Дивовижне життя дерев

Дерева підтримують своїх родичів і не кидають в біді. Під лісової землею простягається мережа переплетеного коріння, через яку дерева обмінюються живильними речовинами. Багатовіковий пень може вижити без листя і, відповідно, фотосинтезу, оскільки його годують друзі і діти. Навіщо деревам співпрацювати? Самотнє дерево не може створити сприятливий мікроклімат, властивий недоторканим лісам, а також захиститися від вітру і негоди.

Між собою дерева спілкуються за допомогою ароматичних речовин. Коли в африканській савані жирафи поїдають листя акації крученої, дерево протягом декількох хвилин виробляє отруту. Жирафи про це знають і продовжують обід на відстані не менше ста метрів. Причина в тому, що надгризена акація виділяє в повітря етилен, який сигналізує сусідам про небезпеку, і найближчі дерева теж виділяють в листі токсини.

Недолік ароматичних речовин полягає в тому, що їх швидко розвіює вітер. Тому дерева посилають свої повідомлення через коріння, об'єднані в мережу представників одного виду. Ці оповіщення передаються не тільки через хімічні сполуки, але і електричні імпульси, які поширюються зі швидкістю один сантиметр на секунду. Цього достатньо для того, щоб підготуватися до нападу шкідників.

Підземна мережа складається не тільки з коренів дерев, а й кілометрів грибних гіф. Один-єдиний гриб протягом декількох століть може об'єднати цілі ліси. За підтримку роботи підземного «інтернету» гриби отримують від дерев органічні речовини, які вони не можуть самостійно виробляти.

Деякі дерева і гриби утворюють стійкі пари з взаємовигідним співробітництвом. Наприклад, сосна Веймутова живить «свої» гриби, лаковіцу двобарвну, вуглеводами. Якщо гриб недоотримує азот, він виділяє в ґрунт отруту, що вбиває маленьких комах - ногохвосток. Вони стають добривом для дерева і гриба.

Дуб з допомогою рижію дубового збільшує ефективність роботи кореневої системи - вбирає більше води і поживних речовин.

Але не всі дерева покладаються на підтримку побратимів. Існують види-піонери, які поодинці освоюють нові території. Вони пристосовані до життя, де кожен сам за себе. Кора берези містить речовину бетулін, яке відбиває сонячне світло і захищає від опіків. Крім того, вона просякнута маслами, неприємними на смак для рослиноїдних тварин.

Осика, або тополя тремтяча, теж відноситься до видів-піонерів. Її листя реагують на найменший подих вітру. Вони підвішені на спеціальних черешках і підставляють сонцю то одну, то іншу сторону. На обох поверхнях листа осики відбувається фотосинтез. У той час як у інших дерев нижня частина зарезервована для дихання. Це дозволяє осиці виробляти більше енергії і рости швидше.

Столітні дитсадівці

Деякі дерева «домовляються» про час розмноження. Якщо хвойні види поширюють свої насіння щорічно, то листяні дотримуються іншої стратегії. Букові горішки і жолуді - улюблена їжа кабанів і косуль. Щоб захиститися від своїх недругів, буки і дуби цвітуть раз в 3-5 років. Без поживних плодів кабани та козулі не можуть накопичити жир, необхідний для зимівлі. До наступної весни кількість тварин знижується, і в результаті проростає достатню для відтворення кількість горішків і жолудів.

У лісовій лотереї виграють справжні щасливчики. Чотирьохсотрічний бук за своє життя виробляє 1,8 мільйона горішків. З них тільки один стане дорослим деревом. Всіх інших або з'їдять тварини, або перетворять в гумус гриби і бактерії. Маленькі буки десятиліттями живуть в тіні своєї матері, чекаючи її падіння. Вони могли б рости по півметра за сезон, але зупиняє брак світла.

Крізь щільні крони буків до поверхні землі проникає лише 3% сонячного світла. Цього достатньо для виживання, але не для повноцінного росту і створення огрубілого стовбура. Маленькі буки висотою від метра до двох можуть виявитися зовсім немолодими - їх вік становить близько ста років. Таке жорстке виховання в лісовому дитячому садку має свій сенс. Вчені встановили, що повільне зростання забезпечує довге життя дерева. Крім того, малюки не залишаються без підтримки: матері підгодовують їх через коріння цукром та іншими поживними речовинами.

Низькі дерева використовують будь-яку можливість для того, щоб отримати більше світла. Наприклад, вони пізніше, ніж їх високі родичі, скидають листя, щоб виграти кілька тижнів активного фотосинтезу. Листопад захищає від зимових буревіїв, зменшуючи площу поверхні, що овіюється вітром. Але для дерев під кронами гігантів бурі не страшні, і ці види можуть ризикнути відстрочити листопад. У боротьбу за світло вступають і первоцвіти. Приземні рослини використовують короткий період, поки ліс не зануриться в напівтемряву. А ми можемо порадіти красі квітучого лісу ранньою весною.

Залишити ліс в спокої

Штучно насаджений ліс нагадує великий город. Залежно від виду дерева його вирубують приблизно в столітньому віці. Такий ліс позбавлений тонких і цінних зв'язків між усіма живими організмами, які утворюють екосистему древніх незайманих лісів. Петер Вольлебен впевнений, що найбільш стійкий і продуктивний ліс - це той, який існує без втручання людини. Тваринний світ старого лісу включає безліч малопомітних, але важливих видів. Деякі з них не можуть пройти більше десяти метрів, наприклад жуки-довгоносики. Наявність цих комах свідчить про довгу, безперервну лісову історію.

Новий ліс дуже повільно відновлює свою екосистему. У національному парку «Люнебургска пустка» в Німеччині більше ста років тому посадили дубові ліси на сільськогосподарських угіддях. Вчені припускали, що вже через кілька десятиліть ґрунт буде заселений нарешті спільнотою грибів і бактерій. Однак вони помилилися: у видовому розмаїтті залишилися великі діри, що мають істотне значення для екосистеми.

Щоб ліс досяг свого врівноваженого стану, задуманого природою, повинно пройти декілька століть. Для цього нам слід залишити його в спокої. Дуже важливо зберегти хоча б невелику кількість незайманих лісів як сховище видового різноманіття. Автор книги працює лісничим в громаді Хюммель, яка вирішила зберегти свої букові ліси своєрідним способом. Частина лісу відводять під поховання урн з прахом - дерева здають в оренду як живі надгробні пам'ятники. Відмова від вирубки інших ділянок компенсують компанії, які таким чином хочуть внести свій вклад в охорону навколишнього середовища.

