По деяких «лісових» селах Волині прокотилась хвиля чергових літніх витівок чи не найпопулярніших в Україні представників фауни, адже трофей вепра на стіні в оселі мисливця є гордістю господаря і суворою прикрасою її інтер’єру.
Повалений вепр завжди був мрією не тільки пересічних мисливців, але й наших колишніх вождів. Відомо, що Микита Хрущов систематично навідувався в степи Дону і в Казахстан постріляти кабанів, а Леонід Брежнєв суб’єктом такого полювання полюбляв Крим.
Шкода, що на цей раз оповідь піде про «слабкі» сторони сікача: про потрави ним урожаю селян, городи і пайові наділи яких межують з лісом. Усередині липня селяни з села Запруддя Камінь-Каширського району були в розпачі від нашестя на їхні городи кабанів. Вони шукали порятунку свого урожаю в місцевій сільській раді, влаштовували сходини усього села, на які був запрошений представник місцевого мисливського господарства «Наболоцьке».
Погрожували перекрити місцеві міжрайонні дороги. Однак усі навідріз відмовились їм чимось допомогти, мотивуючи свою безсилля тим, що, мовляв, «вепри нікому не належать». Про «приватне» життя ікластого велетня лісу в одному з лісових господарств Волині - з побаченого і почутого в цьому господарстві.
Потужний мисливський позашляховик, німий свідок численних мисливських пригод, везе мене і досвідченого мисливствознавця ДП «Маневицьке лісове господарство» Миколу Корця місцевими лісовими нетрями.
«Начальник» районних звірів суворо попереджує: намотаємо по «шляхах» кабанів щонайменше 70-80 кілометрів – відвідаємо їх мешкання у трьох лісництвах: Маневицького, Галузійського і Вовчецького. Кабани з‘їдають урожай по мірі дозрівання рослин, - розповідає мисливствознавець. Ранню картоплю зі значним випередженням селян починають «копати» саме вони. Паралельно ласують пшеницею і зернобобовими. Не нехтують ячменем, хоч він для них колючий. Кабан шкодить сільськогосподарським культурам не лише тим, що поїдає їх, але й тим, що доводить площі угідь в непридатний для збирання врожаю стан. Коренеплоди він «викопує» під нуль, шукаючи гризунів і черв‘яків.
В ДП «Маневицьке лісове господарство» плантації вівса для кабанів - як родзинка…
Зупиняємось. Микола Корець вказує на стаціонарний підгодівельний майданчик звіра: висипані зерна кукурудзи, плоди каштанів, рештки овочів.
- Ще не усе встигли з‘їсти – кабан «працює» лише вночі. Навколо майданчика - свіжі сліди дорослих звірів і поросят. «Приходив вечеряти виводок», - акцентує мисливствознавець. А поруч - зимові годівнички. З першим глибоким снігом єгери господарства їх заповняють запашним сіном, березовими віниками, навіть підкладають соковиті бурячки. У кожному лісництві, де мешкає цей звір, по 2-3 таких майданчики. Сьогоднішня його популяція на території лісгоспу - понад 150 голів.
В останні роки намітилась стійка тенденція до збільшення поголів’я диких свиней, - продовжує мій співбесідник. «Козирі» - підгодівля звіра і результати боротьби з браконьєрством. Чітко працює єгерська служба, в обов’язки якої входять охорона, відтворення та раціональне використання мисливської фауни. А ще – кормові поля з топінамбуром, вівсом, ячменем, кукурудзою, соєю, просом. Галузійське лісництво володіє вольєром площею понад 6 га, де утримуються дикі свиноматки для виводу поросят. Восени міцний молодняк випускається у природне середовище і вагомо поповнює місцеву популяцію вепрів.
- Для журналістів і туристів тут романтика: звірі, ягоди, мальовничий змішаний ліс, який зачаровує, а для багатьох селян зустріч з кабаном - зовсім не сенсація, зітхає Микола Корець. Вони зіштовхуються з дикими свинями щоденно, намагаючись захистити від них плоди своєї праці. Але закон на стороні звіра: ніхто не має права посягнути на його життя без мисливської ліцензії. Мешканці сіл, особливо – їх околиць ті що володіють земельними наділами поруч з лісом, перед звіром безпомічні, адже в населеному пункті заборонено навіть розчохлити мисливську рушницю. Власники городів застосовують відлякуючі засоби, та користі від них небагато. Ось, подивіться, - вказує на город під лісом. Гречка, картопля, пшениця. Дві останні культури - лакомство для кабана. Робимо обхід приватного городу, придивляємось. На щастя, звір тут ще не «господарював».
- Власниця земельного паю щоліта скаржиться місцевій владі на лісгосп про потрави посівів. Їй пропонують загородити земельну ділянку жердками, які заготовляються в місцях санітарних рубок. Матеріали, вивантажені поруч з городом, лежать вже кілька років. Господиня чекає «наймитів», - резюмує мисливствознавець. Лісгосп цього робити не зобов’язаний.
Володимир Радіон вміє «домовлятись» з кабанами
Популярніше і глибше про «права і обов’язки» ікластого господаря ДП «Маневицьке лісове господарство» та про його подальшу долю розповів автору цих рядків його директор, Заслужений лісівник України Володимир Радіон. Ось зміст його цікавої і ґрунтовної розповіді.
- Для кабана в лісах Західного Полісся чи не найоптимальніші умови для існування і збільшення популяції: чагарники, болота, невеличкі озерця і порослі очеретом ставки, в яких вони «приймають» грязеві ванни. Але якщо не кривити душею, то кабан в місцевих мисливських господарствах не вельми « кооперується» з фауною і флорою і не визнається серед них терпимим мешканцем. Я веду до того, що співжиття вепра з іншими дикими тваринами є не завжди зручним, тому за кордоном вже давно практикуються мисливські господарства, спеціально розраховані на розведення цих звірів у напівдомашньому стані – це так звані кабанячі ферми.
