Недосконалість чинного законодавства не дає змоги вивести галузь на забезпечення самоокупності й прибутковості господарювання
Перманентне реформування лісового господарства країни за роки незалежності позитивних зрушень не спричинило. Істотний стримувальний чинник прогресу в цьому питанні — недосконалість вітчизняного земельного, податкового і лісового законодавства.
Проголошуване реформування відбувається під гаслом «Державне управління лісами», що стартувало ще 1918 року, а за часів незалежності модифікувалось у вираз «Державне регулювання та управління у сфері лісових відносин». Зміст його полягає у тому, що «основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів».
Для допитливих зазначимо, що у наведеному щойно повторюються норми останньої чверті ХХ століття, яких не було у нормативно-правових актах з лісівництва дореволюційного періоду. До того ж термін «відтворення лісів» не синонім терміну «відтворення лісу». Виходить, що цю галузь просто винайшли для підміни терміну «лісівництво» як галузі рослинництва, об’єктом праці для здійснення якого є «земля, земельні угіддя».
На жаль, у Лісовому кодексі України встановлено зовсім інше. Не поставлено завдання вирощувати ліс як головну продукції агроекологічного лісівництва і головного джерела лісового доходу. Чинна нині норма — словоблудство, бо не визначає лісівництво як галузь рослинництва і вирощування лісу «для потреб населення, промисловості й ринку».
Важливо: якщо термін «ліс» вживається щодо ділянки землі, що вкрита лісовою деревною рослинністю і має відмінювання в множині, то це лісова екосистема. У чинному Лісовому кодексі терміну (поняттю) «лісові екосистеми» і «лісівництво» місця взагалі не знайшлося.
Висновок: норми, які закладені в Лісовому кодексі України, свідомо спрямовані на підміну поняття «землекористування» у галузі лісівництва терміном «лісокористування». Як об’єкт управління встановлюється збірне «забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів». До того ж без розмежування їх з початку і кінця, вбачаючи ліс як об’єкт природного походження XVII—XVIII століть. Чомусь у Лісовому кодексі не визнається чинність норм Земельного кодексу України про те, що «Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади… та органів місцевого самоврядування».
Реформування у лісовому господарстві України, що здійснюється з 1991 року, не досягло завдань, визначених постановою Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990 року № 563-XII. У галузі українського лісівництва спостерігався зворотний процес — одержавлення управління. Служби Держлісагентства проводили одержавлення не тільки лісового, а й мисливського господарства, не переймаючись питаннями економічно ефективного реформування і переведення фінансування на засади ринкової економіки — ідентифікація землекористування, самоокупність і прибутковість господарювання. Лісівництво як галузь рослинництва і землеробства залишається державним, постійно дотаційним.
Лісовий кодекс України як головний нормативний акт галузевого призначення виявився непридатним для здійснення на його основі реформування лісового господарства і переведення його на засади ринкової економіки. Інформація щодо статистичних спостережень залишається вкрай розпорошеною, не розкриває реального стану і тим більше шляхів підвищення економічної ефективності лісогосподарського виробництва. Причина цього — брак особистої зацікавленості технічних служб і їхніх керівників спрямовувати господарську діяльність на забезпечення самоокупності й прибутковості господарювання.
Для справжнього реформування лісового господарства України і переведення його на засади ринкової економіки необхідне впровадження радикальних заходів. На це і спрямовує Кабінет Міністрів України, який на засіданні 4 липня 2017 року (протокол №43) вимагає і ставить перед Мінагрополітики, Мінприроди, Держлісагентством та іншими зацікавленими міністерствами і відомствами завдання підвищити ефективність управління галуззю, розробити стратегію реформування управління лісовим господарством. Вважаємо, що для цього насамперед потрібно врахувати такі ключові вимоги:
1) переглянути норми чинного Лісового кодексу України;
2) терміново розробити закон «Порядок використання земель лісогосподарського призначення» (статут) на виконання положень Земельного кодексу України (ст. 57. п. 2);
3) в основу нового закону покласти раціональні та випробувані принципи польського закону (Ustawa) про ліси (1991 р.), а саме:
державні ліси покривають видатки з особистих доходів і ведуть лісове господарство за принципом фінансової самостійності (ст. 50);
видатки на утримання генеральної дирекції державних лісів і регіональних дирекціях державних лісів фінансують із внесків, які обтяжують витрати діяльності лісництв (ст. 53, п. 1);
основа оподаткування лісовим податком — кількість земельних угідь в їх перерахунку на умовну площу залежно від продуктивності ґрунту за класами бонітету земель лісових і згідно з даними лісовпорядкування, тобто без залежності від обсягів вилучення деревини і виробництва лісових матеріалів;
4) визнати публічно і законодавчо закріпити певним нормативно-правовим актом, що об’єктом праці для здійснення агроекологічного лісівництва є земля, земельні угіддя, що надані власникам/постійним землекористувачам як категорії землекористування «землі лісогосподарського призначення» з дотриманням норм земельного законодавства України;
5) опрацювати й ухвалити для апробації спрощену форму державної звітності квартальної і річної звітності про Лісогосподарську діяльність, зокрема із показниками зміни загальної площі земель лісових і лісових екосистем, а також видатків на ведення лісового господарства порівняно з надходженнями валового доходу, обчисленням рентабельності виробництва у межах ідентифікованого землекористувача з лісівництва.
