Держпрограма підтримки садівництва виявилася прихильною тільки до великих аграріїв-садівників.
Нинішнього року підтримці садівництва і ягідництва аграрні чиновники й урядовці приділили, на перший погляд, пильну увагу.
Для виконання цієї держпрограми в державному бюджеті-2018 було передбачено 300 млн грн. З-поміж решти аграрних програм попит на неї — підвищений. Адже, за даними Міністерства аграрної політики і продовольства, на 14 вересня нинішнього року фактичні виплати за цією програмою становили 73,1 млн грн, а заявок надійшло на 484 млн грн. Прем'єр-міністр Володимир Гройсман недавно запевнив аграріїв, що частину заявок буде відсіяно, а якщо таки забракне коштів, щоб задовольнити обґрунтовані заявки, то кошти на підтримку садівництва перекинуть з інших аграрних програм.
Отож держава зобов'язалася відшкодовувати садівникам до 80% вартості саджанців плодово-ягідних культур, винограду і хмелю мінус ПДВ. Але що реально криється за цією підтримкою? Саджанці мають бути внесені до державного Реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, і сертифіковані. Тоді як на неорганізованому ринку аграрій може купити саджанці, як мінімум, на 40–50% дешевші. Що він і робить. І вже не має права на отримання цієї допомоги.
Крім відшкодування витрат на саджанці, держава має компенсувати ще й будівництво холодильників із регульованим газовим середовищем для зберігання столових сортів виноградів та плодів власного виробництва ємністю від 500 тонн і придбання ліній товарної обробки плодів. Проте поставлено вимогу — претендент на цю підтримку мусив подавати фінансову звітність упродовж трьох років, що його річний урожай становить не менше 500 тонн плодів. А це означає, що, при середній врожайності плодоягідних кісткових культур у 2017 р., наприклад, на Тернопіллі 122 центнери з гектара, аграрій повинен мати сад площею понад 40 га, тобто бути сільгосппідприємством хоча б середньої величини. А, за інформацією асоціації "Укрсадпром", переважна більшість виробників фруктів в Україні — це невеликі господарства, які мають в обробітку до 600 га землі і вирощують до 10 га садів… Тож держпідтримка від нинішнього уряду розрахована, очевидно, на великі господарства, яким вона не особливо потрібна.
Та навіть коли суб'єкт господарювання відповідає зазначеним параметрам, він не поспішає шикуватися в чергу по отримання державних коштів. Бо знає, що нікуди не сховається від пильного ока контролюючих і правоохоронних органів — Держпродспоживслужби, Держаудитслужби, департаменту захисту економіки Нацполіції, СБУ. А кожне їхнє навідування — це додаткові витрати для сільгосппідприємства…
З наведених вище причин в отриманні відшкодування відмовлено одному невеликому, середньостатистичному аграрію з Кременецького району на Тернопіллі. А велике фермерське господарство "Гадз" у тій-таки області, подавши заявку на відшкодування, згодом відмовилося надавати пакет документів. У розмові зі мною його керівництво не деталізує, чому так вчинило. То для кого розрекламована держпідтримка садівництва у 2018 році?
Садівництво і ягідництво в Україні розвивається за рахунок власних зусиль та ресурсів. Але цей шлях — мученицький. Торік, за даними асоціації "Укрсадпром", обсяги виробництва плодово-ягідних культур скоротилися більш як на четвертину — з 2,1 млн тонн (у 2016-му) до 1,6 млн тонн (статистики за 2018-й ще немає). Оскільки ж основна культура цієї галузі — яблука, то через заморозки навесні минулого року їх урожай знизився на понад 400 тис. тонн.
