховых лесов замыкают низкорослые дубы, евгения, колючие вечнозеленые кустарники, включающие отдельные деревья и рощи тиса, подокарпусы, клены. Ветви деревьев покрыты мхами и лишайниками.
Местами, особенно в северной части о-ва Лусон, на высоте от 1000 до 2000 м, произрастают чистые сосновые леса, состоящие из сосны островной и Меркуза, древесина которых широко используется для заготовки крепежного леса (пропсов), применяемого на золотых рудниках. В горах встречается хвойная порода альмасига, или агатис белый, дающая ценную копаловую смолу для изготовления олифы, лаков, покрытия линолеума, а также применяемая в производстве пергаментной бумаги, сургуча, мыла и т. д.
Для устьев рек и морских пологих берегов в прилив-но-отливной полосе характерны мангровые леса и заросли авиценнии лекарственной, ризофоры остроконечной, эругиеры мелкоцветной и сонерации. По краю мангровых лесов нередко встречается пальма нипа. Древесина мангровых деревьев используется на топливо, а кора — для производетва дубильных экстрактов. По песчаным отмелям за приливно-отливной полосой во многих местах сохранились прибрежные леса, состоящие из терминалии катаппы, эритрины пестрой, баррингтонии, калофиллума, казуарины хвощелистной, а также пандануса кровельного.
Значительная территория занята плантациями кокосовой пальмы, общее количество которой достигло более 170 млн. деревьев. Сбор копры с них составил 1,7-1,8 млн. т.
С 2003 г. на Филиппинах разводится текстильный банан (Миза гехИНз). Из листьев его получают прочное волокно — «манильскую пеньку», или абаку (сбор в 2010 г. — 125 тыс. т), идущую в значительном количестве на экспорт. Разводят также каучуконосы, кофейное дерево, пищевые бананы (сбор — 1,2 млн. т), ананасы, сахарный тростник, рис.
Лесной фонд страны — 15,9 млн. га, в том числе лесная площадь — 13,8 млн. га, из них сомкнутыми лесами занято 12,7 млн. га. Большая часть лесов (96%) принадлежит государству, остальные (4%) — у частных владельцев. В лесах преобладают смешанные лиственные древостой: они занимают 98,5% сомкнутых лесов. На долю мангров приходится 450 тыс. га, или около 3%, хвойных — 205 тыс., или 1,5%.
Общий запас древесины (с диаметром деревьев, превышающим 15 см на высоте груди) —1990 млн. м³. Средний запас древесины на 1 га —124 м³, из них в хвойных лесах — 70 м³, в лиственных — 124 м³. Заготовка древесины производится как для внутренних нужд страны, так и на экспорт. Общий объем лесозаготовок в 2008 г. составил 34,9 млн. м³, древесины, в том числе деловой — 13,8 млн. м³ (на экспорт — 7,7 млн. м³). Из нее вырабатывают пиломатериалы, клееную фанеру, древесные плиты, картон, бумагу. Леса страны дают кроме древесины разнообразные лесные продукты: дубильный экстракт катеху, смолы, канифоль, гуттаперчу, каучук, масла, ротанг, волокна, воск, лекарственное сырье (в частности, для лечения проказы, ревматизма, для нейтрализации ядов, истребления вредных насекомых и т. д.).
Руководство лесохозяйственной деятельностью осуществляет Бюро лесоводства (Бюро развития лесного хозяйства). Территория страны разделена на лесные округа с управлениями в административных центрах, которым подчиняются лесные станции и лесные питомники. По вершинам гор выделены защитные леса. Лесные культуры занимают более 175 тыс. га, в том числе культуры сосны — 40 тыс. га. Ежегодно проводятся посадки (2007-2009 гг.) на площади 12-13 тыс. га.
В целях охраны природных ресурсов на основе закона 1953 г. на Филиппинах организован Комитет по развитию национальных парков, при котором создано 42 национальных парка (235 тыс. га) и несколько заповедников. Наиболее крупный — национальный парк Апо (77 тыс. га) на о-ве Минданао. В нем охраняются тропические леса с большим числом орхидей. Выделены парки на самом большом острове страны — Лусоне. Это Банахао-Сан-Кристобаль, Биколь, Булусан, Дата, Исарог и др. Площадь каждого парка — 5-10 тыс. га. В них охраняются тропические вечнозеленые, диптерокарповые, сосновые, пальмовые, влажные горные хвойные леса с древовидными папоротниками, вулканические горы с действующими вулканами и т. д.

