Вже доброю традицією для звенигородських лісівників стало відвідування їхніх структурних підрозділів школярами. Так, нещодавно до Хлипнівського лісництва на профорієнтаційний урок завітали учні 9 класу Звенигородської спеціалізованої школи №3, супроводжувала дітей вчитель географії Марина Байдук. Про це «Новій Добі» повідомили в обласному управлінні лісового та мисливського господарства.
Зустрічали юних гостей лісничий Хлипнівського лісництва Борис Юрченко та помічник лісничого Сергій Бабенко. Вони провели для юних природолюбів екскурсію територією, розповіли про роботу лісництва, зокрема про те, що кожного року створюється близько 25 га лісових культур, а також показали школярам лісовий розсадник, на якому вирощується посадковий матеріал для створення лісів. Окрім того, дітям також показали теплицю, оснащену сучасними технологіями, у якій вирощують декоративний посадковий матеріал.
«Нам все дуже сподобалось. Тепер я точно знаю ким хочу стати в майбутньому. Я продовжуватиму справу свого тата, буду працювати у лісовому господарстві, адже це саме та праця, яка лишає по собі слід для майбутніх поколінь», – говорить син майстра лісу Хлипнівського лісництва Максим Кальченко.
Вчителька разом із учнями подякували працівникам лісництва за цікаву та пізнавальну розповідь про їхню працю. Вже наприкінці відкритого уроку діти виявили бажання навесні долучитися до надважливої місії – посадки лісу. Тож лісівники пообіцяли, що обов’язково покличуть школярів на щорічну акцію «Майбутнє лісу в твоїх руках».
«Такі профорієнтаційні заходи із школярами є надзвичайно важливими, адже дозволяють показати дітям роботу лісівників із середини, наочно продемонструвати важливу роль лісівничої галузі для суспільства. Завдяки таким зустрічам хтось із учнів обов’язково вирішить пов’язати своє майбутнє із лісівничою справою», – відзначає директор Звенигородського лісгоспу Анатолій Проценко.
«Якщо в тебе загубився контакт з людьми — йди з політики», — інтерв’ю з Русланою
Співачка Руслана Лижичко — для багатьох символ двох революцій — Помаранчевої і Революції Гідності. Після початку війни з Росією вона долучилася до обміну полонених, п'ять разів була в Донецьку, останнім часом співачка не в епіцентрі політичних подій.
Громадське поговорило з Русланою про відповідальність політиків після Майдану, нове покоління, розпитало, що вона думає про президентство Вакарчука, а також про Донбас і Крим.
Що ти насамперед згадуєш про Майдан?
Я боюся казати, що Майдан — це історична подія, бо розумію, що це будуть книжки, фільми, ролики, які дивитимуться і згадуватимуть: от у цьому светрі я був на Майдані, а тут у мене такі прапори. Мені здається, ніби я щойно з Майдану прийшла до тебе на інтерв'ю і тепер знову треба йти на Майдан. Я у цьому тонусі, іноді серед ночі можу прокинутися і в мене буде враження: «А як там, на Майдані?» Воно не може бути в минулому. Воно зі мною просто зараз.
Тобі не здається, що ти в цьому самотня? Далеко не всі мають ті вібрації і для когось це все-таки вже історія.
Знаєш, коли хоча б один ліхтарик на Майдані був запалений, я знала, що Майдан є. Якщо одне серце страшенно вірить у перемогу — так і буде. Я не переживаю, скільки людей пішло займатися своїми справами. Я знаю, що ці люди в будь-який момент покинуть усе й знову прийдуть на умовний Майдан, аби довести до кінця справу, яку ми почали.
А за що ти переживаєш?
За те, що моє покоління — покоління молодих політиків може прийти, але не дати того спалаху, удару, може не дотиснути. Найєм — один з яскравих сучасних молодих політиків — скаржився, що недостатньо ресурсів, скажімо, медійних, проти олігархічної влади.
В Україні, попри Майдан, усе одно система укорінилася, ще більше себе захистила. Корупційна система, проти якої ми виходили на Майдан, сьогодні має імунітет, нині вона будь-який прояв мирного протесту називатиме «зборищем божевільних».
Ми щойно дивилися багато відео з Майдану: тут Найєм поряд з Юрієм Луценком, з Єгорем Соболєвим, далі — Таня Чорновіл. Усі разом. Сьогодні багато з них не хочуть розмовляти один з одним публічно. З одного боку видається — знову ця «Чорна рада», хоча ніби ж і очевидна річ — треба об’єднуватися. Де межа? З ким можна об'єднуватися, а з ким залишатися принциповими й казати: перепрошую, але цій людині я руку не потисну.
Ну, не можу сказати, що сьогодні не потисну руку комусь, з ким стояла на Майдані. Я намагатимусь достукатися, докричатися, допроситися до останнього, доки не наробили помилок, сказати: «Ти нині займаєш цю посаду — зроби все, поки не пізно». Люди, які після Майдану взяли на себе відповідальність за Україну, вони бавляться з вогнем.
Сьогоднішня команда, що її ми називаємо владою, зробила багато хорошого. Вони назвалися людьми, які принесуть мир. Можливо, це суб’єктивно, але я абсолютно свідомо кажу: нібито і Декларація відбулася, ніби щось з того і створили, однак усе зроблено лиш наполовину.
Давай розберемося, що від лукавого? Нам дали Декларацію як прояв їхнього чистосердя. Ці політики стояли на Майдані, вони нібито визріли, прониклися цим духом людським, цією вірою. Люди вірили до останнього, що вони нарешті щось зроблять, хоча ми всі й були «обломані» після Ющенка і Помаранчевої. Ми боялися знову зневіритися. Але в якийсь момент ми повірили. Давай називати речі своїми іменами. Ми не мали вибору. Ми повірили, що ці люди з Майдану стануть владою та якийсь лад наведуть, дійсно зупинять агресію Росії, спробують розв’язати ситуацію з окупацією Криму і Донбасу. Розв’язують? Щось я не бачу.
До чого я веду? Те, що задекларувала команда, яка прийшла до влади після Майдану, — це було щиро? Чи вкотре вони лукавили, маніпулювали і казали: «Ми вам дамо це, неодмінно дамо, лише почекайте, люди, дамо, дамо, дамо». А самі вирішують якісь власні справи, щоб якось це все перевести чи в бізнес-проекти, чи отримати комерційні вигоди.
Є речі, які би мені показали, що в країні відбуваються ґрунтовні зміни. Чому я зараз це кажу? Зовсім не для того, щоб повернулася влада така, як Тимошенко, Медведчук чи Ахметов. Не потрібно таких людей у владі. Усе, ми цей урок засвоїли. Є люди, які скривдили Україну, й ми ні за гречку, ні за які обіцянки не маємо права повертатися до такого минулого. Але ж сьогодні в політику приходять молоді люди. І я хочу зараз до Найєма звернутися: які ресурси потрібні? І ви, молоді політики, очікуєте, що вам ці ресурси прийдуть і віддадуть, чи ви просто позакриваєте телеканали з антиукраїнським контентом? Чи що ви зробите? Як ви візьмете цей ресурс?
