Аналіз лісової політики США і Канади

ЛЕКЦІЯ 18. АНАЛІЗ ЛІСОВОЇ ПОЛІТИКИ США І КАНАДИ

1. Коротка характеристика основних чинників, які впливають на лісову політику.

2. Інструменти лісової політики.

3. Загальна характеристика лісової політики Канади і США

Коротка характеристика основних чинників, які впливають на лісову політику. Загальна площа Канади становить 922,1 млн. га, площа лісів - 310,1 млн. га. Лісистість території країни становить 45 %, а забезпеченість лісом - 9,7 га на одного жителя. За період з 1990 по 2005 р. площа лісів не змінилася. Канада не займається плантаційним лісовирощуванням [597].

Лісові ресурси - одне з основних багатств Канади (10% загальної вкритої лісом площі планети). Загальні запаси деревини в лісах Канади оцінюються майже в 20 млрд. м3, що приблизно рівне запасам деревини в США [476].

Лісозаготівлі ведуться практично у всіх провінціях Канади, проте 40% канадської ділової деревини поставляє одна провінція - Британська Колумбія. До промислових належить 235 млн. га лісів. Щороку лісозаготівлі здійснюються на території близько 1 млн. га. Лісове господарство з метою проведення лісозаготівель ведеться тільки на території 119 млн. га, або 28, 5% вкритої лісом території. В Канаді багато так званих відкритих лісів на болотах, скелястих і інших безплідних землях, а також рідколісь - вони займають приблизно 37% всієї вкритої лісом площі; решта всіх продуктивних лісів знаходиться або в труднодоступних місцях, або на території національних і провінційних парків, що охороняються [236].

Загальна площа США 915,9 млн. га (за розмірами майже така як Канада), площа лісів - 303,1 млн. га. За період з 1990 по 2000 р. площа лісів у США збільшилася на 365 тис. га (на 0,12 %), а з 2000 до 2005 р. на 159 тис. га (0,05 %). Варто мати на увазі те, що США характеризуються більш сприятливими умовами лісовирощування в порівнянні з Канадою. Кліматичні умови США дозволяють їм вирощувати лісові плантації. їх площа становить 17,0 млн. га, що складає 15,6% від усієї лісової території країни [597].

Лісистість території США становить 24,7 %. Забезпеченість лісом сягає 1,0 га на одного жителя.

В США приватні ліси складають 73 %. Суспільні ліси представлені: федеральними (21 %); штатів (4 %); окружними і муніципальними (2 %) [414]. Федеральна лісова служба США в останні роки намагається викуповувати в приватних лісовласників дрібноконтурні ділянки, що прилягають до федеральних лісів. В результаті такої лісової політики відбувається збільшення площі федеральних лісів.

Площа лісових земель США у суспільній власності зросла з 224 млн. акрів у 1994 р. до 228 млн. акрів у 2002 р. Дещо зросла, зокрема, площа земель у федеральній власності. Площа приватних лісів, які належать сім'ям, зросла за цей же період з 233 до 262 млн. акрів; площа земель в руках у підприємців знизилась з 150 до 131 млн. акрів [547].

Суттєво зросла площа лісів, придбаних з метою інвестування у них капіталу двома типами організацій - так званими організаціями з менеджменту лісів та трастами з інвестуванням у нерухомість, які поєднують фінансування з пенсійних фондів, страхових компаній, банків та приватних фінансових консорціумів.

Великі громадські екологічні організації, такі як Збереження природи, Збереження природи на міжнародному рівні та деякі земельні трасти активно скуповують ліси, луки, болота і інші екологічно важливі природні території. Ці організації купують землі, права на тимчасове чи постійне їх використання, або ж укладають добровільні угоди на охорону земель із землевласниками. Діяльність громадських організацій послужила поштовхом для урядових структур, стимулюючи їх зайнятись паралельно аналогічною діяльністю, реалізуючи урядову політику охорони земель шляхом викуповування цінних природних ділянок.

У 2004 р. в США 3,6 млн. га земель були під охороною в рамках потужних природоохоронних проектів. Безпосередній менеджмент земель доповнив традиційні освітні та консультативні функції громадських екологічних організацій і суттєво посилив роль цих організації у формуванні політики стосовно менеджменту природних ресурсів.

В США федеральне лісове законодавство стосується лише федеральних лісів. Воно не розповсюджується на ліси штатів. Таким чином, розмежування лісів за формами власності передбачає і розмежування відповідальності за стан лісів. Влада окремих штатів не може стверджувати, що поганий стан їх лісів пов'язаний з недолугим федеральним лісовим законодавством.

США і Канада належать до найбагатших промислово розвинених країн світу, що дозволяє їм провадити лісову політику, спрямовану на державну підтримку лісового господарства і розвиток сталого лісокористування.

Велика частина лісового фонду Канади знаходиться у власності провінцій -71 %; федеральні ліси складають-23 %; приватні - 6 %. Ліси з м'якої деревини складають 67 %, твердої - 15 %, змішані - 18 %. В 1998 р. дозвіл на рубання лісу складав 240,9 млн. м3, фактичний обсяг заготівлі деревини - 174,5 млн. м3 [414].

Канада є потужним експортером лісоматеріалів та виробів з деревини. Канада поставляє 250 різних видів лісопродукції в 175 країн світу. Близько 80% канадської лісопродукції експортується в США, решта переважно в європейські країни (8%) і Японію (7%). В цілому експорт лісопродукції складає 11% всього експортну країни, а канадська частка її на світовому ринку - 19%. Сьогодні лісоматеріали забезпечують значну частку експорту Канади - позитивне сальдо в зовнішній торгівлі лісопродукцією складає, за даними на 2002 р., понад 32 млрд. канадських дол. У лісових галузях працює понад 360 тисяч канадців, а їх підприємства розкидані по всій країні: понад 350 сільських поселень економічно повністю залежать від їх успішної роботи [236].

Лісове господарство Канади одне з найбільш передових в світі за технологічним оснащенням, організацією управління і екологічними вимогами щодо лісозаготівельних робіт. Особливість лісового господарства в Канаді полягає в тому, що практично весь лісовий фонд знаходиться в державній власності: 94% всіх лісів знаходиться в провінційній або федеральній власності, що принципово відрізняє Канаду від США, де понад 60% лісів знаходиться в приватній власності [414].

Відмінності від США простежуються і в ефективності лісокористування - володіючи більшою в порівнянні з США територією товарних лісів, Канада заготовлює лісопродукцїі в 2, 5 рази менше (в Канаді - 180 млн. м3., в США - 460 млн. м3). Використання приросту деревини в Канаді складає 42%, в США - 70%. Половина лісів Канади залишається до цих пір неохопленою господарською діяльністю. Однак, роль лісового господарства в економіці країни і в її зовнішній торгівлі особливо велика [236].

У 1997 р. в лісовому секторі Канади працювала така кількість фірм і господарів: лісогосподарське виробництво -12830; лісозаготівельне - 8920; деревообробні - 3019; целюлозно-паперові виробництва-691 [414].

В північних штатах США, як і в Канаді, заготовляють кленовий сік, який переробляють на кленовий сироп, що використовується для виготовлення цукерок, в парфумерній і фармацевтичній промисловості та для виготовлення різноманітних страв. На плантації у штаті Вермонт, де побувала українська делегація, з одного дерева за сезон (березень-травень) заготовляють 80 літрів кленового соку. За допомогою системи трубопроводів різного діаметру довжиною 4 км кленовий сік подається в цех переробки безпосередньо з території плантації.

Інструменти лісової політики. Лісова політика як США, так і Канади, використовує достатньо широкий арсенал інструментів, однак для США характерною є велика різноманітність інструментів, що застосовуються до непромислових приватних лісовласників. Насамперед це економічні інструменти. У податковому кодексі США від 1913 р. передбачені податкові пільги, спрямовані на поліпшення рівня ведення лісового господарства та здійснення планування лісових земель. Сучасним прикладом таких пільг є 10 % податковий кредит із його відшкодування впродовж 8 років (максимальна сума до 10 тис. доларів), що може надаватися для проведення лісопосадкових робіт. Податковий кредит спрямовується на те, щоб усунути або зменшити капітальні витрати на лісовідновні роботи впродовж життєвого циклу деревостану.

Основним фіскальним інструментом щодо лісів є податок на нерухомість. На практиці цей податок часто стимулює деструктивне лісокористування (вишукуючи кошти для його сплати лісовласники у США щороку здійснюють інтенсивні лісозаготівлі на площі 2,6 млн. акрів лісових земель і продають 1,4 млн. акрів лісових земель).

Програми субсидіювання приватних лісовласників передбачують часткове покриття державою витрат на проведення визначених лісівничих чи природоохоронних джерелом фінансування шкіл, доріг, поліції та інших об'єктів соціальної сфери. Податки на власність можуть мати суттєвий вплив на інвестиції у приватні лісоволо-діння, оскільки вони справляються щорічно, а доходи від лісів у багатьох випадках отримуються періодично. В минулому місцеві податкові кодекси часто базувались на комбінованій вартості землі і деревостану, що стимулювало передчасне вирубування запасів деревини. Ця ситуація, а також той факт, що податки можуть суттєво зрости впродовж ротації деревостану, створювали антистимули для лісовідновлення та інших інвестицій. Щоб виправити таку ситуацію, багато штатів та місцевих органів влади модифікували податкові кодекси, щоб заохотити інвестиції та зменшити стимули лісозаготівель в деревостанах, що не досягай віку стиглості. Наприклад, деякі штати податки на лісові землі базують на вартості невкритої рослинністю землі, оподатковуючи деревину тільки після її заготівлі. Інші штати оподатковують лісові землі на фіксованому рівні, базуючись на встановлені продуктивності, незважаючи на вартість деревостану.

У кожному штаті дії своя система податків. Податок на вартість лісу - це податок, що передбачає оподаткування землі та деревостанів (дерев), що на ній ростуть (Арізона, Мінесота). Податок на продуктивність лісу - щорічний податок, яким обкладається капіталізована вартість валового, або чистого доходу від лісу (Алабама, Арканзас, Флорида та ін.). Податок на земельні ділянки передбачає усунення вартості деревостанів (дерев) із розрахунку і справляється щорічно у розмірі, що залежить від вартості земельної ділянки (Каліфорнія, Джорджія). Податок на зрубану деревину (податок на врожай) на час проведення лісозаготівель часто поєднується з податком на вартість земельної ділянки. Фіксований податок на власність - це податок, що справляється незалежно від вартості земельної ділянки. У деяких випадках існують такі пільги, як звільнення від податку.

Примітки: Пордаткові системи США:

1 - податкова система, що враховує продуктивність лісів (податок справляється з врахуванням валового або середньорічного доходу);

2 - податкова система, що враховує продуктивність лісів (податок справляється з врахуванням середньорічного чистого доходу);

З - податкова система, що враховує продуктивність лісів (податок справляється з врахуванням продуктивності лісових земель);

4 - податок на лісові ділянки площею понад 40 акрів (складає 80 % мінімальної ставки податку на лісові ділянки, площа яких менше 40 акрів);

5 - податки на лісове майно (як правило, вартість деревостанів оподаткуванню не підлягає).

Види специфічних лісових податків, що надходять у державний бюджет Канади, а також методи і способи їх справляння характеризує табл. 1. В табл. 1 не вказуються загальні податки, що застосовуються щодо всіх суб'єктів підприємницької діяльності, а подаються лише специфічні податки, що використовуються для оподаткування лісового господарства.

Податок на лісові насадження. Це різновид податків на майно. Податкова система Канади розглядає лісові насадження не лише як об'єкт природи, але і як майно, що підлягає оподаткуванню (не враховується те, що це специфічне майно лісовласників, яке виконує важливі суспільні функції).

Податок на лісові насадження встановлюється у відсотках від економічної оцінки деревних запасів. Оскільки економічні оцінки зі збільшенням віку лісових насаджень зростають, розмір податку також збільшується. В зв'язку з цим у лісовласників немає зацікавленості щодо вирощування високоцінних насаджень з великим оборотом рубань. Інколи лісовласники намагаються використовувати лісові землі не за призначенням (переводити в інші категорії земель).

Таблиця 1. Види лісових податків та методи і способи їх справляння

Об'єкти оподаткування	Види лісових податків	Методи визначення розмірів лісових податків	Способи справляння лісових податків
1. Лісові землі	1.1. Земельний податок	1.1. Відсоток від економічної оцінки землі 1.2. Чітко не афіксовані (довільні)	1.1. Щорічні платежі
2. Лісові наса- дження	2.1. Податок на лісові насадження	2.1. Відсоток від економіч- ної оцінки лісового насадження	2.1. Щорічні платежі
3. Обсяг лісо- заготівель	3.1. Податок на зарезервовану державою дере- вину 3.2. Податок на вичерпаний природний ресурс 3.3. Податок на продані лісоматеріали	3.1. Спеціальний збір за зрубану деревину 3.2. Відсоток від ціни заготовлених лісоматеріалів (валового доходу) 3.3. Відсоток від таксової вартості зрубаної деревини	3.1. Щорічні платежі 3,2. За терміном лісозаготівлі 3.3. Одноразові (до терміну лісозаготівлі)
4. Право на лі- созаготівлю	4.1. Податок на ліцензії на заготівлю деревини 4.2. Податок на орендні договори на лісокористування	4.1. Чітко не зафіксовані (довільні)	4.1. Одноразові (в момент придбання ліцензії або укладання орендного договору) 4.2. Щорічні платежі

Крім того, вадою цього податку є те, що загальна його сума впродовж тривалого періоду може не збігатись з доходами лісовласника.

На думку канадських економістів, податки на лісові насадження і землі, в порівнянні з податком на об'єм лісозаготівель, мають деякі переваги. Вони характеризуються простотою процедури справляння та забезпечують стабільне надходження коштів у державний бюджет. Крім того, їх легко прогнозувати, оскільки вони щорічно рівними частками надходять до державного бюджету.

Податки на лісозаготівлю. Це специфічні податки, що пов'язані з лісозаготівлею. В системі цих податків виділяють такі види: податок на зарезервовану державою деревину, що передається приватному сектору; податок на вичерпаний природний ресурс; податки на продані лісоматеріали; податок на ліцензії на заготівлю деревини та орендні договори.

Податок на зарезервовану державою деревину, що передається приватному сектору, вноситься в державний бюджет за право (ліцензію) заготовляти круглі лісоматеріали.

