ПІД ВИГЛЯДОМ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

влада обвалила лісову галузь в Україні

ЛІС І РЕФОРМУВАННЯ

Державні ліси мають покривати свої видатки з власних доходів

Орест ФУРДИЧКО

Таємниці реформування "лісових відносин" в Україні

РЕФОРМАЦІЯ, ДЕГРАДАЦІЯ ЧИ ПРОФАНАЦІЯ?

Як Держлісагентство хоче реформувати лісову галузь

ЧИНОВНИКИ ПРОТИ ЛІСІВНИКІВ

Кому вигідний фінансовий саботаж лісгоспів?

24 червня 2017

Природа тронулась разумом?

О чем молчат аномальные природные явления


На этой неделе метеорологические сводки с полей мира выглядят угрожающе: горят леса в Португалии и Хорватии. В Америке Йеллоустонский национальный парк потряхивает. На его территории находится спящий вулкан, если он проснется, прогнозируют ученые, мало никому не покажется. Супержаркая погода установилась в Испании, испытывая на прочность «конкистадоров» и туристов. Нас тут тоже бросает из жары в холод — погода крайне неустойчивая, с резким порывистым ветром и неутешительным прогнозом МЧС: возможен ураган, будьте внимательны. Никогда прежде в соцсетях не было столько фотографий угрожающего неба — облака закручиваются в спирали, принимая причудливые очертания.

С природой явно что–то происходит. А вот что конкретно? Здесь мнения у людей самые разные. Кому–то в грозовых тучах видится апокалипсис, конец всему, судный день и час расплаты. Другие только посмеиваются: что за кликушество? Ничего экстраординарного не происходит, время от времени горят леса, случаются цунами и землетрясения. Мнения участников нашего дискуссионного клуба в эти два угла и разлетелись. Любопытно, какие мысли беспокоят наших читателей, заглядывающих в небо? Что вы думаете о природных катаклизмах? Мнение кого из журналистов в данном споре поддерживаете? Ждем ваших откликов.


Фото РЕЙТЕР

Конец света неизбежен


Виктория ПОПОВА

Ну что, нынешним летом стало окончательно ясно, что с глобальным потеплением ученые и экологи нас, скорее всего, разыграли. Все призывы Киотского протокола потонули в новых теориях приближающегося апокалипсиса: тектонические сдвиги, всемирный потоп, климатическое оружие. Известный физик–теоретик Стивен Хокинг вообще завещал нам поскорее собирать вещички и переселяться на Марс.

На фоне холодного июня–2017 действительно поверишь в то, что Земля уже остывает, отклоняется чуток от своей оси и Солнца и покроется вскоре вечной мерзлотой. А поскольку мы с вами, Людмила, не ученые и можем полагаться на самую верную оптику — женскую интуицию, истинно говорю вам, конец света неизбежен. Жизнь любого природного организма конечна, не вижу никаких предпосылок для вечного вращения нашей планеты — она тоже себя исчерпает. И тому доказательств достаточно: открывайте ноутбук, читайте подряд все новости и ужасайтесь. Европа горит, в России ураганы, в Польше неведомая сила сносит памятники, боевики взрывают мечети, Земле грозит перенаселение. Вызовов хоть отбавляй.

Пару лет назад от солнечного удара потеряла сознание на асфальтированной Каменной Горке, а сейчас в это же время не могу с пальто расстаться — холодно. Не знаю, как на вас, но на меня постоянные перепады температуры действуют разрушительно — частые головные боли, потеря иммунитета, общая апатия и низкий жизненный тонус. Угнетающе действует и окружающая обстановка. Месяц назад я была не готова к тому, что на проспекте Независимости, где в обеденное время привыкла прогуливаться и любоваться каштанами, вместо цветущих деревьев на меня сквозь хмурые тучи посмотрят голые стволы. Эти высохшие «тычины» стали еще одним неприятным сюрпризом, доказательством того, что мир меняется каждую минуту — ни в чем сегодня нельзя быть уверенным до конца. Прав был классик: наша главная проблема состоит не в смерти, а в ее внезапности. Задала вопрос специалистам: что с деревьями на проспекте? Почему они высохли? В ответ все пожали плечами: климатические изменения. Что? Какие? Почему? Ученые, в том числе британские, пока не в курсе дела, продолжают исследования, расходуют гранты. Целые всемирные конференции по климату проводят, а погоду как не могли предсказать, так и не могут. На этой неделе МЧС рассылал минчанам СМС с предупреждением: сильный ветер, падение ветхих конструкций и деревьев. Обещали потоп на Немиге. Обнявшись со своим Ромео, мы побежали смотреть на стихию. В результате едва ноги намочили, попали под летний дождик — вот и вся опасность оранжевого уровня. И только верный мой друг — попугай Кеша из парка Горького — оставался спокойным среди туч, налегал на грецкие орехи, а это означало, что светопреставление откладывается, переносится на другую дату, лето и дальше будет холодным, а урожай слабым.

Тем временем коллектив ученых из США и Ирландии еще год назад в журнале Science опубликовал катастрофические выводы о подъеме уровня Мирового океана — в перспективе вода затопит прибрежные города и целые государства. В частности, прибрежную часть Уругвая, Перу, а также Венецию, Лондон, Александрию, Голландию, Данию. И что вы думаете? Эта теория мне внушает доверие. Еще в детстве задумавшись о цикличности мира, о том, что человечество вышло из воды, мне пригрезилось, что водой должно все для нас и закончиться. Только потоп! Только наводнение! В марте нынешнего года в излюбленном мной Перу случилось худшее за последние годы затопление — погибли люди, более 800 городов объявили о чрезвычайном положении. По щелчку города и страны стихия смывает с лица земли. И никогда никто точно не знает, где именно случится очередное цунами, землетрясение или ураган. Так мы не были готовы пару лет назад к «Хавьеру», равно как и торнадо в Шарковщине год назад стало для нас откровением, порвавшим по просмотрам YouTube.

Невозможно не думать о том, что где–то на закрытых базах действительно проводятся эксперименты с климатическими бомбами, исследуют новые способы управления погодными явлениями. Многие до сих пор считают — ураганы «Катрина» и «Рита» были подстроены спецслужбами. Вполне допускаю, что где–то действительно проводятся людоедские эксперименты с погодой, я всегда готовлю себя к худшему. Не нужно быть Вольфом Мессингом, чтобы констатировать: мир давно сошел с ума. И самое разумное, что можно в такой ситуации сделать, это сесть и спокойно, без истерики, ждать конца света, как героиня фильма «Меланхолия» Ларса Фон Триера Жюстина, помните? Она была уверена, что апокалипсис — это лучший выход для уставшего от всевозможных фобий человечества. Вопрос «когда?» при этом остается открытым. Есть у вас ответ, Людмила?

viki@sb.by

Пусть отступит тьма


Людмила ГАБАСОВА

Спокойствие, Виктория, только спокойствие, как завещал пузатый Карлсон! Вдох–выдох, таблетку под язык... А теперь давайте без эмоций.

Знаете, я бы не стала лить воду на мельницу Дональда Трампа, который уже лет пять заявляет, что не верит в глобальное потепление и что термин этот придумали китайцы в пику американской экономике. Именно о ней он думает и в первую, и в последнюю очередь: мол, какое Парижское соглашение по климату, если в США каждый четвертый трудоспособный житель не имеет достойной работы? Ведь аргументами себя новоиспеченный президент не утруждает: дескать, выглянул в окно — холодно, не верю! Я же верю доводам нашего знаменитого климатолога академика Логинова. Он говорит: мы живем в эпоху глобального не потепления, а изменения климата. То есть стремительный рост среднегодовой температуры сменяется паузами. Скажем, 1998–й был одним из самых теплых на планете, а потом столбик термометра почти перестал расти, хотя и 2000–й, и 2014–й давали жару. Что–то подобное наблюдалось в истории не раз. Были, есть и будут на Земле бури, ураганы, землетрясения, удушливые лета, «маябри», как недавний, и зимы, похожие на межсезонье. Знаете ли вы, что в ноябре 1819 года в Западной Европе второй раз цвели деревья? А вспомните–ка Пушкина: «Снег выпал только в январе. На третье в ночь...» Это по старому стилю. По новому же получается 17 января! К чему я вас гружу? К тому, чтобы вы наконец согласились: не было на свете поколения, которое не жаловалось бы на погоду, не видело в ней нечто демоническое и не делало слишком далеко идущие выводы. Да и вообще, жизнь никогда не текла гладко, без потрясений. Особенно в XX веке. Если бы в его первой половине у каждого была возможность открыть в интернете новостную ленту в «желтой», как нынче водится, подаче, с этими шокирующими фото, измышлизмами и злобными комментариями — страшно представить, что стало бы с психикой человечества...

