Як відомо, природу потрібно охороняти, допомагати їй заліковувати рани, нанесені людиною. Наприклад, якщо десь вирубали ліс, потрібно виростити його заново. Причому бажано, щоб виріс саме такий ліс, який існував задовго до появи людини з сокирою і пилою, — природний, або, як кажуть ботаніки, корінний. Хоча б тому, що природні угруповання більш стійкі.
Штучне угруповання, наприклад клумба з трояндами або картопляне поле, може бути красивим і корисним, але підтримувати себе воно не здатне — заростає «бур'янами» і дуже швидко перетворюється на луг або ліс. Щоб розарій залишився розарієм, його потрібно прополювати, поливати, удобрювати, вкривати на зиму і робити ще багато чого. А ліси мільйони років живуть без жодної прополки.
Все це так, але де зараз знайти природні ліси? Зрозуміло, що посаджені рядочками ялини — це штучне угруповання. І тому не дуже стійке: варто трапитись жаркому сухому літу, як в ньому масово розмножуються короїди, і більшість ялин гине.
А ось великий сосняк, який явно ніхто не садив: дерева ростуть хаотично, причому ростуть вже багато поколінь. На місці померлих від старості сосен виростають їх «дочки», потім їх змінюють «внучки», «правнучки»... Стале угруповання? Ще й яке! Значить, природне, корінне? А ось і ні!
Хоча ще недавно навіть серйозні вчені-лісознавці вважали сосняки корінним типом лісу: важко було уявити, що такі великі ліси виникли не самі, а з вини людей. Але ж в них подекуди років сто «не ступала нога людини»! Як же вони можуть бути неприродними?!
Щоб відповісти на це питання, потрібно з'ясувати, як живе сосна і що їй потрібно від життя. Так ось, виявляється, що сосна — дуже «слабке» дерево, яке програє в конкуренції всім іншим видам. По-перше, вона вкрай світлолюбна — молоді сосонки можуть вирости лише на відкритому місці: на галявині, вирубці, згарищі тощо. Саме по собі це не страшно — у світлолюбних дерев є свої сильні сторони. Але всім, хто занадто любить світло, потрібно мати багато легкого насіння, здатного далеко розлітатись — інакше не вийде швидко заселити «звільнені» місця в лісі. А у сосни і насіння не так багато, як у берези чи осики, і поширюється воно не так далеко — важкувате.
При цьому у сосни слабкі проростки, що насилу пробиваються крізь траву — значить, вона повільно заселяє луки з густим травостоєм. Та й світлолюбність сосни просто зашкалює: їй потрібні дуже великі «вікна», тоді як інші світлолюбні дерева готові виростати й у відносно невеликих. Погляньте на лісову галявину, просіку, вирубку — ви легко знайдете молоді берізки і осики, а ось сосонки потрібно ще пошукати. Навіть при тому, що дорослі дерева, які дають насіння, — ось вони, поруч.
Та й ростуть молоді сосни не так вже й швидко, а це світлолюбному дереву взагалі протипоказано: варто трохи відстати в рості — і все, потрапиш в тінь більш успішних конкурентів і загинеш.
Так що ж, у сосни одні недоліки і жодної переваги? Як же вона взагалі вижила, а тим більше утворила такі великі ліси? Звичайно, і у неї є сильна сторона — вона може рости на абсолютно будь-якому ґрунті: бідному і багатому, дуже сухому і заболоченому. На болотах або, навпаки, на сухих піщаних пагорбах, де не вижити жодному іншому дереву, сосна — королева. Саме там її природне місце, там вона існувала століттями. І вже звідти, як із засідки, заселила великі площі, зайняті сосновими лісами в наші дні.
До речі, ґрунт під сосновими лісами, як правило, дуже бідний — часом настільки, що ніхто, крім сосни, жити там не може. Тільки от нічого природного в цій бідності немає. Чому — скоро дізнаємось, а для цього познайомимось з ще одним сильним боком сосни.
Сосна — пірофіт. Так називають рослини, яким вогонь не тільки не страшний, але навіть корисний і бажаний. Сосна дуже швидко і легко сіється на згарищах — там немає трави, що заважає проростати. Дорослі дерева непогано захищені від обгорання товстою корою, а коріння у них йде вертикально вниз і теж не страждає від вогню. При цьому під пологом соснового лісу накопичуються хвоя і гілки — просочені смолою, вони довго не гниють, створюючи підвищену пожежонебезпеку.
