Унікальні, неймовірні, магічні, неоціненні для української історії, культури та археології – цей емоційний ряд означень Канівських гір можна було б продовжити. Проте нині ці гори, як ніколи, потребують не емоцій, а конструктивних дій щодо їх збереження. Власне, ця проблема і стала ключовою на науково-практичній конференції «Канівські гори. Трахтемирів. Бучак. Як зберегти культурні та природні пам’ятки національного значення?», що нещодавно відбулася у Шевченківському національному заповіднику в місті Каневі.
Безумовно, визнаною цінністю Канівщини є різноманітність і неповторність природного середовища у поєднанні з неперервною історією української людності від палеоліту до наших днів. Канів цікавий не лише Тарасовою-Чернечою горою, але й Дніпром, горами, скіфськими городищами, найбільшими у Європі ярами й природним заповідником.
Якщо пересічного туриста захоплює візуальна картина цієї неймовірно гарної місцевості, то для громадських активістів, екологів, археологів, істориків, краєзнавців – нинішній стан цього краю, і Канівських гір зокрема, викликає небезпідставну тривогу. Час і людське втручання спотворюють унікальні ландшафти, а «дикі» туристи, яких із кожним роком стає все більше, залишають після себе купи сміття. До того ж, Канівські гори десятиліттями потерпають від чорних археологів – таким чином зникають останні пам’ятки багатовікової історії. Нічого доброго не принесло будівництво на Дніпрі каскаду гідроелектростанцій, зокрема, Канівської ГЕС. А віднедавна (з 80-х років минулого століття) нависла загроза спорудження у Бучаку гідроакумулюючої електростанції. Будівництво кілька разів то розпочиналося, то припинялося через різні обставини (брак коштів, протест вчених і громадськості тощо). Але нині будівництво Канівської ГАЕС не знято з порядку дня.
Кожен учасник науково-практичної конференції пропонував своє бачення захисту та збереження цієї унікальної території.
Перший заступник генерального директора Шевченківського національного заповідника Ігор Ліховий зауважив, що Канівські гори, як комплексна пам’ятка природи та історії, повинна бути внесена до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Цей об’єкт, так би мовити, стоїть у черзі на внесення під номером 2. Але упродовж тридцяти років це питання не вдається вирішити. Загалом, у Списку значаться більше тисячі об’єктів світової спадщини, у тому числі, й сім об’єктів з України. Є оптимістичні сподівання, що невдовзі і Канівські гори увійдуть до Списку ЮНЕСКО, адже відповідають майже всім критеріям. Про сьогоднішній стан Канівських гір пан Ліховий мовив словами Тараса Шевченка: «…занапастили Божий рай». Порятунок цієї території кандидат географічних наук, завідувач відділу ландшафтознавства Інституту географії НАНУ Віктор Чехній бачить у створенні Канівського біосферного резервату. Має бути проведене ландшафтне планування, тобто потрібно диференціювати цю територію на певні зони, забезпечивши всі екологічні вимоги.
Зважаючи на унікальну будову Канівських гір, кандидат географічних наук, в. о. завідувача відділу геоморфології та палеогеографії Інституту географії НАНУ Роман Спиця вважає за доцільне створити пам’ятку природи лише для наукових і туристичних цілей.
Це надзвичайно цікавий об’єкт і для науковців, і для туристів. Він входить до Канівської дислокації і має непересічне значення і для історії, і для сьогодення. Трахтемирів має статус одного з перших офіційних центрів становлення українського козацтва. Тут виявлено сліди потужної археологічної культури, яка стала відома як Зарубинецька, за назвою місцевого села. Науковці виявили тут археологічні пам’ятки практично всіх історичних епох, які фіксувалися в межах Наддніпрянщини. У 80-х роках минулого століття радянська влада надала цій території статус природних та історичних пам’яток, і цим захистила півострів від руйнації. А у 1994 році було створено Державний історико-культурний заповідник «Трахтемирів». Про його діяльність розповіла керівник наукового відділу Ірина Воропай. На балансі Заповідника більше 80 пам’яток, більшість з них – унікальні. Проте за 25 років свого існування ДІКЗ «Трахтемирів» не отримав від держави жодної копійки на розробку земельної документації цих пам’яток, їх фіксацію та охорону. Тим часом землі, які б мали належати ДІКЗ, у 2000 році віддали сумнозвісному Ігорю Бакаю, який організував там регіональний ландшафтний парк з такою ж назвою – «Трахтемирів», але влаштовував там полювання для високопосадовців. Нині «перший приватний», регіональний ландшафтний парк у занепаді, але передати його землі державному заповіднику «Трахтемирів» не виглядає можливим. Ірина Воропай висловила думку, що назріла потреба створювати Національний парк, який би перебував під опікою держави.
Кандидат історичних наук, археолог Дмитро Куштан розповів про те, як нині проходять археологічні розкопки поблизу Бучака.
