У травні на Закарпатті стався паводок. Facebook звинувачував в ньому лісівників, як основний аргумент часто використовуючи відео з двома ящиками. Мовляв, от по цьому відео все зрозуміло.
Звісно, водоохоронну роль лісів важко заперечити. Про це є і дослідження українських науковців. Повноцінний ліс може затримувати води в рази більше, чим молоді монокультури. А для відновлення водозахисних функцій лісів після суцільних рубок треба 25-40 років. Оцінюється вплив рубки лісів на паводки і під час процедури оцінки впливу на довкілля. Цю процедуру, до речі, всупереч вимогам законодавства, закарпатські лісівники ігнорують. За підтримки екоінспекції та обласної влади.
Проте, рубка лісів — важлива, але далеко не основна причина паводків -
розповідає Петро Тєстов, аналітик МБО "Екологія-Право-Людина".
По-перше, ситуація з рубками лісів в Україні, зокрема в Карпатах, не настільки катастрофічна, як видається.
По-друге, в лісах Закарпаття більше третини площі — це природно-заповідні території, де суцільні рубки заборонені взагалі, а вибіркові рубки сильно обмежені.
По-третє, найбільше від паводків, страждають не гірські райони, а низинні — Виноградівський, Іршавський, Берегівський. Що зараз, що під час паводку 2017 року були затоплені річкою Боржава автодороги в районі с Вільхівка Іршавського району та села Великі Ком’яти Виноградівського району. А у верхів’ях Боржави більшість лісів — це різноманітні природоохоронні території і суцільних рубок лісів порівняно небагато.
Яка ж справжня причина? Спробуємо розібратись.
Взагалі, паводки — це природне явище. Річки тисячоліттями розливались і виходили з берегів і формували заплаву — територію, яка періодично затоплюється водою. І тому паводкам запобігти в принципі не можливо. Це зрозуміли і в ЄС, після низки катастрофічних паводків які призвели до людських смертей та економічних втрат. При цьому, від паводків страждали і країни з високим рівнем ведення лісового господарства і незначним обсягом суцільних рубок — Австрія, Німеччина, Чехія тощо.
Європейці зрозуміли, що скільки кілометрів гребель не будуй, і скільки мільярдів євро на їх утримання не витрачай — під час аномальних дощів вода все одно десь знайде вихід з берегів. Але от наслідки тоді будуть катастрофічні. Тому й запровадили комплексну оцінку ризиків паводків і плани щодо управління цими ризиками — шляхом запровадження обов’язкової для всіх членів ЄС директиви “Про оцінку та управління ризиками затоплення”
Якщо коротко, то кожна країна-член ЄС повинна:
– оцінити ризики та загрози, зробити відповідні карти затоплення;
– розробити плани управління ризиками затоплення ;
– розробити механізми оповіщення населення і навчити його як діяти у випадку паводків;
– вжити заходи для мінімізації негативного впливу паводків;
– не проводити нове будівництво на територіях, які мають високі ризики затоплення;
– адаптувати господарську діяльність враховуючи ризики затоплення;
– по можливості, відновлювати природні річки і їх заплави з метою запобігання паводкам.
Просте будівництво гребель за принципом “чим побільше і чим по вище” не допоможе – бо вода все одно знайде собі вихід, тільки от наслідки тоді будуть ще гірші. Треба діяти комплексно!
Комплексний підхід полягає в тому, що у верхів’ях свою роль виконують ліси, нижче по течії з’єднані з річкою заплавні території затримують повені. Навколо населених пунктів побудовані греблі, які їх захищають від паводків. Але самий нижчий за течією населений пункт все одно в зоні ризику затоплення, і тому його мешканці повинні бути навчені, як діяти у випадку паводку.
Боротись з паводками можна і з користю для довкілля — такі практики описані, зокрема, в розділі «Better environmental options in flood risk management» на сайті Єврокомісії. Зокрема це включає у себе відновлення природних заплав (інколи для цього приходиться навіть викупляти ці землі у приватних власників), відновлення природних русел (меандри зменшують швидкість водного потоку і відповідну силу паводку, а от спрямлені русла навпаки «розганяють» його), будівництво тимчасових водойм для паводкових вод на сільськогосподарських землях. Наприклад, в сусідній Угорщині для зменшення паводків на річки Тиса був реалізований відповідний великий проект за кошт ЄС.
Річка Тиса, Угорщина
На щастя, Україна в рамках Угоди про Асоціацію з ЄС цю директиву потроху імплементує. Займається цим Державна служба надзвичайних ситуацій разом з Державним агентством водних ресурсів, і до 2022 повинні бути розроблені відповідні плани управління ризиками паводків.
Знищена річка Боржава
Повернемось до Закарпаття і подивимось стару австро-угорську карту початку 20-ого століття. Добре видно широку та глибоку долини річки Боржава з її притоками і населення пункти які, переважно, розташовані на високих ділянках. Хоча вже тоді заплава почала освоюватись — вже видно дві побудовані греблі. В районі села Малі Ком’яти (червона стрілка) ще існує велике болото в місці впадіння річки Іршава в річку Боржава. А в районі села Вільхівка (жовта стрілка) видно поки що не спрямлену притоку Боржави річку Берберке, яка протікає прямо під схилом.
Якщо глянути радянську топографічну карту другої половини 20-ого століття, то видно, що річку Боржава поглибили, притоки (Іршава та Берберке) каналізували і частково пустили іншими руслами, а всю заплаву меліорували і перетворили в поля.
Так само були знищені заплавні ділянки і вгору за течією Боржави та її приток.
І якщо подивитись вже сучасні супутникові знімки — то видно, що і затоплені нині парники біля села Боржавське, і затоплена частина хат села Вільхівка побудовані саме на колишній заплаві. Тобто в зоні ризику затоплення, і тому їх підтоплення — закономірне та очікуване.
Тому основний фактор, який призводить до таких катастрофічних наслідків повеней — це знищення заплави річок. Спочатку меліорація та днопоглиблення, потім забудова та розорювання. Якщо місце, куди вода виходила під час паводків на протязі тисяч років знищили – то куди ж їй діватись?
Що ж робити?
На жаль, стандартний шлях реакції чиновників на паводки — масове будівництво нових гребель по берегах, роботи зі спрямлення та розчисток річок. На цьому можна добре освоїти гроші та пропіаритись, хоча проблему це вирішити не може. Про це ми писали рік тому.
Результат відновлення річки Тур (Швейцарія)
Є сподівання, що ДСНС розробить адекватні плани управління ризиками повеней і буде впроваджувати дійсно європейські підходи. Але це буде точно не раніше 2022 року. Тому діяти треба вже зараз — а саме зберігати заплави річок. На щастя, в Україні значна кількість заплавних ділянок лишилась в державній та комунальній власності — і тому їх можна зберегти без викупу у приватних землевласників. Для цього треба зупинити надання таких земель в користування, розорювання, нову меліорацію, днопоглиблення, берегоукріплення тощо.
А місцевим мешканцям треба перестати забудовувати ділянки, які знаходяться в зоні ризику затоплення. Як це рекомендує, наприклад, Єврокомісія. Хоча звісно, звинуватити у проблемах владу та лісівників набагато простіше, ніж визнати свою відповідальність.
https://www.0312.ua/news/2411460/ekspert-rozpoviv-pro-se-odnu-jmovirnu-pricinu-pavodkiv-na-zakarpatti-foto