Я звертаюся до всіх до молодих політиків зараз, зрозумійте: найбільший ваш ресурс — люди. Не ставтеся до них так, ніби їм треба постійно промивати мозок. Ідіть до людей, організовуйте зустрічі, спілкуйтеся. Це й буде вашим ресурсом, більшого ресурсу для молодих політиків немає і бути не може. Старше покоління політиків — олігархічна влада, яка ніколи до людей не піде, бо знає, що їх просто розірвуть.
Співачка Руслана Лижичко на барикаді на вулиці Грушевського, 10 лютого 2014 року Фото: EPA/SERGEY DOLZHENKO
Чи є в тебе відчуття, що антикорупційна боротьба відбувається десь далеко від людей, на Печерських пагорбах. Що активісти не відчувають людей. Так само є багато розмов про те, що багато залежить від самого суспільства і щось дуже складно буде змінити, доки люди й надалі переходитимуть дорогу на червоне світло, так само даватимуть хабарі…
Не можна перекладати відповідальність на людей. Якщо ти йдеш в політику, то береш на себе відповідальність. А якщо ти йдеш у політику відповідати за людей, а потім перекладаєш вину на них, кажеш: люди, ви просто мене не розумієте чи в нас з вами загубився контакт? Це якийсь абсурд. Загубився контакт з людьми? — іди з політики. Якщо я виходжу на сцену і мені не плескають — публіка винна чи я? Звичайно ж, я. Тому кожен політик, що має програму, чіткі наміри, мусить насамперед базуватися на аналітиці, пов’язаній із соціальними проявами.
Ми кажемо: давайте подолаємо корупцію. Давайте почнемо з того, що є безліч бідних людей, які сьогодні не можуть купити собі хліба. Давайте почнемо з цього найнижчого рівня життя в Україні. Чому ми не мислимо цією категорією? Добре, що ми з тобою маємо, у що вбратися, де поїсти, де поспати. А давайте подумаємо про тих, кому нині найгірше, хто соціально не захищений, хто соціально не забезпечений і не зі своєї вини. Це є переселенці, це пенсіонери.
Ти кажеш, що говорила б з тими, з ким була на Майдані. Ти телефонуєш їм? Що тобі відповідають, і хто ці люди? Говориш із президентом, з прокурором, з тими, хто на той час був легкодоступний?
Після Майдану я найбільше спілкувалася, звичайно, з молодими політиками. Мені ці люди ближчі, і від я них маю більше відповідей.
А з президентом?
Із президентом я спілкуюся в день свого народження, коли Порошенко мені телефонує, щоб привітати, мені дуже приємно. Він щороку це робить, щороку каже абсолютно щирі, теплі слова. Це єдиний раз, коли ми з президентом спілкуємося.
Найбільше я сьогодні співпрацюю з прем'єром Володимиром Гройсманом. Мій досвід роботи з урядом найбільш ефективний: і по Карпатах, по збереженню Карпатських пралісів.
Спілкування з Парубієм на другому місці за ефективністю. Тобто я з Андрієм на контакті, ми разом дивимося, які закони найнеобхідніші. Інколи я йому просто телефоную й пропоную взяти участь у тому чи іншому проекті.
З Кличком спілкувалася багато разів, з ним теж на контакті. Яценюка я бачила один раз, не вдалося нормально з ним поговорити: якийсь він був стурбований, не надто налаштований до розмови. З Турчиновим один раз бачилася, один раз з Аваковим.
З Юрієм Луценком останнього разу я не змогла поговорити так легко, як говорила на Майдані. Я намагалася йому пояснити, що в Карпатах величезні проблеми, що вирубку лісів таку, яка є зараз, треба негайно зупинити. Він сказав, що ліс для того, щоб його рубати. Я вступила у страшенну суперечку. Я не почала з ним сперечатися гостріше, бо зрозуміла, що він — генеральний прокурор, і мені не хотілося говорити Юрі все, що думаю. Хоча те, на яких посадах ці люди нині, я поважаю, бо це державні посади, і це для мене має значення, як не дивно.
Тому, коли я критикую людей, які займають ці посади, абсолютно відповідально ставлюся до своїх слів. Хоча дещо сказала б їм в очі, незважаючи на посади, усім абсолютно, з ким стояла на Майдані.
Насамперед, якби я мала можливість спілкуватися з президентом Петром Порошенком, з Юрієм Луценком, якби я прямо зараз дивилася в очі Парубію, Яценюку, Тягнибоку, Кличку Віталіку, Турчинову, Авакову, якщо була б зараз така ситуація, як на Майдані, я би сказала: кожна секунда нашого життя, вашого перебування в політиці коштує величезної відповідальності. Думайте, що ви робите. Проаналізуйте ще раз власні вподобання. Проаналізуйте ще раз цінності. Ви стояли з нами на Майдані. Ви казали про гідність, казали про незалежність і свободу. Усі ці промови записані, — люди можуть підняти й подивитися. Чи ці слова дійсно сказані від щирого серця, чи ви дійсно рятуєте країну, чи ви не лукавите, чи ви йдете курсом, який нам обіцяєте.
Не грайте в подвійні ігри. Займіть одну позицію, станьте командою. Об’єднайтеся всі, не влаштовуйте цирк. Ви чудово розумієте, які мають відбутися дипломатичні переговори всередині країни, щоб об’єднатися проти одного єдиного ворога, і ми знаємо його ім’я. Сьогодні на порядку денному — урятувати Україну.
Скажи, а тебе хтось з них розчарував, на якомусь особистому рівні?
Я не розчарувалася лише тому, що не було великих сподівань. І, можливо, команда при владі вважає, що вони зробили як могли і все що могли. Але чи розуміємо ми всю небезпеку? Чи лікар, який взявся врятувати Україну, дійсно усвідомлює, що він лікар. Чи це просто «давайте, щоб не боліло»?
Руслана Лижичко (в центрі) під час флеш-мобу біля представництва ЄС в Україні на підтримку євроінтеграції, 18 грудня 2013 року Фото: Віктор Сербин/УНІАН
Тебе дуже критикували після поїздки в Донецьк. Ти залишаєшся активною, пишеш у соціальних мережах, але про Донбас, про Схід усе одно меншою мірою. Як часто ти там? Як ти тоді поставилася до критики і до того, що частина суспільства не сприйняла це?
Я дію від власного імені, дію від серця. Піді мною немає ні політичної сили, ні політичних намірів. Усе, що я роблю, роблю як відомий голос, що може бути почутим.
Я намагаюся користуватися популярністю, щоб допомагати з проблемами, якими, як я бачу, ніхто не займається.
Коли постало питання звільнення військовополонених, мені було страшно, у мене було враження, ніби нікому це так не боліло, як мені.
Я і стояла під Адміністрацією президента за кілька днів до Іловайського котла, і одразу перша ж і поїхала… У мене був концерт у Дніпрі для військових, там я зустрілася з офіцерським корпусом. Я сама попросила їх взяти мене для того, щоб привезти хлопців, які потрапили в полон після Іловайська.
Перша поїздка якраз була пов’язана з трагедією під Іловайськом. Мені було дико, що ми формуємо армію, але не опікуємося кожним солдатом. Нам все одно, що сталося з тим одним українським солдатом, який, приміром, потрапив у полон. Це не армія! Ми не будемо мати сильну армію, якщо не будемо боротися за кожного свого воїна.