Вы жалуетесь: мигрени, погибшие каштаны. А представьте себя на месте обычной советской девушки года этак 1923 рождения. Что она видела в жизни? Бараки, коммуналки, скудный рацион, одно платье на все случаи, чулки — как счастье, духи — как мечта, страх и тревога, витающие в воздухе, политические процессы, исчезновение соседей и знакомых... Но случилась война — и эта девушка пошла на фронт добровольцем и погибла, даже не узнав, что бывают мигрень и любовь. Просто представьте, что в жизни бывает гораздо хуже и куда несправедливее — и вам сразу станет легче, и вы избавитесь от этого отвратительного слова «вызов», которым нынче именуют любую неприятность, досаждающую сытому «золотому миллиарду». Вызов на то и вызов, что его нужно принять и достойно ответить. А сейчас мировые проблемы чаще всего просто тупо забалтываются.

Спрашиваете: «Когда ждать апокалипсиса?» О, сколько раз человечество задавалось тем же вопросом! И я не хочу быть ни вторым Иларием Пиктавийским, предсказавшим конец в 365 году, ни адептом секты «Красная Смерть», которая указывала на 1 ноября 1900 года (и даже около сотни ее членов совершили в честь этого самосожжение). Конец света вообще ждали фактически весь XX век с периодичностью в 3 — 4 года, а в 1999–м — так и каждый месяц. Последний раз особо впечатлительные готовились к худшему буквально 10 февраля, поверив предсказанию Матроны Московской. И что, в тот день кто–то что–то экстраординарное хотя бы почувствовал? Земля наткнулась на небесную ось? Впрочем, нет, наверное, что–то почувствовали. Облегчение. Ведь это игра такая — ждать грома небесного. Не поверите, даже сайты знакомств существуют для тех, «кто разделяет ваши намерения подготовиться и выжить в результате конца света» — и на одну женщину, кстати, там приходится двое мужчин. Забавно, правда? Какое–никакое, а времяпрепровождение.

А вот она, думаю, правда: никогда еще на планете не жило столько тревожных, депрессивных, внушаемых людей, подверженных всяким страхам и сомнениям из–за каждодневного гнета стресса, с которым они не знают, что делать. Теория о конце света для таких — своего рода отдушина. И не переводятся ловкачи, которые умело на этом играют. Достаточно вспомнить случай в Пензенской области, где 35 последователей Петра Кузнецова, среди которых были женщины и дети, закрылись в подземелье, чтобы в соответствии с наказами наставника «пережить наступление конца». Сам Кузнецов остался на поверхности, положив в карман большие деньги (кто–то ведь продал для «спасения» квартиру, кто–то — машину). Российский психиатр–криминалист Михаил Виноградов утверждает, что и на Рублевке это настоящий бизнес — строить специальные бомбоубежища и бункеры для богатых людей. В них все есть, чтобы отсидеться на случай апокалипсиса, а если он сильно припозднится, то такие схроны легко переоборудовать под развлекательные центры. Виктория, вот это — дико, страшно и попахивает дремучим средневековьем. Так что лично я совсем не жду конца света — я жду, когда отступит тьма.

gabasova@sb.by

Проект технічної допомоги «Сприяння реформі лісового сектора в Україні» за підтримки Програми Лісів (PROFOR) Світового банку


Проект технічної допомоги «Сприяння реформі лісового сектора в Україні» за підтримки Програми Лісів (PROFOR) 1 Світового банку є продовженням програми «Правозастосування і управління в лісовому секторі» (ENPI Forest Law Enforcement and Governance Program – FLEG) 2 , яка стала першою відкритою інформаційною і дискусійною платформою для обговорення важливих питань лісового сектора різними зацікавленими сторонами. Після Революції Гідності діяльність в рамках FLEG привернула увагу Уряду стосовно впровадження реформ, необхідних для євроінтеграції.

Метою проекту є підтримка формування поінформованої спільноти і стимулювання широкого публічного обговорення щодо реформування лісового сектора в Україні. Проект надає експертну підтримку процесам прийняття рішень у лісовому секторі, включаючи рішення щодо бачення суті реформування сектору, а також експертну оцінку важливих законодавчих змін у ширшому контексті реформ в Україні і сприятиме формуванню експертної і суспільної позиції стосовно програми реформування лісового сектору. Проект впроваджується Світовим банком в Україні.

Основним клієнтом проекту є Верховна Рада України. Цільові аудиторії включають:
  • Кабінет Міністрів України
  • Мінагрополітики
  • Державне агентство лісових ресурсів
  • Мінприроди
  • Обласні та місцеві органи влади
  • Експертні групи, зацікавлені у питаннях лісового сектору
  • Представники (асоціації) бізнесу
  • Профспілки лісового сектору
  • Неурядові організації (НУО)
  • Засоби масової інформації

Тривалість першої фази проекту: березень 2017 – березень 2018 року. Роботу другої фази проекту буде заплановано в залежності від результатів роботи в першій фазі.



Завдання :

  • Огляд сучасного (на 2016 рік) стану лісового сектору (статистичні дані щодо рубок, видового складу дерев, ключові моделі споживання деревини, аналіз імпорту/експорту, тощо).
  • Експертна підтримка у розробці інституційних моделей реформування лісового сектору і бачення їх реалізації на практиці.
  • Експертна оцінка проектів законодавства і підготовка рекомендацій щодо покращення лісового законодавства в ширшому контексті (а) земельної реформи та децентралізації; та (б) вимог щодо ефективного управління лісами (удосконалення регуляторної бази/правил щодо рубок, торгівлі деревиною, лісовідновлення та захисту лісів).
  • Формування і підтримка діяльності інформаційних і дискусійних платформ щодо ключових питань лісового сектору.


Очікувані результати :

  • Державні органи та інші зацікавлені сторони отримають оновлену інформацію щодо сучасного стану і динаміки лісового сектору і матимуть спільне розуміння/бачення його проблем.
  • Політичне керівництво є поінформованим щодо потенційних ризиків і переваг, пов’язаних з реформою лісового сектору і свідомі поглядів ключових зацікавлених сторін щодо різних сценаріїв інституційної реформи.
  • Питання щодо лісових земель взято до уваги у ширшому контексті земельної реформи і децентралізації. Прийняття рішень у лісовому секторі стосовно можливих інституційних змін, політичних і економічних ініціатив/змін, та окремі законодавчі ініціативи підтримано через механізм вчасного фахового обговорення.
  • Iнформаційні і дискусійні платформи утворено і вони функціонують. Лісовій сектор є більш прозорим і інтереси зацікавлених сторін враховано у прийнятті рішень.




Контакти :
Ендрю Мітчел, керівник проекту, старший спеціаліст з питань лісового сектору, Світовий банк,amitchell3@worldbank.org

Оксана Коваленко, координатор проекту, консультант, Представництво Світового банку в Україні, +38 044 490 66 71, 067 506 18 58 okovalenko1@worldbank.org


1 Програма лісів (Program on Forests – PROFOR) є багатостороннім партнерством, яке підтримує створення і поширення інноваційних підходів задля «стійких лісів для всіх». За більш детальною інформацією відвідайте сторінку http://www.profor.info/ .


2 Програма FLEG II (ЄІСП Схід) «Правозастосування й управління в лісовому секторі країн східного регіону дії Європейського інструменту сусідства й партнерства – 2» фінансується Європейським Союзом і впроваджується Світовим банком у партнерстві з Всесвітнім фондом природи (WWF) та Міжнародним союзом охорони природи (МСОП/IUCN) в семи країнах-учасницях Європейського інструменту сусідства й партнерства: Азербайджані, Вірменії, Білорусі, Грузії, Молдові, Україні та Росії. В Україні діяльність програми зосереджувалась на чотирьох основних напрямках: і) підтримка діалогу з питань лісової політики; іі) оцінка й вдосконалення правозастосування й управління в лісовому секторі, вдосконалення лісового законодавства; ііі) розробка та вдосконалення практичних заходів щодо забезпечення багатоцільового й сталого управління лісами; іv) сприяння більшій прозорості лісового сектору шляхом підвищення рівня суспільної обізнаності, поширення знань та освіти.

https://www.lisportal.org.ua/about-profor-program/




Сільгоспземля: консолідація чи латифундизація?



Попередня підготовка сільгоспземлі до використання у виробництві, тобто її консолідація, нині подається як суто технічне питання. Насправді ж процес виділення й розподілу земельних ділянок, полів і масивів, їхні розміри й порядок використання задає алгоритм напрямку діяльності й кінцевої мети земельної реформи.

