Соснові ліси у багатьох регіонах останнім часом всихають. Основною причиною ослаблення лісів є погіршення екологічних умов для їхнього існування – підвищення температури повітря, зменшення кількості опадів та діяльність людини. Ослаблені дерева стають сприйнятливими до інфікування збудниками хвороб і заселення шкідливими комахами. Водночас навіть в одному насадженні не всі дерева ослаблюються, тому що їхня стійкість залежить від успадкованих властивостей та від набутих у процесі розвитку або внаслідок впливу людини.
Короїди «відчувають», яке дерево може стати місцем їхнього розмноження, а яке потопить їх у живиці. Лише за дуже високої чисельності або якщо немає сили летіти далі, короїди нападають на недостатньо ослаблене дерево. Якщо жуків багато, вони долають його опір, прогризають ходи та відкладають яйця. Із яєць вилуплюються личинки, ростуть, лялькуються та перетворюються на жуків нового покоління. Жуки-батьки деяких видів короїдів іноді після відкладання яєць залишають дерево і вдруге заселяють інше дерево, започатковуючи сестринське покоління.Під час розтинання кори у ходах короїдів можна побачити комах – представників інших видів. Це можуть бути вусачі, ходи яких перетинають ходи короїдів, причому личинки вусачів поїдають личинок короїдів, які трапляються на їхньому шляху. Це можуть бути також короїди-крихітки, які не в змозі самі прогризати ходи та користуються ходами «великих» короїдів. Але є й інші комахи, які на стадіях личинки та жука полюють на личинок і жуків короїдів. Їх доволі багато, але суттєву роль у зниженні чисельності популяцій короїдів відіграють декілька видів.
У природі за тисячі років сформувалися так звані трофічні ланцюги та мережі. Коники їдять траву, жаби – коників, змії – жаб, птахи – змій. Лубом сосни живляться короїди, короїдами – хребетні та безхребетні хижаки, а останніми – інші хижаки. Коли хижаки гинуть, їхні тіла розкладають личинки мух і жуків-некрофагів, яких можуть з’їсти жаби і так далі.Щоб вижили коники, має бути достатньо трави, щоб вижили короїди – достатня кількість сприйнятливих дерев, а щоб вижили хижі комахи – достатня кількість їхніх жертв. Якщо корму мало, ті, хто їх їсть, голодують, зменшують плодючість і чисельність. Так якщо чисельність зайців росте, то через декілька років росте й чисельність вовків. Якщо росте кількість дерев, сприйнятливих до нападів короїдів, то в них ці жуки успішно розмножуються й заселяють інші дерева, іноді вже менш ослаблені. Саме «масова атака» короїдів долає опір дерева, хоча перші особини гинуть, залиті живицею.Якщо чисельність короїдів росте, то через декілька років росте й чисельність хижих комах чи інших тварин. Водночас короїди за цей період можуть заподіяти шкоду багатьом деревам, які, хоч були ослабленими, але спроможними до одужання. У природному лісі, де залишки дерев не вилучають і не спалюють, у них розмножуються ентомофаги. У лісі, де ведеться господарство, під час вилучення деревини або спалювання лісосічних залишків, пониження чи корування пнів насамперед потерпають не шкідники, а їхні природні вороги, які зазвичай розвиваються дещо пізніше від своїх живителів. Оскільки природні трофічні ланцюги порушені, має втрутитися людина. Людина спроможна запобігти поширенню масового розмноження короїдів, якщо впроваджує заходи підвищення стійкості насаджень. Водночас, якщо вже спалах розпочався, він може тривати 7 років, а може згаснути за 2 роки. Для цього треба позбавити короїда субстрату для розмноження (що є ефективним під час розчищення вітровалів) або випустити в осередок шкідників достатню кількість природних ворогів.
