ЛЕКЦІЯ 9. Лісова політика Австрії
1. Характеристика основних лісополітичних чинників.
2. Законодавчі і політичні рамки лісогосподарської діяльності.
3. Лісова адміністрація.
4. Лісогосподарські та екологічні інтереси.
5. Групи економічних інтересів та політичні партії.
6. Концепція австрійської національної лісової політики.
7. Основні недоліки австрійської лісової політики.
8. Інструменти лісової політики.
9. Висновки.
Характеристика основних лісополітичних чинників. Ліси, які покривають близько 47 % території Австрії, є важливим елементом ландшафту країни, її економіки і культури. Впродовж останніх років покрита лісовою рослинністю площа зростала в середньому на 7700 га щорічно. Загальний запас деревини в австрійських лісах складає 975 млн. м3, щорічний приріст - 31,4 млн. м3 (вирубується щорічно 19,8 млн. м3) [410]. Забезпеченість лісом складає 0,49 га на одного жителя [680].
Виконуючи Гельсінську резолюцію Н2 зі збереження біорізноманітності Європейських лісів і Альпійську конвенцію, Австрійське міністерство сільського і лісового господарства реалізувало програму створення мережі природних лісових заказників (159 об'єктів, що займають площу 6 тис. га, які охоплюють основні типи угрупувань лісової рослинності). Відповідно до природоохоронного законодавства провінцій до інших природозаповідних об'єктів належать природні заказники (в основному мокрі або сухі біотопи, які тільки частково покриті лісовою рослинністю) і національні парки. Із загальної площі лісових природоохоронних територій (45 тис. га), тільки на невеликій частині заборонені будь-які втручання людини.
Понад 86 % лісів Австрії належать до комерційних, тобто господарського призначення (зокрема 76% - лісові масиви, 2,5 % - дрібномасивні насадження, 7,5 % - охоронні ліси з одночасним веденням лісового господарства). Ліси, в яких не ведеться господарська діяльність, складають 14 %.
Ліси використовують не лише для отримання деревини, але і для мисливського господарства, яке є для країни дуже важливим. Певні ділянки, особливо в зоні альпійських лук, використовують для випасання худоби. Іншими поширеними лісокористуваннями є рекреаційне та збирання грибів і ягід, які згідно із лісовим законодавством дозволені в лісах усім громадянам.
Лісовий сектор Австрії характеризується високою фрагментарністю лісової власності: 3,88 млн. га лісових земель належать близько 214 000 лісовласникам; 65 % лісових власників мають площу меншу 5 га.
Близько 80 % австрійських лісів знаходяться у приватній власності (в т. ч. 10 % в руках місцевих лісових кооперативів). Решта лісів знаходяться у державній власності: 16 % лісів - це національні ліси, які знаходяться у підпорядкуванні Федеральних Австрійських Лісів (Озіеггеіспізспе Вшкіез огзіе АС), 4 % - це інші національні, провінційні та муніципальні ліси. У порівнянні з іншими країнами, Австрія має винятково високу частку лісів у приватній власності - із європейських країн вищий показник має тільки Португалія - 92 % [680].
Вільний доступ дозволено на 95,8 % від усієї площі державних лісів і 95 % приватних (аналогічні показники для Європи - 98 % і 85 % ) [680]. Цілі менеджменту відрізняються в залежності від форм власності. Великі лісово-лодіння використовуються в першу чергу для отримання деревини. Вони мають добре підготовлений персонал, детальні плани менеджменту і спеціальне лісозаготівельне обладнання. Цілі лісовласників суттєво відрізняються і не збігаються із цілями менеджменту звичайних підприємств, які зорієнтовані на максимальні грошові потоки та доходи від інвестицій. Доходи у лісовому господарстві дуже малі (як правило від 1 до З %). Цілі лісовласників часто пов'язані з такими поняттями, як «хобі», престижний статус (наявність приватної власності, можливість полювання тощо).
Для фермерів ринково-орієнтовані міркування щодо лісів не мають особливої вагомості. Часто ринкова вартість лісів визначається їх еколого-економічним значенням для сільського господарства. Використання деревини для палива і будівельних конструкцій, лісу для випасання все ще є потенційно важливими для окремих регіонів. Фермери часто розглядають ліс як резерв для покриття неочікуваних, екстраординарних витрат.
