Першими підсумки конкурсу дитячих малюнків і творів на тему «Людина і ліс» підбили лісівники ДП «Старовижівське ЛГ». Журі, до складу якого увійшли головний лісничий Андрій Авдіюк, державний інспектор з ОНПС Андрій Савчук, інженер лісового господарства ДП «Старовижівське ЛГ» Андрій Чабан, заступник редактора районної газети «Сільські новини» Юрій Коваль, методист відділу освіти Старовижівської райдержадміністрації Тетяна Муравчук, переможцями конкурсів малюнків і творів назвали четвертокласника ЗОШ І-ІІІ ст. с. Смідин Артема Піцика (малюнок «Лісова ідилія» та восьмикласника ЗОШ І-ІІІ ст. с. Глухи Дениса Крикончука (твір «Людина і ліс. Страждання природи від людського недбальства»). Другі місця відповідно посіли другокласниця ЗОШ І-ІІІ ст. с Кримне Марія Бондар (малюнок «Ліс – наше майбутнє») та восьмикласниця ЗОШ І-ІІ ст. с. Яревище Марина Бідзюра (твір «Красу лісу і природи творить людина»), третє – четвертокласниця ЗОШ І-ІІІ ст. с. Любохини Анна Сукач (малюнок «Осінь у лісі») та восьмикласниця ЗОШ І-ІІІ ст. с. Дубечне Надія Лазарук (твір «Неоціненний скарб»). Директор лісгоспу Андрій Бабій вже підписав наказ про преміювання переможців. Згідно з положенням про конкурс дитячих малюнків та творів, затвердженого наказом ВОУЛМГ від 18.03.2016 р., призери нагороджуються преміями у розмірі 400 (І місце), 300 (ІІ місце) та 200 грн (ІІІ місце). Всього на конкурс надійшло 68 малюнків і 25 творів.
Сергій Цюриць.
На конкурс:
Людина і Ліс. Страждання природи від людського недбальства
Ліс стояв непорушною стіною – мовчазний, могутній, похмурий. Сонячне проміння, що падало згори, обережно торкалося верхів’я дерев, ясним золотом осипало крони, стовбури і опускалось на зелену траву і торішнє листя.
Легкий вітерець ледь-ледь ворушить зелені листочки, а вони, тулячись, переповідають один одному якусь таємницю. Могутні дуби, як велетні-богатирі, готові у першу-ліпшу мить стати на захист своєї домівки.
Ліс вражає своєю красою, неповторністю, таємничістю.
Здалека польовою стежкою наближалася Людина. На узліссі вона зупинилась. Зачарована невимовною красою, вона мовчки споглядала цю живу казку.
– Заходь сміливіше! – проказав ліс. – Я повідаю тобі свої радощі і печалі, поділюся з тобою своїми думками і мріями. Ми повинні бути друзями, адже ми обоє діти матінки Природи.
Людина несміливо ступила на лісову стежку, яка повела її у дивний світ.
– Поглянь, ось лежить гілля сосни, яку вчора зрубала людина, подібна тобі. Стовбур вона забрала для своїх потреб, а гілля залишила під ногами.
А он під розлогою березою – згарище вчорашнього вогнища, а біля нього –розкидані пляшки, бляшанки, паперові кульки. Тут вчора відпочивало веселе товариство. Їхні діти, граючись, ламали молоду паросль, зруйнували гніздо дятла.
Вражена побаченим, Людина раптом зупинилася. Її погляд впав на мурашник. Лісові трудівники завзято працювали, переносячи на собі вантажі у кілька разів більші, ніж самі. Серед них не було ні начальників, ні підлеглих, всі працювали дружно, злагоджено. Людина замилувалася побаченою картиною. З прикрістю вона помітила, що мурашник зруйновано, а його жителі працюють так завзято, щоб відремонтувати свій чарівний палац.
– Це теж справа людських рук, – почула Людина докірливий голос Лісу.
Опустивши голову, вона сумно побрела стежкою далі.
Раптом Людина опинилася на лісовій галявині. Посеред галявини стояла берізка. Білокора красуня пишно розпустила свої коси-віти, що торкалися до землі. До Людини долинув тонкий аромат ніжного запаху конвалій. Вона побачила, що у багатьох місцях конвалії витоптані і зірвані, деякі навіть з корінням.
– Хочеш, я поведу тебе далі і покажу інші сліди людської жадності? – сказав Ліс.
– Ні! – з соромом відповіла Людина. – Мені дуже прикро за моїх братів, які так жорстоко знищують те, без чого життя наше було б набагато гіршим.
Пригнічена побаченим, Людина присіла на пеньок і опустила від сорому голову. А вгорі схвильовано тріпотіло листя осики, наче злякалось усього, що почуло від Лісу. А Ліс продовжував свій монолог: «За всіма законами, що існують у природі, за добро слід платити добром. Чому ж за моє добро люди платять злом? Чи забули, яку користь я їм приношу? Я постійно турбуюсь про людей. Моя рослинність збагачує атмосферу киснем і я дбаю про здоров’я. Я захищаю людські оселі і поля від вітрів і буревіїв. Затримуючи вологе повітря, я приношу дощ. Мої гриби – безцінний подарунок харчування. Я дарую людям чудодійні ягоди: малину, чорницю, горобину, брусницю, журавлину. А дерева, що вирощені в лісі, це не лише промисловий та енергетичний ресурс, а й матеріал, з якого виготовляють ліки і парфуми. Скільки морального задоволення отримують люди, поки слухають спів моїх пташок, милуються красою лісових краєвидів. Мої хащі є притулком для лісових мешканців. Я горджуся тим, що потрібен людям і приношу їм велику користь.
Вражена всім почутим, Людина підвелася і тихо побрела з лісу. А він шумів верховіттям старих сосон, виливаючи ще недосказаний біль. Ліс закінчувався асфальтною дорогою. Край лісу, на узбіччі дороги красувався щит, на якому працівники лісового господарства написали: «Ліс – наше багатство! Бережімо його!»
Частіше б нам усім ходити тією дорогою, частіше б слухати розмову Лісу і пам’ятати, що ліс наше багатство і його треба берегти.
Денис Крикончук,
учень 8-го класу ЗОШ І-ІІІ ст. с. Глухи Старовижівського р-ну.
