24 червня 2017

Законодавчі парадокси довкола земельного питання: консультація юриста


Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства у співпраці з Всеукраїнським журналом «Лісовий вісник» започатковує рубрику «Адвокат», де волинські юристи роз’яснюватимуть важливі для вас запитання, що стосуються ведення лісогосподарської діяльності.

Теми, які вас цікавлять, та випадки, що потребують роз’яснення, можна надсилати на електронну адресу редакції журналу: lis.gurnal@gmail.com або прес-служби ВОУЛМГ: lis.volyn@gmail.com

При тому, що загалом питання набуття земельних ділянок у користування стають дедалі актуальнішими, використання земель лісогосподарського призначення, правовий режим використання яких має свої особливості, залишається поза увагою.

Разом із тим, як показує практика, питання використання земель лісогосподарського призначення є проблемними і неоднозначним є їх правовий режим та недосконалим законодавство, яке його регулює.

У цьому контексті неоднозначним є питання правомірності перебування земельних ділянок лісогосподарського призначення у користуванні сільськогосподарських підприємств, які отримали їх ще у радянський період задовго до законодавчих реформ. Намагаючись вирішити це питання, Мінагрополітики України спільно з Держлісгоспом України ще у 2000 році видало Наказ «Про ліси сільськогосподарських підприємств» №106/60 від 26.06.2000 року. Згідно з цим Наказом, при реформуванні колективних сільськогосподарських підприємств лісові землі паюванню не підлягають. У зв’язку з цим, відповідно до вимог зазначеного Наказу, обласним радам і обласним державним адміністраціям було доручено забезпечити передачу у встановленому порядку земель лісового фонду, що були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, державним лісогосподарським підприємствам Держкомлісгоспу України або діючим чи новоствореним спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, підпорядкованим Мінагрополітики, а також агроформуванням, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства. В окремих регіонах України така передача була проведена. Однак, як свідчить практика, у багатьох з них процедура повернення земель лісогосподарського призначення досі не завершена. За таких умов, ті сільськогосподарські підприємства, які на сьогодні продовжують користуватися земельними ділянками лісогосподарського призначення, здійснюють це неправомірно. Однак, слід зауважити, що у чинному законодавстві відсутні чіткі механізми впливу на таких користувачів, які б спонукали їх до швидшого повернення земельних ділянок, та ефективні заходи відповідальності за їх несвоєчасне повернення.

Втім, навіть якщо землекористувач виявиться свідомим і забажає повернути належну йому земельну ділянку лісогосподарського призначення, сам факт такого повернення не позбавляє його потреби приведення права землекористування у відповідність до існуючих умов. Зокрема, необхідно зазначити, що більшість сільськогосподарських підприємств набули земельні ділянки лісогосподарського призначення у постійне користування з подальшим переоформленням права оренди на них, не окремо від інших земель, а в складі сільськогосподарських угідь, що в свою чергу передбачає необхідність при поверненні таких земельних ділянок виділяти їх із загального складу належних підприємствам угідь. У такому випадку змінюється не лише загальна площа земельних ділянок, які знаходяться у користуванні сільськогосподарських підприємств, але і їх межі. Ці зміни зумовлюють необхідність внесення відповідних змін до правовстановлюючих документів на землю. При цьому, внесенню змін до договору оренди передує тривала і складна процедура внесення змін до технічної документації із землеустрою щодо передачі таких земельних ділянок в оренду, а в окремих випадках, як це передбачено чинним земельним законодавством України, – процедура розробки проекту відведення земельних ділянок. Якщо така процедура не була проведена, а зміни до договору оренди не внесені своєчасно, є підстави вважати, що право на землі, які залишилися у користуванні сільськогосподарських підприємств, не підтверджено належним чином. Це розцінюється органами контролю за використанням і охороною земель як порушення земельного законодавства землекористувачами.

За таких умов землекористувач потрапляє в абсурдну ситуацію: при невиконанні обов’язку повернення земельних ділянок він є порушником законодавства без особливих наслідків, а при виконанні цього обов’язку, він покладає на себе додаткові зобов’язання з оформлення нової землевпорядної документації, розробка якої вимагає значних коштів, затрат часу та зусиль.

У разі невиконання і цих обов’язків він також вважається порушником законодавства. Із зазначеного стає зрозумілим, чому землекористувачі не поспішають повертати належні їм земельні ділянки.

Євген БАГАЦЬКИЙ, юрист

“Лісовий вісник”, травень-червень 2017

0 коммент.:

Дописати коментар