Я їздила в Донецьк п'ять разів. Після Іловайська я приїхала і мені кортіло дати якусь інформацію людям, тому що на той момент розгорталася одна з найбільших інформаційних воєн. Такого, напевно, сильного, агресивного наповнення інформаційного простору ніколи не було. Тоді нас усіх розтрусили, розлютили. Тоді, напевно, хотіли розігнати війну по повній програмі. Не вдалося.
Особисто привезла з собою 42 хлопця, двоє з них були батьками ще ненароджених дітей. Я щаслива, що вдалося, навіть ціною критики. Та це й не мало значення. Однин з тих хлопців, якого я привезла — це снайпер з батальйону «Донбас». Це був двоюрідний брат співачки Жені Власової. Вона мені зателефонувала й сказала: «Я тебе дуже, дуже прошу: зроби все, що можеш, бо ніхто мене не чує і ніхто мені не допоможе. Мій брат там».
І я поїхала тільки заради одного нашого солдата. Я привезла одного нашого снайпера! Ти прекрасно розумієш, що сепаратисти снайперів не відпускали. Як я його привезла — досі не розумію. Як ми взагалі вдвох живі приїхали назад!
А що було далі з переговорним процесом, з обміном? Що ти продовжувала робити?
Я зрозуміла, що мене втягують у політичну петлю, й вискочила зразу з цього, тому що я вважала себе ефективною діяти на межі. Звичайно, я завжди розуміла, що мене використовуватимуть, російська пропаганда… ти ж чудово розумієш, хто розганяв проти Руслани негатив. Однозначно — Кремль, російська пропаганда. У них величезні ресурси, вони витягують з контексту мої фрази, вони ними маніпулюють дуже вдало.
Єдине, про що ніколи не пошкодую, це те, що я закликала до миротворчого процесу. Якщо стоятиме питання, проливати українську кров чи зберегти хоч одне життя українцеві, я однозначно оберу друге. Я в цьому плані займалася і займатимусь народною дипломатією.
Руслана Лижичко (четверта праворуч у другому ряду) з представниками Центру з обміну полонених, політиками та журналістами у колі військовослужбовців, звільнених з полону бойовиків самопроголошеної «ДНР», Днепро, 7 вересня 2014 року. У той день до Дніпропетровську приїхали 15 військовослужбовців, звільнених з полону Фото: Юлія Трембач/УНІАН
За чотири роки після тих подій, коли ти восени 2014-го туди їздила, є люди, які абсолютно не приймають позицію будь-яких перемовин з бойовиками…
Ні, очевидно, що тепер уже дипломатично процес утрачений. Можливо, тоді й треба було діяти, динаміка тоді була така, що сепаратисти були ще розгублені, вони могли ще якісь ухвалювати рішення. Нині вони своє вже відспівали, вони абсолютно залежні й нічого не робитимуть самостійно. Момент утрачено. І політики якраз і мали б відчути цей момент, скористатися ним.
Я згадую одну розмову на Майдані, це було після подій 19 січня, коли люди загинули. Ми ходили по Грушевського, по цьому згарищу, і якийсь дідусь, сказав: «Ви передайте там Кличку, щоб він їхав у Донецьк і говорив з людьми». І мені здавалося, якщо я це покажу, він, можливо, почує. Тепер я теж розумію, що якийсь момент, коли можна було говорити з Донецьком і Луганськом, утрачений. Однак люди там лишилися.
Українці залишилися.
Багато людей, які виїхали через небезпеку чи з політичних причин, нині відчувають, що тут їм не всі раді, це вже не секрет. Що б ти сказала цим людям? Не всі готові говорити і звертатися до них, бо це не популярно.
Коли деякі політики кажуть лише те, що можна, що не вдарить по їхньому рейтингу — це доволі боягузлива позиція. Я розмовлятиму з людьми, якщо це допоможе і врятує ситуацію, мені дійсно абсолютно байдуже, що буде з моїм ім’ям. Я буду розмовлятиму, ламатиму ці стереотипи, намагатимусь робити все для того, щоб отримати на карті знову ту Україну, яку я мала при народженні. Я народилася, коли Україна була такою. І я донині не сприймаю, що її чомусь на якусь частину стало менше.
Коли думаєш про схід, війну, що тебе найбільше бентежить?
В якийсь момент ми стаємо байдужими до певних речей. Тому хай кожен сам себе спитає: наскільки я не байдужий, що нині відбувається з моєю країною, що з нею буде далі, що з Кримом, що з окупованими територіями, наскільки мені не все одно і що я можу для цього зробити?
Я багато разів питала себе про це. Чи, можливо, ми просто змирилися з тим що відбувається? Ніби почекаємо, що з цим дальше буде. Мені здається, поки ми не поставимо вимоги перед політиками, вони так і діятимуть, аби було зручно і вигідно їм. Поки ми самі не відчуємо свою соціальну активність і відповідальність, воно так і буде. Ми маємо навчитися користуватися тим, що нам дав Майдан, правом голосу.
Руслана під час виступу у першу річницю Євромайдану, коли згадували побиття студентів у ніч з 29 на 30 листопада 2013 року, Майдан Незалежності, 30 листопада 2014 року Фото: EPA/ROMAN PILIPEY
Ти підтримуєш закон квот української музики в ефірах?
Правда завжди посередині. Не можна завжди кидатися з краю до краю. Державники правильно роблять, вони мають це робити. Нищук має дійсно пропагувати українське, Кириленко має пропагувати українське, Парубій має пропагувати українське, що вони і роблять. Усі на чолі з президентом мають сказати: українське, українськомовне, українське по суті, по духу — це творення держави. Але ми ж не Радянський Союз, коли ми нав’язуємо сокирою по голові, а незгодних — у Сибір. Мають ухвалюватися закони, створюватися умови, мають бути пільги тощо абощо.
З іншого боку, ми — держава демократична, маємо дати свободу абсолютно всім. У цім процесі українське має прийти природно, щиро, з андеграундом. Я 90-ті згадала, тоді ми просто хотіли розвивати українську музику, у нас був мільярд ідей. Поговори зі Скрипкою, Вакарчуком, Пономарьовим. З Іриною Білик, вона тоді українською співала, Ані Лорак тоді українською співала, Таїсія Повалій тоді українською співала. Усі співали українською. Усе було іменем України, тоді, у 90-тих. Я хочу, щоб це нині знову сталося.
Не секрет, що Славко Вакарчук іде в президенти. Про це говорять. Він учиться на заході, він комунікує. Ви зі Славком були депутатами після Помаранчевої революції. Як ти взагалі до цього ставишся?
Знаєш, ти напевно перша, хто мене про це публічно питає. Бо так само, як і багато українців, я завжди питала, чи він серйозно це анонсує, чи він ще це приховує, чи він хоче, але вагається тощо. Так чи йнак, він належатиме генерації молодих політиків. Вони для мене відбудуться, коли проявлять певну силу.
Я хочу розуміти посилання, я хочу розуміти інновації, прогресивне, я хочу розуміти професійне. Одна справа, відчувати публіку на стадіонах, зовсім інша — творити державу. Як усе це буде на практиці… Якщо мені Славко продемонструє практичність, я буду першою, хто скаже «так». Я його підтримую. Але я хочу розуміти, що крім риторики і промов, буде конкретика, конструктив, і це буде потрібно моїй країні.