Податок на вичерпаний природний ресурс (до такого включають запаси деревини в лісі) є одним із екологічних податків, що використовуються в Канаді і США. Введений з метою накопичення коштів на відновлення природних ресурсів, що вичерпуються, або їх замінників.

Податки на продані лісоматеріали справляються урядом з приватних лісовлас-ників за заготовлені лісоматеріали. Вони встановлюються, як правило, у відсотках від валового доходу від проданих лісоматеріалів. Цей податок застосовується в Північній Америці як альтернативний до податку на майно. Крім того, цей податок інколи встановлюється у відсотках до кореневої вартості деревини. В цьому випадку його називають податком на кореневу деревину, що підлягає лісозаготівлі (становить частину кореневої вартості деревини, що вноситься у державний бюджет). Друга частина кореневої вартості деревини залишається у лісовласника як складова лісового доходу (використовується на відтворення лісів, будівництво лісових доріг та інші потреби).

Податок на ліцензії на заготівлю деревини та орендні договори на лісокористування. Вноситься у державний бюджет у зв'язку з придбанням прав на заготівлю деревини (купівлю ліцензії або оформленням орендного договору на лісокористування). Об'єктом оподаткування є не деревина, а право на її заготівлю.

В Канаді лише міністр провінції має право підписувати ліцензію на користування лісовими ресурсами, а також встановлювати розміри орендної або кореневої плати. Міністр щорічно звітується перед парламентом про стан лісових ресурсів.

Ліцензія на лісогосподарське виробництво - це ексклюзивне право на виконання лісогосподарських робіт і заготівлю деревини в об'ємі розрахункової лісосіки на ліцензованих ділянках лісу. Ця ліцензія видається на 25 років з подальшою пролонгацією на 5 - 10 років. Ліцензія може охоплювати не лише державні, але і приватні ліси. За цією ліцензією лісокористувач виконує всі роботи, що передбачені лісовпорядкувальними планами, включаючи захист недеревних лісових ресурсів, будівництво лісовозних доріг, догляд за лісом тощо [476].

Лісова ліцензія - це ексклюзивне право на заготівлю деревини в державних лісах (введена в 1979 році). Лісокористувач за цією ліцензією не зобов'язаний займатися роботами, що пов'язані з лісогосподарським виробництвом. В тих випадках, коли лісова ліцензія охоплює ділянки, що не охоплені ліцензіями на лісогосподарське виробництво, лісокористувач зобов'язаний виконувати роботи щодо захисту лісів, з оперативного планування, будівництва доріг та лісовідновлення [476].

Ліцензія на купівлю лісу на кореню - це право заготовляти деревину на встановленій заздалегідь ділянці лісу. Вона видається лісокористувачу після конкурсного відбору (строком на 4 роки без права на продовження) [476 ].

Ліцензування економічної діяльності в лісовому секторі тісно пов'язане з лісовою та соціальною політикою. Так, ліцензія на лісокористування може бути пролонгована (це стосується лісової ліцензії та ліцензії на лісогосподарську діяльність) лише тоді, коли дотримувач ліцензії візьме на себе зобов'язання розвивати виробництва з переробки деревини. Така вимога висувається з метою забезпечення зайнятості населення і стабільності общин.

В Канаді ціна лісу на кореню встановлюється двома способами - ринковим і порівняльним. Варто зауважити, що для обох підходів щодо ціноутворення Міністерство лісів і пасовиськ Британської Колумбії вимагає від лісокористувачів інформацію про затрати на лісозаготівлю, ціни на лісоматеріали та пиломатеріали з метою обгрунтування ціни на деревину, що продається на кореню.

Канадські економісти чітко відрізняють податки від платежів за користування лісом (кореневої плати за деревину). Податок завжди надходить до бюджету (є частиною доходу або багатства лісовласника). Плата за користування лісом виконує функції ціни (тобто це плата за куплений товар - деревину в лісі).

В 1995 р. мінімальна коренева плата за деревину в Канаді становила: сосна червона і біла - 11 канадських доларів; ялина - 6; твердолистяні породи - 8; осика і береза - 0,5 канадських доларів [414].

Коренева плата за деревину. Коренева плата за деревину в Канаді і США визначається на основі економічної оцінки деревного запасу. Методи економічної оцінки кореневого деревного запасу різноманітні. В останні 80 років Лісова служба США оцінювала деревні запаси лісу за методом залишкової вартості. За цим методом економічна оцінка лісу здійснювалася шляхом вирахування з валового доходу від продажу лісоматеріалів витрат на їх заготівлю та транспортування, а також норми прибутку і величини ризику. Процедура визначення кореневих платежів не є постійною, часто переглядається.

Менш поширеним і значно складнішим є метод визначення кореневих платежів на основі прибутків, що утворюються в процесі переробки деревини. За цим методомрозраховується прибуток, що буде отриманий від глибокої переробки деревини, яка продається. Величина розрахункового прибутку визначається шляхом вилучення з валового доходу від продажу продукції глибокої переробки суми виробничих витрат (на виконання лісозаготівельних робіт, транспортування лісоматеріалів до місця їх продажу, виготовлення продукції переробки). З суми отриманого розрахункового прибутку, крім того, вилучають нормативний прибуток підприємця, нормативний прибуток на інвестований капітал, незастраховані ризики бізнесу та податки на прибутки. Залишок розрахункового прибутку визначає величину кореневої плати за деревину в лісі.

Приватні лісовласники часто використовують спрощені методи визначення кореневих платежів. Ці методи характеризуються значним різноманіттям розрахунків.

Коренева плата за деревину буває одноразовою (вноситься в момент купівлі деревного запасу), щорічною або вноситься впродовж терміну лісозаготівлі. Найризикованішими і найбільш обтяжливими є платежі, що сплачуються за деревину до початку рубань, а не після їх закінчення. Інколи кореневі платежі за деревину корегуються з урахуванням динаміки цін на лісоматеріали.

Американське законодавство щодо визначення економічної оцінки деревних запасів є досить гнучким. Воно дозволяє удосконалювати процедуру визначення величини кореневих платежів.

Аукціонна торгівля лісом. Аукціонна торгівля лісом здійснюється в США і Канаді. В США деревина, що заготовлюється в державних лісах, як правило, продається на аукціонах. Процедура аукціонної торгівлі передбачає, що потенційні покупці лісу пропонують ціну, яку вони готові заплатити (в доларах за одиницю об'єму). Пропозиція висловлюється таємно або усно. Учасник, який запропонував найвищу ціну, виграє ліцензію на заготівлю деревини. В тому випадку, коли відсутня конкуренція за ліс, що продається на пні, стартовою ціною стає коренева плата. Подібна процедура аукціонної торгівлі лісом на пні застосовується і в Канаді.

Орендна плата. Орендні платежі зазвичай сплачуються власниками прав на оренду лісу (ліцензії) державним або приватним землевласникам. Плата за оренду лісових ресурсів та інших компонентів природи надходить від власників лісу до уряду або від орендаторів до лісовласників.

Орендні платежі справляються щорічно. Розмір орендної плати регулюється договором (зазвичай сплачується за кожен гектар ліцензованої землі). Складається під впливом попиту і пропозицій.

Економічні санкції в лісовому господарстві Канади. Стан лісів і використання лісових ресурсів у Канаді регулюють «Лісівничий акт» (введений з 1 січня 1994 р. з ініціативи Національної ради з лісового господарства) та інструкції уряду Канади. «Лісівничий акт» (розділ 30) передбачає правову відповідальність (штрафи або шестимісячне ув'язнення) у випадках порушення інструкцій уряду з лісокористування. Зокрема, у випадках:

- порушення порядку використання репродуктивного матеріалу місцевого або іноземного походження у створенні нових лісів;

- порушення інструкцій щодо захисту молодняків від вирубування;

- вирубування площі лісів понад норму, що встановлена урядом (встановлюється, як правило, у відсотках від площі лісоволодіння);

- коли площа вирубок і молодняків перевищує половину лісоволодіння;

- рубання лісу в місцях, в яких дозволене цілорічне розведення північного оленя (передбачене Актом про розведення північного оленя);

- порушення інструкцій, що регулюють правила боротьби з ентомошкідниками лісу, оброблення пошкоджених дерев, зберігання і вивезення зрубаної деревини;

- рубання дерев методами, що не забезпечують збереження і відтворення дерево-станів;

- рубання лісів на землях, що охороняються (без дозволу ради з лісового господарства).

Спеціальні дозволи ради з лісового господарства не потрібні у випадку проведення рубання догляду. Разом з тим, ради з лісового господарства можуть регулювати розміщення рубань та їх проведення.

Деревина, що заготовлена з порушенням чинного законодавства Канади, підлягає конфіскації. Лісопорушник має право апелювати з приводу рішення місцевої ради з лісового господарства до Національної ради лісового господарства.

Екологічна сертифікація лісів у Канаді. Варто звернути увагу на те, що Канада була одним із ініціаторів втілення цього економічного інструменту в практику ведення лісового господарства. Рух громадськості Канади за проведення екологічної сертифікації лісів був започаткований у 1991 р. Він призвів до того, що в 1994 р. канадські лісопромисловці запропонували Канадській асоціації зі стандартизації заснувати технічний комітет, в обов'язки якого входило би створення екологічних стандартів сталого лісокористування і втілення їх у практику ведення лісового господарства. В жовтні 1995 р. були розроблені критерії та індикатори сталого лісового господарства, що враховували канадську специфіку лісокористування. Вони були покладені в основу лісової політики Канади.

Новоутворений технічний комітет з екологічної сертифікації лісів Канадської асоціації зі стандартизації включає 32 члени, які мають право голосу. Він має у своєму складі представників урядових структур та місцевого населення, лісовласників, фахівців лісового господарства, науковців, мисливців тощо. В його засіданнях беруть участь спостерігачі, які не мають права голосу.

Фахівці технічного комітету розробили канадський стандарт з екологічної сертифікації лісів. Він базується на вимогах міжнародного стандарту 180 14001 ЕМ8 і включає: концепцію сталого ведення лісового господарства; визначення об'єктів, що підлягають екологічній сертифікації; цілі сталого лісового господарства; критерії і індикатори сталого розвитку лісового господарства.

Канадські критерії і індикатори сталого розвитку лісового господарства включають: збереження біорізноманіття; збереження та підвищення продуктивності лісових екосистем; збереження грунтів та водних ресурсів; вимоги до лісових екосистем у забезпеченні стабільності довкілля; відповідальність за сталий розвиток лісового господарства.

Канадські лісові політики і представники «зелених» розглядають екологічну сертифікацію як важливий інструмент лісової політики, за допомогою якого можна досягти суттєвого підвищення комплексної продуктивності лісів. Саме тому площа сертифікованих лісів систематично зростає.

Програми економічного стимулювання приватних лісовласників у СІЛА. Висока лісистість території не сприяла розвитку лісовирощування в США у XVIII та першій половині XIX століття. Однак уже наприкінці XIX століття лісорозведення починає набувати поширення, зокрема на території Великих рівнин.

Під час великої депресії 1930-х років лісорозведення за кошти державного бюджету суттєво розширюється з двох причин - для забезпечення зайнятості в умовах високого рівня безробіття та для подолання широко розповсюдженої водної ерозії. Програма Охорони сільськогосподарських угідь, запроваджена в 1936 р., була однією із перших державних програм, що стимулювали лісовідновлення на приватних землях. Ця програма передбачає заходи, спрямовані на зменшення ерозії земель. Вона покривала до 75 % загальних витрат на створення рослинного покриву (дерев, луків) поміж еродованих сільськогосподарських угідь [726].

Заснована у 1985 р. і чинна донині програма Збереження природних територій передбачає надання землевласнику субсидії в обсязі до 50 % витрат за створення ділянок з постійним рослинним покривом (трав'яним, або з деревної рослинності) і передбачає компенсацію рентного доходу від ділянок, що підлягають залісненню впродовж 10 років від їх створення.

Прийнята Конгресом у 1973 р. Програма лісових стимулів була першою спробою часткового (спільного з землевласником) фінансування із зосередженням уваги на підвищенні продуктивності насаджень. Програма була націлена на непромислових приватних лісовласників, які ведуть лісове господарство задля отримання деревної продукції. Виплати в рамках програми ПР, як правило, покривають 50 % витрат на лісовідновлення та лісогосподарські заходи, спрямовані на підвищення продуктивності насаджень. За період з 1974 до 1992 р. за цією програмою виділялося 138 доларів на гектар. В окремі роки фонди цієї програми досягали 10-15 млн. доларів у рік [726].

Запроваджена у 1996 р. Програма стимулювання лісоуправління розширила коло видів діяльності, які можуть бути частково профінансовані державою, включаючи багато заходів, пов'язаних із веденням господарства для отримання недеревної лісової продукції. В рамках програми ЗІР виділяються федеральні кошти, щоб допомогти штатам профінансувати підготовку планів лісового менеджменту для приватних лісовласників. Ці плани розробляють професійні лісівники. Після їх завершення лісовласники мають право клопотати про виділення коштів із федеральних фондів та фондів штату на їх реалізацію.

Податкові пільги та інші інструменти лісової політики. В США передбачена система пільг щодо оподаткування лісового господарства. Практикується звільнення лісового господарства від оподаткування. Таке звільнення часто встановлюється на тривалий термін. Податкові пільги часто стосуються лісогосподарських робіт. Має місце практика відтермінування податкових платежів у лісовому господарстві до початку лісозаготівельних робіт, а також застосування пільгових податкових ставок. В процесі оцінки майна в лісовому господарстві для цілей оподаткування застосовуються понижуючі коефіцієнти. Погектарні податкові ставки зменшуються зі зменшенням продуктивності земель.

Досвід ведення лісового господарства в США свідчить про те, що податок на майно та спадщину в лісовому господарстві є чинником, що стримує інвестиції в лісове господарство. Федеральний податковий закон США передбачає звільнення лісовласників від оподаткування майна у випадках, якщо його вартість не перевищує 600 тис. доларів [414]. На думку американських лісових політиків, високі податки на майно призводять до розпаду крупних лісоволодінь та погіршення лісового менеджменту, скорочення обороту рубань та переведення лісових земель до інших видів землекористування.

Податок на майно, пов'язаний зі складною системою оцінки лісів як майна, яка не завжди, на думку американських фахівців, дає об'єктивні результати.

