Правовий інституціоналізм широко практикується в країнах ЄС із середини ХХ століття.
В умовах євроінтеграції постало питання про широке формування відповідних процесів і в Україні. Для правового поля нашої країни традиційним є застосування юридичного позитивізму в регулюванні суспільних відносин. Це означає, що вони регулюються нормами права, починаючи із законодавчих і закінчуючи різноманітними локальними правовими нормами. Така традиція континентального права має свою цінність. Але все добре в міру. Під надмірним традиціоналізмом суспільні відносини костеніють, накопичуються протиріччя, що призводить до формування асоціальних практик, соціальних вибухів тощо. Тому нормативізм має врівноважуватися динамічним "живим правом", яке крокує в ногу з розвитком суспільних відносин, вчасно корегуючи вади правових норм і спрямовуючи розвиток нормативної бази у необхідне русло. Формування такого права забезпечується правовим інституціоналізмом.
Про переваги міжгалузевого знання зараз говорять повсюдно, й це не випадково, бо настав час "великих синтезів". Ми довго йшли шляхом диференціації у регулюванні суспільних відносин, в епоху постмодерну "розпад" досягнув критичної позначки, й регулятори рушили в зворотному напрямку.
У процесі цього руху формується уніфіковане міжгалузеве знання, що знаходить відображення в нових галузях права. До таких галузей належить і господарське право, що розвивається на стику економіки і права, при цьому на стику різних галузей права. Правовий інституціоналізм у господарському праві відкриває нову сторінку. Це новий, сучасний період у його розвитку.
Вихід за межі традиційного юридичного позитивізму і переведення досліджень у площину правового інституціоналізму дасть змогу виявляти в реальних спільнотах інститути правового типу, інші соціальні інститути приводити у відповідність із правом, забезпечуючи практичну реалізацію верховенства права і побудову соціальної правової держави. Тобто вирішувати злободенні питання сучасності.
У загальних рисах вітчизняна правова інституційна теорія передбачає сходження від юридичного позитивізму до правового інституціоналізму, ставить у центр права не закон, а передбачені Конституцією України та міжнародними документами права і свободи людини і громадянина, які по суті в їх збалансованому вигляді і складають право. Цього права має дотримуватися держава і всі інші суб'єкти правових відносин. Закон є лише одним із джерел права, так само як і держава є лише одним із інститутів громадянського суспільства.
Кожен з носіїв інтересів має волю для реалізації свого інтересу — має право, з яким держава повинна рахуватися. Закон має підлегле положення перед правом, так само як держава перед громадянським суспільством — Українським народом. Збалансування конституційних прав і свобод в Україні — головний обов'язок держави. Для цього вона застосовує такі важелі, як законотворчість і правосуддя, та має забезпечити громадський контроль за їх здійсненням насамперед у вигляді громадських судів з прав людини.
Налагодження дієвої системи громадських судів — справа громадянського суспільства. Цю справу могла би взяти під свій контроль Дорадча група з питань сталого розвитку української сторони, яка має бути створена в Україні згідно зі статтею 299 Угоди про асоціацію з ЄС. Державні органи не мають права втручатися в цей процес більше, ніж сприяти його просуванню на основі теорії послуг. Це має протидіяти переливанню державної корупції у громадський сектор і зрощенню цих гілок влади в Україні, які мають зберігати незалежність одна від одної, аби забезпечувався баланс.
Врешті-решт, кожен ключовий учасник суспільних відносин розглядається як правовий інститут. Він уособлює сукупність прав усіх учасників відносин із ним, які беруть участь у його функціонуванні. З правом кожного з них слід рахуватися при прийнятті рішень. Це контролюється як гарантованою участю у прийнятті рішень, так і громадськими судами через їх вплив на правотворчість. Органи державної влади зобов'язані узагальнювати практику громадських судів і враховувати її у законотворчості та правосудді.
Широке впровадження правового інституціонального підходу дасть можливість підняти правовий розвиток суспільних відносин в Україні на новий рівень, сприятиме подоланню корупції, становленню незалежної судової влади, вирішенню інших проблем правового інституціонального характеру. Передусім завдяки тому, що він передбачає участь різних носіїв інтересів у правотворенні як на рівні підприємств, так і на рівні міст, регіонів, кластерів, інших інститутів найрізноманітніших їх видів.
З його застосуванням можна розглядати також правове регулювання міжнародних відносин, що особливо актуалізується в умовах стрімкої глобалізації. Доцільним є його застосування при здійсненні імплементації Угоди про асоціацію Україна—ЄС, формуванні і розвитку інститутів громадянського суспільства, що важливо для організації виявлення, узгодження і реалізації суспільних інтересів української сторони, узгодження їх з європейською стороною тощо.
На Дорадчу групу з питань сталого розвитку з точки зору забезпечення впровадження правового інституційного підходу в юридичну практику України покладаються особливі надії. Зараз вона перебуває на стадії формування, її створення передбачено статтею 299 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС з метою надання рекомендацій щодо імплементації глави 13 "Торгівля та сталий розвиток" цієї Угоди. При цьому важливим є створення і розбудова Дорадчої групи саме як незалежної інституції. Відстояти незалежність Дорадчої групи — це наш обов'язок перед європейською стороною і наш шанс на переведення відносин з державою у конструктивне русло.
