Рослини-трансформери — не назва страшного мультику - Екологія

У рослин-прибульців завдання таке саме, як і в будь-якого іншого агресора — чужопланетянина чи землянина: прийти, знищити аборигенів і використати ресурси захопленої території для забезпечення процвітання свого виду.

Один з них — червоний дуб, родом з Північної Америки. У нього гарне листя з глибоким різьбленням і загостреними лопатями, майже кулясті жолуді. Цей вид захоплює дубові й сосново-дубові ліси цілими гектарами, і незабаром не залишить нашим місцевим дубам ні клаптика життєвого простору. Причина — щорічне рясне плодоносіння дуба червоного, на відміну від нашого аборигенного виду — дуба звичайного, в якого насінні роки спостерігаються один раз на 10–12 років.

Удар чужорідних видів рослин по біорозмаїттю може зрикошетити по економіці

Україну, зокрема її поліську зону, атакують чужорідні (адвентивні) види. Вони приходять не без допомоги людей. Тому нам, людям, і боротися з ними. А якщо не боротися? За кілька років звичні ландшафти стануть незвичними — прибульці змінять їх під себе, витіснивши десятки видів місцевих рослин.

Про це розмовляємо із заступником директора з питань науки Поліської філії НДІ лісового господарства та агролісомеліорації Олександром Орловим.

Тісний кабінетик Олександра Олександровича завалений стосами старих газет. Вони всюди.
Навіщо вони тут? Щоб на дозвіллі перечитувати?

— Це гербарії! — сміючись пояснює вчений. — Кращого за газету матеріялу для сушіння гербаріїв, мабуть, і немає. Старий спосіб, але виправдав себе протягом століть. Буде над чим попрацювати взимку. Буває, що й нові для нашого регіону та України види знаходжу…

— Ця гілочка портулаку — новий для регіону вид?

— Поки що не знаю. Та якщо я почав у чомусь сумніватися, імовірність того, що це щось цікаве, дуже велика. Адже це чужорідний вид давнього проникнення в Україну — археофіт.

Білорусь амброзію перемогти зуміла

Я прийшов у кабінет до Олександра Орлова, щоб поговорити про чужорідні (адвентивні, заносні) види рослин. Розмова почалася з амброзії полинолистої — найвідомішого в Україні адвентивного виду. 

— Подивіться на фото. Це дорога з Житомира на Київ. Мільярди рослин амброзії на узбіччі! Але ж сусідня Білорусь зуміла здолати цього агресора. Заходи були жорсткі, переважно застосування гербіцидів.

— Звідки прийшла амброзія?

— З півдня Північної Америки. Це дуже показовий приклад адвентизації рослинного покриву, що є наслідком глобалізації.

— Що таке адвентизація?

— Проникнення чужорідних, адвентивних, видів у флору конкретних регіонів. Це явище характерне для всіх регіонів Землі — від півдня Африки до півночі Євразії.

— Але тоді глобалізація разом з адвентизацією розпочалася задовго до нашої ери, разом із розвитком морських і сухопутних торговельних шляхів!

— Загалом так. Але в сучасну епоху інтенсивність переміщень людей і товарів колосальні. А разом з ними переміщуються й розселяються по планеті неаборигенні, чужорідні види рослин і тварин. Деякі з них є об'єктами міжнародного карантину, у тому числі й амброзія.

— Наскільки давно вона з'явилася в Україні?

— Її українська історія досить коротка — близько 60 років. Потрапила вона разом із зерном зі США в порт Маріуполь. Карантинна служба СРСР її міцно утримувала на півдні України. Поступово амброзія почала проникати на схід і південний схід республіки, але на правому березі Дніпра, завдяки зусиллям карантинної служби, її довго не було.

— А як карантинна служба працювала — вогнеметами випалювала амброзію, чи що?