У Канаді та США система інструментів лісової політики побудована таким чином, що вона виключає зустрічні грошові потоки.

У Канаді в провінціях, в яких сума кореневих платежів перевищує витрати на лісове господарство, понадлімітні кошти витрачаються на виконання соціальних програм.

В рамках бюджету провінцій Канади формується спеціальний лісовий бюджет, кошти якого витрачаються на: утримання спеціальних управлінських структур; інвентаризацію лісів; охорону і захист лісів; будівництво і утримання лісових доріг; наукові дослідження; підтримку дрібного лісового бізнесу.

Державні ліси в Канаді передаються в користування на основі угоди про ведення лісового господарства або на основі ліцензії на обсяги заготівлі деревини. Угода щодо ведення лісового господарства укладається, як правило, на термін до 20 років з правом її поновлення. Разом з угодою складаються плани ведення лісового господарства, які є невід'ємною частиною угоди [414]. Право на лісозаготівлю на основі ліцензії пов'язане з кореневими платежами або орендною платою.

Загальна характеристика лісової політики Канади і США

Сучасна лісова політика США інтегрувала елементи лісової політики характерні для різних етапів розвитку країни загалом, і лісового сектору зокрема. До цих політик окремих історичних періодів належать: політика швидкого заселення та економічного розвитку штатів західного узбережжя США впродовж XIX століття, природоохоронна політика початку 1900-х років, її інституціалізація на федеральному рівні в 1930-х роках (створення усіх основних природоохоронних та відповідальних за раціональне використання природних ресурсів відомств, більшість з яких функціонує донині) [546], прийняття основних законів країни у сфері екологічного права у 1970-х роках, та деякі нові тенденції, характерні уже для XXI століття.

Лісова політика і її інституційна організація відповідають зазвичай ширшому соціально-політичному контексту країни, її традиціям та історії. Лісова політика та інституції, які її забезпечують, можуть бути досить успішними в одній країні та бути непридатними для іншої.

Лісова політика США в значній мірі визначається на федеральному рівні, однак зміни, що пройшли за останні роки, делегували значні повноваження на нижчі рівні управління, розширилось і коло суб'єктів лісової політики.

Регулювання лісового господарства в Канаді - це прерогатива провінційних і територіальних урядів. Саме провінції несуть основну відповідальність за експлуатацію лісів. Кожна з провінцій має власне лісове законодавство і упроваджує свою систему адміністративних заходів.

Роль федерального уряду зводиться до: організації науково-дослідної роботи; вживання заходів, що забезпечують охорону навколишнього середовища; захисту прав корінних народів країни. Проте до виняткової компетенції федерального уряду належать питання зовнішньої торгівлі і контролю за дотриманням міжнародних угод у сфері ведення лісового господарства і торгівлі лісопродукцією.

Загальна стратегія розвитку лісового господарства розробляється на основі національного діалогу і взаємодії різних владних структур. Для ефективної організації такої взаємодії та узгодження інтересів і вироблення загальної лісової політики в Канаді в 1985 р. була створена Рада міністрів лісового господарства, членами якої є міністри і керівники лісових відомств всіх провінцій і територій Канади. До неї входить лише один представник федерального Міністерства природних ресурсів, в компетенцію якого входять регулювання лісогосподарських питань. Рада міністрів вирішує стратегічні питання розвитку лісового сектору економіки Канади, погоджує нормативну основу і розробляє заходи, спрямовані на прискорений розвиток лісових галузей.

На федеральному рівні в рамках згаданого Міністерства природних ресурсів утворена Лісова служба Канади, завданням якої є розроблення і проведення національної політики у сфері лісового господарства, сприяння розвитку наукових досліджень і розробок з охорони і управління лісовим фондом країни, забезпечення експортних можливостей для лісової промисловості, збір і розповсюдження інформації про ліси і методи господарювання, нарешті, створення умов для співпраці і національної згоди з ключових питань лісокористування. Лісова служба Канади об'єднує п'ять регіональних центрів, що здійснюють нормативно-правовий нагляд за лісокористуванням в регіонах країни.

З 1981 р. в Канаді розроблений національний план розвитку лісового господарства, що отримав тут назву Національної лісової стратегії. В основу цього п'ятирічного плану закладаються результати міжурядового і суспільного діалогу з питань лісокористування. В Канаді, як правило, Національна лісова стратегія приймається загальнонаціональним конгресом лісового господарства, в якому разом з урядовими організаціями широко представлені ділові кола і громадські організації. Останній такий план, вже п'ятий по рахунку, був прийнятий в 2003 р. на 9-му Конгресі лісового господарства на період з 2003 по 2008 рр.

В рамках роботи над Національною лісовою стратегією в 1992 р. було підписано загальнонаціональну угоду з лісового господарства, що зробила розробку стратегії відкритим і широким процесом.

Один з головних напрямів сучасного розвитку лісового законодавства - залучення всіх зацікавлених організацій і широкої громадськості. Саме на основі взаємодії між різними рівнями уряду Канади, а також їх регулярних контактів з діловими колами і громадськими організаціями в Канаді з 1992 р. реалізується і Програма модельних лісів (сьогодні їх 11 - по одному в кожній провінції, а загальна площа - 6 млн. га), які є своєрідними лісовими лабораторіями під відкритим небом, в яких всі зацікавлені сторони можуть освоювати найбільш передові і екологічно прийнятні методи ведення лісового господарства. У кожному з виділених модельних лісів нині всі зацікавлені організації діють на партнерських засадах з метою об'єктивної оцінки екологічного здоров'я лісу. Це досягається за допомогою різноманітних інструментів і підходів. В програмі модельних лісів Канади бере участь більше 250 організацій різного профілю, які залучені до понад 1500 різних проектів. Цей підхід отримав міжнародне визнання, тому модельні ліси створюються і в інших країнах - зокрема Росії, Швеції.

В цілому державна лісова політика США впродовж останніх трьох десятиліть залишалась відносно сталою, оскільки конгресом не було прийнято за цей час якихось радикальних змін у лісовому законодавстві. Як правило, політика щодо лісів і лісового господарства на федеральному рівні зводилася, головним чином, до розподілу фінансових ресурсів у цій сфері. Водночас фундаментальні зміни, що відбулись у міжнародній лісовій політиці, суттєво змінили роль громадських екологічних організацій та приватного сектору.

У 1990-х роках роль органів влади регіонального та місцевого рівня стала більш вагомою, а міжнародні угоди стали суттєвим орієнтиром при формулюванні змісту лісової політики. Громадські екологічні організації стали більш впливовими. Окрім того, корпорації стали активно проводити екологічну сертифікацію лісів та добровільно впроваджувати екологічно-орієнтовані методи ведення лісового господарства, які часто навіть перевищують вимоги та стандарти урядових структур. Окрім того, було відновлено урядові програми викуповування приватних лісів та прав на охорону певних екологічно цінних ділянок в межах приватних лісовод одінь [547].

Варто зазначити, що викуповування приватних лісів - не односторонній процес, бо залежно від соціально-економічної ситуації різні американські уряди то викуповували приватні лісові землі, то продавали певну частину національних лісів, латаючи бюджетні «дірки». Розширення екологічних обмежень у лісовому секторі також зумовлює протидію певних суспільних кіл та обставин - державних органів лісового господарства на регіональному рівні, лісопромислових груп та деяких інших груп підприємців, тиск ринку, і обмежене державне фінансування. Протиріччя між економічними та екологічними інтересами не послабились і лісова політика, що формується як реакція на цю реальність, стала більш динамічною, такою, що виходить за межі традиційного бачення абсолютно регульованої державою політики. Державна лісова політика суттєво доповнюється новою лісовою політикою приватного сектору та корпорацій, які серйозно змінили впливи на менеджмент приватних лісових земель. Виконавчі органи влади розширили свої структури на федеральному рівні, але штати отримали значні прерогативи у творенні лісової політики. Традиційні політичні процеси та інституційні парадигми є все ще релевантними, але контекст, в рамках якого вони застосовуються, радикально змінився. В США зростає кількість учасників, які беруть участь у формуванні лісової політики, а також розробляються нові стратегії вироблення і реалізації політики.

Національна лісова політика, затверджена конгресом США, зазнала суттєвих змін у 2003 р. при повній підтримці адміністрації президента Джорджа Буша. Адміністрація президента запропонувала не тільки новий закон про ліси, а й нову парадигму лісового планування у 2003-2005 рр.

Дві основних політичних партії США - республіканська та демократична мають відмінне бачення лісової політики. Під час перебування Біла Клінтона на посаді президента, він особисто, а також помічник-секретар Департаменту сільського господарства Джім Лайне, домінували у визначенні пріоритетів лісової політики. Це, зокрема, проявилось у призначенні (вперше за 80 років) керівника Лісової служби з поза цієї структури, зосередженні першочергової уваги на збереженні лісів західного узбережжя, прямому залученні президента та помічника-секретаря до декількох досліджень та ініціатив (зокрема, до вивчення стану справ з охороною плямистої сови та аналіз стану екосистем басейну річки Колумбія). Ці зусилля зосереджувались на охороні довкілля та менеджменті екосистем. Вони привели до зменшення обсягів лісозаготівель, виконуваних федеральною лісовою службою, з 10 млрд. борд футів (куб. дюймів) на початку правління президента Клінтона до 2 млрд. борд футів - наприкінці його правління.

Під час правління двох адміністрацій демократів (Клінтона та Картера) було створено дві наукові комісії, які розробили широкі рекомендації щодо менеджменту національних лісів. Обидві комісії керувалися, переважно, еколого-біологічними критеріями та принципами менеджменту екосистем, які пізніше втілювались у життя за допомогою нормативів та правил ведення лісового господарства.

Адміністрація президента Буша згодом переглянула ці підходи і запровадила в 2005 р. нові правила лісового планування, більш прагматичні за своєю сутністю і орієнтовані на спрощення процесу планування. Водночас був проголошений курс на адаптування планів до місцевих умов, співробітництво з громадськістю, посилення ролі науки та визнання принципів сталого лісового господарства. Вперше було запропоновано застосовувати системи екологічного менеджменту у процесі планування. Разом з цим, зменшився вплив громадськості на процес планування, оскільки відмінено раніше обов'язкові процедури оцінки впливу проекту на довкілля (епуігоптепіаі ітрасі аззеззтепгз) для кожного періодичного національного лісового плану, натомість висловлено намір вдосконалити самі плани та системи лісівничих заходів при підготовці їх фахівцями. Нові підходи до планування все ще залишаються об'єктом громадської дискусії. Ті кола, що мають насамперед економічні інтереси (насамперед, представники лісопромислового бізнесу як національного, так і місцевого рівня, а також часто місцеві органи влади), підтримують нові правила планування, а громадські екологічні організації, навпаки, різко критикують їх.

Найбільш яскравим прикладом впровадження нового федерального законодавства є збільшення обсягів лісозаготівель з метою поліпшення санітарного стану лісів та уникнення катастрофічних лісових пожеж. Ці заходи почали впроваджуватись в рамках так званої Ініціативи здорових лісів, запропонованої у серпні 2002 р. Ця ініціатива була частково викликана масивними лісовими пожежами на заході США 2002 р. в Арізоні, Колорадо, Орегоні та Нью-Мексико, а також схожими пожежами у Каліфорнії в 2003 р. У 2002 та 2003 рр. ці пожежі знищили близько 4,5 млн. га лісів, 6800 споруд і будівель та викликали загибель 51 пожежника і 22 мешканців цих штатів [718]. Ціллю ініціативи було усунення із лісів захаращення, малого підросту і дерев, які легко займаються при виникненні пожежі. Ініціатива передбачала спрощення процедури документального оформлення та відведення насаджень у рубання догляду і скорочення термінів від моменту, коли виявлено небезпечне нагромадження горючого матеріалу до його практичного усунення з лісу.

Ініціатива здорових лісів була запроваджена ще до прийняття Закону про відтворення здорових лісів у 2003 р. Цей закон - фактично перший основний закон у сфері лісового законодавства, який був прийнятий на федеральному рівні в 1976 р., коли було схвалено Національний закон про ведення лісового господарства. Закон про відтворення здорових лісів лобіювався його прихильниками, які декларували прагнення: посилити роль державних органів у розробці високо пріоритетних проектів оздоровлення стану лісів; спростити складні процедури аналізу стану довкілля у проектах щодо лісового господарства та надати можливість федеральним органам лісового господарства ширше використовувати наукові досягнення у лісовому менеджменті; запровадити більш ефективну процедуру виконання судових рішень щодо розгляду апеляцій громадськості, яка б передбачала її залучення на початкових стадіях конфлікту; створення чітких рекомендацій щодо судового розгляду проектів оздоровлення стану лісів (у випадках, коли вони викликають заперечення) [718].

Опоненти цього закону сприймають його як такий, що послаблює Національний закон про ведення лісового господарства, надаючи неадекватно велику увагу питанням охорони поселень від пожеж, і водночас збільшуючи ризик пожеж у зв'язку зі збільшенням обсягів лісозаготівель.

Сусідство Канади з США (найбільшим споживачем продукції лісової промисловості) і багатюща ресурсна база створили умови для успішного розвитку лісової індустрії, яка нині є однією з основних галузей економіки Канади. Разом з тим, будучи найбільшим в світі експортером м'якої деревини (17, 2% світового експорту), головний ринок якої знаходиться в США, Канада зіткнулася з жорстким антидемпінговим законодавством в цій країні, уряд якої намагається обмежити доступ на свій ринок дешевої канадської деревини. Ця позиція США щодо Канади обговорюється в структурах Світової організації торгівлі (СОТ) і НАФТА.

У 2002 р. США встановили мито у розмірі 8, 43% від обсягу продажів на експорт м'якої деревини з Канади, оскільки вважають заниженими рентні платежі, що справляються державою з лісозаготівельників, які таким чином здійснюють субсидування лісозаготівельних робіт в Канаді. Ця позиція США не знаходить розуміння в Канаді, оскільки за останні вісім років її уряд витратив 27 млн. дол. лише на висококваліфікованих адвокатів. Крім того, в 2004 р. федеральний уряд Канади виділив 20 млн. дол. на роз'яснювальну кампанію з цього питання в самих США. Вже в березні 2004 р. міжнародна комісія ВТО, створена на вимогу Канади, прийшла до висновку про несумісність антидемпінгової політики США з вимогами ВТО. Подібний висновок зробили в квітні 2004 р. і фахівці НАФТА, проте питання щодо зняття мит на експорт м'якої деревини з Канади залишається відкритим [236].

