ПІД ВИГЛЯДОМ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

влада обвалила лісову галузь в Україні

ЛІС І РЕФОРМУВАННЯ

Державні ліси мають покривати свої видатки з власних доходів

Орест ФУРДИЧКО

Таємниці реформування "лісових відносин" в Україні

РЕФОРМАЦІЯ, ДЕГРАДАЦІЯ ЧИ ПРОФАНАЦІЯ?

Як Держлісагентство хоче реформувати лісову галузь

ЧИНОВНИКИ ПРОТИ ЛІСІВНИКІВ

Кому вигідний фінансовий саботаж лісгоспів?

05 листопада 2016

Маємо сформувати прозорий ринок реалізації деревини, а також максимально забезпечити наших переробників місцевою сировиною - Арсен Дідур


На цьому заступник голови обласної ради наголосив під час наради щодо проблем та перспектив розвитку деревообробної галузі Чернігівської області, яку провів голова Чернігівської облдержадміністрації Валерій Куліч.

У нараді також взяли участь депутат обласної ради Юрій Болоховець, представники Асоціації лісозаготівельних та деревообробних підприємств Чернігівської області України «Чернігівлісдеревпром», а також організацій деревообробної галузі.

Як зазначив голова Асоціації Валерій Лозицький, напружена ситуація на ринку деревини вимагає вжиття невідкладних заходів на місцевому рівні. Місцевим деревообробникам не вистачає сировини: аукціони з продажу необробленої деревини проходять хаотично, багато продукції потрапляє до перекупників із інших областей. Цього року чернігівські деревообробники змогли викупити на аукціонах лише біля третини від необхідних обсягів сировини. Тому найголовніше зараз – створення абсолютно прозорих та рівних умов для всіх учасників ринку деревини.

Як наголосив заступник голови обласної ради Арсен Дідур, законодавча і виконавча влада області солідарні у захисті прав підприємств лісопереробної галузі. Ця сфера економіки області має значний потенціал, а в деяких районах є бюджетоформуючою, тому необхідно створювати максимально комфортні умови для роботи легального бізнесу, який забезпечує людей роботою і сплачує податки.

На жаль, частину питань можна вирішити лише на рівні центральної влади, проте і місцева влада не сидить склавши руки. Обласна рада та облдержадміністрація вже прийняли рішення заборонити керівникам райагролісгоспів реалізовувати деревину на власний розсуд. Триває інвентаризація та перевірка у підрозділах КП «Облагроліс».

Наразі у відповідь на звернення Асоціації Чернігівська обласна рада працює над розробкою Програми, яка захищатиме деревообробників і забезпечуватиме їх місцевою сировиною відповідно до потреби.

– Ми маємо розглянути це питання наступного тижня на засіданні постійної комісії обласної ради з питань агропромислового комплексу, екології, природокористування та земельних відносин та прийняти Програму на наступній сесії обласної ради. Наша мета: припинити незаконні рубки в регіоні, сформувати прозорий ринок реалізації деревини, а також максимально забезпечити переробників місцевою сировиною. Це дасть можливість не лише збільшити надходження до бюджету, а й ефективно спрямовувати їх на розвиток відповідних територій, - зауважив Арсен Дідур.

Радник заступника голови Чернігівської обласної ради Наталія Купрієнко
П'ятниця, 04 листопада 2016, 11:44
chor.gov.ua

Галерея зображень
  • Click to enlarge image 01.jpg
  • Click to enlarge image 02.jpg
  • Click to enlarge image 03.jpg
  • Click to enlarge image 04.jpg
  • Click to enlarge image 05.jpg
  • Click to enlarge image 06.jpg

Скоро не будет: в Украине предложили высаживать столько леса, сколько используется для производства мебели

Дерево
© Facebook Столярная Степанца
Мастерские должны высаживать столько леса, сколько используют для производства мебели.
С такой инициативой выступила "Столярная Степанца" в своем Facebook.
"По предварительным данным, только за 2015 год в Украине вырублено 1% леса, Еще сто раз так и леса у нас нет. Я думал, что могу сделать. Для начала, я могу высаживать столько леса, сколько использую для производства мебели. А лучше в два раза больше. С сегодняшнего дня, при заказе изделия в моей мастерской, я буду считать сколько кубометров необрезной доски ушло на изделие", - говорится в сообщении.
Дальше кубометры будут суммироваться и пересчитываться в деревья, пишет автор инициативы.
"Например за квартал наберется 10 ясеней, 15 сосен, два дуба, 1 орех. В подходящий для этого момент, столяра мастерской будут высаживать этот объем, проконсультировавшись у специалистов, как правильно это делать. Приглашаю другие мастерские, что работают с ресурсом леса, к обсуждению идеи", - добавили в мастерской.


Как сообщал "Обозреватель", Европейский союз может предоставить Украине помощь в сумме 600 млн евро в обмен на отказ от запретаэкспорта леса-кругляка.
ГПУ инициирует введение уголовной ответственности за незаконную транспортировку и переработку леса. 
05 ноября 2016, 10:22

На Закарпатті запрацював маршрут екологічної стежки під назвою «До скельного дуба»



Учні шкільного лісництва, лісівники, представники Воловецької філії ЗОЕНЦ натуралістичної бази «Арніка» та ЗМІ краю стали першопрохідцями екологічної стежки. Працівниками ДП «Воловецького лісове господарство» спільно з представниками Воловецької філії ЗОЕНЦ натуралістичної бази «Арніка» з метою ознайомлення громадськості та туристів з природою Карпат розроблено маршрут екологічної стежки під назвою «До скельного дуба».

Директор Воловецького лісового господарства Василь Росол говорить, що шлях до вершини - це унікальна можливість побачити дивовижні краєвиди та познайомитися з лісовою флорою та фауною Воловеччини.