— Ну не вогнеметами…. Викошували, виривали вручну, поливали гербіцидами — йшла реальна боротьба. Але з розпадом СРСР, на жаль, колапсувала й карантинна служба. Амброзія, швидше за все залізницею, уже до початку 1990-х років дісталася Києва. Київ має радіяльні зв'язки з усією країною, і протягом 10 років амброзія заволоділа всією Україною. Вона росте практично в кожному населеному пункті (і навколо), розташованому поруч із залізницею або автодорогою.

— Якось із цим видом борються?

— Переважно на папері. Єдина організація, яка з нею бореться, хоча й не зовсім правильно і не дуже успішно, — залізниця. Періодично обкошуються території уздовж колій і між коліями. Але коса зрізує лише верхівку рослини, яка натомість випускає бічні пагони. Вони зацвітуть і дадуть плоди або пилок. До речі, амброзія — рослина дводомна, вона має чоловічі й жіночі екземпляри. Одна жіноча рослина дає до 100 тисяч насінин. Цим можна засіяти гектари!

— У чому небезпека амброзії, крім того, що пилок чоловічих рослин — алерген?

— Так, алерген вона справді сильний. Пилинка амброзії всіяна шипами, чимось нагадує мікроскопічного морського їжака. Потрапивши на слизову дихальних шляхів, такий "їжак" спричиняє чимало мук алергікам, аж до анафілактичного шоку. Крім того, в цієї невеликої рослини величезний транспіраційний індекс, а це цілком реальні економічні втрати.

Амброзія з великою швидкістю здійснює транспірацію, тобто поглинає з ґрунту вологу й викидає її в атмосферу. Невеличка на вигляд рослина висушує ґрунт і знижує врожаї соняшнику й кукурудзи в середньому на 30 відсотків. Це великі економічні втрати. Можна приплюсувати до них також виплати алергікам за лікарняні.

Із цим карантинним видом ніхто ефективно не бореться!

Олександр Орлов зазначив також, що, крім скромного десятка видів рослин міждержавного карантину, є й інші види рослин-агресорів. Їх усі бачать, але з ними також ніхто не бореться. 

— Це, зокрема, гігантські борщівники, родичі кропу, моркви, петрушки — рослин родини окружкових. Вони проникають у природні екосистеми, особливо заплавні, і руйнують їх, заполоняючи площу й витісняючи аборигенні види. А от у Білорусі з борщівниками борються як з особливо небезпечними видами. Переважно борються лісгоспи, на чиїх територіях ростуть борщівники (два види: Сосновського й Мантегацці). Однак і фізичних осіб, на землях яких ці види ростуть, також зобов'язують видаляти борщівники. За невиконання приписів — чималий штраф.

Ситуація з такими видами в Україні змінюється дуже повільно. Як позитивний приклад наведемо Закарпатську область, де з подачі наукових співробітників Інституту ботаніки ім. М.Холодного НАН України Закарпатська обласна рада ухвалила спеціяльне рішення, яким затверджено перший в Україні список адвентивних інвазивних видів рослин, що потребують контролю. Другий приклад — Житомирська область, де за підтримки Житомирського управління екології та природних ресурсів 2019 року вивчено видовий склад адвентивних видів рослин области, виділено карантинні, особливо небезпечні інвазивні види, які потребують контролю, підготовлено проєкт відповідного рішення сесії облради.

— У чому суть проєкту рішення?

— Зобов'язати землекористувачів прибрати зі своїх ділянок карантинні й особливо небезпечні види адвентивних рослин. Так, як це цілком успішно роблять у Республіці Білорусь. Досвід максимально дієвий.

Україні потрібна "Чорна книга"

— В Україні що — взагалі ніяк не борються з "прибульцями"?

— Україна поки що пасе задніх у сенсі підтримки з боку держави. Але перші кроки все-таки зроблено. На початку 2018 року при Мінприроди було утворено міжвідомчу робочу групу з вивчення адвентивних інвазивних видів. Ваш покірний слуга — член цієї групи. Уже запропоновано кілька варіянтів списків адвентивних інвазивних видів, з якими необхідно боротися. Але нам потрібна повноцінна "Чорна книга", в якій були б докладно описані агресивні рослини-прибульці. Такі книги підготовлено в Росії та Білорусі. Ми теж готові це зробити. На це потрібно виділити щонайменше грант, а для початку — зрозуміти важливість цієї роботи, її необхідність для України.

