Це має бути закарпатський варіант «Буковелю», але значно більший і з потужнішою інфраструктурою. Тільки уявіть собі близько 100 готелів, 120 ресторанів і злітну смугу, не кажучи вже про сотні кілометрів доріг! І для цього всього вирубають 12 тисяч гектарів лісу! Майже, як площа, скажімо, Парижа! Вражає, правда?
Гори – найкращий лакмусовий папірець: вони на раз знімають полуду з очей і викривають, хто є хто. Від гір не сховатись – тут не спрацьовують улюблені маніпулятивні тактики, а маски, ті наші вірні супутниці на всі сто тисяч випадків життя, злітають десь так при підйомі на півтора тисячі метрів над рівнем моря. Гірські грози змивають лицемірство, стирають з нас лоск світських манер і повертають нас вглиб до себе: йти треба, навіть якщо хочеться вмерти тут і зараз. В гори їдуть перевірити себе і дружбу, їдуть обнулити лічильники і перезапустити систему, або просто – їдуть, щоб розкласти намет біля безіменного озерця на височині, їсти яфини і дзьобати гогодзи, підставляти обличчя вітру і ходити потім з облупленим червонястим носом. Туди їдуть за справжнім.
А уявіть, що не буде куди їхати? Уявіть, що замість полонини і пралісу залишаться відфотошоплені багатотисячні курорти-монстри – усі ці бутафорні шале, натовпи більші, аніж на площі Ринок в п’ятничний вечір, і такий же ж гамір-шум, замість шурхоту сосен. Шурхіт сосен можна буде послухати хіба у лаунж-зоні якогось готелю, бо шуміти буде нічому – ліс в концепцію гігантських курортів не вписується. Його належить вирубати. Бо хто б це їхав в гори за лісом? Такими нехитрими розкошами не заманиш двадцять вісім тисяч людей, еге ж?!
А саме стільки людей планує приймати «Свидовець» – новий курорт-гігант на Закарпатті. Це має бути закарпатський варіант «Буковелю», але значно більший і з потужнішою інфраструктурою. Тільки уявіть собі близько 100 готелів різного штибу, 120 ресторанів і злітну смугу, не кажучи вже про сотні кілометрів доріг! І для цього всього вирубають 12 тисяч гектарів лісу! Тільки вдумайтеся у цю цифру – дванадцять тисяч гектарів лісу! Скільки це? Майже, як площа, скажімо, Парижа! Вражає, правда?
Але ще більше вражає, що ліси Свидовця формують кліматичні умови прилеглих територій (не тільки України, а й Румунії та Словаччини). Тут випадає найбільша кількість опадів на всій Україні і біжать сотні струмочків, які потім впадають до Чорної Тиси та Тересви, а вже звідти – в Дунай. Там кожного дня випадають опади – дощить чи сніжить, залежно від сезону. Цікаво, чи при плануванні курорту консультувалися з екологами стосовно невідворотної шкоди, яку завдасть довкіллю вирубка лісу, ще й в таких масштабах! В мережі інформація відсутня, а місцеві жителі не можуть допитися правди: у день голосувань, коли вирішувалася доля 18 гектарів лісу, що належать селу Лопухів, людям вимкнули мобільний зв’язок, і на слухання прийшло всього 100 людей із майже чотирьох тисяч!
Звісно, людям наобіцяли п’ять тисяч робочих місць, дорогу і «Давос місцевого розливу», не розповіли ані про екологічний аспект і про небезпеки, які несе в собі така безглузда «туристична махіна». Голос незгідних, свідомих активістів та захисників екології, яких набралося аж на пальцях однієї руки порахувати, заглушили ствердні і радісні «гіп-гіп, ура» і от – прийнято одноголосно! Хоча, якщо копнути глибше, то підготовчі роботи почалися значно раніше – декілька років тому статус заказників, я їх на території села аж п’ять, було змінено і дозволено вирубку лісу. І от тепер ми розуміємо, з яким умислом провели цю маніпуляцію. Тепер жодних перешкод до здійснення великого замислу!
