В останні роки лісова галузь України декларує перехід до сталих практик ведення лісового господарства. Нарешті з’явилося розуміння того, що ліс – це не тільки товарна деревина, а ціла екосистема, а збереження лісів є важливим для добробуту країни загалом. Але окремі моменти практики сталого ведення лісового господарства досі не сприймаються не тільки лісовою галуззю, але й багатьма природоохоронцями. І проблема мертвої деревини – одна з таких.
Більшість матеріалу, наведеного в статті, ґрунтується на двох англомовних публікаціях (1, 2), які рекомендуються для ознайомлення у повному обсязі. Там же містяться посилання на більшість літературних першоджерел.
Що таке мертва деревина?
Уявіть собі праліс – ліс, який ніколи не зазнавав суттєвого впливу людини. Ліс, що існує в природному стані сотні і тисячі років. Величезні, кремезні дерева в такому лісі досягають максимального віку, відмирають і падають, а на їхньому місці з’являється молодий підріст – цей цикл повторюється віками. Неважко уявити, що праліс повністю вкритий рештками відмерлих дерев, які можуть розкладатися сотні років. Це зовсім не схоже на типовий український ліс сьогодення…
Біловезька Пуща, фото Андрія Плиги
Будь-який ліс у його природному стані – це система, що підтримується завдяки взаємодії різних її складових. Існування лісів забезпечується не лише завдяки найбільш очевидному компоненту системи – деревостану. Ґрунтовий покрив, невеликі безлісні відкриті галявини, тваринний компонент та безліч інших елементів забезпечують постійне існування лісових екосистем у часі. Сам термін “система” передбачає, що будь-яка зміна навіть одного її компоненту може викликати невідворотні зміни з абсолютно непередбачуваними наслідками. Написане вище добре відоме всім, хто має відношення до лісового господарства та охорони природи. Однак чомусь мало хто згадує про не менш важливий компонент природних лісових екосистем – мертву деревину.
Термін “мертва деревина” є зручним узагальненням. Зазвичай під мертвою деревиною розуміють деревні рослини або їх частини на різних стадіях розкладу, тобто вже неживі дерева та їхні фрагменти. Термін є трохи умовним, адже деревина живого дерева також частково складається із вже відмерлих клітин. І коли говорять про “мертву деревину”, то розуміють не живі, ростучі дерева, а «мертві» організми (стоячі чи лежачі відмерлі дерева), а також їхні частини (фрагменти стовбура, гілок, коренів, пні тощо). Мертвою деревиною можна також вважати всохлі гілки дерев, які ще не впали, окремі дупла в ще живих деревах тощо.
Біловезька Пуща, фото Андрія Плиги
Мертва деревина є невід’ємним компонентом лісових масивів, що не зазнали суттєвого впливу людської діяльності. У пралісі відмерлі дерева є відмерлими внаслідок будь-яких факторів: чи то поважний вік, чи то вітровал. Із плином часу засихають, падають на землю і повільно розкладаються. Процес повного розкладу, залежно від клімату і виду дерева, триває десятки чи сотні років. За деякими даними, мертва деревина складає до 25 % загального об’єму деревини в умовному центральноєвропейському пралісі. Неважко уявити, що прогулянка в такому лісі не буде простою через постійну необхідність перелазити численні колоди. А тепер порівняйте такий уявний праліс із майже будь-яким українським лісом – і зрозумієте, на скільки останній далекий від природного стану.
Сучасне українське лісове господарство вимагає підтримання “належного санітарного стану лісів”. Це відображено в численних нормативно-правових актах – «санітарні рубки», «прибирання захаращення». Передбачається вилучення та вивезення мертвої деревини. Ліс повинен бути чистим та акуратним, схожим на парк. Чому це неправильно?
Біологічна роль мертвої деревини
Один із найвідоміших пралісів Європи – Біловезька Пуща, розташований на кордоні Польщі та Білорусі, щороку приваблює тисячі туристів. Він має виняткове значення для дослідження природних процесів у лісових екосистемах.
Встановлено, що щорічний приріст деревної маси на 1 га лісу в Біловезькій Пущі становить приблизно 3,3 м3. Якщо допустити, що природна екосистема знаходиться в стані приблизної рівноваги, то майже така ж сама кількість деревної маси – 3,3 м3/га/рік має відмирати. Такий об’єм деревини можна порівняти з одним грабом значного віку. Відповідно, щорічно на 1 км2 має відмирати близько 100 таких дерев. У реальності, значна кількість мертвої деревини утворюється внаслідок відмирання набагато менших за розміром дерев, і тому їхня кількість є набагато більшою.
Якщо мертва деревина жодним чином не вилучається рубками і не знищується (наприклад під час лісових пожеж), то приблизно 3,3 м3 її щорічно акумулюється в лісі.
В умовах Біловезької Пущі мертву деревину на останніх стадіях розкладу можна ідентифікувати до 100 років після її утворення. Це значить, що 1 га пралісу може містити в середньому 120 м3 мертвої деревини. У реальності зараз звичайний європейський ліс містить в десять разів менший об’єм, і це в кращому випадку.
Яка ж роль мертвої деревини в екосистемі? Вона створює величезну кількість оселищ та екологічних ніш. Уявіть собі стовбур, що лежить в лісі. В ньому можна виділити “контактну зону”, де він торкається землі, затінені нижні ділянки, верхні ділянки, що прогріваються сонцем. Більше того, такий стовбур не є гладеньким, в ньому величезна кількість тріщин, отворів, “галерей” та інших схожих елементів з абсолютно різним мікрокліматом. Це величезний простір для існування різних видів живого.
Навіть якби мертва деревина була повністю гладенькою, то додавала б 65 м2 площі до кожних 100 м2 лісу. У реальності ж ця цифра є значно більшою. І саме тому мертва деревина створює своє унікальне середовище існування, і в лісі воно ніколи не залишається порожнім. Можна впевнено казати, що “мертва деревина» аж ніяк не є мертвою!