Якщо говорити про видання добре ілюстрованої "Чорної книги", то це приблизно тисяч 300–400 гривень, плюс робота кількох кваліфікованих груп учених протягом не менш як року.

Трансформери переробляють оселище під себе, витісняючи аборигенні види

— Наскільки довгим виходить список агресивних "прибульців"?

— У світі узвичаєна така практика: є топсписок з 30 видів, є топдесятка. Це інвазивні й дуже небезпечні види, які, безумовно, потребують уваги вже сьогодні. До речі, інвазивні — це види, які бурхливо розповсюджуються завдяки особливим пристосуванням.

— Які рослини сюди належать, наприклад, окрім амброзії?

— Клен американський, біла акація, ірга колосиста…

— Біла акація з такими милими пахучими квіточками?

— Аби ви бачили, що вона виробляє! Вкорінюючись у лісах Полісся й інших регіонів, цей вид повністю змінює оселище. Безперечно, це — вид-трансформер. У наших лісах нижні яруси замінюються нітрофілами, такими як кропива, чистотіл. Природне біорозмаїття аборигенних видів різко знижується. Залишається видів десять, які з погляду обивателя — бур'яни. Види, що змінюють оселище, віднедавна називають "трансформерами". Вони проникають у природну спільноту, бурхливо розвиваються, повністю змінюють вигляд спільноти: рослинний покрив, біохімічні зв'язки тощо. Ландшафт кардинально змінюється.

— Наведіть найбільш яскравий приклад.

— Є така, здавалося б безневинна, рослина — ехіноцистис шипуватий, який іще недавно прикрашав огорожі садиб, а тепер займає гектари природних біотопів, заміщаючи аборигенний рослинний покрив. Вам напевне він траплявся — це витка рослина з білими пахучими суцвіттями і плодами, що спочатку нагадують шипуватий огірок, а після висихання — невеличке мочало. Це північноамериканський вид. Потрапив він до нас як шпалерна культура. Потім вирвався у природне середовище. Я бачив ділянки в кілька квадратних кілометрів, де, крім цього виду, практично нічого не росте. Ці зарості видно навіть з космосу — величезні білі плями.

— З якими видами-трансформерами потрібно починати боротьбу насамперед? Назвімо їх іще раз.

— Ехіноцистис шипуватий, клен американський, амброзія полинолиста, ірга колосиста, череда листяна, ценхрус (трава з дуже колючими плодами), борщівник Сосновського й борщівник Мантегацці, розрив-трава залозиста, дівочий виноград — далекосхідний вид. Крім того, багаторічні американські айстри, які, потрапляючи з наших клумб у заплави річок, утворюють щільні зарості, повністю витісняючи аборигенну флору.

— Як переконати чиновників розщедритися на боротьбу з інвазивними видами? Думаю, це непросто — переконати, що з рослинами з гарними квіточками й витонченими листочками треба боротися. Війна — це гроші. Гроші, як правило, давати не хочуть… 

— Маєте рацію. І не допомагають аргументи, на кшталт: на цьому лузі було 30 видів рослин, залишилося два-три… Але якщо показати, як адвентивні види б'ють по економіці, можна й достукатися.

— Є якісь підрахунки?

— У нас в Україні ніхто не займався комплексними підрахунками збитків, яких завдають адвентивні види. Хіба що в сільському господарстві, та й то однобічно. Але таку роботу провели у Великій Британії та країнах Британської Співдружности. Підрахували, що інвазивні адвентивні види рослин цуплять в економіки Співдружности півтора мільярда фунтів стерлінгів на рік. Тобто близько двох мільярдів доларів втрачаються на рівному місці. У нас же дуже показовий збиток, якого завдають лісовому господарству біла акація і дуб червоний.
Біла акація вже зараз утворює щільний другий ярус у соснових лісах, особливо приміських. А після рубок, планових і законних, на місці сосняку швидко піднімуться акацієві джунглі, які можна побороти тільки гербіцидами!