У цьому процесі, і особливо під час його трансформації напередодні планованого запуску земельного ринку, чітко проступають справжні наміри реформаторів: для чого і для кого, власне, готують землю консолідатори. Для латифундистів, що дистанційно управляють величезними масивами і націлені на монокультурне виробництво й експорт агросировини, чи для фермерських і сімейних господарств та сільгосптовариств середньої руки, власники й засновники яких не втрачають інтересу ні до комплексного розвитку сільгоспвиробництва, ні до підтримки сільських територій.

Повторення пройденого

Підготовка ринку сільгоспземлі, як це відбувалося й у часи формування нинішньої орендної системи, програмує головні параметри землекористування ще на далеких підходах до нього. Про справи "давно минулих днів" можна було б не згадувати, якби підходи до консолідації земель й хитросплетіння навколо власності на найцінніший ресурс країни на самому початку реформи 1990-х не повторювалися б нині, при її завершенні. Тоді одночасно відбувалися два прямо протилежні процеси. З одного боку, селянам виділяли земельні й майнові паї колгоспів і радгоспів, які розформовувалися. Але з іншого боку, таке роздержавлення супроводжувалося вживанням досить жорстких адміністративних заходів, щоб, по-перше, гранично обмежити для селян можливість самостійно господарювати на отриманій землі, по-друге, не допустити, щоб вони самостійно розпоряджалися отриманою ними власністю.

На цьому етапі основним напрямком консолідації сільгоспземлі стало не оформлення селянських паїв з подальшим їх кооперуванням уже на основі не колективної, а приватної власності, що було б нормою після проведення розпаювання, а… збереження цілісності наявних сільськогосподарських комплексів, насамперед великих полів і масивів. Через кілька років розпочався й триває досі другий етап консолідації земель сільгосппризначення, який пов'язаний з утворенням агрохолдингів шляхом поглинання ними постколгоспних сільгосппідприємств. Навіювана селянам ідея "збереження великотоварного сільгоспвиробництва" на практиці обернулася обвальним падінням тваринництва, знищенням низки галузей, на яких трималася сільська економіка, деградацією сільських територій. На цьому тлі успіхи латифундій у виробництві й експорті зерна та соняшникової олії за рахунок хижацького використання сільгоспугідь, які їм дісталися, видаються не більше ніж підсолоджуванням гіркої пігулки.

На початку травня ц.р. Кабмін, очевидно стурбований надмірною активністю процесів, що відбуваються навколо сільгоспземель, вжив заходів "з удосконалення дій держави в галузі управління земельними ресурсами". Зокрема, передбачено передавати сільгоспземлі в оренду тільки через аукціони, при цьому оренда має бути короткостроковою, а стартова ціна передачі землі в оренду під час аукціонів — становити не менше ніж 8% від нормативної вартості. Та навіть якщо ці часткові заходи щодо забезпечення прозорості й дадуть ефект, то стосуватиметься він тільки державних і комунальних земель, а селяни-пайовики навіть напередодні запуску земельного ринку залишаються без жодної допомоги держінститутів у підготовці до майбутніх процесів. Вони, по суті, залишилися сам на сам з латифундистами й іншими здобувачами головного ресурсу, які прагнуть напередодні ринку додатково нагромадити-консолідувати якнайбільше земельки.

Яскравий приклад таких підходів подає агрокомпанія "Кернел". До наявних у землекористуванні кількох сотень гектарів її хазяї нещодавно домоглися дозволу АМКУ розширити земельний банк на 70 тис. га. Нині консолідатори працюють над тим, щоб збільшити масштаби агрохолдингу ще на кілька сотень тис. га. Окрім агрохолдингів у цьому ж напрямку діють і сільгосптовариства, і великі фермерські господарства, які прагнуть у свою чергу поповнити наділи селянськими паями. Через різке підвищення попиту виникають численні конфлікти. У боротьбу між орендарями, аби випередити один одного, отримати в оренду якнайбільше селянських паїв втягуються й представники місцевої влади. Є приклади, коли навіть місцеві ЗМІ, замість захищати законні права селян, піарять одних орендарів і паплюжать інших. Правоохоронні органи засипані скаргами на рейдерські захоплення. Насторожує те, що до рейдерів орендарі-невдахи почали зараховувати навіть власників земельних наділів, тобто селян-пайовиків, які, усвідомивши свої права й відповідальність, роблять реальні кроки для самостійного розпоряджання належною їм землею. Маємо очевидне прагнення у відповідальний момент обмежити активність законних власників паїв. Джерело DT.UA з кіл, близьких до великого агробізнесу, слушно зауважує: "Не для того відомі компанії й авторитетні підприємці зараз активно працюють над накопиченням земельних банків, щоб після запуску земельного ринку розпрощатися з набутим".

Гонитву за орендою додаткових земельних наділів можна пояснити тим, що згідно із законом "Про оренду сільгоспземель" переважне право на приватизацію наділів мають орендарі цієї землі. Таким чином, доля сільгоспземлі де-факто вирішується й без запуску земельного ринку. При цьому жодних намірів вжити законодавчих та адміністративних заходів, які б позбавили агрохолдинги та інші великі компанії привілеїв, не спостерігається. Швидше, відбувається зворотний процес.

Чи стануть сільськими господарями "фізичні особи"

За "круглими" столами (а їх організовують лобісти великого агробізнесу) особливо наполегливо мусується показник граничного обсягу сільгоспземлі, який дозволяється купувати в одні руки, — 200 га. Це подають як яскраве свідчення прозорості й демократичності процесу підготовки купівлі-продажу землі. Перш ніж бути озвученим прем'єр-міністром В.Гройсманом, цей показник довго обкатувався у земельному відомстві, яке, за старою традицією, укотре змінило назву, але не підходи й напрям діяльності, що вирізняються сприянням великим компаніям — експортерам агросировини. Директор департаменту міжнародного співробітництва й ринку земель Держгеокадастру Р.Шманенко задовго до цієї події обґрунтовував цю цифру перед журналістами, переконуючи, що продавати землю паями ніяк не можна, купувати такі наділи "нецікаво", особливо солідним землекористувачам. За даними того ж таки департаменту, середня площа полів в Україні становить 120–150 га. Проте й цей і так високий показник округлили до
200 га. Неважко здогадатися, в чиїх інтересах зроблено таке чимале доповнення.

Як бачимо, скромні розміри селянських паїв до розрахунків не беруться взагалі. А те, що оренда або купівля саме таких невеликих земельних ділянок дуже навіть приваблива для сільських господарів, які мають намір доповнити свій скромний земельний актив додатковими наділами, до уваги не бралося й не береться. І навіть більше — цьому перешкоджають. Оскільки зайва самостійність окремих власників паїв може зіпсувати цілісність великих полів, таких зручних для нарощування обсягів сировинного агробізнесу. Замість цілком реальних, законодавчо визначених розмірів паїв, в основу процесу консолідації сільгоспземлі береться взята зі стелі цифра, до того ж округлена майже на третину від базового показника. І те, що передпродажна консолідація великими полями й масивами не по кишені тим, хто працює на землі, мало турбує прибічників форсованого запуску земельного ринку.

Як при орендній системі, так і напередодні планованого запуску ринку землі, робиться все можливе, щоб не допустити виділення окремих паїв у наділи. І коли юридично-правові аргументи виявляються неспроможними (адже справа, як не крути, стосується приватної власності), у хід пускають "технічні" аргументи.

Робиться все, щоб, по-перше, не допустити на момент запуску земельного ринку масового виходу селян-пайовиків з "орендної резервації", а таке прагнення вже зараз проступає в низці сільських районів, і, по-друге, не допустити обігу землі між дрібними сільгоспвиробниками. І ясно чому. Адже всупереч усьому зростаючий дрібний агробізнес, відроджуючи такі трудоємні галузі, як овочівництво, садівництво, виноградарство й виноробство, додавши прискорення хронічно послаблюваному тваринництву, підкріплений обслуговуючими кооперативами різної спрямованості, включаючи реалізацію готової продукції на експорт, здатен істотно потіснити великий сировинний агробізнес. Заступник директора наукового центру "Інститут національної економіки" В.Саблук вважає, що "відособлені селянські господарства, які самостійно обробляють пайові гектари, — це потенційно готові сімейні ферми. І їхні перспективи в рази збільшити товарне виробництво цілком залежать від позиції влади".

Під пресом необмеженого землекористування

Орендна система, що дозволила нагромадити афілійованим компаніям величезні земельні банки, створила умови й перспективи для подальшої концентрації землекористування, у хащах якої губляться селянські паї. Такий напрямок руху позбавляє можливості вітчизняний АПК вийти з глухого кута сировинного агробізнесу. Мірилом обігу земель мають стати не умоглядні "округлені" показники в 200 або 500 га, а цілком конкретний і реальний розмір селянського паю, варіації площі якого визначені Земельним кодексом.

