Как не заблудиться в лесу. Спасатели предостерегают

Чаще всего, в лесу теряются любители тихой охоты. Для того чтобы не заблудиться, достаточно помнить о простых правилах поведения в лесу.

Перед тем, как отправиться в лес, нужно изучить карту местности. Отметить на ней то, что находится рядом: дороги, поселки, железнодорожные станции, а главное запомнить, в какой стороне они находятся. Поэтому если вы заблудились, зная расположение этих объектов, можно легко выйти из леса.

Возьмите с собой компас. Если вы забыли его прихватить, ничего страшного. Грибникам всегда помогут ориентиры в лесу. Всем известно, что муравейник располагается с южной стороны, а мох всегда растет с северной. Своеобразным компасом служат и ягоды. Так, если плоды зеленые, значит кустарник растет с северной стороны, красные ягоды - с южной. Если ночь застала в дороге - не беда. В этом случае ориентироваться можно по Полярной звезде, которая указывает на север.



Однако не стоит полагаться только на природу. При походе в лес всегда оставляйте собственные ориентиры. Например, вам трудно будет заблудиться, если вы периодически будете оставлять метки на деревьях. Впрочем, в этом случае прекрасно подойдет и палка, которую можно просто тянуть по земле. Оставленная ей борозда выведет вас из леса.

Если все принятые меры не помогли, главное - не паникуйте. Страх может ухудшить и без того ваше неутешительное положение. Лучше прислушайтесь к звукам. Возможно, что где-то недалеко проходит трасса или железная дорога. Идитьна шум, и он вас выведет на дорогу.
Впрочем, есть еще один хороший способ, к которому прибегали наши предки. Залезть на самое высокое деревообра посмотреть сверху. К тому же звуки лучше слышно на высоте.

К долгожданной свободы может вывести и тропа. Однако не все тропы протоптанные людьми. Они могут быть созданы животными. Поэтому, если вы прошли по ней несколько десятков метров, а она вас не вывела ни к какому объекту цивилизации, то лучше ее вернуться назад. При этом в разбитом вами лагере, особенно если вы устали и легли отдохнуть, оставьте висеть на суку дерева куртку или сумку. Таким образом, второй грибник может вас найти и подскажет дорогу.

Каждому посетителю леса необходимо знать правила поведения в лесу:

Не разводите костер в лесу. Отдыхайте только в специально отведенных лесных зонах отдыха.

Запрещается сжигать сухую траву на полях и полянах в лесу.

Не бросайте непогашенные спички или окурки.

Не используйте в лесу различными пиротехническими изделиями: петардами, бенгальскими огнями, фейерверками, «китайскими» фонариками и прочее.

Не заезжают прямо на лес механическими транспортными средствами, искры от них могут вызвать пожар.

Не оставляйте на солнце бутылки, остатки стекла и мусора, легко загораются и могут вызвать пожар.

Не стреляйте из огнестрельного оружия в пожароопасный период.

Не устраивайте вблизи леса разнообразные огненные шоу.

Не мусорить ​​в лесу! После отдыха использованы пластиковые пакеты и бутылки, консервные банки, бумага, а также стеклянную посуду заберите с собой и выбросьте на помойку. Пусть на месте вашего отдыха будет чисто завтра сюда придут другие.

НЕ разбивайте стеклянные бутылки! Вы сами, другие люди, лесные животные могут пораниться.

Не ломает ветви деревьев и кустов. Это мешает растению жить.

НЕ вырезайте на деревьях надписи, типа «Здесь был я». Это может привести к усыханию дерева, заселение его паразитами.

Не собирайте березовый сок. Это вредит дереву.

НЕ срывайте лесных цветов, особенно редких первоцветов - это нарушение закона. Пусть красивые растения остаются в природе!

Не рву растения с корнями.

Съедобные грибы срезайте осторожно, чтобы не повредить грибницу, не разрушайте мохового ковра.

Не уничтожает несъедобных грибов! Для лесных жителей - это лекарство и источники питания.

Не рубите елку в лесу! Ее можно приобрести в лесоводов, которые вырастили специальные плантации до новогодних праздников, без ущерба для леса.

Не разрушайте муравейников - они лесные «санитары».

Не трогайте пресмыкающихся, которые кажутся вам опасными, безобразными или ненужными. Они - неотъемлемая, важная часть лесной среды. Не трогайте змей. Они могут представлять угрозу для вашей жизни. Лучше обойдите их стороной.

Не ловите диких животных и не забирайте их домой. В неволе животные жить не смогут и обязательно погибнут.

Не разрушайте птичьих гнезд.

Не берите в руки птичьи яйца, птенцов, зверюшек: человеческий запах отпугивает взрослых диких животных, лишает малышей родительской опеки, они становятся легкой добычей для хищников.

Весной нельзя охотиться на перелетных птиц - это запрещено законом.

Берегите лес!

Далі...

Екс-директор Бібрського лісгоспу сяде на 8 років за привласнення службової квартири у Львові

Перемишлянський районний суд визнав винним колишнього директора Бібрського лісгоспу Віктора Козака у скоєнні п’ятьох злочинів, зокрема, привласненні службової квартири лісгоспу у Львові. А головного бухгалтера лісгоспу Ксенію Дзяну, яка діяла у змові з Козаком, суд визнав винною у скоєнні трьох злочинів.

Про це НГ. Львів стало відомо з тексту вироку від 10 жовтня, оприлюдненого у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Цю справу суд розглядав ще з липня 2011 року.

Віктор Козак працював директором Бібрського лісгоспу у 2002-2008 роках. З матеріалів справи відомо, що у 2003 році він вирішив придбати за кошти лісгоспу для себе та своєї сім’ї службову квартиру вартістю майже 352 тис. грн (на той час $66 тис.) площею 150,9 кв. м у Львові у новобудові на вулиці Остроградських, 5.

Розрахунки за квартиру лісгосп провів у 2003-2004 роках. Причому через брак коштів на рахунках для внесків Козак оформив у банку «Аваль» два кредити від імені лісгоспу загалом на 290 тис. грн.

Згодом слідство встановило, що квартира, яку підшукав собі Козак, була однією з найбільших за площею 4-х кімнатних квартир у цій новобудові, і на момент укладення договору у червні 2003 року, у новобудові було немало вільних квартир меншої площі.

Працівникам лісгоспу та членам профкому у червні 2003 року Козак розповів, що квартира йому потрібна, оскільки він не має житла у Бібрці та змушений щодня доїжджати на роботу з Бродів.

Про те, що він вже підшукав квартиру у Львові, а не у Бібрці, Козак змовчав. Більше того, членам профкому він розповів, що квартира буде придбана за кошти Держкомлісгоспу. Тоді ж профком лісгоспу прийняв рішення дати згоду на виділення коштів для придбання житла для директора. Протокол цього засідання профкому голова профкому за наполяганням Віктора Козака переписував кілька разів.