Державна власність на ліси характеризується ринково-орієнтованими цілями стосовно отримання деревини. Ця риса відрізняє Австрію від сусідніх країн, зокрема Німеччини і Швейцарії, де державна лісова адміністрація однаково відповідає як за надання пов'язаних з лісом послуг, так і за виробництво лісопродукції. Ця різниця пояснюється тим, що управління державними лісами в Австрії здійснюється окремою організаційною структурою, тоді як в Німеччині, наприклад, тільки одна організація відповідальна за лісове управління і адміністративний контроль за дотриманням лісового права на землях приватної власності.
Хоча Австрія багата на ліси, лісовий сектор відіграє незначну роль в економіці країни. Частка лісового сектору складає 3,8 % валового національного продукту, з них тільки 0,2 % стосуються лісового господарства, а 3,6 % - деревообробної галузі [657].
Інша картина постає, якщо розглядати лісовий сектор з макроекономічної перспективи. Лісовий комплекс в цілому (включаючи деревообробну, паперову, меблеву промисловість, виробництво обладнання для них) є однією з найважливіших галузей економіки. У зовнішній торгівлі лісовий комплекс відіграє також значну роль, по-ступаючись у торгівельному балансі лише туристичній індустрії і складає 5 % від загального імпорту і 10 % від загального експорту [657].
Австрія є п'ятим виробником лісової продукції у світі. У 1998 р. експорт продукції лісового комплексу (включаючи деревообробну і паперово-целюлозну галузь) складав 31845000 американських доларів [597].
Впродовж останніх років лісове господарство як первинна галузь виробництва втрачає свою роль, хоча потреба у деревині є стабільною. Доходи від лісового господарства зменшуються. Водночас суспільні потреби щодо лісів набувають особливої вагомості. Це - забезпечення питної води, рекреаційних, захисних функцій, збереження природи тощо. Донедавна ці функції розглядалися як суспільні блага (товари), які передбачають екстернальні витрати у лісовому господарстві і як приватні товари, для яких можна встановити ринкову ціну. Вважають, що зростаюча потреба в них може привести також до законодавчих заходів чи ринкових механізмів, які б забезпечували їх наявність [587].
Зайнятість у лісовому господарстві з 1990 до 2000р. зменшилася на 20 % (з 9960 працівників до 7968). Чисельність працівників на 1 га лісу становить 2,1 чол. при середньому показнику для Європи - 1,4 чол. Для порівняння зазначимо, що цей показник в Російській Федерації складає 0,3 чол./га, Туреччині - 47,1 чол./га, Україні -5,7 чол./га [680].
Лісовий сектор економіки відіграє відносно слабку роль у політичній системі. Його здатність «відвойовувати» фінансові ресурси і спроможність привертати увагу політиків і посадовців, які приймають рішення, є доволі скромними: лісовий сектор отримує 260 млн. австрійських шилінгів, що становить лише 2,3 % від федеральних субсидій, які надаються аграрному сектору в цілому. У своїх професійних пріоритетах Міністерство сільського і лісового господарства акцентує особливу увагу на аграрних проблемах, розглядаючи лісове господарство, як менш важливе. Як можна очікувати за таких обставин, пов'язані з лісом інтереси мають мало шансів у протистоянні з потужними групами економічного інтересу.
Законодавчі і політичні рамки лісогосподарської діяльності. Австрія є федеральною державою, яка складається з дев'яти провінцій. Законодавчі повноваження розподілені між державою і провінціями із більшою концентрацією влади у федерального уряду. Конституція Австрії (стаття 10) проголошує, що лісове господарство знаходиться у підпорядкуванні федерального законодавства і адміністрації. В той же час окремі питання, що стосуються лісів і лісового господарства, знаходяться у підпорядкуванні провінцій. Найважливішими є питання регіонального планування, забруднення повітря від систем опалення, розвитку сільського і мисливського господарства і охорона природи.
Лісове господарство у даному контексті передбачає всі види діяльності, які стосуються догляду, підтримання стану і охорони лісових насаджень, включаючи імпорт і експорт круглої деревини, лісівничу освіту, а також контроль водних потоків і снігових лавин.