Під час походу та випробування гірської дороги працівники лісгоспу та натуралістичної бази «Арніка» ознайомили гостей, з територією розташування лісгоспу, особливостями даного регіону та визначними історичними місцями в даної локації. На п’ятьох обладнаних зупинках по ходу екологічної стежки учасники сходження ознайомилися з історією створення, розвитку та сучасного ведення лісового господарства на території Воловецького району, а також з ботанічною пам'яткою природи загальнодержавного значення «Гора Високий камінь» площею 22 га, де на кам'янистих осипах головного вододілу Східних Карпат на межі стику букових лісів з хвойними в природних умовах зростає релікт дольодовикового періоду дуб скельний.

Прес-служба Закарпатського ОУЛМГ.
04.11.2016

Аналіз декларацій: головний лісівник Харківщини



Журналісти ІА УАЛІС продовжують досліджувати е-декларації. Наразі черга дійшла до головного лісівника Харківщини.

Очільник Харківського ОУЛМГ Борис Білоус у власному володінні має не так вже багато - 15 соток землі, квартиру 32,4 кв.м. Їздить на авто ВАЗ 2109 1989 р.в. та ВАЗ 2110 2006 р.в. Задекларував пан Білоус зарплатні 83769 грн, пенсії – 5160 грн.

Дружина головного лісівника Харківщини є більш заможною, ані ж чоловік. Вона володіє корпоративними правами в ТОВ "Альба" (вартістю 34 375 грн), ТОВ "Елна"(вартістю 35 000грн), ТОВ "Мерчанська меблева фабрика" (6 000 грн). Зарплата дружини в ТОВ «Альба» склала 49 269 грн, прибуток від підприємницької діяльності – 1 473 798 грн.

ТОВ «Альба», якою володіє дружина Білоуса займається виготовленням меблів. Інша фірма ТОВ «Елна» займається переробкою деревини.

Крім того, родина Білоусів є акціонерами ПАТ «Мерчанська меблева фабрика». Валентина Білоус володіє часткою в 14,98%, Борис Білоус – 11,29%, а його брат Іван Білоус – 13,59% акцій компанії.

04.11.2016

На "лівій" деревині вінницькі спритники незаконно заробляли десятки мільйонів гривень

Прокурор Вінниччини розповів про одну з найгучніших справ року.



Прокурор Вінниччини В’ячеслав Соколовий під час брифінгу розповів про одну з найгучніших справ року – незаконну вирубку і збут лісу. Про це повідомляє Depo.Вінницяз посиланням на Реал.

Тільки на Вінниччині відкрито 115 "лісових" кримінальних проваджень, а в найгучнішій справі кількість підозрюваних зросла до дев’яти. Для розслідування створена міжвідомча група з працівників прокуратури, СБУ, поліції, фіскальної служби і митниці.

Додамо, що необлікований ліс за фіктивними документами перевозили з лісгоспів на склад у Гнівані Тиврівського району, а звідти везли на переробне підприємство в село Ожидів на Львівщині. В Ожидові ліс легалізували і експортували. Під час обшуку на тамтешньому переробному заводі вінницькі силовики виявили необлікованого лісу на 20 млн грн.

Працівники державних і комунальних підприємств фальсифікували документи і в такий спосіб штучно створювали надлишок цінних порід дерева. "Лівий" ліс збували за заниженою ціною.

Масштаби завданих збитків поки що не озвучуються. Прокурор зазначив, що на даний момент про підозру оголошено двом організаторам вивозу лісу на Львівщину, двом посередникам і двом лісникам. У матеріалах справи фігурують 20 печаток фіктивних підприємців і 20 банківських карток, хоч раніше називалися більші цифри.

