Ліс вибирає своїх захисників, щоб разом стати сильнішими

Десятиліття - в лісівничій справі саме той, робочий масштаб. Коли ти приймаєш ліс від своїх дідів-батьків, а збережені і доглянуті тобою насадження будуть нести прохолоду, тепло, радість і добробут людям і в далекому майбутньому - це і є особливість галузі.

Віктор Парфенюк все сві­доме життя пропрацював у лі­совому господарстві та його центральному апараті. До цього було шкільне навчання й дово­лі професійне заняття спортом із чемпіонськими титулами - біг на середні та довгі дистанції. Ліс відбирає таких чоловіків - для довгої дороги.

Після навчання в сільськогос­подарській академії - помічник лісничого, лісничий, інженер Київського лісгоспу. Далі, з набутим практичним досвідом, - на пер­ший щабель у Мінлісгосп України - старшим інженером управління лісового господарства.

Коли Чорнобиль - а твій фах захист лісу

Нова робота - випробуван­ня саме по собі, але коли вона збігається з такою катастро­фою, як Чорнобильська, а твоя спеціалізація - захист лісу? Як воно, роками перебувати в епі­центрі подій, за якими пристрас­но слідкує весь світ?

Ця біда змусила створити за рішенням Уряду профільне Управління з охорони і захисту лісу та була найбільшим випро­буванням для Віктора Парфенюка, якого призначили заступни­ком начальника.

Штаб спецгрупи Мінлісгоспу розмістився в конторі Чорно­бильського держлісгоспу. Працювали вахтовим методом - кожні два-три тижні склад групи змінювався. Чергування було цілодобовим. Віктор Анатолійо­вич згадує, що роль лісівників у подоланні наслідків аварії була надзвичайно важливою: зна­ючи територію, маючи великий практичний досвід щодо лісових пожеж, допомагали в евакуації, ліквідовували осередки загорянь у початковій стадії. А влітку 86-го спалахувало по 10-15 пожеж у день, горіли ліси й торфовища - все це несло загрозу повторного забруднення.

Радіацією покрилися 110 тис. га лісу. Серед нього - пе­кельна пляма в 450 га, довжиною в 2 кілометри - «Рудий ліс». Там дерева всохли й пожовтіли через кілька днів після вибуху 26 квітня 1986 року. З допомогою інже­нерних військ, 4 тис. м куб. цього лісу були захоронені, а випромі­нювання від нього йшло від 3 до 40 рентген за годину.

Фахівці Мінлісгоспу ство­рили мережу дозиметричних постів, карти гамма-фону. По­чали діяти дві пересувні наукові лабораторії для вивчення впли­ву радіації на стан лісів. Лісівни­ки у формулу - «зробив героїч­ний вчинок - й від гріха подалі» не вписувалися: треба було ще заліснювати уражені ділянки - робота на роки. Руками лісівни­ків по всій території Рудого лісу були створені нові соснові на­садження, які по суті захистили людей та землю від міграції радіонуклідів.

Віктор Парфенюк зізнається - тільки в 1992 році відчув, що «чорнобильська напруга» трохи почала спадати. Налагодивши роботу, та після створення спе­ціальної адміністрації зони відчуження, Мінлісгосп поступово відійшов від цієї проблеми.

Кашу заварив - отож і доварюй

Приклад того, як від ініціа­тиви однієї людини набирають прискорення важливі для держа­ви проекти, як до них залучають­ся нові люди. Коли ти займаєшся вже іншою роботою, а почате то­бою живиться енергією соратни­ків.

На початку 90-х років Віктор Парфенюк у складі урядової групи мав місячне стажування у Швеції. Було чому повчитися. У спілкуванні, презентаціях про­яснилося - лісове господарство України достатньо розвинуте, в науковому та практичному ас­пектах, щоб бути цікавим і для скандинавів. Кадровий чинов­ник, не маючи повноважень, але ж - етикет та гідність країни! - запросив у гості шведів.

Через місяць ті взяли та й приїхали. Міністр лісового господарства Валерій Самоплавський після телефонного дзвінка зі шведського посоль­ства, скажемо так - був трохи здивований. Визвав підлеглого - після змістовного, конструк­тивного, чоловічого діалогу, сказав: «Заварив цю кашу, отож і доварюй її».

Для гостей був організований виробничий тур лісгоспами Жи­томирщини, Хмельниччини, Рівненщини, Вінниччини. По­бачене надихнуло північних колег на створення спільного українсько-шведського проекту з розвитку лісового господар­ства. Шведи, нівроку, виділили на це близько 1 млн доларів. Гроші витрачалися на ознайом­лення спеціалістів лісової галузі України із шведським та євро­пейським досвідом. У радянські часи «залізної завіси» мало хто бував за кордоном. А так більше сотні працівників з різних ланок лісової галузі побували у країнах Європи та ознайомилися з особ­ливостями ведення лісового гос­подарства.