Якщо латифундисти змогли в умовах орендних відносин з дрібних селянських паїв створити агроімперії з землеволодіннями по кілька сотень тис. га (найбільші з них упритул підійшли до мільйонного рубежу), то яких висот у масштабах землекористування вони зможуть досягти, коли для запуску ринку урядовим законопроектом пропонується продавати в одні руки до 200 га сільгоспземлі. У такому разі можливості наростити обсяги землекористування, якщо застосувати арифметику, зростуть (200:4,2) майже в півсотні разів. До того ж, треба врахувати, що під час розгляду законопроекту аграрне лобі цілком може посприяти підняттю планки з 200 до 500 га. Тим більше що в одному з законопроектів, зареєстрованих у парламенті, цей показник завбачливо зафіксований.

Слід уважніше придивитися й до того, кому урядовий законопроект пропонує продавати землю. Якщо право купівлі сільгоспземель державою, сільськими громадами заперечень не викликає, то надання таких самих прав фізичним особам без жодних обмежень і уточнень викликає сумніви. Річ у тому, що урядовий законопроект не висуває жодних вимог до фізособи, яка має намір придбати у приватну власність ділянку, яка може стати основою для створення фермерського господарства середньої руки або десятка сімейних ферм. Жодних вимог, окрім громадянства України, до такої особи немає. Для розробників законопроекту не важливо, чи має потенційний покупець або члени його родини знання й досвід ведення сільського господарства; де він живе і чи готовий не тільки повернутися в Україну, а й жити поблизу придбаної ділянки, виконувати обов'язки дбайливого господаря. Мудрування з абстрактними, екстериторіальними "фізичними особами" воскрешають у пам'яті нещодавні скандальні історії з захопленням землі навколо столиці й міст-мільйонників під виглядом створення садово-городніх товариств. З ділянок у 10–15 соток "консолідатори", що стояли за "фізособами", якими виступали здебільшого підставні люди з числа пенсіонерів і студентів, за державний кошт формували для власного споживання великі землеволодіння, і, хоча прокурорсько-судові розгляди тривають, завдану шкоду не так легко компенсувати. Крали сотнями й тисячами га, а повертаються державі окремі ділянки.

На відміну від згаданої скандальної історії з садово-городніми кооперативами, яка має яскраво виражений кримінальний характер, ті, хто купить в одні руки по 200 га, навіть не вийдуть за рамки закону. Оборудка для них абсолютно безпечна. І, зважаючи на все, може стати цілком прибутковою. Купленою землею фізичні особи матимуть усі підстави розпорядитися на свій розсуд. Оскільки продавати наділи без фінансових втрат, згідно з урядовим законопроектом, можна буде тільки через кілька років, то куплену землю власники віддадуть в оренду. Звісно ж, тим структурам, які зможуть викласти підвищену за неї ціну. Агрохолдинги, і тільки вони, здатні поповнити свої земельні банки придбаннями фізосіб. На цій хвилі ціна ще не проданих орендних селянських паїв теж істотно підвищиться, і це негативно позначиться на й так поганому матеріально-фінансовому стані сільгосптовариств і фермерських господарств, що користуються орендною землею. І знову від цього виграють латифундії.

Земельна реформа у пропонованому вигляді відкриває шлях подальшій латифундизації агропрому. Напевно, це не чиста випадковість, що в урядовому і в депутатських законопроектах пропонуються різного роду обмеження земельного ринку, крім одного, головного, — обмеження масштабів землекористування. У цій ситуації від агрохолдингів можна очікувати нових успіхів у консолідації масивів сільськогосподарської землі, що перевищують мільйон гектарів.

Є країни, зокрема Бразилія, що пройшли шлях, яким нині рухається Україна, створюючи умови для засилля латифундій, що по-хижацькому використовують сільгоспземлі і застосовують методи господарювання, які спустошують сільські території. Після того, як з деградованих і спустошених місцевостей, пішли, вичавивши з них усі соки, латифундисти, латиноамериканські країни змушені були відновлювати колись розвинене сільське господарство навіть не з нуля, а з від'ємних величин. Тут доводиться дорогою ціною розплачуватися за розгул тимчасових бариг на їхній землі: шукати людей, які погодяться стати фермерами, виділяти їм субсидії на облаштування житла й створення міні-ферм. В Україні, хоча деградація аграрного сектору й сільських територій стрімко зростає, а села занепадають, досі ще залишається чимало селян, спроможних за певних умов розвивати фермерство й сімейні ферми з набагато меншими витратами держави, а в деяких регіонах і зовсім без них. Але панівний клас без тиску суспільства навряд чи зважиться на кроки, які відвернуть катастрофу, спричинену глобальним знеземелюванням селян, ще здатних обробляти землю, й ігноруванням міських жителів, які за певних умов могли б переїхати в село й працювати на землі. І станеться це лише тоді, коли прийде усвідомлення, що земельне питання стосується не тільки селян-пайовиків чи жителів сільської місцевості. Це проблема всього суспільства. Наша громадськість, породивши волонтерство, уже має досвід виграних у влади важливих боїв. Але для порятунку аграрної сфери тиск має бути особливо потужним і тривалим.

https://dt.ua/business/silgospzemlya-konsolidaciya-chi-latifundizaciya-246480_.html

Нові правила розпорядження землями: як це працюватиме

Площа державних земель при безкоштовній передачі буде обмежуватися залежно від результатів відкритих аукціонів. Встановлюється правило "сім років — 8%".



МАКСИМ МАРТИНЮК
перший заступник міністра аграрної політики та продовольства

7 червня Кабмін ухвалив "Стратегію раціонального управління землями сільськогосподарського призначення державної власності".

Постанова змінює правила розпорядження земельними ресурсами, які належать державі, закріплює нормативи такого розпорядження та його цілі.

Як це відбуватиметься? Уявімо, що минув термін, закріплений як перехідний для впровадження нових правил, і настав липень 2017 року. Що змінилося?

1. На безкоштовне передавання державних сільськогосподарських земель у власність встановлені жорсткі нормативи за площею.
Раніше площа, яка передалася безкоштовно, не обмежувалася. Тепер вона перебуває у залежності від результатів відкритих аукціонів попереднього періоду. Встановлений ліміт — 25% від площі земель, переданих на конкурентних засадах.

Тобто робота з проведення земельних торгів у другому кварталі формує базу для безкоштовного передавання землі у четвертому. Все, що напрацювали у третьому кварталі, — для першого кварталу наступного року.

Горизонт локалізації — район, щоб не допустити вичерпання всього обласного ліміту на одній територіальній одиниці з найдорожчою землею.

Безумовно, землі все одно не буде вистачати всім бажаючим, принаймні в короткостроковій перспективі. У той же час формування такого дефіциту створить додатковий контроль за процесом виділення землі з боку громадськості.

Я порадив керівникам обласних управлінь Держгеокадастру організувати суспільний діалог на базі місцевих рад і пояснити, що, виходячи з результатів аукціонів попереднього періоду, в районі є можливість роздати безкоштовно в наступні три місяці, наприклад, п'ять гектарів землі.

Відповідно, якщо жодного аукціону не відбулося, то 25% від нуля — це нуль. Що робити, якщо заявок накопичилося на умовні 200 га? Варіантів два.

Перший — шикувати заявників у чергу, перенісши заявки на майбутні періоди, коли результати аукціонів сформують достатній ліміт площі для безоплатної приватизації. Другий — за домовленістю із заявниками розподілити наявний ресурс пропорційно, тобто роздати не по 2 га, а, наприклад, по 10-15 соток.

Проте яким би не було рішення, воно не повинно мати винятків. Зарезервовані для учасників АТО ділянки зберігають свій недоторканний статус, але практичне передавання їх у власність відбувається винятково в межах нормативів.

2. Безкоштовне відведення землі мусить погоджуватися із сільською радою, на території якої розміщена ділянка.
Вкластися у норматив — це обов'язкова, але недостатня умова для чиновника, щоби здійснити безкоштовне відведення землі. Таке рішення мусить погоджуватися із сільською радою, на території якої розміщена ділянка.

Це ще один запобіжник, щоб львівські студенти масово не отримували землю в Житомирській області. Йдеться про один із гучних скандалів 2016 року, коли близько 2 тис га сільськогосподарських земель у Черняхівському районі Житомирської області намагалися оформити на 44 студентів зі Львова по 2 га.

3. Припиняється практика передавання земель, які повертаються в державну власність, поза аукціонами.
Що відбувається зараз? Фермер пише заяву про відмову від переданої йому раніше в оренду державної землі. До цієї відмови, як правило, додаються десятки заяв від бажаючих отримати по 2 га цієї землі, яка перестала використовуватися.