Хто такі сапроксили?
В умовах вічної мерзлоти біологічні рештки не піддаються розкладу через майже повну відсутність організмів, які б такі рештки розкладали. А от в помірних широтах мертва деревина одразу після утворення (а часто і до) заселяється різними видами живого, які починають її споживати – такі види здатні перетворювати целюлозу в поживний цукор, тому мертва деревина є для них цінним харчовим ресурсом.
Загалом види, що на певних стадіях розвитку залежать від мертвої деревини, називають сапроксильними (грец. sapros – гнилий, xulon – деревина). Виділяють різні стадії розкладу мертвої деревини, для кожної з яких характерним є свій особливий комплекс сапроксильних видів.
Чи не найбільше сапроксильних видів належить до ряду Твердокрилих або Жуків. І саме ця група знаходиться в найбільшому ризику через зменшення кількості мертвої деревини в лісах. Чимало сапроксильних жуків належать до родин Вусачів, Златок, Довгоносиків, Стафілінід, Рогачів та багатьох інших. Яскравим прикладом є один із найбільших жуків Європи, великий дубовий вусач (Cerambyx cerdo), внесений до Червоної книги України та Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи. Сапроксильні види зустрічаються і серед інших комах: метеликів, мурах, ктирів, мух-дзюрчалок, комарів-довгоногів тощо. Сапроксильні види є і з-поміж хеліцерових, нематод. Надважливу роль у розкладанні деревини грають і мікроорганізми (які не відносяться до безхребетних тварин).
Великий дубовий вусач
Сапроксильних безхребетних поділяють на облігатних та факультативних – тобто тих, чиє життя обов’язково залежить від мертвої деревини, і тих, хто все ж може без неї існувати. Потреба ж в мертвій деревині у безхребетних сапроксилів може виникати через абсолютно різні причини і на різних стадіях розвитку: від власне харчування різними частинами деревини до харчування грибами чи іншими комахами, що населяють таку деревину, харчування їхніми відходами життєдіяльності, паразитування на інших сапроксилах чи просто використання деревини в якості схованки.
Сапроксильні комахи є надзвичайно важливим компонентом лісової екосистеми, адже вони беруть участь у розкладі деревини, обмежують кількість інших видів комах, наприклад, «шкідників деревини», а також безпосередньо створюють умови для існування інших видів. Існує пряма залежність між кількістю сапроксильних комах та кількістю птахів, що ними харчуються. Важливим є також той факт, що не будь-яка мертва деревина придатна для заселення усіма видами сапроксильних комах. Кожен вид має свої “побажання” до породи, розміщення, діаметру, ступеня освітленості, стадії розкладу та інших аспектів. Бо до мертвої деревини належать не тільки «лежачі» стовбури, але й всохлі гілки на ще живих деревах, сухостійні стоячі дерева, стоячі уламки їх стовбурів тощо. Усі вони заселяються різними видами живого – і чимало таких видів знаходяться під загрозою зникнення.
Так, європейські сапроксильні безхребетні вважаються однією з найбільш вразливих груп живого. За деякими оцінками, близько 40 % сапроксильним видам Старого Світу загрожує вимирання, популяції більшої частини інших видів також зменшуються. На жаль, сучасні лісогосподарські практики не враховують інтересів сапроксильних видів. Чимало мешканців мертвої деревини є вкрай низькомобільними, тому не можуть переміщатися між окремими ділянками старого лісу, віддаленими одна від одної. Для прикладу, жук Bolitophagus reticulatus дуже зрідка мігрує далі, ніж на 30 м від місця, де відбувся метаморфоз. Деякі ж із видів потребують виключно крупномірної мертвої деревини, тому навіть відмова від вивезення деревних рештків не зможе сприяти їхньому збереженню в найближчий час. Збереження сапроксильних безхребетних потребує сотень гектарів недоторканого лісу і вкрай обережного ведення лісового господарства, що є неможливим без усвідомлення важливості мертвої деревини усіма відповідальними за прийняття рішень.
Варто розуміти, що збереження сапроксильних видів є важливим не тільки саме по собі! Біорізноманіття природного лісу є значно вищим за штучні культури. Зменшення їхньої чисельності робить лісові екосистеми менш стійкими до стихійних лих, а значить впливає і на життя людей. Збереження умов, придатних для сапроксилів, зберігає умови, придатні для людей!
Рослини, мохи, гриби, лишайники
Не тільки тварини є залежними від мертвої деревини. Численні види мохів потребують наявності мертвої деревини для продовження свого існування. Судинні рослини, що залежать від мертвої деревини, невідомі, але мертва деревина все одно має значний вплив на рослини, обумовлюючи мозаїчний розподіл рослинного покриву в лісі.
Дослідження, проведені в Біловезькій Пущі, виявили сотні видів грибів, що пов’язані з різними видами мертвої деревини. Для прикладу, повалені стовбури дерев Біловезької Пущі заселяються 282 видами грибів, 109 з яких пов’язані виключно з такими оселищами. Гриби яскраво ілюструють неоднорідність мертвої деревини як оселища: через набагато більшу зволоженість нижньої частини повалених стовбурів дерев, саме ця їх частина частіше колонізується грибами. При цьому обламані стовбури дерев все одно є придатними до заселення десятками видів інших грибів. Важливо пам’ятати, що гриби не тільки беруть участь у розкладі деревини, а і слугують їжею для чималої кількості інших сапроксильних тварин.
Мертва деревина в Поясківському заказнику, фото Андрія Плиги
І серед лишайників є види, що найчастіше зустрічаються саме на мертвій деревині. У Біловезькій Пущі таких нарахували 15, більшість із них заселяла стоячу мертву деревину та повалені стовбури дерев. Цікаво, що найбільша кількість лишайників на мертвій деревині спостерігалася в проміжку з 10 до 15 року після її утворення, в черговий раз доводячи необхідність постійного збереження мертвої деревини в лісах.
