"Тіньовий" земельний ринок

Значна частина сільгоспземель давно перебуває в ринковому обігу після відчуження її в селян.

Що гучніше лунають голоси про необхідність повного скасування мораторію, щоб запровадити вільну купівлю-продаж сільгоспземлі, то яскравіше в пам'яті пересічних громадян оживають спогади про ваучерну приватизацію 1990-х та її наслідки.

Після того як промислові підприємства за безцінь прибрав до рук олігархат, який саме зароджувався, їхній потенціал було випатрано хижацьким використанням, що спричинило злидні та безробіття, масовий виїзд співвітчизників на заробітки за кордон. Суспільна небезпека таких безвідповідальних дій нині проглядається в аграрній сфері. Мораторій тільки сповільнив рух сільгоспземель у тому напрямку, куди два десятиліття тому "рухалися" промислові підприємства, проте аж ніяк не зупинив процесу, дедалі більше віддаляючи країну від фермерської моделі землекористування. Поки ламають списи навколо заборони на купівлю-продаж, значна частина сільгоспземель давно перебуває в ринковому обігу.

А деякі земельні ділянки вже зробили не одне коло, міняючи власників, зазнаючи консолідації у більші масиви. Тіньовий земельний ринок живе й розширюється. І мораторій для накопичувачів земельних банків не є істотною перешкодою. Так, у нещодавно випущеному за сприяння Світового банку "Моніторингу земельних відносин в Україні за 2016–2017 рр." (на основі опрацювання офіційних даних п'яти державних відомств, включаючи Мінагрополітики й Держгеокадастр) визначено стан головного ресурсу агросектора щодо всіх категорій земель. І стан цей досить сумний…

Криві дороги безоплатної приватизації

Наведені в Моніторингу дані свідчать про те, що обсяги безоплатно приватизованої землі настільки масштабні, що цілком порівнянні з обсягами основних масивів. Станом на січень 2018 р. 9,5 млн українців, скориставшись правом на безоплатну приватизацію землі, придбали ділянки. Найбільше землі таким чином потрапило у приватну власність у Волинській області (327,5 тис. га), Івано-Франківській (260,7 тис. га), Хмельницькій (257,5 тис. га). Із загальних обсягів такої землі найбільше її було приватизовано "для ведення особистого селянського господарства" (ОСГ). За оцінкою розробників — 63,3%, тобто близько 2 млн га.

Початковий задум безоплатної приватизації досить значної частини сільгоспземель був виправданий і необхідний. Ліквідація колгоспів і радгоспів хоча й спричинила зростання рослинницької галузі, але негативно позначилася на тваринництві. І для компенсації втрат внутрішнього ринку в частині реалізації м'ясо-молочних продуктів від сільгосппідприємств селянським домоволодінням була потрібна додаткова земля для виробництва кормів для тварин та інших потреб. Та оскільки місцеві громади й органи самоврядування фактично відсторонені від рішень щодо виділення землі для безоплатної приватизації (це роблять центральні земельні органи), то сільгоспземля "для ведення ОСГ" безоплатно виділялася аж ніяк не тільки для нарощування сільгоспвиробництва.

Ситуацію погіршує те, що використовується екстериторіальний принцип, що дозволяє відділенням Держгеокадастру часто без узгодження й навіть відома місцевої громади на свій розсуд давати дозволи на розробку проектів землевпорядних робіт для приватизації ділянок, у т.ч. громадянам, які не мають жодного стосунку ні до села, поблизу якого розташована ділянка, ні до роботи в сільському господарстві. Такі "селяни" діють або на замовлення перекупників для формування масивів, або зі спекулятивним прицілом, особливо й не приховуючи наміру продати безоплатно отриману ділянку. Комерційно-корупційна складова у процесі такої безоплатної приватизації зашкалює. Інтернет і паркани передмість рясніють пропозиціями про продаж ділянок. Ціни на них високі, лобісти й вигодоотримувачі цих процесів постаралися, щоб землі, призначені для ведення ОСГ, були виведені з-під впливу мораторію і можна було легко змінити їх цільове призначення. У результаті є регіони, особливо поблизу міст-мільйонників, де в передмістях здебільшого перепродають ділянки, а не вирощують сільгосппродукцію. При цьому виробництво молока, м'яса, овочів скорочується, ціни на них зашкалюють, зате на землях для ведення ОСГ поблизу великих міст ростуть цілі квартали багатоповерхівок, котеджних містечок і присадибно-феодальних володінь.

До всього такі безоплатно приватизовані ділянки, що досягають 2 га, часто консолідуються у великі масиви й використовуються латифундистами для нарощування земельних банків. У такий спосіб землі, які призначені для ведення селянського господарства, тобто для наповнення внутрішнього продовольчого ринку, "переключено" на виробництво агросировини на експорт. Через що нарощуються значні диспропорції у виробництві сільгосппродуктів, які традиційно вирощують дрібні сільгоспвиробники. Згідно з останніми даними, минулий рік став рекордно низьким в Україні за рівнем споживання молочних продуктів на душу населення. Їх спожито лише 188,5 кг. При тому, що науково обґрунтована норма удвічі вища й становить 380 кг. Ситуація з м'ясними продуктами не набагато краща. Частка яловичини й свинини у споживанні населення знизилася до критичної межі. М'ясний раціон більшості українців дедалі більше забезпечується бройлерною курятиною.

Якщо латифундисти знаходять способи прибрати до рук навіть землі, призначені для розвитку селянських господарств, то що може завадити їм при скасуванні мораторію повністю скупити основні масиви сільгоспземлі, на придбання яких у фермерів і селян немає ні власних коштів, ні можливості отримати кредити?

Азарт чиновників у безоплатній приватизації земель для ведення селянського господарства, садівництва, будівництва й обслуговування будинків у низці місць набув такого розмаху, що іншим обділеним територіальним громадам не залишилося ділянок, якими, згідно з новоухваленими законами, можна було б розпоряджатися на власний розсуд. Чимало територій, особливо поблизу великих міст, де вільної землі вже не залишилося навіть для виділення АТОвцям. Якщо чиновникам сходить з рук обділення селян, які, отримавши додаткові ділянки, могли б вирости у фермерів і покласти край дефіциту й дорожнечі харчових продуктів, то чому не піти ще далі й не залишити без земельних наділів людей, які захищають країну від агресора?

Заборону можна обійти

Під час мораторію з'явилося й укорінилося в практиці ще чимало способів відчуження в селян належної їм землі. Причому деякі з них, як, наприклад, емфітевзис, застосовуються для того, щоб обійти заборону на купівлю-продаж сільгоспземель, насамперед селянських паїв. Появу сьогодні цієї давньої моделі землекористування можна пояснити тим, що підприємці-землекористувачі останнім часом наполегливо шукають порятунку від будь-якого контролю, у т.ч. від власників землі. Емфітевзис як глибша форма партнерських відносин, що дає багато додаткових прав орендареві, включаючи обмін і навіть продаж узятої в користування сільгоспземлі, впроваджено у вітчизняне законодавство вже в розпал земельної реформи — 2007 року при ухваленні нового Цивільного кодексу. Після цього до Земельного кодексу було внесено відповідні зміни, які дозволяють відтоді застосовувати в агросекторі норми цивільного права. І хоча чимало орендарів прагнуть замінити традиційну оренду вигіднішим для них емфітевзисом, їхнє бажання не знаходить особливого відгуку в орендодавців. В "Моніторингу земельних відносин за 2016–2017 рр." зафіксовано досить скромні масштаби застосування цієї форми партнерства. За останні два роки в рамках таких угод використовується лише 80 тис. га ріллі. При цьому можна зробити висновок, що стосунки між партнерами у процесі застосування цієї форми партнерства не безхмарні. Моніторинг принаймні вказує на чимало конфліктів. Кількість судових розглядів у справах щодо емфітевзису за 2017 р. зросла в чотири рази.

Річ у тому, що багато орендодавців, які позбавлені юридичної допомоги, припускаються недоглядів під час оформлення документів, не враховуючи, що договори оренди й емфітевзису регулюються по-різному. Перші — згідно із Законом про оренду, другі — за статтями Цивільного кодексу. Через такі прорахунки селяни-пайовики часто потрапляють у юридичну пастку, з якої вибратися непросто.

Доктор юридичних наук П.Кулініч звертає увагу на те, що переваги у використанні емфітевзису для власника землі (коли з'являється можливість одразу ж отримати більшу суму, ніж при звичайній оренді) нівелюється великими ризиками. Вони спричинені тим, що низька вартість сільгоспземлі знижує ціну на передачу її за допомогою емфітевзису. Власник землі при цьому продовжує платити земельний податок. А ще має бути готовий, що партнер може обміняти або навіть продати землю, щоправда, залишивши за її власником переважне право на її викуп. Експерт робить висновок, що цю форму землевласникові доцільно застосовувати лише в разі крайньої необхідності, коли потрібні кошти в кілька разів більші, ніж плата за звичайну оренду.