Канада і США підтримують міжнародні домовленості щодо сталого розвитку лісового господарства. Разом з тим, варто звернути увагу на те, що США - одна з най-багатших країн світу - відмовилася виконувати Кіотські домовленості, що стосуються глобального забруднення довкілля. Ця акція США не на користь збереження лісів світу від деградації під впливом викидів забруднюючих речовин.

Канада проводить лісову політику, яка передбачає гарантоване накопичення коштів, що спрямовуються на відтворення лісів.

Лісова політика Канади і США спирається на потужний науковий супровід. В цих країнах часто проводяться міжнародні конференції, що стосуються проблем сталого розвитку лісового господарства, які, як правило, надають конкретні рекомендації щодо поліпшення лісокористування. Так, в 1990 р. в США відбулася перша конференція з відновлювального лісівництва. В ухвалі цієї конференції записано, що випасання худоби в надмірних обсягах наносить значну шкоду лісам. Вказується на необхідність регулювання випасу худоби в лісі шляхом обмеження кількості тварин на одиниці площі та встановлення довгих періодів ротації випасу худоби. Звертається увага на те, що надмірна заготівля побічної продукції лісу завдає шкоди біологічному різноманіттю та здоров'ю лісових екосистем.

Висновки.
1. Канада і Сполучені Штати Америки мають відмінну, але схожу лісову історію, традиції лісокористування, лісову політику і інституційне будівництво. Обидві країни мають суттєвий вплив на міжнародну лісову політику і проводять самостійну гнучку динамічну національну лісову політику.

2. Окремі інструменти лісової політики, що спрямовані на ведення сталого лісового господарства (зокрема, екологічна сертифікація лісів), знайшли широке застосування як в США, так і в Канаді. Разом з тим, програма модельних лісів поширена лишень в Канаді.

3. У США федеральні та запроваджені на рівні штатів програми часткового державного фінансування важливих лісівничих заходів мають суттєвий позитивний вплив на розвиток сталого лісокористування на приватних землях, що належать непромисловим приватним лісовласникам.

http://po-teme.com.ua/lesnoe-i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-khozyajstvu/2017-analiz-lisovoji-politiki-ssha-i-kanadi.html

Далі...

Лісова політика Німеччини

ЛЕКЦІЯ 6. АНАЛІЗ ЛІСОВОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

Лісова політика Німеччини

1.Коротка характеристика основних чинників, що впливають на лісову політику.

2. Інструменти лісової політики.

3. Загальна характеристика лісової політики.

4. Висновки.

Лісова політика Німеччини

Коротка характеристика основних чинників, що впливають на лісову політику. Німеччина є країною, в якій впродовж XX століття пропагувалися ідеї сталого лісокористування. Тому не дивно, що саме в Німеччині відбулася перша конференція міністрів європейських країн з питань сталого лісокористування (Страсбург, 1990 р.).

Загальна площа Німеччини – 34,9 млн. га, площа лісів - 10,7 млн. га. Лісистість - 30,7 %, забезпеченість лісом - 0,1 га на одного жителя. Лісові плантації в Німеччині відсутні. За період з 1990 по 2000 р. лісовий покрив цієї країни не змінився.

В Німеччині домінують невеликі за розмірами лісоволодіння. Середня площа одного лісоволодіння складає 15,5 га. Лісоволодіння, площа яких не перевищує 5 га, складають 75,4 % загальної кількості господарств [412].

В лісах Німеччини розрахункова лісосіка використовується лише на 50 %. Потреба в деревині за рахунок національної лісозаготівлі покривається лише на 30 % (70 % лісоматеріалів імпортується).

Великої шкоди хвойним лісам Німеччини завдали кислотні дощі. В останні роки стан лісів почав змінюватися на краще внаслідок зменшення забруднення довкілля.

Ліси в Німеччині мають велике економічне, екологічне і соціальне значення. Суспільні функції лісів превалюють над їх економічним значенням. В зв'язку з цим проводиться лісова політика, що спрямована на державну підтримку лісового господарства.

Інструменти лісової політики. Податкова система в Німеччині використовується як інструмент лісової політики. Основними податками, що застосовуються для оподаткування лісового господарства Німеччини, є земельний податок, податок на майно, податок на спадщину і дарунки, податок з обороту та прибутковий податок. Земельний податок є основним у системі оподаткування. Він встановлюється у відсотках від ціни лісових земель.

Податкова інспекція і місцеві органи управління мають великі повноваження щодо оподаткування лісових земель.

Ставки земельного податку складаються з двох частин: основну частину визначають фінансові органи, які встановлюють її централізовано; другу її частину визначає земельна громада з врахуванням фінансового стану лісовласника. Загальна ставка податку становить 0,6-3,1 % ціни земельної ділянки [510, с. 238].

Земельні лісові ділянки включають до лісового майна у випадках, коли вони є власністю лісового підприємства. З лісовласників, що мають лісові ділянки площею до 0,3 га, земельний податок не справляється. Ця пільга не розповсюджується на дрібних лісовласників, які використовують лісові ділянки для плантаційного вирощування деревини [412].

В Німеччині справляється податок з обороту. Найбільш поширена ставка податку з обороту становить 15 %. Сільськогосподарська продукція оподатковується за ставкою податку, що складає 7 %. На лісове господарство розповсюджуються податкові пільги, тому лісові підприємства і лісовласники рідко сплачують податок з обороту [412].

В Німеччині не оподатковуються лісовласники, якщо лісовий доход складає до 2 тисяч німецьких марок на одну особу (або 4 тис. марок на сім'ю) [412].

В Німеччині справляється податок за перетворення лісових земель. Цей податок справляється у випадках використання лісових земель для інших видів землекористування. Подібний податок справляється в Україні (його називають податком на вилучення лісових земель для потреб, що не пов'язані з веденням лісового господарства).

Величина нормативів плати, що використовуються в Німеччині для справляння податку за перетворення лісових земель, встановлюється з врахуванням: обсягів коштів, які потрібно виділити на створення нових насаджень (з метою збалансування природного потенціалу); обсягу коштів, які необхідно виділити на підтримку суспільних функцій лісу в зв'язку з їх вилученням із суспільного користування. Нормативи плати за перетворення лісових земель встановлює Міністерство сільського господарства спеціальною постановою, яка погоджується з Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів та Міністерством економіки.

Важливим інструментом лісової політики є планування. Так, баварський закон «Про ліси» передбачає, щоб лісові плани складалися для всієї землі Баварія. Лісові плани повинні складатися згідно з вимогами Закону про земельне планування.

Впливовим інструментом лісової політики в Німеччині є екологічна сертифікація лісів, який використовується з метою стимулювання сталого розвитку лісового господарства. Німеччина розвиває екологічну сертифікацію лісів як за схемою Р8С, так і за Пан'європейською. Таким шляхом рухаються не лише Німеччина, але і багато інших європейських країн (Бельгія, Великобританія, Данія, Латвія, Іспанія, Ірландія, Італія, Фінляндія, Чеська Республіка, Швеція).

Загальна характеристика лісової політики. За німецьким федеральним законом ліси поділяють на державні, громадські і приватні. Державний ліс за німецьким законодавством є такий, що знаходиться в загальній власності країни. Громадський ліс знаходиться у власності общин, общинних союзів, громад, установ, релігійних общин і їх установ, кооперативів. Приватний ліс є таким, що не віднесений до державного і громадського.

Лісова політика Німеччини відображена в федеральному лісовому законодавстві та лісових законах земель. Зокрема, в федеральному «Законі про збереження лісу і сприяння лісовому господарству» записано, що мета цього закону:

1. Зберегти ліс у зв'язку з його господарською цінністю і значенням для стабілізації навколишнього середовища (особливо для водного господарства, збереження чистого повітря, родючості грунтів, ландшафтів тощо). Рекомендується територію лісу збільшувати і по-господарськи його використовувати на основі проектів, що мають глибоке еколого-економічне обґрунтування.

2. Сприяти розвитку лісової промисловості.

3. Збалансувати загальні суспільні інтереси та інтереси власників лісу.

Таким чином, мета лісової політики полягає в збереженні та розширенні території лісів і корисних функцій лісу для суспільних потреб, сприянні розвитку лісової індустрії та збалансуванні інтересів різних груп населення.

Чинне законодавство Німеччини вимагає, щоб в процесі планування лісокористування ліси розміщалися так, щоб максимально сприяли збереженню і нарощуванню природного потенціалу. Структура лісу повинна бути такою, щоб ліси ефективно виконували корисні функції. Лісокористування не повинно призводити до погіршення стану лісових ґрунтів. Виробництво цінної деревини повинно супроводжуватися збереженням або поліпшенням родючості ґрунтів. Там, де ліс виконує важливі захисні та охоронні функції, він повинен бути документально оформленим.

Регіональні особливості лісової політики Німеччини знайшли відображення в лісових законах земель. Зокрема, в законі «Про ліси» (земля Баварія) записано, що його метою є: охорона лісу в зв'язку з його економічною цінністю та значенням для навколишнього середовища (стабілізації клімату, збереження родючості ґрунту, чистоти повітря і води, рослинного і тваринного світу, краси ландшафтів); сприяння економіці лісового господарства; підтримка лісовласників щодо виконання ними завдань, що передбачені лісовим законодавством; досягнення компромісу між інтересами суспільства і лісовласників.

З метою посилення екологічної стійкості лісових систем в Німеччині хвойні лісові насадження замінюють листяними. Так, за твердженням проф. Ханса Герхарда Штокінгера (депутата Парламенту Баварії) за баварською «Програмою лісівництва» передбачається впродовж десяти років реконструювати 10 тис. га хвойних лісів у змішані (на виконання цих робіт планується витратити 40 млн. євро). Процес реконструкції хвойних лісів триває в Баварії 25 років.

В 1975 р. в Баварії було оновлено лісове законодавство, яке стало основою нової лісової політики, що базується на державному регулюванні економіки лісового господарства. Завдяки новій лісовій політиці та державній компанії «Баварські державні ліси» стан лісів стає значно кращим (подібного не було в минулому).

В Баварії, починаючи з 1995 р., проводиться радикальна реформа лісового господарства, що спрямована на надання широкої самостійності державним лісовим підприємствам і розширення підприємницького простору. Розширюється практика консультування приватних лісовласників за допомогою товариств лісовласників. Державне консультування приватних лісовласників у майбутньому буде здійснюватися лише щодо боротьби зі шкідниками лісу, а фінансова державна підтримка буде надаватися лише для реконструкції хвойних лісів у змішані.

Реформа лісового господарства у державному секторі економіки передбачає скорочення персоналу Баварії на 20 %. Лісова політика Баварії спрямована на підтримку економічної, екологічної та соціальної сталості. Як ствердждує Хане Герхард Штокінгер, економічна сталість у лісовому господарстві буде забезпечуватися за рахунок:

- допомоги лісовим власникам у веденні лісового господарства професійними консультаціями та шляхом підвищення їх освіти та кваліфікації;

- цілеспрямованих програм фінансової підтримки лісових власників щодо сталого ведення лісового господарства (наближеного до природного лісовідновлення і спрямованого на посилення екологічних і соціальних функцій лісів);

- поліпшення інформування громадськості про стан ведення лісового господарства та проблеми лісових власників;

Лісова політика Баварії щодо забезпечення екологічної сталості передбачає:

- партнерський нагляд за лісом і орієнтовані на загальне благо консультації, що спрямовані на виконання приписів закону «Про ліси», дотримання стандартів у громадських та приватних лісах;

- збалансування інтересів лісовласників і вимог лісового законодавства;

- розвиток лісової науки, орієнтованої на практику ведення лісового господарства;

- розвиток моніторингу навколишнього середовища з метою отримання всесто-ронньої інформації про екологічний стан лісових екосистем.

Лісова політика Баварії щодо забезпечення соціальної сталості передбачає:

- цілеспрямовану роботу щодо підвищення кваліфікації персоналу у лісовому господарстві;

- поглиблення співпраці між персоналом у сфері управління лісами та зацікавленими групами населення;

- захист інтересів баварських лісовласників у питаннях, що стосуються міжнародної і національної лісової політики;

- сприяння регіональному розвитку і зміцненню сільських громад.

Ліси в Німеччині можуть викорчовуватися лише після погодження зі спеціальним відомством, що є компетентним у справі земельного законодавства. При вирішенні цього питання враховуються права, обов'язки та економічні інтереси власників лісів.

Законодавство Німеччини зобов'язує заліснення вирубок у випадках, коли немає природного поновлення або немає дозволу від компетентних органів щодо іншого господарського використання земельної ділянки.

Суцільне рубання або прорідження лісів, що мають важливе охоронне та захисне значення, здійснюються тільки з дозволу владних структур, компетентних у земельному законодавстві.

Лісова національна політика Німеччини передбачає офіційне заохочення лісового господарства до використання лісів для рекреації, захисту та виконання інших корисних функцій. З метою матеріального заохочення ефективного використання корисних функцій лісу законодавство Німеччини передбачає допомогу лісовласникам, яка б забезпечувала рентабельну роботу протягом тривалого господарювання в лісі. Крім того, державна допомога може надаватися лісогосподарським, громадсько-правовим та іншим об'єднанням, які створені на базі приватних і комунальних лісів, а також сільсько - і лісогосподарським підприємствам і власникам лісових ділянок у випадках, коли вони не отримують допомоги відповідних об'єднань.

Лісове законодавство Німеччини створює правове поле для успішного функціонування трьох форм власності на ліси (державної, громадської, приватної). При цьому до громадських відносить ліси, які знаходяться у власності общин, общинних союзів, громад, установ, релігійних общин і установ, а також релігійних союзів і загального сільськогосподарського користування. Державний ліс за німецьким законодавством - це ліс, що знаходиться у загальній власності або співвласності країни.

В Німеччині проводиться лісова політика щодо сприяння розвитку лісової промисловості та збалансування загальних інтересів держави і інтересів лісовласників.