Для чого мертва деревина хребетним тваринам?
Мертва деревина створює необхідні умови і для існування численних видів амфібій та рептилій. Жаби та саламандри впадають в сплячку в напіврозкладених колодах, а сапроксильні комахи є для них кормом. Підвищена вологість мертвої деревини є надзвичайно важливою для вологолюбних амфібій. На заболочених лісових ділянках мертва деревина є одним із небагатьох місць вище рівня води, створюючи необхідні умови для існування амфібій. В гірських умовах наявність мертвої деревини великого діаметру є важливою для саламандр, зокрема вогняної саламандри.
Мертва деревина є надзвичайно важливою і для дуплогніздних птахів. Більшість видів таких птахів створює гнізда саме в стоячій мертвій деревині або ж використовує заглиблення, утворені іншими видами. Для прикладу, щільність дятлів, які використовують мертву деревину для створення гнізд та харчуються деякими сапроксильними комахами, в Біловезькій Пущі є вдвічі більшою порівняно з іншими лісами, що зазнали впливу людини!
Важливою є мертва деревина і для великої кількості інших птахів – наприклад сов. А в тій же Біловезькій Пущі, за матеріалами досліджень, волове очко переважно гніздиться в у вивернутому корінні мертвих дерев.
Не менш важливою є мертва деревина і для ссавців. Зубри інколи харчуються грибами, що зростають на повалених колодах. Дикі свині шукають в них їстівних комах. Гризуни використовують їх в якості сховищ, кладових, а також схованків для зимньої сплячки. З-поміж 13 видів кажанів Біловезької Пущі 11 використовують щілини та дупла в сухостійних деревах в якості оселищ! Потрібна мертва деревина і невеликим хижакам – наприклад лісовій куниці, яка харчується мешканцями мертвої деревини.
Біловезька Пуща, фото Андрія Плига
Інша користь мертвої деревини
Після загибелі дерева та чагарника макро- та мікроелементи, які накопичувалися в ньому впродовж життя, починають повертатися назад в ґрунт. Органічні речовини перетворюються на поживний шар ґрунту – гумус. Цей процес не є одномоментним і відбувається протягом всього циклу розкладу мертвої деревини. Це дає змогу вберегтися від вимивання мінеральних речовин під час сильних дощів, як це відбувається за умов внесення добрив. Дослідження, проведені в Північній Америці, показали, що 215 тон крупномірної мертвої деревини в 1 га лісу містять 14 кг фосфору, 330 кг кальцію, 46 кг калію і 7 кг натрію. А тепер уявіть, наскільки збіднюються ґрунти внаслідок постійного вивезення мертвої деревини і як це впливає на подальший розвиток лісових культур.
Більше того, мертва деревина ще й виступає в якості резервуару води, впливаючи на мікроклімат під деревним пологом. Крупномірні повалені стовбури часто стають місцем зростання деревного підросту, що забезпечується більшою кількістю води та поступовим її вивільненням.
Мертва деревина взагалі є доволі важливою для розвитку деревного підросту, особливо в перезволожених, заболочених лісах. В останньому випадку крупномірні повалені стовбури та пеньки природного походження дозволяють підросту не бути затопленим під час весняних паводків або ж просто зростати над рівнем води. В більш сухих лісах крупномірні стовбури важливі для утворення, наприклад, ялинового підросту. Зростання на такому субстраті забезпечує дерево поживними речовинами, вологою, необхідним контактом з симбіотичними грибами, а також захищає від затінення трав’янистою рослинністю. Більше того, зростання поряд чи на мертвих стовбурах може захищати підріст від виїдання копитними тваринами, сприяючи природному поновленню лісів. Декілька мертвих стовбурів ялини зі щільною щіткою довгих гілок не дають змоги копитним виїдати маленькі деревця, що знайшли там захист.
Мертва деревина впливає також і на водні ресурси. Стовбури, що падають в річки і потічки, можуть суттєво впливати на гідроморфологічні процеси, створюючи місця, необхідні для існування водних організмів. Кожен рибалка знає, що певні види риб краще ловити саме біля повалених у воду дерев. Мертва деревина може також перекривати локальні водойми, створюючи штучні запруди, які впливають на паводкову ситуацію та інші процеси.
Біловезька Пуща, фото Андрія Плиги
Як пов’язані мертва деревина та «шкідники лісу»?
Серед лісівників поширена думка, що мертва деревина є середовищем розмноження багатьох видів «шкідників лісу» (деревогризучих комах), зокрема короїдів. Саме так аргументується проведення санітарних рубок, під час яких вилучається більшість мертвої деревини з лісової ділянки. Однак, про що вже йшла мова вище, різні стадії розкладу деревини зумовлюють різні комплекси видів, що її населяють. Сухостійні дерева без кори вже давно були відпрацьовані «шкідниками», які переважно колонізують живі ослаблені дерева. Жодного сенсу з точки захисту лісу у вивезенні сухостою немає. Такі санітарні рубки є лише профанацією боротьби зі «шкідниками».
Навіть більше: мертва деревина є оселищем для значної кількості ентомофагів, які в природних умовах регулюють чисельність «шкідників»! До ентомофагів належать дятлові птахи, чимало комах тощо. Вилучення мертвої деревини позбавляє їх здатності ефективно винищувати безконтрольні популяції «шкідників».
Більш того, варто пам’ятати, що термін «шкідник» за визначенням означає вид, що приносить шкоду людині або її господарству. Людині, але не природі. Спалахи чисельності короїда є нормальними процесами, що так чи інакше відбувалися завжди. Звісно, що вони є небезпечними для штучних українських лісів, стійкість яких порівняно з природними лісами є нижчою. Однак це зовсім не є аргументом для масового бездумного проведення санітарних рубок на природоохоронних територіях. Якщо ми заповідаємо певні землі, тобто створюємо території для охорони конкретних цінних природних комплексів, то поняття «шкідника» автоматично втрачає свій зміст.