Орендні перекоси

Проведений моніторинг підтверджує, що основною формою земельних відносин у країні залишається оренда. На підтвердження цього зазначено, що за попередні два роки було укладено нових угод на оренду на 13,5 млн га, ще 2,4 млн га було передано новим власникам як спадщина. Усе б нічого: як-не-як, орендна система за всіх своїх недоліків вивела агросектор в економічні лідери, перетворила його на основного постачальника твердої валюти в країну. Але при цьому очікуваного різноманіття форм господарювання на землі не спостерігається. Середнє й особливо дрібне підприємництво, відчуваючи тиск великого агробізнесу, не тільки не розвиває, а й втрачає свої колишні позиції. І для цього є підстави: достатньо порівняти, як змінилося під час мораторію співвідношення, з одного боку, обсягів землекористування, з іншого — землеволодінь. Виявиться, що розміри приватних землеволодінь, виділених селянам-пайовикам за два десятки років, практично залишилися ті самі. Як виділили пай (у середньому 4 га), таким його розмір переважно й залишився. Тим часом масштаби землекористування у багато разів зросли. Орендарі-латифундисти наростили величезні земельні банки за рахунок оренди паїв, окремі масиви землекористування досягли розмірів у кілька сотень тис. га, впритул наблизившись до мільйонного показника. Тому й важко уявити рівноправне співробітництво орендаря й орендодавця, перший з яких володіє масивами землі, що займають цілі сільські райони й значну частину областей, а інший має досить ілюзорну власність у кілька га, загублену серед неозорих просторів. Економічна і юридична потужність двох сторін, не кажучи вже про лобізм і вплив на центральні й місцеві органі влади, непорівнянна.

Суттєво нівелює земельну власність селян-пайовиків і те, що зростання орендної плати за користування їхніми ділянками значно випереджає тенденція збільшення строків оренди землі, що відбувається під зрослим тиском землекористувачів, які прагнуть зустріти запуск вільного ринку землі з новими наділами. Та тільки від такого обігу земель орендодавці, незважаючи на поступове зростання орендної плати, зазнають дедалі більших втрат. Адже передача землі в користування на 49 років за своїми реальними результатами більше нагадує вже не оренду, а купівлю-продаж ділянки. І селяни, які ризикують проводити такого роду операції, ставлять під удар не тільки себе, а й добробут дітей та онуків.

Розрив між дедалі більшими розмірами землекористування і земельною власністю, що залишається критично малою, призводить до такого небезпечного й ганебного для агросектора країни явища, як "відумерла спадщина". Адже залишена без спадкоємців сільгоспземля, крім того що сприяє розмиванню й послабленню інституту власності на основний ресурс, свідчить про негативну реакцію на те, що цей ресурс використовується не в інтересах дрібних власників і держави, а чиновників і великих землекористувачів. При цьому проблема, що тривожить суспільство, і далі загострюється. Згідно з моніторингом земельних відносин, тільки за 2016–2017 рр. кількість ділянок відумерлої спадщини зросла на 13% або на 6,5 тис. паїв. Найбільше таких нічийних ділянок зафіксовано в Сумській, Черкаській і Полтавській областях. А за площами "відумерлі наділи" виявилися найбільшими в Кіровоградській і Херсонській областях. Окрім того, нічийними внаслідок їх невитребуваності потенційними власниками залишаються 121,5 тис. паїв загальною площею 390 тис. га. При цьому статистика невитребуваної земельної власності залишається неповною. І вона насправді тривожніша, ніж відображено в моніторингу. З різних причин, у т.ч. і тому, що порядок і правила визначення й фіксації таких ділянок, офіційна передача їх у розпорядження або у власність об'єднаним місцевим громадам досить складна й тривала. Далеко не всі чиновники хочуть брати на себе додатковий тягар, щоб через звернення до суду легалізувати ділянки землі, тим більше що є можливість без особливих наслідків і далі допускати використання цих ділянок "потрібними людьми" без відповідної орендної плати й інших витрат. Навести лад із власністю й використанням сільгоспземель, упорядкувати стягнення податків для багатьох відомств і чиновників залишається непосильним завданням. А от запустити вільний ринок без особливих обмежень вони готові хоч завтра. І це при тому, що, як свідчать результати проведеного моніторингу, з розробкою земельного кадастру є проблеми, а 27% державних земель узагалі не інвентаризовані. Та й з незатребуваними паями треба б розібратися. Незалежно від продовження/скасування мораторію. Тим більше що більшість експертів вважають, що запізніла й неточна інформація з місць спотворює ситуацію, а обсяги нелегально використовуваної землі не тільки не скорочуються, а навіть зростають у низці регіонів.

Можна не сумніватися, що наведені дані у випущеному за сприяння Світового банку "Моніторингу земельних відносин в Україні за 2016–2017 рр." проолігархічні сили спробують трактувати (що вже відбувається) як ще один доказ необхідності якнайшвидшого скасування мораторію. Та насправді документ, де зібрані й порівнюються дані різних відомств, дає додаткові аргументи на користь того, що агрополітика країни на фініші земельної реформи потребує більш істотних і зважених коректив. Та й гучні декларації, у т.ч. й у ВР, про пріоритет фермерської моделі господарювання, мають бути підкріплені цілком конкретними і реальними діями. Окрім того, не обійтися без скорочення розриву між необмеженими обсягами землекористування й чітко фіксованими розмірами ділянок дрібних земельних власників, у яких до того ж ледь не силою забирають в оренду наділи, але при цьому розширити свої вони не мають можливості. Необхідно встановити правила, які сприяли б створенню оптимальної системи землеволодіння й землекористування. Щоб обсяги землекористування були законодавчо обмежені, а дрібним землевласникам створені умови для їх розширення до рівня фермерських господарств середньої руки.

Перерозподілу в землекористуванні можна досягти пом'якшенням існуючого мораторію, дозволивши купівлю-продаж сільгоспземель між селянами-пайовиками. Ясна річ, купувати-продавати землю не масивами, а паями — особистими або сімейними. Таким чином спочатку можна забезпечити виживання дрібних трудових господарств, а потім і їх розвиток. Докладніше про це йдеться в наших статтях "М'який мораторій", "Якщо ринок, то обмежений, селянський", "Як отримати давно обіцяний земельний пай" (DT.UA відповідно від 15.10.2018 р., 24.11.2017 р., і 27.01.2018 р.).

Домінування великих агрокомпаній, необмежене зростання їхніх земельних банків за рахунок поглинання дрібніших, але при цьому ефективних сільгосппідприємств, треба б не заохочувати, а обмежувати. Важелі держпідтримки агросектора мають працювати в іншому напрямку. Замість "підгодовувати" сировинні латифундії, що не має економічного сенсу, держдопомогу треба спрямовувати переважно на розвиток малого й середнього агробізнесу та обслуговуючих їх кооперативів, що здатні як виробляти більш маржинальну продукцію, так і розвивати сільські території.

https://dt.ua/business/tinoviy-zemelniy-rinok-296422_.html

Далі...

Податкові хайпи-2018

Поточний рік в Україні був переповнений штучно створеним ажіотажем у сфері фіскальної політики держави — податковими хайпами різного штибу.

Причин цих явищ можна назвати кілька. Головна з них породжена впливом політичних чинників, зокрема, наближенням череди виборів. І тут технологія маніпулювання суспільною думкою на свою користь досить проста. В суспільний дискурс вкидається відразу кількох інформаційних повідомлень, потім відстежується, який інформаційний пузир швидше надується, і на ньому формують свої рейтинги наші політики.

Яскравий приклад — президент з його підтримкою законопроекту про податок на виведений капітал або з ініціативою створити Національне бюро фіскальної безпеки (про ризики цього проекту див.: "Нацбюро фінансової безпеки. Недоречність доречного", DT.UA, № 10 від 17.03.2018). Ще одна причина того, що в суспільному дискурсі постійно з'являються пустушки, не варті уваги і серйозної розмови, полягає у відсутності сталої системи досліджень і аналізу політики (докладно про це у попередньому випуску DT.UA Єгор Стадний, "Доказова політика"). Органи влади, зазначає він, яким такий аналіз потрібний, не мають коштів на його замовлення; а фінансування за рахунок міжнародних донорів є несистемним і не може бути постійним. Можу підписатися під кожним словом цього висновку автора згаданого матеріалу. Фактично це означає, що в країні відсутній злагоджений і дієвий механізм інституціонального забезпечення формування політики, коли щонайменше на етапах розробки та оцінки політики потрібні саме незалежні think tank.

Саме через відсутність такого механізму кожен з новообраних керманичів держави заявляє, що покаже, як керувати країною, коли потрібно підвищити свій рейтинг, або розказує, що в усьому винні "папєрєдніки", коли потрібно пояснити причини своїх власних невдач.

Інша причина банальна — елементарна некомпетентність тих, хто перебуває на політичних посадах і формує порядок денний реформ. Одним із таких хайпів стала заява міністра соціальної політики про необхідність запровадити регресивну шкалу ЄСВ і зняти обмеження на граничний розмір бази цього внеску. Це нібито дасть змогу детінізувати високі заробітні плати, зменшити дефіцит Пенсійного фонду тощо. Яка нескінченна людська впевненість у неймовірному.

Невже ніхто з підлеглих не може пояснити міністру елементарних речей? Наприклад, що в РФ на початку 2000-х років уже був подібний експеримент, і від нього за пару років відмовились, адже в умовах навіть більш жорсткого адміністративного контролю це ні до чого гарного, крім збільшення дефіциту солідарного пенсійного фонду РФ, не привело. На зменшення чи збільшення хронічного дефіциту вітчизняного Пенсійного фонду вже ніщо не може вплинути найближчим часом, просто хотілося б подивитися на людину не з державного сектору економіки, яка отримує заробітну плату, скажімо, 100 тис. грн на місяць і не знаходиться на третій групі спрощеної системи. Золоте правило податків: якщо є можливість платити за меншою ставкою, то всі платитимуть саме за нею. Тому допоки є спрощена система оподаткування, будь-які спроби з детінізації фонду оплати праці залишаються просто хайпами.

