НАУКА НЕ Є ЧАРІВНОЮ ПАЛИЧКОЮ

Стаття К.Норенко та П.Тєстова “ЩО БОБРУ МОЖНА – ТО ЛЮДЯМ ЗАСЬ, АБО ЧОМУ В ЛІСІ НЕМАЄ ШКІДНИКІВ” (epl.org.ua, 25.05.2017),  містить певні вірні положення, але з деякими я не згідна як біолог за освітою, який понад 40 років працює в УкрНДІЛГА.

Я висловлю особисті міркування, а не міркування Інституту чи взагалі “лісової науки”. І я обговорюватиму питання, переважно пов’язані із захистом лісу та підвищенням його стійкості.

Із статті К.Норенко та П.Тєстова: “В Україні …. методичних рекомендацій для боротьби зі шкідниками, досі не розроблено”.

Якщо Ви йдете до лікаря, він дає пораду, а одужати не вдається, Ви звинувачуєте не медичну науку, а самого лікаря. А іноді виявляється, що Ви самі чогось не врахували, пили, палили, їли смажене, жирне та солене, а медична наука тут ні до чого.

Так само лісова наука і результати рішення органів управління лісовим господарством чи тим більше дії окремих виконавців на місцях не є тотожними поняттями.

Наука – це вид пізнавальної діяльності, спрямований на одержання знань. Лісова наука одержує знання про ліс на основі аналізу результатів спостережень і експериментів. Вона з’ясовує, за яких умов імовірні певні події, кількісно оцінює різні взаємодії у лісових екосистемах, надає прогноз і рекомендації, за яких умов ситуація може покращитися або пом’якшитися.

Наука не є чарівною паличкою, якою махнеш, – і збільшиться біорізноманіття, зникне хвороба, а дерева будуть високими та з великим діаметром.

У галузевому Інституті наукові дослідження завершуються написанням нормативних документів – методик, рекомендацій, порадників, інструкцій тощо. Ці документи рецензують фахівці, які працюють у вищих навчальних заходах чи на виробництві. До документів вносять поправки, їх розглядають на Науково-Технічній Раді Держлісагентства, затверджують, а далі чи передають на вищий рівень, чи друкують і поширюють у підприємствах лісової галузі.

Під час цієї процедури деякі рекомендації вчених пом’якшуються, терміни здійснення деяких заходів зсуваються або стають однаковими для всієї великої країни, про що я неодноразово писала. Як можна планувати завершення створення культур у першому кварталі у Чернігівській чи Луганській областях? Як можна рекомендувати вивозити заготовлену взимку деревину з лісу до 1 квітня, якщо соснові лубоїди починають заселяти її вже у середині березня? Як можна дозволяти проведення рубок в осередках кореневої губки взимку без уточнення погодних умов – адже спори цього гриба проростають за температури понад 5ºС, і саме період із температурою нижчою за цей рівень і є порівняно безпечним у запобіганні поширення цієї хвороби.

Багато ж рекомендацій учених узагалі не друкують (відсутні кошти – до 10 тис. грн. для галузі!!!) і спеціальним наказом не примушують виконувати.

Тому казати про відсутність нормативних документів, зокрема з питань захисту лісу, не можна. Деякі виставлені на сайтах, зокрема УкрНДІЛГА (http://uriffm.org.ua/content/vyhidni-dokumenty), ДСЛП “Харківлісозахист” (http://lisozahyst.org.ua/?page_id=252).

У цьому абзаці малося на увазі, що немає рекомендацій, які були б офіційно затверджені наказом ДАЛРУ чи іншим актом, і які були б обов’язкові для врахування у всіх лісгоспах. Якщо все ж такі рекомендації існують, ми були б дуже вдячні за надання такого посилання.

Із статті К.Норенко та П.Тєстова: “Для прикладу, в США над проблемою поширення короїда на Західному Узбережжі працює роками спеціальна група науковців, які розробляють практичні рекомендації для порятунку лісів залежно від категорій лісів”.

У США витрачають мільярди доларів на захист лісу від непарного шовкопряда вже 200 років, а він продовжує об’їдати ліс. А в Україні після застосування вірусного препарату у 70-ті–80-ті роки (не стверджую, що в результаті, хоча цьому була присвячена моя кандидатська дисертація у 1980 році) осередки цього шкідника практично не реєструються, хоча як вид він є у лісі завжди (сама бачила минулого тижня).