У квітні 2004 року ДЛГО «Львівліс» нагадало своїм підлеглим лісгоспам, що купувати будь-які основні засоби, зокрема і житло, вартістю понад 10 тис. грн, можна лише за погодженням з Держкомітетом лісового господарства.

Тоді, щоб приховати порушення, Козак написав листа від імені гендиректора ДЛГО «Львівліс» з клопотанням про дозвіл на придбання квартири для нього, який «шляхом обману» дав підписати гендиректору.

Цей лист Козак сам подав до Держкомлісгоспу, звідки у грудні 2004 року отримав відповідь-дозвіл заступника голови Комітету, причому отриманий ним примірник був датований 23 грудня 2003 року, а офіційний примірник, що зберігався у Комітеті – на рік пізніше. Гендиректор «Львівлісу», як виявилось, погодився накласти схвальну резолюцію «заднім числом». У такий спосіб, вважають слідчі, директору лісгоспу вдалося створити хибне враження, що договір із забудовником укладений на законних підставах.

Право власності на цю чотирикімнатну квартиру Козак шляхом службових підроблень зареєстрував на себе у липні 2005 року. В цьому йому допомогла головний бухгалтер Ксенія Дзяна. Так, Козак підробив акт прийому-передачі квартири йому від Бібрського лісгоспу на підставі вигаданого ним дозволу Держкомлісгоспу. Отримавши цей підроблений акт, Дзяна за вказівкою Козака списала квартиру з балансу лісгоспу.

У жовтні 2009 року Козак дізнався, що у міліції перевіряють його «квартирну» історію, а тому приїхав на старе місце роботи у Бібрський лісгосп та забрав у Дзяної усі документи начебто для їх пред’явлення працівникам міліції. Ці документи згодом вилучили у нього вдома.

Загалом шкоду Бібрському лісгоспу через придбання квартири Козаку оцінили у майже мільйон гривень, з яких майже 352 тис. грн – кошти, перераховані забудовнику, 575 тис. грн – відсотки за користування отриманими кредитами та 70 тис. грн – суми пені, штрафів та комісій за кредитами.

В результаті Віктору Козаку за привласнення чужого майна шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах (ч. 5. ст. 191 КК) та зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК) суд призначив 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Привласнену квартиру суд вирішив окремо конфіскувати та поставити на баланс лісгоспу.

Крім того, суд визнав Козака винним у наданні завідомо неправдивої інформації банку з метою отримання кредиту, заволодінні шляхом шахрайства та зловживання службовим становищем офіційними документами, службовому підробленні. За ці злочини середньої тяжкості суд звільнив його від відповідальності через закінчення строків давності.

Бухгалтерові Ксенії Дзяній суд призначив покарання за зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 364 КК) у вигляді 5 років позбавлення волі. Від відповідальності за інші злочини середньої тяжкості – службове підроблення, надання завідомо неправдивої інформації банку з метою отримання кредиту, суд звільнив її від відповідальності через закінчення строків давності.

Своєї вини ані Козак, ані Дзяна не визнали за жодним інкримінованим їм злочином та просили закрити кримінальну справу у зв’язку з відсутністю у їх діях події та складу злочинів. На вирок суду подали апеляційну скаргу.

28.10.2017 04:45

Далі...

Сергій Чернов: Практика Хмельниччини у висадці лісу гідна для наслідування на Харківщині

Голова Харківської обласної ради Сергій Чернов в рамках свого перебування на Хмельниччині, долучився до традиційної для цього краю акції з висадження дерев. У Пархомівському лісництві Хмельницького лісомисливського господарства відбувалася посадка лісу на площі 5 га.

Сергій Чернов, голова Хмельницької облради Михайло Загородний і депутат Харківської облради Максим Колінько разом з працівниками місцевої облради та обладміністрації посадили дуб звичайний, модрину і горіх. Висадження відбувалося на території відразу після вирубки, щоб зменшити затрати на створення лісових культур; це ефективніше, як твердять лісники, бо ділянка ще не заросла.

Представники обласної влади активно підтримують лісне господарство краю своєю безпосередньою участю у посадці лісових культур.

За словами фахівців лісового господарства, на Хмельниччині загалом з початку 2017 року на землях держлісфонду посаджено ліс на площі 1065 га (112% до плану). Осіння висадка сягне 90 га. У лісових розсадниках вирощується близько 7 млн штук саджанців (140% до завдання). Розпочато проведення сертифікації лісів області, вона має завершитися до кінця поточного року.

«Харківщина і Хмельниччина, - говорить Сергій Чернов, - мають спільну проблему – недостатню залісненість територій. Так, на Харківщині 390 тис га, тоді як необхідно 490 тис. га.

Мені дуже сподобалася та справа, за яку взялися хмельницькі колеги. Вважаю, що і Слобожанщина має замислитися про «легені» свого краю. Це буде по-справжньому відповідальне ставлення до природи та майбутнього наших дітей».

Голова Харківської облради також додав: «Ми домовилися, що Харківщина і Хмельниччина будуть запозичувати і переймати одна в одної гарні задуми. Нам є чого навчатися, чим ділитися та що спільно планувати».

27 жовтня 2017, 19:35

Далі...

Когда деревья станут большими?

Павлодарские власти предложили бизнесу открывать частные лесопитомники

Уже несколько лет в бюджете области предпринимают попытки заложить деньги на возрождение лесопитомника в Павлодаре. Но на природу, как обычно, средств не хватает, эта статья расходов постоянно секвестируется, видимо, есть более важные проблемы.

Было дело
В пятидесятые годы в пригороде Павлодара действовал лесопитомник площадью 127 гектаров, который входил в состав механизированного лесхоза и вплоть до развала Союза снабжал область и соседние регионы саженцами сосны, вяза серебристого лоха, сирени, смородины, других деревьев и кустарников. За саженцами приезжали даже из соседнего Омска, хорошего качества здесь был посадочный материал. Затем произошла смена приоритетов, питомник, как многое другое, не сберегли. Сегодня от прошлого добротного хозяйства остались пятьдесят гектаров земли без техники, которую продали на лом, да повыраставшие с того времени деревья.

Действующие в области три государственных учреждениях по охране лесов и животного мира в Павлодарском, Урлютюбском и Максимо-Горьковском районах не имеют возможности выращивать посадочный материал, чтобы обеспечить потребность всех населенных пунктов региона. Питомники в резервате ГЛПР «Ертіс орманы» и национальном Баянаульском парке работают на собственные потребности. Резерват содержится за счет республиканского бюджета. В нем имеются два лесопитомника. Пять лет назад за счет проекта Всемирного банка был построен новый лесопитомник площадью 30 гектаров, с объемом инвестиций – 118 млн тенге, с пожарно-химической станцией стоимостью 60 млн тенге, была закуплена пожарная техника на 9,7 млн тенге.