Ліси потрібні не тільки видам, що їх складають, а й планеті в цілому. Всім відомо, що вони виробляють кисень, але це не єдиний їхній внесок в біосферу. Ліс працює як величезна водяна помпа, яка качає воду від морів углиб континенту. Кругообіг води повинні підхопити дерева. Влітку ліси виділяють велику кількість вологи, з якої знову утворюються хмари. Ця водяна помпа функціонує настільки добре, що опади в деяких регіонах планети - наприклад, в Амазонської низині - навіть на відстані багатьох тисяч кілометрів, в середині континенту, майже не відрізняються від опадів на узбережжі. Єдина умова - від моря до найвіддаленішого куточка повинен бути ліс.

Бездумне вирубування лісу шкодить не тільки природі, але й самому людству. Нам потрібен ліс для чистого повітря, захисту від паводків і зсувів, регуляції клімату - і з багатьох інших причин.
Петер Вольлебен

Сьогодні, 6:30

https://paruskg.info/glavnaya/157742-udivitelnaja-zhizn-derevev.html

Далі...

Череп, кози і зелениці: що нового у лісовому царстві

Страхітлива лісова знахідка

Восени шацькі ліси переповнені любителями тихого полювання. Спершу трофеями грибників були лисички, білі, боровики, підберезники, маслюки. Зараз почався сезон найбільш холодостійких і найпізніших грибів – зелениць.

Шачани багато вільного часу проводять у лісах, бо люблять збирати його дари, відчувають потребу побути на самоті з природою, насолодитися тишею і на деякий час відпустити проблеми. Ліс умиротворює, заспокоює, наповнює силою, позбавляє суєти...

Лісові знахідки, як от гриби і ...оленячі роги, можуть порадувати, а гори сміття – навпаки, розізлити. Налякати грибника може ...череп тварини на дереві.



Схожий на лісового монстра


Череп на дереві - не дуже приємна знахідка

На початок листопада в лісі щедрий урожай зелениць: зелених і сивих, молоденьких і старих. Важливо знати, що різні наукові джерела вказують на умовну їстівність гриба-зеленички. Але сучасні біологи вважають, що речовини, що додають зелений колір шапочці, під час термічної обробки не руйнуються і можуть привести до отруєння, яке становить небезпеку для серцево-судинної системи людини, а саме сприяє розвитку інфаркту і тромбозів. Однак з іншого боку в грибах містяться білки, жири і вуглеводи, а також вітаміни В1, В2, РР і D, необхідні для організму людини. Крім того, зеленичка багата на каротин, фосфор і пантотенову кислоту. Отже, вживати цей гриб у великих кількостях забороняється.


Зелениці

У лісі багато грибів, яких у Шацьку називають козами. Ці гриби мають специфічний аромат з гірчинкою. Але після 5 хвилин варіння гіркота зникає, і тоді козу можна варити, смажити, солити, маринувати, сушити. Досвідчені грибники знають, що краще вживати молоді гриби. А перестиглі, кажуть, надто вже гіркі і жорсткі.

Настають вихідні. Гарного вам тихого полювання, лише приємних знахідок і позитивних вражень!


Кози

https://shatsk.rayon.in.ua/news/103268-cherep-kozi-i-zelenitsi-shcho-novogo-u-lisovomu-tsarstvi

Далі...

Під маскою гранту

Про систему підтримки фундаментальної науки в Україні.

У всьому цивілізованому світі однією з основних форм підтримки фундаментальної науки є система грантів. У другому півріччі 2017 р. я отримав грант Державного фонду фундаментальних досліджень (ДФФД) на дослідження із фізики чорних дір. Однак під час спроби його реалізувати з'ясувалося, що ключове для системи підтримки з боку ДФФД поняття "грант" дуже спотворене і майже перетворилося на симулякр.

Для оформлення й підпису я отримав проект договору між нашим університетом (ХНУ) і ДФФД, де фонд фігурував як замовник, а університет — виконавець. Уже сам факт, що є замовник і виконавець, певним чином свідчить, що це — не грант, а звичайний договір, який у просторіччі називається "госпдоговір" на виконання "госптеми" (назви закріпилися ще з радянських часів). Окрім того, наш проект включав також участь наукової установи (ХФТІ), для чого оформлявся договір підряду між ХФТІ і ХНУ. (Тобто для досліджень чорних дір і космології використовувалася та ж форма, що й, скажімо, для будівництва корівника).

Природа документа підтверджується і суто формально, у т.зв. коді ККДБ 25010100 "плата за послуги, що надаються бюджетною установою згідно з їх основною діяльністю" (що саме типово для госпдоговору). Тим часом на першій же сторінці договору говорилося про необхідність вказувати при публікаціях грантову підтримку з боку ДФФД (саме така підтримка і є сенсом діяльності ДФФД). Таким чином, між змістом і формою виявилася непримиренна суперечність.

Якби це були незначні формальні деталі, про які вчені могли б і не знати, не варто було б на них звертати увагу. Але вони проявилися саме в діяльності вчених, і дуже болісно, одразу, як мінімум, у двох аспектах.

Закордонні поїздки. У постанові Кабміну №710 від 11.10.2016 р. є пункт 20, у якому йдеться про необхідність погоджувати такі поїздки (якщо вони оплачуються грішми України) з відповідним начальством (у даному разі це МОН). Отримання таких дозволів, навіть без жодних заперечень із боку адміністрації МОН, перетворює поїздки на конференції на болісну процедуру з неясним результатом. Справді, спочатку потрібно оформити пакет документів в університеті, потім у визначені терміни (за два тижні, за нинішніми нормами) відправити його в МОН і встигнути отримати назад. Якщо ж є якісь неясності (наприклад, вирішується питання часткового фінансування оргкомітетом; фінансування з боку України прийшло напередодні конференції тощо), шансів на поїздку залишається мало. Але візьмімо навіть найсприятливіший варіант: усе робиться завчасно, і документи встигають оформити, залишається головне питання: з якого дива організація (МОН), яка не є стороною договору, втручається у відносини між дослідниками і ДФФД? Абсурд!

Однак у зазначеній вище постанові №710 (в тому ж п. 20) є примітка, з якої випливає, що в разі отримання гранту одержувати такі дозволи нема необхідності. Тобто проблема вирішується розчерком пера. (Що, звісно, не скасовує абсурдності ситуації у випадку з договором, але це вже інше питання).