В результаті пожежі в сосняках трапляються частіше, ніж в інших лісах — а сосні тільки того і треба: знищуються конкуренти, і насіння добре сходить. Низову пожежу (коли горить тільки опад на землі) сосна переживає без труднощів — подумаєш, кора зовні почорніє (будете в сосняку — зверніть увагу на кору і з'ясуйте, горів він чи ні). І навіть якщо пожежа переходить у верхову, гублячи всі дерева, частина насіння виживає під захистом шишок і потім проростає на згарищі. Заради випалювання конкурентів, вважають пірофіти, не шкода і самих себе спалити.
Але пожежа знищує не тільки рослини: у вогні згорає перегній, і ґрунт стає бідним — а на бідних ґрунтах сосні немає рівних. Виникає замкнуте коло: чим більше пожеж, тим більше сосен. А чим більше сосен, тим частіше трапляються пожежі, і тим важче вирости іншим деревам. Загалом, варто один раз спалити ліс, як на його місці виростає сосняк і далі починає горіти «за розкладом» (приблизно раз на 50 років), вперто опираючись підсіванню конкурентів.
Ось вам і секрет «стійкості» сосняків!
Але хіба перша пожежа на місці нинішнього сосняку трапилась не з природних причин, не від блискавки? Ні, природні пожежі — виняткова рідкість. По-перше, первинний, корінний ліс був дуже мозаїчним, з безліччю ям, заповнених водою, які працювали як протипожежні ставки. Ями ці утворювались при вивертанні дерев з корінням — а сосна і тут не як всі: коріння її дуже глибоке і міцне, якщо вже сосну і губить вітер, то зазвичай переломлює стовбур, а не видирає з коренем. По-друге, в первинних лісах було багато галявин, зарослих соковитою травою, листяних дерев — вогню в них, навіть якщо в дерево вдаряла блискавка, не так-то легко поширюватись. Інша справа — однорідні висаджені ліси або сосняки з великою кількістю горючого опаду — в них, хоча й дуже рідко, пожежа дійсно може виникнути від блискавки. Але таку пожежу важко назвати природною — адже «дорогу» їй відкрив неприродний стан лісу.
Найголовніше: ми майже не знаходимо у викопному стані слідів пожеж. Вугілля не гниє і зберігається мільйони років — якби в доісторичні часи траплялись пожежі, про них залишалися б чіткі «записи» в палеонтологічному літописі. А їх немає. Правда, немає вугілля лише в тих шарах порід, що накопичились до приходу в ту чи іншу місцевість людини. Варто лише з'явитись знаряддям, посуду, людським останкам — будь-яким свідченням присутності людини — тут же з'являються і прошарки деревного вугілля.
На жаль, всі пожежі на Землі влаштовує людина — або випадково (залишаючи непогашене багаття, кидаючи недопалок тощо), або навмисно, наприклад, щоб на місці згорілого лісу розорати поле і щось посіяти.
Неприродність соснових лісів доводить ще ось який факт. Якщо в сучасних сосняках ефективно боротись з пожежами — виорювати протипожежні борозни, вчасно гасити загоряння, поки вони не перейшли у неспинну верхову пожежу, пояснювати правила поводження з вогнем туристам (і якщо ті слухаються) — то сосняки... перестають бути сосняками. Досить швидко в них поселяються інші дерева, витісняючи сосну, а в ґрунті накопичується перегній, позбавляючи світлолюбну сосну її єдиної переваги — вміння рости на бідних ґрунтах. З такою проблемою зіткнулись співробітники заповідників і національних парків: чим ретельніше охороняють вони ввірені їм сосняки, тим швидше ці самі сосняки зникають!
Чи означає це, що потрібно запускати в лісі феєрверки та не гасити за собою багаття? Ні, звичайно. Раз сосняки — неприродний стан природи, то нехай вони змінюються більш різноманітним, більш багатим і стійким лісом. Нехай в них накопичується перегній, збагачуючи ґрунт. А за сосну не бійтесь, їй в будь-якому випадку залишиться її природне місце: болота і сухі піски. І там завжди можна буде помилуватись цим красивим деревом.
24.08.2018, 16:32 / Джерело
0 коммент.:
Дописати коментар