04 листопада 2016, 15:20

Шоу корупційного абсурду


У що українським громадянам обходиться демонстрація розкоші можновладців
Корупція не просто впливає, вона визначає економічний розвиток України, зачіпаючи всі без винятку процеси та викривлюючи будь-які чудово працюючі в цивілізованому світі стратегії розвитку.
У рейтингу Transparency International за індексом сприйняття корупції Україна посідає 130-те місце, між Нікарагуа й Камеруном. Сусідня Польща — 30-те. При цьому в Польщі з корупцією бореться один державний орган, а в Україні — уже десяток, при нульовому поки що результаті. Перевіряючі та контролюючі органи в Україні давно трансформувалися в окремий і вельми прибутковий бізнес.
Усі ці показові затримання прокурорів і суддів, трилітрові банки з валютою й тисячі гривень, які діставали з робочих столів у кабінетах, померкли після оприлюднення декларацій з сотнями тисяч і мільйонами доларів, десятками квартир, замками, церквами й святими мощами. При цьому далеко не всі з тих, хто подавав декларації, мають реальний стосунок до бізнесу, багато хто — чиновники змалечку. Тобто все це вони "заробили" на держслужбі, попутно скаржачись на низькі зарплати при неймовірних навантаженнях.
Одним із важливих наслідків корупції є зниження ефективності економіки, наприклад через зростання вартості капіталу або зменшення його продуктивності. У випадку України, де це явище набуло тотально-системного і всеохоплюючого характеру, це особливо актуально: адже який розсудливий інвестор, побачивши рівень "ефективності" використання коштів у країні, захоче вкладати гроші в збагачення власників будинків метражем у 600 квадратів, колекціонерів "ролексів" і бенефіціарів десятків офшорів? Члени українського Кабміну задекларували 7 млн дол. готівкою, парламентарії — майже 12 млрд грн, понад 60% з яких — теж кеш. У червні, відкриваючи Центр підтримки інвесторів, прем'єр закликав вітчизняний бізнес, частка якого в інвестиціях і так сягає 70% (Держстат), вливати капітали в економіку. Може, закликати треба було своїх колишніх колег по парламенту й нинішніх — у Кабміні? Бо як уже неодноразово зазначали спостерігачі, якби задекларовані кешем суми було покладено на депозити в банках, "заначки" чиновників почали б працювати на економіку. Але це все — лірика, а дійсність прозаїчна та похмура: герої нинішнього трагіфарсу під назвою "політико-чиновницьке е-декларування" не несуть грошей до банків і не вкладають у бізнес. З одного боку, не довіряють системі, яку самі будують, а з іншого — не можуть фінансовому моніторингу пояснити походження цих грошей, адже ці вершки зняли з тіньових потоків. Причому зняли, не надто напружуючись, винаходячи або створюючи, — усього лиш одним розчерком власного пера. Про яку у такому разі економіку взагалі може йтися?
У скільки нашій країні обходиться корупція як явище, і скільки ми втрачаємо на "няках" і "схемах", нещодавно спробували підрахувати в Центрі економічної стратегії (ЦЕС). 
sa_2
За прикидками, за умови зниження рівня корупції в Україні до аналога Польщі продуктивність капіталу збільшилася б на 6,4%, а річний номінальний ВВП завдяки цьому зріс би майже на 21 млрд дол., тобто на чверть.
Як відомо, у Польщі саме прямі іноземні інвестиції стали основним джерелом зростання. За даними Світового банку, торік прямі іноземні інвестиції в Україну збільшилися до 3 млрд дол. (з 0,8 млрд в 2014 р.). Для порівняння, 2015-го прямі іноземні інвестиції в Польщу становили 
6,3 млрд дол. За розрахунками ЦЕС, якби рівень корупції в Україні перебував на польському рівні, то обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну збільшився б на 74%, тобто, оперуючи даними 2015 р., зріс би на 2,2 млрд дол. Корумповані країни залучають менше приватних інвестицій через високі ризики й високу вартість капіталу. От чому в структурі іноземного фінансування корумпованих країн замість прямих іноземних інвестицій переважають міжнародні кредити, на які ми так уповаємо.
За даними Держстату, 2015-го підприємствами за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 251,2 млрд грн капітальних інвестицій, що в порівнянних цінах на 1,7% менше обсягу капітальних інвестицій у 2014-му. Причому головним джерелом інвестицій залишаються власні кошти компаній. Частка залучених кредитів — 7,3%, а коштів іноземних інвесторів — 3,1%.
Однак є ще одна особливість корумпованих країн — частка державних інвестицій в економіці. Нескладно здогадатися, що чим корумпованіша країна, тим більше в її економіці державних грошей. З одного боку, приватні капітали не заходять, тому що не зацікавлені в тих формах співробітництва, які їм пропонують. З іншого — чиновники самі активно впроваджують державні інвестпроекти, які дають їм безмежні можливості для "освоєння" наших із вами грошей.
Ми вже писали про цікаве дослідження Світового банку, який, проаналізувавши українські інвестпроекти, дійшов висновку, що в переважній більшості випадків ініціатори створюють проекти, від самого початку орієнтуючись на джерела фінансування, аргументуючи не важливість самого задуму, а необхідність його фінансування за рахунок державних джерел. Грубо кажучи, їм неважливо, що будувати, неважливо, як будувати, важливо одержати на це гроші.
Звісно, якість таких проектів залишає бажати кращого. Навіть зараз, при мінімальному обсязі державних інвестицій, за численними прикладами їх розкрадання далеко ходити не треба. Понад 20% усіх інвестиційних проектів ініційовано приватними компаніями, і схеми їх шито білими нитками. У найгіршому разі держава фінансує проекти з держбюджету, у кращому — компанія самостійно одержує комерційну позику (у тому числі у власному банку), а уряд забезпечує її державними гарантіями. Раптом що, заплатять платники податків. При цьому самі проекти далеко не завжди орієнтовані на суспільний інтерес. Експерти Світового банку, проаналізувавши їх, виявили і вирощування грибів, і будівництво мережі магазинів, і розведення риби, і модернізацію нафтопереробки державним коштом або під держгарантії.
Звичайно, кожен із цих проектів є комерційним і навіть у разі успішної реалізації буде вигідний не стільки суспільству, скільки власникам цих бізнесів. А його просування без протекції людей у високих кабінетах не було б можливим. При цьому експерти зазначають, що й досі уряд вважає проект успішним, якщо всі його фінансові умови було виконано, і оцінює проекти також тільки з цього погляду. Процедури, яка передбачала б оцінку ефективності власне проекту, його необхідності, немає.
Система налагоджена, змінювати її не поспішають, відмахуючись від порад докучливих іноземних експертів. А отже, при поступовому відновленні економіки можна чекати не тільки зростання публічних інвестицій, а й збільшення корупційної складової та неефективності цих інвестицій. Враховуючи, що, за даними Міністерства економічного розвитку й торгівлі, для реконструкції та розвитку інфраструктури Україні необхідно мінімум 8 млрд дол. щороку, поле неоране.
І ми підбираємося до ще одного наслідку корупції — недорозвиненості державних інститутів. Корумпована влада зацікавлена саме в тих схемах і механізмах, які приносять їй реальний прибуток, змінювати їх добровільно вона не буде.
Подивімося на вражаючі результати "великої", енергетичної і агро-, приватизації. За два роки держава не змогла розстатися із жодним великим об'єктом, дбайливо зберігаючи корупційні схеми зацікавлених.
