Пострадянські та європейські реалії
Олександр КОЗКА
Питання власності на лісові ресурси та загалом і моделі управління ними напряму пов'язані з розвитком або занепадом лісової галузі. Її реформа назріла і в Україні, однак, нам слід ретельно вивчати досвід сусідів, щоб за короткий час не втратити все те позитивне, що напрацьовано українськими лісівниками впродовж десятиліть.
Згідно з дослідженням World Bank, сьогодні в світі діє три основні моделі управління державними лісами: комплексна, роздільна та з передачею повноважень. В Україні традиційно склалася комплексна модель, при якій адміністративні і контрольні функції щодо всіх лісів, а також повноваження власника щодо державних здійснює один орган — Держлісагентство. Зазначена модель притаманна країнам зі значною часткою держвласності та відносно невеликою лісистістю. І хоча переважна більшість лісів (73%) перебуває у держвласності, однак деяка їх частка закріплена за чималою кількістю постійних лісокористувачів (міністерств і відомств).
При цьому частка лісів приватної власності в Україні на сьогодні становить менше 0,2% загальної площі лісових земель. В останні роки на різних рівнях — урядовому, фаховому, експертному та суспільному точаться дискусії навколо переходу на інші моделі лісоуправління, які зменшили б держчастку та вплив держави в цілому на процеси, які відбуваються у лісовій галузі. Зокрема є намагання розпочати роздержавлення лісів, створити єдину компанію з управління лісами та впровадити орендно-концесійну модель лісокористування. Між тим, на думку більшості експертів і фахівців галузі концесія може стати певною ширмою для приватизації найбільш ласих шматків українських лісів. Ліквідація лісгоспів може призвести до непередбачуваних наслідків, зокрема, пожеж, нашестя шкідників тощо, оскільки нові власники просто не матимуть необхідної бази знань та людського ресурсу, щоб їм протистояти. Такі перспективи випливають із самої суті концесії, оскільки метою концесіонера є ви-рубка і продаж деревини в період її дії, а не вкладання коштів у віднов-лення лісу, який буде рости 80—100 років.
Після розпаду СРСР у лісовому господарстві пострадянських країн та країн Східної Європи, які перебували під його впливом, почали¬ся процеси побудови як власних концепцій лісокористування, так і впровадження вже існуючих. Так, у прибалтійських країнах значна частка лісів була повернута у приватну власність колишнім власникам або їх нащадкам. Інші найбільш лісисті країни — Україна, Росія та Білорусь залишили значну частину лісів в управлінні держави.
Прибалтика. Практично в усіх прибалтійських країнах децентралізація управління лісовим фондом та передача його частки у приватну власність призвели до значного збільшення рубок. Так, за перші десять років обсяги лісозаготівлі в Латвії зросли з 4 до 14 млн куб. метрів деревини. Крім того, в цей період зафіксовано різке збільшення кількості лісових пожеж, що суттєво вплинуло на лісовідтворення. Сьогодні майже 90% продукції лісових галузей економіки прибалтійських країн експортується, причому половина її представлена пиломатеріалами.
Білорусь. У Республіці Білорусь збереглось чи не єдине в Європі Міністерство лісового господарства, яке, крім нормотворчих та наглядових функцій, здійснює також і координацію лісової галузі через свої територіальні структури. Система управління лісовим господарством і її структура орієнтована на державну частку власності і адаптована до адміністративно-територіального поділу країни. Крім того, як і в Україні, в Білорусі також має місце деяке розпорошення лісового фонду між різними відомствами і місцевими громадами, хоча й у незначних масштабах.
Незважаючи на те, що у Лісовому кодексі республіки є стаття, яка допускає концесію лісу, але фактично вона не застосовується попри намагання окремих компаній з При-балтики зайти на білоруський ринок деревини.
Грузія. Ведення лісового господарства, лісовідновлення, забезпечення охорони та захисту лісів та контроль за діяльністю користувачів держлісфонду (близько 3 млн га) здійснює Національне лісове агентство. Завдяки проведеним реформам практично заново створено лісову інфраструктуру, закуплено сучасне обладнання і техніку, в кілька разів підвищено грошове забезпечення лісівників, створено спеціальні підрозділи «лісової» поліції.