Останній хайп, наприклад, — це заява міністра фінансів про реформування ДФС шляхом поділу на податкову і митну служби. Знову. Ось вам. Шість чи сім років зусиль на об'єднання цих служб, виявляється, минули даремно. Так, успіхи на цьому шляху досить скромні, але це не привід перекреслити все, що зроблено. Залишилося півкроку до злиття баз даних податкового і митного блоків, зовсім трошки до системи, коли ми зможемо здійснювати наскрізний моніторинг товарів від моменту перетину кордону до покупця, контролювати сплату мита і податків. У цьому хайпі намішалося вдосталь усього: бажання показати, як треба управляти країною, потреба підвищити рейтинг, трошки невігластва. Але найбільший ефект для ініціаторів полягає в досягненні відразу всіх поставлених тактичних завдань, головне з яких трохи приховане від ока пересічного громадянина. А саме — оскільки на вибори потрібні гроші, то з метою створення ілюзії політичної конкуренції провладним політикам потрібно диверсифікувати джерела коштів на передвиборні перегони. Ніхто ж за свої кровні брати участь у них не збирається.

Черговий міністр фінансів збирається реформувати ДФС. Іронія долі полягає у тому, що коли нереформовану службу, фактично без очільника, на якийсь час залишають у спокої, виявляється, що вона працює досить непогано. Платники податки платять добровільно, план виконується та якісь нововведення в системі адміністрування потроху відбуваються. Парадокс, та й годі!

Щиро сподіваюся, що помиляюсь, але відчувається, що наші міністри реалізовують не власну політику в сфері своєї відповідальності. Вони є лише провідниками чиєїсь іншої волі у добре побудованій ієрархії політиків з hidden agenda. З іншого боку, в цьому немає нічого дивного, адже обійняти таку посаду за чинної системи державного управління майже неможливо без суттєвих поступок і компромісів, які апріорі зводять нанівець усі можливі реформаторські задуми.

Найбільший хайп цього року — податок на виведений капітал (ПнВК). Скільки списів було зламано навколо нього, наведено аргументів pro і contra, проведено форумів, круглих столів, конференцій, що й пригадати важко. Здоровий глузд наче перемагає, адже всі розуміють, що для того, аби щось оподатковувати, його виводячи, треба щось завести. А з інвестиціями в країну біда, особливо з іноземними. Вони на найнижчому рівні за останні роки, і, як зазначають експерти, приплив інвестицій у країну абсолютно не залежить від податкових чинників. Для великого іноземного капіталу ми залишаємося цікавою і перспективною країною для інвестицій в основному завдяки дешевій робочій силі і зручному географічному положенню. Основних стримуючих факторів кілька, і вони, ще раз наголошую, ніяк не пов'язані з податками чи податковою політикою держави. Головна проблема — це високий рівень корупції та захист прав власності. Відповідно до останнього дослідження аудиторської компанії PWC "Всесвітнє дослідження економічних злочинів та шахрайства 2018 року: результати опитування українських організацій" два найперші з п'яти топових видів економічних злочинів в Україні — це якраз хабарництво і корупція та незаконне привласнення майна, іншими словами, рейдерство. При цьому статистика випадків корупції та хабарництва згідно з відповідями респондентів в Україні зросла до 73% у 2018 р. порівняно з 56% у 2016-му. От вам й ефективність діяльності всіх до купи взятих антикорупційних органів!

Про фіскальні ризики, які виникають у разі запровадження цього податку, не згадуватиму, всі, хто стежить за перебігом цієї публічної дискусії, в курсі цифр. Додам кілька важливих, на мою думку, аргументів проти запровадження цього податку, які чомусь залишилися поза увагою експертного середовища.

По-перше, прагнучи кудись інтегруватися, ми не можемо мати структуру податкової системи, відмінну від тих країн, з якими передбачається економічна інтеграція. Нас просто в такі союзи не приймуть. ПнВК у тій чи іншій формі існує лише в кількох країнах, і ці винятки тільки підкреслюють загальне правило. Зокрема, в ЄС давно здійснюється проект СССТВ (common consolidated corporate tax base), мета якого — напрацювання спільних підходів країн — членів ЄС до визначення бази оподаткування податком на прибуток корпорацій. Якщо ми запровадимо ПнВК, і ця спроба виявиться неефективною, то відновлення функціонування класичної форми податку на прибуток буде майже неможливим, а це в свою чергу ще на роки віддаляє нас від омріяної євроінтеграції.

По-друге, якось більшість адептів ПнВК забуває те, на чому наголошував іще Річард Масгрейв. Підприємство або юридична особа, в даному разі як платник податку на прибуток чи виведений капітал, — то лише "правова абстракція", яка є певною юридичною формою організації виробничого процесу. За кожною юридичною особою стоїть фізична особа чи група фізичних осіб її власників, і у разі запровадження ПнВК виникає ситуація, коли ці люди не сплачуватимуть у цій країні жодних податків. У свою чергу професор В.Вишневський зазначає, що цей підхід не враховує того факту, що "нерозподілений і неоподатковуваний податком прибуток може бути каналом витоку платоспроможності індивідів". "Його існування створює передумови для порушення фундаментального податкового принципу горизонтальної рівності", — зазначає він, і, додам від себе, відчуття справедливості оподаткування.

Хочете запроваджувати ПнВК, не порушуйте принципу справедливості. Відповідно до інтеграціоністського підходу проблема оподаткування прибутку корпорацій вирішується шляхом об'єднання всіх корпоративних джерел доходу в базі індивідуального прибуткового податку. Зокрема, у формі запровадження подвійного прибуткового податку (так званий Dual Іncome Tax, або синтетичний податок на капітальні доходи), який багатьма світовими провідними вченими в сфері оподаткування розглядається як найближча і цілком реальна перспектива. До речі, в Скандинавських країнах він функціонує вже давно і цілком успішно. Передумовою цього є розвиток цифрових технологій і всього, що з ними пов'язано, оскільки акумуляція інформації про всі доходи і активи фізичної особи з різних джерел в одному реєстрі дає можливість запровадити єдину шкалу ставок або ставку для капітальних, трудових, майнових доходів тощо.

Отже, за красивими презентаціями і гарними промовами ми бачимо, що насправді потенціальними бенефіціарами ПнВК можна вважати лише вітчизняний великий бізнес, за яким, у свою чергу, у більшості випадків стоять наші славнозвісні олігархи чи провладні підприємці. У результаті наступу на офшори у світі активи найзаможніших українців опиняються під загрозою, тому дуже хочеться отримати легальний офшор в Україні.

Та найсмачнішим хайпом є законопроект, розроблений спільно Мінфіном і НБУ, щодо імплементації окремих заходів BEPS у податкове законодавство України. Тут очікую отримати за свої думки найбільшу кількість критики на кшталт "ми імплементуємо найкращі міжнародні стандарти", "якщо ми цього не зробимо, то будуть санкції" тощо. Тому хочу відразу зазначити, що я стверджую, що цей рецепт лікування нашої економіки вирвано з реального економічного контексту, обставин місця і часу, тож, як показує наша ж практика, він не спрацьовує. Це самолікування вже нам дорого коштує. Тонкі інструменти налаштування податкової системи, до яких, поза сумнівом, належать такі заходи BEPS, як удосконалення контролю за трансфертними цінами та правила звітності в розрізі країн для міжнародних груп компаній, можуть бути ефективними для вітчизняної системи оподаткування рівно настільки, наскільки антидепресанти для неандертальця. Про антидепресанти, як і про BEPS, сучасна наука знає все, — як вони працюють і впливають на сучасну людину. Але цей вплив не досліджений не тільки на здоров'я неандертальця, а й близького до нас за генотипом кроманьйонця.

Подібні надтонкі інструменти адміністрування податків у країні, де буяє корупція і немає захисту прав підприємців, ні до чого гарного, крім збільшення витрат на адміністрування податків, не призведуть. З моменту запровадження контролю за трансфертними цінами з боку ДФС, а минуло без малого п'ять з половиною років, з більш як кількох мільйонів контрольованих операцій перевірено трохи більше сорока, з яких 14 рішень було оскаржено платниками податків у судах. За результатами рішень суду на користь податкового органу було прийнято лише два рішення. Донараховано до бюджету за цей період близько 400 млн грн. Це за п'ять років! За цей час сукупні податкові надходження від сплати податку на прибуток сягають майже 300 млрд грн. Водночас витрати на адміністрування податку на прибуток у зв'язку з необхідністю подавати звіти по контрольованих операціях платників податків зросли на порядок з боку як ДФС, так і платників. У ДФС створюються нові департаменти, мета яких якраз пов'язана з контролем за трансфертними цінами, а платники податків, навіть найбільш кваліфіковані, сплачують шалені гроші за формування цих звітів. Такий звіт однієї великої вітчизняної компанії з іноземними інвестиціями розміром 150 сторінок коштує близько 600 тис. грн, або 4 тис грн за сторінку. Коли ми навчимося рахувати податковий тягар не лише по загальній сумі сплачених податків, а й по витратах адміністрування? Це ж усе непродуктивні витрати економіки.

Мабуть, слід нагадати всім апологетам BEPS, що основне призначення цього проекту, ініційованого ОЕСР і G20, полягає у протистоянні урядів різних країн і системи публічних фінансів викликам, що породжені перш за все цифровою економікою. Тобто коли в першу чергу ТНК, використовуючи переваги цифрових технологій (зростаючу віддачу від масштабів виробництва, синергетичний мережевий ефект і нематеріальні активи) і розбіжності між правилами оподаткування в різних країнах, займаються агресивним податковим плануванням. Один із найвідоміших прикладів — кейс Apple в Ірландії.