Чи я ставлюся всерйоз до нього? Чому ні. Славко, відчуваю, Україну любить, він львів’янин, я його знаю багато років і такі люди, зокрема, теж мають право бути президентами, претендувати на цю роль.
Коли я почну сприймати його як політика, а не музикантом, залежить від його діяльності, як він це все поєднуватиме чи не поєднуватиме. З власного досвіду можу сказати одне: я була в політиці і мені надто важко відмовитися від сцени. Сцена дає набагато більшу силу, щоб змінити людей і дати людям щось краще. Мене політика не переманила, я не відчула, що моя арена там, я відчула, що як музикант зроблю набагато більше в політиці.
Які рішення Славко ухвалює для себе, я не знаю. У якийсь момент він має зрозуміти, що бути і музикантом, і політиком одночасно дуже важко. Доведеться стати або одним, або іншим. Якщо ж він справді вирішив піти з музики в політику, рано чи пізно буде якась його заява. Наразі ж це здогадки, розмови, не більше.
Ти з ним говорила?
Це наша приватна розмова, я не буду зараз казати, що ми з ним обговорювали. Ми багато говоримо про політику, дуже багато. Востаннє ми розмовляли влітку. Ми стрілися 4 липня, на день незалежності Америки, і говорили дуже багато... Але є речі, які має анонсувати він. Я повторюю: якщо я відчую в ньому силу, я його підтримаю.
Суспільство гостро критикує музикантів, які або залишаються аполітичними, або зараз виступають у Росії. До останніх здебільшого агресивне ставлення. Як ти взагалі до цього ставишся, приміром, до Ані Лорак і решти?
З одного боку, можна сказати, що музиканти мають залишатися поза політикою. По відношенню до України це несправедливо, сьогодні Україна на такому важкому етапі становлення, цей етап дуже непростий і кожен публічний голос, а надто голос музиканта — гіперпублічної людини, — кожен таких голос має величезне значення.
Я хочу звернутися більше до молодих артистів, бо це інше покоління. Вони вже напевно відчули іншу аудиторію і, можливо, вона стала ближчою. Можливо вони відчули, зокрема, й запах грошей — не без того, повір. Я не хочу критикувати.
Хочеться, щоб молоді артисти, які стають популярними, просто пам’ятали, що вони — українці. Повірте, в Україні прекрасна публіка, найкраща публіка, українців у світі дуже багато, ви зможете з українською піснею, з українським контентом бути популярними у світі. Я — живий приклад.
Будьте активними учасниками політичного життя України, політику зараз формуємо ми. Ми не маємо всю відповідальність перекладати на особистостей чи на якусь там команду. Я закликаю вас на цей період позбутися комерційних засад, позбутися якихось інших речей і бути зі своєю країною, бути в той час, коли ви найбільше їй потрібні, ви — музиканти — найбільше потрібні вашій країні й вона вам віддячить.
Відповідаю тобі прямо на питання: який вибір зробили українські зірки і де вони тепер опинилися, от там хай і будуть, до них претензій у мене особисто вже немає. Це їхній вибір. Зараз я найбільше хочу, щоб мене почули молоді українські зірки і зробили для себе правильний вибір.
Руслана Лижичко спілкується з журналістами після прес-конференції у Європейському парламенті, присвяченої подіям в Україні та річниці розстрілів на вулиці Інститутській, Брюссель, Бельгія, 19 лютого 2014 року Фото: EPA/JULIEN WARNAND
Як гадаєш, ми як суспільство на цьому етапі до кінця вірні принципам Майдану — свободи, гідності? Я кажу про контроль суспільства над владою, бо, здається, поки особисто не зачепило, ти не говориш про несправедливість. Надто, коли живеш у столиці, як ми.
Я тут відповім тобі зараз промовою майже президентською, хоча я таких амбіцій і не маю, але я мушу сказати це. У нас прекрасне суспільство, я захищатиму всіх українців, доки житиму, тому що я знаю всіх нас і на концертах, і знаю всіх нас під час революції. Я знаю і коли ми щасливі, і коли ми через біль і розпач збираємося разом, щоб подолати спільну проблему, а іноді й трагедію.
Власне, щоразу перед українцями постає завдання просто не втратити Україну. Так от, Україну неможливо розвалити, немає ще такого політика, який розвалив би Україну. Вона занадто сильна, сильна за рахунок усіх нас насамперед.
Останній Майдан був шаленим потрясінням, був дуже сильний соціальний вибух. А після кожної революції всім треба просто подихати, набратися енергії, зрозуміти, де ми, в якій системі координат треба згуртуватися і знову почати діяти.
Наступна наша хвиля, умовно кажучи, наступний наш Майдан має бути надзвичайно продуманим, надзвичайно конструктивним, позитивним, активістським рухом, який зрештою перегорне сторінку з поганою нашою історією, поганою нашою корупцією, з тою нашою поганою системою. Як диригент кажу: коли перед тобою хор і він одного разу сильно заспівав, збентежив увесь світ, треба дати людям просто відновитися. Це називається соціальне відновлення, нам воно сьогодні необхідне. Це не означає, що ми впали і опинилися десь там на дні, це не означає, що ми розпружилися й просто лежимо. Гуртування відбудеться, так чи йнак, це вже незворотній процес. Україна вже рушила вгору, і назад ми ніколи не вернемося.
В Ингушетии решается вопрос о выделении земельных участков под пчеловодство. В правительстве республики в ближайшее время пройдет совещание с участием руководителей региональной общественной организации пчеловодов.
А сегодня состояние и перспективы развития пчеловодства в регионе обсудили глава Ингушетии Юнус-бек Евкуров и заместитель председателя правительства республики Магомет Гогиев.
В частности, сейчас рассматривается предложение об освоении заградительных лесополос между земельными участками.
«За ними, как правило, не ухаживают, их захламляют и поэтому, на мой взгляд, имеет смысл передать эти территории пчеловодам, чтобы они их зачистили и обеспечили надлежащий надзор, а также засадили растениями-медоносами», – отметил Магомет Гогиев.
Глава региона поддержал идею, но обратил внимание, что при этом нельзя вырубать деревья, которые уже растут в указанных зонах.
Сьогодні як ніколи гостро постало питання організації лісоуправління, яке б поєднувало екологічно відповідальне, економічно вигідне і соціально орієнтоване господарювання.
В основі цих вимог лежить необхідність піднесення поваги до лісу і недопущення споживацького ставлення до нього".
Андрій Курінський, начальник Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства
Переважна більшість українських лісів сконцентрована в небагатьох регіонах країни, до яких належить і житомирське Полісся. І це не тільки наша гордість, а й понад над усе наша відповідальність. І які б складні виклики не кидав перед працівниками лісової галузі час, вони залишаються відданими справі, якій служать, зберігаючи високий фаховий потенціал і готовність йти в ногу з часом. І саме необхідність правильно і вчасно реагувати на складні реалії часу змушували команду професіоналів лісового господарства Житомирщини шукати адекватні на них відповіді. "Сьогодні як ніколи гостро постало питання організації лісоуправління, яке б поєднувало екологічно відповідальне, економічно вигідне і соціально орієнтоване господарювання, - каже начальник Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства Андрій Курінський. - В основі цих вимог лежить необхідність піднесення поваги до лісу і недопущення споживацького ставлення до нього. Міжнародна система лісової сертифікації (FSC), що запроваджується наразі в області, якраз і ставить на меті покращення лісоуправління у цьому контексті, демонструючи нашу готовність інтегруватися у європейську суспільну і професійну спільноту".