У найгіршому випадку ці заяви задовольняються, а земля через якийсь час знову опиняється у фермера, але вже на інших умовах і без жодного зиску для держави. Тепер усі ділянки, повернуті в державну власність, включаючи паї, підпадають під обов'язковість передавання в оренду і лише через аукціон.

4. Земельні аукціони стартують з 8%.
Держгеокадастр підписує лише короткострокові договори оренди — на сім років. Аукціони стартують із ставки 8%, що відповідає середньому рівню в країні. Якщо аукціон не відбувся, то лот був погано підготований і треба покращити організацію торгів, а не демпінгувати. Мети роздати якомога більше землі у нас нема.

Учасникам земельних відносин добре відомо, що результат аукціону, за бажання, можна зробити не остаточним, уклавши додаткову угоду. Тобто формально чиновники можуть виконати умову "сім років — 8%", а потім укласти додаткові договори, у яких зафіксувати інші, більш лояльні умови.

Тепер ця "лавочка" прикривається. Укладання додаткових угод до угод оренди на державну землю чиновникам Держгеокадастру заборонено. Продовжувати термін оренди відносно основного договору і зменшувати ставку вони не зможуть.

Не виключаю, що спроби будуть, але ми докладемо всіх зусиль, щоб визнати такі договори недійсними і передати відомості про чиновника, який їх погодив, до правоохоронних органів за статтею "Перевищення службових повноважень".

Винятки з правила "сім років — 8%" можливі для садівництва, але лише після закладання саду або ягідної плантації. Алгоритм такий: уклали договір на сім років — посадили сад — держава переконалася, що проект існує не лише на папері, — підписали пролонгацію до 25 років. Нема саду — нема довгострокової оренди.

5. До договору оренди додається агрохімічний паспорт ґрунту.
Суттєвою та обов'язково умовою договорів оренди мусить бути агрохімічна паспортизація ґрунтів. Ми виходили з такої логіки: коли приватна особа передає в оренду майно, вона очікує отримати його назад із природним, а не посиленим зносом. Використання державної власності відбуватиметься на таких же умовах.

Агрохімічна паспортизація повинна здійснюватися при передаванні ділянки в оренду (це дає базову інформацію про стан землі), потім через три роки (якщо показники погіршилися, це дає підстави для розірвання договору) і після завершення терміну оренди (в разі зниження якості землі ми нараховуємо збитки).

Власне, такі новації в царині розпорядження землями. Це погані новини для учасників земельних схем, але добрі — для всіх інших громадян України.

П'ЯТНИЦЯ, 23 ЧЕРВНЯ 2017, 08:30

Смілянський лісгосп: єдина команда – ефективна робота


Завжди попереду


Щоб лісу було багато й сам він був міцним і здоровим, працюють лісівники – самовіддано, на високому професійному рівні, застосовуючи в його вирощуванні, розвитку, захисті сучасні технології.

Саме так діє колектив державного підприємства «Смілянське лісове господарство», яке майже тринадцять років очолює Юрій Сегеда. З року в рік це підприємство незмінно посідає лідируючі позиції в трудовому змаганні серед лісгоспів області, які входять до складу Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства. А, приміром, протягом 2013-2015 років Смілянський лісгосп взагалі утримував першість у лісовій галузі області. Сюди приїжджають за досвідом лісівники з усіх регіонів України, тут проводяться обласні та всеукраїнські науково-практичні конференції, семінари, наради. Бо у смілянських лісівників і справді є чому повчитися – як сучасним методам господарювання, так і досягненням у покращенні якісного складу підпорядкованих їм лісів, їх упорядкуванню, розвит­ку, раціональному використанню, застосуванню новітніх технологій тощо.

А в деяких напрямках лісової діяльності Смілянський лісгосп взагалі є першопроходцем. Так, ще десять років тому це підприємство, по суті, першим в області запровадило вирощування сіянців лісових культур методом закритої кореневої системи, яка позитивно впливає на ріст і захищеність рослин від шкідників і економічно вигідна для лісгоспу, оскільки зникає потреба у висаджуванні великої кількості сіянців, надмірних затратах праці. Одним із перших це підприємство створило єдину систему електронного обліку деревини. А три роки тому Смілянський лісгосп – єдиний на Черкащині – отримав сертифікат FSC, який засвідчив, що його продукція, як і сама діяльність підприємства, відповідають міжнародним стандартам. Цього року міжнародний аудит, який за цей час уже втретє проводився на підприємстві, знову підтвердив: Смілянський лісгосп дотримується принципів і критеріїв FSC у питаннях лісокористування, веденні економічної, екологічної, соціальної діяльності.

Бути лісівником – це покликання

Ліси, підпорядковані Смілянському лісгоспу, – великі. Їх площа становить 36,1 тисячі гектарів, розташованих у Смілянському, Городищенському та Корсунь-Шевченківському районах. І вони надзвичайно гарні, бо в їх розвиток, упорядкування смілянські лісівники вкладають не тільки фахові знання, щоденну нелегку працю, але й душу.

– У нашому колективі, в якому на цей час трудиться 174 працівники, – говорить Юрій Сегеда, – не віднайдеться жодного, хто був би байдужим до лісу. Взагалі, якщо ти прийшов у лісову справу, то це, здебільшого, – назавжди. Ліс – це ніби живе створіння з доброю і світлою енергетикою до людей, до цього світу, якому він служить. І наше завдання – нічим не порушити це його призначення. Вирубуємо старі та хворі дерева, чагарники, які шкідливі для лісової екосистеми, на площах лісосічного фонду відновлюємо лісові культури, вирощені в наших лісорозсадниках, доглядаємо за молодими саджанцями тощо. Роботи в лісі багато і вона безперервна. Слід сказати, що майже всі наші лісові масиви – рукотворні. Їх саджали попередні покоління лісівників, за що їм можна лише низько вклонитися. Ми продовжуємо їхню справу і, заліснюючи території, робимо все, щоб наша земля повнилася здоровими, міцними лісами, а наші онуки та правнуки могли нам за це подякувати.

Ліси ростуть у майбутнє

Щороку Смілянський лісгосп створює близько 200 гектарів лісових культур, у тому числі й 15 гектарів нових лісів. Останніх могло б бути й більше, якби питання передачі лісгоспам земель, непридатних для сільськогосподарського виробництва, було вирішене на державному рівні, а органи місцевого самоврядування спільно з Держгеокадастром визначилися з площами, які підлягають залісненню – деградованими, враженими ерозією ділянками. А таких і в Україні, і в нашій області немало. І, на жаль, стає все більше у зв’язку зі зміною клімату через глобальне потепління, виснаження грунтів через відсутність сівозмін, перенасиченість їх хімією. Тож поки що основна робота лісівників – це лісовідновлення, коли на площах зрубів висаджуються сіянці, які згодом стануть повноцінним лісом. Так, минулого року Смілянським лісгоспом було створено 171,9 гектара лісових культур, а в першому кварталі цього року вже лісовідновлено майже 60 гектарів території. Причому в рамках традиційної акції «Майбутнє лісу в твоїх руках» садіння лісу відбувалося спільно, до нього долучилися учні шкіл, студенти, громадськість, депутати різних рівнів, представники владних структур.

Посадкового матеріалу було достатньо, адже в постійних і тимчасових розсадниках Смілянського лісгоспу щорічно вирощується 800 тисяч стандартних сіянців дуба звичайного, сосни, горіха чорного та інших порід дерев, якими поповнюється й розвивається лісове безмежжя цього краю. А для того, щоб посадкового матеріалу було, як-то кажуть, «з запасом» смілянські лісівники щороку заготовляють понад шість тонн лісового насіння. Для заготовки та зберігання насіння в лісгоспі є сучасна сушарка, холодильні камери, в яких насіннєвий матеріал може зберігатися роками без втрати своїх якісних властивостей. А є насіння – буде й міцне коріння. Отже, за будь-яких погодних випробувань розвиток смілянських лісів не припиниться.

Яка робота – така й зарплата

Тут взагалі все роблять по-господарськи, на високому професійному рівні, прораховано і на результат. Кожний працівник з великою відповідальністю ставиться до своєї ділянки роботи і до економічного розвитку господарства в цілому. У Смілянському лісгоспі одна з найвищих у лісовій галузі області загальнорічна продуктивність праці на одного працюючого, яка до того ж постійно зростає. Так, якщо в 2015 році цей показник становив 430 тисяч гривень, то у 2016-му – вже майже 514 тисяч гривень. Показник же перших трьох місяців цього року в 162,7 тисячі гривень передбачає, що до кінця року продуктивність праці перевищить 600 тисяч гривень. Відповідно зростає й середня щомісячна заробітна плата: 2015 рік – 7,3 тисячі гривень, 2016 рік – понад 10 тисяч гривень, в першому кварталі ц.р. – 12 тисяч гривень.