Де ці всі цифрові гіганти в нашій економіці? Подивіться структуру нашого експорту, і все стане зрозуміло. Міжнародний бізнес, який присутній в Україні, і так платить податки в повному обсязі. Зате згідно з цим законопроектом значно зростають штрафи за несвоєчасне подання звітності. На думку самих розробників, ці фінансові санкції драконівські і, можливо, будуть зменшені. Але все одно у фіскальних органів виникає додатковий інструмент дискреційного впливу, з яким так багато боремося, карати не за проступок, а за процедуру. Іншими словами, це означає, що для сумлінного платника податків буде запроваджена жорстка система штрафів, вдумайтеся на хвилинку, за невчасне доведення того, що ти діяв у межах чинного законодавства! А як же презумпція невинуватості? До речі, в судах та сама історія, рішення на користь податкового органу найчастіше приймається, не виходячи з аналізу контрольованих угод згідно з концепцією пріоритету суті над формою, а виключно якщо існують якісь процесуальні недопрацювання платників податків.

З огляду на це найпростіший тест на економічну доцільність даного законопроекту, який ще не подано на розгляд до парламенту, — це оцінка фінансового ефекту від імплементації норм BEPS у Податковий кодекс України в пояснювальний записці. Дуже сподіваюся побачити там конкретні цифри, а не загальні слова. І настав час перестати вирішувати іміджеві проблеми тепер уже уряду, але знову за рахунок пересічних платників податків.

BEPS передбачає розкриття фізичними особами — резидентами України своєї участі в іноземних компаніях, які вони контролюють, і правила оподаткування таких компаній. Виникає запитання: що податкові органи чи антикорупційні з ними робитимуть? Ви вже маєте реєстр е-декларацій обсягом близько 1,5 млн одиниць, де вся ця інформація має бути подана. Який економічний і антикорупційний ефекти? Знову нуль. У держави просто немає інтелектуального ресурсу, принаймні сьогодні, для створення такого складного механізму контролю об'єктів оподаткування.

Економічний ефект від BEPS поки що наближається до нуля. Є доречність у цьому кроці суто політична, як сигнал світовій спільноті, що ми з усіма в тренді і приєднуємося до боротьби з ухиленням від сплати податків. Але чи переросте цей хайп у реальні дії, залежить не від того, чи буде всі згадані норми прописано у вітчизняному податковому законодавстві, а від зовсім інших чинників.

https://dt.ua/finances/podatkovi-haypi-2018-296427_.html

Далі...

Реформа державного управління — пройти "точку неповернення" до виборів

Вона перебуває під загрозою реваншу.



Коли навесні 2016 року експерти у складі робочої групи готували Стратегію реформування державного управління на 2016–2020 роки, було чітке усвідомлення: основні заходи і завдання з реалізації Стратегії мають були виконані до початку виборчих кампаній, президентської й парламентської.

Адже з початком виборчого періоду проводити системні реформи, до переліку яких належить і реформа державного управління (публічної адміністрації), набагато важче.

Пізніше, у квітні 2017-го року, уряд вніс зміни до Плану заходів із реалізації Стратегії, що переважно полягали у відтермінуванні виконання завдань та заходів на рік-півтора. Але навіть із урахуванням цих змін, за оцінкою експертів Реанімаційного Пакету Реформ, заходи Стратегії РДУ станом на 31 березня 2018-го виконувалися на 47%. За попередньою оцінкою, на третій квартал 2018-го виконано менше 30% фінансових індикаторів 2018-го року Стратегії реформування державного управління. Без їх виконання Європейська комісія навряд чи виділить черговий транш фінансової бюджетної допомоги, передбаченої Угодою між урядом України та Європейською комісією, що поставить під загрозу здійснення реформи загалом.

Зараз Секретаріат Кабміну готує чергові зміни до Плану заходів, частиною яких буде нове перенесення термінів виконання завдань і заходів Стратегії. Планується, що уряд схвалить ці зміни до кінця року. У зв'язку з цим деякі експерти стали виправдовувати ситуацію тим, що "системні інституційні зміни" державних інституцій зазвичай відбуваються не за два-три, а за 5–10 років. Схоже, "бліцкригу" реформи державного управління в Україні справді не відбулося, тому слід готуватися до тривалої "окопної війни" за її реалізацію.

Наразі важливо не тільки оцінювати причини провалу "бліцкригу" (комплексну оцінку вже зробили спеціалісти програми SIGMA, презентувавши звіт), а зрозуміти перспективи, проблеми й виклики, пов'язані з "довготерміновою" реалізацію реформи державного управління, стратегію і тактику сторін, які зацікавлені в її успішній реалізації.

Реформу державного управління називають "реформою реформ", бо "дієва система державного управління — один із основних чинників конкурентоспроможності країни. А мета Стратегії реформи державного управління — вдосконалення системи державного управління і, відповідно, підвищення рівня конкурентоспроможності країни. Реформа державного управління також потребує посилення спроможності центральних органів виконавчої влади, відповідальних за різні напрями реформування.

Спроможність центральних органів виконавчої влади здійснювати реформи, за які вони відповідають, — ключова й загальна проблема виконавчої влади в Україні. На жаль, уряд загалом і окремі міністерства поки що не можуть прозвітувати про успішне виконання більшості реформ і стратегій. Зазвичай завдання й заходи ключових стратегій (таких, як Угода про Асоціацією з ЄС, Стратегія реформування державного управління) та річних Планів дій уряду виконуються, щонайбільше, на 40–50%. Ці проблеми — хронічні для всіх урядів України, просто моніторинг і оцінку виконання стратегій та планів почав здійснювати тільки уряд Володимира Гройсмана. І, мабуть, жахнувся від масштабу та комплексу проблем.

Отже, хто найбільше мав би бути зацікавленим у якнайшвидшій реалізації реформи державного управління? Звісно, уряд, прем'єр і міністри. Бо, зрештою, від цього залежать і ефективність роботи Кабінету, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, ефективність і результативність здійснення реформ, за які вони відповідають. Зазвичай від ефективної реалізації планів та стратегій залежить подальша політична перспектива членів уряду. Народні депутати (принаймні члени фракцій, що становлять коаліцію у Верховній Раді) теж мають бути зацікавлені в успішній реалізації коаліційної угоди, в якій передбачено здійснення ключових реформ, за які вони повинні звітувати перед своїми виборцями. А успішно здійснювати такі реформи можуть лише ефективний уряд, ефективні міністерства та інші ЦОВВ.

І, звісно, всі громадяни України, принаймні ті, які проголосували за депутатів, партії та блоки, що становлять коаліційну більшість.

Експерти, міжнародні партнери та міжнародні партнери (донори), які допомагають здійснювати реформу, є не більше ніж "підношувачі снарядів" для урядовців і депутатів. Але часом складається враження, що саме експерти й міжнародні партнери реально зацікавлені в реалізації реформи державного управління в Україні.

Чому ж так важко рухається реформа державного управління? І чи справді все так кепсько? Усе пізнається в порівнянні. Якщо порівнювати з тим, що було в Україні до 2016-го року, — прогрес, звісно, є. Якщо порівнювати з метою, завданнями та індикаторами виконання, зазначеними у Стратегії реформування державного управління, — зроблено й завершено ще надто мало. Головне — міністерства та уряд ще не стали генераторами ідей і ефективними їх виконавцями. За глобальним індексом конкурентоспроможності, який розраховує Всесвітній економічний форум (WEF), за показником якості державних інституцій у 2017–2018-му роках Україна посідає 110 місце серед 137 країн світу. Тоді як бажаною метою для України за цим показником у рейтингу WEF є входження до першої півсотні рейтингу.

На кінець 2018 року реформа публічної адміністрації загалом і державної служби, зокрема, не пройшла "точку неповернення". Вона не тільки не стала інституційною основою впровадження інших реформ в Україні, а й сама перебуває під загрозою реваншу.

Приклад — антиреформаторський закон, схвалений Верховною Радою в листопаді 2017-го року, який скасовує реформу державної служби на місцевому та регіональному рівнях, виводить із системи державної служби посади голів місцевих державних адміністрацій, створює не передбачену Конституцією так звану "президентську вертикаль влади".

На жаль, реформа публічної адміністрації загальмувала також "на порозі" органів місцевого самоврядування. Через вето президента новий закон "Про службу в органах місцевого самоврядування" не набрав чинності. Ключовою підставою для вето стала вкрай сумнівна пропозиція глави держави щодо конкурсного добору на посади заступників місцевих голів (хоча ці посади — політичні).

Нереформованою залишається Національна академія державного управління при президентові. Українські та міжнародні експерти, керівництво Національного агентства з питань державної служби (НАДС), представники провідних іноземних навчальних закладів, таких як французька Національна школа адміністрації (фр. — Гcole nationale d'Administration, ENA), посол Франції в Україні пані Ізабель Дюмон неодноразово наголошували: Національна академія державного управління має стати провідним навчальним і науковим закладом європейського типу у сфері державного управління, державної служби та служби в органах місцевої адміністрації. Але "жодна система не здатна до самореформування". Досі завдання реформування покладалися виключно на керівництво НАДУ, тому реформа академії досі не розпочалась.

Серед інших невирішених проблем реформи публічної адміністрації варто відзначити й незавершеність реформування апаратів міністерств, відсутність або нечітке законодавче регулювання функцій та повноважень структур міністерств. Немає чіткої системи підзвітності центральних органів виконавчої влади (агентств, служб та інспекцій), нереформовані їхні апарати і функції, нечіткий розподіл функцій та повноважень між міністерствами та іншими ЦОВВ. Немає чіткої, законодавчо закріпленої системи аналізу політики та стратегічного планування, ефективної системи прийняття урядових рішень та виділення бюджетного фінансування на основі якісного аналізу. Законодавчо неврегульована система адміністративних процедур, механізм надання адмінпослуг складний і надміру централізований. Державна власність, установи та державні підприємства управляються неефективно. Діяльність органів виконавчої влади не дуже пильно контролюється громадськістю. Системі формування та розподілу державного і місцевих бюджетів за пріоритетами бракує прозорості.