Та й сам процес підготовки до передачі держактивів у приватні руки передбачає, як правило, доведення підприємства до жахливого стану, щоб об'єкти було куплено за мінімальною вартістю тими, хто і зараз їх за фактом контролює.
Правильна ідея з відкриттям ринку землі ризикує перетворитися на таку ж аферу. Адже ринок не готують, а механізмів його роботи не створюють, сподіваючись на те, що в результаті "наближені" і "зацікавлені" зможуть заволодіти національним багатством за безцінь.
Індустріальні парки, успішні в багатьох країнах, покликані збільшити приплив інвестицій у високотехнологічні галузі, в українській інтерпретації стануть черговим внутрішнім офшором, надавши безпрецедентні податкові пільги тим, хто й без них не бідує.
Корупція визначає якщо не всі, то кожне друге рішення української влади. Оце відповідь на запитання, чому будь-які запропоновані західними експертами ліки в українських реаліях перетворюються на отруту.
Що цікаво, за показником якості регулювання Світового банку Україна 2014-го мала ранг у 28,85 бала зі 100, а Польща — 81,73. Це свідчить про те, що за якістю інститутів Україна входить до групи країн, у яких корупція відіграє швидше роль "мастила", а не "піску" в економічних механізмах. Прямо як у відомій усім приказці "не підмажеш — не поїдеш". Але це — примарний позитив. Для того, щоб економіка стала більш продуктивною, необхідно поліпшити якість інститутів. І саме корупція заважає цьому, оскільки "заміняє" чесні механізми, не даючи їм розвиватися, стримуючи як сталий економічний розвиток, так і прихід в економіку тих гравців, хто не згодний працювати в "схемах" і "домовлятися". Більш того, самі чиновники, замість того, щоб шукати рішення суспільних питань, зайняті пошуком додаткових можливостей збагатитися.
За рік у рейтингу Doing Business ми піднялися лише на одну позицію, хоча уряд нам пророкував потрапляння мало не в топ-50. Українські показники виросли за індикаторами "створення підприємств", "захист міноритарних інвесторів", "забезпечення виконання контрактів" і "підключення до системи енергопостачання". Щоправда, за останнім індикатором ми були на 140-му місці, і наш вихід на 130-те — умовне досягнення, адже процедура все одно потребує від підприємства 280 днів і обійдеться вдвічі дорожче, ніж у країнах Європи і Центральної Азії. Водночас ми просіли за низкою інших показників, а саме — "одержання дозволу на будівництво", "реєстрація власності", "одержання кредитів", "оподаткування", "міжнародна торгівля". Тобто хватка "системи" не слабшає, змінюються лише точки тиску.
Наприклад, нескінченні реформи в системі оподаткування призвели до того, що якщо в країнах ОЕСР (Організація економічного співробітництва й розвитку, до якої входить більшість держав ЄС) підприємства витрачають на податкове адміністрування в середньому 163 години на рік, то в Україні — понад 355. Загальна податкова ставка при цьому для країн ОЕСР у середньому становить 40% від комерційного прибутку, а для України — майже 52%.
Корупція не дає знизити податковий тиск, хоч скільки знижуй ЄСВ і хоч як трансформуй податкову систему. Адже корупціонери, що наживаються на державі, множать проломи в її бюджеті, заповнювати які доводиться добропорядним платникам податків. За розрахунками ЦЕС, в Україні 62% підприємств ухиляються від сплати податків і майже половина — дає хабарі. На підставі цих даних дослідники припускають, що тільки в роздрібній торгівлі обсяг хабарів в Україні становить не менш як 8 млрд грн на рік. У результаті ми приходимо до колосальної тінізації економіки, близько 45–50%. У тій же Польщі, наприклад, за різними оцінками, до 20% тіньового сектору.
Спотворена корупцією податкова система й нераціональне витрачання держкоштів на неадекватні потреби призводять до перекосів у держвидатках. Корупція шкодить добробуту громадян — соціальні функції держави не виконуються, зростає рівень бідності, посилюється нерівність доходів і зменшується рівень довіри в суспільстві. Ці фактори, у свою чергу, теж впливають на економічний розвиток. Якби рівень корупції в Україні досягнув рівня Польщі, то рівень довіри в Україні зріс би на 11 п.п., а значення коефіцієнта Джині, що визначає соціальну нерівність, в Україні зменшилося б на 6,8 пункту, що означало б значно рівномірніший розподіл доходів.
Зниження рівня корупції за індексом СБ на 10% відповідає прискоренню зростання реального ВВП на душу населення в 7,86%. За останніми наявними даними (2014), індекс корупції для України становив 14,9 (зі 100), а для Польщі — 70,67. Тобто зниження рівня корупції в Україні до польського показника прискорило б темпи зростання реального ВВП на душу населення в Україні в 1,5 разу. На підставі цих результатів експерти ЦЕС припускають, що за останні десять років (2006–2015) економіка України могла б виробити товарів і послуг на 2824 дол. на душу населення більше.
Надолужити згаяне вже не вийде. Але зробити відповідні висновки, як економічні, так і електоральні, — життєво необхідно. Інакше е-декларування трансформується в банальну легалізацію доходів, отриманих незаконним шляхом. Щоправда, нульове декларування передбачає, що декларант усе-таки сплачує до бюджету, приміром, 5-відсотковий податок зі своїх "заводів і пароплавів", походження яких він не може пояснити. Інакше це стане просто роздачею індульгенцій васалам нинішнього глави держави й черговою профанацією справді дуже важливої і фундаментальної реформи, яких за всю сучасну українську історію — раз, два та й усе. Який сценарій заготовлено організаторами "шоу" — ще побачимо, тож непогано б запастися чи то поп-корном, чи то заспокійливими краплями…
А ще в жодній країні світу нульове декларування не застосовувалося до чиновників. Утім, останні так не вважають, очевидно, припускаючи, що внесені в декларації тонни кешу допоможуть їм виправдати дорогі покупки в майбутньому. Або праві циніки, які припускають, що величезні готівкові суми в деклараціях цього року свідчать про масштаби очікуваного доходу декларантів?
На сьогодні рівень корупції багато в чому визначає економічну модель України (якщо до існуючого утворення взагалі підходить цей термін) та її майбутнє. Галас навколо чиновницьких декларацій дуже скоро вщухне, пролетарський гнів зміниться байдужністю, на перші шпальти вийдуть інші теми, а чи знизиться рівень корумпованості в держапараті? Чи послабиться вплив "схем" на економіку Зовсім не обов'язково. Враховуючи суспільний резонанс, певні наслідки для декларантів будуть. Але вони цілком можуть перетворитися на "полювання на відьом" і пресинг "неугодних", а не на масову явку з повинною і несплаченими податками. Звичайно, охочих потрапити на тепле містечко держслужбовця поменшає. А от тих, хто мітить у народні депутати, декларування може й не збентежити. Багаторічний досвід показує, що в парламент від скликання до скликання потрапляють одіозні персонажі, інформація про капітали й майно яких і до декларування була доступна, але це не заважало їхньому гарантованому доступу до "годівниці".
Принципова відмінність нової системи декларування від старої — це можливість динамічного контролю змін майнового стану й моніторингу відповідності способу життя задекларованим даним. Але чи буде бажання цей моніторинг проводити й застосовувати його до всіх без винятку? Якщо ні, то подача декларацій просто перетвориться на чергове шоу, привід пообурюватися на кухнях і в Facebook, випустити пару, не більше. А корупція продовжить визначати наше сьогодення й майбутнє.
Юлiя Самаєва 4 листопада, 22:02