Підприємство діє ефективно, на розвиток, може дозволити собі придбання високопродуктивної техніки (приміром, той же сучасний козловий кран для нижнього складу, трактори тощо). І при цьому не бере кредити в банку, бо має власний дохід, а отже, може само себе інвестувати. Такі фінансові можливості лісгосп сьогодні має передусім завдяки реалізації деревини на аукціонах та раціональній розробці лісосік, яка, до речі, відбувається на цілком обґрунтованих підставах і з залученням громадськості.

Бережемо ліси спільно

Ліси Смілянського лісгоспу ошатні та розкішні. Це відзначають усі, хто хоч раз приїхав сюди для відпочинку. І це передусім заслуга лісництв, які входять до складу цього підприємства, – Смілянського, Володимирівського, Будянського, Городищенського, Мліївського та Сунківського, з лісничим якого Іваном Комаром і наша розмова.

– Іване Івановичу, Сунківське лісництво для любителів відпочинку в лісі – одне з найбільш привабливих. Наповнене енергетикою добра і спокою лісове безмежжя, унікальний комплексний заповідник «Сунківський», упорядковані рекреаційні зони, наближеність до Сміли – все це заохочує до того, щоб сюди приїхати.

– Відпочивальників, починаючи з весни і до осені, у нас дійсно немало. Ліс дарує людям радість спілкування з природою, відчуття краси, оздоровлення. Він і лікар, і розрадник, і гостинний господар для всіх, хто його відвідує. Інша справа, що й гості повинні ставитися до нього з повагою, бережливо, не завдавати шкоди йому своєю поведінкою, неохайністю, нехтуванням протипожежними вимогами. Та нерідко буває все навпаки. На місцях відпочинку люди залишають після себе купи сміття, хтось, навіть не замислюючись, що станеться потім, може кинути тліючий недопалок у суху траву, інший, заради розваги, зламати гілку. І це не просто низький рівень культури, а й нерозуміння того, що ліс – це живий організм, якому болять такі необачні, а часом і небезпечні вчинки. Засмічують ліс і жителі навколишніх сіл, які виносять на узлісся різний непотріб, створюючи таким чином стихійні сміттєзвалища. У місцях відпочинку після вихідних у лісових насадженнях чого тільки не побачиш. І ми змушені все це прибирати, бо сміття може стати як бактеріологічною, так і пожежонебезпечною загрозою для лісу.

Тому хочу звернутися до всіх, хто відпочиває в лісі, живе поруч із ним: ставтеся дбайливо та відповідально до лісових насаджень! І ліс вам за це віддячить сторицею – чистим повітрям, своїми оздоровчими властивостями.

– Літо – пожежонебезпечний для лісу сезон.

– Знову ж таки передусім через людський фактор – розведенням багать у лісі (хоча це сьогодні категорично заборонено, а на порушників чекають досить серйозні штрафи), спаленням сміття біля сільських садиб тощо. Тому ми, лісівники, діємо в цей період в особливо напруженому режимі. Всі наші лісові масиви, а це 8300 гектарів, знаходяться під постійною охороною. В лісгоспі чергують три пожежні станції, затверджені мобілізаційні заходи, спрямовані на попередження та гасіння пожеж. На базі Сунківського лісництва днями було проведене спільне практичне навчання лісової охорони та спеціалістів Смілянської районної пожежно-рятувальної частини ДСНС, де застосовувалися різні методи гасіння загорань. У нас встановлено систему відеоспостереження за лісами, попереджувальні знаки. Щомісяця ми створюємо понад 30 кілометрів мінеральних смуг для зупинення розповсюдження можливих пожеж, для чого використовуємо виділений нам лісгоспом новий трактор МТЗ-82 з плугом ПКЛ-70, маємо відповідний пожежний інвентар, ємкості для води з мотопомпою тощо.

– Цієї весни сунківські лісівники посадили 28 гектарів лісу.

– До цієї роботи в рамках акції «Майбутнє лісу в твоїх руках» приєдналося немало людей – учні місцевих шкіл, представники влади, громадських організацій. Тільки працівниками Смілянської райдержадміністрації було висаджено шість тисяч сіянців дуба звичайного, вирощених у коробах. Для багатьох це взагалі було відкриття – як садити лісове дерево, наскільки значима це робота для покращення навколишнього середовища. Одна справа, коли ти розумієш це теоретично, й зовсім інша, коли людина власноруч саджає дерева, які через десятиліття стануть справжнім лісом – повноцінним виробником кисню й окрасою нашого краю.

– Доглядати таку велику лісову територію, думається, непросто.

– Роботи в лісі дійсно немало. Та коли вона виконується спільно і злагоджено, то це тільки в радість. Я можу цілком покластися на колектив, який хоча й очолюю менше року, але який за цей час став для мене рідним. Помічник лісничого Артем Олександрович Малотринський, старший майстер Іван Олексійович Ізмайлов, майстер лісу Володимир Володимирович Шпак, тракторист Микола Іванович Сюмаченко та інші – це фахівці, які роблять честь лісовій галузі. Та й взагалі весь Смілянський лісгосп на чолі з директором Юрієм Юрійовичем Сегедою – це одна дружна висококваліфікована команда, де досвідчені спеціалісти допомагають молодшим, кожний працює з повною віддачею і всіх об’єднує одне почуття – любов до лісу і відповідальність за нього.

Наталя Віргуш, газета “Черкаський край”, червень 2017

Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства

22.06.2017

Ігор Шурма: Збитки від незаконної вирубки лісу за 5 років зросли на 77% і складають близько 300 мільйонів гривень



В країні триває тотальне знищення лісів, масове вирубування деревини не припиняється. Про це заявив народний депутат від ОПОЗИЦІЙНОГО БЛОКУ Ігор Шурма.

«Тільки у 2016 році держава недорахувалась лісу на 157 мільйонів гривен. Збитки від незаконних вирубок в Україні за 5 років зросли на 77% і складають близько 300 мільйонів гривень. Це тільки прямі втрати. А є ще опосередковані – проблеми для екології, корупція в силових структурах та органах місцевої влади. Масштаби нелегальної вирубки настільки масові, що вагони з українським лісом вишикувалися у чергу, аби дістатися Європи, утворюючи затори на коліях. Через кордон постійно йде деревина, яка у документах значиться як паливна», — зауважив опозиціонер.

За його словами, найбільше незаконних рубок традиційно проводяться в Карпатах, які вже не здатні утримувати вологу, внаслідок чого у західних регіонах України відбуваються постійні масштабні повені.

«Екологи б’ють тривогу та попереджають, що ліси в українських Карпатах на межі вимирання, а Україна може зіштовхнутися з екологічною катастрофою колосальних масштабів. Вирубка лісів відбувається на усій території України! Вдумайтесь, лише за тиждень виявили незаконну рубку лісу на території Національного природного парку «Слобожанський» у Харкові, вирубки лісів в Чернівецькій, Житомирській, Одеській областях, незаконну вирубку лісополос, що захищають поля від вітру та ерозії в Запорізькій області. Це лише ті випадки, які вдалось зафіксувати, насправді ж ситуація катастрофічна!» — наголосив політик.

Ігор Шурма додав, що неконтрольоване вирубування лісів досягає критичного рівня. Щодня нелегально вирубуються тисячі дерев. Через варварську вирубку лісу, села перетворюються в місце екологічної катастрофи.

«Державна екологічна інспекція постійно фіксує багато порушень пов’язаних з вирубкою лісу, поліція приймає заяви та порушує справи, проте масова вирубка лісів продовжується. Значною мірою цьому сприяє наше законодавство, що не в змозі не те, що покарати винних, а навіть і довести їх вину. Адже за законом кримінальна відповідальність наступає, якщо внаслідок вирубки лісу завдано шкоди на 50 тисяч гривень і більше. А за адміністративною відповідальністю передбачене покарання у вигляді штрафу 170 гривень», — зауважив Ігор Шурма.

Політик розповів, що нинішнє правове поле не здатне забезпечити облік лісів та їх використання, безсиле перед незаконними рубками, не забезпечує ефективних механізмів охорони лісу та прозорої реалізації деревини.

«Країни що межують з Україною, усвідомлюючи небезпеку вiд неконтрольованої вирубки, прийняли необхідні заборони та обмеження. Так, незаконні рубки в Румунії прирівнюються до терористичної діяльності. Цікаво, що в цій країні заборонено різати власний ліс під загрозою кримінального покарання, але є чудові деревообробні заводи просто під українським кордоном, які працюють на імпорті з України. Європейці навіть видають дотації фірмам, щоб ті возили деревину з України. Самі ж свої ліси оберігають. Україна досі є одним з найбільших експортерів лісу в Європі. Ми щорічно вирубаємо більше 300 тисяч гектарів дерев. Такими темпами через пару років карпатських лісів не залишиться», — зауважив Ігор Шурма.