Сьогодні діяльність п'ятнадцяти з двадцяти лісогосподарств Житомирщини сертифіковано. По Україні площа сертифікованих лісів становить 25 відсотків. Лідируюча роль житомирських лісівників очевидна. Однак далася вона непросто і є результатом наполегливої роботи та, зрештою, професійної і громадянської зрілості житомирських лісівників. Перші свої кроки вони робили майже одночасно із запровадженням FSC-сертифікації в Україні (в перекладі на українську абревіатура FSC означає "Лісова наглядова рада" або "Лісова опікунська рада") . У 2000 році серед чотирьох лісогосподарств країни, які отримали міжнародний сертифікат відповідності європейським вимогам, було одне з передових підприємств області - ДП "Ємільчинське лісове господарство". На той час працювати за новими стандартами українським лісівникам було непросто. Але тоді високий рівень нових вимог до організації лісокористування ємільчинські фахівці подолали. Наступним кроком у напрямку утвердження європейських норм лісокористування стало отримання підприємством сертифіката FSC в січні нинішнього року. Сертифікація здійснювалася шляхом оцінки відповідності ведення лісового господарства низці вимог, серед яких попередження скорочення та виснаження лісових ресурсів, підвищення відтворювальної здатності лісів, збереження його біотопного різноманіття, постійного та безперервного користування лісовими ресурсами. Явище всихання сосни через розповсюдження верхівкового короїда, яке називають ще біологічною пожежею, не оминуло і ємільчинські ліси. Однак санітарну рубку пошкоджених дерев, яку застосовують як єдиний засіб боротьби з нею, тут здійснюють з надзвичайною делікатністю, аби все ж таки зберегти наявний біотоп лісу. Молоденькі дубочки треба не зачепити, а на місце зрізаних сосен висаджуються сотні однорічних соснових паростків, вирощених у власних теплицях. Головний лісничий підприємства О. М. Мельниченко демонструє таку ділянку і додає: "Кожен такий випадок аналізується, ділянки обстежуються при здійсненні щорічного аудиту для надання експертних висновків в рамках роботи підприємства під наглядом Лісової опікунської ради". Для ведення робіт з лісовідтворення в господарстві облаштовано 14 теплиць, де з насіння, зібраного власними силами з кращих екземплярів сосни, дуба, ялини, вирощуються гектари сіянців, які згодом шумітимуть молодим здоровим лісом. На забезпечення всього комплексу лісгосподарських робіт із садіння, догляду, охорони саджанців підприємство витрачає щороку близько півтора мільйона власних коштів.
Лісова сертифікація стосується не лише ведення лісового господарства з дотриманням усіх екологічних та економічних вимог, а й досліджує рух деревини з сертифікованого лісогосподарства до споживача уже у вигляді готової продукції. І саме така продукція з логотипом FSC, яку сьогодні виготовляють ємільчинські лісівники, представлена і на міжнародному ринку, де істотні переваги надаються, звичайно ж, саме сертифікованим лісоматеріалам. Робота нижнього складу ст. Жужель Ємільчинського лісгоспу, звідки продукція вирушає до споживача, - це сучасне виробництво європейського зразка, де немає метушні і галасу, де кожен технологічний процес регламентовано, а людська праця механізована. З початку минулого року в деревообробне обладнання та сушильне господарство підприємства було інвестовано більше восьми мільйонів гривень: закуплено і введено в дію три стрічкопильні верстати і три стрічкопильні рами, які замінили п'ять старих. Лише останнє нововведення дало можливість збільшити обсяг переробки за рік майже на 10000 кубічних метрів, що в грошовому еквіваленті становить 21,3 млн грн. Завдяки цьому було відчутно збільшено і вихід готової продукції за рахунок зменшення товщини пропилу до 2,5 міліметра. Підприємство впевнено рухається в напрямку збільшення обсягів продукції переробки, зберігаючи всі сучасні стандарти ведення лісового господарства. За останні два роки загальне нарощення випуску усієї товарної продукції відбулося через збільшення продуктів переробки з 28 до 47 відсотків, а ефективність її характеризується кількістю матеріалу, виробленого з одного кубічного метра пущеної в переробку деревини. Так-от, цей показник на сьогодні найвищий за всю історію підприємства. Кожна дерев'яна колода має близько 180 позицій для переробки - від будівельної і паркетної дошки до дрібненьких пилених заготовок і тирси.
Дотримуючись високих міжнародних стандартів у веденні лісового господарства і системі переробки деревини, ємільчинські лісівники сповідують принцип соціальної відповідальності й міжнародної стратегії FSC - "Ліси для всіх назавжди". Одним з напрямків діяльності підприємства у цьому контексті є будівництво і утримання лісових доріг, які в тому числі створюють інфраструктурні переваги і для місцевої громади. За останні десять років лісовим господарством власними силами побудовано 44,6 кілометра лісових доріг, на що витрачено 8 млн 847,4 тис. грн. Цими днями лісогосподарством введено в експлуатацію ще 10 кілометрів нової дороги, яка зробить життя селян комфортнішим, а діяльність лісівників успішнішою. Дорогу до європейських стандартів життя вони долають разом.
Розгляд на засіданні Кабінету Міністрів України 2 листопада об 11 00 годині питання геопортала "Моніторинг лісів" (витяг), як дієвого засобу боротьби з незаконною вирубкою лісів.
Профспілки хочуть якнайшвидше нового керівника ДАЛРу, електронний облік для усіх постійних користувачів і… Читайте допис Ауріки Малиновської (юрисконсульт, голова первинної профспілкової організації у Київському обласному та по м. Києву управлінні лісового та мисливського господарства).
Шановні колеги, нарешті моя черга написати пост за підсумками участі у Всеукраїнських зборах профспілки лісового господарства, які відбулися вчора 23.11.2017 року на вимогу лісівників з усієї України та скликалися для обговорення стратегії реформування лісової галузі, проект якої Урядом 15 листопада 2017 року було схвалено списком без обговорення!!!
Враховуючи те, що багато публікацій на дану тему вже розміщено, як в мережі інтернет, так і в нашій групі, повторюватися не буду, а напишу особисто своє враження від всього, що наразі відбувається. По-перше, було приємно, що конференція була відкрита до дискусії між всіма присутніми, виступи були емоційними та живими, питання обговорювалися досить відкрито та активно. Особисто мене вразив виступ Першого заступника Міністра агрополітики Максима Мартинюка, який намагався запевнити, що тисячі людей зовсім не зрозуміли, що проект Стратегії розроблявся виключно на благо лісової галузі та пояснював, що концесії і приватизації в лісовій галузі не буде, а прийнята урядом Стратегія буде доопрацьовуватися. Говорив пан Мартинюк також про лосів та оленячі роги… Не знаю, хто готував йому доповідь, але це вже не моя справа, а виключно суб”єктивна особиста думка.