Пять лет назад в Павлодаре вновь подняли вопрос о строительстве питомника на месте прежнего. Предлагается задействовать двадцать гектаров земли из имеющихся пятидесяти. Управлением недропользования, охраны окружающей среды и водных ресурсов была подана заявка на создание проектно-сметной документации, и в 2013 году ПСД подготовили. Цена вопроса – порядка 200 млн тенге. Эти вложения не просто оправданы, они необходимы, считают специалисты.

Бизнес на лесе

По данным управления недропользования, окружающей среды и водных ресурсов, ежегодная потребность Павлодарского региона в саженцах составляет около 3 млн штук.За счет республиканских лесопроизводителей покрыть эту потребность невозможно. Разработанный проект по созданию питомника обойдется областному бюджету в 200 млн тенге.

– Сейчас вы просите на питомник, затем понадобятся деньги на саженцы, а потом – на содержание штата. Лучше предложите выращивать лес бизнесу. Объясните, что будете закупать саженцы в необходимых объемах по определенной цене, и предприниматели, я уверен, будут этим заниматься, – заявил Булат Бакауов.

Выращиванием саженцев в Павлодаре занимается сегодня ТОО «Горзеленстрой». В советское время на этом месте был питомник на 300 гектаров, техническая база, тепличный комплекс. Как вспоминают специалисты, очередь из машин за саженцами доходила до километра. Но произошел развал, в том числе и в этой отрасли. В результате осталось 11 гектаров земли, из которых восемь – это поливной питомник, остальное – под теплицами. А еще досталось в наследство порядка 250 гектаров старого питомника, не поливного. Правда, питомник он уже не напоминает, деревья там вымахали, для пересадки не пригодны, служат теперь защитной зеленой зоной для города.

– Деревья – это не пшеница и не картофель, которые весной посадил, а осенью урожай собираешь. Надо от трех до пяти лет, а если это сосны, то и все 8 лет ждать, пока саженцы будут готовы для реализации. Сейчас мы вышли на необходимый уровень бизнеса, когда одно поле готово к реализации, другое на подходе, а там и третье. На это потребовалось время. В нашей отрасли время – это одна из главных составляющих, – поделился руководитель предприятия Владимир Добровольский.

Лесной энтузиазм

А вот житель Павлодара Юрий Гашек посадил в голой степи лес, в котором порядка 10 тысяч деревьев. И все это без государственной поддержки. На одном энтузиазме и трудолюбии. Днем он работает в городе, а вечером возвращается в село Даниловка, за сорок километров от областного центра, ставшее домом, где с женой Ольгой и группой таких же одержимых, в хорошем смысле этого слова, строят новую жизнь и выращивают лес. В свое время он воспользовался существующим в Казахстане правом любого гражданина на участок земли. Примеру четы Гашеков последовали еще несколько семей, и в результате владельцы гектарных угодий основали целое сообщество – поселение родовых поместий «Туған жер – Родная земля». В центре селения 20 гектаров земли отведено под общественные посадки деревьев, строения и площадки.

– С павлодарскими поселенцами я познакомилась три года назад, и меня потрясло то, что я увидела. Но за этой красотой стоит огромный постоянный труд. Причем эти люди не измождены работой, они делают ее с любовью. Это очень красивый проект и будет хорошо, если мы привлечем к нему как можно больше людей, – говорит председатель правления коалиции «За «зеленую» экономику» и развитие G-Global Салтанат Рахымбекова.

Правда, делать бизнес на саженцах Юрий Гашек не готов, для него они как дети. А кто ж детей продает?! Впрочем, поделиться саженцами он, наверное, смог бы. Если б был уверен, что они приживутся и за ними будут ухаживать.


Марина ПОПОВА,
Павлодар

28 октября 2017, суббота, 07:00

Далі...

МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ В БУДАПЕШТІ

В столиці Угорщини місті Будапешт 17-19 жовтня 2017 р. проводилася міжнародна конференція з проблем інвазійних видів. Міжнародна конференція проводилася під егідою міжнародної організації FAO, (продовольча і сільськогосподарська організація при ООН). Мета проведення конференції проблеми розповсюдження і здатність до експансії природним шляхом або за допомогою людини інвазійних видів шкідників і хвороб, які становлять значну загрозу для флори й фауни певних екосистем, конкуруючи з автохтонними видами за екологічні ніші, а також спричиняючи загибель місцевих видів. Процес розселення диких видів рослин і тварин, шкідників і хвороб на нові території.

В міжнародні конференції взяли участь від FAO Широма Сатьяпала, представники більшості Європейських держав, а також Середньої Азії та Закавказзя. Нашу країну на даній конференції представляли спеціалісти ДСЛП «Львівлісозахист» та Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісоміліорації імені Г. Висоцького.



Одна з основних причин розповсюдження інвазійних видів шкідників і хвороб в Європі, зазначив професор Лаціо Монтеккьо із університету Падуї (Італія), є завезення екзотів і декоративних дерев та кущів і їх культивація, як в приватні господарства так і парки, і зелені насадження міст.



Професор Чеба Матіас університет Шопрона (Угорщина) зазначив, що не малу роль на сприяння збільшення поширення інвазійних видів шкідників у Європі впливають кліматичні зміни. Він зазначив , що весна приходить раніше і тривалість вегетаційного періоду збільшується це явно виражено на рівнинах де засуха триває довший період, що в свою чергу дозволяє розвиватися шкідникам в яких процес розмноження скорочується в рази.



Українська делегація проінформувала учасників міжнародної конференції про стан та загрозливу масштабність всиханням соснових насаджень на території лісових масивів Полісся і Малого Полісся та темпи масового поширення і розповсюдження верхівкового короїда.



На міжнародній конференції провели вибори секретаря та виконавчого комітету REUFIS (мережа лісових інвазійних видів для Європи та Центральної Азії). Секретарем REUFIS обрано Ференца Лакатоша - Університет Шопрона (Угорщина).

Василь Сеник
ДСЛП «Львівлісозахист»

26.10.2017

Джерело

Далі...

Лісовий сектор не такий вже й маленький

У складний для економіки період промисловість не працює, оскільки втрачаються ринки збуту, з’являється багато інших проблем, але саме лісовий сектор – це те осердя, той стрижень, на який можна опертися у скруті.

«Ми можемо любити багато страв, таких як новомодні суші чи гамбургери, але коли дуже погано – їмо мамин борщ. Оцим «борщем» для нашої економіки є лісовий сектор, який у важкі часи збільшує свій ресурс», – переконаний український науковець, професор НЛТУ України Орест Кійко і наводить аргументи.

Проаналізувавши статистичні дані, науковець з’ясував певні закономірності.