Звітність. У договорі є пункт "Порядок здачі та приймання роботи", що саме собою зайвий раз демонструє: це — ніякий не грант, а саме госпдоговір. (Як можна "здати" або "прийняти" дослідження з термодинаміки чорних дір?) Ось лише частина документів, які треба подавати щороку: витяг з протоколу засідання наукової ради Виконавця з висновком про відповідність виконаної роботи Технічному завданню; Акт інвентаризації матеріальних цінностей та створеної продукції за договором з додатками; у разі залучення співвиконавця: копії договору з додатками, анотованого звіту, кошторису фактичних витрат, Акту здачі-приймання роботи; довідка про наукові публікацій, тези доповідей; витяг з протоколу засідання наукової ради Виконавця, з висновком про відповідність виконаної роботи Технічному завданню.

Ця громіздка й нікому не потрібна звітність абсолютно не характерна для реальних грантів. Зате вона є типовою ознакою госпдоговору, які укладали ще за радянських часів. Мені довелося навіть спеціально витратити частину грошей проекту (й так зовсім невеликих) на те, щоб узяти студента, який займатиметься оформленням. Причому я поставив у плані тільки один етап (аж до кінця року), щоб проходити через ці тернії лише раз на рік. Та оскільки гроші виділяють за три місяці до закінчення етапу, то в результаті доводиться чекати їх до жовтня. Тобто чим менше мучишся з оформленням паперів, тим довше чекаєш грошей. (Це, мабуть, щось каже про систему цінностей, закладених у цій системі).

Дозволю собі самоцитування. "Науці загрожують як аномально мале фінансування, так і неадекватні бюрократичні перепони. А коли це поєднується, то таке поєднання може її просто добити" ("Не так страшне безгрошів'я...", DT.UA № 35 от 25.09.2015).

То що ж робити? Проблема цілком вирішувана, причому для цього не потрібні фінансові вкладення. Достатньо доброї волі з боку керівництва ДФФД, яке повинно виправити помилки. Слід присвоїти грантам адекватний код ККДБ 25020100 "Благодійні внески, гранти та дарунки" й усунути формальну суперечність між змістом і формою. Правила оформлення заявок та звітів теж мають бути спрощені й приведені у відповідність до практики грантів, а не госпдоговору (які грантами тільки прикидаються). Причому це потрібно зробити негайно, оскільки на початку наступного року, як завжди, очікується прийняття фінансування нових проектів та продовження діючих. Невеликі зміни в умовах цілком здатні різко знизити непродуктивні витрати часу та нервів вчених і дати грантоотримувачам можливість зосередитися на виконанні проектів, які вони виграли, а не на оформленні нікому не потрібних паперів.

Якщо Україна реально хоче стати по-справжньому європейською країною, це має проявитися і в організації науки. Замість євроімітації мусить нарешті реально запрацювати система фінансування фундаментальної науки, прийнята в європейських країнах.

https://dt.ua/SCIENCE/pid-maskoyu-grantu-292885_.html

Далі...

Для кого держпідтримка?

Держпрограма підтримки садівництва виявилася прихильною тільки до великих аграріїв-садівників.

Нинішнього року підтримці садівництва і ягідництва аграрні чиновники й урядовці приділили, на перший погляд, пильну увагу.

Для виконання цієї держпрограми в державному бюджеті-2018 було передбачено 300 млн грн. З-поміж решти аграрних програм попит на неї — підвищений. Адже, за даними Міністерства аграрної політики і продовольства, на 14 вересня нинішнього року фактичні виплати за цією програмою становили 73,1 млн грн, а заявок надійшло на 484 млн грн. Прем'єр-міністр Володимир Гройсман недавно запевнив аграріїв, що частину заявок буде відсіяно, а якщо таки забракне коштів, щоб задовольнити обґрунтовані заявки, то кошти на підтримку садівництва перекинуть з інших аграрних програм.

Отож держава зобов'язалася відшкодовувати садівникам до 80% вартості саджанців плодово-ягідних культур, винограду і хмелю мінус ПДВ. Але що реально криється за цією підтримкою? Саджанці мають бути внесені до державного Реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, і сертифіковані. Тоді як на неорганізованому ринку аграрій може купити саджанці, як мінімум, на 40–50% дешевші. Що він і робить. І вже не має права на отримання цієї допомоги.

Крім відшкодування витрат на саджанці, держава має компенсувати ще й будівництво холодильників із регульованим газовим середовищем для зберігання столових сортів виноградів та плодів власного виробництва ємністю від 500 тонн і придбання ліній товарної обробки плодів. Проте поставлено вимогу — претендент на цю підтримку мусив подавати фінансову звітність упродовж трьох років, що його річний урожай становить не менше 500 тонн плодів. А це означає, що, при середній врожайності плодоягідних кісткових культур у 2017 р., наприклад, на Тернопіллі 122 центнери з гектара, аграрій повинен мати сад площею понад 40 га, тобто бути сільгосппідприємством хоча б середньої величини. А, за інформацією асоціації "Укрсадпром", переважна більшість виробників фруктів в Україні — це невеликі господарства, які мають в обробітку до 600 га землі і вирощують до 10 га садів… Тож держпідтримка від нинішнього уряду розрахована, очевидно, на великі господарства, яким вона не особливо потрібна.

Та навіть коли суб'єкт господарювання відповідає зазначеним параметрам, він не поспішає шикуватися в чергу по отримання державних коштів. Бо знає, що нікуди не сховається від пильного ока контролюючих і правоохоронних органів — Держпродспоживслужби, Держаудитслужби, департаменту захисту економіки Нацполіції, СБУ. А кожне їхнє навідування — це додаткові витрати для сільгосппідприємства…

З наведених вище причин в отриманні відшкодування відмовлено одному невеликому, середньостатистичному аграрію з Кременецького району на Тернопіллі. А велике фермерське господарство "Гадз" у тій-таки області, подавши заявку на відшкодування, згодом відмовилося надавати пакет документів. У розмові зі мною його керівництво не деталізує, чому так вчинило. То для кого розрекламована держпідтримка садівництва у 2018 році?

Садівництво і ягідництво в Україні розвивається за рахунок власних зусиль та ресурсів. Але цей шлях — мученицький. Торік, за даними асоціації "Укрсадпром", обсяги виробництва плодово-ягідних культур скоротилися більш як на четвертину — з 2,1 млн тонн (у 2016-му) до 1,6 млн тонн (статистики за 2018-й ще немає). Оскільки ж основна культура цієї галузі — яблука, то через заморозки навесні минулого року їх урожай знизився на понад 400 тис. тонн.