Були визначені наші слабкі місця, вироблені рекомендації та основні напрямки розвитку галузі, які актуальні до сьогодні. По­чате Віктором Парфенюком про­довжив фахівець лісової галузі Михайло Попков.

- Вікторе Анатолійовичу, останніми роками лісова га­лузь наче під дощовою хма­рою - які ж то реформи впа­дуть на наші голови та крони?

- Пропоновані з високих кабінетів реформи, на кшталт «концесій-приватизацій», я не сприймаю ні розумом, ні сер­цем. Це ослаблення державних органів в управлінні лісами. В них прослідковується, на мою думку, лише бізнесовий та ре­сурсний інтерес. Проблема створення нових лісів, їх охорона і захист залишаються поза ува­гою. Лісгоспи на Півдні й Сході країни, які займалися виключно вирішенням цих завдань, впер­ше позбавлені державного фінансування, а власних коштів не мають. В країні з лісистістю у 16 відсотків це дуже небезпечно.

Україна завжди славилася своїми підходами, практикою у веденні лісового господарства: від лісового насінництва до ви­рощування стиглого лісу різного цільового призначення з високи­ми товарними якостями і захис­ними екологічними властивостя­ми. Для цього в галузі створені та функціонують наукові устано­ви, насіннєві й лісорозсадницькі господарства, лісозахисні підприємства, лісгоспи мають по­тужну матеріально-технічну базу і чудових фахівців. Лісовим кодексом від 1994 року було визна­чено, що ліси України виконують, переважно, екологічні, захисні функції.

Головне під час гасіння пожежі - раціональний розподіл сил та засобів. Основне - зберегти людей

- Ще й необґрунтована критика лісової галузі вводить в оману суспільство?

- Сьогодні громадськість повністю дезінформована щодо лісового господарства. Звук бензопили чи сокири, наванта­жений лісовоз викликають одну асоціацію - незаконно заготовляють і вивозять. З’являються думки, що ліс взагалі годі рубати. Псевдоекологи на фіглярських акціях відробляють свої гранти та диктують лісівникам як треба застосовувати рубки догляду, санітарні рубки та що вносити в нормативні документи. Критика­ни не зважають, що в країні за­раз нема контрольного органу над усіма лісами, зокрема тими, які не підпорядковані Держлісагентству. Значна частина цих лісів взагалі без охорони, кинуті напризволяще.

Те, що ліс у системі Держлісагентства не відновлюється після рубок - відверта брехня. Ліси відновлюються в перший рік після рубки. Статистика з 50-х років минулого століття свідчить - лісистість в Україні збільшується щороку, не було такого, щоб зменшувалася. Залісняли зрубані ділянки - до ЗО тисяч гектарів. Крім цього, створювалися нові ліси на не­угіддях - в окремі роки до 50 тисяч гектарів. Ця інформація доступна кожному, але про це мало хто говорить.

Будь-яке господарство має бути прибутковим. Стиглий ліс, який виконав свою екологічну роль упродовж 80-100 років має бути своєчасно використаний і - відновлений, а не втрачений на корню.

- Ваша думка щодо ступе­ня впливу фахівців на страте­гію розвитку лісової галузі?

- Мені доводилося, разом з колегами Володимиром Андрусишиним, Володимиром Романовським, брати участь у комісі­ях з підготовки кількох редакцій Земельного кодексу, Закону про охорону навколишнього природ­ного середовища, Закону про рослинний світ. В усі законодавчі акти, які прямо або опосередко­вано мали відношення до лісової галузі, ми вносили своє вагоме слово. Нас слухали, враховува­ли пропозиції, признавали авто­ритет. Зараз - повне ігнорування думки фахівця.

Була професійна, фахо­ва робота у різні часи розвитку та становлення галузі з такими керівниками як Валерій Самоплавський, Микола Колісниченко, Віктор Червоний, Валерій Брежнєв, Микола Ведмідь, Юрій Марчук та багатьма іншими ко­легами... Розуміли один одного з півслова, доводили свою дум­ку до вищих органів влади і вона враховувалась. Сьогодні долю галузі, ігноруючи думку її фа­хівців, намагаються вирішувати люди взагалі далекі від лісу.

Пожежу на Херсонщині локалізовано. Оцінка обстановки з повітря, 2018 р.

Нам потрібна пряма підпо­рядкованість Кабінету Міністрів України. Тільки тоді фахові, обґрунтовані рекомендації лісівни­ків не будуть губитися в офісах «посередників» та оперативно впроваджуватися.

