Батьки і педагоги намагаються створити для української малечі комфортні й безпечні умови для ігор і навчання. Для цього приміщення дитячих садків обладнали виключно за санітарними і пожежними нормами, а час прогулянок, відпочинку і занять чітко регламентований. Що сказали б українські батьки, якби їхніх 4-5-річних дітей рано вранці відвезли в ліс і запропонували бродити там увесь день, збирати гусениць, кидати в воду каміння і лазити по деревах? Навряд чи в Україні хтось був би радий такій перспективі. Але в Данії, Німеччині, Австрії та Швейцарії лісні дитячі садки – це звичайна справа з 1950-х років. EtCetera з’ясовував, як вони влаштовані.
КОРОЛІВСТВО ТРОЛІВ. Рано вранці батьки дошкільнят у невеликому датському селищі Сків привозять своїх сонних дітей на місце збору лісного дитячого садка. Ні сніг, ні дощ, ні мороз – не перешкода для «занять». Малюків одягають за погодою, не забуваючи про непромокальні речі і взуття, які завжди знадобляться на природі.
Зустрічає дитсадівців усього лише один вихователь – Йохан Легард. Він же – провідник у загадковому і небезпечному королівстві лісових тролів. На його плечі – канат для подолання ярів, а за спиною – рюкзак з казанком для похідного обіду, ножами та іншими підручними інструментами, необхідними для «виживання» в лісі.
Таких лісних дитячих садків у Данії близько 500 – це 10% від загальної кількості дошкільних закладів у країні. Такі ж самі діють і в Німеччині. Іноді це повноцінні щоденні дитсадки, а іноді – своєрідні факультативи, коли діти, учні у звичайному дитячому садку, 2-3 дні на тиждень можуть проводити в лісі з підготовленим вихователем.
НАВЧАННЯ БЕЗ ПАРТ. Спеціаліст з «вуличної» освіти Джейн Вільямс-Сегфетсен приїхала в Данію з Великобританії понад 10 років тому. І саме незвичайні дитячі садки змусили її залишитися і вивчати цю методику освіти. Сьогодні вона їздить з тренінгами по всьому світу і навчає вчителів того, як побудувати заняття на взаємодії дітей з природою. За словами Джейн, багато з того, що сторонній спостерігач не назвав би навчанням, насправді ним є. Наприклад, дитина балансує на тонкій гілці, щоб дотягнутися до сучка, на якому сидить комаха. В цей час вона несвідомо вивчає можливості свого тіла – як міцно треба триматися, щоб не впасти, як поставити ноги, щоб не розгойдуватися, як високо можна дотягнутися без сторонньої допомоги тощо.
Лісові активності змінюють одна одну: тільки що діти вимірювали глибину калюжі своїми ногами, і ось уже сидять півколом і точать палиці великими гострими ножами. Джейн Вільямс-Сегфетсен говорить, що правильне поводження з ножами перетворює їх зі зброї в інструмент. Тому ніж у руках учнів лісової школи – це не небезпечний предмет, а ще один спосіб пізнання світу.
ДОВІРА. Про те, що природа й інвентар не являють для дітей небезпеку, говорить і «лісний учитель» Йохан Легард. Він стверджує, що потрібно довіряти дітям і дозволяти їм самим забезпечувати свою безпеку. У той же час, дорослі повинні встановлювати розумні рамки і правила для кожного виду активності. Наприклад, вихованці Йохана знають, куди їм не можна ходити без супроводу і в якій точці потрібно зупинитися і дочекатися вчителя.
Втім, без ударів і подряпин таке навчання не обходиться – діти падають, спотикаючись об гілки, дряпаються колючками. Але це не зупиняє батьків – вони вважають за краще, щоб їх діти проводили час на свіжому повітрі, вивчаючи природу, а не сиділи в закритих приміщеннях за книжками.
ЯК ГОТУВАТИСЯ ДО ШКОЛИ? Традиційний дитячий садок сприймається як місце, де готують до школи – малюків вчать тримати олівець і ручку, слухати вчителя, правильно поводити себе в суспільстві, читати, рахувати і спілкуватися. У лісній школі наголос роблять на зовсім інших речах: діти вчаться розпізнавати птахів за голосами, а тварин – за слідами на землі, дізнаються, які рослини ростуть в їхній країні, як вони цвітуть, кому служать кормом, а кому – укриттям. Крім того, в лісі малюки тренують м’язи в бігу і лазінні по деревах і ярах, вчаться майструвати різні речі з підручних матеріалів (повітряних зміїв – з мотузки і целофанових пакетів, терези – з палиць і мотузок).
Йохан ЛЕГАРД, учитель:
Вони ще не готові сідати за парти. Їм потрібно «навчитися вчитися» – виробити інтерес до навчання.
Учитель аналогічної британської лісової школи Шарлотта Аткінсон впевнена, що навіть молодшим школярам рано ходити у звичайну школу – їм ще потрібно вивчати навколишній світ і свої фізичні можливості далеко від екранів гаджетів. Вона заснувала свою школу «Ліс Шарлотти» в пам’ять про своє дитинство, проведене за іграми в лісі. Сьогодні в її «навчальному закладі» вчаться, в тому числі, діти з аутизмом. За словами Шарлотти, природа і звуки лісу діють на них краще, ніж обстановка звичайного шкільного класу.
ХОРОША ІДЕЯ. В останні роки, коли питання впливу гаджетів на дітей стало особливо актуальним, а інфраструктура великих міст перестала дозволяти відпускати їх на вулицю без нагляду, досвід лісових шкіл знайшов своє застосування в різних країнах. Сьогодні таке навчання практикують не тільки в Європі, де воно й зародилося, але також в Австралії, США і Канаді.
Наприклад, у Британській Колумбії (канадська провінція) всього за п’ять років (з 2010-го по 2015 рік) почали роботу 20 програм лісних дитячих садків. Ініціатором впровадження цього досвіду стала Френсіс Крупскопф, яка випадково познайомилася з німецьким лісним дитячим садком і вивчила систему його роботи. У Канаді вона знайшла кількох однодумців, які допомогли скласти програму і адаптувати її для місцевих умов.
Досвід німців, данців, британців і канадців може бути цінний і для України. Френсіс Крупскопф говорить, що наявність лісу не є для цього обов’язковою умовою. Головне – вивести дітей на вулицю, незалежно від погоди. Лісний дитячий садок можна влаштувати навіть у міському парку.
0 коммент.:
Дописати коментар