Структура вирощеного врожаю фруктів в Україні приблизно така: 25% його реалізовується за схемою "із саду — на прилавок", а 45% спрямовується на зберігання, щоб надалі реалізувати плоди та ягоди на внутрішньому ринку або відправити їх на експорт. Навіть у невеликій Тернопільській області дедалі більше аграріїв орієнтуються на вирощування столових сортів яблук. Вони неодноразово бували в Європі, де запозичували сучасні технології зберігання фруктів. Тому не дивно, що в цьому регіоні вже діють 22 фруктосховища сумарною місткістю до 8 тис. тонн плодів.

Проте в Україні в царині зберігання плодів нікуди не зникли ключові проблеми. Бо коли, за інформацією асоціації "Укрсадпром", для догляду за садами третина садівничих господарств повністю забезпечена тракторами, автомобілями-оприскувачами, а решта — забезпечена цією технікою в середньому на 80%, то з потужностями для зберігання справи геть кепські. Фруктосховища мають лише трохи більше половини господарств, які плекають сади, а холодильні камери з регульованим газовим середовищем — аж… кожне третє. На превеликий жаль, придбати обладнання для зберігання плодів і ягід в Україні можуть дозволити собі середні та великі підприємства А з придбанням холодильників у невеликих сільгосппідприємствах, фермерських господарствах виникають чималі проблеми. Днями малі фермери вдарили на сполох, що вирощування яблук пізніх сортів стало для них украй збитковим. Адже, не маючи холодильників для зберігання плодів, вони змушені продавати яблука як некондиційні, на соковий концентрат по 0,04–0,05 дол. за кілограм (1,12–1,14 грн/кг) на переробні підприємства. А такі низькі закупівельні ціни навіть не покривають витрат на збирання і транспортування яблук до переробників.

В експорті фруктів з України на зовнішні ринки оптимізм неприродно поєднується з песимізмом. За даними Державної служби статистики, за результатами першого півріччя 2018 р., порівняно з аналогічним періодом 2017-го, вчетверо зросли обсяги експорту яблук і груш — із 6 до 24 тис. тонн, експорт волоських горіхів зріс менше — з 12 до 19 тис. тонн. Проте ця статистика сповнена й сумних ноток: поставки за кордон заморожених ягід зменшилися за цей період — із 17 до 14 тис. тонн.

Найбільша гордість українських експортерів фруктів — яблука, які користуються попитом більш ніж у 50 країнах світу. Їхня експортна ціна вже становить 280–300 дол. за тонну. Та якщо ці яблука переробити в Україні й відправити на експорт продукт переробки, то фінансовий результат буде переконливішим. Бо, наприклад, торік було експортовано 60 тис. тонн яблучного концентрату, і коштував він уже не дві-три сотні доларів за тонну, а 1100 доларів. І ось тут приховуються далеко не використані можливості для української харчової галузі.

Як свідчить статистика, останніми роками лише третина врожаю плодів та ягід — у межах 400 тис. тонн на рік — була спрямована на переробку. Тішить, що її обсяги помалу зростають. Наприклад, торік в Україні яблучного соку було вироблено 84,9 тис. тонн, що майже на 6 тис. тонн більше, ніж року попереднього. Зросло й виробництво ферментованих напоїв (у тому числі сидру) — майже на 160 тис. декалітрів. Зате іншої плодово-ягідної продукції — джемів, варення, мармеладу — у 2017 р. було зварено майже на 9 тис. тонн менше (загалом 40,9 тис. тонн), ніж у 2016 р. Ця остання ніша, переважно через різке подорожчання вартості газу, якого вимагає у значних обсягах технологія термічної обробки для цього виду виробництва, залишається далеко не заповненою.

Тому реанімована нинішнього року державна програма підтримки садівництва, як і багато інших програм, виявилася прихильною до великих аграріїв-садівників, які й так мають чималі площі садів і значні потужності для зберігання плодів. Та — головне — обзавелися "дахом" у Мінагрополітики, Кабміні, адміністрації президента, і їх не перевіряють на використання коштів держпідтримки. Решта ж, на їхню думку, взагалі дрібниці.

https://dt.ua/business/dlya-kogo-derzhpidtrimka-292893_.html

Далі...

Правовий інституціоналізм — золотий ключик до сталого розвитку

Правовий інституціоналізм широко практикується в країнах ЄС із середини ХХ століття. 

В умовах євроінтеграції постало питання про широке формування відповідних процесів і в Україні. Для правового поля нашої країни традиційним є застосування юридичного позитивізму в регулюванні суспільних відносин. Це означає, що вони регулюються нормами права, починаючи із законодавчих і закінчуючи різноманітними локальними правовими нормами. Така традиція континентального права має свою цінність. Але все добре в міру. Під надмірним традиціоналізмом суспільні відносини костеніють, накопичуються протиріччя, що призводить до формування асоціальних практик, соціальних вибухів тощо. Тому нормативізм має врівноважуватися динамічним "живим правом", яке крокує в ногу з розвитком суспільних відносин, вчасно корегуючи вади правових норм і спрямовуючи розвиток нормативної бази у необхідне русло. Формування такого права забезпечується правовим інституціоналізмом.

Про переваги міжгалузевого знання зараз говорять повсюдно, й це не випадково, бо настав час "великих синтезів". Ми довго йшли шляхом диференціації у регулюванні суспільних відносин, в епоху постмодерну "розпад" досягнув критичної позначки, й регулятори рушили в зворотному напрямку.

У процесі цього руху формується уніфіковане міжгалузеве знання, що знаходить відображення в нових галузях права. До таких галузей належить і господарське право, що розвивається на стику економіки і права, при цьому на стику різних галузей права. Правовий інституціоналізм у господарському праві відкриває нову сторінку. Це новий, сучасний період у його розвитку.

Вихід за межі традиційного юридичного позитивізму і переведення досліджень у площину правового інституціоналізму дасть змогу виявляти в реальних спільнотах інститути правового типу, інші соціальні інститути приводити у відповідність із правом, забезпечуючи практичну реалізацію верховенства права і побудову соціальної правової держави. Тобто вирішувати злободенні питання сучасності.

У загальних рисах вітчизняна правова інституційна теорія передбачає сходження від юридичного позитивізму до правового інституціоналізму, ставить у центр права не закон, а передбачені Конституцією України та міжнародними документами права і свободи людини і громадянина, які по суті в їх збалансованому вигляді і складають право. Цього права має дотримуватися держава і всі інші суб'єкти правових відносин. Закон є лише одним із джерел права, так само як і держава є лише одним із інститутів громадянського суспільства.