Останній підхід привертав увагу людей ще до нашої ери. Є відомості як про успішні, так і неуспішні спроби впровадження біологічного методу захисту рослин. Так, Карл Лінней у XVIII столітті переселяв турунів для захисту саду. У ХІХ столітті у Франції підсаджували зібраних жуків красотіла в осередки непарного шовкопряда. На початку ХХ століття з Європи завозили у США близько 600 видів паразитоїдів і хижаків понад 90 видів шкідників. Серед цих завезених ентомофагів акліматизувалися близько 100 видів. До Канади завезли 220 видів ентомофагів, із яких прижилися 50 видів. У результаті цієї діяльності золотогуз на американському континенті як шкідник себе не виявляє, а непарний шовкопряд іноді утворює спалахи масового розмноження.В Україні ще у 50-ті роки минулого століття збирали паразитовані яйця непарного та кільчастого шовкопрядів і переносили в осередки масового розмноження цих комах. У Карпатах ентомофагів короїда-типографа у 50-ті–70-ті рр. вивчав А. А. Гириц і навіть намагався підселити їх в осередок цього шкідника. У Білорусі рано навесні знімали шматки кори, під якою зимували мурахожуки, зв’язували та перевозили в осередки короїдів. У Грузію для захисту лісу від «прибульця» – лубоїда великого ялинового (Dendroctonus micans) у 60-ті роки завезли з різних регіонів його спеціалізованого ентомофага – великого ризофага (Rhizophagus grandis) із родини блискітників (Nitidulidae). Хоча ризофаг давав три покоління на рік, він не зміг прискорити згасання спалаху дендроктона. Тоді у спеціальних лабораторіях ентомофага почали розмножувати, а потім сотнями тисяч випускати у ліс. Коли випустили понад 3 мільйони жуків, дендроктон перестав бути шкідником, хоча залишився у лісах.Оскільки результати застосування біометоду (використання ентомопатогенних мікроорганізмів, комах-ентомофагів, комахоїдних птахів і звірів) були неоднозначними, цей напрям не одержав державної підтримки. До того ж, з’явилися ефективні інсектициди й обладнання для одночасної обробки великих площ. Іноді навіть обприскували інсектицидами людей під час епідемій малярії та тифу (для ліквідації переносників – комарів чи вошей). Після заборони застосування ДДТ, який панував майже 30 років, було синтезовано ще багато інших «отруйних речовин», але комахи незабаром ставали стійкими й до нових препаратів. У 70-ті роки минулого століття спалахи масових розмножень комах-хвоєлистогризів практично не припинялися, а обприскувати ті самі лісові масиви доводилося майже щороку. Дійсно, у будь-якій популяції комах декілька відсотків особин виявлялися стійкими до інсектициду. В умовах надмірного обсягу корму вони набували максимальної плодючості, а їхні потомки, що успадковували стійкість до інсектициду, швидко нарощували чисельність. Після припинення обприскування листяних лісів у 90-ті рр. значно зменшилися частота й інтенсивність спалахів листовійок і п’ядунів.Доведено, що хімічний захист лісу спричиняє економічні втрати та має негативні екологічні наслідки, тоді як біологічний захист відновлює екологічну рівновагу лісових екосистем. Визначені умови та критерії його успішного впровадження, що є темою окремої статті.Теорія і практика біологічного методу захисту лісу невпинно розвивається у багатьох країнах. Зокрема в Туреччині розроблено Спеціальну Державну програму, спрямовану на зменшення обсягів використання хімічних препаратів у лісі. Із діяльністю турецьких колег навесні 2017 року ознайомилася група фахівців лісозахисних підприємств України. Так, у Туреччині у лабораторії вирощують красотіла пахучого (Calosoma sycophanta) й тисячами випускають в осередки масового розмноження листовійок, шовкопряда-золотогуза, непарного шовкопряда і соснового похідного шовкопряда, що має наслідком невисоку дефоліацію насаджень навіть у роки спалахів масового розмноження цих комах.Декілька видів із роду Coccinella – сонечок – у Туреччині вирощують і застосовують для знищення попелиць. До речі, кокцинелід вирощують і в Україні для потреб сільського господарства («Біотехніка» НААН, м. Одеса).