Це дуже цікава інформація, ми були б Вам вдячні, якби Ви могли надати посилання на публікації результатів цього дослідження. Водночас з власного досвіду обстежень, все ж зазначу, що всохлі похідні деревостани здебільшого рубають, а не намагаються застосувати інші заходи з попередження поширення шкідників. І рубають вже після того, як шкідники вилетіли, через бюрократію з оформленням документації. Щоправда часто залишають потім ділянку для розвитку природньої сукцесії і формування стабільної екосистеми, що вже є добре.

Із статті К.Норенко та П.Тєстова: “Наша ж лісова наука займається чим завгодно, але не прикладними дослідженнями”.

Я відвідала багато країн Європи як учасник конференцій з різноманітних питань захисту лісу, і на жодній учені не обговорювали питання “боротьби зі шкідниками”. Дослідження стосувалися питань діагностики пошкодження лісу, прогнозування поширення тих чи інших шкідливих організмів, особливостей їхнього сезонного розвитку в умовах антропогенного навантаження та зміни клімату, а також виявлення екологічних умов, за яких шкода для лісу зменшується.

Прикладні дослідження – це не випробування інсектицидів, а саме виявлення умов, за яких ліс буде здоровим, а результатом є рекомендації (див. вище). Якщо масове розмноження певного маловивченого виду комах триває сім років, то як можна давати рекомендації після вивчення його упродовж п’яти років? А як можна давати рекомендації щодо захисту незімкнених культур до того, як ці культури зімкнулися, адже погіршення якості стовбура дерева, пошкодженого у 3-річному віці великим сосновим довгоносиком чи коренежилами чи механічно під час проведення рубок догляду, може стати очевидним лише через декілька років.

Із статті К.Норенко та П.Тєстова: “І досі основним засобом порятунку лісу у нас вважається його… спилювання вщент і створення нових лісових культур”

Вважається ким? Вчені так не вважають. У країнах Європи є ліси, які взагалі не чіпають. Є ліси рекреаційні, де убирають небезпечні для рекреантів дерева і створюють умови для людей. А є ліси-плантації, в яких дерева вирощують з метою одержання певної лісової продукції – або довгих та струнких стовбурів, або широких і невисоких. Режими рубок у таких лісах різні. У нас, на жаль, такого немає. Лісгосп має план і намагається виконати його, інакше – санкції… Загалом санітарна рубка є збитковою, якщо дійсно деревина втратила якість. Але штрафують за наявність сухостою, хоча він не є небезпечним з погляду поширення шкідників і хвороб здорового лісу, а екологічне значення має велике (про я писала http://www.lesovod.org.ua/node/31151).

Створення нових культур на місці зрубаного лісу – обов’язок лісівників, за винятком випадків успішного природного поновлення. У країнах із достатнім рівнем зволоження чекають 3 роки, оглядають зруб, і якщо кількість природного поновлення недостатня, досаджують садивним матеріалом у контейнерах (індивідуально!).

Можливо, тут було неправильне формулювання, тому що це твердження засновано на спостереженні фактичних дій лісгоспів, а не на думці науковців.

Із статті К.Норенко та П.Тєстова: “…Зазвичай, таких-же самих монокультур, які через 40–50 років знову захворіють”.

Якби лісничий був господарем, то він би прагнув зберегти ліс для своїх онуків, а не виконувати план, вказівки зверху та шукати шляхи уникнення штрафів.

З лісівників вимагають виконання плану виходу ділової деревини, а природа лісу передбачає сукцесію. Не можна вирощувати сосну з покоління в покоління на одному місці. Да і дуб природно має змінитися на ясен та інші породи, які наше лісове господарство вважає малоцінними (я про це писала http://www.lesovod.org.ua/node/32015).