Кожен з носіїв інтересів має волю для реалізації свого інтересу — має право, з яким держава повинна рахуватися. Закон має підлегле положення перед правом, так само як держава перед громадянським суспільством — Українським народом. Збалансування конституційних прав і свобод в Україні — головний обов'язок держави. Для цього вона застосовує такі важелі, як законотворчість і правосуддя, та має забезпечити громадський контроль за їх здійсненням насамперед у вигляді громадських судів з прав людини.

Налагодження дієвої системи громадських судів — справа громадянського суспільства. Цю справу могла би взяти під свій контроль Дорадча група з питань сталого розвитку української сторони, яка має бути створена в Україні згідно зі статтею 299 Угоди про асоціацію з ЄС. Державні органи не мають права втручатися в цей процес більше, ніж сприяти його просуванню на основі теорії послуг. Це має протидіяти переливанню державної корупції у громадський сектор і зрощенню цих гілок влади в Україні, які мають зберігати незалежність одна від одної, аби забезпечувався баланс.

Врешті-решт, кожен ключовий учасник суспільних відносин розглядається як правовий інститут. Він уособлює сукупність прав усіх учасників відносин із ним, які беруть участь у його функціонуванні. З правом кожного з них слід рахуватися при прийнятті рішень. Це контролюється як гарантованою участю у прийнятті рішень, так і громадськими судами через їх вплив на правотворчість. Органи державної влади зобов'язані узагальнювати практику громадських судів і враховувати її у законотворчості та правосудді.

Широке впровадження правового інституціонального підходу дасть можливість підняти правовий розвиток суспільних відносин в Україні на новий рівень, сприятиме подоланню корупції, становленню незалежної судової влади, вирішенню інших проблем правового інституціонального характеру. Передусім завдяки тому, що він передбачає участь різних носіїв інтересів у правотворенні як на рівні підприємств, так і на рівні міст, регіонів, кластерів, інших інститутів найрізноманітніших їх видів.

З його застосуванням можна розглядати також правове регулювання міжнародних відносин, що особливо актуалізується в умовах стрімкої глобалізації. Доцільним є його застосування при здійсненні імплементації Угоди про асоціацію Україна—ЄС, формуванні і розвитку інститутів громадянського суспільства, що важливо для організації виявлення, узгодження і реалізації суспільних інтересів української сторони, узгодження їх з європейською стороною тощо.

На Дорадчу групу з питань сталого розвитку з точки зору забезпечення впровадження правового інституційного підходу в юридичну практику України покладаються особливі надії. Зараз вона перебуває на стадії формування, її створення передбачено статтею 299 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС з метою надання рекомендацій щодо імплементації глави 13 "Торгівля та сталий розвиток" цієї Угоди. При цьому важливим є створення і розбудова Дорадчої групи саме як незалежної інституції. Відстояти незалежність Дорадчої групи — це наш обов'язок перед європейською стороною і наш шанс на переведення відносин з державою у конструктивне русло.

У цій частині співробітництва з ЄС євроінтеграційна політика України здійснюється повільно та з відставанням. Адже перше засідання спільного форуму діалогу громадянського суспільства планувалося провести в Києві ще в листопаді 2016 року. Взагалі передбачаються щорічні спільні зустрічі в Брюсселі чи Україні. Крім того, для повного використання цього механізму потрібні певні міжсесійні роботи. Першу Дорадчу групу в Україні було започатковано навесні минулого року, а 29–30 травня 2017-го Дорадча група вже презентувала себе європейській спільноті, взявши участь у Першому Форумі громадянського суспільства у Брюсселі. Натомість з боку державних органів цю ініціативу громадянського суспільства було проігноровано, що викликало нерозуміння і занепокоєння.

З ініціативи державних органів цього року розпочато формування іншої дорадчої групи, з цією метою було передбачено утворення консультативно-дорадчого органу для забезпечення узгоджених дій органів державної влади та громадянського суспільства. Однак узгоджених дій органів державної влади та громадянського суспільства у справі створення і розбудови Дорадчої групи, навпаки, потрібно уникати. Це є прямим порушення пункту 2 статті 299 Угоди щодо незалежного від держави та її органів складу Дорадчої групи.

За даними Групи розвитку Організації Об'єднаних Націй (UNDG, 2013), громадянське суспільство має великий вплив на розвиток Цілей сталого розвитку. Громадянське суспільство має відігравати вирішальну роль у посередництві у розробці політики визначення пріоритетів розвитку, пропонуючи практичні рішення та політичні можливості, критикуючи непрактичну або проблемну політику (UNDP, 2014). Роль Комісії ЄС полягає у забезпеченні того, щоб склад групи відповідав положенням Угоди і група мала керований розмір.

У Євросоюзі Дорадча група створюється для діалогу з урядом у порядку самоорганізації. Тому вона має бути незалежною, критерії формування групи експерти визначають самостійно. Достатньо навіть інтересу для того, щоб започаткувати процес мобілізації досвідчених експертів для забезпечення сталого розвитку.

Тому відсутні підстави для ігнорування започаткованої в 2017 році Дорадчої групи. Вона формувалася з урахуванням критеріїв, застосованих при формуванні Дорадчої групи європейської сторони EU Civil Society Advisory Group on the EU-Ukraine trade agreement, відкрита до діалогу і вступу нових членів. Непереконливим є посилання на відсутність належного правового підґрунтя для її створення, адже у створення Платформи громадянського суспільства української сторони уряд не втручався.

Розгортання широкого фронту формування правових інститутів під контролем Дорадчої групи, яка організаційно спрямована на забезпечення сталого розвитку України, має неабияке і навіть ключове значення. Ініціація і супровід процесу створення Дорадчої групи з боку державних органів викликають певні сумніви. Тому було б незайвим продовжити розвиток започаткованої 2017 року у порядку самоорганізації громадянського суспільства першої Дорадчої групи як альтернативного проекту. А європейській стороні — підходити до вибудовування відносин із ними на конкурентній основі, адже принцип конкуренції у сучасному світі ще не втратив свого сенсу.

Особливо слід підкреслити ту чи не найважливішу роль, яка відводиться науковим дослідженням у справі формування правових інститутів з тим, щоб було забезпечено їх відповідність традиційним моральним засадам суспільства і вимогам стійкого суспільного розвитку. Це має стати одним із першочергових напрямів організаційної діяльності Дорадчої групи.