Лісова політика Німеччини передбачає розвиток територіального планування з метою попередження природних і антропогенних катаклізмів, збереження природного потенціалу. За німецьким законодавством вхід у ліс дозволяється з метою відпочинку, їздити на велосипедах, інвалідських візках та верхи на конях дозволяється в лісі лише на доріжках і дорогах. Законодавство окремих земель може обмежити в'їзд у ліс з важливих причин (захисту лісу, ведення господарства у ньому, в інтересах мисливського господарства тощо).

В Німеччині добре розвинена мережа лісових доріг. Лісова політика спрямована на розвиток і підвищення якості лісових доріг.

Лісове законодавство Німеччини вимагає вести лісове господарство таким чином, щоб користування лісовими ресурсами (включаючи користування екологічними і соціальними функціями) було постійним і тривалим. Вимагає проведення своєчасної і ефективної боротьби зі шкідниками рослинного і тваринного світу (перевага надається біологічним і біотехнічним заходам), організовувати побічне користування лісом таким чином, щоб не завдавалася шкода основним екологічним та соціальним функціям лісу.

В 1998 р. група німецьких фахівців у рамках співробітництва з Р8С підготувала документ під назвою «Директиви сталого лісового господарства». Цей документ, зокрема, передбачає: пересування машин у лісі лише дорогами і збереження дерев-пам'яток; відмовлення від застосування хімічних речовин у лісовому господарстві; утилізацію матеріалів, що не розкладаються; недопущення створення одновікових лісових насаджень; орієнтацію на природне поновлення лісів; заборону суцільних рубань; користування деревиною в межах щорічного приросту; вільний збір продуктів побічного користування лісом.

Лісові землі в Німеччині з дозволу вищої лісової адміністрації можуть використовуватися для іншого землекористування.

Для вирубування лісу площею понад один гектар потрібно мати дозвіл лісової охорони. Німецьке законодавство вимагає, щоб незасаджені або неповністю заліснені лісові площі засаджувалися впродовж трьох років.

Все більше лісових політиків у Німеччині схиляються до думки, що повернення до старих форм ведення лісового господарства, зорієнтованих на максимальний прибуток, неможливе в зв'язку зі зростанням багатостороннього суспільного значення лісів.

З метою покращання управління лісами лісовласники мають право створювати лісопідприємницькі приватно-правові об'єднання. Такі об'єднання мають право: узгоджувати підприємницькі і господарські плани, а також наміри щодо ведення лісового господарства; узгоджувати плани щодо збуту деревини та іншої лісової продукції; здійснювати лісокультурні роботи, заходи щодо догляду та захисту лісових насаджень; будувати і доглядати лісові дороги; проводити рубання лісу, заготівлю і трелювання; купувати і використовувати машини і устаткування.

Висновки.

1. Внаслідок запровадження ефективної лісової політики Німеччина досягла вагомих успіхів у поступі лісового господарства до сталого лісокористування.

2. Національна лісова політика Німеччини тісно інтегрована з регіональними (окремих земель).

3. В Німеччині лісова політика спирається на різноманіття ефективних інструментів. Передбачає суттєву державну підтримку лісового господарства (в першу чергу, за допомогою економічних інструментів).

4. Лісова політика в Німеччині тісно інтегрована з іншими політиками (в першу чергу, з економічною, аграрною, екологічною, соціальною).

СОЗДАНО: 26 МАРТА 2014

http://po-teme.com.ua/lesnoe-i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-khozyajstvu/2016-lisova-politika-nimechchini.html

Далі...

Лісова політика Фінляндії

Лекція 13. АНАЛІЗ ЛІСОВОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇН ПІВНІЧНОЇ ЄВРОПИ

Лісова політика Фінляндії

1. Коротка характеристика основних чинників, що впливають на лісову політику.

2. Інструменти лісової політики.

3. Загальна характеристика лісової політики.

Коротка характеристика основних чинників, що впливають на лісову політику. Загальна площа Фінляндії 30,46 млн. га, площа лісів - 21,94 млн. га. Фінляндія не створює лісові плантації. За період з 1990 по 2000 р. лісовий покрив збільшився на 8 тис. га. Лісистість території становить 72 %, забезпеченість лісом - 4,2 га на одного жителя [681]. Близько 3 млн. га земель зайняті малопродуктивними лісами, приріст на яких складає 0,1 - 1,0 м3 деревини. Середній приріст деревини складає 3,8 м. куб. га (в південних районах -5,1 м3/га, північних - 1,9 м3/га). Національні парки і заповідники становлять 1,5 млн. га (6,6 % покритої лісом площі). Приватні ліси складають 60 %, державні - 25 та інші (промислових компаній, церковні та місцевої влади) - 15 %. Частка лісового комплексу складає 10 % валового внутрішнього продукту, а в доходах від експорту - близько 40 % [412, 681].

Запас деревини за деревними породами розподіляється таким чином: сосна -46 %, ялина - 36 %, береза - 15 %, інші деревні породи - 3 %. В процесі виробничо-господарської діяльності в лісі вирубується 80 % приросту деревини.

Лісовий сектор виробляє 5 % світового випуску продукції, а експорт канцелярського паперу складає 25 % світового [318, с. 12].

За оцінками фінських фахівців заготівля деревини дає 1528 млн. євро, торфу-202, рекреація і туризм-318, дичина-32, ягоди-30, олені - 13, гриби-5 млн. євро [318, с. 14].

Фінляндія багата на недеревні лісові ресурси. Біологічний врожай лісових ягід у лісах і на торфовищах сягає до 1 млн. т (в неврожайні роки - 0,5 млн. т). Запаси лісових ягід, що доступні для господарського використання, складають 30 % біологічного врожаю. Фактична заготівля складає 5-10 % [251]. Статистична звітність свідчить про те, що заготівля лісових ягід інколи перевищує об'єми тих, що заготовляються в садах. В лісах Фінляндії заготовляють гриби і лікарські рослини. На початку 80-х років XX століття валові доходи від заготівлі лікарських рослин складали 170-500 тис. американських доларів у рік (згодом вони становили 3,4 млн. американських доларів у рік) [251].

Біологічні запаси грибів у Фінляндії складають близько 2 млн. т, а в неврожайні роки - 0,4 млн. т. Біологічні запаси грибів використовуються значно гірше, ніж лісових ягід і лікарських рослин [251].

В кінці дев'яностих років у Фінляндії намітилася тенденція збільшення частки приватних лісів, що знаходяться в руках міських жителів. Цим стурбовані громадські організації і уряд, оскільки така тенденція може мати негативні наслідки для розвитку лісового господарства і економіки країни.

Загальна площа лісів, що охороняються (мають спеціальний статус згідно чинного лісового законодавства), становить 2,4 млн. га продуктивних лісових земель (10,6 % від лісового покриву) [412].

Біля третини території Фінляндії займають болота і торфовища, значна частина яких була осушена для потреб сільського і лісового господарства. Правда, половина заболочених територій збереглася непорушеною. Біля 3 млн. га лісів є малопродуктивними (приріст деревини в них складає 0,1 м. куб. га).

На лісову політику Фінляндії істотно впливають Міністерство охорони навколишнього середовища, Міністерство фінансів. Крім того, лісова політика формується під впливом Міністерства торгівлі і промисловості, Міністерства праці та Міністерства зовнішніх зв'язків.

Приватні ліси Фінляндії представлені дрібними лісовласниками. Середня площа одного приватного господарства складає 32 га. Триста двадцять тисяч приватних лісовласників володіють ділянками лісу площею до 2 га. Порядок ведення лісового господарства в приватних лісах регулює закон «Про приватні ліси». Приватні ліси тісно інтегровані з сільським господарством [412].

Приватні лісоволодіння у Фінляндії регулюються і контролюються за допомогою двох центральних лісових управлінь, які підпорядковані Національному управлінню лісовим господарством при Міністерстві сільського і лісового господарства. Одне управління охоплює території, населення яких розмовляє фінською мовою; інше - охоплює території, населення яких розмовляє шведською мовою. В склад окремих управлінь входять: чотири представники лісовласників, які вибираються від районних управлінь; два представники від лісової промисловості і профспілок лісових робітників (назначаються Міністерством сільського і лісового господарства); один директор-менеджер.

В державних лісах Фінляндії веденням лісового господарства займається державна фірма «Меізапаіішз», організована Міністерством сільського і лісового господарства разом з Міністерством з охорони довкілля понад 140 років тому. Виробничу-госпо-дарську діяльність цієї фірми регулює закон «Про лісову службу». Два підрозділи цієї фірми (Лісове господарство, Охорона природи) фінансуються за рахунок коштів державного бюджету. Крім держбюджетних структур, до складу фірми входять такі комерційні структури, як: «ЬааШпіаа»; «Рогіа»; «\УіШ ІМогт». Із них «Ьааштаа» продає і здає в оренду ділянки лісу для організації лісового відпочинку, купує і продає ліс; «\Уі1с1 N01111» здає будиночки в лісі в оренду для відпочинку, рибальства та мисливства, а також надає комплексні послуги для групового туризму; «Рогіа» надає послуги в сфері лісогосподарського виробництва.

«Рогіа» надає послуги не лише на внутрішньому ринку. Українцям ця фірма відома як така, що намагалася прорватися на ринки України в рамках так званого проекту «Карпатиленд» (разом з австрійською державною компанією АТ «Австрійські державні ліси»). «Рогіа» створила компанію «РОК. ІА - ОВіТог§тапа§етеп1; СтЬН» [410].

Як стверджують Парпан В., Шпарик Ю. та Голубчак О., дочірні компанії «МєізапаШпіз» працюють за такими напрямками: «АТ Рогіа» вирощує і реалізує насіння та садивний матеріал; «АТ Упсіиґог» надає інформаційні послуги щодо використання природних ресурсів, прогнозування та розвитку лісового господарства та збереження біорізноманіття; «АТ МеікаЬаПішз Сои8иШ炙 дає консультації з раціонального управління лісами. Зазначимо, що зараз МеізаЬаШшз займає активну позицію на міжнародній арені саме завдяки її комерційним (позабюджетним) підрозділам [318, с. 12].

Інструменти лісової політики. В Фінляндії розроблена «Державна лісова програма Фінляндії», в якій розроблені економічні, екологічні та соціальні аспекти сталого розвитку лісового господарства. Національні критерії і показники, на основі яких здійснюється екологічна сертифікація лісів, у багатьох випадках є вищими від тих, що передбачені законодавством Фінляндії.

Важливим інструментом лісової політики Фінляндії є система оподаткування. В лісовому господарстві, крім традиційних, застосовуються особливі, зокрема: податок на дохід від реалізації деревини на корені або круглих лісоматеріалів (до валового лісового доходу включаються також обсяги лісогосподарських робіт, які виконані лісовласником та членами його сім'ї); податок на майно (економічна оцінка майна підраховується шляхом його капіталізації за ставкою в 10 %) [412].

В Фінляндії ліси, що є державною власністю, не оподатковуються, а приватні ліси завжди є об'єктом оподаткування. До 1992 р. об'єктом оподаткування в лісовому господарстві був приріст деревини, що визначався в грошовому вираженні.

Податкові пільги розповсюджуються на торгівлю лісовими ягодами і грибами.

Система оподаткування лісового господарства в Фінляндії піддається гострій критиці як зі сторони лісовласників, так і «зелених».

До 1991 р. лісовласники вносили кошти на спеціальні банківські рахунки на відновлення лісу після рубки деревостанів. В 1991 році була введена більш жорстка процедура правового примусу заліснення. У випадках, коли лісовласник відмовляється відновлювати ліс на вирубці, його лісоволодіння передається під юрисдикцію спеціальних лісових асоціацій.

Ефективним інструментом лісової політики є екологічна сертифікація лісів. В листопаді 1999 р. почала діяти Фінська система сертифікації лісів (РРСЗ). За цією системою сертифіковано 13,5 млн. га лісів (60 % покритої лісом площі). Близько 180 тис. лісовласників заявили про те, що вони готові дотримуватися національних критеріїв сертифікації. Передбачалося впродовж 2000 р. за програмою РРСЗ сертифікувати всі ліси Фінляндії [412].

РРСЗ сповідує Пан'європейську програму лісової сертифікації (РЕРС). Як стверджує Ауво Кайвола, це пов'язано з тим, що ця програма передбачає демократичну процедуру прийняття рішень, характеризується більшою прозорістю, меншими затратами на аудит та підтримкою більшості лісовласників, підприємств, торговельних компаній і організацій лісового сектору. Крім того, РЕРС користується високим міжнародним авторитетом (особливо в Європі), передбачає застосування економічно ефективної регіональної сертифікації лісів. Рішення щодо сертифікації лісів приймаються з врахуванням балансу екологічних, економічних та соціальних аспектів стійкого розвитку на національному рівні.

Сертифікація лісів у Фінляндії здійснюється під егідою Фінляндської Ради сертифікації лісів, до якої включено 12 організацій, що представляють інтереси різних груп населення. Крім того, функціонує незалежна від неї Арбітражна комісія, яка вирішує конфліктні питання, що виникають у процесі сертифікації лісів.

На сертифіковані ліси видаються сертифікати терміном на 5 років. Щорічно сертифікаційні органи проводять аудит з метою перевірки та оцінки ведення лісового господарства. Особливістю фінської сертифікації є те, що вона не передбачає використання національного знаку про походження лісової продукції з сертифі-кованих лісів.

Фінська система сертифікації затверджена Пан'європейською Радою сертифікації лісів у квітні 2000 р.

Третина витрат на лісовідновлення фінансується за рахунок субсидій, що виділяються для лісового господарства, надаються під низькі відсотки.

Власники земель і водних територій володіють правом на використання ресурсів мисливської фауни. Це право вони можуть передавати за лізингом фізичним особам або компаніям.

Для реалізації цілей лісової політики використовується планування. Плани лісокористування складаються на основі матеріалів лісовпорядкування. Цей порядок планування був введений в Фінляндії в 1920 р. Державні органи управління лісовим господарством затверджують плани лісовідповлюваних робіт у приватних лісах.

В Фінляндії затверджена програма розвитку лісового господарства па 1990-2020 рр. Вона передбачає збільшення запасу деревини на 10%, щорічного приросту деревини-на 12 %, щорічного зростання обсягів лісозаготівель - на 20 %.

Державні органи здійснюють контроль за веденням лісового господарства в приватних лісах. Законодавство Фінляндії передбачає також державний контроль за продажем лісових земель, що знаходяться в приватній власності. Контроль продажі лісових земель здійснюють також лісові асоціації. Без їх дозволу приватні лісовласники мають право продавати лісові ділянки лише площею, що не більша двох гектарів.