Водночас К.Норенко та П.Тєстов пропонують позбавитися у лісах дуба червоного (Quercus rubra) та акації білої (Robinia pseudoacacia). Так і дугласії можна позбавитися, і деяких інших порід…

Дуб червоний і робінія ростуть на території Європи з 17 століття, а в Україні не менше двох століть. Позбавитися їх неможливо і небажано, тому що за цей період вони сформували навколо себе певне коло видів фауни і флори, які будуть втрачені разом із цими деревами. Робінія – цінний медонос, незамінна у захисті від ерозії, рекультивації земель, збагачує ґрунт азотом, саме нею Борткевич закріпив Нижньодніпровські піски. Деревина робінії дуже міцна та високо цінується, зокрема в Угорщині, і у нас на Нижньодніпров’ї її ефективне використання могло б дати більший ефект, ніж безрезультатне багаторазове пересаджування сосни на згарищах.

Дуб червоний є дуже стійким до шкідників і хвороб, зокрема, за даними Боярської НДС НУБІП його пропонував використовувати проф. А.В. Цилюрик в осередках кореневої губки на заміну сосні на декілька десятків років. Взагалі – сім раз відміряй – один відріж. Невідомо, які з наших порід вимруть за зміни клімату, а які залишаться… Якщо ми втратимо легені, то вже буде не до різноманіття.

Тут на початку Ви описуєте сукцесійний процес, до якого залучені корінні породи. Так, це природно, це нормально. Але інвазійні види – це зовсім інша справа. Це для мене болюча тема, бо я нею переймаюся, це тема моєї кандидатської дисертації. В першу чергу важливо припинити насаджувати інтродуценти. Їхня висока продуктивність, стійкість до шкідників і т.д. є високою ціною за гомогенізацію біорізноманіття. Так, ті деревостани, які вже сформовані, справді є новою екосистемою, а не просто набором дерев. Але на мою думку, тут важливо відмовитися від єдиного підходу і застосовувати диференціацію. По-перше, частина дерев по досягненню стиглості і так буде зрубана в порядку РГК, то чому це не класифікувати, як позбавлення від насаджених інтродуцентів? Після того треба лише контролювати, щоб ці вільні території самозасіялися природними видами, і це вже буде крок до відновлення корінних деревостанів. По-друге, Ви маєте рацію щодо того, що навіть в інтродуцентів, є хороші характеристики, як закріплення схилів у робінії. На тих ділянках, для яких це важливо, і справді варто залишити ці насадження. У південних лісгоспах це не тільки робінія, а і маслинка вузьколиста, якій в лісостепу та степу аналогів немає, тому що жодна порода більше на таких стрімких схилах не закріплюється. І маслика також існує в симбіотичній асоціації з азотфіксуючими актиноміцетами, що дає їй змогу забачувати грунт азотом, але тут палка в двох кінцях. Тому що це впливає на трав’янистий покрив. Рудеральна флора, яка є більш агресивною, у більшості відома як азотофільна, якраз вона поступово і витісняє природну, починаючи з підкронової ділянки. У степу це досить велика проблема, тому що степів в Україні 3 %, але на них 30 % біорізноманіття ЧКУ. Я впевнена, що азотфіксація робінії також впливає на трав’янистий покрив, але, на жаль, поки що таких наукових досліджень я не знайшла. Тому, я переконана, що тут потрібен індивідуальний підхід, і особливу увагу варто приділити лісам у межах природно-заповідного фонду, де повинні зберігатися еталонні, типові екосистеми.

Із статті К.Норенко та П.Тєстова: “У той час, коли ті ж американці розробляють індивідуальні методики боротьби зі шкідниками залежно від категорій лісів”.

Не треба звеличувати американців. Вони непарного шовкопряда не подолали за 200 років, короїда-дендроктона, а тепер стогнуть ще від ясеневої златки. Якщо порівняти гроші, які вони вкладають у захист лісу, технічне озброєння та кількість персоналу (на кожного професора десяток асистентів і технічних робітників) із тим, що маємо ми, так наші здобутки набагато вищі. У лабораторії захисту лісу УкрНДІЛГА працюють п’ять осіб – один доктор наук, професор (вік понад 60 років) і чотири кандидати наук (вік 30–40 років). Кошти на відрядження дуже невеликі і зазвичай надходять восени, тоді як їздити в ліс треба з березня постійно. Незважаючи на це, ми маємо монографії, публікації у закордонних виданнях, беремо участь у міжнародних проектах і конференціях (за рахунок сторін, що запрошують), регулярно виступаємо на сайтах і в популярних виданнях екологічного й лісового напрямів.