Відповідно, те ж саме стосується і поняття «санітарного стану лісів» взагалі. «Належний санітарний стан» і “природний стан” є часто поняттями діаметрально протилежними. Те, що є допустимим в господарських лісах, не завжди є допустимим на заповідних територіях. Жодні рубки «пошкоджених», «кривих», «хворих» та інших дерев, малоцінних з господарської точки зору, недоцільно проводити в об’єктах ПЗФ!
Заповідний ліс в Україні, НПП «Цуманська Пуща» з тотальним вилученням мертвої деревини
Мертва деревина та туризм
Яскравим прикладом розумного підходу до управління лісами є національний парк «Баварський ліс». Штучні культури хвойних дерев, які існували там до створення парку, в подальші роки зазнали нищівної атаки з боку короїда і були фактично знищені. В той-же час, враховуючи інтереси власників сусідніх господарських лісів, на межі парку в буферній зоні проводились рубки з вилученням свіжозаселених короїдами дерев. Проте зараз ліс нормально відновлюється, а сам національний парк є одним із найбільш відвідуваних національних парків Німеччини!
Звісно, що сухі стовбури становлять значну небезпеку для туристів чи відпочивальників. В Україні проблему вирішують тотальним вирубуванням та вивезенням сухостою. А от в Європі та США давно використовують «приземлення» дерев навколо туристичних стежок та рекреаційних пунктів, тобто зрубують небезпечні дерева, але лишають лежати в лісі. При цьому встановлюються попереджувальні таблички про важливість мертвої деревини і небезпеку сходження з туристичного маршруту через сухостійні дерева!
В Україні практика приземлення дерев не має юридичного підґрунтя, а більшість сухостою, що вилучається з лісу, не створює жодної небезпеки для туристів.
На жаль, широке застосування санітарних рубок в інших лісових масивах аж ніяк не сприяє відновленню природного стану лісів і, що найголовніше, збереженню сапроксильних видів. Відсутнє при цьому і розуміння того, що природний ліс – це неабияка туристична атракція, яка за умов правильного управління може приносити суттєві прибутки.
Українські лісівники та окремі працівники національних парків досі не хочуть повірити, що такі краєвиди можуть приваблювати тисячі туристів.
Національний парк «Шумава», Чехія
Мертва деревина та пожежі
Важливим дискусійним питанням є взаємозв’язок між мертвою деревиною і лісовими пожежами. Дійсно, накопичення великої кількості мертвої деревини може сприяти поширенню неконтрольованих руйнівних пожеж на значні площі, особливо в сухих лісових масивах. Однак варто пам’ятати, що до інтенсивного господарювання людиною в лісах періодично виникали пожежі, які зменшували кількість мертвої деревини до певного рівня. Відповідно, компроміс між залишенням мертвої деревини та небезпекою лісових пожеж має вирішуватися встановленням її мінімально необхідної кількості. На жаль, конкретні цифри все ще є предметом наукової дискусії. В той же час, у Фінляндії практикують штучні пали лісу з метою утворення мертвої деревини. Проведені дослідження демонструють, що значна кількість мертвої деревини, що утворюється внаслідок палів, сприяє суттєвому зростанню щільності сапроксильних видів. Особливо важливим це є для тих сапроксилів, які залежать безпосередньо від лісових пожеж – так званих пірофільних видів!
Штучна мертва деревина
Про важливість мертвої деревини свідчить і те, що в багатьох об’єктах ПЗФ західних країн використовують штучні підходи до збільшення її кількості, оскільки вона достатньо повільно накопичується в лісі і заборона рубок дасть свої ефекти лише через роки. Тому дерева штучно «зістаріють» (відділяють кору, обламують крони, надрізають тощо), переміщують мертву деревину з інших лісових ділянок і, як було згадано вище, проводять контрольовані пали.
Мертва деревина в Україні?
Розуміння важливості мертвої деревини є першим кроком на шляху до впровадження сталих лісогосподарських практик. Наразі, навіть більшість працівників установ природно-заповідного фонд, вважають що «мертві дерева шкодять лісу» і не бачать нічого поганого в масовому проведенні санітарних рубок і вилученні мертвої деревини. Тому найважливіше – відмовитися від вилучення мертвої деревини усюди, де це тільки можливо. Наприклад, не проводити в установах природно-заповідного фонду санітарні рубки в обсягах більших, чим це потрібно для забезпечення дровами місцевого населення. І розглянути можливість забезпечення дровами населення під час проведення інших рубок – наприклад, рубок переформування, відновлення корінних деревостанів та рубок інвазійних дерев.
На жаль, чинне українське законодавство не дозволяє реалізовувати такий підхід в повній мірі. В той же час, у західних країнах вже давно ведеться широка інформаційна кампанія щодо важливості мертвої деревини, в певних країнах встановлена мінімальна кількість мертвої деревини, що має залишатися на ділянках.
Література:
Bobiec, A.; Gutowski, J.M.; Laudenslayer, W.F. (2005). The Afterlife of a Tree.
Speight, M. C. D. (1989). Saproxylic invertebrates and their conservation. Nature and environment. Strasbourg: Council of Europe.
Marius Mayer (2014) Can nature-based tourism benefits compensate for the costs of national parks? A study of the Bavarian Forest National Park, Germany, Journal of Sustainable Tourism, 22:4, 561-583, DOI: 10.1080/09669582.2013.871020
Müller, J. & Bütler, R. Eur J Forest Res (2010) 129: 981. https://doi.org/10.1007/s10342-010-0400-5
Hyvarinen, Kouki, Martikanen (2006) Fire and Green‐Tree Retention in Conservation of Red‐Listed and Rare Deadwood‐Dependent Beetles in Finnish Boreal Forests. Conservation Biology Volume 20, No. 6, 1711–1719, DOI: 10.1111/j.1523-1739.2006.00511.x
За додатковою інформацією звертайтеся:
Петро Тєстов, аналітик ЕПЛ
email: petro.testov@gmail.com
Тел.: (032) 225 – 76 -82; (068) 934 – 95 – 74
Єгор Гриник, біолог, волонтер ЕПЛ
email: vereuxvereux@gmail.com
Більшість матеріалу, наведеного в статті, ґрунтується на двох англомовних публікаціях (1, 2), які рекомендуються для ознайомлення у повному обсязі. Там же містяться посилання на більшість літературних першоджерел.