Фінансування утримання державних органів управління лісовим господарством здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та внесків лісовласників (кошти відраховуються щорічно від прибутків на основі спеціальної угоди). За рахунок коштів державного бюджету може здійснюватися пряме фінансування лісогосподарських заходів, якщо вони забезпечують підвищення продуктивності лісів.

В лісовій політиці Фінляндії велику роль відіграють угоди. Щорічно Центральний союз лісовласників і Центральний союз промисловців укладають між собою угоду щодо продажу деревини на корені підприємницьким структурам та заготовленої деревини біля доріг (як правило, продаються сортименти). В угоді вказуються об'єми поставок окремих сортиментів та ставки кореневої плати.

У Фінляндії законодавство з приватного лісоволодіння визначає основні вимоги щодо догляду за лісом. Зокрема, забороняється здійснювати заходи, які є небезпечними для відновлення лісів. Не дозволяється використовувати суцільні рубання в молодпя-ках, а також інтенсивно їх рубати. Законодавство Фінляндії зобов'язує лісовласників після рубання лісу проводити його відновлення. З метою збереження ґрунтів на лісо-заготівельних роботах використовується лісозаготівельна колісна техніка на шинах з низьким тиском.

Загальна характеристика лісової політики. Лісова політика Фінляндії спрямована на розвиток сталого лісового господарства. Базується на матеріалах Міжнародної конференції ООН, що відбулася в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., а також конференції міністрів європейських країн, що відбулися в Страсбурзі (1990 р.), Хельсінки (1994 р.), Лісабоні (1998 р.) та Відні (2002 р.). Чинне лісове законодавство Фінляндії відповідає вимогам взятих на себе міжнародних зобов'язань.

Концепція сталого розвитку лісового господарства реалізується з 1995 р. Лісовідновлення зорієнтоване на природне поновлення. В середньому воно досягає 34 % загального обсягу лісовідновлених площ [318].

Національна лісова політика Фінляндії передбачає вільний доступ до лісів всіх форм власності. В лісах дозволено відпочивати, збирати ягоди та гриби. Відпочинок у лісових будиночках безкоштовний. Разом з цим, забороняється: турбувати відпочиваючих; заважати диким звірам і птахам; звалювати повноцінні і сухі дерева [318, с. 14].

Лісова політика Фінляндії спрямована на збільшення продуктивності лісів і збільшення обсягів лісозаготівель. Спрямована на організацію безвідходного лісогосподарського і лісозаготівельного виробництв. В лісовій політиці враховуються регіональні аспекти, що зумовлені різноманіттям економічних, екологічних та соціальних чинників.

Чинне законодавство Фінляндії зобов'язує заліснювати землі, що є малопридатними для сільського господарства.

Обсяги лісокористування в приватних лісах регулюються лісовласниками. Державні органи не встановлюють для приватних лісів розрахункової лісосіки і віку рубання деревостанів. Обмеження щодо рубання лісових насаджень встановлюються лише у випадках, коли ліси виконують важливі захисні та інші суспільні функції.

Лісова політика Фінляндії нагадує лісову політику, яку проводять інші країни Північної Європи (Швеція, Норвегія). Лісове господарство Фінляндії базується на принципі отримання лісового доходу, сильно інтегроване з сільським господарством. В багатьох випадках лісогосподарське виробництво повністю підпорядковане сільськогосподарському. Лісова політика спрямована на інтеграцію лісогосподарського виробництва з промисловістю, торгівлею, туризмом, мисливським господарством. Незважаючи на те, що Фінляндія розташована на півночі Європи, ліси все більше використовуються як місце відпочинку, особливо лісові масиви біля населених пунктів. Держава і численні комуни створюють у таких місцях добре організовані зони для відпочинку.

Законодавство Фінляндії спрямоване на збереження і поліпшення стану лісів та їх позитивного впливу на природне довкілля і здоров'я населення. У Фінляндії забороняється рубати суцільними рубаннями нестиглий ліс, а також інтенсивно проріджувати його. Законодавство зобов'язує після рубань проводити відновлення лісів, визначає мінімальні вимоги щодо догляду за лісом. Забороняється знищувати ліси, піддавати небезпеці процеси, спрямовані на відновлення лісів.

Лісова політика спрямована на застосування біологічних методів захисту лісу. В лісогосподарському виробництві рідко практикується використання хімічних речовин.

Не практикується вирощування швидкорослих деревних порід. Плантації швидкорослих деревних порід створюються головним чином з метою проведення наукових досліджень.

Відвідування лісу з метою відпочинку та збирання лісових ягід і грибів є безплатним. У Фінляндії століттями утвердилася традиція, яку називають «правом кожного» - правом вільного відвідування лісів всіх форм власності, збирання ягід і грибів.

Продумана лісова політика і добре організоване лісове господарство забезпечують сталий розвиток лісокористування. За словами фінських економістів лісове господарство Фінляндії можна характеризувати словами: стале, багатогалузеве, сімейне.

Розробляють лісову політику в Фінляндії і втілюють її в практику ведення лісового господарства такі організації: Центральний союз сільськогосподарських виробників і лісовласників; Фінляндське відділення Всесвітнього фонду охорони природи; Асоціація лісової промисловості Фінляндії; Союз охорони природи Фінляндії.

Висновки.
1. Лісова політика Фінляндії спрямована на сталий розвиток лісового сектору економіки, який займає вагоме місце в національній економіці. Разом з тим, цілі лісової політики в державних і приватних лісах досягаються неадекватними інструментами.

2. Лісове господарство Фінляндії характеризується високим рівнем інтенсивності і глибоким пошануванням національних традицій лісокористування.

3. Вагомим інструментом лісової політики Фінляндії є державні програми розвитку лісового господарства. За виконанням державних програм розвитку лісового господарства здійснюється ефективний державний контроль.

СОЗДАНО: 26 МАРТА 2014

http://po-teme.com.ua/lesnoe-i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-khozyajstvu/2015-lisova-politika-finlyandiji.html

Далі...

Лісова політика Великобританії

Лісова політика Великобританії.

1. Характеристика основних лісополітичних чинників.

2. Концепція національної лісової політики.

3. Інструменти лісової політики.

Характеристика основних лісополітичних чинників. У XX століття Великобританія ввійшла лише з 5 % покритої лісом території. Перша світова війна показала вразливість країни до військово-морської блокади, яка обмежила постачання в країну деревини, тому у 1919 р. уряд розгорнув діяльність щодо сприяння лісорозведенню, розпочавши її зі створення лісової служби [64].

Ліси сьогодні покривають 11 % території Великобританії, при загальній їх площі 2771 тис. га. Забезпеченість лісом складає 0,05 га на одного жителя. З поміж європейських країн нижчим цей показник є лише в Нідерландах - 0, 02 га і на Мальті -0,001 га[681].

Понад дві третини лісів належать до культурних, решту - до напівприродних лісів, не охоплених втручанням людини не залишилось.

Щорічний обсяг рубань 9,5 млн. м3, при прирості 21,3 млн. м3. Обсяги лісозаготівель зростають, оскільки хвойні ліси створені за останні 50 років досягають віку комерційної стиглості [597].

Об'єднане Королівство належить до найбільших ринків лісопродукції у Європі. Основну частину потреби країни у пиломатеріалах і целюлозі задовольняє імпорт. Лісопильна промисловість і виробництво плит все в більшій мірі базуються на місцевій сировині. Паперова промисловість використовує великі обсяги паперу, що проходить повторну переробку. Споживання лісопродукції на одного мешканця близьке до середньоєвропейських показників.

Недеревна лісова продукція має відносно невелике значення. Основною недерев-ною продукцією є різдвяні ялинки і оленяче м'ясо. Полювання на дичину є важливим заняттям у багатьох лісоволодіннях. Лісові ягоди і горіхи збираються в процесі лісового відпочинку.

Великобританія належить до країн, що мають основну частку лісів у приватній власності. Майже 66 % лісів знаходяться у приватній власності. Площа державних лісів 1030 тис. га, приватних - 1741 тис. га. Про невеликі розміри приватних лісоволодінь свідчить їх велика кількість -106000, кількість державних лісоволодінь - лише 646. Більшість приватних лісів належить окремим власникам, певна частина інвестиційним групам і природоохоронним асоціаціям. Впродовж останніх років частка державних лісів знижувалась, що є результатом політики приватизації.

Ліси є важливим рекреаційним об'єктом. За рік у країні нараховують біля 350 млн. днів подорожей із дому в ліс [597]. Вільний доступ дозволено на 98.1 % від усієї площі державних лісів. Про доступ до приватних лісів об'єктивної інформації немає.

Біля третини лісів охоплені різними режимами охорони, однак об'єкти з суворим режимом охорони займають незначну площу.

Зайнятість у лісовому господарстві з 1990р. до 2000р. зменшилася на 25 % (з 24000 працівників до 18000), в деревообробній промисловості - зросла на 10 % (з 78000 до 85540), в целюлозно-паперовій промисловості знизилась на 10 % (з 14800 до 117080). Кількість працівників лісового господарства на 1 га лісу становить 6,5 чол. (в Європі - 1,4 чол. [680]).

Концепція національної лісової політики. Після 1950-х років стратегічний імператив щодо розширення площі лісів перестав домінувати, лісова політика зазнала багатьох змін, включаючи послідовні зміни форм стимулювання приватних лісовлас-ників. Після тривалого періоду значних лісових конфліктів у 1980-х роках під впливом рішень Саміту Ріо-92 і Конференції міністрів з охорони лісів Європи у Гельсінкі, лісова політика стала спиратись на концепцію багатоцільового лісокористування.

У Великобританії лісове господарство регулюється Актами про лісове господарство від 1967 і 1979 рр., Актом про здоров'я рослин від 1967 р. та Актом про тваринний світ і сільську місцевість та іншими законодавчими актами і постановами.

Із створенням Асамблеї Уельсу і Парламенту Шотландії лісове господарство вийшло із під прямої юрисдикції Об'єднаного Королівства. В зв'язку з цим Міністерство сільського господарства, рибальства та харчування відповідальне лише за лісове господарство в Англії. Разом з тим, Лісова комісія та Лісова служба Північної Ірландії є урядовими підрозділами, відповідальними за консультування відповідних міністерств Великобританії і запровадження лісової політики. Лісова Комісія залишається урядовою інституцією Великобританії, яка обслуговує усі три країни і спроможна розвивати політику, пристосовану до потреб кожної з країн.

У 1998 р. опубліковано Лісову стратегію Англії, яка сфокусована на лісовому господарстві у контексті розвитку сільських територій, їх економічного оздоровлення, розвитку туризму, охорони довкілля і збереження природи. Аналогічні стратегії розробляються для Шотландії і Уельсу [573].

Інструменти лісової політики. Податкова система Великобританії сприяє розвитку лісового господарства. У 1988 р. уряд цієї країни оголосив про виключення лісового господарства з системи оподаткування доходу. Відтоді він не справляється в процесі продажу деревини. До цього цей податок у лісовому господарстві базувався на очікуванні максимального обсягу доходу.

У Великобританії лісові землі не обкладаються податком на дохід від нерухомості. Податок справляється лише за вартість, що пов'язана з використанням майна для спорту та лісового відпочинку (цей податок значно обтяжливіший в Шотландії, ніж в Англії).

Податок на спадщину, який застосовують у багатьох країнах Європи, у Великобританії не справляється. Лісові політики Великобританії вважають, що цей податок варто відтерміновувати до головного рубання. Крім того, цей податок не повинен охоплювати рубання проміжного користування.

Країна пройшла тривалу еволюцію процесу підтримки приватного лісового господарства. Починаючи з 1919 р. гранти надавались за понад 20 різними схемами [640]. Узагальнення цього процесу дає підставу виділити такі їх основні форми:

-гранти на заснування та облаштування. Ці гранти поширені у Західній Європі. У Великобританії вони спрямовані на те, щоб у лісовирощуванні надавалась перевага широколистяним породам. Лісова політика спрямована на те, щоб збільшити частку і урізноманітнити спектр широколистяних порід з метою підвищення естетичної цінності ландшафтів;

- гранти на ранній догляд лісу. Як правило, надаються разом із грантами на посадку лісу (у Великобританії 70 % коштів видається після посадки лісових культур, 30 % - після досягнення лісовими культурами п'ятирічного віку);

- гранти на поліпшення стану лісових насаджень. Надаються на лісівничі заходи, що спрямовані на поліпшення якості деревини;

- гранти на лісорозведення на фермах. Виділяються з метою компенсації втрат доходу фермерами у випадках, коли це пов'язано з виведенням землі з-під сільськогосподарського користування і залісненням. У Великобританії схема надання таких грантів була запроваджена у 1988 р., переглянута і доповнена у 1994 р. , а зараз є широко розповсюдженою у Європейському Союзі.

Схеми надання грантів систематично оновлюються. У 1988 р., разом із рішенням уряду про виключення лісового господарства з системи оподаткування доходу, було запроваджено нову розширену систему надання грантів, «призначену для того, щоб охопити широке коло цілей ведення лісового господарства і таким чином заохотити багатоцільове використання лісів» [640]. Метою лісової політики є: - заохотити ведення лісового господарства задля отримання деревини; - забезпечити робочі місця і зростання економічного потенціалу сільських територій; - забезпечити альтернативу сільськогосподарському виробництву і сприяти зменшенню надвиробництва сільськогосподарської продукції; - збагатити ландшафт, створити екологічні піші для існування фауни, забезпечити довготривале рекреаційне лісокористування; - заохотити збереження і відновлення лісів.

У 1995 р. з метою заохочення лісорозведення в Англії було запропоновано так звану «систему пропозицій». Будь-хто, подаючи пропозиції і очікуючи на фінансове сприяння згідно гранту, може також запропонувати лісівничі заходи для отримання подальшого гранту (сума, що виділяється є конфіденційною, але у межах 600-1800 £ на га). Пропозиціїзгодом співставляються і підтримка надається на основі вагомості пропозицій для національного лісу, розміру можливих витрат і прибутковості.