І хоча розкопки відбуваються на замовлення «Укргідроенерго», науковець у своєму виступі об’єктивно висвітлив нагальну проблему. Про те, що на цій території з давніх-давен селилися люди, підтверджують численні археологічні знахідки. Лише на відрізку від Трахтемирова до Бучака їх більше 70. Великої шкоди цій місцевості завдало спорудження у 70-х роках минулого століття Канівського водосховища. Розпочалася ерозія берегової лінії, яка триває і досі.
Щороку кілька метрів берега зникає. Особливо потерпає Бабина гора. У 80-х роках Канівська ГАЕС почала будуватися без археологічних досліджень. Тому об’єкт перенесли вниз за течією Дніпра. Як пам’ять про першу спробу будівництва лишився котлован, котрий нині називають Голубим озером. З 2016 року розпочався новий наступ гідроенергетиків. Нині на території запроектованої ГАЕС працюють археологи. Охоплено площу 580 гектарів. Кожного сезону, упродовж 2016–2019 років, археологи виконують свою роботу. Вони віднайшли три нові пам’ятки, відновили 11 раніше існуючих. У ході розкопок на горі Лисуха виявили гончарні печі, кераміку 17–18 століть, козацьку люльку у формі пащі тварини та ін. Розкопки триватимуть, поки дозволить погода.
На конференцію прибула група людей, які досліджують Канівські гори з боку Ржищева. Директор екологічної дослідницької станції «Глибокі Балики» Богдан Попов розповів про запроваджений ними єдиний в Україні проект, що об’єднав класичну і конструктивну екологію для створення сталих екосистем для життя людини. Науковці проводитимуть експерименти як зберегти екологію і як людині жити в цьому середовищі. Вчені з України та інших країн працюватимуть на станції «Глибокі Балики» з усіх наукових напрямків, зокрема, і з екологічної археології. Богдан Попов запросив до співпраці усіх бажаючих.
Емоційно виступила на зібранні вчителька Канівської санаторної школи-інтернату Людмила Криволап, уродженка Бучака. Разом з учнями педагог організовує експедиції по Канівських горах, бо вважає такі походи з дітьми найдієвішим способом прищепити їм любов до природи і рідного краю. У цьому їм допомагає старший науковий співробітник Шевченківського національного заповідника Лариса Миколенко, яка готує освітньо-музейні проекти для школярів.
Учасники науково-практичної конференції «Канівські гори. Трахтемирів. Бучак. Як зберегти культурні та природні пам’ятки національного значення?» прийняли відповідну резолюцію. Найважливіше, як вважають науковці та громадські діячі – усвідомити значення Канівських гір як природного та історико-культурного об’єкта національного значення не лише науковцями і громадськими діячами, але й владою і місцевим населенням. Лише спільними зусиллями можна досягти розуміння важливості кардинальної зміни індустріальної стратегії розвитку на гуманітарну. Розуміння того, що майбутнє цієї унікальної місцевості не у спорудженні чергових промислових монстрів, а в рекреаційній діяльності і в розвитку туризму.
Оригінальна будова гірських масивів на правому березі середньої течії Дніпра, залягання відкладів молодшого віку під давнішими, дали підставу вченим називати цей район Канівськими дислокаціями (Канівськими горами). Вони простягнулися вздовж Дніпра багатокілометровою смугою-дугою, що розпочинається біля села Трахтемирова і сягає околиць села Хмільна в пониззі ріки Рось.
Загальна довжина Канівських гір – близько 75 кілометрів, максимальна ширина – 3–9 км, висота – до 255 метрів над рівнем моря. Через складність геологічної будови Канівські гори стали широковідомими у світі. Тут трапляються нашарування осадових морських і континентальних порід різного віку – від давніх тріасових, що утворилися 150 млн років тому, до сучасних антропогенних. Досі тривають суперечки, яким чином утворилися Канівські гори: завдяки льодовику чи тектонічним процесам? Унікальність Канівських гір ще й у тому, що тут відбувався процес створення праукраїнського ентосу та формування нації, про що свідчать численні археологічні та історичні знахідки.
Зважаючи на унікальну будову Канівських гір, кандидат географічних наук, в. о. завідувача відділу геоморфології та палеогеографії Інституту географії НАНУ Роман Спиця вважає за доцільне створити пам’ятку природи лише для наукових і туристичних цілей.
Півострів Трахтемирів
Це надзвичайно цікавий об’єкт і для науковців, і для туристів. Він входить до Канівської дислокації і має непересічне значення і для історії, і для сьогодення. Трахтемирів має статус одного з перших офіційних центрів становлення українського козацтва. Тут виявлено сліди потужної археологічної культури, яка стала відома як Зарубинецька, за назвою місцевого села. Науковці виявили тут археологічні пам’ятки практично всіх історичних епох, які фіксувалися в межах Наддніпрянщини. У 80-х роках минулого століття радянська влада надала цій території статус природних та історичних пам’яток, і цим захистила півострів від руйнації. А у 1994 році було створено Державний історико-культурний заповідник «Трахтемирів». Про його діяльність розповіла керівник наукового відділу Ірина Воропай. На балансі Заповідника більше 80 пам’яток, більшість з них – унікальні. Проте за 25 років свого існування ДІКЗ «Трахтемирів» не отримав від держави жодної копійки на розробку земельної документації цих пам’яток, їх фіксацію та охорону. Тим часом землі, які б мали належати ДІКЗ, у 2000 році віддали сумнозвісному Ігорю Бакаю, який організував там регіональний ландшафтний парк з такою ж назвою – «Трахтемирів», але влаштовував там полювання для високопосадовців. Нині «перший приватний», регіональний ландшафтний парк у занепаді, але передати його землі державному заповіднику «Трахтемирів» не виглядає можливим. Ірина Воропай висловила думку, що назріла потреба створювати Національний парк, який би перебував під опікою держави.