Державні секретарі міністерств: старт нової управлінської реформи


11 жовтня 2016 року Кабінет міністрів оголосив конкурс на зайняття посад державних секретарів у восьми міністерствах. 
У листопаді Комісія з питань вищого корпусу державної служби проведе конкурсний відбір на ці посади і представить уряду переможців для призначення. До кінця року згідно із Законом про державну службу мають бути призначені державні секретарі в усіх міністерствах, а також державний секретар Кабінету міністрів України та його заступники.
Власне, і саме ухвалення нового Закону про державну службу, і його впровадження в практику мають утілити в життя сподівання експертів, що державне управління в Україні розвиватиметься за європейським сценарієм, забезпечуватиме сталий і динамічний розвиток суспільства, реалізацію громадянами їхніх прав.
Запровадження посад державних секретарів міністерств є одним з найважливіших елементів реформи державної служби. Державний секретар міністерства буде вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства, яка підзвітна і підконтрольна міністру. Він забезпечуватиме діяльність апарату міністерства, стабільність і наступність у функціонуванні міністерства, вироблятиме шляхи реалізації ініціатив міністра, організовуватиме поточну роботу, пов'язану зі здійсненням його повноважень.
До запровадження посад державних секретарів ми йшли не один рік. Уперше їх було передбачено Концепцією адміністративної реформи ще 1998 року. Хто ж такі державні секретарі, наскільки потрібні ці посадовці в наших міністерствах, і як цей інститут сприятиме підвищенню ефективності вітчизняної системи державного управління?
Навіщо міністерствам державні секретарі?
Запровадження цих посад пов'язане з необхідністю розмежувати політичні та адміністративні функції у керівництві міністерством, усунути проблеми завантаженості міністрів вирішенням повсякденних адміністративних питань.
Можна навести щонайменше п'ять аргументів на підтвердження необхідності цих посад. 
По-перше, міністр, очолюючи відповідну сферу державної політики, повинен зосереджуватися на найважливіших для країни питаннях: виборі найкращої стратегії розвитку відповідної сфери, формуванні на її основі державної політики та втіленні її в життя шляхом проведення реформ або інших заходів. Він не повинен витрачати час на вирішення таких питань як кадрові призначення в апараті міністерства, його утримання й функціонування. Власне, державний секретар повинен розвантажити міністра, звільнивши його від другорядних справ. 
По-друге, державні секретарі, будучи державними службовцями, тобто неупередженими, політично нейтральними професіоналами, мають забезпечити зростання професіоналізації державної служби загалом. Вони повинні не тільки виконувати доручення міністра, а й займати активну управлінську позицію — попереджати міністра про можливі негативні виклики, пропонувати йому альтернативні варіанти розв'язання проблем. Тобто активно ініціювати спільну роботу для поліпшення стану справ у сфері відповідальності міністерства.
По-третє, діяльність державних секретарів у міністерствах сприятиме забезпеченню паритетності політичних ініціатив міністрів та інтересів суспільства на засадах законності. Тобто державний секретар не повинен сліпо виконувати будь-яке доручення. Він повинен бути помічником міністра у виконанні законних ініціатив, спрямованих на задоволення суспільного інтересу, і водночас — першим попереджати міністра про невідповідність його вказівок законам, державній політиці уряду або суспільним інтересам загалом. Це має позитивно позначитися на зменшенні проявів корупції, оскільки для реалізації якихось незаконних, зокрема й корупційних, оборудок міністрові тепер доведеться "вступати в злочинну змову" з державним секретарем свого міністерства.
По-четверте, наявність стабільно працюючого державного секретаря має забезпечити стабільність усього апарату міністерства, що сприятиме нагромадженню його професійного потенціалу та збереженню інституційної пам'яті. Ефективно працюючий апарат міністерства, тобто організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів і посад, що забезпечують діяльність міністра, а також виконання покладених на міністерство завдань, формується роками. Саме державний секретар, який залишатиметься на посаді навіть при зміні уряду, забезпечуватиме, щоб зміна міністра не спричинила дестабілізації роботи міністерства. У цьому полягає збереження інституційної пам'яті органу влади як дієвого інструменту та запоруки ефективності функціонування державного апарату загалом. Це означає, що в разі зміни очільника міністерства адміністративна робота в ньому не починатиметься щоразу ніби з чистого аркуша, а, навпаки, накопичений професійний досвід і знання державних службовців і надалі застосовуватимуться без витрачання часу на напрацювання вже відомого чи повторення допущених раніше помилок.
Ну й, по-п'яте, ефективність інституту державних секретарів вже підтверджена багаторічним європейським досвідом функціонування публічної адміністрації, а також економічним зростанням держав, у яких його було запроваджено. Фактично в Європейському Союзі немає країн, де б уряди були організовані на якихось інших засадах, а не на розмежуванні функцій та співпраці політично призначуваних міністрів і постійно працюючих державних службовців, очолюваних державним (генеральним, постійним…) секретарем або директором. А отже, ми також можемо і повинні використати перевірені напрацювання, що вже зарекомендували і виправдали себе.
Тим, хто не пам'ятає, нагадаємо, що ми вже мали в Україні державних секретарів.
Справді, сам термін "державний секретар міністерства" не новий для України. Політики і державні службовці пам'ятають, як у 2001–2003 рр. цю посаду пробував запровадити президент Л.Кучма. Але при цьому часто забувають, що тоді це робилося з іншою метою і зовсім в інший спосіб. Перший досвід реалізації ідеї розмежувати політичні та адміністративні функції і повноваження міністрів і державних секретарів справді не був успішним. А причина в тому, що з рекомендацій експертів з питань адміністративної реформи запозичили лише назву нової посади — "державний секретар". Усе інше — спосіб їх призначення, визначення повноважень, відповідальності — абсолютно не відповідало традиціям європейських урядів і відбувалося вкрай суперечливо. Хоча саму ідею запровадити таку посаду тоді вважали прогресивною і підтримували фахівці-управлінці.