Отож, за його підрахунками, на кінець 2015 року обсяг реалізованої продукції лісового сектору (в який умовно об’єднано 8 підгалузей) в гривнях становив 80 млрд. Це менше, ніж $4 млрд. Кількість працівників – 180 тис. Кількість підприємств – 8623. Варто відзначити, що обсяг реалізованої продукції лісового сектору із 2000-го року донині увесь час зростає. Але якщо перевести його у валюту, тоді зразу ж картина перестає виглядати оптимістично. «Від початку 2004 року лісовий сектор зріс із $3 млрд до $6 млрд у 2008 році. У 2009 році внаслідок глобальної економічної кризи був спад із $6 млрд до $4 млрд. З 2009 року знову спостерігаємо зростання й у 2013 році мали тих самих $6 млрд обсягу реалізованої продукції. У 2015 році знову отримали приблизно $3,5 млрд. Тобто спад з 2013 по 2015 рр. – це своєрідна плата за незалежність». – коментує результати дослідження Орест Антонович.



А ще дуже цікаво, що обсяг реалізованої продукції промисловості України (жовто-синя крива) і обсяг реалізованої продукції лісового сектору (зелена) – в одній фазі. Тобто максимум – у 2008 році, спад – у 2009 році, максимум – у 2013 році і знову спад – у 2015 році. Але якщо проаналізувати частку лісового сектору до обсягу реалізованої продукції в промисловості України (фіолетова крива), то тут маємо дзеркальне відображення: максимум обсягу реалізованої продукції відповідає мінімуму частки і навпаки – криза у 2009 році відповідає максимуму. У 2015 році лісовий сектор мав найбільшу частку в Україні – 4,6%. З 2013 року в обсягах реалізованої продукції спостерігається спад, а от частки, тобто питомої ваги зафіксовано зростання від 3 до 4,6%.



Висновки із цього два. Перший: лісовий сектор – це не пріоритет. «Тому коли розвивається ВВП, частка лісового сектору зменшується, – переконаний Орест Антонович. – Але, з другого боку, коли настають нелегкі часи, цей сектор демонструє максимум і на нього можна опертися. У непростий для економіки період промислова індустрія не працює, оскільки втрачаються ринки збуту, з’являється багато інших проблем, але лісовий сектор, який умовно виробляє табуретки та меблі, суттєво допомагає вітчизняній економіці».

В українській промисловості за обсягом реалізованої продукції лісовий сектор у 2015 році посідав шосте місце. На першому місці – постачання електроенергії, на другому – продукти харчування, далі − металургія, машинобудування, гумові вироби. Проте шосте місце – це не так погано, тому що цей сектор ніхто не об’єднував. «Але якщо ми маємо якийсь унікальний продукт, який потрібно зберегти, то потрібно об’єднатися на певних засадах, інакше ми цей продукт втратимо», – вважає науковець.



Продовжуємо наш аналіз. За кількість працівників лісовий сектор утримує 5 місце із часткою 8%, а за кількістю підприємств – на 1-му з 20%. У інших галузях – більші за розміром підприємства, а в лісовому секторі вони, як правило, невеликі. Середня кількість працівників на одному підприємстві – 25 осіб. Така тенденція спостерігається й протягом останніх 3 років.

Записала Оксана ОПРИСК
26.10.2017

https://derevoobrobnyk.com

Далі...

Рішень мішок, а справ на вершок. Підсумки першого року реформи держслужби

Минуло більше року, як набув чинності новий закон "Про державну службу", а депутати вже підготували понад 20 законопроектів, щоб його змінити.

Сьогодні це – стандартні наслідки ухвалення нашвидкуруч розробленої та не обговореної з усіма зацікавленими групами законодавчої ініціативи.

Як наслідок, наші закони приречені на перманентні точкові "латання".
У розвинених країнах світу разом із ухваленням законів розробляють критерії та показники успішності їх виконання. На жаль, ці стандарти у нас поки не працюють, окрім вибіркового аналізу регуляторного впливу, висновки якого не мають жодних наслідків. Часом навіть доходить до абсурдних ситуацій, коли спочатку ухвалюють закон, а вже після нього – стратегію чи концепцію, відповідно до якої його мали ухвалити.

Ця доля не оминула і новий закон про держслужбу.

Спочатку ухвалили основні засади держслужби, а потім, через півроку – стратегію реформування державного управління України на 2016-2020 роки.

Тепер маємо у парламенті понад два десятки законопроектів щодо внесення різного типу змін до цього закону. І це лише за перший рік його дії.

В умовах такої системи ухвалення державних рішень, коли ігнорують громадські обговорення, рекомендації незалежних експертів та міжнародний досвід, закони просто приречені на постійні точкові "латання".

Оскільки на етапі підготовки закону "Про державну службу", не було встановлено індикатори та цілі, яких потрібно досягнути в результаті ухвалення акту, то й аналізувати результативність його виконання досить важко. Максимум з того, що можна собі дозволити в таких умовах, це загальні оціночні судження, на зразок, "добре", "задовільно" чи "незадовільно".

Гармонізація законодавства – "незадовільно"
Законом "Про державну службу" передбачалося розмежувати політичні та адміністративні посади, встановити конкурсні процедури добору на держслужбу, в тому числі на посади вищого корпусу, та гарантувати рівний доступ до неї.

Також планувалася гідна оплата праці держслужбовців на основі обґрунтованої моделі з мінімальним впливом суб’єктивізму, проходження служби виключно на основі особистих якостей і досягнень та поєднання системи винагород з оцінкою роботи.

Але далеко не все вдалося передбачити та змінити одним законом, тому виникла необхідність гармонізувати законодавство з нормами нового закону про державну службу.

Сьогодні бачимо, що зміни, які мав внести закон про держслужбу, свідомо гальмують. Наприклад, Верховна Рада ігнорує законопроект №4526-д, який десять разів включали до порядку денного, проте жодного разу не ставили на голосування.

Цей проект має на меті внести комплексні зміни і доповнення до низки законів та кодексів, щоб привести законодавство у відповідність до нової логіки роботи державної служби.

Наприклад, зміни стосуються стажу роботи, належності тих чи інших посад до держслужби, питання оплати праці держслужбовців окремих органів. Йдеться також про впровадження нової процедури добору кандидатів на посади голів місцевих держадміністрацій, врегулювання правового статусу керівників апаратів (секретаріатів) державних органів тощо.

Конкурсний відбір на держслужбу – "задовільно"
Що стосується положень закону про розмежування політичних і адміністративних посад, то тут є прогрес – міністри, їх заступники, інші керівники центральних органів та депутати вже не є державними службовцями. Проте чи гарантує це сталість та послідовність державної політики та чи убезпечить від масових скорочень на практиці, – про це зможемо робити висновки тільки по факту, після зміни урядової команди.

Наразі конкурсні процедури відбору на державну службу діють у всіх міністерствах і відомствах. Зокрема, було створено Комісію з питань вищого корпусу державної служби для відбору на посади категорії "А", а також інші конкурсні комісії. Крім того, запроваджено Єдиний електронний портал вакансій державної служби.