Що таке мертва деревина?
Уявіть собі праліс – ліс, який ніколи не зазнавав суттєвого впливу людини. Ліс, що існує в природному стані сотні і тисячі років. Величезні, кремезні дерева в такому лісі досягають максимального віку, відмирають і падають, а на їхньому місці з’являється молодий підріст – цей цикл повторюється віками. Неважко уявити, що праліс повністю вкритий рештками відмерлих дерев, які можуть розкладатися сотні років. Це зовсім не схоже на типовий український ліс сьогодення…
Біловезька Пуща, фото Андрія Плиги
Будь-який ліс у його природному стані – це система, що підтримується завдяки взаємодії різних її складових. Існування лісів забезпечується не лише завдяки найбільш очевидному компоненту системи – деревостану. Ґрунтовий покрив, невеликі безлісні відкриті галявини, тваринний компонент та безліч інших елементів забезпечують постійне існування лісових екосистем у часі. Сам термін “система” передбачає, що будь-яка зміна навіть одного її компоненту може викликати невідворотні зміни з абсолютно непередбачуваними наслідками. Написане вище добре відоме всім, хто має відношення до лісового господарства та охорони природи. Однак чомусь мало хто згадує про не менш важливий компонент природних лісових екосистем – мертву деревину.
Термін “мертва деревина” є зручним узагальненням. Зазвичай під мертвою деревиною розуміють деревні рослини або їх частини на різних стадіях розкладу, тобто вже неживі дерева та їхні фрагменти. Термін є трохи умовним, адже деревина живого дерева також частково складається із вже відмерлих клітин. І коли говорять про “мертву деревину”, то розуміють не живі, ростучі дерева, а «мертві» організми (стоячі чи лежачі відмерлі дерева), а також їхні частини (фрагменти стовбура, гілок, коренів, пні тощо). Мертвою деревиною можна також вважати всохлі гілки дерев, які ще не впали, окремі дупла в ще живих деревах тощо.
Біловезька Пуща, фото Андрія Плиги
Мертва деревина є невід’ємним компонентом лісових масивів, що не зазнали суттєвого впливу людської діяльності. У пралісі відмерлі дерева є відмерлими внаслідок будь-яких факторів: чи то поважний вік, чи то вітровал. Із плином часу засихають, падають на землю і повільно розкладаються. Процес повного розкладу, залежно від клімату і виду дерева, триває десятки чи сотні років. За деякими даними, мертва деревина складає до 25 % загального об’єму деревини в умовному центральноєвропейському пралісі. Неважко уявити, що прогулянка в такому лісі не буде простою через постійну необхідність перелазити численні колоди. А тепер порівняйте такий уявний праліс із майже будь-яким українським лісом – і зрозумієте, на скільки останній далекий від природного стану.
Сучасне українське лісове господарство вимагає підтримання “належного санітарного стану лісів”. Це відображено в численних нормативно-правових актах – «санітарні рубки», «прибирання захаращення». Передбачається вилучення та вивезення мертвої деревини. Ліс повинен бути чистим та акуратним, схожим на парк. Чому це неправильно?
Біологічна роль мертвої деревини
Один із найвідоміших пралісів Європи – Біловезька Пуща, розташований на кордоні Польщі та Білорусі, щороку приваблює тисячі туристів. Він має виняткове значення для дослідження природних процесів у лісових екосистемах.
Встановлено, що щорічний приріст деревної маси на 1 га лісу в Біловезькій Пущі становить приблизно 3,3 м3. Якщо допустити, що природна екосистема знаходиться в стані приблизної рівноваги, то майже така ж сама кількість деревної маси – 3,3 м3/га/рік має відмирати. Такий об’єм деревини можна порівняти з одним грабом значного віку. Відповідно, щорічно на 1 км2 має відмирати близько 100 таких дерев. У реальності, значна кількість мертвої деревини утворюється внаслідок відмирання набагато менших за розміром дерев, і тому їхня кількість є набагато більшою.
Якщо мертва деревина жодним чином не вилучається рубками і не знищується (наприклад під час лісових пожеж), то приблизно 3,3 м3 її щорічно акумулюється в лісі.
В умовах Біловезької Пущі мертву деревину на останніх стадіях розкладу можна ідентифікувати до 100 років після її утворення. Це значить, що 1 га пралісу може містити в середньому 120 м3 мертвої деревини. У реальності зараз звичайний європейський ліс містить в десять разів менший об’єм, і це в кращому випадку.
Яка ж роль мертвої деревини в екосистемі? Вона створює величезну кількість оселищ та екологічних ніш. Уявіть собі стовбур, що лежить в лісі. В ньому можна виділити “контактну зону”, де він торкається землі, затінені нижні ділянки, верхні ділянки, що прогріваються сонцем. Більше того, такий стовбур не є гладеньким, в ньому величезна кількість тріщин, отворів, “галерей” та інших схожих елементів з абсолютно різним мікрокліматом. Це величезний простір для існування різних видів живого.
Навіть якби мертва деревина була повністю гладенькою, то додавала б 65 м2 площі до кожних 100 м2 лісу. У реальності ж ця цифра є значно більшою. І саме тому мертва деревина створює своє унікальне середовище існування, і в лісі воно ніколи не залишається порожнім. Можна впевнено казати, що “мертва деревина» аж ніяк не є мертвою!
Хто такі сапроксили?