Лісова адміністрація. Існує три рівні лісової адміністрації в Австрії. На національному рівні юрисдикцію над питаннями пов'язаними з лісом, впродовж багатьох років мало Міністерство сільського і лісового господарства. У 2002 р. Міністерство сільського і лісового господарств і Міністерство довкілля були реорганізовані шляхом об'єднання у Міністерство сільського господарства, лісового господарства, довкілля і водного менеджменту, яке відповідальне також і за всі питання лісової політики. Узгоджено спільну платформу з питань міжнародної політики із залученням всіх основних зацікавлених груп (зокрема приватного сектору і громадськості).
На рівні провінцій лісові питання є у компетенції губернатора, який є органом влади, тобто приймає загальні рішення стосовно лісів, а також щодо полювання, охорони природи, торгівлі і промисловості. Окремий лісовий департамент перебуває у підпорядкуванні губернатора. Формально він виконує лише консультаційні функції. Подібні структури є на районному рівні. Як посадові особи, так губернатор та уповноважений району, дотримуються концепції «політичної раціональності», яка означає, що вони повинні представляти соціальні інтереси відповідно до їх політичної ваги. Отже, ця двоярусна система з розподілом відповідальності між політичними фігурами часто зумовлює недооцінку лісівничих інтересів, які не можуть бути почутими у конкуренції з іншими потужними соціальними акторами.
Одним із основних обов'язків лісової адміністрації є запровадження у життя лісового законодавства. Виконуючи свої, визначені законом обов'язки, лісова адміністрація вступає в контакт з її клієнтами, а саме лісівниками, власниками лісових земель з метою гармонізації конфліктуючих інтересів.
Лісогосподарські та екологічні інтереси. В Австрії представництво групових інтересів передане від держави до самоврядних органів, які називають палатами. Палати - це передбачені законом організації, які виражають інтереси певних суспільних груп і передбачають обов'язкове членство. Як центральна опора так званого «соціального партнерства», палати є типовими потужними політичними гравцями австрійської політичної системи.
Сільськогосподарські і лісогосподарські національні інтереси відстоюють Палати сільського господарства. Варто звернути увагу на те, що характер палат є до певної міри амбівалентний: з одного боку, вони діють як потужні і ефективні лобісти, а з іншого, вони є напівдержавними інституціями, які виконують державні функції.
На федеральному рівні, Президентська конференція палат сільського господарства представляє аграрні і лісогосподарські інтереси, як і інші соціальні інтереси, в рамках соціального партнерства. Вона є впливовою інституцією стосовно формування політики, оскільки бере активну участь в розробленні і оновлені законодавства, скеруванні експертів у парламентські підкомітети.
У додаток до згаданих організацій існують і такі, що базуються на добровільному членстві. Найбільш впливові серед них - це Австрійська федерація лісовласників (відстоює інтереси приватних ферм і власників лісових земель) і Австрійська лісова асоціація.
Австрійська лісова асоціація охоплює власників лісових земель, а також працівників лісового господарства, зайнятих на приватних підприємствах та в палатах і бюрократичному апараті, активно займається налагодженням ефективних громадських стосунків - вона завжди прагне знайти порозуміння в середині лісового сектору і за його межами. Різні групи і об'єднання в Асоціації зорієнтовані на вироблення спільного професійного мислення.
Лісова адміністрація, відповідно до § 171 Лісового закону, повинна виконувати такі функції: спостереження за лісом, виконання експертних оцінок, інформування лісовласників, асистування у розподілі субсидій, щорічного огляду місць рубань.
В Австрії перші організації, що орієнтувалися на екологічні інтереси, виникли ще у другій половині XIX століття. Багато сучасних екологічних організацій було засновано наприкінці 1970-х років, наприкінці 1980-х. Вони слабо організовані і не мають доступу до корпоративних торгівельних мереж.
В кінці XX століття налагодилися сталі стосунки між урядовими відомствами і екологічними організаціями. Ці організації стали впливовішими і менш ворожими до уряду. Екологічний рух перемістив свою енергію від протестної діяльності до формулювання ймовірних альтернатив розвитку.
Групи економічних інтересів та політичні партії. Основні групи економічних інтересів, а саме торгівельні палати і Асоціація австрійських підприємств, палати праці, а також Федерація австрійських профспілок, представляють інтереси працедавців і мають стійку антиекологічну репутацію. Як правило, вони відкидають подальші екологічні реформи, які розглядають як загрозу Австрійській торгівлі і промисловості.
Впродовж останнього десятиріччя їх наполегливе протистояння у сфері вирішення проблем охорони довкілля стало зазнавати змін. Так, екологічний підрозділ Палати праці став активним учасником вирішення екологічних питань.