Для ілюстрації зрушень варто навести статистику станом на 31 березня 2017 року. Наприклад, за період дії закону 1464 кандидати взяли участь у 161 конкурсі на посади категорії "А" та 92 тисячі 482 осіб – у конкурсах на посади категорій "Б" та "В". У середньому по категорії "А" був конкурс 9 осіб на одне місце, а на посади категорій "Б" та "В" – 3,5 осіб.

Також з часу набрання законом чинності проведено 29 конкурсів на посади державних секретарів та їх заступників. А постановою №243 від 5 квітня 2017 року уряд визначив основні функції міністра, його заступників та держсекретарів.

Хоча формально вимоги закону до призначення осіб на держслужбу виконано, проте так і не вдалося повністю подолати політичний вплив на роботу конкурсних комісій.

Слід також відзначити недостатню компетенцію членів цих комісій і те, що критерії відбору кандидатів далеко не завжди чітко визначені. Не кажучи вже про те, що чимало конкурсів взагалі не відбулося.

Скорочення кількості держслужбовців – "задовільно"
Ще одним результатом дії закону є скорочення кількості чиновників та посад держслужбовців.

Станом на 1 січня 2015 року за даними Держстату в Україні працювало 295 тисяч 709 держслужбовців, проте вже за рік їхня кількість скоротилася приблизно до 250 тисяч. У квітні 2017 року кількість службовців була вже менше 200 тисяч. При цьому понад 30 тисяч посад були вакантними.

Станом на 31 грудня 2015 року половина чиновників були старшими 36 років та мали більше 10 років стажу державної служби. Після ухвалення закону ситуація радикально не змінилася.

Молодь та нові кадри, як і раніше, не бажають вступати на держслужбу – стаж до 3 років мають лише 16,4% чиновників.

Скорочення відбулося також і за рахунок виведення зі сфери дії закону політичних посад, народних депутатів, їх помічників, співробітників патронатних служб, працівників Нацбанку, навчальних закладів, заснованих державними органами, суддів, прокурорів тощо. Зменшення кількості чиновників відбулося і за рахунок скорочення близько 20 тисяч посад.

Які ж маємо наслідки від такого скорочення чисельності державного апарату? По суті, нічого не змінилося. Економії грошей на зарплатах не відбувається – у перехідний період дії закону ця економія переходить у преміальний фонд.

Більше того, маємо чесно сказати, що для такої великої країни, як Україна, та ще й у період реформ, така зміна кількості посад у більшу чи меншу сторону є несуттєвою.

Натомість, повинно стояти питання не щодо кількості, а щодо якості роботи держапарату. Необхідно встановити правила та процедури, що забезпечать формування та реалізацію якісної державної політики та швидкість реагування на проблеми, гарантує здатність тримати стратегічний курс розвитку держави.

Тобто треба досягти ефективності та результативності в комплексі. Проте саме ці питання ані в законі, ані на практиці досі не вирішено.

Зміна застарілої бюрократичної моделі – "незадовільно"
Про ефективність державного управління в Україні можна судити за міжнародними рейтингами.

Так, у 2016 році Україна посіла 129 місце у рейтингу глобальної конкурентоспроможності за показником "Марнотратство державних витрат", 99 місце – за показником "Прозорість рішень державної політики", 74 місце – у рейтингу "Тягар державного регулювання" та 109 місце у рейтингу "Фаворитизм у рішеннях державних службовців".

Такі позиції є наслідком того, що досі на усіх рівнях влади діє застаріла бюрократична модель ухвалення рішень, що гальмує реформи. Постійна нормотворча турбулентність, спричинена відсутністю єдиних стандартів та браком ясності стратегічних пріоритетів, негативно впливає на бізнес-клімат.

Крім того, це створює невпевненість у завтрашньому дні, знижує довіру громадськості до державних рішень і ускладнює їх втілення.

Дедалі частіше ми чуємо, що роль держави має бути зведено до мінімуму. Держава стрімко втрачає важелі управління національним господарством.

В умовах наявних загроз національній безпеці така некерована система не здатна реагувати на виклики та забезпечити не тільки розвиток, а й мінімальний належний рівень безпеки в державі. Тому її зміцнення та підвищення ефективності сьогодні має стати ключовими пріоритетами, нарівні із посиленням обороноздатності країни.

Конкурентна зарплата чиновників – "незадовільно"
Середньомісячна заробітна плата в органах державного управління у 2015 році склала 4,4 тисячі гривень при середній зарплаті 4,1 тисячі. При цьому в структурі фонду оплати праці переважав фонд додаткової заробітної плати та інші виплати – приблизно 66%.

Це свідчило про низький рівень матеріального забезпечення держслужби в органах державного управління, що могло зменшити конкурентоздатність держслужби, порівняно із приватним сектором, у питанні залучення високопрофесійних кадрів.

Натомість, існувало більше 15 видів доплат та надбавок, більшість із яких призначалася волюнтаристськи, а не за результатами роботи.

У 2016 році в зарплатах чиновників премії та тимчасові надбавки становили 60% від отриманих коштів, а решта 40% – це надбавки та посадовий оклад. Тобто, частка окладу в зарплаті чиновника продовжує бути невеликою.

Сьогодні місячна заробітна плата керівника з 17-річним стажем роботи на держслужбі може становити 25 тисяч грн, натомість новоприйнятий працівник на посаді фахівця отримає 3 тисячі 200 грн, із яких 2 тисячі 200 грн – заробітна плата і 1000 грн – доплата до "мінімалки".

Винятком є тільки Мін’юст та Мінфін, де зарплатня традиційно в середньому вдвічі вища. Між іншим цей розрив між рівнем оплати праці в різних міністерствах дозволяє ставити питання щодо фінансової дискримінації всередині органів виконавчої влади одного рівня.




Не сприяє ефективності держслужби і те, що в Україні вище керівництво має менш конкурентну зарплатню у порівнянні із приватним сектором. Наприклад, вища керівна ланка працівників у приватному секторі у 2016 році отримувала в середньому 153 тисячі гривень на місяць, а на держслужбі – 48 тисяч 898 гривень (за розрахунками Центру економічної стратегії).

Навіть максимальна оплата праці середньої керівної ланки на держслужбі нижча. Також до цього часу зберігається дивна ситуація, коли керівник та заступник отримують майже однакову зарплатню при досить різному ступені відповідальності.

Розмір посадових окладів спеціалістів найнижчого рангу майже у 1,5 рази менший за розрахований Мінсоцполітики реальний прожитковий мінімум, а доплати до мінімальної зарплати кардинально ситуацію не змінять.

Такий рівень доходів не може забезпечити належний рівень життя, а отже не йдеться про привабливість держслужби для працевлаштування молодих талановитих спеціалістів і створення стимулів та заохочення ефективної, некорумпованої діяльності чиновників.