У цій частині співробітництва з ЄС євроінтеграційна політика України здійснюється повільно та з відставанням. Адже перше засідання спільного форуму діалогу громадянського суспільства планувалося провести в Києві ще в листопаді 2016 року. Взагалі передбачаються щорічні спільні зустрічі в Брюсселі чи Україні. Крім того, для повного використання цього механізму потрібні певні міжсесійні роботи. Першу Дорадчу групу в Україні було започатковано навесні минулого року, а 29–30 травня 2017-го Дорадча група вже презентувала себе європейській спільноті, взявши участь у Першому Форумі громадянського суспільства у Брюсселі. Натомість з боку державних органів цю ініціативу громадянського суспільства було проігноровано, що викликало нерозуміння і занепокоєння.
З ініціативи державних органів цього року розпочато формування іншої дорадчої групи, з цією метою було передбачено утворення консультативно-дорадчого органу для забезпечення узгоджених дій органів державної влади та громадянського суспільства. Однак узгоджених дій органів державної влади та громадянського суспільства у справі створення і розбудови Дорадчої групи, навпаки, потрібно уникати. Це є прямим порушення пункту 2 статті 299 Угоди щодо незалежного від держави та її органів складу Дорадчої групи.
За даними Групи розвитку Організації Об'єднаних Націй (UNDG, 2013), громадянське суспільство має великий вплив на розвиток Цілей сталого розвитку. Громадянське суспільство має відігравати вирішальну роль у посередництві у розробці політики визначення пріоритетів розвитку, пропонуючи практичні рішення та політичні можливості, критикуючи непрактичну або проблемну політику (UNDP, 2014). Роль Комісії ЄС полягає у забезпеченні того, щоб склад групи відповідав положенням Угоди і група мала керований розмір.
У Євросоюзі Дорадча група створюється для діалогу з урядом у порядку самоорганізації. Тому вона має бути незалежною, критерії формування групи експерти визначають самостійно. Достатньо навіть інтересу для того, щоб започаткувати процес мобілізації досвідчених експертів для забезпечення сталого розвитку.
Тому відсутні підстави для ігнорування започаткованої в 2017 році Дорадчої групи. Вона формувалася з урахуванням критеріїв, застосованих при формуванні Дорадчої групи європейської сторони EU Civil Society Advisory Group on the EU-Ukraine trade agreement, відкрита до діалогу і вступу нових членів. Непереконливим є посилання на відсутність належного правового підґрунтя для її створення, адже у створення Платформи громадянського суспільства української сторони уряд не втручався.
Розгортання широкого фронту формування правових інститутів під контролем Дорадчої групи, яка організаційно спрямована на забезпечення сталого розвитку України, має неабияке і навіть ключове значення. Ініціація і супровід процесу створення Дорадчої групи з боку державних органів викликають певні сумніви. Тому було б незайвим продовжити розвиток започаткованої 2017 року у порядку самоорганізації громадянського суспільства першої Дорадчої групи як альтернативного проекту. А європейській стороні — підходити до вибудовування відносин із ними на конкурентній основі, адже принцип конкуренції у сучасному світі ще не втратив свого сенсу.
Особливо слід підкреслити ту чи не найважливішу роль, яка відводиться науковим дослідженням у справі формування правових інститутів з тим, щоб було забезпечено їх відповідність традиційним моральним засадам суспільства і вимогам стійкого суспільного розвитку. Це має стати одним із першочергових напрямів організаційної діяльності Дорадчої групи.
Моральні засади суспільства — ключовий напрям наукових досліджень на перспективу, необхідна річ у справі розвитку правового інституціоналізму в Україні. Їх врахування у правозастосуванні передбачено Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами. Однак ця категорія потребує формалізації, аби звести до одного знаменника різноманітні уявлення про справедливість, добросовісність, розумність тощо.
Людина від людини різниться. Звичайно, почуття справедливості є у кожного з нас, але воно буває адекватним лише у призмі таких почуттів, як честь і гідність, які корелюють із совістю. Вони ж не завжди проглядають крізь товщу корупційних нашарувань та й узагалі звичайних людських слабостей. Саме тому у кожного своя правда і своє уявлення про справедливість. Тоді як істинна правда одна. Щоби дослухатися її, важливою є думка достойних людей, акумульована у рамках роботи спеціальних органів — не лише держави, а й громадянського суспільства. Потрібне формування у нагальному порядку не лише громадських судів з прав людини, а й рад доброчесності за участі поважних представників релігійних громад різних конфесій тощо.
Саме на терені моральних засад суспільства можливе напрацювання та надання правового значення таким поняттям, як захист більш слабкої сторони для забезпечення рівності, починаючи з корінного населення України, яке пригноблювалося століттями, тільки-но здобуло державну незалежність, та ще має здолати шлях до духовної свободи, у тому числі від гніту іноземних культур, до ментальних глибин, що визначають національну ідентичність.
Спільна праця всіх інститутів громадянського суспільства над моральними засадами суспільства здатна повернути нашому народу реальне відчуття української національної ідеї — "земля і воля" як поєднання матеріального і духовного начал в українському менталітеті.
Можна висловити жаль з приводу того, що в правових дослідженнях практично не приділяється уваги дослідженню проблем прояву милосердя в праві. Тут можна вести мову про захист більш слабкої сторони у правовідносинах, диференційований підхід залежно від потреби в захисті, право на справедливу рівну свободу і на компенсацію її нестачі, про інші правові форми прояву милосердя у праві, а також правові засоби його заохочення.
Хочеться сподіватися, що в міжнародних програмах наукових досліджень, спрямованих на підтримку інноваційних розробок, до числа яких належать проекти, пов'язані з дослідженням питань сталого розвитку, знайдеться місце подібним проектам.
0 коммент.:
Дописати коментар