До 2012 року лісокористування приватними структурами відбувалося шляхом отримання ліцензії через відкриті аукціони. Однак на сьогодні через відсутність належної інвентаризації лісових ресурсів, їх видачу призупинено. Незважаючи на проведені реформи, не всі проблеми лісової галузі вдалося подолати. Відповідно до Концепції розвитку лісів, на стан галузі суттєво впливає невідповідність лісового законодавства принципам сталого управління лісами, слабке муніципальне управління, відсутність лісовпорядкування, інформації про фактичний стан лісів у цілому та недостатність фінансування.
ЄС є державні, приватні, муніципальні (комунальні) лісоволодіння, однак там намагаються не передавати ліси приватникам, оскільки вважається, що при цьому буде значно втрачено контроль держави за збереженням лісових ресурсів та їх відновленням.
Слід зазначити, що частка при-ватних лісів, яка історично склалася у більшості країн Західної Європи, суттєво не змінюється десятиліттями, тим більше за рахунок державних часток. Попри безумовної комерційної вигоди для приватних власників, для місцевих громад ця форма власності незавжди дає змогу користуватися соціальною функцією лісу. В окремих країнах це призводить до розповсюдження хвороб та шкідників, та масових пожеж. Яскравим прикладом є Португалія, 92% лісів якої перебуває у приватних руках.
На сьогодні у більшості країн ЄС діє роздільна модель управління лісами, характерною ознакою якої є те, що законодавчі та контрольні функції виконуються державними органами, ніяк не пов’язаними з господарською діяльністю. Між тим, жодна країна Європи з розвиненою економікою сьогодні не використовує концесійну модель управління. Як негативний приклад можна на¬вести досвід Болгарії, яка на першій стадії реформування лісової галузі використовувала концесійну модель управління, однак, через її неефективність та погіршення стану галузі, змушена була через певний час по-вернути лісогосподарські підприємства у держвласність.
Без сумніву, що реформування лісової галузі і її осучаснення вкрай потрібна справа, але, враховуючи непросту соціально-економічну ситуацію в Україні, слід спочатку підготувати відповідну законодавчу базу, провести національну інвентаризацію лісів та вивчити як позитивні, так і негативні приклади лісових реформ і діючих моделей у пострадянських та європейських країнах.
Олександр КОЗКА
Питання власності на лісові ресурси та загалом і моделі управління ними напряму пов'язані з розвитком або занепадом лісової галузі. Її реформа назріла і в Україні, однак, нам слід ретельно вивчати досвід сусідів, щоб за короткий час не втратити все те позитивне, що напрацьовано українськими лісівниками впродовж десятиліть.
Україна: починати з обережністю
Згідно з дослідженням World Bank, сьогодні в світі діє три основні моделі управління державними лісами: комплексна, роздільна та з передачею повноважень. В Україні традиційно склалася комплексна модель, при якій адміністративні і контрольні функції щодо всіх лісів, а також повноваження власника щодо державних здійснює один орган — Держлісагентство. Зазначена модель притаманна країнам зі значною часткою держвласності та відносно невеликою лісистістю. І хоча переважна більшість лісів (73%) перебуває у держвласності, однак деяка їх частка закріплена за чималою кількістю постійних лісокористувачів (міністерств і відомств).
При цьому частка лісів приватної власності в Україні на сьогодні становить менше 0,2% загальної площі лісових земель. В останні роки на різних рівнях — урядовому, фаховому, експертному та суспільному точаться дискусії навколо переходу на інші моделі лісоуправління, які зменшили б держчастку та вплив держави в цілому на процеси, які відбуваються у лісовій галузі. Зокрема є намагання розпочати роздержавлення лісів, створити єдину компанію з управління лісами та впровадити орендно-концесійну модель лісокористування. Між тим, на думку більшості експертів і фахівців галузі концесія може стати певною ширмою для приватизації найбільш ласих шматків українських лісів. Ліквідація лісгоспів може призвести до непередбачуваних наслідків, зокрема, пожеж, нашестя шкідників тощо, оскільки нові власники просто не матимуть необхідної бази знань та людського ресурсу, щоб їм протистояти. Такі перспективи випливають із самої суті концесії, оскільки метою концесіонера є ви-рубка і продаж деревини в період її дії, а не вкладання коштів у віднов-лення лісу, який буде рости 80—100 років.
Не всі зміни на краще?