Моральні засади суспільства — ключовий напрям наукових досліджень на перспективу, необхідна річ у справі розвитку правового інституціоналізму в Україні. Їх врахування у правозастосуванні передбачено Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами. Однак ця категорія потребує формалізації, аби звести до одного знаменника різноманітні уявлення про справедливість, добросовісність, розумність тощо.

Людина від людини різниться. Звичайно, почуття справедливості є у кожного з нас, але воно буває адекватним лише у призмі таких почуттів, як честь і гідність, які корелюють із совістю. Вони ж не завжди проглядають крізь товщу корупційних нашарувань та й узагалі звичайних людських слабостей. Саме тому у кожного своя правда і своє уявлення про справедливість. Тоді як істинна правда одна. Щоби дослухатися її, важливою є думка достойних людей, акумульована у рамках роботи спеціальних органів — не лише держави, а й громадянського суспільства. Потрібне формування у нагальному порядку не лише громадських судів з прав людини, а й рад доброчесності за участі поважних представників релігійних громад різних конфесій тощо.

Саме на терені моральних засад суспільства можливе напрацювання та надання правового значення таким поняттям, як захист більш слабкої сторони для забезпечення рівності, починаючи з корінного населення України, яке пригноблювалося століттями, тільки-но здобуло державну незалежність, та ще має здолати шлях до духовної свободи, у тому числі від гніту іноземних культур, до ментальних глибин, що визначають національну ідентичність.

Спільна праця всіх інститутів громадянського суспільства над моральними засадами суспільства здатна повернути нашому народу реальне відчуття української національної ідеї — "земля і воля" як поєднання матеріального і духовного начал в українському менталітеті.

Можна висловити жаль з приводу того, що в правових дослідженнях практично не приділяється уваги дослідженню проблем прояву милосердя в праві. Тут можна вести мову про захист більш слабкої сторони у правовідносинах, диференційований підхід залежно від потреби в захисті, право на справедливу рівну свободу і на компенсацію її нестачі, про інші правові форми прояву милосердя у праві, а також правові засоби його заохочення.

Хочеться сподіватися, що в міжнародних програмах наукових досліджень, спрямованих на підтримку інноваційних розробок, до числа яких належать проекти, пов'язані з дослідженням питань сталого розвитку, знайдеться місце подібним проектам.

https://dt.ua/macrolevel/pravoviy-institucionalizm-zolotiy-klyuchik-do-stalogo-rozvitku-292896_.html

Далі...

Земельна реформа: від ризиків до переваг

Останнім часом в українському суспільстві активно обговорюється проблема ринку земель сільськогосподарського призначення.



Певні сили навіть вдаються до спроб узаконити порядок, який допоміг би в майбутньому сконцентрувати землю в руках великих землевласників. Але таке вирішення проблеми, на наше переконання, призведе до обезземелення селян та остаточного розорення українських сіл.

Українське село створює продовольчий достаток у країні, з кожним роком збільшує її експортний потенціал, Але село це не просто виробництво, це — спосіб життя близько 13 мільйонів громадян, те середовище, в якому формуються особливості України як держави.

За радянських часів село не могло забезпечити ту велику країну продовольством і сировиною для певних галузей промисловості. Тому ще за часів "горбачовської перебудови" розпочалося, але не завершилося реформування сільського господарства.

Уже після здобуття Україною незалежності реформування сільського господарства передбачало розпаювання і приватизацію землі та створення на селі ринкових форм господарювання. Землю розподіляли лише між тими, хто на момент прийняття указу працював у сільському господарстві, і пенсіонерами, які до виходу на пенсію були зайняті в цій галузі.

Для обробітку своїх земельних паїв більшість селян не мали достатньої кількості сільськогосподарської техніки та через безгрошів'я не могли її придбати, а через пенсійний вік — і працювати на землі. Також не було доступу до дешевих кредитів, а належної допомоги від держави, навіть з прогнозування й інформування про ринки збуту виробленої продукції, селяни не отримали. За таких умов запроваджувати ринок землі сільськогосподарського призначення було неможливо, бо він узагалі залишив би селян без землі. Тому до 2005 року було накладено мораторій на купівлю-продаж цієї землі.

Більшість селян свої паї передали в оренду агрохолдингам і великим орендарям. Але їх господарювання на землі спрямоване на отримання максимального зиску, а не на соціально-економічний розвиток українських сіл. Вони зазвичай не ведуть багатогалузевого сільського господарства (хоча усі галузі сільського господарства — рослинництво, тваринництво, включаючи бджолярство, — взаємопов'язані і взаємозалежні), а переважно займаються вирощуванням обмеженої кількості найвигідніших культур. При цьому агрохолдинги застосовують потужну техніку, яка руйнує структуру і родючість ґрунту, перенасичують його мінеральними добривами та засобами захисту рослин, дуже часто не дотримуються сівозмін, обходяться мінімальною кількістю робочої сили. Відсутність робочих місць призвела до посилення відпливу сільського населення у міста та за кордон.

Унаслідок такого реформування впродовж останніх десятиріч українське село зазнало значних втрат. За роки незалежності України з її мапи щезло понад 400 сіл і селищ, а в багатьох селах залишилися лічені жителі, як правило, пенсіонери. І якщо цього процесу руйнації не зупинити, Україна втратить свою самобутність, великий пласт тисячолітньої культури.

Та оскільки проведене реформування земельних відносин зазнало невдачі, Україні необхідне не завершення провальної земельної реформи, а нова реформа як така. Передусім потрібно правильно вирішити питання зі скасуванням мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення та переходом до запровадження ринку землі. Ключем до вирішення проблеми ринку землі в Україні має бути чітке визначення власника та користувача землі, а також порядку встановлення її науково обґрунтованої ціни.

Запровадження вільного обігу земель сільськогосподарського призначення в тому вигляді, який пропонується владою, на сьогодні не дасть очікуваних результатів.

Взяте свого часу на озброєння гасло "Фермер нас нагодує!", як показав уже минулий досвід, позитивних результатів не дало, в сучасних українських реаліях курс на широке заснування фермерських господарств не приводить до фермерського буму. Праця хлібороба важка. А якщо фермер займається тваринництвом (а без нього ефективне господарювання на землі неможливе), то він буде рабом свого господарства, щоденно працюючи з ранку до ночі, без вихідних і відпусток. А тому охочих стати фермерами небагато. Визнаймо, що на селі сьогодні бажаючих продати землю більше, ніж тих, хто має достатні кошти для придбання навіть невеликої земельної ділянки. Через це ціни на землю будуть низькими, і із застосуванням різних тіньових схем українська земля знову опиниться в руках латифундистів та іноземців.

