Авторитетний прикарпатський лісівник і науковець Роман Олійник, (кандидат наук за спеціальністю “Лісове господарство) і практик зі стажем, який упродовж 12 років працював на посаді першого заступника начальника управління лісового та мисливського господарства Івано-Франківської області і людина у якої стало сміливості публічно виступити проти Держлісагентства та намагатися виправити хибну роботу системи, люб’язно погодився на ексклюзивне інтерв’ю для нашого видання, і ми відверто поговорили про основні проблеми, які цікавлять кожного, хто має відношення до лісової галузі.Романе Романовичу, як професіонал, який присвятив все життя лісовій галузі — як ви бачите її реформу вже сьогодні і чи реформа справді портібна?Я, здається, занадто довго працював в цій галузі, майже 35 років. Всі ці роки були пов’язані з різними проектами реформування. Всі роки незалежності лісова галузь була острівцем стабільності на фоні розвалу інших галузей народного господарства. І ця стабільність будувалася на професійній лісовій службі — в нас не було масштабної деградації лісів, обезліснення, тих речей, що були в інших країнах.
Були недоліки, їх кількість збільшувалася, але критична маса накопичилася в останні кілька років. Проблеми проступили, як завжди, усі одночасно — і поступки екологам, іноді невиправдані, конфлікти з деревообробниками, відсутність правил торгівлі, корупційні скандали, і, якщо чесно казати, то кадрова чехарда.
Якщо раніше керівництво нашого відомства боялося реформ, щоб не нашкодити галузі, то зараз, якщо галузь не реформувати, то вона просто розвалиться.
Частини галузі вже зараз в пригніченому стані — наприклад південні і східні лісові господарства, і теперішнє керівництво готове відсікати їх. Ну немає півдня та сходу — то й не треба.
Треба буде віддати Карпати і сказати, нехай заповідують там усі ліси — нехай заповідують, нам досить втриматися в Поліссі, вважають вони. Натомість, маючи в Поліссі в три рази більше лісу, ніж у Латвії, ми маємо в три рази гірші економічні показники, і в десять разів мeншу рeнтабeльність.
Якщо ж повернутися до конкретики реформування, то треба сказати наступне. Держава та суспільство мають визначитися з принципами лісової політики. Не можна хотіти все і одразу. Потрібен баланс і екологічні інтереси не можуть йти в протиріччі з соціальними. Ми не зробимо щасливими бідних жителів гірських регіонів, якщо реформування галузі не принесе їм робочих місць. Соціально незабезпечена людина не буде зацікавлена у тому, щоб берегти природу.
Вся ця система реформування відома, приклади її є.
Оптимальною є, мабуть, польська система, можна брати елементи реформ з прибалтійських республік, які від соціалізму перейшли до екологічних та економічно вигідних засад.
Деталі можна обговорювати довго, але в цілому реформа — це в першу чергу системні заходи для покращення роботи галузі — ліс повинен виконувати функції збалансовано, а решта виписується у відповідних нормативних актах.
Ви зараз сказали про досвід Польщі та Прибалтики. Давайте поговоримо про це. Модель якої країни треба взяти за приклад Україні чи, можливо, треба йти своїм особливим шляхом?Наша країна — більша від інших європейських країн, тому, очевидно, вона має більше різноманіття природних та кліматичних зон. Карпати та Закарпаття подібні до Австрії, Швейцарії, Словенії. Південна частина України та Крим — більше схожі на Адріатику, Іспанію, Полісся ж — ближче до Скандинавії. Все це треба враховувати в управлінні галуззю. Треба розділяти підхід до лісового господарства в залежності від регіону. Але є і загальні речі, що стосуються реформи по всій країні в цілому. Дуже важливо, окрім врахування прав та повноважень громад, зберегти загальнодержавну вертикаль управління галуззю та встановити баланс між місцевим та загальнодержавним управлінням та розпорядженням лісами, як це роблять у країнах Європи.
Давайте перейдемо до одного з болючих питань сьогодення в лісовій галузі. Як, на вашу думку, можна боротися з незаконними вирубками? Що нам потрібно, повна зміна підходу до проблеми, або зміни в контексті діючої системи?Я вам скажу непопулярні речі. Проблема не тільки і незаконних рубках. Часто-густо лісу наносять шкоди, маючи на це всі офіційні документи.
Натомість, суворість українських законів призводить, як правило, до їх невиконання. Наші штрафи перевищують ринкову вартість вкраденої деревини в 10-12 разів.
Коли штрафи накладають на людей, яким нема чим їх виплачувати, лісокради, звісно, залишаються непокараними.
В усьому світі є простий принцип — якщо ти вкрав — заплати подвійну ринкову вартість. В нас зовсім інша ситуація. І все це буде продовжуватися до тих пір, поки соціальне забезпечення населення не покращиться. Чергове загострення економічної ситуації в країні завжди викликає ріст подібних правопорушень.
З проблемою незаконних рубок також треба поступати комплексно. Важливо, крім іншого, створити ситуацію, за якою крадену деревину взагалі не можливо буде продати, і тоді, звісно, кількість незаконних вирубок зменшиться.