Ми намагаємось висвітлювати кращі практики, а не звеличувати якусь систему ведення лісового господарства вцілому. Скрізь є плюси і мінуси. І навіть американці не відмовилися від суцільних рубок, а досі їх активно практикують. Але варто звертати увагу на те, чого б ми могли в них навчитися, а не переймати погане.

Із статті К.Норенко та П.Тєстова: “А якщо десь доходить до альтернативних способів боротьби, то лісники на свій розсуд використовують численні хімічні засоби, які знищують не тільки шкідників, а і всю лісову екосистему…”.

На свій розсуд лісівники не використовують хімічні засоби, тому що, по-перше, для лісового господарства зареєстровано лише 4 чи 5 препаратів, а по-друге, є нормативи чисельності шкідників і розрахунку загрози пошкодження лісу, за дотриманням яких стежить Служба лісозахисту, а також різні контролюючі органи.

На мою думку, хімічні засоби слід застосовувати в лісі лише під час вирощування садивного матеріалу, для захисту лісових культур до змикання і для захисту плодів і насіння.

Якщо на насіннєвій плантації треба одержати жолуді, то перше обприскування крон слід проводити до того, як вони зав’язалися, коли ми ще не знаємо, чи буде рік урожайним. Коли жолудевий довгоносик відкладе яйця у зав’язі, будь-яка обробка не буде ефективною.

Якщо ми вирощуємо садивний матеріал лісових порід у розсадниках і теплицях, а потім висаджуємо у “чисте поле”, хоч і оточене лісом, то як під час вирощування садивного матеріалу, так і від часу садіння і до змикання культур ми зобов’язані вкладати кошти у захист цих рослин (буквально кожні два тижні треба здійснювати певні заходи, як на городі). Із цим галузь має примиритися і вкладати відповідні кошти.

Із статті К.Норенко та П.Тєстова: “Існує гостра нестача практики провадження альтернативних, ефективних біологічних методів боротьби з шкідниками, які були б безпечними для лісу”.

В Україні (ДСЛП “Харківлісозахист”) виробляють вірусні препарати для захисту лісу від непарного шовкопряда, рудого та звичайного соснових пильщиків. Вони не є шкідливими для лісу, але мають бути застосовані обов’язково вчасно (коли личинки щойно вилупилися), діють повільно і лише за високої чисельності шкідника (щоб забезпечити перенесення інфекції в популяції). Застосування грибного препарату боверин проти шкідників, що зимують у підстилці, виявилося неефективним навіть на півночі Сумської області, де доволі висока вологість.

Бактеріальні препарати, які в Україні виробляють лише для використання в сільському господарстві, малоефективні у захисті листя від ранніх весняних листовійок и п’ядунів, оскільки хвороба розвивається лише за температури понад 15ºС. Так температура встановлюється у другій половині травня, коли гусениці вже доволі великі і мало сприйнятливі до хворби.

Мурашки, птахи, інші хребетні та безхребетні ентомофаги звичайно поїдають багато личинок шкідників, коли цих личинок багато, а сподіватися на те, що вони регулюватимуть їхню чисельність на початку спалаху, не доводиться, тому що жоден організм, крім людини, не знищує своєї кормової бази. Мурашки селяться де хочуть, і якщо ми переселяємо мурашники туди, куди нам потрібно, через певний час вони самі переселяються на свій розсуд. Колись в осередку непарного шовкопряда ми побачили, що на деревах, під якими є мурашники, немає гусениць. І що ж виявилося – на цих деревах масово жили попелиці, які “дружать” із мурашками. Гусениці таких дерев уникають, тому що листя забруднені липкою паддю та ще й сажистими грибами. Самі ж мурашки тягнуть до мурашника слабких личинок, які звалилися з крони та не можуть опиратися.

Загалом, шановні лісівники та природоохоронці, щоб не виникало непорозуміння, звертайтеся, я відповім на ваші питання.

Були б також вдячні Вам за посилання на ці цікаві матеріали щодо вірусних та бактеріальних препаратів, де ми могли б з ними ознайомитися детальніше.

З повагою

Валентина Мєшкова,
завідувач лабораторії захисту лісу УкрНДІЛГА,
д-р сільськогосподарських наук, професор.
академік лісівничої академії наук України.
Valentynameshkova@gmail.com
+380973719458

03/06/2017

lisportal,org.ua