Політик нагадав, що в 2013 році ООН прийняла програму відтворення лісових ландшафтів у світі – взяла зобов’язання створити 350 мільйонів гектарів лісів до 2030 року. США взяли зобов’язання створити 65 мільйонів гектарів, Китай – 70 мільйонів. «Україна цю програму не прийняла. Міністерство економіки і фінансів не підтримало виконання цільової програми. Немає плану – немає фінансування. 2011 рік – останній, коли фінансування на лісове господарство було на рівні 100 мільйонів доларів. Зараз це фінансування, в цілому, разом з заповідниками – 4 мільйони.

Безліч разів я звертався до Уряду, Міністерства екології та природних ресурсів, до поліції щодо численних фактів незаконних вирубок лісів. Але результату — нуль. Знищення лісів відбувається у величезних масштабах та за добре відпрацьованою схемою: призначається санітарна рубка, а вирубується найкраща деревина, що списується як «дрова» та йде здебільшого за кордон. Майже щодня в новинах ми чуємо про черговий вирубаний ліс. Хто винен у жалюгідному стані українського лісового господарства?– питання важливе, але проблеми не вирішить. Бо виглядає, що винні всі: українське суспільство, яке крізь пальці дивиться на незаконні вирубки лісу, часто навіть не намагаючись повідомити про підозри щодо злочину», — зауважив політик.

На переконання Ігоря Шурми, потрібен жорсткий контроль з боку як держави так і громадськості над вирубкою лісу. Потрібно припинити діяльність тіньового бізнесу, який процвітає в державі, а також запровадити європейську систему обліку деревини, яка передбачає контроль від моменту висадки лісу і до його переробки у меблі чи паркет. Місцеві громади повинні взяти під контроль ситуацію, патрулювати автодороги, інакше ми ніколи не припнемо свавілля лісової мафії.

«Потрібно збільшити штрафні санкції для порушників, змінити стандарти щодо вирубки лісів, встановити контроль державними органами за дотриманням законодавства щодо вирубування, а також розширювати площі лісів новими насадженнями, а головне притягувати осіб винних у незаконній вирубці до відповідальності», — наголосив Ігор Шурма.



Журналісти українського опозиційного видання «Голос Правди» з посиланням на opposition.org.ua

Як стати партнером видання «Голос Правди»?

Будемо вдячні за будь-яку допомогу українському опозиційному проекту «Голос Правди». Ви можете переказати будь-яку суму – і 1 гривню, і 100 тис. Гроші ми витрачаємо на оплату хостингу, розвиток сайту, запуск нових розділів і організацію прямих трансляцій.

Наш «Яндекс.Гаманець»: 410 015 312 053 11.
PayPal: donate@golospravdy.com.
Переказ з карти: https://golospravdy.com/donate/.

Читайте та обговорюйте найцікавіші публікації «Голосу Правди» в наших групах у «Facebook», «ВКонтакте», «Однокласники» і «Twitter». Щоранку ми розсилаємо популярні новини на пошту –підпишіться на розсилку. Ви можете зв'язатися з редакцією сайту через розділ «Повідомити Правду».

Original:https://golospravdy.com/igor-shurma-zbitki-vid-nezakonnoi-virubki-lisu-za-5-rokiv-zrosli-na-77-i-skladayut-blizko-300-miljoniv-griven/


Самый древний интернет: как грибы передают информацию



Грибы старше первых людей примерно на миллиард лет. Они появились на этой планете еще до первых позвоночных. Сейчас ученые считают, что грибы произошли от бесцветных примитивных одноклеточных жгутиковых организмов, обитающих в воде.

Трудно понять: кем были эти предки грибов – растениями или животными… Точно также и сейчас трудно отнести грибы к кому-то из этих биологических царств. В начале ХХ века грибы приписывали к низшим растениям, а сейчас — считают их промежуточной формой, которая все-таки ближе к животным.

Что сближает грибы с животными? Внешне они похожи на маленькие деревья, так как не двигаются, а вот внутренне, как оказалось, — ближе к нам. Это множество признаков: биохимические, филогенетические, у грибов в клеточных стенках содержится хитин, как у насекомых, у них образуется мочевина, что бывает только у животных. Кроме того, для размножения грибы имеют один гладкий жгутик, похожий на человеческий сперматозоид. Ну а теперь, когда стало возможным заглянуть в геном, — ученые еще ближе сдвинули грибы в сторону животных.




Гифы грибов



Миллиард лет назад, когда на поверхности Земли ползали только маленькие червячки и бегали бескрылые насекомые и многоножки, грибы уже создали свой "интернет" — устройство по передаче биологической информации. Для этого, они раскинули по всей планете сеть гифов – это нитевидные выросты, которые нужны для поглощения воды и питательных веществ. Естественно, многие растения "возмутились" — ведь грибы отбирали у них место под Солнцем! Но тогда грибы предложили новый вид сотрудничества: симбиоз, а именно удобные "чехлы для корней" — микоризу, с помощью которой другие растения получали преимущество, — они не только были защищены от пересыхания, но и могли перекачивать через сеть гифов нужные питательные вещества.




Эктомикориза, образованная мицелием мухомора



Конечно, эти рассуждения метафоричны — растения, как и грибы не умеют рассуждать и делать выводы о своих выгодах. Но эволюция обкатала вариант, который устраивал все сосуществующие виды.

Были в древней истории грибов и свои достижения: например, грибы-гиганты, достигшие высоты в 8 с половиной метров! Ученые назвали их прототакситы (лат.Prototaxites). Не правда ли, если представить себе девонский мир (имеется в виду Девонский период – 419-358 миллионов лет назад), и огромные восьмиметровые грибы, которые возвышаются над буйными зелеными лесами (высотой, кстати, не более метра), а под ними – развитую систему "грибного интернета", то они больше всего напоминают вышки для связи?!






Найденные окаменелости прототакситов не давали покоя палеонтологам.




Ископаемый прототаксит девонского периода



Первым гигантские образования нашел и описал канадский геолог американский ученый Джон Уильям Доусон (J.W. Dawson), и было это в 1857-ом году. Он думал, что это образец окаменевшего гнилого тиса (Taxus), потому и дал им название Prototaxites. Потом ученые решили, что это огромная морская водоросль, но не давали покоя кольца, найденные на срезе ствола. Быть может это годовые кольца? И опять сомнения, — никак не напоминают они срезы деревьев, скорее это трубки, которые уходят внутрь…




Прототакситы в разрезе



И вот только недавно, Францис Хюбер (Francis Hueber) из американского национального музея естествознания (Smithsonian Institution, National Museum of Natural History), проанализировав срезы множества экземпляров прототакситов из разных стран, доказал, что это гриб. Впрочем, он еще может оказаться лишайником (смесь гриба и водоросли).

Можно себе представить, как давно грибы "озаботились" проблемой формирования собственной системы связи. Недавние опыты с томатами показали, что грибы передают "информацию" довольно быстро.




Гифы под перевёрнутым бревном



Китайские ученые провели эксперимент на томатах, соединенных "грибной сетью" и контрольной группе растений, где микоризе вырасти не дали. Исследователи заражали грибком одно из растений, потом, через 65 часов, заражали другое и смотрели на его устойчивость к заболеванию. Оказалось, что при наличии грибной связи, второе растение было менее подвержено болезни и если все-таки заболевало, переносило это легче, чем томаты-одиночки.

Получается информация действительно передается? Смотря что считать информацией.

Поясняет Александр Кураков, заведующий кафедрой микологии и альгологии Биологического факультета МГУ имени М.В.Ломоносова:


"Действительно растения очень связаны между собою через микоризы, — например, в лесном биоценозе: и орхидные, и грушанковые, и древесные, и травянистые… Они могут обмениваться питательными веществами, обмениваться водой, о чем-то сигнализировать. Это они могут и делают. Но это и есть вся та "информация", о которой можно говорить в данном случае. Я бы назвал микоризу — новыми возможностями. Как человек, садится в машину,- и может быстро передвигаться, то есть, он приобретает новые возможности. А растение с помощью микоризы приобретает, например, устойчивость к засухе. Но, не более того".



Автор: Анна Урманцева

Компанія блатних і шайка жебраків. За що страждає Розенблат

Ольга Василевська-Смаглюк журналіст

Борислав Розенблат – один з ліпших друзів президента. Він разом з віце-прем'єром Геннадієм Зубком і тодішнім депутатом обласної ради Сергієм Сухомлином допомагали Петру Порошенку робити вибори на Житомирщині. За це Зубко отримав посаду в Кабміні, Розенблат – у парламенті, а Сухомлин став мером Житомира. Сам Розенблат знайомий із Порошенком ще за часів створення СДПУ(о).

