Посвідчення заслуженого лісівника України під №1 отримав головний лісничий ДП «Поліське ЛГ» Володимир Мирка.
З нагоди Дня лісівника працівники галузі зібрались у Палаці культури і мистецтв на Хрещатику (так було 1999-го року). Тодішньому міністру Валерію Самоплавському вдалося запросити на урочисту академію Президента України Леоніда Кучму. Серед запрошених була й делегація волинян – начальник лісоуправління, кілька директорів, у тому числі і наш герой, тодішній директор Маневицького лісгоспу Володимир Мирка. Про це йдеться на сайті Волинського ОУЛМГ.
«Як зараз пам’ятаю. Коли дійшла черга до Президента і він, нагородивши цим почесним званням останнього претендента – котрогось із керівників лісового сгоподарства, на хвильку призупинився і сказав: «Щось не можу зрозуміти. Сидять люди у формі, напіввійськові, а ми їм присвоюємо звання заслуженого працівника сільського господарства, коли весь час говоримо на засіданні про ліс…», – згадує Володимир Мирка.
Відтак підійшов до трибуни й офіційно повідомив: «З сьогоднішнього дня вводиться звання Заслужений лісівник України.
Так і було.
Дванадцять батюшок і Ніфонт
А передісторією до нагородження стали добрі справи відповідального лісовода. Ось лише одна із них. Володимир Васильович тоді працював директором ДП «Городоцьке ЛГ». Місцеві люди заповзялися збудувати свою власну церкву. Оскільки були трудні часи, вирішили перебудувати котрусь із старих лісгоспівських будівель. Прийшли з тим на прийом до директора.
– Одні кричать: «Віддайте старий садочок!, – пригадує Володимир Васильович. – Ті хочуть того, інші ще іншого. Як почали тягатися у мене, а дві бабці стоять і кажуть: «Володимире Васильовичу, хоч що-небудь дайте…». Я усіх вигнав з кабінету, абсолютно нічого не брешу, може лісничий підказати, будь-який лісник чи житель Городка. Залишив тільки дві бабці. Це було перед Пасхою. Я кажу, трохи посидіть. Через 20 днів я дам вам ключі від нової церкви. Я накреслив таку церкву 6,5 х 4 м. Проект маленький накидав. Зробив експлікації. Я трохи художник, а кресляр – то й мови не може бути. Викликав лісничих і начальників цехів. Так, ти робиш підвали, ти відповідаєш за бруси, за тобою – крокви, начальник цеху відповідає за двері. Усе це має бути до п’ятниці, тобто через два дні. Усе це доставити в Городок. Вони звезли у Городок. У мене в Новій Руді була така бригада, яка усе це вміла робити. Я їх викликав, поставив конкретне завдання, що треба зробити. Кажу, все буде оплачено. Вони за тиждень звели. У Повурську, мені підказали, є бляхарі. Зробили купол, другий, третій і т. д. У мене ще був столярний цех і навіть у ті часи ще діяв художньо-різб’ярський цех, у якому працювало чотири чоловіки. Їм доручив вирізати іконостас.Через 20 днів даю ключ, приїжджає Ніфонт (вже нині покійний, хай з Богом спочиває) і з ним 12 батюшок, і ми через 20 днів, відколи я дав слово, освячуємо нову церкву. Вона, малесенька, і досі стоїть у Городку.
Тоді з Ніфонтом присіли в їдальні, накрили стіл для всіх гостей. Зізнаюся чесно, що випили з ним по чарочці. Можливо, то гріх так казати, свята людина. Він мені, щоправда, вручив грамоту. Звершив службу. І я кажу, владико, через рік буде нова просторіша церква.
Ордени від блаженнійшого Володимира
Це було у квітні. Я десь у серпні згадав про свою обіцянку. Господи, щоб владиці, самому митрополиту таке обіцяти і призабути… Певний час уже пройшов. Я сідаю і ночами креслю церкву. Креслю, перекреслюю, знову креслю. Один, другий, третій, п’ятий. Мені треба дерев’яну, грошей нема, щоб купувати. Маємо зробити за рахунок лісгоспу. Мучився довго, але нарешті накреслив. Самому сподобалося. Заготовляємо матеріал, всі при ділі, як і першого разу, лісничий так само. Привозимо ту саму бригаду і ми до нового року поставили крокви, звели купол. Трохи почекали, після нового року усе це довершили: вікна, двері, підлогу, вагонку, замовив іконостас, тільки уже замовив у Рівному. Він мав бути уже серйозний, церква 24 м довжиною, 9,5 шириною і 24 висоти. Відповідно до довжини має бути. І 3 червня 2000 р. відкривається ця церква. Сам блаженіший УПЦ Володимир у той день вручив мені одразу два ордени – святого князя Володимира ІІІ ступеня і 2000 років від народження Ісуса Христа. Це так попало, так Бог дав. На сьогоднішній день, я вибачаюся, що я похвалився, ця церква стоїть. Жодного зайвого слова я не добавив. Ордени, до речі, на сорочку чіпляли, оскільки було жарко, то я був у білій сорочці з короткими рукавами.
Володимир ПРИХОДЬКО, Сергій ЦЮРИЦЬ.
08:32 27.08.2017
0 коммент.:
Дописати коментар