Політичні партії мають незначний політичний вплив на австрійську лісову політику. Формування політики делегується до лісової адміністрації і значної кількості спеціальних комітетів, які розробляють фундаментальні рамки галузевих політик. Поміж тим, політичні партії мають непряме відношення до курсу лісової політики - більшість політиків у своїх програмах висловлюють думки стосовно лісової політики, які однак свідчать про те, що вони слухняно трансформують плани, узгоджені із іншими соціальними акторами в узаконену політику.
На противагу до лісової політики, сферу екологічної політики експлуатують майже усі політичні партії (лишень із непостійною наполегливістю). Партія зелених зародилася в Австрії в 1980 р. Вона виграла свої перші провінційні вибори і вперше була представлена у парламенті в 1986 р. Впродовж тривалого часу ця партія асоціювалася із неприйняттям індустріального суспільства. З середини 1990-х років партія набрала більш поміркованого сучасного іміджу.
Окремі актори і їх співвідношення на політичній арені мають значний вплив на формулювання і запровадження лісової політики.
Концепція австрійської національної лісової політики. Впродовж історичного розвитку політика щодо менеджменту лісового господарства еволюціонувала від традиційного багатоцільового, пов'язаного з місцевими громадами, лісокористування, що враховувало екологічні передумови і потреби фермерів та передбачало сталі форми землекористування, до промислово орієнтованого одноцільового лісокористування.
Висока частка приватних лісів є наслідком відповідної національної лісової політики: отримання деревини відіграє домінуючу роль у системі цінностей лісо-власників і лісівників [588]. У професійному мисленні домінує ринково-орієнтована модель, що передбачає різку критику будь-яких обмежень свободи власників лісових земель. В той же час, ця концепція лібералізму не звільняє лісівників від рішучих вимог щодо державної підтримки у формі податкових пільг і субсидій. Отож лібералізм у австрійському лісовому господарстві згідно оцінок австрійських науковців є псевдо-лібералізмом [657].
Сьогодні лісівники все ще дотримуються промислово-орієнтованої моделі.
Система цінностей лісівників базується на особливій ролі виробництва деревини. Інші форми лісокористування розглядаються як вторинні, додаткові. Лісовий Акт Австрії визначає чотири основні функції лісів: отримання деревини, охорону від природних небезпек, добробут (у розумінні позитивного впливу на довкілля) і рекреацію. Оскільки приватні лісовласники мають достатній вплив у Австрії, сировинна функція лісів все ще розцінюється як найбільш важлива, оскільки саме вона приносить вигоди лісовласнику.
Якими ж є наслідки такої лісової політики? Результати інвентаризації лісів свідчать про зростання площі, запасу і приросту лісів. Стан лісових екосистем також є задовільним (дві третини австрійських лісів відповідають сучасним вимогам поняття «непошкоджені ліси»). Водночас частка хвойних порід (в першу чергу ялини) є надто висока. Внаслідок цього зазнали порушення чутливі лісові екосистеми у багатьох районах. Якщо кількісні показники є задовільними, то стан здоров'я і стабільності австрійських лісів можна вважати незадовільним: понад 40 % ділянок лісовідновлення у продуктивних насадженнях пошкоджено фауною, 8 % стовбурів пошкоджені короїдами, різко зменшилась площа ялицевих насаджень, охорона лісів є в незадовільному стані, частина австрійських лісів має симптоми дефоліації (внаслідок забруднень).
До основних лісополітичних причин деградації лісів належать такі [680]: домінування у політичній системі економічних інтересів; делегування влади між федеральною державою і провінціями; переслідування короткотермінових економічних цілей (більше половини лісовласників очікує фінансові доходи від власності, які отримують насамперед від продажу деревини і в значно меншій мірі від ліцензій на полювання); первинність виробництва деревини перед іншими функціями лісів.
Деградація австрійських лісів також пов'язана з «вибірковим клієнтизмом», який полягає в тому, що Лісова адміністрація, яка формально відповідає за ведення лісового господарства, намагається підтримувати добрі стосунки з клієнтами, лісовласниками і лісівниками. Пошук держслужбовцями спільного грунту із тими, хто веде лісове господарство і лісовласниками, дозволяє гармонізувати різноманіття інтересів. Правда, інколи вони стають посередниками і адвокатами своїх клієнтів.