Структура вирощеного врожаю фруктів в Україні приблизно така: 25% його реалізовується за схемою "із саду — на прилавок", а 45% спрямовується на зберігання, щоб надалі реалізувати плоди та ягоди на внутрішньому ринку або відправити їх на експорт. Навіть у невеликій Тернопільській області дедалі більше аграріїв орієнтуються на вирощування столових сортів яблук. Вони неодноразово бували в Європі, де запозичували сучасні технології зберігання фруктів. Тому не дивно, що в цьому регіоні вже діють 22 фруктосховища сумарною місткістю до 8 тис. тонн плодів.
Проте в Україні в царині зберігання плодів нікуди не зникли ключові проблеми. Бо коли, за інформацією асоціації "Укрсадпром", для догляду за садами третина садівничих господарств повністю забезпечена тракторами, автомобілями-оприскувачами, а решта — забезпечена цією технікою в середньому на 80%, то з потужностями для зберігання справи геть кепські. Фруктосховища мають лише трохи більше половини господарств, які плекають сади, а холодильні камери з регульованим газовим середовищем — аж… кожне третє. На превеликий жаль, придбати обладнання для зберігання плодів і ягід в Україні можуть дозволити собі середні та великі підприємства А з придбанням холодильників у невеликих сільгосппідприємствах, фермерських господарствах виникають чималі проблеми. Днями малі фермери вдарили на сполох, що вирощування яблук пізніх сортів стало для них украй збитковим. Адже, не маючи холодильників для зберігання плодів, вони змушені продавати яблука як некондиційні, на соковий концентрат по 0,04–0,05 дол. за кілограм (1,12–1,14 грн/кг) на переробні підприємства. А такі низькі закупівельні ціни навіть не покривають витрат на збирання і транспортування яблук до переробників.
В експорті фруктів з України на зовнішні ринки оптимізм неприродно поєднується з песимізмом. За даними Державної служби статистики, за результатами першого півріччя 2018 р., порівняно з аналогічним періодом 2017-го, вчетверо зросли обсяги експорту яблук і груш — із 6 до 24 тис. тонн, експорт волоських горіхів зріс менше — з 12 до 19 тис. тонн. Проте ця статистика сповнена й сумних ноток: поставки за кордон заморожених ягід зменшилися за цей період — із 17 до 14 тис. тонн.
Найбільша гордість українських експортерів фруктів — яблука, які користуються попитом більш ніж у 50 країнах світу. Їхня експортна ціна вже становить 280–300 дол. за тонну. Та якщо ці яблука переробити в Україні й відправити на експорт продукт переробки, то фінансовий результат буде переконливішим. Бо, наприклад, торік було експортовано 60 тис. тонн яблучного концентрату, і коштував він уже не дві-три сотні доларів за тонну, а 1100 доларів. І ось тут приховуються далеко не використані можливості для української харчової галузі.
Як свідчить статистика, останніми роками лише третина врожаю плодів та ягід — у межах 400 тис. тонн на рік — була спрямована на переробку. Тішить, що її обсяги помалу зростають. Наприклад, торік в Україні яблучного соку було вироблено 84,9 тис. тонн, що майже на 6 тис. тонн більше, ніж року попереднього. Зросло й виробництво ферментованих напоїв (у тому числі сидру) — майже на 160 тис. декалітрів. Зате іншої плодово-ягідної продукції — джемів, варення, мармеладу — у 2017 р. було зварено майже на 9 тис. тонн менше (загалом 40,9 тис. тонн), ніж у 2016 р. Ця остання ніша, переважно через різке подорожчання вартості газу, якого вимагає у значних обсягах технологія термічної обробки для цього виду виробництва, залишається далеко не заповненою.
Тому реанімована нинішнього року державна програма підтримки садівництва, як і багато інших програм, виявилася прихильною до великих аграріїв-садівників, які й так мають чималі площі садів і значні потужності для зберігання плодів. Та — головне — обзавелися "дахом" у Мінагрополітики, Кабміні, адміністрації президента, і їх не перевіряють на використання коштів держпідтримки. Решта ж, на їхню думку, взагалі дрібниці.
0 коммент.:
Дописати коментар