На жаль, у 2001 р. ідея розмежування політичних та адміністративних функцій міністра і державного секретаря втілювалася в життя непослідовно. Державний секретар отримав тоді цілу низку політичних повноважень — зокрема, виконував обов'язки міністра в разі його відсутності, брав участь у засіданнях уряду, хоча функції державного секретаря мали бути суто адміністративними. Тому в деяких міністерствах виникло ніби "двовладдя" міністра і державного секретаря, вони часто конфліктували. Порядок призначення державних секретарів також мав політичне забарвлення — державні секретарі призначалися в тому ж порядку, що й міністри, — президентом України. Фактично це робилося для посилення контролю президента над урядом. До того ж у різних міністерствах до розподілу функцій між міністром і державним секретарем підходили по-різному. Були приклади, коли міністр перебирав на себе функції контролю апарату, а державний секретар представляв міністерство у парламентських заходах.
Тоді посада проіснувала два роки. Але її ліквідація не означала, що державний секретар не потрібен вітчизняному державному управлінню. Проблема полягала в тому, що запроваджена модель не повною мірою відповідала самій ідеї, що закладалася.
Після скасування в 2003 р. інституту державних секретарів практика державного управління і далі підтверджувала потребу в таких посадовцях. Тому повернутися до інституту державних секретарів спробували тоді, коли було запроваджено посаду заступника міністра — керівника апарату. Цей посадовець, здійснюючи керівництво апаратом і маючи статус державного службовця, одночасно був і заступником міністра-політика, а тому не міг залишатися на посаді при новому міністрові. Законом України "Про державну службу" в 2015 р. внесено зміни до Закону "Про центральні органи виконавчої влади", якими замість посади заступника міністра — керівника апарату запроваджено посаду державного секретаря міністерства, визначено вимоги до цієї посадової особи, порядок її призначення, завдання та повноваження.
Хто сьогодні може стати державним секретарем міністерства і як його призначатимуть?
Відбір кандидатури на посаду державного секретаря міністерства здійснюватиметься за результатами конкурсу, який оголошується урядом і проводиться відповідно до законодавства про державну службу. Призначатиме державного секретаря Кабінет міністрів України за поданням Комісії з питань вищого корпусу державної служби строком на п'ять років з правом повторного призначення.
У першій хвилі оголошено конкурси на зайняття вакантних посад державних секретарів Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства інфраструктури України, Міністерства інформаційної політики України, Міністерства культури України. Урядом визначено умови проведення конкурсу на зайняття зазначених посад.
Кандидатом на посаду державного секретаря міністерства може бути громадянин України, який має вищу освіту, загальний стаж роботи не менше семи років, включаючи досвід управлінської роботи не менше трьох років, знає законодавство, зокрема Конституцію України, закони "Про державну службу", "Про запобігання корупції", "Про Кабінет Міністрів України", "Про центральні органи виконавчої влади", володіє професійними знаннями.
Проте лише професійних знань недостатньо. Претенденти повинні мати менеджерські та лідерські навички стратегічного планування, встановлення цілей, пріоритетів та орієнтирів; уміти працювати з великим обсягом інформації, виконувати одночасно кілька завдань, вести ділові переговори, досягати кінцевих результатів. Вимогою є й уміння ухвалювати ефективні рішення, здійснювати ефективну комунікацію та проводити публічні виступи, налагоджувати партнерську взаємодію. Не менш важливо вміти формувати план змін і поліпшень, управляти змінами та реакцією на них, оцінювати ефективність змін, володіти навичками управління організацією та персоналом, публічними фінансами, працювати в умовах електронного урядування.
Лідер повинен уміти розпізнавати потенціал і можливості організації та її працівників, спрямовувати їх на досягнення поставлених завдань. При цьому між лідерством у державному й приватному секторах є різниця. Бути лідером на державній службі складніше, бо необхідно служити суспільству й державі, працюючи з політиками, визнаючи їхню першість у визначенні державної політики та ухваленні політичних рішень. При цьому важливо залишатися політично неупередженим.
Уряд визначив і особистісні компетенції претендентів на посаду державного секретаря: принциповість, рішучість і вимогливість під час ухвалення рішень; налаштованість на служіння суспільству, захист національних інтересів; системність; інноваційність і неупередженість; самоорганізація і саморозвиток; вміння працювати у стресових ситуаціях. 
Тобто людина, яка буде призначена на посаду державного секретаря міністерства, повинна бути не лише фахова, а й наділена відповідними особистісними якостями.
Чим ця посада відрізнятиметься від посади міністра?
Міністр керує міністерством у цілому. Запровадження посади державного секретаря не означатиме, що міністр не здійснюватиме такого керівництва. Його головне завдання — формувати політику, ініціювати і втілювати в життя реформи. Він є членом уряду, ухвалює рішення про "політичні призначення" (вносить пропозиції щодо своїх заступників, формує патронатну службу), представляє міністерство як орган влади у відносинах з іншими органами державної влади, насамперед у парламенті, видає нормативні акти міністерства.
Державний секретар міністерства організовуватиме роботу апарату міністерства; забезпечуватиме підготовку пропозицій щодо виконання завдань міністерства і подаватиме їх на розгляд міністру; готуватиме і подаватиме міністру для затвердження план роботи міністерства, звітуватиме про його виконання; за погодженням із Міністерством фінансів затверджуватиме штатний розпис і кошторис міністерства; у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, призначатиме на посади та звільнятиме з посад державних службовців апарату міністерства, присвоюватиме їм ранги державних службовців, ухвалюватиме рішення про їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності; представлятиме міністерство як юридичну особу в цивільно-правових відносинах та ін. На час відсутності державного секретаря міністерства або неможливості здійснення ним своїх повноважень з інших причин його обов'язки виконуватиме один з керівників структурних підрозділів апарату міністерства, в ідеалі найкраще, щоб це був керівник секретаріату міністерства.