Звичайно, такі заходи не з дешевих: міцна, але дорога огорожа вольєрів для площі в сотні, а то й в тисячі гектарів, ті ж штучні угіддя, охорона, ветеринарне обслуговування, дотримання екологічних умов тощо. Усе це вилітає в копійку. Але, незважаючи на дорожнечу такого утримання, у Європі з‘являється усе більше мисливських господарств, які спеціалізуються на розведенні кабана і організації полювання на нього саме в таких умовах.
Є вони й на півдні Російської Федерації. В такі господарства з задоволенням їдуть багаті мисливці, головним чином – німці, і ніхто не повертається додому без мисливських трофеїв. Ну, а тим часом, в українських селян голова болить з інших проблем. Кабани здійснюють набіги на плантації сільськогосподарських культур і наносять їм суттєві збитки. Вони не гребують нічим: ні кукурудзою (як насінням після висіву, так і зеленою масою в період вегетації), ні злаками, ні картоплею.
З усього сказаного існує єдиний вихід для «домовленості» з кабаном: створення в мисливських господарствах з високою концентрацією звіра спеціальних кормових полів з вівса, ячменю, кукурудзи, які відволікають їх від сільськогосподарських посівів.
У кабанів відмінний нюх – вони без особливих зусиль знаходять під землею солодке коріння, черв‘яків і мишей, легко розкопують нори гризунів, нищать гнізда птахів.
Дикі кабани легко приручаються, і якщо на волі тривалість їхнього життя становить 10-12 років, то в приручених умовах цей термін збільшується вдвоє.
Споконвіку вважалось, що дикі свині – істоти живучі і легко обходяться без допомоги людини. Це частково так, але в кожну важку зиму їх немало гине: від відсутності корму під час глибокого снігу, від вовків і від браконьєрської кулі. У 90-ті роки популяція звіра різко впала. На це існували об’єктивні причини: засушливе літо, холодні зими, нерозорані, зарослі бур‘янами поля, зухвале браконьєрство з нарізною зброєю... Та, незважаючи на усі «мінуси», кабан є і буде залишатись популярним і перспективним мисливським видом, «розвагою» для багатих людей.
У нашому господарстві чи не найкращі умови для дикого кабана: зоологічні, гідрологічні і ботанічні заказники, де встановлений особливий режим відтворення і використання лісових ресурсів та частково обмежена господарська діяльність людини. ДП «Маневицьке лісове господарство» має в користуванні 44,5 тис. га мисливських угідь, з яких під лісовим покривом – 29,5 тис. га, 12,5 тис. га полів і 2,5 тис. га водно-болотних угідь, які є раєм для вепрів.
Ніби усе добре, але важко з «кабанячим» законодавством. Наприклад, в сусідній Білорусі постановою міністерства лісового господарства республіки від 2007 року затверджена інструкція з запобігання потрав сільськогосподарських і лісових культур дикими копитними тваринами і оцінці збитків, спричиненими цим культурам вказаними тваринами.
Подейкують, що у Верховній Раді України теж були спроби видати такий документ, але цей законопроект бродить в кулуарах найвищої представницької влади держави уже багато років. Я це бачу, як закон з переліком заходів, які обов’язкові для виконання користувачами мисливських угідь – як державних, так і приватних, орендних, концесійних. Сьогодні вкрай потрібний документ про регулювання чисельності диких копитних тварин з ціллю підтримки її на рівні, який не перевищує оптимальний, встановлений проектом впорядкування мисливства. Збитки, завдані дикими копитними тваринами, в Європі відшкодовуються користувачем мисливських угідь у випадку вичерпного виконання комплексу заходів по запобіганню збитків, нанесеного копитними звірами. У випадку невиконання вказаного комплексу заходів чи його відсутності винні посадові особи притягаються до дисциплінарної чи іншої відповідальності, а відшкодування втрат покладається на місцевий виконавчий чи розпорядчий орган, який не проконтролював виконання вказаних заходів.
Землекористувачам і громадянам, які не забезпечили виконання покладених на них заходів по попередженню потрав, збитки, причинені дикими копитними тваринами, не відшкодовуються. Вважаю що такий підхід до існування звіра і відшкодування збитків, ним вчинених, цілком гуманний і влаштовує усі сторони. А «підхід» нашої держави?.. Поки що ми «домовляємось» з кабанами без її особливого втручання і «благословення» і чекаємо дієвих рішень держави. А про інше?.. Запитайте краще у кабанів…
І про те, що мене найбільше болить. Нам треба негайно відмовитись від застарілої практики закріплення мисливських угідь. Це дасть змогу уникнути посередництва між державою-власником дикого тваринного світу і мисливцем. Мається на увазі «мисливствокористувач», який виконує функції прокладки по вбиранню в себе фінансових потоків як зі сторони держави, так і зі сторони мисливців.
При цьому гроші у відтворення мисливських тварин та інфраструктури практично не вносяться, осідаючи в приватних кишенях. Така ж практика і з так званою «орендою» мисливських угідь. Для отримання ліцензії достатньо подати заявку і виграти в безплатному конкурсі: перемагає той, хто обіцяє більше інвестувати в угіддя. Кому присудити «перемогу», вирішує конкурсна комісія, члени якої – переважно місцеві чиновники. Обіцянками звіра не нагодуєш.
ТЕКСТ - Петро ЧЕЧЕЛЮК