Що стосується червоного дуба, то він приваблює лісівників більш швидким ростом, ніж аборигенний дуб звичайний, а ще гарною текстурою деревини й високою щорічною продуктивністю жолудів. Але, висаджуючи цього "американця" у вигляді кількох одиниць у складі деревостою, ми тим самим знищуємо наш дуб. Інша річ — створення цільових плантацій дуба червоного з коротким оборотом рубки. Тут його й контролювати легше, і економічний ефект від його вирощування високий.

Ми прогулялися з Олександром Орловим у лісочок поруч з інститутом, і я побачив загарбника-трансформера навіч — на ділянці росло всього п'ять дорослих дерев дуба червоного, а на площі приблизно пів гектара під ногами був густий трирічний його самосій, до 110 штук на 1 кв. м, і більше нічого не могло пробитися через його багряне листя… 

 Для довідки: усі заносні види рослин діляться на дві групи: занесені в Україну до відкриття Америки, тобто до початку XVI століття — археофіти, і після її відкриття — кенофіти. Більшість найнебезпечніших видів, занесених на територію України, — це північноамериканські види-кенофіти.



https://dt.ua/ECOLOGY/roslini-transformeri-ne-nazva-strashnogo-multiku-327361_.html

• 

АВТОР

• Віктор Конев

Далі...

Росія позбавить Україну доходів від майбутніх урожаїв

"Створення монополії РФ на азотні добрива у Східній Європі вийшло на фінішну пряму", — віце-президент Союзу хіміків України Ігор Гольченко.



Компанії з РФ — "Уралхім", "Єврохім" і "ФосАгро" та близькі до них структури — провели успішну і безпрецедентну експансію на хімринки країн Східної Європи. При цьому часто — проти волі урядів цих країн. Тому вже зовсім скоро компанії з Росії зможуть відбирати значну частину прибутку в українських аграріїв через нав'язування їм монопольно високих цін на добрива. Крім того, РФ скоро отримає можливість диктувати Україні і її становище на зерновому ринку Європи. Адже, підвищуючи ціни на добрива, росіяни зможуть стримати зростання врожайності зерна на українських полях, але продовжать його підтримувати на Кубані та в російському Чорнозем'ї.

Експансія хімпідприємств РФ у Східній Європі

Купівля виробництв або входження російських компаній до складу акціонерів хімзаводів у Польщі, країнах Балтії, у Болгарії, Румунії, Грузії вже призвели до того, що можливість імпортних поставок добрив в Україну без згоди РФ різко знизилася. З реальних джерел поставок залишився тільки нафтохімічний кластер у районі Перської затоки.

Однак мало який трейдер ризикне везти партію у 20 тис. тонн за 6 млн дол., наперед знаючи, що росіяни в регіоні продажу його товару в Україні завжди зможуть поставити ціну на 5 доларів нижчу й виграти. Після чого доставлені морем добрива через півроку зіпсуються або будуть продані зі збитками .

Сьогодні ж, використовуючи підконтрольні або партнерські потужності з виробництва хімічних добрив у країнах ЄС і Грузії, РФ вже почала новий етап експансії на ринок нашої країни. Його мета — добитися припинення виробництва українських добрив.

Структура світового ринку селітри та карбаміду

У світі є всього п'ять великих регіональних центрів виробництва та відвантаження азотних мінеральних добрив. Перший із них розмішений на узбережжі Китаю. Звідки доставляти продукцію в Україну досить дорого.

Другий — на Східному узбережжі США. Що теж робить логістику в нашу країну дуже витратною.

Третій — узбережжя Північного та Балтійського морів, звідки відвантажують великі партії своєї продукції хімзаводи Європи. Але на цих виробників може впливати своїми цінами на газ "Газпром". Крім того, оскільки судна вимушені огинати весь континент для проходу в порти Чорного моря, цей маршрут доставки добрив стає складним і дорогим.