Не знаю, може хтось і сприйняв схвалення Урядом проекту Стратегії як несподіванку, але враховуючи те, що останнім часом публікації та інші інформаційні матеріали щодо “неефективного ведення” лісового господарства не бачив хіба сліпий, і не чув хіба що глухий. Публікації зі зрубаними лісосіками, “лисі карпатські гори”, вагони із діловою деревиною на кордоні та Руслану, стрибаючу між деревами, зваленими внаслідок буреломів, мабуть нікого не залишили байдужим. Масштаби та популізм висвітлення у ЗМІ незаконних рубок та незаконного експорту деревини зробили свою справу! Ось така “неефективна” робота галузі, за підтримки абсолютно не розуміючих нічого у цьому громадських активістів (доречі, активісти, зараз ви де “АУ”…) призвела до того, що склалася беззаперечна думка про те, що галузь необхідно терміново реформувати. Реформатори не заставили себе довго чекати та, як наслідок, з’явився схвалений на засіданні КМУ 15.11.2017 року проект Стратегії сталого розвитку та інституційного реформування лісового господарства України на період до 2022 року, згідно пункту 5.15 порядку денного зазначений проект був прийнятий списком без обговорення. БЕЗ ОБГОВОРЕННЯ!!! Працівники лісової галузі на чолі з профактивами відреагували належним чином на той факт, що таке, вкрай важливе для суспільства та для економічного розвитку України питання, як реформування лісової галузі не може прийматися Урядом у будь-якому вигляді без обговорень та врахування пропозицій фахівців та суспільства.
Оскільки станом на сьогодні проект стратегії так і не було опубліковано офіційно, всі ми мали змогу ознайомитися про окремі деталі схваленої Стратегії із повідомлень, розміщених у засобах масової інформації. На мій погляд, подана на розгляд КМУ Стратегія є поверхневою, неповною та недоопрацьованою, з відсутньою законодавчою базою для її реалізації і абсолютно не містить в собі напрямків вирішення проблем вже існуючих в галузі, в т.ч. щодо всихання лісів, фінансування лісової галузі, незаконних рубок та ін….
Найбільш вражаючим “стратегічним рішенням” є передача функцій здійснення господарської діяльності у сфері лісового та мисливського господарства новоствореному суб’єкту господарювання державної власності, повноваження щодо управління корпоративними правами якого здійснюватиме Кабінет Міністрів України, яке взагалі суперечить чинному законодавству. Так, згідно статті 172 Господарського кодексу України відносини, пов’язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України “Про управління об’єктами державної власності”, іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України “Про управління об’єктами державної власності”, дія цього Закону не поширюється на управління об’єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України….,”. Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Чи може, під Стратегію будемо вносити зміни до даного ЗУ, або взагалі міняти Конституцію? Навряд чи новостворений суб’єкт буде цікавитися неприбутковими лісами півдня… Крім того, об’єднання лісогосподарських підприємств за регіональним принципом, відповідало б загальним тенденціям децентралізації, тобто, передача повноважень щодо надання лісів для ведення лісового господарства з місцевого на центральний рівень не відповідає завданням загальнодержавної реформи децентралізації і в багатьох районах призведе до економічної катастрофи.
З чим можна повністю погодитися із схваленої урядом Стратегії, так це з тим, що однією з основних причин виникнення проблем у лісовій сфері, є низький рівень інформування громадськості (а вірніше, навішування лапші на вуха) та я би ще додала про досить низьку активність лісівників в інформаційному полі.
На жаль, лісівники на сьогоднішній день не є активними користувачами мережі інтернет, яка на сьогодні, хочемо ми того чи ні, є основним джерелом інформування суспільства. В підтвердження цьому, хотілося би всім нам нагадати, що вже одного разу нами втрачено можливість донесення до можновладців позиції працівників лісової галузі в частині її реформування. Нагадаю, може вже і забулися, що 23.08.2017 року на сайті електронних петицій офіційного інтернет-представництва Президента України було розміщено Петицію щодо недопущення передачі лісів у приватні руки, і, за збігом обставин, вчора, в день конференції, був останній день збору підписів у підтримку петиції і що ми маємо – 9265 голосів із 25000 необхідних за 3 місяці. Вчора багато лунало промов, як багато людей працює в галузі, а за ними стоять сім”ї….. Та ми би при своїй активності, могли щонайменше 100000 голосів набрати і зараз ой як би це стало нам в нагоді! Набрання саме зараз необхідної або в рази більшої за необхідну кількість голосів було би, як ніколи доречним, але маємо, те що маємо. Мені відомі випадки, коли лісники, намагаючись віддати голос в підтримку даної петиції доходили при реєстрації до моменту, коли необхідно було ідентифікуватися за допомогою банківських карток або персональних кодів відмовлялися через це далі проходити реєстрацію…. Але, всупереч тому, що петиція не набрала достатньої кількості голосів, є надія, що вона буде розглянута Президентом як звернення громадян відповідно до ЗУ «Про звернення громадян», оскільки така процедура передбачена встановленим порядком розгляду Петицій.
Також, хочу зазначити, що за збігом обставин, в переддень конференції Президентом України було підписано Указ №381/2017 «Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства, раціонального природокористування та збереження об’єктів природно-заповідного фонду», який , на думку окремих фахівців є єдиним за останні роки більш-менш фаховим документом. Інші вважажють що цей Указ видано саме для проштовхування Стратегії КМУ, тобто, думки і тут розділилися. Можна ще багато писати й говорити, але доведу ще резолютивні рішення, прийняті конференцією і дуже прошу зрозуміти, що це суб”єктивне особисто моє бачення, якщо в когось воно інше, будь-ласка, діліться, із задоволенням почитаємо, проаналізуємо та приймемо, оскільки наразі вирішується доля величезної галузі!
РЕЗОЛЮЦІЯ
Всеукраїнські збори профспілкового активу лісогосподарської галузі виголошують одностайну позицію щодо збереження цілісності лісогосподарської галузі, підприємств, як юридичних осіб, структурної вертикалі державного управління, належного фінансового забезпечення підприємств. З цією метою Збори вимагають:
1. Відмінити рішення Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 року «Щодо схвалення Стратегії реформування лісового господарства на період до 2022 року».
2. Взяти за основу проект «Стратегії розвитку та інституційного реформування лісового господарства України на період до 2022 року» розроблений фахівцями лісової галузі, міжнародних експертів та всіх зацікавлених сторін з подальшим доопрацюванням та широким обговоренням в суспільстві та узгодженням з галузевою Профспілкою.
3. Беззаперечної відмови від ідеї створення єдиного лісогосподарського підприємства (компанії), що може привести до ліквідації діючих лісогосподарських підприємств галузі.
4. Унеможливити приватизацію державних лісогосподарських підприємств або передачу їх у концесію.