В умовах вічної мерзлоти біологічні рештки не піддаються розкладу через майже повну відсутність організмів, які б такі рештки розкладали. А от в помірних широтах мертва деревина одразу після утворення (а часто і до) заселяється різними видами живого, які починають її споживати – такі види здатні перетворювати целюлозу в поживний цукор, тому мертва деревина є для них цінним харчовим ресурсом.
Загалом види, що на певних стадіях розвитку залежать від мертвої деревини, називають сапроксильними (грец. sapros – гнилий, xulon – деревина). Виділяють різні стадії розкладу мертвої деревини, для кожної з яких характерним є свій особливий комплекс сапроксильних видів.
Чи не найбільше сапроксильних видів належить до ряду Твердокрилих або Жуків. І саме ця група знаходиться в найбільшому ризику через зменшення кількості мертвої деревини в лісах. Чимало сапроксильних жуків належать до родин Вусачів, Златок, Довгоносиків, Стафілінід, Рогачів та багатьох інших. Яскравим прикладом є один із найбільших жуків Європи, великий дубовий вусач (Cerambyx cerdo), внесений до Червоної книги України та Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи. Сапроксильні види зустрічаються і серед інших комах: метеликів, мурах, ктирів, мух-дзюрчалок, комарів-довгоногів тощо. Сапроксильні види є і з-поміж хеліцерових, нематод. Надважливу роль у розкладанні деревини грають і мікроорганізми (які не відносяться до безхребетних тварин).
Великий дубовий вусач
Сапроксильних безхребетних поділяють на облігатних та факультативних – тобто тих, чиє життя обов’язково залежить від мертвої деревини, і тих, хто все ж може без неї існувати. Потреба ж в мертвій деревині у безхребетних сапроксилів може виникати через абсолютно різні причини і на різних стадіях розвитку: від власне харчування різними частинами деревини до харчування грибами чи іншими комахами, що населяють таку деревину, харчування їхніми відходами життєдіяльності, паразитування на інших сапроксилах чи просто використання деревини в якості схованки.
Сапроксильні комахи є надзвичайно важливим компонентом лісової екосистеми, адже вони беруть участь у розкладі деревини, обмежують кількість інших видів комах, наприклад, «шкідників деревини», а також безпосередньо створюють умови для існування інших видів. Існує пряма залежність між кількістю сапроксильних комах та кількістю птахів, що ними харчуються. Важливим є також той факт, що не будь-яка мертва деревина придатна для заселення усіма видами сапроксильних комах. Кожен вид має свої “побажання” до породи, розміщення, діаметру, ступеня освітленості, стадії розкладу та інших аспектів. Бо до мертвої деревини належать не тільки «лежачі» стовбури, але й всохлі гілки на ще живих деревах, сухостійні стоячі дерева, стоячі уламки їх стовбурів тощо. Усі вони заселяються різними видами живого – і чимало таких видів знаходяться під загрозою зникнення.
Так, європейські сапроксильні безхребетні вважаються однією з найбільш вразливих груп живого. За деякими оцінками, близько 40 % сапроксильним видам Старого Світу загрожує вимирання, популяції більшої частини інших видів також зменшуються. На жаль, сучасні лісогосподарські практики не враховують інтересів сапроксильних видів. Чимало мешканців мертвої деревини є вкрай низькомобільними, тому не можуть переміщатися між окремими ділянками старого лісу, віддаленими одна від одної. Для прикладу, жук Bolitophagus reticulatus дуже зрідка мігрує далі, ніж на 30 м від місця, де відбувся метаморфоз. Деякі ж із видів потребують виключно крупномірної мертвої деревини, тому навіть відмова від вивезення деревних рештків не зможе сприяти їхньому збереженню в найближчий час. Збереження сапроксильних безхребетних потребує сотень гектарів недоторканого лісу і вкрай обережного ведення лісового господарства, що є неможливим без усвідомлення важливості мертвої деревини усіма відповідальними за прийняття рішень.
Варто розуміти, що збереження сапроксильних видів є важливим не тільки саме по собі! Біорізноманіття природного лісу є значно вищим за штучні культури. Зменшення їхньої чисельності робить лісові екосистеми менш стійкими до стихійних лих, а значить впливає і на життя людей. Збереження умов, придатних для сапроксилів, зберігає умови, придатні для людей!
Рослини, мохи, гриби, лишайники
Не тільки тварини є залежними від мертвої деревини. Численні види мохів потребують наявності мертвої деревини для продовження свого існування. Судинні рослини, що залежать від мертвої деревини, невідомі, але мертва деревина все одно має значний вплив на рослини, обумовлюючи мозаїчний розподіл рослинного покриву в лісі.
Дослідження, проведені в Біловезькій Пущі, виявили сотні видів грибів, що пов’язані з різними видами мертвої деревини. Для прикладу, повалені стовбури дерев Біловезької Пущі заселяються 282 видами грибів, 109 з яких пов’язані виключно з такими оселищами. Гриби яскраво ілюструють неоднорідність мертвої деревини як оселища: через набагато більшу зволоженість нижньої частини повалених стовбурів дерев, саме ця їх частина частіше колонізується грибами. При цьому обламані стовбури дерев все одно є придатними до заселення десятками видів інших грибів. Важливо пам’ятати, що гриби не тільки беруть участь у розкладі деревини, а і слугують їжею для чималої кількості інших сапроксильних тварин.
Мертва деревина в Поясківському заказнику, фото Андрія Плиги
І серед лишайників є види, що найчастіше зустрічаються саме на мертвій деревині. У Біловезькій Пущі таких нарахували 15, більшість із них заселяла стоячу мертву деревину та повалені стовбури дерев. Цікаво, що найбільша кількість лишайників на мертвій деревині спостерігалася в проміжку з 10 до 15 року після її утворення, в черговий раз доводячи необхідність постійного збереження мертвої деревини в лісах.
Для чого мертва деревина хребетним тваринам?