Четвертий регіон — басейн Чорного моря. Де виробляють добрива для своїх країн і на експорт заводи Росії, України, Грузії, Румунії, Туреччини. Але в нашому регіоні надто багато що залежить від ціни російського газу. А тому ринкова влада РФ над виробниками та урядами, через ціну на поставлений газ, — неймовірно висока. Власне, це й призвело до того, що єдиним, поки що непідконтрольним РФ, ринком добрив регіону є Україна. Тому займання цієї ніші і подальший контроль або закриття внутрішніх потужностей виробництва добрив — пріоритетне завдання наших конкурентів.

І п'ятий регіон у світі, де виробляються й продаються у великих обсягах хімічні добрива, — регіон Перської затоки. Для України він важливий і цікавий тим, що саме звідти логістично найзручніше купувати продукцію, альтернативну російській, якщо вона не може бути вироблена в Україні.

Уперта боротьба українських аграріїв за своє рабство

Яка ж сьогодні ситуація на ринку азотних добрив України, що становлять більшу частину продукції сегменту хімдобрив? Оскільки ще 2008 року РФ спробувала захопити ринок України, встановивши нижчі ціни на газ для своїх виробників, наша країна захистилася митами в 9–12%. Це вирівняло ринкове середовище і зробило конкуренцію більш чесною, — українські заводи хімдобрив не зупинилися, а продовжували працювати.

Другий момент загострення відносин відбувся, звісно ж, 2014 року, коли виробники РФ з новою силою й на новому рівні підтримки від влади РФ продовжили займати ринок хімдобрив України. Але наша країна знову відреагувала підвищенням мит на селітру до 20–36%, а потім — до 42% і захистила чесну конкуренцію на ринку та своїх виробників.

Звісно ж, щоразу впровадження мит проти дешевого товару з РФ супроводжувалося бурхливим спротивом українських агробаронів і фермерів, — вони вимагали дешевших добрив. І звідки їх привезуть — для них не мало значення.

Однак економічна влада все ж зробили вибір на користь збереження свого виробництва, адже і тоді, і тепер були добре відомі приклади країн, таких як Монголія. Сільгоспвиробники якої, доки інші купують селітру по 200–300 дол. за тонну, — вже багато років платять росіянам по 600 дол. за тонну, не маючи вибору.

Чому? Та тому, що уряд країни не боровся за створення свого виробництва, за підтримку конкуренції на ринку. У результаті — трейдери з РФ упродовж року різко збили ціну на продукцію хімпрому. Після чого всі сторонні постачальники хімдобрив залишили ринок країни.

І справді — монгольським аграріям весь рік було дуже добре. Ціни на добрива були дуже низькі. Але потім щось пішло не так, і тепер у продажу буває тільки селітра з РФ по 600 дол. за тонну. Без будь-яких сезонних коливань цін, знижок і послаблень.

Безперечно, цей, монгольський сценарій переформатування ринку російські виробники намагаються реалізувати і в Україні. І їхніми традиційними союзниками виступають місцеві аграрії, які хочуть ціни нижчі, хай навіть ненадовго.

Зразу за хімзаводами буде втрачене й місце на світовому ринку зерна

Що ж чекає країну, якщо уряд усе-таки поступиться тискові українських агробаронів та російських заводів і ринок України заповнять російські азотні добрива?

Підвищення ціни після монополізації стане лише першим наслідком і першою прикрістю. Друга ж проблема буде набагато серйознішою. Адже, як відомо, РФ і Україна продають своє зерно в одні й ті самі країни. До них належать держави Північної Африки, Перської затоки, Близького Сходу.

Так, населення перелічених регіонів велике, йому потрібно багато хліба, але й вирощувати Україна й РФ можуть ще більше. В обох країнах урожаї щороку зростають. Але врожайність становить близько 40 ц із гектара. Тоді як у країнах ЄС — понад 80–100 центнерів із гектара. Отже, є всі підстави очікувати, що зерна в Чорноморському регіоні в недалекому майбутньому стане в півтора-два рази більше — за рахунок активного впровадження агротехнологій, що активно роблять і в Україні, і в РФ.