Ситуативні рішення щодо підвищення рівня оплати праці є, а от системних поки бракує. Так, 13 липня 2017 року депутати ухвалили зміни до держбюджету (законопроект №6600). У результаті – 26 мільярдів гривень від перевиконання дохідної частини бюджету буде спрямовано на збільшення видатків, у тому числі оплату праці держслужбовців.

Наприклад, відповідно до пояснювальної записки до проекту закону №6600 для апарату Адміністрації президента ця сума складе 15,3 мільйона гривень, Кабінету міністрів – 37,5 мільйона, Мінекономрозвитку – 34,2 мільйона, Мінкультури – 0,9 мільйона, Мінсоцполітики – 17,1 мільйона, Мінфіну – 22,9 мільйона, Мін’юсту – 40,8 мільйона, казначейству – 122,3 мільйона, ДФС – понад 1 мільярд гривень.

Кабміну також передбачено загальнодержавні витрати в розмірі 300 мільйонів гривень за програмою "Підтримка реалізації комплексної реформи державного управління", з яких 245,9 мільйона – видатки на оплату праці.

Це перший транш у рамках програми в розмірі 10 мільйонів євро, що фінансується Європейською комісією та спрямований на допомогу Україні в реалізації Стратегії реформування державного управління на 2016-2020 роки. Зазначу, що загальний обсяг бюджетної підтримки з боку ЄС для реалізації програми складає 104 мільйони євро.

Відповідно до таких змін до бюджету, до кінця року передбачаються надбавки до заробітних плат держслужбовцям, що є безумовно позитивним фактом. Як відомо, держслужбовець, на відміну від працівників приватного сектору, не може мати інший оплачуваний дохід, тому саме заробітна плата має забезпечувати потреби як поточні, так і з метою накопичення, та відповідати ринковим умовам.

Проте це лише одиничний захід, оскільки на наступні роки ніхто не може гарантувати перевиконання бюджету.

У підсумку все виглядає так, що реформа державної служби уповільнилася і ентузіазму у політиків щодо неї стає чимдалі менше. Але ще дуже рано складати руки. Сьогодні не менш завзято потрібно просувати реформу публічного управління, на рівні з пенсійною та медичною, навіть якщо вона не настільки активно обговорюється у публічній площині.

Якщо ж цього не зробити, то за кілька років просто не буде кому забезпечити імплементацію інших реформ.

Світлана Ковалівська, заступник директора Інституту суспільно-економічних досліджень, спеціально для УП

СВІТЛАНА КОВАЛІВСЬКА, ДЛЯ УП
П'ятниця, 27 жовтня 2017, 15:00

Далі...

Із "земельною гранатою" в руці. Чи є рецепт виходу із земельної кризи?

Через продовження мораторію і відсутність справжньої реформи по всій країні відбулися серйозні структурні зміни в землекористуванні.

Замість того, щоб, як в усіх цивілізованих країнах, відродити різноманітні за структурою й розміром приватні фермерські господарства, в Україні продовжують ілюзорні трюки, перетворюючи вільних селян спочатку на "рівноправних" колгоспників, пізніше — на "свідомих" орендодавців, тепер — на "повноправних" продавців землі, застосовуючи для цього гібридну брехню і байки про добровільність.

Свого часу всім — селянам, колгоспникам, пайовикам — "безплатно" одночасно і відразу надавалося право на землю, в руки вручався своєрідний мандат, право голосу: сертифікат чи держакт. Натомість українська земля та її природні багатства як об'єкти права власності українського народу і природний капітал не можуть бути предметом купівлі-продажу. Вони не лише є об'єктами природокористування, а й становлять основу життєдіяльності та соціально-економічного зростання для всіх громадян України, в тому числі й селян.

Проте за наявності цього основного національного багатства в Україні, що в грошовому еквіваленті, за попередніми розрахунками Національної академії наук України, становить у середньому близько 2 млн дол. США на кожного громадянина, рівень життя переважної більшості населення впродовж здійснюваних реформ знизився і демонструє значне відставання від сусідніх країн, які взяли курс на ЄС. Ще більш катастрофічним є соціально-економічний, демографічний та екологічний стан на територіях сільських поселень, особливо віддалених від мегаполісів. Натомість монополії, в тому числі в аграрному секторі економіки, одержують надприбутки. Адже здійснювана в Україні земельна реформа не супроводжувалася необхідними комплексними, теоретично і практично обґрунтованими заходами і була звужена до аграрної.

Перебіг земельних перетворень в Україні було зорієнтовано на плюралізм трьох форм власності на землю (державна, колективна і приватна) та на "добровільне" створення різних секторів господарювання на ній. За умов посекторного реформування та некомплексності і непослідовності проведення так званої земельної реформи як аграрної, поза часовими і просторовими параметрами фінансової, податкової, митної, природоохоронної, ресурсоощадної, адміністративної та інших реформ, сподівання на її успіх були марними.

На сьогодні проблем побільшало, і їх розв'язання ускладнилося. Такий стан доречно вважати закономірним. Адже в умовах нестабільності й корумпованості публічне розуміння подальшого здійснення земельної реформи переважно ототожнюється із доцільністю розвитку повсюдного аграрного бізнесу та з негайним запровадженням обігу (ринку) земель сільськогосподарського призначення як інвестиційних механізмів, що буцімто сприятимуть зростанню добробуту самих селян і розвитку села. Противники цього ілюзорного явища вбачають порятунок у подовженні фіктивного мораторію.

Очевидним є й те, що за наявного політиканства і поверхового, часто непрофесійного підходу численних так званих земельних експертів до розв'язання наявних проблем земельних відносин в Україні та за відсутності законодавчо визначеної мети, етапів, завдань і механізмів правового, економічного, фінансового й соціального розвитку реформ, а також шляхів їх забезпечення і реалізації бажаного результату не буде.

На жаль, у такому інформаційному баласті зовсім залишено поза увагою справжню сутність земельної реформи, яка повинна охоплювати не лише родючі ґрунти, а й усі інші категорії земель як не менш важливі природні об'єкти права власності українського народу, які конституційно перебувають під особливою охороною держави і до яких мають стосунок усі громадяни України, в тому числі й селяни — головні учасники цього затяжного спектаклю.

З метою розв'язання означених та інших проблем було здійснено фахові науково-практичні дослідження, які узагальнено ще навесні 2016 р. у науковій монографії "Звершення земельної реформи в Україні: нова парадигма". В цій праці акцент зробленона розв'язанні проблем здійснюваної земельної реформи стосовно родючих ґрунтів як основного відтворювального природного капіталу держави, який разом із сонячною енергією, повітрям, водою, живими мікроорганізмами в процесі раціонального землеробства перетворюється на потужне загальнонаціональне інвестиційне джерело та головний інструмент державної регуляторної політики.