Із досягнень реформи насамперед слід відзначити новий закон "Про державну службу", який, фактично, і дав старт усій реформі державної служби та державного управління загалом. Цей нормативний акт чітко відділив політичні посади від посад державної служби в державних органах, запровадив та інституалізував посади державних секретарів у міністерствах та керівників державної служби в інших органах державної влади, запровадив виключно конкурсний добір на вакантні посади державної служби, запровадив Комісію вищого корпусу державної служби, яка проводить конкурсний відбір на посади державної служби категорії "А".

У поточному році запроваджено планування роботи та оцінка результатів службової діяльності ВСІХ державних службовців в Україні, включно з державними секретарями міністерств і керівниками інших центральних органів виконавчої влади. Негативна оцінка, отримана державним службовцем за результатом такого оцінювання, наразі є підставою для звільнення такого працівника, відмінна оцінка є виключною підставою для щорічного преміювання.

Керівництво Національного агентства з питань державної служби обіцяє, що звіти й оцінювання державних службовців категорії "А" будуть оприлюднені на спеціальному сайті. Тобто кожен громадянин України може оцінити якість роботи ВСІХ державних службовців категорії "А": державних секретарів міністерств, державного секретаря КМУ та його заступників, керівників агентств, інспекцій і служб та заступників, а також наскільки отримані оцінки відповідають реальним результатам роботи.

Почалося реформування десяти пілотних міністерств, у структурах яких запроваджені директорати стратегічного планування та директорати політики, на посади в яких за спеціальною конкурсною процедурою набираються так звані "фахівці з питань реформ, що й мають стати "агентами змін" у міністерствах, секретаріаті Кабміну, НАДС та в Національному агентстві з питань електронного урядування.

На жаль, реформи робочих процесів і процедур відстали від реформи апаратів міністерств, тому нові реформаторські кадри часто-густо стають заручниками застарілих і неефективних бюрократичних процедур у державних органах. Нові робочі процеси, метою яких є підвищення якості та ефективності урядових рішень, за великим рахунком, урядом досі не запроваджені чи не оновлені відповідно до сучасних вимог. Ідеться про методики аналізу політики та стратегічного планування, фінансово-економічного аналізу проектів актів законодавства та інших урядових рішень, організації роботи із зацікавленими сторонами (стейкхолдерами) кожної сфери політики. Очевидно, оновлення потребує й Регламент роботи Кабінету міністрів.

Критичною для подальшої долі реформи буде можлива зміна влади наступного року, причому більшою мірою уряду, ніж президента. Якщо раптом не вдасться завершити реформування апаратів міністерств, постає запитання, що робитимуть нові міністри з недореформованими міністерствами: продовжувати й завершувати реформу — чи повертати все назад?

Тобто основний ризик реформи державного управління полягає саме в її незавершеності під час зміни уряду. Адже новому урядові знадобиться час для того, щоб зрозуміти: продовжувати реформу чи все робити по-новому. На жаль, за українською традицією, нові уряди зазвичай дуже скептично ставляться до зробленого "папєрєдніками".

Тому основне завдання "команди реформи" на наступний рік — кров з носа, а завершити реформування апаратів міністерств до вересня-жовтня 2019-го.

У правдивості вислову "реформи реалізуються або швидко, або ніколи" на прикладі реформи державного управління можна буде переконатися за рік-два. Цього часу вистачить, аби зрозуміти, чи нинішня стратегія здійснення реформи — справді стратегія, чи вона просто інструмент зволікання і саботажу.

https://dt.ua/internal/reforma-derzhavnogo-upravlinnya-proyti-tochku-nepovernennya-do-viboriv-296448_.html

Далі...

Як район на Волині заробляє на лісових скарбах

Останнім часом у ЗМІ лісівничі теми обговорюють дуже часто: то мусолять «псевдодослідження» агенції з Туманного Альбіону, «два з половиною» працівники якої ніколи не були в Україні і поняття зеленого не мають про проблеми вітчизняних лісгоспів; то описують мітинги людей, які на хвилі мейнстріму опанували новостворену професію активіста, що дозволяє заробляти «зелені», пікетуючи неугодних.

Для того, аби розібратися в економічній складовій лісової галузі нашого регіону вирішуємо розглянути її в розрізі конкретного району та його населених пунктів, себто поряд з економічною проблематикою зачіпаємо і соціальну. Мета – довідатися ставлення фахівців лісової галузі та спеціалістів дотичних професій до ймовірних змін в лісовому законодавстві в контексті допущення до управління лісом приватного інвестора, а також – перевірити платоспроможність лісових державних підприємств, економічну складову їх діяльності з огляду на показники податків та зарплати, - пише Волинська правда.

Обираючи район, згадуємо про те як декілька років тому обласні ЗМІ описували неоднозначну ситуацію із ДП СЛАП «Камінь- Каширськагроліс», тож стає цікаво, чи відреагувало керівництво обласного управління на критику в роботі підприємства та чи змінив новий керівник ситуацію в лісгоспі, зокрема і його економічні показники. Зрештою, Камінь-Каширський район – один з найбільш заліснених в області, де лісовими насадженнями покрито близько 40 % території, а більшість населення живе за рахунок заробітної плати від роботи в лісгоспах, а також – заробляючи на дарах лісу. Тож кращого об’єкту для дослідження і бути не може, тому сідаємо в автобус і вирушаємо в райцентр.

На території району є два державних лісових підприємства. Саме зі старішого, яким є ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» і розпочинаємо нашу інспекцію. Підприємство створене в далекому листопаді 1939-го року на базі державних, селянських, общинних, монастирських і церковних лісів. Свою теперішню назву підприємство отримало в 2005-му році. Загальна площа земель лісового фонду держлісгоспу, який складається з восьми лісництв, становить 49925 гектарів.



На державному підприємстві працює 185 людей. З них – 153 чоловіки та 32 жінки. Цікаво, що значна частина – молоді працівники до 35 років. Таких тут 41. Є й 11 ветеранів, які працюють після досягнення шістдесятирічного віку. Окрім цього, на підприємстві працює 48 членів багатодітних сімей.

Для того, аби з’ясувати економічні показники підприємства ідемо до його очільника В’ячеслава Кузьмича. Лісівник починає із наболілого, розповідаючи про імовірного приватного інвестора в лісі: «Завжди підприємець хоче мати вигоду. Ми працівники державної служби і працюємо на державу. Підприємець буде працювати на себе, тому він тільки виріже ліс та й все. Одне діло працювати на себе, а інше – віддавати свою працю на благо лісу та людей».

Лісівник розповів, що зважаючи на те, що в більшої частини населення району відсутнє газове опалення, люди часто звертаються за допомогою: «Всі залежні від лісівників, часто звертаються за допомогою і ми мусимо допомогти».



Директор підприємства зауважує, що в лісгоспі працює чимало молоді, яка надає перевагу роботі в рідному місті, а не поїздкам за кордон: «В межах лісівничих професій дуже багато молоді залишається на роботу. В нас багато соціальних пільг. Хто думає наперед за майбутнє, пенсію, свої сім’ї, то лишаються і працюють». Очільник лісгоспу уточнює, що лісівникам та місцевому населенню вдається знаходити порозуміння. Як наслідок – левова частина місцевих жителів мають можливість заробляти на дарах лісу, збираючи ягоди, гриби та лікарські рослини.

У лісгоспі відзначають те, що щорічно будують близько 6,5 лісових доріг. Це суттєво зменшує навантаження на місцеві бюджети, адже значна частина цих доріг з’єднує села району. Таким чином до економічної складової додається ще й соціальна.




Витрачають кошти та ресурси лісівники й допомагаючи воїнам, членам сімей загиблих та й взагальному – нужденним людям. Для прикладу, у лісгоспі взяли шефство над сім’єю загиблого воїна Сергія Склезя і надають їй необхідну допомогу, а ще – вітають зі святами. «Якщо чесно, то стараємось допомагати всім, хто звертається», – зізнається В’ячеслав Кузьмич.

Цікаво, що коли розмова заходить за ситуацію в країні, очільник лісгоспу демонструє тверду патріотичну позицію: «В історії деяких країн світу є те, що в них були єгерські служби, які озброювалися і були як одна з армій. В нас є дисципліна, вишкіл. Вміємо орієнтуватися в лісі, на місцевості. Лісівники – непогана армія».

За словами директора підприємства, за 9 місяців цього року лісгосп сплатив коштів на користь держави на суму 11 мільйонів 969 тисяч гривень, що на 4 мільйони 300 тисяч більше, ніж за цей проміжок минулого року. Зауважимо, що левова частина цієї суми пішла саме до місцевого бюджету –6 мільйонів 200 тисяч. Окрім цього, було сплачено 3 мільйони 228 тисяч гривень єдиного соціального внеску. «Підприємство нарощує економічні показники», – запевняє директор і наводить приклад середньої зарплати, яка суттєва зросла і наразі знаходиться на рівні 9 тисяч 289 гривень.




«Хочеться, щоб держава до нас ставилася дбайливіше, повернулася лицем. Я був в Німеччині, та й в інших країнах теж держава більше уваги приділяє лісовій галузі. Від нас відвернулися, більше того, деякі псевдоактивісти обзивають нехорошими словами. Невже ми нічого хорошого не робимо? Подивіться! Всі знають про результати нашої роботи», – обурюється лісівник. Згодом він сказав цитату, яку можна провести червоною лінією крізь всю нашу публікацію: «Ліс кормить жителів нашого району».