Тим часом попит на зерно на наших традиційних із росіянами ринках збуту вже не встигає за пропозицією. Раз у раз у країн-покупців виникають претензії до партій товару. Що свідчить про те, що їм є з чого вибирати, або вони не бачать приводу ніяковіти, щоб збивати ціни постачальників.

Отже, зразу після втрати українських заводів добрив наші аграрії можуть отримати не тільки зростання цін від російських постачальників. Сумніший результат — штучний дефіцит добрив із метою знизити врожаї в Україні. І тим самим підтримати російське, а не українське виробництво зерна.

Звісно, на це твердження можна заперечити, що монополії РФ не вдасться відбутися, бо, як уже йшлося вище, Україна завжди зможе купити добрива в хімічних підприємств у районі Перської затоки. Однак цей план має й свої обмеження.

У названому регіоні можна за добру ціну й завжди купити 20–50–100 тис. тонн продукції. Однак, якщо спробувати купити там хоча б 400–500 тис. тонн, — це створить дефіцит на складах виробників і накрутить ціни до неприйнятного рівня. Тим більше в країнах названого регіону немає потужностей, щоб випустити для України додатково 4–4,5 млн тонн добрив, які вона сьогодні споживає.

Отже, зупинивши українські заводи, не захистивши власне виробництво митами, — Україна надовго втратить можливість мати конкурентний ринок хімдобрив. Що виллється у зростання цін, диктат російських виробників та штучні дефіцити продукції, які знизять урожаї зерна.

При цьому російські виробники добрив, через контроль цін, завжди зможуть забрати в українських аграріїв чималу частину їхніх доходів від експорту. Оскільки без внесення добрив або при недостатньому їх внесенні продукцію потрібного класу не виростити. І українські агроекспортери й року не зможуть пропрацювати, не погодившись на ціни, які їм нав'яжуть росіяни.

Атака РФ зі Східної Європи

Зі сказаного вище вже зрозуміло, що боротьба йде за позиції РФ в Україні, які дозволять її підприємствам мати гарантовані великі прибутки десятки років. А уряду РФ — мати ще один потужний важіль економічного впливу на нашу країну. Тому хімічні підприємства у Східній Європі, які частково або повністю куплені росіянами, різко збільшили свої поставки в Україну. Інколи вони навіть поставляють більше, ніж можуть мати теоретичних надлишків від власного випуску.

Причому партії йдуть за демпінговими цінами, що можливо лише, коли виробляти продукцію з допомогою російського газу, який на підприємство поставлений за якимись особливими цінами. Або здійснювати реекспорт продукції, отриманої з РФ.

Однак ці дешеві хімдобрива, по суті, російські, але поставлені в упаковці країн ЄС, ведуть до захоплення ринку України російськими компаніями. У результаті, Україна мусить відбити й нову економічну атаку росіян, — обмеживши їхні поставки, замасковані під продукцію країн ЄС. Тому що втратити свої хімічні потужності Україна не може, — адже заміна їм є тільки у ворога. Який постійно атакує нашу країну то військами, то економічними ударами.

При цьому, за прогнозами, попереду в України — високі врожаї. І, щоб не ділити доходи від них із Кремлем, треба не втратити свої хімічні заводи, звідси — доходи держбюджету від їх роботи і 100 тис. робочих місць для українських громадян.

25 жовтня, 19:52

dt.ua

Далі...

Перемога чи зрада: новий закон про концесії

Зовсім погано — зі ставленням суспільства до державно-приватного партнерства.