Для захисту від лубоїда великого ялинового (дендроктона), якого виявлено у Туреччині у 1966 році, в біолабораторії налагодили розведення ризофага великого, який подолав цього короїда у Грузії. У Туреччині ризофага великого вирощують на ялинових колодах та у лабораторії й випускають щороку навіть за низької щільності дендроктона. Водночас цей хижак не може регулювати чисельність інших видів короїдів.На відміну від ризофага, личинки й жуки мурахожука, або «короїдного вовка» (Thanasimus formicarius) живляться короїдами різних видів, зокрема короїдом-типографом, шестизубчастим і верхівковим короїдами, великим і малим сосновими лубоїдами, чорним коренежилом, смугастим деревинником, великим сосновим довгоносиком тощо. Саме розведення цього хижака започатковано на Державному спеціалізованому лісозахисному підприємстві (ДСЛП) «Харківлісозахист». Цьому сприяло передання в Україну Генеральним директоратом лісового господарства Туреччини лабораторного обладнання – контейнерів і термостатів для вирощування хижих комах, автоклавів для стерилізації поживного середовища, мікроскопів, бінокулярів тощо.У Всеросійському науково-дослідному інституті лісівництва та механізації лісового господарства (Москва-Пушкіно, Росія) у 2013 році розпочали вирощувати мурахожука в лабораторії з метою випуску в осередки короїда-типографа, які поширилися після пожеж 2010 року. У 2014 році мурахожука, вирощеного у лабораторії, випустили у Бітцевському лісопарку на окоренки дерев, що призвело до зменшення чисельності короїда-типографа на 40-62%. У зв’язку з поширенням «короїдного» всихання, подібні роботи розпочато також в Інституті лісу НАН Білорусі.ДСЛП «Харківлісозахист» розпочало вирощування мурахожука лише два місяці тому. Зрозуміло, що неможливо виростити в лабораторії навіть за рік хижих жуків у кількості, яка достатня для ефективного подолання короїдів на великій площі. Тому зараз триває налагодження методики розведення й утримання цього хижака.Уся «маточна» колонія мурахожука сформована з особин, зібраних у лісах Харківської та Сумської областей. Мурахожука можна виявити під корою заселених живих і звалених дерев, колод і пнів, причому зимувати можуть і личинки, і жуки. Найкраще їх збирати рано навесні, поки вони ще не дуже активні.Личинки мурахожука перебувають у ходах короїдів, а іноді самі прогризають ходи під корою та в корі. Молоді личинки їдять яйця й маленьких личинок короїдів, старші личинки – старших личинок та лялечок короїдів і навіть молодих жуків, які ще не вийшли з-під кори. Личинки мурахожука можуть поїдати й інших комах, яких зустрінуть під корою, – яйця й личинок довгоносиків, вусачів, златок, та й своїх братів і сестер за високої щільності поселення. Тому під час лабораторної годівлі личинок мурахожука утримують у пробірках по одній у середовищі, приготовленому з тирси, кори й лубу. періодично до кожної пробірки вносять «живий» корм – жуків або личинок короїдів. За одну добу одна личинка мурахожука з’їдає 2-3 личинки короїда.Жуків також небажано залишати разом в одній посудині, хіба що для парування. Самка мурахожука після зимівлі відкладає яйця під лусочки кори. Через тиждень вилуплюються волохаті личинки, проникають у тріщини кори та ходи короїдів. Перед лялькуванням личинка влаштовує колисочку у товщі кори, вистилає її слизистою масою. У колисочці лялькується личинка, з’являються жуки й залишаються зимувати. Для того, щоб нагодувати цих ненажерливих комах «живим кормом», у лабораторії влаштовано інкубатор – відрубки стовбурів, заселених короїдами, парафінують із торців і ставлять у посудини з піском для підтримання певного рівня вологості. За необхідності знімають фрагменти кори й відловлюють личинок чи жуків для годівлі «підростаючого покоління» мурахожуків.
Після утворення лялечок мурахожука їх уміщують по декілька екземплярів в один бокс із відрізком кори. Новонароджені жуки декілька днів живляться, паруються та відкладають яйця на поверхню грубої кори або в залишки з’їденого короїда. Яйця розвиваються, залежно від температури, один – три тижні. Після появи личинок їх пензликом переносять у пробірки по одній і годують до випуску в осередок короїдів або до лялькування.
Валентина Мєшкова
Фото Олександра Борисенка
“ЛВ” №7-8 2018 р.
0 коммент.:
Дописати коментар