Державний секретар матиме вплив на апарат міністерства, але буде залежним від міністра. Якщо державний секретар не впроваджуватиме його політики, він буде звільнений за ініціативою уряду та згодою Комісії з питань вищого корпусу державної служби.
Попри різну за своєю природою спрямованість функцій (політичні та адміністративні), міністр і державний секретар повинні вибудовувати конструктивні стосунки на засадах взаємодопомоги та взаємоповаги, знаходити порозуміння, спільну мову, а не конкурувати між собою. Державний секретар не повинен залишатися осторонь комунікації міністра з керівниками структурних підрозділів, адже він відповідальний за забезпечення функціонування міністерства. Це підвищуватиме інституційну спроможність міністерства, тобто здатність цієї державної структури ефективно виконувати покладені на неї функції.
Від чого залежатиме ефективність запровадження посад державних секретарів міністерств?
Для того щоб реформа державного управління була успішною, сприяла реальним змінам у різних галузях і сферах суспільного життя, запровадження посад державних секретарів міністерств має поєднуватися з низкою інших ключових реформ.
Потрібно продовжувати реформу організації роботи міністерств. До Верховної Ради України подано законопроект №4526д Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ухваленням Закону України "Про державну службу", зокрема — до Закону України "Про центральні органи виконавчої влади". Законопроектом передбачено повніше й коректніше розмежування повноважень міністрів і державних секретарів. Маємо надію, що парламентарії підтримають його якнайшвидше.
Наприклад, міністр повинен затверджувати структуру апарату міністерства за поданням державного секретаря міністерства і мати право скасовувати повністю або в окремій частині накази державного секретаря міністерства. Пропонується законодавчо закріпити, що державний секретар керує апаратом міністерства. При цьому законопроектом передбачено повноваження державного секретаря міністерства затверджувати Положення про структурні підрозділи апарату міністерства.
Особливе значення для якості державного управління має ефективність аналізу державної політики та стратегічного планування. Аналіз державної політики має бути ґрунтовним і постійно вдосконалюватися. Формування державної політики, зокрема стратегічне планування, має бути якісним, бо визначає, наскільки результативно реалізовуватиметься державна політика. Потрібно враховувати, що ефективне формування політики є важливим і на політичному, і на адміністративному рівні.
Необхідно підвищити стратегічну спроможність Кабінету міністрів України, удосконалити систему стратегічного планування, провести його моніторинг та оцінювання, удосконалити методологію формування державної політики, включаючи оцінювання якості нормотворчої роботи, запровадити електронну систему управління документами. Ці завдання містить нещодавно схвалена урядом Стратегія реформування державного управління України на 2016–2020 роки. Підвищення ефективності та спроможності уряду в реалізації державної політики досягатиметься, зокрема, й передачею окремих повноважень Кабінету міністрів України відповідним міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади. Члени Кабінету міністрів України зосереджуватимуться на стратегічно значущих питаннях, вирішення яких потребує координації державної політики в різних галузях на найвищому рівні. 
Необхідно визначити чіткі єдині вимоги та методологію підготовки програмних і стратегічних документів державної політики (аналіз стану справ; визначення проблем, що потребують розв'язання; підготовка альтернативних варіантів розв'язання проблем; оцінювання впливу; визначення критеріїв ефективності; консультації з громадськістю та зацікавленими сторонами; визначення строків звітування; процедура оновлення).
Окрім того, що потрібно чіткіше визначити місію, сфери відповідальності, функції та завдання міністерств, повинна змінитися й структура апарату міністерства шляхом укрупнення департаментів, які повинні відповідати за формування та реалізацію політики в окремих частинах сфери повноважень або підгалузях. Планується врегулювати основні засади діяльності структурних підрозділів апарату міністерства. У чинному Законі "Про центральні органи виконавчої влади" ця норма відсутня. Має бути визначено, що структурними підрозділами апарату міністерства є департаменти і секретаріат. Департамент утворюється для забезпечення виконання завдань міністерства, які становлять галузево або функціонально відокремлену частину сфери повноважень міністерства. А секретаріат — це сукупність структурних підрозділів апарату міністерства, що здійснює організаційне, правове, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності міністерства. У структурі департаментів і секретаріату можуть утворюватися структурні підрозділи, критерії формування яких визначатиме Кабінет міністрів України. Типову структуру апарату міністерства та вимоги до її формування має визначити уряд.
Сподіваємося, що вдосконалена організаційна структура міністерств забезпечить якісно новий рівень формування та здійснення державної політики.
Ще одним не менш важливим чинником, що стане додатковим гарантом успішності реформи, є належний рівень оплати праці державних секретарів. Уряд визначив умови оплати їхньої праці: посадовий оклад (12061 гривня), надбавка до посадового окладу за ранг, надбавка не менше 50% за інтенсивність праці; надбавка не менше 50% за виконання особливо важливої роботи; інші надбавки, доплати та премії — відповідно до Закону України "Про державну службу". Таким чином заробітна плата державного секретаря міністерства становитиме понад 30 тис. грн на місяць. Звичайно, гідна заробітна платня сприятиме підвищенню престижу державної служби та авторитету державної влади тільки тоді, коли ефективність і результати їхньої діяльності позитивно оцінюватимуться й суспільством.
Отже, маємо надію, що запровадження інституту державних секретарів міністерств сприятиме досягненню мети реформи державного управління, а саме — побудувати прозору систему державного управління, створити професійну державну службу, забезпечити ефективність її роботи. Проте ця надія має шанс справдитися лише тоді, коли і влада, і все суспільство дуже відповідально поставляться до комплексного реформування виконавчої влади України.
Ігор Коліушко, Вікторія Дерець 4 листопада, 22:02