Успіх цієї форми фінансування у національних лісах зумовив заснування ще трьох аналогічних фондів у різних регіонах. Наприклад, фотід Стаггфугт мав на меті заохотити фермерів і землевласників на північному сході Шотландії у створенні і формуванні добре облаштованих високопродуктивних лісів, щоб урізноманітнити землекористування сільських територій і збільшити постачання деревини для промисловості (насамперед на площах визначених Лісовою Стратегією). Лісова адміністрація відбирала пропозиції для ділянок поліпшених луків, орних чи інших земель площею понад 10 га. Лише за перший тур у 1997 р. в цій місцевості за цією схемою було виділено понад 500 тис. £.

У 1994 р., коли суперечки стосовно різних схем сертифікації досягай особливого загострення, для того щоб об'єднати всіх, хто має відношення до проблем лісового господарства, була започаткована так звана Лісівнича угода [640]. У цьому документі, який офіційно було підписано у листопаді 1996 р., було визначено цілі щодо майбутнього управління лісами і розвитку лісового господарства в Об'єднаному Королівстві, а також взаємно узгоджені принципи його ведення. В угоді подано розуміння таких принципів, як: відновне стале землекористування; збереження природних ресурсів; піклування про культурну спадщину і ландшафтні ресурси; заохочення до продуктивного лісового господарства; підтримка науки і освіти, консультування і залучення громадськості.

Прийнятий у 1998 р. Стандарт лісового господарства об'єднує критерії, індикатори і стандарти сталого управління лісами у Великобританії. В ньому деталізовані практичні рекомендації щодо лісокористування на національному і індивідуальному рівнях ведення господарства. Він передбачає моніторинг лісів Великобританії і виражає бачення майбутнього лісових земель країни. Стандарт є основою для відпрацювання схем надання грантів, планів лісовпорядкування і дослідницьких проектів.

Особливо значними є науково-практичні здобутки Великобританії у питаннях соціальних аспектів сталого ведення лісового господарства - вивчення культурних, естетичних, моральних і етичних вимірів, які мотивують людську діяльність стосовно лісів; моделювання підходів до сталого управління лісами, роботи лісових служб з громадськістю; досягнення цілей сталого ведення лісового господарства через планування землекористування, залучення громадськості до процесів прийняття рішень [705].

У 1999 р. розпочато запровадження національної схеми сертифікації - Це схема добровільної сертифікації, яка розроблена у партнерстві лісогосподарських і екологічних організацій у відповідь на зростаючі потреби споживачів. її розроблено з метою незалежного гарантування того, що деревина походить із лісів, у яких ведеться стале лісове господарство.

Висновки.
1. Великобританія належить до країн, що мають основну частку лісів у приватній власності і надалі проводить політику приватизації державних лісів.

2. Розвитку лісового господарства Великобританії суттєво сприяє податкова система та надання грантів, схеми яких систематично оновлюються.

3. Особливо значними є науково-практичні здобутки Великобританії у питаннях соціальних аспектів сталого ведення лісового господарства - вивчення культурних, естетичних, морально-етичних вимірів і робота лісових служб з громадськістю.

СОЗДАНО: 26 МАРТА 2014

http://po-teme.com.ua/lesnoe-i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-khozyajstvu/2014-lisova-politika-velikobritaniji.html

Далі...

Лісова політика Австрії

ЛЕКЦІЯ 9. Лісова політика Австрії

1. Характеристика основних лісополітичних чинників.

2. Законодавчі і політичні рамки лісогосподарської діяльності.

3. Лісова адміністрація.

4. Лісогосподарські та екологічні інтереси.

5. Групи економічних інтересів та політичні партії.

6. Концепція австрійської національної лісової політики.

7. Основні недоліки австрійської лісової політики.

8. Інструменти лісової політики.

9. Висновки.

Характеристика основних лісополітичних чинників. Ліси, які покривають близько 47 % території Австрії, є важливим елементом ландшафту країни, її економіки і культури. Впродовж останніх років покрита лісовою рослинністю площа зростала в середньому на 7700 га щорічно. Загальний запас деревини в австрійських лісах складає 975 млн. м3, щорічний приріст - 31,4 млн. м3 (вирубується щорічно 19,8 млн. м3) [410]. Забезпеченість лісом складає 0,49 га на одного жителя [680].

Виконуючи Гельсінську резолюцію Н2 зі збереження біорізноманітності Європейських лісів і Альпійську конвенцію, Австрійське міністерство сільського і лісового господарства реалізувало програму створення мережі природних лісових заказників (159 об'єктів, що займають площу 6 тис. га, які охоплюють основні типи угрупувань лісової рослинності). Відповідно до природоохоронного законодавства провінцій до інших природозаповідних об'єктів належать природні заказники (в основному мокрі або сухі біотопи, які тільки частково покриті лісовою рослинністю) і національні парки. Із загальної площі лісових природоохоронних територій (45 тис. га), тільки на невеликій частині заборонені будь-які втручання людини.

Понад 86 % лісів Австрії належать до комерційних, тобто господарського призначення (зокрема 76% - лісові масиви, 2,5 % - дрібномасивні насадження, 7,5 % - охоронні ліси з одночасним веденням лісового господарства). Ліси, в яких не ведеться господарська діяльність, складають 14 %.

Ліси використовують не лише для отримання деревини, але і для мисливського господарства, яке є для країни дуже важливим. Певні ділянки, особливо в зоні альпійських лук, використовують для випасання худоби. Іншими поширеними лісокористуваннями є рекреаційне та збирання грибів і ягід, які згідно із лісовим законодавством дозволені в лісах усім громадянам.

Лісовий сектор Австрії характеризується високою фрагментарністю лісової власності: 3,88 млн. га лісових земель належать близько 214 000 лісовласникам; 65 % лісових власників мають площу меншу 5 га.

Близько 80 % австрійських лісів знаходяться у приватній власності (в т. ч. 10 % в руках місцевих лісових кооперативів). Решта лісів знаходяться у державній власності: 16 % лісів - це національні ліси, які знаходяться у підпорядкуванні Федеральних Австрійських Лісів (Озіеггеіспізспе Вшкіез огзіе АС), 4 % - це інші національні, провінційні та муніципальні ліси. У порівнянні з іншими країнами, Австрія має винятково високу частку лісів у приватній власності - із європейських країн вищий показник має тільки Португалія - 92 % [680].

Вільний доступ дозволено на 95,8 % від усієї площі державних лісів і 95 % приватних (аналогічні показники для Європи - 98 % і 85 % ) [680]. Цілі менеджменту відрізняються в залежності від форм власності. Великі лісово-лодіння використовуються в першу чергу для отримання деревини. Вони мають добре підготовлений персонал, детальні плани менеджменту і спеціальне лісозаготівельне обладнання. Цілі лісовласників суттєво відрізняються і не збігаються із цілями менеджменту звичайних підприємств, які зорієнтовані на максимальні грошові потоки та доходи від інвестицій. Доходи у лісовому господарстві дуже малі (як правило від 1 до З %). Цілі лісовласників часто пов'язані з такими поняттями, як «хобі», престижний статус (наявність приватної власності, можливість полювання тощо).

Для фермерів ринково-орієнтовані міркування щодо лісів не мають особливої вагомості. Часто ринкова вартість лісів визначається їх еколого-економічним значенням для сільського господарства. Використання деревини для палива і будівельних конструкцій, лісу для випасання все ще є потенційно важливими для окремих регіонів. Фермери часто розглядають ліс як резерв для покриття неочікуваних, екстраординарних витрат.

Державна власність на ліси характеризується ринково-орієнтованими цілями стосовно отримання деревини. Ця риса відрізняє Австрію від сусідніх країн, зокрема Німеччини і Швейцарії, де державна лісова адміністрація однаково відповідає як за надання пов'язаних з лісом послуг, так і за виробництво лісопродукції. Ця різниця пояснюється тим, що управління державними лісами в Австрії здійснюється окремою організаційною структурою, тоді як в Німеччині, наприклад, тільки одна організація відповідальна за лісове управління і адміністративний контроль за дотриманням лісового права на землях приватної власності.

Хоча Австрія багата на ліси, лісовий сектор відіграє незначну роль в економіці країни. Частка лісового сектору складає 3,8 % валового національного продукту, з них тільки 0,2 % стосуються лісового господарства, а 3,6 % - деревообробної галузі [657].

Інша картина постає, якщо розглядати лісовий сектор з макроекономічної перспективи. Лісовий комплекс в цілому (включаючи деревообробну, паперову, меблеву промисловість, виробництво обладнання для них) є однією з найважливіших галузей економіки. У зовнішній торгівлі лісовий комплекс відіграє також значну роль, по-ступаючись у торгівельному балансі лише туристичній індустрії і складає 5 % від загального імпорту і 10 % від загального експорту [657].

Австрія є п'ятим виробником лісової продукції у світі. У 1998 р. експорт продукції лісового комплексу (включаючи деревообробну і паперово-целюлозну галузь) складав 31845000 американських доларів [597].

Впродовж останніх років лісове господарство як первинна галузь виробництва втрачає свою роль, хоча потреба у деревині є стабільною. Доходи від лісового господарства зменшуються. Водночас суспільні потреби щодо лісів набувають особливої вагомості. Це - забезпечення питної води, рекреаційних, захисних функцій, збереження природи тощо. Донедавна ці функції розглядалися як суспільні блага (товари), які передбачають екстернальні витрати у лісовому господарстві і як приватні товари, для яких можна встановити ринкову ціну. Вважають, що зростаюча потреба в них може привести також до законодавчих заходів чи ринкових механізмів, які б забезпечували їх наявність [587].

Зайнятість у лісовому господарстві з 1990 до 2000р. зменшилася на 20 % (з 9960 працівників до 7968). Чисельність працівників на 1 га лісу становить 2,1 чол. при середньому показнику для Європи - 1,4 чол. Для порівняння зазначимо, що цей показник в Російській Федерації складає 0,3 чол./га, Туреччині - 47,1 чол./га, Україні -5,7 чол./га [680].

Лісовий сектор економіки відіграє відносно слабку роль у політичній системі. Його здатність «відвойовувати» фінансові ресурси і спроможність привертати увагу політиків і посадовців, які приймають рішення, є доволі скромними: лісовий сектор отримує 260 млн. австрійських шилінгів, що становить лише 2,3 % від федеральних субсидій, які надаються аграрному сектору в цілому. У своїх професійних пріоритетах Міністерство сільського і лісового господарства акцентує особливу увагу на аграрних проблемах, розглядаючи лісове господарство, як менш важливе. Як можна очікувати за таких обставин, пов'язані з лісом інтереси мають мало шансів у протистоянні з потужними групами економічного інтересу.

Законодавчі і політичні рамки лісогосподарської діяльності. Австрія є федеральною державою, яка складається з дев'яти провінцій. Законодавчі повноваження розподілені між державою і провінціями із більшою концентрацією влади у федерального уряду. Конституція Австрії (стаття 10) проголошує, що лісове господарство знаходиться у підпорядкуванні федерального законодавства і адміністрації. В той же час окремі питання, що стосуються лісів і лісового господарства, знаходяться у підпорядкуванні провінцій. Найважливішими є питання регіонального планування, забруднення повітря від систем опалення, розвитку сільського і мисливського господарства і охорона природи.

Лісове господарство у даному контексті передбачає всі види діяльності, які стосуються догляду, підтримання стану і охорони лісових насаджень, включаючи імпорт і експорт круглої деревини, лісівничу освіту, а також контроль водних потоків і снігових лавин.

Лісова адміністрація. Існує три рівні лісової адміністрації в Австрії. На національному рівні юрисдикцію над питаннями пов'язаними з лісом, впродовж багатьох років мало Міністерство сільського і лісового господарства. У 2002 р. Міністерство сільського і лісового господарств і Міністерство довкілля були реорганізовані шляхом об'єднання у Міністерство сільського господарства, лісового господарства, довкілля і водного менеджменту, яке відповідальне також і за всі питання лісової політики. Узгоджено спільну платформу з питань міжнародної політики із залученням всіх основних зацікавлених груп (зокрема приватного сектору і громадськості).

На рівні провінцій лісові питання є у компетенції губернатора, який є органом влади, тобто приймає загальні рішення стосовно лісів, а також щодо полювання, охорони природи, торгівлі і промисловості. Окремий лісовий департамент перебуває у підпорядкуванні губернатора. Формально він виконує лише консультаційні функції. Подібні структури є на районному рівні. Як посадові особи, так губернатор та уповноважений району, дотримуються концепції «політичної раціональності», яка означає, що вони повинні представляти соціальні інтереси відповідно до їх політичної ваги. Отже, ця двоярусна система з розподілом відповідальності між політичними фігурами часто зумовлює недооцінку лісівничих інтересів, які не можуть бути почутими у конкуренції з іншими потужними соціальними акторами.

Одним із основних обов'язків лісової адміністрації є запровадження у життя лісового законодавства. Виконуючи свої, визначені законом обов'язки, лісова адміністрація вступає в контакт з її клієнтами, а саме лісівниками, власниками лісових земель з метою гармонізації конфліктуючих інтересів.

Лісогосподарські та екологічні інтереси. В Австрії представництво групових інтересів передане від держави до самоврядних органів, які називають палатами. Палати - це передбачені законом організації, які виражають інтереси певних суспільних груп і передбачають обов'язкове членство. Як центральна опора так званого «соціального партнерства», палати є типовими потужними політичними гравцями австрійської політичної системи.

Сільськогосподарські і лісогосподарські національні інтереси відстоюють Палати сільського господарства. Варто звернути увагу на те, що характер палат є до певної міри амбівалентний: з одного боку, вони діють як потужні і ефективні лобісти, а з іншого, вони є напівдержавними інституціями, які виконують державні функції.

На федеральному рівні, Президентська конференція палат сільського господарства представляє аграрні і лісогосподарські інтереси, як і інші соціальні інтереси, в рамках соціального партнерства. Вона є впливовою інституцією стосовно формування політики, оскільки бере активну участь в розробленні і оновлені законодавства, скеруванні експертів у парламентські підкомітети.

У додаток до згаданих організацій існують і такі, що базуються на добровільному членстві. Найбільш впливові серед них - це Австрійська федерація лісовласників (відстоює інтереси приватних ферм і власників лісових земель) і Австрійська лісова асоціація.

Австрійська лісова асоціація охоплює власників лісових земель, а також працівників лісового господарства, зайнятих на приватних підприємствах та в палатах і бюрократичному апараті, активно займається налагодженням ефективних громадських стосунків - вона завжди прагне знайти порозуміння в середині лісового сектору і за його межами. Різні групи і об'єднання в Асоціації зорієнтовані на вироблення спільного професійного мислення.