Весь цей час Розенблат відмінно почувався. Його бізнес тримався на плаву, він став балакучою головою БПП у парламенті, був на хорошому, так би мовити, рахунку. Правда, нерідко колеги по фракції з нього кепкували через надмірний інтерес до бурштину. Видобуток якого в Україні перетворився мало не в наркобізнес. Розенблат носився з цим бурштином, як з писаною торбою. То тут, то там тер з усіма, хто міг би підтримати законопроекти про спрощення податкового навантаження на добувачів каменю. Хімічив, щоб узаконити чинний нелегальний видобуток. Однопартійці Розенблата жартують: якщо серед метушні на засіданні фракції вигукнути «Бурштин! Бурштин!» Борислав Соломонович встане і підстрибне.


Один із районних судів столиці обрав запобіжний захід помічниці члена українського парламенту Максима Полякова.22 червня 2017, 08:38

Коротко про те, що ж зробив Розенблат на думку детективів НАБУ. Власне, йому й інкримінують лобіювання в галузі видобутку бурштину. Але лобізм – це не злочин. За нього не можна притягнути до відповідальності. Внесення поправок до закону теж кримінально не карається, тим більше для народного депутата. Інша справа – факт отримання готівкових коштів від представників якихось бурштинових фірм і заснування офшору в Делавері, куди повинна була піти половина прибутку від продажу знову-таки нелегально видобутого каменю.

З офшором у штаті Делавер взагалі цікаво. Саме по собі створення такої фірми – це п'ять хвилин роботи для будь-якого місцевого реєстратора. Протягуєш паспорт, кажеш, як хочеш назвати свою контору – і вуаля. Ти вже бізнесмен. Або в нашому випадку – бізнесвумен. За версією слідства, Розенблат фірму заснував на паспорт рідної сестри Олени. Та, своєю чергою, на своєму Фейсбуці оприлюднила заяву. «Вчора з подивом дізналася, що я – власниця офшорної фірми... при цьому толком не зрозуміла – однієї або двох... чи то в Арабських Еміратах, чи то у США (на різних ресурсах різні дані). В Арабських Еміратах ніколи не була. У США – останній раз у році так 2011 або 2012... хотілося б подивитися мною підписані установчі документи або хоча б нотаріальне завірення мого підпису... Наскільки я розумію, при відкритті фірми, як мінімум, це необхідно», – заявила Олена Розенблат у пості.

Саме через Делаверську фірму НАБУ залучило ФБР до розслідування офіційно. Навряд чи ФБР втрутилося б у справи пересічного українського депутата, якби не коріння заснованої ним фірми. Опустимо зараз взагалі роль американського посольства в Україні в діяльності НАБУ і інших органів. Вона є. І одними з основних замовників бурштинової справи і виступили США. Не міг же президент Порошенко так притиснути свого друга. Хіба що Борислав Розенблат трохи випав з вуздечки і вирішив вести самостійну від Березенка і Кононенка гру. Але ж він не камікадзе. Частки Березенка і Кононенка є в будь-якому бізнесі, що діє в Україні. Тим більше, в бурштиновому. Адже Бурштин України очолює людина Березенка, і це ні для кого не таємниця.

Відразу після затримання охоронця Розенблата і ще п'ятьох задіяних осіб (помічника Максима Полякова та працівників його організації Депутатський контроль), проведено обшуки в Державному агентстві лісового господарства. Шукали чернетки наказів на рекультивацію земель. Адже Розенблату інкримінують саме схему по рекультивації земель. Відповідно до неї, було заплановано добути весь бурштин під нуль, поділити між собою і державою, і висадити новий ліс. Це мала бути держпрограма така. Наказ про рекультивацію на 3 тисячі гектарів підписав заступник голови Держлісгоспу Віктор Бондар. Його називають людиною Юрія Луценка. Насправді, такий наказ мала підписати ставлениця Банкової глава Держлісгоспу Христина Юшкевич. Її пролобіював на посаду нардеп Руслан Князевич. Але вона не впоралася із завданням Банкової. А саме: не ризикнула підписати наказ на рекультивацію 30 (!) тисяч гектарів. Тому її злили.



Солом'янський суд столиці обрав запобіжний захід другому затриманому Антикорупційним бюро у «бурштиновій справі».22 червня 2017, 09:07

Але насправді не Розенблат – ідеолог схеми по рекультивації. Автором цієї геніальної ідеї є заступник голови фракції БПП в парламенті Сергій Березенко. Але чомусь його НАБУ не чіпає. Як завжди, ловлять пішаків. Розенблат, кажуть, ходить чорніший за хмару. Виїхати неможна, і якось не по-чоловічому. Залишитися – значить істотно зменшити свої валютні запаси. У будь-якому випадку, до голосування про зняття недоторканності дійде не скоро. Пакетом спрямовані подання повинні бути спочатку розглянуті на Регламентному комітеті. Для цього на комітеті повинні для початку заслухати всіх п'ятьох нардепів, отримати їхні пояснення. Тобто, голосування може відбутися не раніше осені. А який може бути результат голосування? Чи зможуть БППшники втопити Полякова і Дейдея з НФ, але так, щоб НФ на знак помсти не втопив Розенблата? Голосів можуть і не назбирати. Кругова порука. І тоді весь цей цирк закінчить гастролі. Поки не приїде новий.

І вишенька на торті. Поки триває сир-бор з бурштином, блатом і Розенблатром, Кабмін скасував 610-ту постанову. Вона діяла майже 10 років. Тепер лісовими господарствами розпоряджатимуться як захочуть. У ручному режимі. Набравши пару сотень лівих паспортів, будь-який хитрий товариш зможе взяти собі кілька гектарів лісу. Наприклад, під вирощування малини. Але що насправді він робитиме за колючими малиновими кущами – ніхто вже не зможе проконтролювати. Садитимуть малину, а вирощуватимуть – бурштин.

Ольга Василевська-Смаглюк спеціально для «Слово і Діло»

ПОЛІТИКА 22 червня 2017, 16:37

Волинські рятувальники повчили населення правилам пожежної безпеки

22 червня, працівники 16-ї державної пожежно-рятувальної частини селища Стара Вижівка спільно з працівниками ДП «Старовижівський лісгосп» провели спільні рейди в лісових масивах Старовижівського району, щоб запобігти пожежам в екосистемах.

Відвідавши прилеглі до лісової зони місцеві парки, рекреаційні зони, фахівці служби порятунку застерігали людей не заїжджати до лісу на автомобілях, не залишати після себе непогашені багаття чи недопалки, адже найменша іскра може спричини пожежу, - повідомляють у прес-службі ДСНС України у Волинській області.

Також пояснили, що коли загорання невелике, його можна загасити самотужки застосовуючи підручні засоби, а у випадку розповсюдження горіння більших масштабів – негайно телефонувати за номером «101».

Окремо рятувальники звернулися до громадянам, які в цей час відпочивали з дітьми: закликали не залишати малечу без нагляду та навчати їх основним правилам безпеки життєдіяльності.





Понад 50 видів декоративних рослин вирощують у теплицях Пехівського лісництва на Звенигородщині



ЧЕРКАСИ. 24 червня. УНН-Центр. У тепличному господарстві пехівських лісівників функціонують три теплиці та два майданчики для контейнерного вирощування рослин — загальна їх площа майже тисяча квадратних метрів. Вирощують у них понад 50 видів найрізноманітніших декоративних порід, передає УНН-Центр з посиланням на ОУЛМГ Черкащини.

“Наші теплиці облаштовані системою туманного зрошування, яка повністю автоматизована. Такий полив дозволяє створювати оптимальні умови для рослин, забезпечити постійну мікровологу і скоротити строки вирощування посадматеріалу практично у два рази. Контейнерні ж відділення обладнали автодощем, оскільки досвід показує, що саме у такий спосіб вдається забезпечити максимальну зрошуваність і економію води”, — розповідає помічник лісничого Микола Бойко.

Директор Звенигородського лісгоспу Анатолій Проценко зазначає, що сьогодні у Пехівському тепличному господарстві зростають 60 тисяч укорінених живців. Крім того, є в наявності понад 10 тисяч декоративних саджанців у контейнерах, які готові до висаджування у відкритий грунт.

За його словами продукція господарства має постійний попит й серед місцевого населення, установ та організацій. Так, протягом минулого року по Пехівському лісництву було реалізовано декоративного посадкового матеріалу на майже 600 тисяч гривень.