Непотрібно «вішати» на лісівників чужих гріхів.
Напевно, не відкрию таємниці, якщо скажу, що екологічна ситуація – одна з головних турбот цілого людства, й Україна – не виняток. Але водночас, як часто трапляється зі справді важливими питаннями, екологічна ситуація доволі часто стає однією з головних тем для маніпуляції суспільною свідомістю.
Звісно, всі вище названі питання мають бути під особливим контролем не тільки фахівців, а й громадськості. Все, здавалося б, правильно, якби не одне але… Доволі часто проблема штучно роздмухується, а це і є якраз те, що має назву «екопсихоз».
От про це, власне, і говоритиму з Володимиром Крамарцем – доцентом кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університету України. Основні наукові зацікавлення Володимира Олександровича – фітоценологія, стан міського середовища, формування деревних фітоценозів комплексних зелених зон міст; охорона та захист лісів та зелених насаджень населених пунктів від хвороб і потенційних шкідників; особливості формування та функціонування лісостанів в умовах заповідного режиму.
Прошу візаві навести конкретні приклади екопсихозу. Також, звичайно, висловити міркування, чи можна уникнути таких випадків?
«Цей термін дуже цікавий і добре відповідає суті того явища, – вважає Володимир Крамарець. – Екопсихоз спричинити може багато що. Людина переймається, приміром, через неякісні продукти харчування, недобрий стан довкілля, і їй це болить… Але часто під тим поняттям люди все ж таки розуміють очікування – що вони хочуть бачити, відчувати, розуміти. Одначе щось ми можемо змінити, а щось – не можемо…
Стосовно теми екопсихозу і лісу… Відкриймо інтернет. Кожного дня з’являється інформація про рубку та знищення лісу, підсилена ілюстраціями.
Наприклад, минулого року кілька ЗМІ і блогерів у соціальних мережах розповсюдили фото для ілюстрації «рубки лісів у Закарпатті», і це, як виявилося, були знімки з румунських Карпат. А таких випадків – десятки.
Ліси рубали, рубають і будуть рубати, бо потрібні і папір, і сірники, і, даруйте, ті ж зубочистки, і на все це йде деревина. Інша справа, що вирубки потрібно проводити розумно й ощадно, щоби лишити ліс нащадкам.
Щодо екопсихозу, то тут велика частка емоційної складової. Можливо, на хвилі протесту хтось хоче вирішити свої питання… Зрештою, нема нічого ефективнішого в поширенні фейкових (неправдивих) новин, як напівправда – коли подається дещиця правди, рясно розбавлена брехнею. Десь навіть було таке дослідження, що оті фейкові повідомлення розходяться швидше і з дуже великою кількістю переглядів порівняно з правдивими. Також, напевно, відіграє роль і загальна пересічна думка, що все в нас – погано та безперспективно.
Здається, рік тому Львівське обласне управління лісового господарства організовувало поїздку у Славський лісгосп, в урочище Маківка – щоби показати місця, де всихають смереки, також щоби за участю працівників лісгоспів та науковців обговорити причини, а головне – наслідки такого явища, а ще – визначити, як дати собі з тим раду.
Мало би йтися про те, що питання це – не нове, бо обговорюється з 2005 року. Тоді ж почали вирубувати смереки, що всихають, і висаджувати нові дерева, однак це спричинило доволі різку критику лісівників та їх діяльності.
Запрошували до поїздки і висвітлення питання журналістів. Приїхали аж три чи чотири особи! Всього-на-всього. Потім мої колеги навіть сміялися з того. Бо, кажуть, якби йшлося, приміром, про незаконне вирубування лісів, тобто про ситуацію, де пахне скандалом, то, напевно б, зголосилося висвітлювати це питання не менше двадцяти п’яти представників мас-медіа.
А щодо «експертів» з дражливих для багатьох питань… Для того, щоби дати експертну оцінку якогось питання, навіть з твоєї, рідної, галузі (говорю про науковців), потрібно певний час, щоби його, це питання, вивчити. Навіть, повторюю, маючи добрий багаж знань. А в нас насправді береться до оцінки питань з якості води, з рубок лісу, з повітря, орнітології будь-хто. От і виходить, що пострибали по вершечках, і на тому все!