Лісова адміністрація, відповідно до § 171 Лісового закону, повинна виконувати такі функції: спостереження за лісом, виконання експертних оцінок, інформування лісовласників, асистування у розподілі субсидій, щорічного огляду місць рубань.

В Австрії перші організації, що орієнтувалися на екологічні інтереси, виникли ще у другій половині XIX століття. Багато сучасних екологічних організацій було засновано наприкінці 1970-х років, наприкінці 1980-х. Вони слабо організовані і не мають доступу до корпоративних торгівельних мереж.

В кінці XX століття налагодилися сталі стосунки між урядовими відомствами і екологічними організаціями. Ці організації стали впливовішими і менш ворожими до уряду. Екологічний рух перемістив свою енергію від протестної діяльності до формулювання ймовірних альтернатив розвитку.

Групи економічних інтересів та політичні партії. Основні групи економічних інтересів, а саме торгівельні палати і Асоціація австрійських підприємств, палати праці, а також Федерація австрійських профспілок, представляють інтереси працедавців і мають стійку антиекологічну репутацію. Як правило, вони відкидають подальші екологічні реформи, які розглядають як загрозу Австрійській торгівлі і промисловості.

Впродовж останнього десятиріччя їх наполегливе протистояння у сфері вирішення проблем охорони довкілля стало зазнавати змін. Так, екологічний підрозділ Палати праці став активним учасником вирішення екологічних питань.

Політичні партії мають незначний політичний вплив на австрійську лісову політику. Формування політики делегується до лісової адміністрації і значної кількості спеціальних комітетів, які розробляють фундаментальні рамки галузевих політик. Поміж тим, політичні партії мають непряме відношення до курсу лісової політики - більшість політиків у своїх програмах висловлюють думки стосовно лісової політики, які однак свідчать про те, що вони слухняно трансформують плани, узгоджені із іншими соціальними акторами в узаконену політику.

На противагу до лісової політики, сферу екологічної політики експлуатують майже усі політичні партії (лишень із непостійною наполегливістю). Партія зелених зародилася в Австрії в 1980 р. Вона виграла свої перші провінційні вибори і вперше була представлена у парламенті в 1986 р. Впродовж тривалого часу ця партія асоціювалася із неприйняттям індустріального суспільства. З середини 1990-х років партія набрала більш поміркованого сучасного іміджу.

Окремі актори і їх співвідношення на політичній арені мають значний вплив на формулювання і запровадження лісової політики.

Концепція австрійської національної лісової політики. Впродовж історичного розвитку політика щодо менеджменту лісового господарства еволюціонувала від традиційного багатоцільового, пов'язаного з місцевими громадами, лісокористування, що враховувало екологічні передумови і потреби фермерів та передбачало сталі форми землекористування, до промислово орієнтованого одноцільового лісокористування.

Висока частка приватних лісів є наслідком відповідної національної лісової політики: отримання деревини відіграє домінуючу роль у системі цінностей лісо-власників і лісівників [588]. У професійному мисленні домінує ринково-орієнтована модель, що передбачає різку критику будь-яких обмежень свободи власників лісових земель. В той же час, ця концепція лібералізму не звільняє лісівників від рішучих вимог щодо державної підтримки у формі податкових пільг і субсидій. Отож лібералізм у австрійському лісовому господарстві згідно оцінок австрійських науковців є псевдо-лібералізмом [657].

Сьогодні лісівники все ще дотримуються промислово-орієнтованої моделі.

Система цінностей лісівників базується на особливій ролі виробництва деревини. Інші форми лісокористування розглядаються як вторинні, додаткові. Лісовий Акт Австрії визначає чотири основні функції лісів: отримання деревини, охорону від природних небезпек, добробут (у розумінні позитивного впливу на довкілля) і рекреацію. Оскільки приватні лісовласники мають достатній вплив у Австрії, сировинна функція лісів все ще розцінюється як найбільш важлива, оскільки саме вона приносить вигоди лісовласнику.

Якими ж є наслідки такої лісової політики? Результати інвентаризації лісів свідчать про зростання площі, запасу і приросту лісів. Стан лісових екосистем також є задовільним (дві третини австрійських лісів відповідають сучасним вимогам поняття «непошкоджені ліси»). Водночас частка хвойних порід (в першу чергу ялини) є надто висока. Внаслідок цього зазнали порушення чутливі лісові екосистеми у багатьох районах. Якщо кількісні показники є задовільними, то стан здоров'я і стабільності австрійських лісів можна вважати незадовільним: понад 40 % ділянок лісовідновлення у продуктивних насадженнях пошкоджено фауною, 8 % стовбурів пошкоджені короїдами, різко зменшилась площа ялицевих насаджень, охорона лісів є в незадовільному стані, частина австрійських лісів має симптоми дефоліації (внаслідок забруднень).

До основних лісополітичних причин деградації лісів належать такі [680]: домінування у політичній системі економічних інтересів; делегування влади між федеральною державою і провінціями; переслідування короткотермінових економічних цілей (більше половини лісовласників очікує фінансові доходи від власності, які отримують насамперед від продажу деревини і в значно меншій мірі від ліцензій на полювання); первинність виробництва деревини перед іншими функціями лісів.

Деградація австрійських лісів також пов'язана з «вибірковим клієнтизмом», який полягає в тому, що Лісова адміністрація, яка формально відповідає за ведення лісового господарства, намагається підтримувати добрі стосунки з клієнтами, лісовласниками і лісівниками. Пошук держслужбовцями спільного грунту із тими, хто веде лісове господарство і лісовласниками, дозволяє гармонізувати різноманіття інтересів. Правда, інколи вони стають посередниками і адвокатами своїх клієнтів.

Впродовж останніх років у лісополітичній сфері Австрії спостерігаються певні позитивні зміни. Усталені і функціонуючі принципи австрійського корпоративізму перестають бути беззаперечними. Старий інтровертний політичний стиль все більше не відповідає новим моделям політичних механізмів врегулювання конфліктів, відкритого прийняття рішень і чіткої відповідальності за них.

Малі масштаби лісового сектору, особливо якщо розглядати його відносно австрійської економіки в цілому, зумовлюють те, що лісова політика здійснюється «лісовим сектором для лісового сектору». Із виникненням нових вимог, виражених іншими секторами чи суспільством в цілому, така замкнена політична система, з її обмеженою здатністю бути відкритою, адаптуватись до постійно змінного національного і міжнародного політичного середовища, виявилася життєздатною. Лісовий сектор уже не може залишатись цілком поза рухом до більш відкритого політичного стилю.

В національній австрійській лісовій політиці спостерігаються і позитивні зміни. Зокрема, створена Консультаційна рада з сертифікації з метою запровадження маркування деревини і продукції з неї з лісів зі сталим веденням лісового господарства. До складу Ради ввійшли представники Міністерства сільського і лісового господарств, Міністерства довкілля і чотирьох інших міністерств, Федеральної канцелярії. Університету аграрних наук, лісової промисловості, асоціації працедавців і трьох громадських екологічних організацій (Світового фонду дикої природи - \Уог1сі \¥ісіе Рипсі, Грінпіс і Друзі Землі). Основним завданням Ради є узгодження принципів, критеріїв і індикаторів сталого управління лісами.

У 2000 р. Австрія розпочала роботу над Національною лісовою Програмою (НЛП), яку розглядають як важливий інструмент лісової політики. Австрія розпочала процес НЛП, щоб досягнути суспільного консенсусу щодо лісів. Австрійська НЛП повинна забезпечити координацію лісової політики і застосування інструментів федеральному і провінційному рівнях. Створення синергії, забезпечення консенсусу із спірних питань, розкриття недоліків національної політики, які мають відношення до лісів, також розглядаються в Австрії як інструменти лісової політики. НЛП розглядається як інструмент для залучення лісової політики в загальнонаціональну стратегію сталого розвитку і стимулювання діалогу із громадськістю. НЛП повинна забезпечити керівництво у різних політичних сферах, що допоможе визначити довго-, середньо - і короткотермінову австрійську політику щодо лісів [234].

Лісова політика щодо гірських територій. За даними звітів лісової адміністрації стан значної частини гірських лісів є незадовільним. Ліси, на яких в минулому виконували суцільно лісосічні рубання, зараз характеризуються недостатнім відновленням і втратою захисних функцій, домінуванням одновікових насаджень, нестійких проти вітровалів і ентомошкідників. В альпійській зоні, де приріст деревини є нижчим, а затрати на ведення лісового господарства є вищими, лісовласники зменшують обсяги виконуваних лісівничих заходів; зростає кількість худоби, яку випасають, і копитних тварин як об'єкту мисливського господарства. Таке надміру інтенсивне лісокористування має негативний вплив на стан лісових екосистем.

Описана ситуація є наслідком запровадження законодавства стосовно лісового, мисливського і сільського господарств. Причини цього можна побачити через призму групових інтересів і реальний розподіл влади (повноважень, можливостей) у мережі лісополітичних акторів, що брали участь у запровадженні лісового законодавства. Відповідні групи інтересів нарівні місцевої громади і основні політико-адміністративні актори, що залучаються у процес її запровадження, характеризує рис. 64.

Інтереси окремих груп учасників процесу запровадження лісового законодавства такі:

Органи влади. Районні комісіонери, мери міст і сіл є представниками влади і політиками водночас, тому вони зацікавлені в охороні населення від природних небезпек і репрезентації інтересів всіх груп лісокористувачів населеного пункту (фермерів, мисливців, осіб зацікавлених в природоохоронних функціях лісів).

Галузева адміністрація. Офіційні особи, відповідальні за лісове, мисливське і сільське господарство, консультують представників влади з питань галузевого права. Формально вони репрезентують цілі галузевих політик, неформально вони також переслідують організаційні цілі, такі як максималізація впливу і ресурсів.

Рис. 64. Мережа акторів (учасників) процесу запровадження лісового законодавства стосовно захисних лісів.

Бенефіціарії захисних функцій лісів. Особи, які мають приватну чи комерційну власність на небезпечних схилах, так само як і оператори автодоріг і залізничних доріг, зацікавлені у підтриманні захисних функцій лісів, але вони прагнуть екстерналізувати витрати пов'язані з підтриманням цих функцій.

Землекористувачі. Лісовласники зацікавлені в отриманні доходів від лісозаготівель, ліцензій на полювання чи випасання худоби. Підтримання і поліпшення захисних функцій лісів не входить в коло їх інтересів, тому що вони не отримують доходів від цих функцій, які є загальносуспільним благом. Фермери-лісовласники зацікавлені у випасанні, а мисливці у більшій чисельності мисливської фауни. Оскільки кормів більше у «відкритих» (низькоповнотних) лісах, часто підтримання високоповнотних насаджень не в інтересах фермерів і мисливців.

Основні недоліки австрійської лісової політики такі:

1. Державна адміністрація прагне уникнути конфліктів зі своїми основними клієнтами. Лісова адміністрація прагне досягти цілей державної політики з урахуванням інтересів лісовласників, а не на противагу їм.

2. Ліси - це цілісні екосистеми, які регулюються як лісовим правом, так і мисливським і сільськогосподарським, знаходяться під різною юрисдикцією. Галузева адміністрація переслідує різні політичні цілі, які, головним чином, зорієнтовані на інтереси їх клієнтів. Тільки лісова адміністрація розглядає підтримання захисних функцій лісів як політичну ціль. Водночас лісова адміністрація має слабшу позицію, ніж інші адміністрації, які, як правило, підтримуються більш потужним політичним лобі.

3. Своїми вимогами до бенефіціаріїв щодо надання коштів на лісогосподарські заходи, спрямовані на посилення захисних функцій лісів, лісова адміністрація протистоїть інтересам поселень та операторів автодоріг і залізничних доріг. При цьому лісовий сектор має відносно мале економічне і політичне значення, в той час як транспортні агенції підтримуються значно впливовішим міністерством транспорту.

4. Варто звернути увагу на те, що деякі австрійські науковці з лісової політики розглядають попередження катастроф і відтворення лісів з державних фондів, як неефективний шлях догляду за лісами. Вони вважають таку систему неефективною, оскільки вона є життєздатною лише при наявності державного фінансування [680].

Інструменти лісової політики. Оскільки в Австрії домінують гірські ліси, що відіграють важливу роль у попередженні природних стихійних явищ (таких, як снігові лавини, зсуви та ін.), то багато урядових програм стосуються гірської лісової політики. Інструменти гірської лісової політики поділяють на регуляторні, економічні і інформаційні [607, 633].

Найбільш поширеним інструментом лісової політики в Австрії є субсидії. Субсидії, як інструмент лісової політики, є прикладом того, якою важливою є роль інституцій: один і той же інструмент запроваджується дуже по-різному різними відомствами. Низька ефективність субсидій зумовлена тим фактом, що лісова адміністрація і служба контролю потоків і лавин є лишень «акторами», що роблять спробу гарантувати громадськості таке благо як «безпека від природних небезпек» [717]. Частка державного фінансування у цих проектах є високою при відсутності ефективних інструментів контролю. Дуже часто неформальні інтереси адміністрації домінують над формальною метою субсидій. Багато проектів насамперед служать інтересам лісовласників, оскільки мають місце тісні стосунки між відомством і його клієнтами.

Дієвим інструментом лісової політики є планування. План відтворення гірських лісів формально запроваджено згідно Лісового акту в 1975 р. Основна мета цього інструменту лісової політики - отримання коштів з державного бюджету на ведення лісового господарства в гірських умовах.

Висновки.
1. Австрійська лісова політика і практика ведення лісового господарства цікаві для України тим, що ліси Австрії зосереджені в складній гірській місцевості. Накопичений Австрією досвід ведення лісового господарства в таких лісах є корисним, перш за все, підприємствам України, що знаходяться в Карпатах. Глибоке знання цього досвіду дозволить уникнути помилок у майбутньому.

2. Як лісове господарство Швейцарії, так і Австрії, є низько прибутковим. Цілі дрібних лісовласників часто пов'язані не стільки з доходами від лісозаготівель, скільки з престижем, бажанням полювати, задовільняти рекреаційні потреби тощо.

3. Лісова політика Австрії поки що слабо впливає на політичне життя країни.

http://po-teme.com.ua/lesnoe-i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-khozyajstvu/2018-lisova-politika-avstriji.html

Далі...