Саме так сьогодні виглядає громадська діяльність у сфері мисливства.
Привернути увагу влади до мисливської галузі – завдання не з легких. Існує цьому досить практичне пояснення. У 2018 році доходи від ведення мисливського господарства становили 228 млн грн. Це лише 1,4% від доходу лісової галузі або 0,06% від вкладу сільськогосподарського сектору у ВВП України.
Сьогодні мисливські господарства єдині, хто вкладає кошти в охорону і відтворення диких тварин, але жодної уваги до них з боку влади немає. Як зазначила під час парламентських слухань Віце-президентка «Асоціації зоозахисних організацій України» Марина Суркова: «…дикі тварини в умовах дикої природи опосередковано впливають на життя людей». Іншими словами, нікому і у суспільстві, і у владі, окрім представників мисливської галузі, ніякого діла до них немає.
Прикладом байдужості до мисливських справ можуть слугувати пріоритети «екологічного» Комітету Верховної Ради. Ще 16 жовтня було оприлюднене оголошення щодо створення робочих груп для опрацювання законопроєктів, у тому числі, і стосовно посилення боротьби з браконьєрством. На момент підготовки цієї статті ми, як заявники щодо включення в робочу групу, ніяких новин не отримували – далі оголошення справа не пішла. Натомість, Комітет уже опрацював і підтримав законопроєкти стосовно фактичного знищення мисливського собаківництва, скасування регулювання чисельності хижих тварин, участі «природоохоронців» у контрольних обліках мисливських тварин, заборони використання свинцевого шроту і холодної метальної зброї тощо.
У жовтні ми спільно з ГС «Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств» опублікували Проєкт Концепції реформування мисливської галузі на найближчі 10 років (ознайомитись можна на сайті: www.gsvms.org.ua у розділі Медіа/статті ). У ньому містяться пропозиції щодо принципових і докорінних реформ, без впровадження яких, на нашу думку, мисливська галузь просто «загнеться». Продемонстрували на прикладі наших ближніх європейських сусідів як може працювати галузь при втіленні таких змін. Проєкт був надісланий усім профільним органам виконавчої та законодавчої влади – починаючи з Президента і Прем’єр-міністра і закінчуючи Комітетами Верховної Ради і міністерствами. І тут почався той самий «біг по колу». Коли вищестоящі органи влади спускають отриману кореспонденцію до нижчестоящих, і в результаті вона потрапляє до тих, хто роками нічого не змінював і не збирається. Система не може реформувати себе сама, і це очевидно.
Ми надіслали Проєкт і природоохоронним та європейсько-орієнтованим громадським організаціям, давайте, мовляв, усі об’єднаємось і спільно почнемо робити перші кроки з реформування мисливської галузі та зміни чинного природоохоронного законодавства. Бо, якщо відверто, це лише в Україні мисливці і природоохоронці (не плутати з псевдоекологами та «захисниками» прав тварин) постійно чубляться. В Європі вони давно налагодили діалог, бо мета ж в усіх одна – збереження тваринного світу, хоч прагнемо досягнути її різними шляхами.
В Європі давно дійшли висновку, що якщо існує такий прошарок суспільства, як мисливці, котрі готові витрачати власні кошти, зусилля та час для турботи за дикими тваринами і середовищами їх перебування, то навіщо державі витрачати на це свої ресурси? Достатньо лише створити сприятливі умови для діяльності мисливців. Саме тому, в Європейській хартії полювання та біорізноманіття закріпили принцип – влада має залучати до розробки нормативно-правових актів мисливців, щоб ці акти були для них зрозумілими та прозорими, а де це можливо – дозволяти мисливцям здійснювати саморегулювання. Наші депутати йдуть іншим шляхом – вносять зміни до законодавства за пропозиціями кого завгодно, лише не мисливців! Це вказує на якусь заангажованість.
Але найбільшого розчарування завдає той факт, що самим мисливцям і користувачам мисливських угідь питання цивілізованого мисливства до «лампочки». Панує така думка, що ті «закручування гайок» на законодавчому рівні, які зараз впроваджують у сфері мисливства, торкнуться якихось конкретних мисливців чи окремих господарств, «але не мене». І навіть якщо є розуміння необхідності об’єднуватися і діяти, зазвичай, далі слів справа не заходить. Активність наших мисливців яскраво продемонструвала остання петиція до Президента щодо мисливського собаківництва. Менше 1500 підписів за місяць. Можна було б сказати, не всі мисливці сидять в інтернеті. Але в одній лише групі Телеканалу «Трофей» більше 160 000 учасників, у мисливських групах на Фейсбуці загальне число учасників ще понад 200 000. Тобто, якщо б мисливці більше спрямовували свою активність на проблемні питання мисливства, а не вподобання картинок, то петиція набрала б необхідну кількість голосів за пару днів. Можна було б сказати, що заважають технічні проблеми у підписанні петиції, але чому 70-ти тисячам антимисливців вони не завадили підписати петицію про знищення мисливського собаківництва?
Ми звикли до того, що на «зоозахисні» пікети приходить по 10–15 осіб, але їх видима малочисельність – оманлива. Вони об’єднуються в «зоозахисні коаліції», «природоохоронні коаліції», пишуть маніфести і, напевно, що не вилазять із депутатських приймалень. Ще в 2017 році завдяки депутатському запиту О. Єднака стало відомо, що два тендери Мінприроди загальною сумою 4,2 млн гривень із численними порушеннями і неефективним використанням коштів виграла ГС «Інститут екологічного управління та збалансованого природокористування». Ця ГС підконтрольна голові Громадської ради при Мінприроди С. Берзіній. Пані Берзіна не тільки була переобрана на свою посаду в 2018 році, а й на парламентських слуханнях заявляє про те, що ніхто не оцінює природоохоронний ефект від використання коштів з екологічного податку. З таким от рівнем цинічності «громадськість», що бере участь у розпилі бюджетних коштів, виступає радниками у профільному центральному органі виконавчої влади, де немає жодного представника мисливських організацій. Враховуючи, що влада взяла курс на перезавантаження чиновників та в зв’язку з переформатуванням міністерств, ми звернулися до Прем’єр-міністра стосовно доцільності переобрання і громадських рад при центральних органах влади.
Однак варто відзначити, що в цій тотальній мисливській байдужості все ж є ті, хто готовий активно включатись у боротьбу за свої права. Ми обрали шлях, коли якість переважає над кількістю, і звернулись до частини таких активних мисливців. Час виходити з Фейсбуку і відстоювати свої права за межами соцмереж. Розробляти спільні покрокові плани дій – як достукатись до влади, як протистояти інформаційній війні з антимисливцями і покращувати імідж мисливців в очах суспільства. Тим паче, що багато хто має чудові ініціативи, варті підтримки. А з часом необхідно приєднувати до реалізації цих планів якомога більшу кількість мисливців.
Отож Всеукраїнська мисливська спілка вкотре звертає вашу увагу – досить бездіяти, бо жарти про те, що полювати в нас скоро можна буде лише на горобців, рано чи пізно стане реальністю. Час об’єднуватися – долучайтесь!
Сергій АНДРОСЮК,
ГС «Всеукраїнська мисливська спілка»,
“Лісовий і мисливський журнал”