Поспілкувавшись з керівництвом, вирішуємо порозмовляти з працівниками лісгоспу. Наш вибір падає на унікальну людину – Василя Павловича Домарецького. Чоловік працює у лісгоспі з 1970-го року. За цей час працював на багатьох посадах, був станочником, головним лісничим, а з 1993-го року тривалий проміжок часу працював директором. Окрім цього, має досвід у лісівничій галузі і в політиці, адже був депутатом обласної ради.

У розмові чоловік згадує як за довгі роки траплялися різні цікаві історії. Для прикладу, посушливе літо і як наслідок – пожежа, яка знищила близько 500 гектарів лісу. Домарецький згадує як в 1997 році був буревій в Нуйнівському лісництві біля Доброго озера. Вражаючі наслідки стихійного лиха не було як прибрати. Лісівник згадує як тоді приїжджав президент Кучма і вдалося вирішити проблеми від стихійного лиха: «Від того переживання, що я стою перед Президентом і прошу великі кошти, було страшно».

За словами лісівника, в ті часи працювалося легше, адже держава приділяла більше уваги, а головне – фінансування лісгоспам. «Зараз директорам важко. Вони не сплять, а думають, де знайти ресурси для того, щоб вчасно видати зарплату, вирішувати побутові проблеми. Зараз люди виїжджають за кордон, грузити ліс вручну ніхто не хоче. Потрібно, щоб держава повернулася лицем до лісової галузі», – розповідає ветеран.

Одностайна позиція ветерана галузі і в питанні приватизації лісу: «При такому хаосі в державі не можна віддати ліс в приватні руки. Приватник не буде хвилюватися за те, щоб посадити ліс. Він не буде думати за охорону лісу, благодійну діяльність. Якби ми десь були в Австрії чи Швеції, то в їх умовах це можливо, але не в наших. Так же само за концесію. Загалом, ми багато робимо для людей. Хочеться, щоб це розуміли і цінували».

ДП СЛАП «Камінь- Каширськагроліс»: кадри вирішують все

Камінь-Каширський міжобласний лісгосп організований радою колгоспів 1 квітня 1976-го року. В теперішньому вигляді реорганізоване Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство Камінь-Каширськагроліс» створене в 2013-му році.

Основним напрямком роботи лісгоспу є збереження та відтворення природних ресурсів, загальна площа яких становить 36024 гектари. Лісові масиви лісгоспу поділені на шість лісництв.

Станом на 1 грудня 2018 року в ДП СЛАП «Камінь- Каширськагроліс» працює 142 працівника. В тому числі 22 молодих працівники, троє учасників ООС. Є в лісгоспі і ветерани, що працюють понад 30 років в галузі. Таких тут 10 працівників. Працює на підприємстві і 15 жінок та 41 член багатодітних сімей. Середня заробітна плата – 9771.00 грн.

Під час розмови з директором підприємства цікавимось, чи не втікають за кордон молоді працівники. «За півроку до нас прийшов новий юрисконсульт, молодий хлопчина, який тільки закінчив вуз, заввідділу кадрового забезпечення теж молодий працівник. Інженер з реалізації, інженер електронного обліку, секретар… Перераховувати – довго. Це все молодь. Колектив молодий і енергійний», – розповідає директор ДП СЛАП «Камінь- Каширськагроліс» Олександр Грицай.

Лісівник спокійно, але скептично ставиться до появи приватного інвестора у лісах: «Приватний інвестор буде думати тільки про свій зиск, а чи буде він доглядати за лісовими культурами, їх садити – питання риторичне. Може буде робити вигляд, що садитиме. Дороги для чого йому робити? «ЗІЛи» і трактори можуть їздити і по бездоріжжю. Ми ж кожен рік будуємо дороги».



Грицай уточнює, що підприємство придбало грейдера: «В районі 31 сільська рада і скрізь є ліс. Якщо треба грейдер – до нас звертаються і ми допомагаємо. Не може маршрутка поїхати – теж посилаємо грейдер». За його словами, в лісгоспі придбали п’ять нових тракторів «Веймер», п’ять маніпуляторів «Палмс», придбали нового навантажувача. Загалом, директор лісгоспу задоволений технічним оснащенням підприємства.

Якщо говорити про економічну складову, то підприємством всього сплачено 11 мільйонів 378 тисяч гривень податків. В тому числі до Державного бюджету 4 мільйони 485 тисяч гривень, 3 мільйони 717 тисяч гривень до місцевих бюджетів та 3 мільйон 175 тисяч гривень Єдиного соціального внеску. «Зараз непроста ситуація на внутрішньому і зовнішньому ринку, але підприємство працює прибутково, успішно», – підсумовує економічні показники директор.

На закінчення розмови цілком випадково дізнаємось, що Олександр Грицай, який успішно очолює підприємство і зумів вивести його на новий рівень, є учасником бойових дій на сході нашої держави. Лісівник розповідає, що він є серед військовослужбовців першої хвилі мобілізації. На запитання про військовий стан відповідає коротко і рішуче: «Чим треба – допоможемо».

Ще дорогою в «Агроліс» вирішуємо поспілкуватися тут з молоддю, тож те, що в кабінет директора заходить молодий працівник – щасливий лотерейний квиток для нас. Дізнаємось, що житель Камінь-Каширська Ігор Балик працює на підприємстві на посаді інженера з підготовки кадрів. Молодий хлопець прийшов на роботу в державне підприємство у вересні цього року після отримання вищої освіти. Розповідає, що роботою задоволений і за кордон їхати не планує.

«Доволі все спокійно і добре пішло. Мене вчили, розказували, водили за руку. На роботі все подобається. Якби не подобалося, то вже напевно покинув би. Думки про Польщу були, але ж молода сім’я, треба десь закріпитися і мати стабільність тут. Коли закінчуєш університет, то завжди хочеш влаштуватися на хорошу роботу з гідною зарплатою. Вийшло так, що в мене це вдалося», – зізнався молодий працівник.

«Владними кабінетами»…

Для того, аби з’ясувати чим є лісівничі підприємства для Камінь-Каширщини йдемо у владні кабінети. Поки голова райдержадміністрації брав участь у засіданні однієї з профільних комісій, йдемо до очільника депутатського корпусу – голови районної ради Віктора Суса. Дізнавшись, що мова вестиметься про лісників – без вагань погоджується на діалог. Говорить впевнено і чітко: «Співпраця з лісогосподарськими підприємствами – один з найважливіших напрямків нашої роботи, адже на території нашого району знаходяться два лісгоспи і не секрет, що вони для нас є стратегічними».

Спікер місцевого «парламенту» говорить, що лісгоспи на хорошому рахунку серед місцевих жителів та депутатського корпусу. Скарг від лісівників та місцевих жителів, за його словами, мало. «Не надходять скарги і від працівників лісгоспів. Вони задоволені розміром середньої заробітної плати, стимулюючими виплатами та соціальним пакетом. Загалом, два наших лісових державних підприємства – одні з найбільших платників податків. Це серйозно відображається на бюджеті нашого району. Левова частина цих коштів ідуть в сільські населенні пункти, на території яких є лісові насадження. Вони ці кошти вкладають в покращення соціально-економічного розвитку громад», – розповідає Віктор Сус.

Очільник депутатського корпусу говорить, що місцеві люди бояться приватизації лісів. За його словами, для жителів району ліс – це надбане благо всієї громади. «Люди за це вболівають і переживають, мають можливість контролювати роботу лісників і самим заробляти», – говорить Віктор Сус, а згодом уточнює, що люди заробляють, збираючи гриби, ягоди, лікарські рослини.

За словами голови райради, керівництво району часто звертається за матеріальною допомогою до лісівників: «Зважаючи на те, що наша країна перебуває в умовах війни, перше до кого ми звертаємось як представники влади – лісівники. Вони ще жодного разу не відмовили. Сьогодні є багато соціально незахищених людей, одиноких, пристарілих, які в фінансовому плані може й не можуть придбати палива, а лісівники допомагають і з цим». Окрім того, очільник депутатського корпусу уточнив, що лісівники користуються авторитетом в депутатів райради та керівництва сільських рад.

Поспілкувавшись з Віктором Сусом, вирушаємо в кабінет голови місцевої райдержадміністрації Валерієм Дунайчуком. Той, дізнавшись про тему розмови, відразу парирує: «Я про лісівників можу сказати лише хороше».

Представник президентської вертикалі розповідає, що лісгоспи – бюджетоутворюючі підприємства в межах району. Згодом очільник району говорить про розвиток одного з лісових державних підприємств: «Порівняти що в «Агролісі» було до приходу Грицая і те, що є зараз – велика різниця. Змінилося господарство, підходи, розвинулася матеріально-технічна база , купили нову техніку. Це просто дивуєшся, який він господарник. Стільки, скільки він зробив за 2 роки, не було зроблено за 10 років». Дунайчук відзначив і співпрацю з очільником обласного управління Олександром Кватирком та заступником директора Держлісагенства Володимиром Бондарем.

На думку очільника району, в місцевих лісівників хороший рівень зарплат. «Зарплата в лісівників пристойна. Дай Боже кожній галузі. З ними хто може позмагатися? Лише освітяни», – заявив голова РДА, а потім уточнив, що з 6,5 тисяч офіційно працевлаштованих працівників району – більшість освітяни та лісівники. Дунайчук відзначає, що на державному лісовому підприємстві відкриті податки, всі офіційно працевлаштовані, а на приватному підприємстві це можна приховати.

Голова райдержадміністрації зауважив, що обидва лісгоспи допомагають людям із їх побутовими проблемами. За його словами, в 2016-му році голова ОДА звертався до лісівників надати всім учасникам АТО по машині дров: тоді обидва лісгоспи завезли близько 160 машин з дровами для військових.