5. Звернутися до політичних партій, фракції яких є в парламенті, партій які сформували коаліцію, депутатів мажоритарних округів з вимогою зареєструвати поправку до бюджету наступного змісту: – відновити фінансування бюджетної програми 2805060 «Ведення лісового і мисливського господарства, охорони і захисту лісів» на 2018 рік в сумі не менше 730 млн.грн., що складає 30% від потреби; – при формуванні бюджету на 2018 р. передбачити фінансування по коду програми 2805020 «Дослідження, прикладні розробки та підготовка наукових кадрів у сфері лісового господарства в обсязі 25 млн.грн; – довести до відома трудових колективів інформацію про відмову підтримки даної пропозиції, при внесенні поправки та голосуванні бюджету в другому читанні, конкретними партіями та депутатами.
6. Прискорити внесення змін до відповідних законодавчих актів, з метою фінансового врегулювання діяльності галузі та створення Лісового фінансового фонду.
7. Передбачити пряме підпорядкування Держлісагентства Кабінету Міністрів України та виведення його з під координації Міністра аграрної політики та продовольства України.
8. При прийнятті Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» визначити Державне агентство лісових ресурсів України головним розпорядником бюджетних коштів.
9. Термінове внести зміни до Санітарних правил в лісах України з метою забезпечення своєчасного проведення заходів з поліпшення санітарного стану лісів.
10. Ввести єдиний електронний облік для всіх постійних лісокористувачів.
11. Врегулювати питання методичного забезпечення виконання вимог законів України «Про оцінку впливу на довкілля» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони пралісів згідно з Рамковою конвенцією про охорону та сталий розвиток Карпат», які стосуються лісового господарства, і мінімізацію негативних наслідків їх реалізації для лісової галузі.
12. Звернутися до Міністерства аграрної політики та продовольства України з вимогою терміново внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект нормативно-правового акту «Про порядок реалізації деревини» підтриманого Громадською Радою Державного Агентства лісових ресурсів України від 11 березня 2017 року.
13. Звернутися до КМУ з проханням терміново переглянути Закон України « Про оцінку впливу на довкілля», який фактично зупиняє всю промислову діяльність в Україні.
14. Звернутись до КМУ з пропозицією про прискорення призначення нового керівника Державного агентства лісових ресурсів.
Народные депутаты не хотят отмены моратория на вывоз леса-кругляка из Украины в Евросоюз, руководствуясь личной выгодой от контрабанды этой продукции. Такое мнение выразил политический эксперт Кирилл Молчанов на пресс-конференции, передал корреспондент АСН.
"Действительно, мы попали в тупик, когда подписали договор об ассоциации, потому что этот пункт там есть, но процесс снятия моратория на вывоз леса-кругляка блокируется три года не с позиции национальных интересов, а потому, что есть определенные группы интересов, которым выгодна консервация ситуации, когда есть мораторий, но можно контрабандным путем вывозить лес", - отметил эксперт. По его словам, в частности, контрабандный вывоз древесины через Черновцы курирует экс-премьер-министр Арсений Яценюк уже много лет.
В целом же, по данным политолога, в тени находится порядка 50% украинского рынка деревообрабатывающей промышленности. При этом он добавил, что таким положением дел объясняется и отсутствие голосов в парламенте для снятия моратория на официальный вывоз.
"Это не выгодно большей части народных избранников и даже тех людей, которые сидят в коалиции", - добавил Молчанов. Напомним, глава представительства Евросоюза в Украине Хьюг Мингарелли заявил, что Украина не выполнила большинство требований для получения третьего транша макрофинансовой помощи от ЕС на сумму 600 млн евро. В частности, он отметил, что до сих пор не снят запрет на экспорт леса-кругляка.
Собственная деревообрабатывающая промышленность в Украине практически не развивается из-за нерешенности вопроса с мораторием на вывоз леса-кругляка и отсутствия заинтересованности инвесторов. Такое мнение выразил член Экономического дискуссионного клуба Юрий Турянский на пресс-конференции, передал корреспондент АСН. "Деревообрабатывающая отрасль - это нами еще не освоенная отрасль, мы дети в ней", - отметил эксперт.
По его словам, деревообрабатывающая отрасль в ВВП Украины составляет менее половины процента, поскольку культуры обработки древесины в стране нет. При этом Турянский добавил, что инвесторам отрасль неинтересна из-за нестабильной ситуации, коррупции и нерешенного до конца вопроса с мораторием на вывоз леса. "Иностранный инвестор должен видеть горизонты на 25 лет вперед. Тогда он может приходить", - добавил экономист.
При этом он уточнил, что даже непродолжительный мораторий на вывоз леса позволил украинской промышленности нарастить производство продукции из древесины на 10% за год, на 12% также вырос экспорт готовой деревянной продукции в ЕС. Напомним, глава представительства Евросоюза в Украине Хьюг Мингарелли заявил, что Украина не выполнила большинство требований для получения третьего транша макрофинансовой помощи от ЕС на сумму 600 млн евро. В частности, он отметил, что до сих пор не снят запрет на экспорт леса-кругляка.
За последние несколько лет нам всем удалось добиться значительных успехов в борьбе с лесопожарной ложью - давней традицией искажения и сокрытия информации о масштабах лесных пожаров в стране. Масштабы лесопожарной лжи постепенно сокращались с 2014 года, и в 2017 году впервые с начала XXI века, а возможно и вообще в российской истории, предварительные статистические данные о лесных пожарах оказались вполне правдивыми. Они все еще очень далеки от совершенства, но все-таки уже показывают ситуацию не вымышленную, а близкую к реальной. Чтобы этого добиться, понадобились восемь лет интенсивной работы, многие тысячи сообщений на Лесном форуме и в различных СМИ, сотни аргументированных обращений в правоохранительные органы и многие другие действия. Но первые практически значимые результаты уже видны: увеличилось (со следующего года) финансирование переданных субъектам РФ лесных полномочий в части охраны лесов от пожаров, часть пожарных денег была перераспределена в пользу катастрофически горящих регионов Сибири и Дальнего Востока, реагирование на возникающие лесопожарные ЧС стало более быстрым и местами более профессиональным. Очевидно, что на окончательное уничтожение системы лесопожарной лжи уйдет еще несколько лет, но главные шаги уже сделаны, и дальше, мы надеемся, дело пойдет проще и быстрее.
Есть, однако, еще один вид лжи, столь же масштабный и не менее вредоносный для лесов и лесного хозяйства - это лесовосстановительная ложь. Состоит она в том, что первые этапы лесовосстановления (посадка лесных культур, содействие естественному возобновлению), или даже имитация их, выдаются за собственно лесовосстановление - хотя на самом деле без качественного выполнения всех последующих этапов (агротехнического ухода, осветлений, прочисток) они почти никогда не приводят к значимым результатам. "На бумаге" лесовосстановление проводится в последнее время на площади более чем в восемьсот тысяч гектаров в год - в реальности же хозяйственно ценные молодняки формируются в лучшем случае на нескольких десятках тысяч гектаров, в основном в некрупных регионах малолесной зоны или у немногих наиболее ответственных арендаторов. Все остальные площади, на которых проводится "лесовосстановление", зарастают тем же, чем они заросли бы при полном отсутствии каких бы то ни было лесовосстановительных действий.
Вполне обычный для таежной зоны результат "лесовосстановления": тридцать лет назад сажали ель, но выросла все равно береза (Республика Карелия)
Лесовосстановительная ложь ведет ко многим крайне опасным последствиям, разрушительным как для лесов, так и для лесного хозяйства.