Після розпаду СРСР у лісовому господарстві пострадянських країн та країн Східної Європи, які перебували під його впливом, почали¬ся процеси побудови як власних концепцій лісокористування, так і впровадження вже існуючих. Так, у прибалтійських країнах значна частка лісів була повернута у приватну власність колишнім власникам або їх нащадкам. Інші найбільш лісисті країни — Україна, Росія та Білорусь залишили значну частину лісів в управлінні держави.
Прибалтика. Практично в усіх прибалтійських країнах децентралізація управління лісовим фондом та передача його частки у приватну власність призвели до значного збільшення рубок. Так, за перші десять років обсяги лісозаготівлі в Латвії зросли з 4 до 14 млн куб. метрів деревини. Крім того, в цей період зафіксовано різке збільшення кількості лісових пожеж, що суттєво вплинуло на лісовідтворення. Сьогодні майже 90% продукції лісових галузей економіки прибалтійських країн експортується, причому половина її представлена пиломатеріалами.
Білорусь. У Республіці Білорусь збереглось чи не єдине в Європі Міністерство лісового господарства, яке, крім нормотворчих та наглядових функцій, здійснює також і координацію лісової галузі через свої територіальні структури. Система управління лісовим господарством і її структура орієнтована на державну частку власності і адаптована до адміністративно-територіального поділу країни. Крім того, як і в Україні, в Білорусі також має місце деяке розпорошення лісового фонду між різними відомствами і місцевими громадами, хоча й у незначних масштабах.
Незважаючи на те, що у Лісовому кодексі республіки є стаття, яка допускає концесію лісу, але фактично вона не застосовується попри намагання окремих компаній з При-балтики зайти на білоруський ринок деревини.
Грузія. Ведення лісового господарства, лісовідновлення, забезпечення охорони та захисту лісів та контроль за діяльністю користувачів держлісфонду (близько 3 млн га) здійснює Національне лісове агентство. Завдяки проведеним реформам практично заново створено лісову інфраструктуру, закуплено сучасне обладнання і техніку, в кілька разів підвищено грошове забезпечення лісівників, створено спеціальні підрозділи «лісової» поліції.
До 2012 року лісокористування приватними структурами відбувалося шляхом отримання ліцензії через відкриті аукціони. Однак на сьогодні через відсутність належної інвентаризації лісових ресурсів, їх видачу призупинено. Незважаючи на проведені реформи, не всі проблеми лісової галузі вдалося подолати. Відповідно до Концепції розвитку лісів, на стан галузі суттєво впливає невідповідність лісового законодавства принципам сталого управління лісами, слабке муніципальне управління, відсутність лісовпорядкування, інформації про фактичний стан лісів у цілому та недостатність фінансування.
ЄС є державні, приватні, муніципальні (комунальні) лісоволодіння, однак там намагаються не передавати ліси приватникам, оскільки вважається, що при цьому буде значно втрачено контроль держави за збереженням лісових ресурсів та їх відновленням.
Слід зазначити, що частка при-ватних лісів, яка історично склалася у більшості країн Західної Європи, суттєво не змінюється десятиліттями, тим більше за рахунок державних часток. Попри безумовної комерційної вигоди для приватних власників, для місцевих громад ця форма власності незавжди дає змогу користуватися соціальною функцією лісу. В окремих країнах це призводить до розповсюдження хвороб та шкідників, та масових пожеж. Яскравим прикладом є Португалія, 92% лісів якої перебуває у приватних руках.
На сьогодні у більшості країн ЄС діє роздільна модель управління лісами, характерною ознакою якої є те, що законодавчі та контрольні функції виконуються державними органами, ніяк не пов’язаними з господарською діяльністю. Між тим, жодна країна Європи з розвиненою економікою сьогодні не використовує концесійну модель управління. Як негативний приклад можна на¬вести досвід Болгарії, яка на першій стадії реформування лісової галузі використовувала концесійну модель управління, однак, через її неефективність та погіршення стану галузі, змушена була через певний час по-вернути лісогосподарські підприємства у держвласність.
Без сумніву, що реформування лісової галузі і її осучаснення вкрай потрібна справа, але, враховуючи непросту соціально-економічну ситуацію в Україні, слід спочатку підготувати відповідну законодавчу базу, провести національну інвентаризацію лісів та вивчити як позитивні, так і негативні приклади лісових реформ і діючих моделей у пострадянських та європейських країнах.