Леса Индонезии

Государство расположено на многочисленных островах Малайского архипелага, которые протянулись по обе стороны от экватора между 6° с.ш. и 11° ю. ш. почти на 5 тыс. км, и западной части о-ва Новая Гвинея. Сюда входят Большие Зондские острова (Суматра, Ява, Мадура, большая часть Калимантана, Сулавеси), Малые Зондские (Бали, Ломбок, Сумбава, Сумба, Флорес, Тимор и др.), Молуккские (Буру, Серам, Хальмахера), западная часть о-ва Новая Гвинея (Зап. Ириан) и ряд мелких островов. Территория —1904,4 тыс. км². Население — 237,6 млн. человек (1977 г.).
Климат на большей части страны экваториальный и субэкваториальный (на востоке Явы и Малых Зондских островах). Количество осадков — 2000-4000 мм в год. На островах с субэкваториальным муссонным климатом выпадает менее 2000 мм осадков, в период с мая по октябрь их совсем нет.
Растительность представлена преимущественно влажными вечнозелеными и листопадными тропическими лесами.
Из всех стран Юго-Восточной Азии Индонезия наиболее богата лесами. Общее количество растений превышает 35 тыс. видов, в том числе много древесно-кустар-никовых пород (более 160 видов—представители семейства диптерокарповых, 90 — дубов, 102 — кастанопсиса, 60 — пазании и т. д.).
Вдоль морского побережья распространены мангровые леса и прибрежные пресноводные болота. Вдоль низменностей и по предгорьям они сменяются вечнозелеными влажнотропическими лесами. На Суматре и Калимантане преобладают виды семейства диптерокарповых. На Яве они попадаются реже, а далее к востоку совсем исчезают. Наиболее высокие деревья в этих лесах (50-60 м) — альтицгия, или рассамала, канариумы, сандаловые деревья, или дизоксилумы, михелия горная, каштан серебристый, вечнозеленые дубы, энгельгартия, магнолия, шима, эикусы, из хвойных — лодокарпусы.
На низменностях Калимантана встречается чистыми древостоями агатис. По опушкам и глубоким лощинам можно видеть высокие (до 25 м) древовидные папоротники из родов альзофила, циатея и диксония. Здесь растут различные панданусы, местная малина. Многочисленны лианы, особенно пальмы-ротанги, фикусы и перцы. В подлеске много яркоцветущих кустарников; среди эпифитов — орхидеи, мелкие папоротники и рододендроны. Среди крупных трав влажнотропических лесов много бегоний, бальзаминов и лилейных.
Значительные площади низменностей Явы и Малых Зондских островов заняты смешанными листопадными лесами й саваннами, где наиболее ценная порода — тик, а на Малых Зондских островах, кроме того, встречается несколько видов эвкалиптов и белое сандаловое дерево.
На высоте, превышающей 1000 м, растут субтропические дождевые леса, состоящие из литсеи, шима и гигантского хвойного — подокарпуса яванского. На севере о-ва Суматра есть хвойные леса из сосны Меркуза. В горах Восточной Явы и Малых Зондских островов распространена казуарина. Для горных лесов Калимантана характерны хвойные породы — агатис и филлокладус. На высоте 2100 — 2200 м произрастают субтропические туманные леса со многими видами древесных пород из семейств миртовых, вересковых, аралиевых. Это эврия, лепто-спермум, ардизия, гигантская брусника до 10 м высоты, рододендроны.
Лёсные земли Индонезии занимают площадь 124,7 млн. га, при этом 85 млн. га относится к сомкнутым лесам. Средняя лесистость — 65%.
Леса различных типов в целом по стране распределяются следующим образом: первичные влажные леса — 65%, вторичные — 15%, болотистые — 14%, мангровые — 1%, прочие (включая хвойные) леса — 3%, плантации тика — 1%, плантации других пород — 1%. Эксплуатируемые леса определены на площади 58 млн. га. Общий запас древесины — 8,3 млрд. м³, в том числе эксплуатируемых лесов — 4 млрд. м³. В среднем на 1 га приходится 100 м³ древесины.
На островах Индонезии более 50 тыс. га бамбуковых зарослей.
Руководство лесным хозяйством осуществляется Индонезийской службой леса. В стране ведутся довольно большие заготовки древесины (130-135 млн. м³), в том числе деловой—около 30 млн. м3 в год. Ежегодно экспортируется 18,5-19,5 млн. м³ древесины.
В последние годы для согласования политики в экспорте леса и регулирования цен на древесину Индонезия вместе с Малайзией и Филиппинами вошла в Ассоциацию заготовителей деловой древесины Юго-Восточной Азии. Предполагается поддерживать цены на деловую древесину на таком уровне, чтобы они покрывали расходы на заготовку и восстановление леса.
Общая площадь лесных культур в 2008 г. составляла около 1,2 млн. га, в том числе хвойных пород (сосна, агатис и др.) — 140 тыс. га, лиственных (включая эвкалипты, тик, альбицию и др.) — 1,0 млн. га. Основные плантации ценных пород создаются на Яве. Ежегодная площадь лесных культур — 35-40 тыс. га.
Из технических культур на островах Индонезии разводят гевею, хинное дерево (лекарств.), агаву сизаль, а из пищевых и плодовых — кокосовую, сахарную, винную и масличную пальмы, перец, кофейное дерево, хлебное дерево, бананы, манго, мангустан, дуриян, рам-бутан, дынное дерево, лансиум, сапот, джамбу и ананасы.
В целях охраны природы в Индонезии создано 117 заповедников и природных парков (3 млн. га). Наиболее крупные — Котаварингин Сампит (305 тыс. га), Кутай (307 тыс. га) на о-ве Калимантан, Гунунг-Лесер (416 тыс. га) и Суматра-Селатан (356 тыс. га) на Суматре с тропическими лесами, в которых растет самый крупный паразитический цветок в мире — рафлезия Арнольда и обитают редкие животные. На о-ве Ява наиболее крупный природный парк — Уджунг-Кулон (41 тыс. га). В нем сохраняются тропические леса с оригинальной фауной. Дендрологическое разнообразие тропической флоры представлено наиболее полно в Богорском ботаническом саду на о-ве Ява, пользующемся мировой известностью. В этом научном центре, организованном в 1817 г., собрано свыше 1500 видов растений из разных тропических районов земного шара. В филиале Богорского сада в Чибода-се, расположенном на высоте 1425 м над уровнем моря, сохраняются девственные горные влажно-тропические леса.
На о-ве Новая Гвинея в парке Лоренц (40 тыс. га) охраняются ландшафты с горными тропическими лесами и индо-малайской и австралийской фауной.
,
http://www.neppy.ru/lesa-yugo-vostochnoy-azii

Далі...