Село Лопухів стало поперек дороги грандіозним планам «місцевого Давосу». Тут є активісти, які розуміють загрозу, а не лише радіють благам цивілізації, які принесе з собою курорт. Вони намагаються привернути увагу до проблеми і дзвонять у всі дзвони! Та якось їхні голоси губляться на фоні всезагальної ейфорії. Преса теж не поспішає навідатися до Лопухова, до якого ще спробуй дістанься по цьому бездоріжжі! Нашу експедицію врятував позашляховик, який був більше схожий на бронетранспортер, якщо чесно.
Корінний лопуховець Валерій, який має невеличку деревообробну компанію, розповідає, що людям засліпила очі примарна перспектива полегшення життя і хоч на краплю легшого хліба. «Тут або ріжуть ліс, – каже він поглядаючи, як димлять гори, – або їдуть на заробітки. Інакшого не дано». І це зрозуміло, адже коли ти сімсот метрів над рівнем моря, а до найближчого районного центру майже сто кілометрів, то залишається покладатися хіба на себе і на Бога. Понад десять років тому сюди приїздили знімати документальний фільм швейцарці, він так і називається – «Лопухово». Фільм отримав нагороди на фестивалі в Швейцарії, але в українському прокаті, ясна річ, його не було. Так от, з цього часу нічого не змінилося, хіба зрубані дерева волочать вже не коні і лісовози їздять все частіше. Люди знічуються перед камерою, говорять крізь сльози, що так грубо і брудно ліс не рубали ще ніколи. Мені «пощастило» побачити на живо, як лісоруби працюють і вони не вельми раділи, коли ми намагалися зазнимкувати процес. Нам розповіли, що мітки, які б мали свідчити про законне походження деревини, легко підробити і часто замість вирубу «хворого» лісу безконтрольно вирубують все, що заманеться.
В Лопухові прокидаєшся на світанку і то зовсім не від щебету пташок. Тут замість будильника – надокучливе деренчання бензопил, які щоденно, не зважаючи на сніг, дощ чи спеку, ріжуть ліс. Їдучи до високогірного льодовикового озера Апшинець (до речі, гідрологічної пам’ятки природи), горою Трояска, я бачила ті лисі, безборонні в своїй наготі, гори – велетенські плягаві клапті, де так «брудно» працюють лісоруби, залишаючи по собі зламаний молодняк і розбиті котловани. Звідти добре проглядається ще одна залисина – там пролягатиме траса до курорту і дорога, яка з’єднуватиме «Буковель» та «Свидовець».
Виглядає на те, що голуба мрія про Олімпійські Ігри в Буковель таки глибоко засіла у мізках можновладців. Або ж там засів знак вічнозелених, та не сосен, не сосен… А тим часом ріжуть правічний ліс, навантажують лісовоз за лісовозом, а пили все деренчать і деренчать…
Я, звісно, наробила красивих селфі на фоні божевільно красивих гір, глибоких долин і польодовикових котлів, яких не зустрінеш більше ніде в Карпатах, але я розумію, що через років сім-вісім (саме стільки знадобиться, щоб звести цей Діснейленд місцевого масштабу) в мене за спиною виднітиметься аеропорт і мікімаусячий замок, а не смерековий ліс!
На разі, з подачі волонтерів-спеціалістів з екологічного права, проблемою зайнялась Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право – Людина», а також активісти планують подавати запит до організацій із захисту довкілля у ЄС. Ось, як прокоментувала ситуацію навколо «Свидовця» волонтерка, майбутня експертка з питань еко-права, Іріс Дель Соль: «Я цей проект називаю «асфальтовані Карпати». Коли у всьому світі відмовляються від курортів-гігантів, коли у Франції пустують велетенські курорти і місцеві жителі курортних містечок втрачають свою автентичність, потерпають від напливів туристів-одноденок, у нас чомусь продовжують розвивати ідею масовості, руйнуючи при цьому унікальну природу.
Я закликаю журналістів, медійників, екологів та правників – потрібно привернути увагу громадськості до цієї проблеми і надати їй розголосу».
Справді, це нагадує гонитву за «най-най» і відгонить радянським гаслом «Дагоним и перегоним», яке вже давно вичерпало себе і попахує нафталіном. Дуже сподіваюся, що ми не будемо мовчати і ще не раз підемо в гори – в ті справжні, а не пластикові діснейленди.
Марта Госовська, Дивись INFO