Вперед, у... минуле



«Нині в ЗМІ повідомляють про те, що в тому чи іншому населеному пункті переводять котельні з газу на альтернативне місцеве паливо. Схоже, з тону публікацій та з виступів по телебаченню високих чиновників, вони вважають, що це добре. А в мене складається враження, що нас спрямовують вперед, але тільки в... минуле, коли палили вугіллям, дровами і всім, що під руку потрапить.

Пригадую (тепер уже, судячи з нинішніх сумних реалій, ностальгічно) часи, коли в тій-таки пресі з’являлися повідомлення про газифікацію того чи іншого населеного пункту. Як тоді тому голубому факелу раділи люди: мовляв, і в хаті чисто, і ліс економитимемо, а не пускатимемо на дрова. Та й повітря не так забруднюватимемо...

Особливо газу раділи літні люди, яких нині по селах більшість. Бо він тоді був за доступними цінами, тому не потрібно було нікого наймати стареньким, щоб заготовили, порізали, порубали дрова. Сиділи літні люди взимку по своїх домівках у теплі і добрі.

Нині все, на жаль, повернулося на сто вісімдесят градусів. Ми з чоловіком колись відкладали із своїх скромних зарплат гроші, щоб обладнати наш невеличкий будиночок під газ. А цього літа змушені були ще витратитися, бо знову змурували грубки, щоб економити газ. Таке «енергозбереження» дуже дорого нам, простому люду, коштує», — пише у своєму листі до редакції костопільчанка Марія Левчук.

«Дуже шкода, що в нашій країні не дбають про збільшення вітчизняного видобутку газу, хоча з екранів чуємо, що його для потреб населення достатньо. Тоді де він?! Чому взяли курс на економію газу за рахунок переходу на дрова, торф, вугілля. Мабуть, високі чиновники, від яких це залежить, давно не були в селах. Інакше б знали, що села старіють, бо молодь повиїжджала. Залишилися переважно літні люди, в яких немає ні здоров’я, ні грошей (адже пенсії мізерні) на те, щоб перейти на альтернативне паливо. Для нашої поліської місцевості найбільш прийнятні — дрова. Щоб заготовити їх, а потім порізати, порубати, потрібне здоров’я. Звідки воно в пенсіонерів — літа беруть своє: тут ледве відро води донесеш з колодязя? Тож треба шукати когось із чоловіків. Знайти роботяг дуже складно, бо зазвичай працездатні, щоб прогодувати сім’ю, виїздять на заробітки за кордон. Адже працевлаштуватися в селі нереально. А якщо вже й пощастить знайти таку людину, то її послуги стануть у відчутну копієчку. Я не кажу про те, що дрова теж недешеві — за вантажівку треба викласти 2000 гривень та плюс оплата доставки. То кому таке енергозбереження потрібне?» — обурюється жителька Рокитнівського району Антоніна Богданець.

«У заміні газу на альтернативне паливо бачу екологічну проблему. По-перше, ліси в нас, на Поліссі, останніми роками порідшали: доклали рук лісокради, нелегальні копачі бурштину. То якщо ще й усі масово деревину почнуть на дрова пускати, що від лісів залишиться? По-друге, всі поліські райони, де росте ліс, віднесено до таких, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. То чи безпечно для здоров’я спалювати у грубках дрова з радіаційно забруднених зон?

Мешкаю в багатоповерхівці, біля приватного сектору. Взимку, особливо ввечері, кватирку не відчиниш: заважає їдкий дим із труб, бо, як зізнаються сусіди, спалюють і взуття, і пластик — все, що горить», —зазначає у своєму листі рівнянка Любов Данюк.

Своїми ідеями щодо енергозбереження поділився мешканець обласного центру Вадим Ковальчук:

«У нашій області розміщена Рівненська АЕС, у близькому сусідстві — Хмельницька. Я не розумію, чому в країні підвищують ціни на електроенергію, якщо потрібно було б навпаки їх знижувати, хоча б для мешканців населених пунктів у 30-кілометровій зоні навколо станцій, щоб вони могли перевести свої домівки на електроенергію? Щоправда, для цього потрібні деякі капіталовкладення, щоб підготувати оселі. Такі проекти можна було б реалізувати за кошти, що виділяються з держбюджету за ризики сусідства з АЕС. З часом такі витрати окупилися б. Декілька разів депутати Рівненської обласної ради зверталися до уряду за різних прем’єр-міністрів, щоб знизили тарифи для цих населених пунктів, але віз і нині там...».

«Було б правильним, на мою думку, запроваджувати різні прогресивні технології в галузі енергозбереження: скажімо, встановлення тих-таки сонячних батарей на будинках. Але за нинішнього зубожіння населення придбати їх можуть лише одиниці. Теплові кредити люди беруть зазвичай для того, щоб замінити вікна, і на котли, та й то кількість таких кредитів надто обмежена», — розмірковує Іван Полюхович із Зарічненського району.



Листи читала Олександра ЮРКОВА.
Рівне.

На Ровенщине двум компаниям разрешили добывать янтарь


Фирмы Ред.Мет и Инклюз-8 получили разрешения от Ровенского облсовета.

Депутаты Ровенского областного совета решили предоставить двум компаниям право на пользование недрами для добычи янтаря.

Об этом сообщает сайт "Голосно".

"Компания ООО "Ред.Мет" получила разрешение на разработку недр. Разрешили работать также и ООО "Инклюз-8"", - говорится в сообщении.

Согласно информации на сайте Ровенского облсовета, ООО "Ред.Мет" намерена добывать янтарь на юго-восточном участке месторождения "Золотое" в Дубровицком районе, ООО "Инклюз-8" - в западной части участка Каноничи Владимирецкого района.

Как сообщалось, за драку и толкотню, которые возникли на сессии Ровенского облсовета после рассмотрения вопроса о предоставлении частным фирмам права на разработку янтаря, в зал заседаний прибыл отряд полиции.
читайте такжеПомощник депутата Сейма Польши пытался вывезти сигареты и янтарь

У общественных активистов, которые присутствовали в зале и протестовали против разрешения частному предприятию на добычу янтаря, возникли подозрения, что заявители подкупили отдельных депутатов.

08:27

Чергова смерть у лісі. На цей раз постраждав заготівельник


Вчора у селі Долішне Стрийського району під час заготівлі лісу було смертельно травмовано місцевого жителя, інформує профільний департамент Львівської ОДА.

Постраждалий – 1973-го року народження. Він помер по дорозі до лікарні в кареті швидкої медичної допомоги.

Другий учасник події, 1984-го року народження, житель села Долішне, отримав травми та доправлений до реанімаційного відділення Стрийської ЦРЛ.

5 ЛИСТОПАДА 2016, 07:10