Кандидат історичних наук, археолог Дмитро Куштан розповів про те, як нині проходять археологічні розкопки поблизу Бучака.
І хоча розкопки відбуваються на замовлення «Укргідроенерго», науковець у своєму виступі об’єктивно висвітлив нагальну проблему. Про те, що на цій території з давніх-давен селилися люди, підтверджують численні археологічні знахідки. Лише на відрізку від Трахтемирова до Бучака їх більше 70. Великої шкоди цій місцевості завдало спорудження у 70-х роках минулого століття Канівського водосховища. Розпочалася ерозія берегової лінії, яка триває і досі.
Щороку кілька метрів берега зникає. Особливо потерпає Бабина гора. У 80-х роках Канівська ГАЕС почала будуватися без археологічних досліджень. Тому об’єкт перенесли вниз за течією Дніпра. Як пам’ять про першу спробу будівництва лишився котлован, котрий нині називають Голубим озером. З 2016 року розпочався новий наступ гідроенергетиків. Нині на території запроектованої ГАЕС працюють археологи. Охоплено площу 580 гектарів. Кожного сезону, упродовж 2016–2019 років, археологи виконують свою роботу. Вони віднайшли три нові пам’ятки, відновили 11 раніше існуючих. У ході розкопок на горі Лисуха виявили гончарні печі, кераміку 17–18 століть, козацьку люльку у формі пащі тварини та ін. Розкопки триватимуть, поки дозволить погода.
На конференцію прибула група людей, які досліджують Канівські гори з боку Ржищева. Директор екологічної дослідницької станції «Глибокі Балики» Богдан Попов розповів про запроваджений ними єдиний в Україні проект, що об’єднав класичну і конструктивну екологію для створення сталих екосистем для життя людини. Науковці проводитимуть експерименти як зберегти екологію і як людині жити в цьому середовищі. Вчені з України та інших країн працюватимуть на станції «Глибокі Балики» з усіх наукових напрямків, зокрема, і з екологічної археології. Богдан Попов запросив до співпраці усіх бажаючих.
Емоційно виступила на зібранні вчителька Канівської санаторної школи-інтернату Людмила Криволап, уродженка Бучака. Разом з учнями педагог організовує експедиції по Канівських горах, бо вважає такі походи з дітьми найдієвішим способом прищепити їм любов до природи і рідного краю. У цьому їм допомагає старший науковий співробітник Шевченківського національного заповідника Лариса Миколенко, яка готує освітньо-музейні проекти для школярів.
Учасники науково-практичної конференції «Канівські гори. Трахтемирів. Бучак. Як зберегти культурні та природні пам’ятки національного значення?» прийняли відповідну резолюцію. Найважливіше, як вважають науковці та громадські діячі – усвідомити значення Канівських гір як природного та історико-культурного об’єкта національного значення не лише науковцями і громадськими діячами, але й владою і місцевим населенням. Лише спільними зусиллями можна досягти розуміння важливості кардинальної зміни індустріальної стратегії розвитку на гуманітарну. Розуміння того, що майбутнє цієї унікальної місцевості не у спорудженні чергових промислових монстрів, а в рекреаційній діяльності і в розвитку туризму.
Оригінальна будова гірських масивів на правому березі середньої течії Дніпра, залягання відкладів молодшого віку під давнішими, дали підставу вченим називати цей район Канівськими дислокаціями (Канівськими горами). Вони простягнулися вздовж Дніпра багатокілометровою смугою-дугою, що розпочинається біля села Трахтемирова і сягає околиць села Хмільна в пониззі ріки Рось.
Загальна довжина Канівських гір – близько 75 кілометрів, максимальна ширина – 3–9 км, висота – до 255 метрів над рівнем моря. Через складність геологічної будови Канівські гори стали широковідомими у світі. Тут трапляються нашарування осадових морських і континентальних порід різного віку – від давніх тріасових, що утворилися 150 млн років тому, до сучасних антропогенних. Досі тривають суперечки, яким чином утворилися Канівські гори: завдяки льодовику чи тектонічним процесам? Унікальність Канівських гір ще й у тому, що тут відбувався процес створення праукраїнського ентосу та формування нації, про що свідчать численні археологічні та історичні знахідки.
Лариса ЗЕЛЕНЕНКО,
Газета “Природа і суспільство”
https://ekoinform.com.ua/?p=4881Газета “Природа і суспільство”