Мертва деревина створює необхідні умови і для існування численних видів амфібій та рептилій. Жаби та саламандри впадають в сплячку в напіврозкладених колодах, а сапроксильні комахи є для них кормом. Підвищена вологість мертвої деревини є надзвичайно важливою для вологолюбних амфібій. На заболочених лісових ділянках мертва деревина є одним із небагатьох місць вище рівня води, створюючи необхідні умови для існування амфібій. В гірських умовах наявність мертвої деревини великого діаметру є важливою для саламандр, зокрема вогняної саламандри.
Мертва деревина є надзвичайно важливою і для дуплогніздних птахів. Більшість видів таких птахів створює гнізда саме в стоячій мертвій деревині або ж використовує заглиблення, утворені іншими видами. Для прикладу, щільність дятлів, які використовують мертву деревину для створення гнізд та харчуються деякими сапроксильними комахами, в Біловезькій Пущі є вдвічі більшою порівняно з іншими лісами, що зазнали впливу людини!
Важливою є мертва деревина і для великої кількості інших птахів – наприклад сов. А в тій же Біловезькій Пущі, за матеріалами досліджень, волове очко переважно гніздиться в у вивернутому корінні мертвих дерев.
Не менш важливою є мертва деревина і для ссавців. Зубри інколи харчуються грибами, що зростають на повалених колодах. Дикі свині шукають в них їстівних комах. Гризуни використовують їх в якості сховищ, кладових, а також схованків для зимньої сплячки. З-поміж 13 видів кажанів Біловезької Пущі 11 використовують щілини та дупла в сухостійних деревах в якості оселищ! Потрібна мертва деревина і невеликим хижакам – наприклад лісовій куниці, яка харчується мешканцями мертвої деревини.
Біловезька Пуща, фото Андрія Плига
Інша користь мертвої деревини
Після загибелі дерева та чагарника макро- та мікроелементи, які накопичувалися в ньому впродовж життя, починають повертатися назад в ґрунт. Органічні речовини перетворюються на поживний шар ґрунту – гумус. Цей процес не є одномоментним і відбувається протягом всього циклу розкладу мертвої деревини. Це дає змогу вберегтися від вимивання мінеральних речовин під час сильних дощів, як це відбувається за умов внесення добрив. Дослідження, проведені в Північній Америці, показали, що 215 тон крупномірної мертвої деревини в 1 га лісу містять 14 кг фосфору, 330 кг кальцію, 46 кг калію і 7 кг натрію. А тепер уявіть, наскільки збіднюються ґрунти внаслідок постійного вивезення мертвої деревини і як це впливає на подальший розвиток лісових культур.
Більше того, мертва деревина ще й виступає в якості резервуару води, впливаючи на мікроклімат під деревним пологом. Крупномірні повалені стовбури часто стають місцем зростання деревного підросту, що забезпечується більшою кількістю води та поступовим її вивільненням.
Мертва деревина взагалі є доволі важливою для розвитку деревного підросту, особливо в перезволожених, заболочених лісах. В останньому випадку крупномірні повалені стовбури та пеньки природного походження дозволяють підросту не бути затопленим під час весняних паводків або ж просто зростати над рівнем води. В більш сухих лісах крупномірні стовбури важливі для утворення, наприклад, ялинового підросту. Зростання на такому субстраті забезпечує дерево поживними речовинами, вологою, необхідним контактом з симбіотичними грибами, а також захищає від затінення трав’янистою рослинністю. Більше того, зростання поряд чи на мертвих стовбурах може захищати підріст від виїдання копитними тваринами, сприяючи природному поновленню лісів. Декілька мертвих стовбурів ялини зі щільною щіткою довгих гілок не дають змоги копитним виїдати маленькі деревця, що знайшли там захист.
Мертва деревина впливає також і на водні ресурси. Стовбури, що падають в річки і потічки, можуть суттєво впливати на гідроморфологічні процеси, створюючи місця, необхідні для існування водних організмів. Кожен рибалка знає, що певні види риб краще ловити саме біля повалених у воду дерев. Мертва деревина може також перекривати локальні водойми, створюючи штучні запруди, які впливають на паводкову ситуацію та інші процеси.
Біловезька Пуща, фото Андрія Плиги
Як пов’язані мертва деревина та «шкідники лісу»?
Серед лісівників поширена думка, що мертва деревина є середовищем розмноження багатьох видів «шкідників лісу» (деревогризучих комах), зокрема короїдів. Саме так аргументується проведення санітарних рубок, під час яких вилучається більшість мертвої деревини з лісової ділянки. Однак, про що вже йшла мова вище, різні стадії розкладу деревини зумовлюють різні комплекси видів, що її населяють. Сухостійні дерева без кори вже давно були відпрацьовані «шкідниками», які переважно колонізують живі ослаблені дерева. Жодного сенсу з точки захисту лісу у вивезенні сухостою немає. Такі санітарні рубки є лише профанацією боротьби зі «шкідниками».
Навіть більше: мертва деревина є оселищем для значної кількості ентомофагів, які в природних умовах регулюють чисельність «шкідників»! До ентомофагів належать дятлові птахи, чимало комах тощо. Вилучення мертвої деревини позбавляє їх здатності ефективно винищувати безконтрольні популяції «шкідників».
Більш того, варто пам’ятати, що термін «шкідник» за визначенням означає вид, що приносить шкоду людині або її господарству. Людині, але не природі. Спалахи чисельності короїда є нормальними процесами, що так чи інакше відбувалися завжди. Звісно, що вони є небезпечними для штучних українських лісів, стійкість яких порівняно з природними лісами є нижчою. Однак це зовсім не є аргументом для масового бездумного проведення санітарних рубок на природоохоронних територіях. Якщо ми заповідаємо певні землі, тобто створюємо території для охорони конкретних цінних природних комплексів, то поняття «шкідника» автоматично втрачає свій зміст.
Відповідно, те ж саме стосується і поняття «санітарного стану лісів» взагалі. «Належний санітарний стан» і “природний стан” є часто поняттями діаметрально протилежними. Те, що є допустимим в господарських лісах, не завжди є допустимим на заповідних територіях. Жодні рубки «пошкоджених», «кривих», «хворих» та інших дерев, малоцінних з господарської точки зору, недоцільно проводити в об’єктах ПЗФ!