Цілком підтримую позицію тих авторів, які вважають, що землі сільськогосподарського призначення — національний капітал, тож не повинні перебувати в руках нерезидентів хоча б протягом найближчих десятиліть, бо саме власники землі визначатимуть подальшу долю нашої держави.

Здійсненню нової земельної реформи сприятиме Закон України "Про Державний земельний кадастр", який визначає Держземкадастр як єдину державну геоінформаційну систему відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їхнє цільове призначення, обмеження у використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їхню оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Відомості кадастру заносяться в електронну публічну кадастрову карту. Складання земельного кадастру — дуже складна, тривала і дорога, але дуже потрібна для ринку землі справа. Але її ще не завершено. Окрім цього, ще не повністю сформовано Реєстр прав на земельні ділянки. До цього часу далеко не всі земельні паї винесено в натурі, а тому їхні власники поки що не отримали державних актів на право власності на земельні ділянки. Без завершення зазначених робіт не всі власники земельних паїв зможуть брати участь у ринку землі.

На наше переконання, за зазначених вище умов нову земельну реформу в Україні слід провести з дотриманням певних положень. Зокрема, розпочати треба із визнання землі державною власністю, що полегшить у разі необхідності вилучення землі для державних потреб. У державній власності повністю чи частково земля перебуває у багатьох, навіть успішних країнах.

Право обліку земель і розпорядження ними доцільно передати сільським громадам в особі органів місцевої влади. Частину цих земель потрібно залишати у резерві сільської громади для використання на непередбачені потреби (наприклад, компенсації вилучених у членів громади ділянок на державні або місцеві потреби і т.ін.). Ці зарезервовані землі органи місцевої влади можуть здавати у короткострокову оренду.

Є доцільність у запровадженні інституту довічної оренди землі тими громадянами України, які її особисто оброблятимуть. Для селянина право довічного користування землею і отримання доходу від її використання не так уже й відрізнятиметься від права власності на землю. Головне, що він зможе нею користуватися й розпоряджатися (передавати право довічної оренди у спадок чи у заставу кредиту, дарувати, продавати через Земельний банк тощо).

З метою прискорення процесу реформи видані селянам державні акти на право власності на землю у законодавчому порядку оголошуються актами про право довічної оренди цієї ж землі. За наступної операції з землею уже новому орендареві видаватиметься державний акт на право довічної оренди землі.

Зважаючи на переваги великих господарств, основною формою господарювання на селі мають бути кооперативи, але власникам земельних паїв, які бажають вести фермерське господарство, слід надати таке право. Сільський кооператив краще, ніж агрохолдинги, перейматиметься проблемами свого села. Про це свідчить досвід тих сіл, де не розікрали колгоспів, а зберегли великі господарства, реформувавши їх у різні організаційні форми (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і т.ін.).

Договори агрохолдингів і великих орендарів з власниками паїв потрібно визнати недійсними з певного часу (наприклад, через два-три роки), щоб вони могли окупити здійснені ними витрати на покращення землі, якщо вони були. При цьому ліквідовувати агрохолдинги необхідно поступово, щоб не підірвати експортного потенціалу країни. Недоцільно ліквідовувати агрохолдинги і великих орендарів, які в селах ведуть багатогалузеве господарство, ефективно використовують землю, забезпечують зайнятість селян і турбуються про розвиток сіл (таких мало, але вони є). Слід зважати й на те, чи є в даному селі достатньо охочих господарювати на землі.

За агрохолдингами доцільно залишити функцію зернотрейдерства з регулюванням державою протягом кількох років мінімальних закупівельних цін на продукцію сільського господарства і максимальних внутрішніх роздрібних цін на продовольство. Адже це ненормально, коли, наприклад, зараз ціни на пшоно подекуди стали вищі від цін на імпортований рис. У подальшому конкуренцію зернотрейдерам мають скласти асоціації с/г господарств.

Власники земельних паїв, які не можуть чи не бажають обробляти землю, можуть своє право довічної оренди передати як пай чи продати сільському кооперативу або продати через Земельний банк будь-якому члену сільської громади чи особі, яка переселяється на територію громади для ведення сільського господарства.

Площа орендованої землі має обмежуватися з урахуванням забезпечення регіону землями сільськогосподарського призначення, здатності дотримуватися фермерським селянським господарством науково обґрунтованих сівозмін та обробляти землю самостійно і лише з можливістю тимчасового залучення сторонньої робочої сили для виконання сезонних робіт.

За позовом виконавчого органу громади на підставі рішення суду позбавляються права довічної оренди орендарі, які не по-господарськи ставляться до землі, з виплатою їм її вартості у випадках, коли вони отримали землю в довічну оренду шляхом обміну державного акта на право власності на акт передачі землі в довічну оренду.

Доцільним також є запровадження обов'язкового страхування орендарями нерухомого майна і майбутнього урожаю, охоплення селян членством у кредитних спілках і відновлення діяльності Державного земельного банку України, поклавши на нього функції надання іпотечних кредитів на придбання землі, сільськогосподарської техніки та на будівництво виробничих приміщень, а також проведення відкритих аукціонів з купівлі-продажу земельних ділянок.

Крім того, перерозподілу земель на користь ефективного власника повинен сприяти земельний податок, величина якого має бути фіксованою і залежати не від фактичного доходу сільгоспвиробника, а від нормативного доходу, тобто такого, який можна одержати на кожній конкретній земельній ділянці за умов дотримання певного стандарту господарювання.

Навряд чи запропонована нами реформа повторюватиме земельні реформи в інших країнах. Але кожна країна при здійсненні реформ поряд із використанням досвіду інших держав має враховувати власні особливості.

https://dt.ua/macrolevel/zemelna-reforma-vid-rizikiv-do-perevag-292904_.html

Далі...

Прес-конференція: "Вирубка лісів - державний екологічний тероризм"

07.11.18 13:00  

7 листопада 2018 року, о 13:00 в прес-центрі інформаційного агентства "Українські Новини" відбудеться прес-конференція на тему: "Вирубка лісів - державний екологічний тероризм".

Організатор: Рух національного розвитку "Єдина Сила".

Спікери: лідери руху "Єдина Сила", громадські активісти Житомирщини та Закарпаття.