Повністю, звісно, цю проблему вирішити неможливо, але можна зменшити шкоду від неї. Треба змінити розміри штрафів. Реальніше зібрати подвійну вартість, ніж десятикратну. До речі, ці надвелики штрафи роблять у суспільстві ілюзію, що крадіжки деревини сягають мільйонних сум. А виявляється, що це не мільйони, а тисячі.
Мораторій на імпорт лісу — ваша думка, чи шкодить це лісовій галузі чи навпаки, йде на користь. Втрат для України від цього мораторію значно більше, ніж користі. Різкого розвитку деревообробної галузі не відбулося. Як на мене, то ліпше було б замінити його спеціальним податком за необроблену деревину, яку ми експортуємо. Якщо ти експортуєш кругляк або сиру дошку, заплатив 10 євро за кубометр, то користі від усього для держави було б значно більше. Це питання бізнесу або його привабливого чи непривабливого клімату у державі.
В результаті цього мораторію ми продаємо нібито дрова, а у Румунії, наприклад, їх облікують як їлову деревину з різницею в десятки мільйонів євро.
До речі про бізнес та торгівлю деревиною в Україні. Багато деревообробників скаржаться, що незручно купувати деревину на біржах — торги проходять раз у три місяці, немає єдиного стандарту якості деревини. Як ви вважаєте, щось потрібно змінити?У нас немає справедливих правил торгівлі. Немає впевненості інвесторів, деревообробників, в тому що він систематично та у достатньому обємі буде отримувати деревину. Це стосується і якості деревини і системності поставок. Ці правила зовсім не тяжко написати.
Якщо я підприємець, в мене є наймані працівники, потужності для деревообробки, то я маю бути впевнений, що з вашого лісгоспу я буду отримувати 70 скажімо відсотків від потреби підприємства у деревині. А для того, щоб ринкові механізми працювали, то додаткову деревину я повинен купляти на біржі, бо вона показує тренд — чи росте ціна, чі впаде ціна, чи той хто має ефективне виробництво, він може докупити деревину, щоб це виробництво розвивати. Але десяток років відбувається все зовсім інакше,
Давайте поговоримо про Держлісагентство. Що, на вашу думку, треба змінити у ньому, та в управлінні на місцях, щоб галузь працювала ефективніше.Держлісагенство не повинно бути органом управління державними лісгоспами. Воно повинно бути органом управління лісами держави Україна. Агентство повинно формувати нормативну базу, здійснювати аналіз і прогноз, контроль за галуззю в цілому. Але на практиці відбувається все зовсім інакше. В них нема повноважень управляти лісгоспами, вони ж управляють і призначеннями і потоками деревини, і закупівлею техніки і всім іншим.
Але для того, щоб Держлісагенство виконувало свої прямі функції, у ньому повинні працювати професіонали.
Зараз Агентством керує Володимир Бондар, який не пройшов на посаду першого заступника Держлісагенства за конкурсом, Вища атестаційна комісія державної служби сказала, що в нього немає ні знань, ні навичок, щоб займати цю посаду. Це, натомість, не заважає йому виконувати обов’язки голови Агентства.
В лісі так не буває. Якщо ти не бував у лісі і не знаєш, як на херсонських пісках виглядає ця сосна, якщо ти не ходив по Поліським болотах, та не піднімався в смеречники у Карпатах, ти будеш судити про ситуацію з чиїхось слів про це, і попадати пальцем в небо. В жодній галузі так не вийде. У нас від цього дуже багато біди.
А що стосується управління на місцях, то треба сказати, що за господарську діяльність лісгоспу має відповідати його директор, як за державне підприємство. Наприклад в Польщі директора такого підприємства та його діяльність перевіряють раз у п’ять років. Кожну ділянку, кожну рубку, кожний посаджений ліс, економічні показники оцінює спеціальна комісія. І по результатам перевірки продовжує з ним контракт або розриває. Таку практику розумно було б запровадити і в нас.
Ну і останнє питання, яке зараз особливо активно обговорюється лісною спільнотою. Короїд. Як боротися з цим лихом?Прояви всихання, пошкодження шкідниками, вітровали, бурeломи будуть в лісах завжди. Біологічна стійкість насаджень має підтримуватись різними, в тому числі господарськими заходами. Рубки догляду, режим вирощування насаджень дуже важливі. Алe, буду відвeртим, санітарні рубки нe надто впливають на чисельність короїдів чeрeз процeдуру довгих погоджeнь і запізнілого видалeння пошкоджeних дeрeв. Однак ці рубки доцільні, як спосіб запобігання втрати тeхнічно якісноі дeрeвини.
З моєі практики спалахи розмножeння шкідників врeгульовує сама Природа чeрeз розвиток так званих eнтомофагів — мисливців за короідами. Їх можна вирощувати і розсіляти штучно. Турeцькі лісівники щороку випускають 100міліонів штук таких жуків у свої ліси.
Наприкінці зазначимо, що нам дуже цікаво було спілкуватися з справжнім професіоналом лісової справи. Саме таких людей, на нашу думку, потребує лісова галузь задля розвитку та успішного функціювання. Тож, сподіваємося, суди розставлять крапки у історії із звільненням з посади Романа Олійника, і це переведе ситуацію з кадровою політикою лісової галузі у правове поле, як то і повинно бути у європейській державі.Марина Галанова, журналіст
08.06.2018