Валерій Дунайчук розповів, що в районі є багато об’єктів для будівництва. Для прикладу, багатостраждальна школа в Стобихівці. За його словами, для всіх будівництв планують використовувати місцеву деревину. «Надіємось на подальшу співпрацю з лісівниками. Нам потрібно буде лісові дороги засипати щебенем, адже в негоду піщані дороги будуть руйнуватися. Плани в нас грандіозні. Загалом, багато що хочеться зробити», – підсумував голова РДА.

Дорогою до Луцька вирішуємо поспілкуватися з селянами району. Зупиняємось за 15 кілометрів від райцентру в селі Нуйно. Тут є і сільрада, до очільника якої нас спрямовують місцеві жителі. Сільський голова Віталій Ярощук задоволений співпрацею з Нуйнівським лісництвом. Цікаво, що на базі цього лісництва працює шкільне лісництво.

«Склалося з давніх-давен, що в нас співпраця з лісівниками триває в постійному режимі. Громада живе у великій частині від доходів дарів лісу: грибів, ягід, деревини, яка використовується на опалення житлових будівель. В нас є повне взаєморозуміння з місцевим лісництвом. Три депутати нашої сільської ради – лісники, а лісничий є членом виконкому, завжди допомагає нашій громаді. Частина доходів лісництва сплачується до місцевого бюджету», – розповів сільський голова.

Зайняті лісом: робочі місця та висока зарплата

Приїхавши до Луцька, вирушаємо в обласний центр зайнятості. Після нетривалого очікування потрапляємо до директора установи Романа Романюка. «Лісова галузь є дуже важливою для Волині. В тому числі й з фінансово-економічної точки зору», – резюмує він.

За словами Романа Романюка, на сьогодні в державних лісових підприємствах області працює 3260 волинян. «За них офіційно сплачується єдиний соціальний внесок та інші види податків. Це все наповнення бюджетів», – уточнює фахівець. Він розповідає, що середній рівень зарплати лісівників Волині становить 9 тисяч гривень. Очільник установи уточнює, що для порівняння 2 роки тому цей показник становив 6 тисяч 600 гривень.

Директор центру зайнятості наводить факти, що свідчать про престиж лісівничої професії в області: «Якщо говорити про кадри, то за 11 місяців 2019-го року до служби зайнятості області було подано 691 вакансію із категорії лісогосподарська діяльність, з них укомплектовано 607. Це досить хороший показник. Люди із задоволенням і бажанням ідуть працювати в цю галузь».

Згодом Роман Романюк розповів і про особливості Камінь-Каширського району. Зокрема, тамтешні жителі часто користуються тимчасовим працевлаштуванням в лісгоспах. Для прикладу, за 11 місяців цього року було працевлаштовано 57 осіб на тимчасові роботи.

«Галузь лісового господарства є однією з престижних, авторитетних і досить на хорошому рівні фінансування. До того ж є непоганий розмір заробітної плати. Показник дев’ять тисяч – це досить хороша зарплата. От візьміть ті ж самі віддалені райони. На 9 тисяч гривень знайти роботу в Камінь-Каширську, Любешові чи Ратно – досить непросто. Лісівники всі добре вдягнуті, мають хорошу уніформу. Сукупність всіх цих всіх факторів робить професію престижною», – підсумував Роман Романюк.

«Якщо не лісівники, то хто?»

Для того, аби підсумувати думки експертів вирушаємо в обласне управління лісового та мисливського господарства. Розмову із головним лісівником Волині Олександром Кватирком розпочинаємо із запитання, яке хвилює багатьох його підлеглих, і лісівників Камінь-Кащирщини зокрема: цікавимось в очільника ВОУЛМГ про його ставлення до ймовірної появи приватного інвестора в лісі: «Моя думка, що приватний інвестор буде думати про власні інтереси. Якщо він інвестує, то він буде думати про те, як забрати з лісу прибуток. Загалом, я в інших користувачах лісу проблеми не бачу, якщо вони будуть дотримуватися законів. І, звісно, якщо такі чіткі закони будуть. Станом на сьогоднішній день, я вважаю, що державне управління лісом є найкращим». Лісівник навів приклад європейських країн, в яких, свого часу, держава допустила в ліс приватного інвестора і наразі намагається повернути лісові угіддя під державне управління.

Олександр Кватирко впевнений, що приватний інвестор не приділятиме такої значної уваги соціальному фактору в контексті елементів інфраструктури. «Якщо дороги ще можливо робити будуть, для того, щоб вивезти ресурс, то зважати на соціальне значення ніхто не буде. Якщо ми плануємо дороги після того, як спілкуємось з місцевою громадою, з районною владою, то приватний інвестор робить дороги там, де він вивозить ліс». Очільник волинських хранителів лісу підкреслює, що приватному інвестору не буде мотивації робити рекреаційні пункти на таких умовах як це роблять лісівники, коли такі лісові «оази» не приносять економічного зиску. Він наводить приклад сусідньої Польщі, де в приватних лісах немає рекреаційних пунктів.

Згодом наша розмова переходить до економіки та, зокрема, економічної ситуації в державних лісгоспах Камінь-Каширська. Начальник ВОУЛМГ акцентує увагу на тому, що 75 % від прибутку, зважаючи на стан справ в Україні, сплачується у державну казну. На його думку, це є великим тягарем для лісівників, адже наразі 50 % спеціалізованого обладнання в області є зношеним і потребує заміни. «При сьогоднішньому законодавстві ми не маємо ніякої можливості розвиватися. Все, що ми розвиваємось – працюємо з бізнесом, експортуємо, розтерміновуємо виплати. Сьогодні з прибутків розвиватися фактично не можливо».

За словами Олександра Кватирка, ДП «Камінь-Каширськагроліс» хоч і менший, але по економічних показниках і темпах розвитку він перевищує ДП «Камінь-Каширський лісгосп». Він уточнив, що задоволений роботою обох лісгоспів, в тому числі і їх економічними показниками. «Люди там традиційно всі в лісі. Вони завжди були і залишаються по об’ємах та в розвитку одними з найкращих».

Незважаючи на непросту економічну ситуацію та те, що держава вже понад три роки не фінансує лісгоспи, волинські лісівники не збираються припиняти активну участь у допомозі армії та захисникам України. Позиція Олександра Кватирка в цьому питанні одностайна:

«Допомагати армії будемо продовжувати, хоча з огляду на законодавство нам це робити непросто. Ми можемо робити це в рамках правового поля, тому акцент на профспілку та свідомість наших працівників».

Підсумовуючи розмову, Олександр Кватирко висловив переконання, що державне управління в лісі є ефективним. Він вважає, має бути одна державна структура, яка управлятиме всіма лісами. «Має чітко управляти одне міністерство чи це агентство в складі певного міністерства, але державна лісова політика має бути одна єдина».

Мовою цифр та фактів

Цьогоріч лісогосподарськими підприємствами обласного управління внесено коштів до бюджету та сплачено єдиного соціального внеску в сумі 259 мільйонів 300 тисяч гривень. Якщо говорити детальніше, то 102 мільйони 100 тисяч було сплачено до Державного бюджету, 89 мільйонів 200 тисяч — податки та платежі до місцевого бюджету, а сума єдиного соціального внеску становить 68 мільйонів 100 тисяч гривень.

Протягом 10 місяців 2018 року зросла заробітна плата працівників підпорядкованих підприємств. Її середній рівень для штатних працівників сягає 9400 грн. На початку року її рівень складав 9000 грн. До відповідного періоду минулого року середня заробітна плата зросла на 1991 грн. або 125,4%. Окрім цього, працівники лісгоспів мають необхідні соціальні гарантії. Серед таких, зокрема, преміювання, доплати за вислугою років, надання матеріальної допомоги та за потреби – допомоги на лікування, оздоровлення працівників.

Якщо ж говорити про лісгоспи Камінь-Каширська, то ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» за 9 місяців цього року сплатило 11 мільйонів 969 тисяч гривень податків, а ДП СЛАП «Камінь- Каширськагроліс» – 11 мільйонів 378 тисяч гривень податків. Зауважимо, що левова частина цих коштів пішла саме до місцевих бюджетів.

На загальному економічному фоні області лісові підприємства області, та Камінь-Каширщини зокрема, є привабливими роботодавцями. Пакет соціальних гарантій, стабільна висока заробітна плата, офіційне працевлаштування, – ці та низка інших причин є поштовхом для волинської молоді не шукати щастя за рубежом, а працювати вдома поряд із сім’єю. Важливо, що офіційно працевлаштовані в лісових підприємствах і члени багатодітних та малозабезпечених сімей, учасники АТО.

Разом з тим, лісові підприємства є одними з найбільш платників податків, переважна більшість яких залишається на місцях, а згодом має можливість освоюватися на благо громад. Важливим соціально-економічним чинником є й будівництво лісових доріг, що дають змогу економити кошти місцевих бюджетів: низка цих доріг з’єднують села і мають соціальне значення. Рекреаційні пункти не просто дають змогу тримати ліс в чистоті, а й зменшують ризик лісових пожеж.

Жителі Камінь-Каширщини, як і всією Волині, мають змогу годувати сім’ї, заробляючи збиранням ягід, грибів, лікарських рослин та інших плодів лісу. Зважаючи на відсутність газового опалення в багатьох оселях Камінь-Каширського району, важливим є й постачання дровами. Окрім того, місцеві жителі часто звертаються в місцеві лісгоспи за технікою, використовуючи для своїх потреб трактори, грейдери, пилорами, тощо.

Якщо в часи правління президента-втікача нас всіма силами переконували у тому, що Донбас годує Україну, то з тим фактом, що ліс годує та допомагає гідно жити волинянам на Камінь-Каширщині напевно сперечатиметься мало хто.