За останні п'ятнадцять років Україна вже втратила третину лісових насаджень. Масові вирубки дерев, це не просто знищення лісів – це втрата унікальної екосистеми нашої країни, яку відтворити вже неможливо.

Знищення лісів - це тяжкий екологічний злочин, який призвів до катастрофічних наслідків, які відчують навіть наступні покоління. Країна стала заручником окремої групи людей, які сколотили шалені статки в результаті такої злочинної діяльності, а державні органи, які б мали запобігати таким явищам, бездіють.

Під час події учасники звернуть увагу на те, що Державне агентство лісових ресурсів України через мережу підпорядкованих лісгоспів безкарно здійснює, за даними ДФС, до 90% вирубки лісів та експортних операцій із деревиною, і це незважаючи на діючий мораторій на вивіз за кордон деревини у необробленому вигляді. Митниця забезпечує експорт ділової деревини під виглядом дров або просто закриває очі на контрабанду, місцеві обласні державні адміністрації "в долі" і не звертають уваги на потоки скарг місцевих жителів, правоохоронці замість протидії злочинності, навпаки стоять на захисті порушників, Міністерство екології покриває своїм мовчанням цю проблему.

На громадських активістів, які протидіють злочинам, місцевими правоохоронними органами та криміналітетом здійснюється насильницький тиск.

Акредитація журналістів: (+38050) 412 48 61 або press-centreun.un@ukr.net

Адреса прес-центру: ст. м. "Палац спорту", вул. Еспланадна, 20, 1 поверх.

https://ukranews.com/ua/news/593274-71118-1300-pres-konferenciya-vyrubka-lisiv-derzhavnyy-ekologichnyy-teroryzm

Далі...

На хабарі затримали черкаського майстра, що дозволяв рубати ліс. ВІДЕО

За майже сорок кубометрів «лісу» підприємець вимагав понад п'ятдесят тисяч гривень

ТРК ВіККА

Опубликовано: 2 нояб. 2018 г.

Співробітники Служби безпеки України викрили на незаконній вирубці та реалізації лісу посадовця держпідприємства «Черкаське військове лісництво».

Оперативники спецслужби встановили, що старший майстер лісу налагодив механізм отримання неправомірної вигоди від комерсантів за незаконну вирубку та вивезення цінних порід деревини. Співробітники спецслужби задокументували факт вимагання від підприємця понад п’ятдесяти тисяч гривень за відвантаження майже сорока кубометрів лісопродукції без укладання відповідних договорів та за заниженою вартістю.

Правоохоронці затримали зловмисника на території лісового господарства під час отримання всієї суми хабара.

Розпочато кримінальне провадження за ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України.
Вирішується питання щодо повідомлення затриманому про підозру у вчиненні злочину, обрання йому запобіжного заходу та відсторонення від посади.

Операція з викриття хабарника проводилась спільно з військовою прокуратурою Черкаського гарнізону.

Далі...

400 га лісу доглянули у ДП "Бібрський лісгоп"

У Бібрському лісгоспі тривають осінні роботи. Так, на 1 листопада лісівники підприємства вже закінчили догляди за лісовими культурами на площі понад 400 га. Ділянки, де це було потрібно, доповнили основними лісоутворюючими породами лісгоспу - крупномірними саджанцями дуба, бука, модрини. Загалом, лише доповнення провели на площі 80 га.

Зараз на підприємстві проводять оцінку роботи лісівників - інвентаризацію за поточний та попередні роки, а також вже розпочали підготовку до наступного року. Зокрема, в розсадниках підготували ґрунт та висіяли заготовлене насіння - тільки жолудя дуба звичайного посіяли понад 9 тонн. Готують ґрунт і під посадку лісових культур на наступний рік - на цьогорічних зрубах, де вже закінчили заготівлю деревини та очистили площу від порубкових решток лісівники підприємства вже підготували більше 20 га під посадку лісових культур. І поки сприятлива погода лісівники підприємства ще й проводять посадку лісових культур на цьогорічних зрубах - вже посадили 15 га нових лісів.

Тішить тенденція, що з кожним роком дедалі більше людей, окрім лісівників, хочуть зробити свій внесок у створення лісів. Посадити нові ліси на Перемишлянщині цієї осені забажали працівники райдержадміністрації, районної ради, громадські активісти та учні шкіл. Вони садили дуби в Суходільському лісництві поблизу с.Лани. Більше 30 людей, серед яких перша заступниця голови громадської ради при Львівському ОУЛМГ Наталія Писарчук, депутат Львівської обласної ради Василь Баран, керівництво Перемишлянської райдержадміністрації, районної ради, вчителі та учні Бібрської школи і працівники офісу лісгоспу та лісництва.

Перед тим, як посадити свій дубок учасники акції прослухали майстер-клас від інженера лісових культур Тараса Дмитраха про те, як правильно садити дерева і вже за кілька годин на місці похідного грабового насадження красувались рядки молодих дубочків, а на іншій частині ділянки - акуратно посіяні жолуді.

Головний лісничий ДП «Бібрський лісгосп»
Мирослав Пилипів

02-11-2018, 15:09

http://www.mediastar.net.ua/75353-400-ga-lsu-doglyanuli-u-dp-bbrskiy-lsgop.html

Далі...

СБУ виявила факт розкрадання деревини з військового держлісгоспу. ВІДЕО

Співробітники Служби безпеки України викрили на незаконній вирубці та реалізації лісу посадовця держпідприємства «Черкаське військове лісництво».

Оперативники спецслужби встановили, що старший майстер лісу налагодив механізм отримання неправомірної вигоди від комерсантів за незаконну вирубку та вивезення цінних порід деревини. Співробітники спецслужби задокументували факт вимагання від підприємця понад п’ятдесяти тисяч гривень за відвантаження майже сорока кубометрів лісопродукції без укладання відповідних договорів та за заниженою вартістю.

Правоохоронці затримали зловмисника на території лісового господарства під час отримання всієї суми хабара.

Розпочато кримінальне провадження за ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України.

Вирішується питання щодо повідомлення затриманому про підозру у вчиненні злочину, обрання йому запобіжного заходу та відсторонення від посади.

Операція з викриття хабарника проводилась спільно з військовою прокуратурою Черкаського гарнізону.

За матеріалами прес-центру СБУ

02.11.2018 15:40
http://magnolia-tv.com/news/9434-sbu-viyavila-fakt-rozkradannya-derevini-z-viyskovogo-derzhlisgospu-video

Далі...