Заповідний ліс в Україні, НПП «Цуманська Пуща» з тотальним вилученням мертвої деревини
Мертва деревина та туризм
Яскравим прикладом розумного підходу до управління лісами є національний парк «Баварський ліс». Штучні культури хвойних дерев, які існували там до створення парку, в подальші роки зазнали нищівної атаки з боку короїда і були фактично знищені. В той-же час, враховуючи інтереси власників сусідніх господарських лісів, на межі парку в буферній зоні проводились рубки з вилученням свіжозаселених короїдами дерев. Проте зараз ліс нормально відновлюється, а сам національний парк є одним із найбільш відвідуваних національних парків Німеччини!
Звісно, що сухі стовбури становлять значну небезпеку для туристів чи відпочивальників. В Україні проблему вирішують тотальним вирубуванням та вивезенням сухостою. А от в Європі та США давно використовують «приземлення» дерев навколо туристичних стежок та рекреаційних пунктів, тобто зрубують небезпечні дерева, але лишають лежати в лісі. При цьому встановлюються попереджувальні таблички про важливість мертвої деревини і небезпеку сходження з туристичного маршруту через сухостійні дерева!
В Україні практика приземлення дерев не має юридичного підґрунтя, а більшість сухостою, що вилучається з лісу, не створює жодної небезпеки для туристів.
На жаль, широке застосування санітарних рубок в інших лісових масивах аж ніяк не сприяє відновленню природного стану лісів і, що найголовніше, збереженню сапроксильних видів. Відсутнє при цьому і розуміння того, що природний ліс – це неабияка туристична атракція, яка за умов правильного управління може приносити суттєві прибутки.
Українські лісівники та окремі працівники національних парків досі не хочуть повірити, що такі краєвиди можуть приваблювати тисячі туристів.
Національний парк «Шумава», Чехія
Мертва деревина та пожежі
Важливим дискусійним питанням є взаємозв’язок між мертвою деревиною і лісовими пожежами. Дійсно, накопичення великої кількості мертвої деревини може сприяти поширенню неконтрольованих руйнівних пожеж на значні площі, особливо в сухих лісових масивах. Однак варто пам’ятати, що до інтенсивного господарювання людиною в лісах періодично виникали пожежі, які зменшували кількість мертвої деревини до певного рівня. Відповідно, компроміс між залишенням мертвої деревини та небезпекою лісових пожеж має вирішуватися встановленням її мінімально необхідної кількості. На жаль, конкретні цифри все ще є предметом наукової дискусії. В той же час, у Фінляндії практикують штучні пали лісу з метою утворення мертвої деревини. Проведені дослідження демонструють, що значна кількість мертвої деревини, що утворюється внаслідок палів, сприяє суттєвому зростанню щільності сапроксильних видів. Особливо важливим це є для тих сапроксилів, які залежать безпосередньо від лісових пожеж – так званих пірофільних видів!
Штучна мертва деревина
Про важливість мертвої деревини свідчить і те, що в багатьох об’єктах ПЗФ західних країн використовують штучні підходи до збільшення її кількості, оскільки вона достатньо повільно накопичується в лісі і заборона рубок дасть свої ефекти лише через роки. Тому дерева штучно «зістаріють» (відділяють кору, обламують крони, надрізають тощо), переміщують мертву деревину з інших лісових ділянок і, як було згадано вище, проводять контрольовані пали.
Мертва деревина в Україні?
Розуміння важливості мертвої деревини є першим кроком на шляху до впровадження сталих лісогосподарських практик. Наразі, навіть більшість працівників установ природно-заповідного фонд, вважають що «мертві дерева шкодять лісу» і не бачать нічого поганого в масовому проведенні санітарних рубок і вилученні мертвої деревини. Тому найважливіше – відмовитися від вилучення мертвої деревини усюди, де це тільки можливо. Наприклад, не проводити в установах природно-заповідного фонду санітарні рубки в обсягах більших, чим це потрібно для забезпечення дровами місцевого населення. І розглянути можливість забезпечення дровами населення під час проведення інших рубок – наприклад, рубок переформування, відновлення корінних деревостанів та рубок інвазійних дерев.
На жаль, чинне українське законодавство не дозволяє реалізовувати такий підхід в повній мірі. В той же час, у західних країнах вже давно ведеться широка інформаційна кампанія щодо важливості мертвої деревини, в певних країнах встановлена мінімальна кількість мертвої деревини, що має залишатися на ділянках.
Література:
Bobiec, A.; Gutowski, J.M.; Laudenslayer, W.F. (2005). The Afterlife of a Tree.
Speight, M. C. D. (1989). Saproxylic invertebrates and their conservation. Nature and environment. Strasbourg: Council of Europe.
Marius Mayer (2014) Can nature-based tourism benefits compensate for the costs of national parks? A study of the Bavarian Forest National Park, Germany, Journal of Sustainable Tourism, 22:4, 561-583, DOI: 10.1080/09669582.2013.871020
Müller, J. & Bütler, R. Eur J Forest Res (2010) 129: 981. https://doi.org/10.1007/s10342-010-0400-5
Hyvarinen, Kouki, Martikanen (2006) Fire and Green‐Tree Retention in Conservation of Red‐Listed and Rare Deadwood‐Dependent Beetles in Finnish Boreal Forests. Conservation Biology Volume 20, No. 6, 1711–1719, DOI: 10.1111/j.1523-1739.2006.00511.x
За додатковою інформацією звертайтеся:
Петро Тєстов, аналітик ЕПЛ
email: petro.testov@gmail.com
Тел.: (032) 225 – 76 -82; (068) 934 – 95 – 74
Єгор Гриник, біолог, волонтер ЕПЛ
email: vereuxvereux@gmail.com
2 листопада 2018
Фото:Twitter