Учені дійшли висновку, що для одержання дієвого рецепту виходу з цієї "земельної халепи", не перериваючи "спектаклю" реформ, але переводячи його на нові засади, перш за все необхідно мати ґрунтовний і незалежний аналіз усіх причинно-наслідкових аспектів, процесів і механізмів трансформації земельних відносин, здійснюваних від самого початку їх імплементації. Без виконання такої своєрідної "увертюри" бажане дійство не відбудеться.

Результати дослідження однозначно підтверджують, що всі негаразди із земельною реформою, які тривають дотепер, є перш за все наслідком шаленого опору становленню самостійної сильної української держави та відродженню українців як господарів на власній землі тієї самої "п'ятої колони", яка діяла і продовжує діяти разом із внутрішніми невігласами, застосовуючи різноманітні методи й засоби боротьби, а головне, затьмарюючи правдиву і своєчасну інформацію.

Зокрема, більшовики, націоналізувавши свого часу всі землі, формували колгоспи на базі селянських "куркульських" господарств начебто в інтересах самих селян, надававши їм усім разом (фактично кожному колгоспу) великі красиві, в твердій палітурці документи із назвою "Державний акт на вічне (безстрокове) користування землею". А кожному неписьменному селянину — право "голосу" шляхом підняття руки на колгоспних зборах (відкритим голосуванням), без якого начебто ніхто і ніколи не мав права відібрати в них ці вічні права, включаючи право колективної власності на загарбане майно. При цьому застосовувався механізм "більшовизму", за яким у відритий спосіб голосувала більшість, а меншість ніколи не мала права. Селяни одержували мізерну винагороду за зароблені трудодні. Пізніше, не запитуючи селян, без голосування на колгоспних зборах шляхом підняття руки, прибрали слово "вічне", замінивши право "на вічне користування землею" просто "на постійне користування землею", а паспорти почали видавати таким селянам лише у 1961 р. Трудові книжки — ще пізніше.

Наприкінці XX ст. радянська планова економіка, як і вся неприродно створена соціалістична система, почала зазнавати краху. Проголошена "перебудова" не давала бажаних результатів. Надії започаткувати земельну реформу та запровадити приватну форму власності на землю могли справдитися лише з набуттям республіками самостійності.

Щоб перешкодити становленню незалежної правової держави і зберегти панівне й монопольне становище "комуни" на сільських теренах України, не допустити відродження справжніх господарів-приватних землевласників на зразок європейських селян-фермерів, антидержавні сили цього разу, беручи до уваги велику питому вагу в Україні земель сільськогосподарського призначення (понад 70% від загальної площі країни), придумали і конституційно впровадили 30 січня 1992 р. поряд із приватною ще й тотальну колективну власність на землю, створивши державу в державі. Цей трюк відіграв фатальну роль, надумана колективна власність на землю конституційно проіснувала до 1996 р., законодавчо — до 2004-го, а практично в окремих місцях існує до сьогодні.

Таким чином, перевершивши сталінську колективізацію, де земля надавалася тільки в користування, в черговий раз обдурили українських селян тим, що тепер вони (селяни) як начебто єдині "колективні" власники майже всієї родючої землі держави — основного національного багатства стануть багатими. І лише вони, приймаючи свої колективні "більшовицькі" рішення, будуть швидко вирішувати, кого відпускати "на волю" із тих, хто захоче самостійно господарювати на власній землі. Саме з цього й почалася нова підступна антинародна колективізація.

Гальмуючи прийняття нової Конституції України з метою завершити повсюдну колективізацію земель, восени 1994 р. відбулися начебто із власної волі чинного глави держави позачергові вибори президента. В процесі виборчої кампанії заспокоювали активні верстви населення, в тому числі й селян, тим, що після перемоги нового глави держави буде прискорено земельну реформу в країні на користь людей. Фактично заморожуючи конфлікт, було залучено їхні голоси і обрано нового президента України Л.Кучму, який першочергово видав "диявольський" указ "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р. №666. Офіційною метою цього указу визначалося створення умов для начебто рівноправного розвитку різних форм власності та господарювання на землі, вільного їх вибору громадянами України, посилення стимулювання праці та забезпечення на цій основі збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

Проте, досягаючи головної мети щодо прискорення передачі земель у колективну власність і зняття напруги змагань між селянами і органами державної влади за набуття права приватної власності на землю, "стрілки" боротьби було переведено на самих селян-колгоспників, якими було легше маніпулювати. Адже лише у разі одержання землі в колективну власність вони самі як пайовики приймали рішення про реформування своїх господарств за методом "більшовизму". Ця пастка супроводжувалася красивим і, на перший погляд, правильним лозунгом як центральним аргументом цього указу: "Земля повинна належати тим, хто її обробляє!", а також твердженням, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.

Однак через політичне і бюрократичне протистояння така "реформа" проходила мляво і здебільшого зводилася лише до передачі землі в колективну власність. Землі запасу і резерву виділялися переважно найгіршої якості в малодоступних місцях. Не було жодних передумов до масового створення нових ефективних приватних селянських (фермерських) господарств, наприклад таких, які існують у Франції чи Німеччині.

Щоб завершити цю чорну справу, не випускаючи на "волю" більш свідомих селян і скориставшись підписаним 8 червня 1995 р. Конституційним договором між парламентом і президентом, було видано черговий указ президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р.

Цим самим було прискорено колективізацію руками збіднілих селян, гарантуючи їм "безплатне" надання нового права власності на земельну частку (пай) у колективній власності без визначення земельної ділянки в натурі (на місцевості) однакового розміру для всіх членів конкретного колективного сільськогосподарського підприємства (КСП), що вимірювався в кадастрових гектарах і в грошовому вираженні. Цей черговий трюк супроводжувався гаслами "роздержавлення і приватизація", хоча насправді земля вже не належала державі, і етап паювання сприймався як "розколективізація". Для цього розроблялись і затверджувалися зборами КСП землевпорядні проекти, і громадянам видавалися районною державною адміністрацією сертифікати. За виконані роботи розраховувалися КСП, і тому сертифікати одержували переважно централізовано, зберігаючи їх у сейфах керівників господарства. Однак лише у разі виходу з такого господарства власника паю за його заявою і за його, пайовика, рахунок здійснювалося відведення земельної ділянки в натурі — у тому місці, де вирішить колгоспна "більшість" (фактично керівник господарства). За таких умов майже ніхто не мав змоги вийти з такого "колективу співвласників" без проблем. А головне, земля так і не стала належати тим, хто її обробляв.

Натомість у багатьох керівників таких господарств масово почав з'являтися інтерес до підприємницької діяльності та створення власного агробізнесу. Багато хто з них, експериментуючи начебто в інтересах самих колгоспників-пайовиків, створював приватні підприємства, кооперативи, орендні підприємства, спільні підприємства, господарські товариства, акціонерні товариства (відкриті й закриті), товариства з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні і командитні товариства, об'єднання, асоціації чи корпорації тощо.