- ...і, як результат нефаховості - рішення не фінансу­вати лісову галузь, що стало катастрофою для підприємств Півдня та Сходу?

- Я не пам’ятаю, щоб не були державним пріоритетом відтво­рення лісів, їх охорона та захист, збільшення лісистості країни. Позбавлення галузі бюджетних коштів саме у цих напрямках є великою помилкою.

Лісгоспи Півдня та Сходу не мають власних коштів - це не Полісся і Карпати, де на рубках головного користування можна щось заробити.

Регіон з великою концен­трацією металургійних, хімічних підприємств, шахт - потребує широкого і постійного залісен­ня. Масштабне створення но­вих лісів - єдиний ефективний засіб для очищення довкілля та створення нормальних умов для проживання людини в цих областях. Ця робота повинна здій­снюватися за рахунок державної підтримки або фінансуватися підприємствами-забруднюва­чами. Штучно створенні ліси на Півдні та Сході потребують по­стійної турботи лісівників, робо­та яких повинна бути оплачена. Не можна кидати ліс на поталу пожежам, шкідникам.

- З перших днів роботи в центральному апараті Ви ма­єте безпосереднє відношен­ня до створення лісозахисної служби. Що думаєте про її по­дальше функціонування?

- Лісозахисна служба у ви­гляді лісозахисних підприємств почала створюватись у 80-х роках. її матеріально-технічна база до цього була практично нульовою. У галузі працюва­ло понад сотню міжрайонних лісопатологів, за якими були закріплені окремі лісгоспи по зонах діяльності. Нині лісоза­хисні підприємства мають від­повідну матеріально-технічну базу, працюють на науковій основі, мають лабораторії з виробництва біологічних засо­бів захисту лісу. Підприємства укомплектовані висококваліфі­кованими фахівцями, підготов­ка яких була справою трива­лого часу. Лісозахисна служба користується повагою і авто­ритетом у галузі та за межами країни. Європейськім фахів­цям цікавий досвід наших лісозахисників. Сьогодні багато говорять про реформування лісової галузі, в тому числі лі­созахисної служби, але жодної обґрунтованої пропозиції я не бачив. Так, треба вдосконалю­вати її роботу, можна говорити про оптимізацію структури лісозахисту, зміну пріоритетів ді­яльності, перерозподіл функцій між лісгоспами і лісозахисними підприємствами, але це треба робити виважено, з однією ме­тою - підвищити ефективність захисту лісів від шкідників та хвороб лісу, зберегти лісові ре­сурси від пошкодження і втрат.

- ...А яке дерево Вам найбільше подобається?

- Кожне дерево по-своєму гарне та корисне. Неповторни­ми є карпатська смерека, бук, ялиця. Наша поліська сосна і ді­брови можуть бути еталоном для європейських рівнинних лісів. Краще, ніж у віршах Володимира Бондаренка, професора кафе­дри лісівництва Львівського університету не скажеш:

Стоять ліси, шумлять ліси,
Ми лісових стежок сходили стільки,
Посеред листя і роси
ми стільки бачили краси,
Нам звуки лісу, як мелодія сопілки.

Лісівники ми, друже мій, лісівники.
Не ніжила нас доля, не ласкала.
І розбрелися наші по лісу роки,
І молодість у лісі заблукала...

Заблукала молодість та козирі ветеранів

Саперам, після кількох років на розмінуванні, наказом забо­роняють певний період працю­вати в «полі» - бо притупляється відчуття небезпеки. Я запідозрив у цьому Парфенюка, коли він почав розповідати про одну нічну лісову пожежу, - «обгоріле, ве­лике дерево впало за два десятки метрів переді мною, позаду - з тріском ще одне. Виникла не­безпека, але побачивши, як іскри намагаються з’єднатися з зірка­ми, а під кронами стоїть фантас­тична заграва, я встиг подумати, що ліс, навіть у своїй біді й небез­пеці, проявляє красу та велич... і просить захист. До ранку поже­жа була локалізована...»

Думаю, коли Віктор Анатолі­йович відпочинетрохи, змістовна фахова робота має його знайти або він її. Такі люди, їх досвід по­трібні Україні. На відміну від мо­лоді, у них є свої козирі - один із них - змога порівнювати час су­щий з тим, що було.

Тим деревам, посадженим на початку 80-х минулого століття лісничим Віктором Парфенюком, ще рости і рости, от тільки само­му треба вже звикати до нового статусу - нещодавно відзначив свій 65-річний ювілей.

- Міцного здоров’я, Вікто­ре Анатолійовичу!

Віктор ПОДЕНКО

Лісовий і мисливський журнал, № 3-2018 стор. 10-13