Впродовж останніх років у лісополітичній сфері Австрії спостерігаються певні позитивні зміни. Усталені і функціонуючі принципи австрійського корпоративізму перестають бути беззаперечними. Старий інтровертний політичний стиль все більше не відповідає новим моделям політичних механізмів врегулювання конфліктів, відкритого прийняття рішень і чіткої відповідальності за них.
Малі масштаби лісового сектору, особливо якщо розглядати його відносно австрійської економіки в цілому, зумовлюють те, що лісова політика здійснюється «лісовим сектором для лісового сектору». Із виникненням нових вимог, виражених іншими секторами чи суспільством в цілому, така замкнена політична система, з її обмеженою здатністю бути відкритою, адаптуватись до постійно змінного національного і міжнародного політичного середовища, виявилася життєздатною. Лісовий сектор уже не може залишатись цілком поза рухом до більш відкритого політичного стилю.
В національній австрійській лісовій політиці спостерігаються і позитивні зміни. Зокрема, створена Консультаційна рада з сертифікації з метою запровадження маркування деревини і продукції з неї з лісів зі сталим веденням лісового господарства. До складу Ради ввійшли представники Міністерства сільського і лісового господарств, Міністерства довкілля і чотирьох інших міністерств, Федеральної канцелярії. Університету аграрних наук, лісової промисловості, асоціації працедавців і трьох громадських екологічних організацій (Світового фонду дикої природи - \Уог1сі \¥ісіе Рипсі, Грінпіс і Друзі Землі). Основним завданням Ради є узгодження принципів, критеріїв і індикаторів сталого управління лісами.
У 2000 р. Австрія розпочала роботу над Національною лісовою Програмою (НЛП), яку розглядають як важливий інструмент лісової політики. Австрія розпочала процес НЛП, щоб досягнути суспільного консенсусу щодо лісів. Австрійська НЛП повинна забезпечити координацію лісової політики і застосування інструментів федеральному і провінційному рівнях. Створення синергії, забезпечення консенсусу із спірних питань, розкриття недоліків національної політики, які мають відношення до лісів, також розглядаються в Австрії як інструменти лісової політики. НЛП розглядається як інструмент для залучення лісової політики в загальнонаціональну стратегію сталого розвитку і стимулювання діалогу із громадськістю. НЛП повинна забезпечити керівництво у різних політичних сферах, що допоможе визначити довго-, середньо - і короткотермінову австрійську політику щодо лісів [234].
Лісова політика щодо гірських територій. За даними звітів лісової адміністрації стан значної частини гірських лісів є незадовільним. Ліси, на яких в минулому виконували суцільно лісосічні рубання, зараз характеризуються недостатнім відновленням і втратою захисних функцій, домінуванням одновікових насаджень, нестійких проти вітровалів і ентомошкідників. В альпійській зоні, де приріст деревини є нижчим, а затрати на ведення лісового господарства є вищими, лісовласники зменшують обсяги виконуваних лісівничих заходів; зростає кількість худоби, яку випасають, і копитних тварин як об'єкту мисливського господарства. Таке надміру інтенсивне лісокористування має негативний вплив на стан лісових екосистем.
Описана ситуація є наслідком запровадження законодавства стосовно лісового, мисливського і сільського господарств. Причини цього можна побачити через призму групових інтересів і реальний розподіл влади (повноважень, можливостей) у мережі лісополітичних акторів, що брали участь у запровадженні лісового законодавства. Відповідні групи інтересів нарівні місцевої громади і основні політико-адміністративні актори, що залучаються у процес її запровадження, характеризує рис. 64.
Інтереси окремих груп учасників процесу запровадження лісового законодавства такі:
Органи влади. Районні комісіонери, мери міст і сіл є представниками влади і політиками водночас, тому вони зацікавлені в охороні населення від природних небезпек і репрезентації інтересів всіх груп лісокористувачів населеного пункту (фермерів, мисливців, осіб зацікавлених в природоохоронних функціях лісів).
Галузева адміністрація. Офіційні особи, відповідальні за лісове, мисливське і сільське господарство, консультують представників влади з питань галузевого права. Формально вони репрезентують цілі галузевих політик, неформально вони також переслідують організаційні цілі, такі як максималізація впливу і ресурсів.