Для цього науковці розробляли рекомендації, а державне аграрне начальство по всій вертикалі органів влади давало зелене світло щодо їх створення. Виношувались ідеї й проекти нормативно-правових актів для прискорення в такий спосіб трансформації КСП, запроваджуючи орендні відносини стосовно земельних і майнових паїв.

У такому середовищі було прийнято новий указ "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р., відповідно до якого планувалося здійснити організаційні заходи з реформування КСП на засадах приватної власності на землю та майно протягом грудня 1999-го — квітня 2000-го. Цей указ у черговий раз викликав неабияке пожвавлення в суспільстві та надію селян на краще майбутнє.

Досягаючи мети аграрного лобі, в засновники "нових" приватних підприємств (рекомендовано до десяти осіб) включалися в основному керівник (контрольний пакет), головний бухгалтер і економіст господарства, а також керівники структурних підрозділів, близькі родичі... При цьому, як правило, списувалася техніка й устаткування, штучно створювалися резервні неподільні фонди (до 30%) із майна колективної власності, які використовувалися новим господарством (правонаступником) без жодних зобов'язань (орендної плати) перед справжніми співвласниками. Не розпайовані землі запасу і резерву також залишалися в їхньому користуванні. Під боргові зобов'язання КСП, у тому числі із виплати зарплати, які брали на свій баланс такі "правонаступники", часто виділялося незавершене виробництво, худоба, валюта та інше високоліквідне майно за собівартістю чи залишковою вартістю. Наприклад, багато хто із новостворених приватних структур зумів, зібравши врожай озимини, посіяної восени 1999 р., і реалізувавши його за цінами 2000 р., розрахуватися з боргами і стати абсолютним власником ліквідного майна. Аналогічні дії відбувалися з незаконною реалізацією худоби, техніки й устаткування, в тому числі шляхом списання і здачі в металобрухт. Порушувалися права селян на внесені паї в міжгосподарські підприємства. Також усім заявленим "правонаступникам" реформованих КСП за рахунок держави було погашено заборгованість перед бюджетними організаціями, Пенсійним фондом тощо.

Таким чином, на початок 2001 р. було заявлено, що на базі 11,3 тис. реформованих колективних сільськогосподарських підприємств було створено понад 16 тис. нових різних агроформувань. Крім того, налічувалося близько 43 тис. фермерських господарств, які використовували 4,3 млн га земель, і понад 4 млн особистих селянських господарств(більш як 6 млн га).

Проте через відсутність чіткої й однозначної комплексної державної програми трансформаційних процесів (реформи проводили комісії КСП) на практиці виникало багато проблем і протиріч. Земельна реформа не супроводжувалася комплексом робіт із державного землеустрою та землевпорядкування як основного інструменту державного управління, регулювання і реалізації, що заздалегідь мав обґрунтовувати задуми і заходи, в тому числі з раціонального використання й охорони ґрунтів. Зокрема, як наслідок під розпаювання потрапило понад 5 млн га деградованих та інших непридатних для сільськогосподарського виробництва земель.

На жаль, землю товарного сільськогосподарського виробництва здебільшогопідпільно, як і планувалося, почали використовувати на умовах оренди неселяни. Переважна більшість (5,5 млн) власників паїв, або 82% від загальної кількості громадян, які отримали сертифікати, уклали договори оренди на різні терміни —від 1–3 до 10 і більше років, одержуючи від орендарів мізерну гарантовану орендну плату, переважно натурою — зерном, олією, кормами, послугами, в окремих випадках грішми. Звісно, що на тлі зубожіння переважної більшості населення цей факт вказував на позитивність здійснюваної "земельної реформи", особливо для пенсіонерів, які до цього зовсім нічого не отримували.

У такий спосіб було "успішно" трансформовано більшість колгоспників-пайовиків у пайовиків-орендодавців, що дало змогу низці новоутворених господарств суттєво збагатитися та почуватися досить добре в існуючих на той час "ринкових умовах". Водночас активізувалася робота по заміні сертифікатів на земельну частку на державні акти на право приватної власності на земельну ділянку. Вважалося, що цим самим буде створено реальні умови для впровадження в Україні повноцінного ринку землі, де першочерговість на придбання земельних паїв матимуть їхні орендарі.

Не слід забувати, що шляхи, методи і засоби виконання зазначеного указу на місцях породжували численні обґрунтовані скарги, пропозиції й заяви на адресу органів місцевого самоврядування, районних та обласних державних адміністрацій (було навіть створено спеціальні комісії, які повинні були супроводжувати процес реформування на місцях), прокуратури, міліції. Проте місцеві службовці й правоохоронці в більшості випадків були "глухими" і залишалися на боці керівників "реформованих" господарств. Окремі сміливці із скаргами доходили до столиці, зверталися до судів. Обставини, факти і епізоди конкретних справ цього дійства на всіх теренах держави потребують окремого фахового і скрупульозного дослідження та правдивого висвітлення.

Водночас Верховна Рада, прикриваючись вимогами статей 13 і 14 Конституції України, прийняла Закон "Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)" від 18 січня 2001 р., яким заборонила (наклала мораторій) власникам земельних часток (паїв) укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки, крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб, — до врегулювання Земельним кодексом порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на пай.

Через зумисне подовження фіктивного мораторію упродовж 16 років і відсутність справжньої земельної реформи, в тому числі в аграрній сфері, по всій державі самочинно відбулися серйозні структурні зміни в землекористуванні. Посилилися беззаконня й рейдерство, "розгулявся" тіньовий обіг земель із різноманітними схемами привласнення чужих прав, у тому числі на розпайовані угіддя. Значна частина земельних паїв опинилося в агрохолдингах і різноманітних підприємницьких структурах, у тому числі з іноземним капіталом, які також скупили корпоративні права на власність та орендні права на земельні паї у базових підприємств і фермерських господарств поза усвідомленням цього процесу первинними орендодавцями (їхніми спадкоємцями) — колишніми колгоспниками, власниками земельних паїв.

Хоч як парадоксально, але в такому середовищі та за означених передумов і методів земельних трансформацій тепер одні ділки, в тому числі представники органів влади, переконують таких селян-власників, що їм найвигідніше якнайшвидше продати свій "подарунок", заробити гроші та позбутися цього небезпечного "чогось", а інші галасують: "ні!", накладаючи впродовж другого десятиліття мораторій на відчуження цього "чогось"... При цьому збентежені селяни-орендодавці, особливо ті, хто не піддався на афери зі своїми паями в тіньовий спосіб, продовжують тримати державні акти, видані взамін земельних сертифікатів, на це "щось" і метушаться, буцімто мавпа з гранатою, очікуючи невідомого кінця.

Джерело

Далі...