Во-первых, огромные силы и деньги по всей стране ежегодно тратятся на бессмысленные хозяйственные мероприятия - посадку леса там, где за ним впоследствии не ведется должного ухода, и где результаты посадки оказываются нулевыми. Отсутствие результатов делает бессмысленными все ранние этапы лесовосстановления - от заготовки семян и выращивания сеянцев в лесных питомников до подготовки почвы, посадки сеянцев и даже первых приемов ухода за ними, если они проводятся. На соблюдение лесовосстановительных обрядов государственными организациями и лесопользователями ежегодно тратится несколько миллиардов рублей (примерно столько же, сколько на тушение лесных пожаров). Эти деньги можно и нужно направить на более осмысленные лесные цели - например, на качественный уход за молодыми лесами.
Во-вторых, разрешенные объемы заготовки древесины (расчетная лесосека) рассчитываются по старинным немецким алгоритмам, подразумевающим, что восстановление хозяйственно ценных лесов происходит за определенный период - установленный оборот рубки. В реальности такого восстановления не происходит - например, наиболее ценные для лесопользователей хвойные и твердолиственные леса после рубки практически всегда сменяются относительно малоценными мелколиственными (обычно березняками и осинниками). Хвойные и твердолиственные леса, конечно, со временем восстанавливаются - но не за установленный оборот рубки, а за время, в полтора-два раза превышающее его. Это является одной из главных причин завышенности установленных объемов заготовки древесины по хвойным и твердолиственным лесам, и в конце концов ведет к прогрессирующему истощению лесных ресурсов нашей страны.
В-третьих, полноценное лесное хозяйство дает значительно больше рабочих мест, чем простая заготовка древесины, причем эти рабочие места являются постоянными и не исчезают по мере исчерпания наиболее ценных лесных ресурсов. В таежной зоне заготовка древесины в сочетании с полноценным последующим лесовыращиванием дает в расчете на единицу площади леса в среднем примерно в 2,5 - 3 раза больше рабочих мест, чем одна только заготовка древесины. Больше всего рабочих рук требует именно качественный уход за молодыми лесами (особенно осветления и прочистки). Лесовосстановительная ложь позволяет этого качественного ухода не вести, выдавая начальные этапы лесовосстановления за его результаты. Это является одной из важнейших причин безработицы и массовой нищеты в лесных деревнях и поселках - люди не получают от лесопользователей тех рабочих мест и тех средств к существованию, которые могли бы получить при качественном лесном хозяйстве.
В-четвертых, лесовосстановительная ложь уничтожает идейные и профессиональные основы лесного хозяйства. Если устраивающие собственника леса (государство) результаты достигаются путем приписок и очковтирательства - то на первые места в органах управления лесами все чаще и чаще выходят люди, наиболее способные к припискам и очковтирательству. Специалисты, особенно склонные к честной и творческой работе, в такой ситуации оказываются все менее и менее нужными - и мы видим в течение уже очень многих лет катастрофический отток таких специалистов из лесной отрасли, и катастрофическую же депрофессионализацию всей системы государственных органов управления лесами. Зато способность этой системы "гнать туфту" не только не уменьшается, но даже и растет.
С учетом всего вышеизложенного, мы считаем совершенно необходимым уничтожение системы лесовосстановительной лжи, и формирование в нашей стране такой статистической отчетности в области воспроизводства лесов, которая будет отражать реальную ситуацию, показывать реальные проблемы и достижения. Мы полагаем, что этот результат вполне достижим. По нашей оценке, на это потребуется несколько лет (скорее всего, четыре-пять) - и это будет одним из первых важных шагов к развитию в нашей стране качественного лесного хозяйства. Мы надеемся, что сможем в ближайшие годы столь же интенсивно и понятно для людей освещать проблему лесовосстановительной лжи на Лесном форуме и, где получится, в российских средствах массовой информации, и надеемся на помощь и поддержку со стороны работников лесного сектора.
Конечно, разрушение лесовосстановительной лжи в каких-то случаях может оказаться болезненным и неприятным - поскольку оно неизбежно вскроет многие проблемные и даже криминальные аспекты нынешней системы управления лесами России. Но без такого разрушения у нашего лесного хозяйства просто нет будущего - а мы очень хотим, чтобы оно было.
Ссылки на некоторые предыдущие сообщения по этой теме:
28 листопада 2017 року об 11.00 біля Миколаївської облдержадміністрації відбудеться мирне зібрання, в якому візьмуть участь працівники державних підприємств лісового господарства Миколаївської області
Мета акції — попередити соціальну катастрофу, яка стала результатом непродуманих дій в питаннях фінансування лісогосподарських заходів, втрати Держлісагентством статусу головного розпорядника бюджетних коштів, невдалої кадрової політики з боку Міністра аграрної політики та Кабінету Міністрів України. Про це порталу БлиNКом повідомили організатори акції.
За їх словами, непродумані дії практично поставили на коліна полезахисне лісорозведення, привели до колапсу в роботі лісогосподарських підприємств Півдня та Сходу країни. Як наслідок – велика кількість фахівців-лісівників звільнена з роботи, що поставило під загрозу забезпечення охорони та захисту унікальних рукотворних насаджень в цих регіонах.
Незважаючи на численні звернення Профспілки до всіх інститутів влади, аж до акції протесту під стінами Кабінету Міністрів України та Міністерством аграрної політики і продовольства, фінансування лісогосподарських робіт на Півдні та Сході держави до цього часу не відновлено.
«Профспілка висловлює крайню стурбованість подальшою долею працівників підприємств, втратою робочих місць, забезпечення соціального захисту з можливою втратою підприємствами статусу юридичної особи.Через відсутність фінансування з державного бюджету України на ведення лісового та мисливського господарства, охорону та захист лісу протягом 2016-2017 років, працівники державних лісогосподарських підприємств залишились без засобів існування. В проекті бюджету України на 2018 рік теж не передбачено виділення фінансування лісгоспам«, — підкреслили організатори пікету.
В даний час в трудових лісівничих колективах Миколаївщини соціальна ситуація стала ще біль напруженою через те, що 15.11.2017 Кабінетом Міністрів України схвалено «Стратегію реформування лісового господарства на період до 2022 року», якою передбачається створення «новоутвореного суб'єкта господарювання з корпоративними правами», що передбачає ліквідацію Державних лісогосподарських підприємств з подальшою приватизацією лісів.
«Ми виступаємо категорично проти передачі лісів у концесію. Адже це може спричинити масову вирубку. Абсолютно неприйнятним є створення єдиного господарюючого суб'єкту, такого собі монополіста, що призведе до ліквідації лісгоспів. Такі ідеї породжуються від бажання приватизувати українські ліси. І це прямо суперечить процесу децентралізації – всі зароблені кошти будуть йти в центр, а місцеві бюджети залишаться ні з чим«, — сказано у повідомленні організаторів.
детальна ілюстрована інструкція де можна знайти інформацію про плановані санітарні рубки, як визначити місце розташування конкретних призначених в рубку ділянок лісу, як з'ясувати їх додаткові характеристики, і як отримати відомості про стан цих ділянок за космічними знімками