Бенефіціарії захисних функцій лісів. Особи, які мають приватну чи комерційну власність на небезпечних схилах, так само як і оператори автодоріг і залізничних доріг, зацікавлені у підтриманні захисних функцій лісів, але вони прагнуть екстерналізувати витрати пов'язані з підтриманням цих функцій.
Землекористувачі. Лісовласники зацікавлені в отриманні доходів від лісозаготівель, ліцензій на полювання чи випасання худоби. Підтримання і поліпшення захисних функцій лісів не входить в коло їх інтересів, тому що вони не отримують доходів від цих функцій, які є загальносуспільним благом. Фермери-лісовласники зацікавлені у випасанні, а мисливці у більшій чисельності мисливської фауни. Оскільки кормів більше у «відкритих» (низькоповнотних) лісах, часто підтримання високоповнотних насаджень не в інтересах фермерів і мисливців.
Основні недоліки австрійської лісової політики такі:
1. Державна адміністрація прагне уникнути конфліктів зі своїми основними клієнтами. Лісова адміністрація прагне досягти цілей державної політики з урахуванням інтересів лісовласників, а не на противагу їм.
2. Ліси - це цілісні екосистеми, які регулюються як лісовим правом, так і мисливським і сільськогосподарським, знаходяться під різною юрисдикцією. Галузева адміністрація переслідує різні політичні цілі, які, головним чином, зорієнтовані на інтереси їх клієнтів. Тільки лісова адміністрація розглядає підтримання захисних функцій лісів як політичну ціль. Водночас лісова адміністрація має слабшу позицію, ніж інші адміністрації, які, як правило, підтримуються більш потужним політичним лобі.
3. Своїми вимогами до бенефіціаріїв щодо надання коштів на лісогосподарські заходи, спрямовані на посилення захисних функцій лісів, лісова адміністрація протистоїть інтересам поселень та операторів автодоріг і залізничних доріг. При цьому лісовий сектор має відносно мале економічне і політичне значення, в той час як транспортні агенції підтримуються значно впливовішим міністерством транспорту.
4. Варто звернути увагу на те, що деякі австрійські науковці з лісової політики розглядають попередження катастроф і відтворення лісів з державних фондів, як неефективний шлях догляду за лісами. Вони вважають таку систему неефективною, оскільки вона є життєздатною лише при наявності державного фінансування [680].
Інструменти лісової політики. Оскільки в Австрії домінують гірські ліси, що відіграють важливу роль у попередженні природних стихійних явищ (таких, як снігові лавини, зсуви та ін.), то багато урядових програм стосуються гірської лісової політики. Інструменти гірської лісової політики поділяють на регуляторні, економічні і інформаційні [607, 633].
Найбільш поширеним інструментом лісової політики в Австрії є субсидії. Субсидії, як інструмент лісової політики, є прикладом того, якою важливою є роль інституцій: один і той же інструмент запроваджується дуже по-різному різними відомствами. Низька ефективність субсидій зумовлена тим фактом, що лісова адміністрація і служба контролю потоків і лавин є лишень «акторами», що роблять спробу гарантувати громадськості таке благо як «безпека від природних небезпек» [717]. Частка державного фінансування у цих проектах є високою при відсутності ефективних інструментів контролю. Дуже часто неформальні інтереси адміністрації домінують над формальною метою субсидій. Багато проектів насамперед служать інтересам лісовласників, оскільки мають місце тісні стосунки між відомством і його клієнтами.
Дієвим інструментом лісової політики є планування. План відтворення гірських лісів формально запроваджено згідно Лісового акту в 1975 р. Основна мета цього інструменту лісової політики - отримання коштів з державного бюджету на ведення лісового господарства в гірських умовах.
Висновки.
1. Австрійська лісова політика і практика ведення лісового господарства цікаві для України тим, що ліси Австрії зосереджені в складній гірській місцевості. Накопичений Австрією досвід ведення лісового господарства в таких лісах є корисним, перш за все, підприємствам України, що знаходяться в Карпатах. Глибоке знання цього досвіду дозволить уникнути помилок у майбутньому.
2. Як лісове господарство Швейцарії, так і Австрії, є низько прибутковим. Цілі дрібних лісовласників часто пов'язані не стільки з доходами від лісозаготівель, скільки з престижем, бажанням полювати, задовільняти рекреаційні потреби тощо.
3. Лісова політика Австрії поки що слабо впливає на політичне життя країни.