Щодо фаховості експертів і взагалі, чи є вони… Так. Є. Але кожен повинен займатися своєю справою. Я хочу розібратися у проблемі ушкодження чи всихання лісу. Але не візьмуся, наприклад, за питання орнітології, а сподіватимусь на експертну оцінку людини, котра на тому розуміється. Також не оцінюватиму стан, припустимо, гірської гідрології. Тому, повторюю, коли йде обговорення якоїсь теми, то потрібно залучати людей, котрі цю тему досконало знають. Інша справа, що доволі часто думка експертів не є популярною на загал. Вагомим тут стала діяльність різного роду «громадських активістів» та «екологів». Ті, хто гордо називає себе екологами, часто навіть не мають фахової освіти.
Нам потрібно взяти до уваги досвід польських колег-лісівників, які дуже багато уваги приділяють співпраці з громадськістю. У польських Бещадах (на території регіональної дирекції лісів у Катовіцах) теж було масове всихання смереки, як й у нас. У них ці процеси почалися дещо швидше. Там також були широкомасштабні вирубки на значних площах. Й у них «фізики-лірики» були проти, але лісівники спромоглися фахово пояснити загалу, що відбувається заміна насаджень, які були створені за часів Австрії з метою швидкого отримання лісопродукції, і тепер настав той час, коли їх, всохлі, потрібно забирати, щоб хоч якось використати деревину та створити нові насадження. Польські лісничі розповідали нам, що практично кожного дня возили до лісу екскурсії. Залучали до роботи священиків, сільських лікарів, вчителів, представників мас-медіа. Показували, розказували, пояснювали – що, як і для чого вони роблять.
Згадувався на одній із конференцій в Польщі й такий випадок… У тих околицях є резиденція президента Польщі. В той момент, коли відбувалися ті масові рубки смереки, для знищення короїдів з дерев знімали кору і спалювали разом із личинками і жуками. Відповідно, довкола все було в димах, як у тумані. Президент, побувши два дні на своїй дачі, розвернувся і поїхав, бо дихати не було чим. А от цікаво, що в нас би було за такої ситуації? Вже б точно всі причетні (прямо й опосередковано) були звільнені з посад! А там президентові пояснили ситуацію, яку він адекватно сприйняв.
Я зараз говорю про те, що у Польщі є довіра до фахівців. Ясно, що та довіра не виникла за один день.
В нас тепер також щось приблизно таке починає робитися. Створюються центри екологічної роботи при обласних управляннях лісового господарства та лісгоспах. Зросла увага до роботи з учнями – організовуються шкільні лісництва, проводяться екскурсії, різноманітні конкурси. Молодь залучається до акцій зі створення нових лісів. Мабуть, замало ще робиться. Крім того, потрібно враховувати й чинник часу, який, на жаль, був втрачений.
На підсумок хочу сказати, що мені дуже образливо, коли несправедливо критикують працівників лісового господарства. Вони працюють не в ідеальних умовах. І не потрібно «вішати» на них чужих гріхів. Наприклад, була у ЗМІ інформація про те, що шведська меблева компанія має відношення до рубки лісів у Карпатах. А фото, що ними проілюстрували текст, взяті з мережі – це найбільший у світі склад деревини, заготовленої у Швеції після урагану Gudrun, який був у 2005 році. Тоді було заготовлено 75 мільйонів кубічних метрів деревини, яку зберігали сім чи вісім років мокрим способом (поливаючи водою з гідрантів, щоби не втратила технічних властивостей) на військовому аеродромі, який не використовувався. П’ять рядів штабелів деревини висотою 13 метрів в довжину займали 2,5 кілометри. Це дало можливість поступово, не втрачаючи якості, використати заготовлену деревину.
Тому й говорю, що людям потрібно підходити до тих питань більш зважено, відслідковувати, що перепощується, що перекидається, що поширюється в інтернеті. Тоді, можливо, й нападів екопсихозу буде менше».
Тетяна КОЗИРЄВА,
Газета “Природа і суспільство”
27-06-2019