Лісівники, представники влади та громадяни в один голос твердять, що державне управління в лісі є ефективним. Незважаючи на відсутність державного фінансування, лісгоспи не просто дають собі раду, а забезпечують людей робочими місцями, платять податки та відіграють важливу соціальну роль. Вітчизняні реформи в контексті сучасних реалії часто грають злий жарт, тому нерідко виходить так, що державним установам і підприємствам, які можуть допомогти Україні вилізти з економічної ями, перекривають кисень, обкладаючи податками та реформами. В такій ситуації хочеться згадати один з основних законів моралі: «Не можеш допомогти, то хоч не нашкодь»…

Сьогодні, 19:00
Автор Андрій Мошкун

http://www.volynpost.com/news/127280-iak-rajon-na-volyni-zarobliaie-na-lisovyh-skarbah

Далі...

Копають андезит і розвозять Україною: як наживаються злодії на Закарпатті

На Закарпатті цього каменю дуже багато. Цим і користуються нелегали. Андезит - дуже затребуваний матеріал. Ним українці прикрашають фундаменти, паркани, облаштовують доріжки, це популярний будматеріал і дуже затребуваний. Про це пише портал Mukachevo.net.

У закарпатських лісах – величезні запаси цього каменю. І люди, добуваючи камінь, нещадно знищують ліси, вивозять його цілими вантажівками та задають державі величезні збитки. Проте міністерстваекології та внутрішніх справ не виявляють зацікавленості в припиненні цього нелегального та шкідливого промислу.

Найбільше чорних копанок на Іршавщині. До прикладу, у с. Імстичево місцеві мешканці добувають андезит цілий день у будь-яку пору року, хоча це каторжна та небезпечна робота. Один із мисливців на андезит Антон Добра нарікає, що іншої роботи не знайти. Добуваючи камінь у лісі за день можна заробити 200 грн.

У кар’єрі більшому за футбольне поле з висотою стіни в 40 метрів журналісти знайшли ознаки масового видобування каменю андезиту. Очевидно, що копачі налякалися камер та втекли з місця роботи. Також на території с. Імстичево на території колишнього колгоспу знаходяться цілі склади андезиту, частина вже запакована і готова до відправки на продаж. У сільраді пояснюють: копанки за межами села, а склад – приватна територія. Для самих мешканців села – це можливість заробити гроші, де більшість сімей живе з цього незаконного промислу.

Жоден контролюючий орган не знає, скільки вже видобуто андезиту на Закарпатті та які збитки завдані природі та державі. Перевірки наразі заборонені. Екоінспектор разом з журналістами зафіксував випадок цього року випадок незаконного видобутку андезиту.

Цьогоріч накладено штрафів за підкопані дерева та переритий ліс на 15 тис. грн. Це 91 протокол. Водночас штрафи за шкоду лісу за законом сміховинні – 170 грн.

У поліції кажуть, що довести вину за крадіжку андезиту дуже важко. Цього року за порушення правил охорони, або користування надрами на Закарпатті відкриті лише 4 кримінальні провадження, але поки не покарано жодного крадія. Натомість бізнес процвітає: кубометр андезиту коштує від 800 до 2 500 грн, залежно від форми та товщини. Злодії на масштабних копальнях багатіють та знищують закарпатську природу, але поки, як і з бурштином, держава закриває очі на масовий вандалізм.

Детальнше - у сюжеті.

07 грудня 2018 20:27 

https://zak-kor.net/50096-na-zakarpatt-nelegalno-vidobuvayut-cnniy-materal-ta-znischuyut-lsi.html

Далі...

Про внесення змін до наказу Держекоінспекції від 20.12.2017 N 734

ДЕРЖАВНА ЕКОЛОГІЧНА ІНСПЕКЦІЯ УКРАЇНИ

НАКАЗ

від 22 листопада 2018 року N 252

Про внесення змін до наказу Держекоінспекції від 20.12.2017 N 734

З метою забезпечення виконання вимог статті 202 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 N 275, Положення про державні екологічні інспекції в округах, затвердженого наказом Мінприроди від 04.10.2018 N 347, зареєстрованого в Мін'юсті 18.10.2018 за N 1174/32626 та наказів Держекоінспекції від 23.07.2018 N 138 "Про питання діяльності Державної екологічної інспекції Центрального округу", від 01.10.2018 N 187 "Про питання діяльності Державної екологічної інспекції Столичного округу" та від 29.10.2018 N 229 "Про питання діяльності Державної екологічної інспекції Поліського округу" наказую:

1. Внести зміни до наказу Держекоінспекції від 20.12.2017 N 734 "Про затвердження Переліку центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, які планується перевірити у 2018 році" (далі - Перелік), а саме:

1) у колонці "Виконавці" Переліку слова "Інспекція у Черкаській області" та "Інспекція у Полтавській області" замінити словами "Інспекція Центрального округу"; слова "Інспекція у Київській області" замінити словами "Інспекція Столичного округу"; слова "Інспекція у Житомирській області" та "Інспекція у Рівненській області" замінити словами "Інспекція Поліського округу";

2) у пункті 243 Переліку "Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства" дату початку та строк здійснення заходу "23.10.2018 - 23.11.2018" замінити на "03.12.2018 - 21.12.2018".

2. Керівникам Державних екологічних інспекції Центрального, Столичного та Поліського округів в межах своїх повноважень забезпечити виконання цього наказу.

3. Сектору взаємодії з громадськістю та ЗМІ Управління організаційної діяльності (Пєндєлєєва М. В.) забезпечити оприлюднення наказу на офіційному веб-сайті Держекоінспекції www.dei.gov.ua в одноденний термін.

4. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

В. о. Голови                                               І. Яковлєв

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FN048085.html

http://www.dei.gov.ua/images/22.11.18__252.pdf

Далі...

Електронна марка на ялинці

СВЯТО НАБЛИЖАЄТЬСЯ. Щоб не завдавати шкоди лісовим угіддям, державні лісогосподарські підприємства України розпочинають реалізацію новорічних ялинок, які заготовляють на спеціальних плантаціях або ж під час рубок формування і оздоровлення лісів. На майже п’яти тисячах гектарів зростає 15 мільйонів хвойних дерев різних порід та віку, які призначені для продажу.

Цьогоріч на різдвяно-новорічні свята лісівники продадуть близько 500 тисяч новорічних ялинок, які заготовлять і реалізовуватимуть за замовленнями покупців. Ялинки з держліс-госпів обійдуться громадянам значно дешевше, ніж куплені на ринках. Державні підприємства влаштовуватимуть власну роздрібну торгівлю ялинками на окремих торгових точках, майданчиках у всіх обласних, районних центрах та великих населених пунктах.

Переконатися у легальному походженні ялинки покупець зможе за маркуванням, яке на них наноситимуть у лісгоспах. Це самоклейні пластмасові бирки-стяжки, які мають вигляд етикеток. У разі спроби їх зняти вони розриваються, що унеможливлює повторне використання.

На цих уніфікованих засобах контролю вказано індивідуальний номер та відповідний до нього штрих-код, який до того ж заносять у систему електронного обліку деревини. У цій системі також є дані про постачальника, його підпорядкованість і форму власності. Перевірити походження ялинки легко: достатньо ввести номер з уніфікованого засобу, прикріплений до стовбура, і проконтролювати на сайті ukrforest.com/check. У випадку якщо інформації на інтернет-ресурсі немає, ялинку слід вважати такою, що зрубана незаконно.

Василь БЕДЗІР, «Урядовий кур’єр»

https://ukurier.gov.ua/

Далі...

Ліс, новорічні сосни та ялинки.

Телеканал ТІМ

Опубликовано: 7 дек. 2018 г.

Далі...

«ХИТРОвирубаний» ліс: скільки дерев зникли без дозволів на Басах!?

6 грудня в парку «Басівський», у Сумах, вирубували сосни, що були пошкоджені короїдом.

За інформацією Департаменту інфраструктури СМР, вони отримали дозволи від екоінспекції на вирубку 123х дерев.

Ми перевірили видані дозволи на видалення дерев у реєстрі:



Згідно з ним, дозволи були видані на вирубку 35 дерев у цьому парку.

Звідки і для кого у Департаменті «знайшлися дозволи» на видалення ще 88 дерев — я наразі з’ясовую. Усі коментарі відповідальних осіб почуєте в ефірі телеканалу СТС наступного тижня.

Альона Щербакова, журналіст проекту «(не)ПРИЧЕТН

17:07 / 07 декабря

http://sts.sumy.ua/society/hitrovirubaniy-lis-skilki-derev-znikli-bez-dozvoliv-na-basah.html

Далі...

У заповіднику рубали ліс, щоб опалювати будинки

Поліцейські Березнівського відділення встановили осіб, які зрубали 39 дерев на території заповідного фонду «Полянський». Ними виявилися двоє братів, жителі села Поляни.

Повідомлення про зрубані дерева на території заповідника надійшло до поліції п’ятого грудня. Слідчо-оперативна група на місці події виявила вісім готових до вивезення свіжозрізаних дерев породи береза, а навколо був ще 31 пеньок.

Відділ комунікації поліції Рівненської області повідомляє, що за місцем проживання двох братів, 39-ти та 42-х років, поліцейські і виявили решту краденої деревини різної довжини та діаметру, які вони «заготовили» для опалення будинку.

У рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактом незаконної порубки лісу за статтею 246 Кримінального кодексу України вирішується питання про повідомлення обом жителям села Поляни про підозру. Деревину вилучили та помістили на зберігання на території заповідника.\

07.12.2018 19:06

https://rivnepost.rv.ua/news/u-zapovidniku-rubali-lis-shchob-opalyuvati-budinki

Далі...