Василь Артюшенко, DT.UA

Верховна Рада України ухвалила новий закон про концесії, який у тому числі передбачає внесення змін до цілого ряду інших законів, включаючи Закон України "Про державно-приватне партнерство". Після того, як президент його підпише, законодавство України в сфері державно-приватного партнерства стане одним із найкращих у світі. Але чи зможемо ми цим скористатися повною мірою? Поки що питання залишається відкритим.
Міжнародний досвід свідчить про те, що для того, аби забезпечити активну участь приватного бізнесу в інфраструктурі, дуже важливо мати гарне правове регулювання. Але цього недостатньо. Потрібні ще політична воля, професійна публічна влада, а також суспільна підтримка або принаймні відсутність негативного ставлення суспільства до залучення бізнесу в інфраструктуру. Якщо говорити про політичну волю, то на сьогодні вона є, хоча поки ще більше на рівні декларацій. Складніші справи з кваліфікацією державних службовців, які приймають управлінські рішення в цій сфері. Зовсім погано — зі ставленням суспільства до державно-приватного партнерства (ДПП). Після прийняття Верховною Радою закону про концесії ми ще раз у цьому переконалися.

Обговорюючи новий закон, багато колишніх і нинішніх народних депутатів, експертів та інших "гостей студії" зі знанням справи заявляли, що концесія ніде не працює, і нічого доброго чекати від неї не треба. Навпаки, новий закон прийнято з єдиною метою — швидко провести тіньову приватизацію державних об'єктів, практично нічого за них не заплативши. І допоможе в цьому інший закон, що ліквідував список об'єктів, які не підлягають приватизації.

Подібні "експертні" судження не витримують жодної критики. Та оскільки вони надто часто звучать в ефірі та налаштовують суспільство проти використання механізму концесій і неконцесійних ДПП, хотілося б дати деякі роз'яснення з цього питання. Адже той самий міжнародний досвід свідчить, що негативне ставлення суспільства до участі бізнесу в інфраструктурі часто стає нездоланною перешкодою в реалізації критично важливих для тієї або іншої території проєктів (публічна влада не наважується анонсувати й підтримувати їх реалізацію, а приватний бізнес вважає їх надто ризикованими для інвестицій).

Зупинимося на деяких важливих моментах оновленого законодавства з ДПП, розуміння яких допоможе подолати негативне ставлення до державно-приватного партнерства й до концесій, зокрема.

По-перше, об'єкти, які модернізує (будує) і потім експлуатує приватний партнер (у випадку концесії — концесіонер), перебувають і залишаються в державній або комунальній власності. Ні про яку зміну власника тут не йдеться. Більш того, якщо концесійний договір складено правильно й коректно, то публічна влада завжди може розірвати його у разі невиконання концесіонером передбачених договором зобов'язань. Тобто, передаючи об'єкти в концесію (як і в інші форми ДПП), держава (місцева влада) зберігає контроль над цими об'єктами та, що важливіше, над якістю й надійністю послуг, які концесіонер надає з їх використанням. Це одна з важливих відмінностей ДПП від приватизації.

У разі приватизації держава (місцева влада) повністю втрачає контроль над проданим об'єктом і ситуацією на відповідному ринку. Іноді це робить владу політично вразливою. Наприклад, у якийсь момент приватна компанія може вирішити закрити (або призупинити роботу) ТЕС або водоканалу, що належить їй. Як наслідок, місто залишиться без тепла або води. Щоб запобігти подібній ситуації, місцева влада буде готова піти на багато що. Розуміючи це, бізнес може вдаватися до маніпуляцій. Або ж зарубіжна компанія може створити такі умови для користування своїм морським портом, які фактично заблокують його роботу й переспрямують вантажо- і пасажиропотоки через інші країни. Як, наприклад, сталося з Батумським портом, після чого Грузія вирішила почати будівництво нового порту. У випадку ДПП/концесії такі ситуації неможливі.

Зазначимо також, що чомусь в Україні концесії завжди асоціюються з передачею приватному бізнесу вже існуючих об'єктів інфраструктури, при цьому задешево й без особливих зобов'язань. Дійсно, дотепер так і було. Жодного нового об'єкта за концесійним договором не побудували. Разом з тим на сьогодні у світі найбільш затребуваними є концесії, що передбачають будівництво нових інфраструктурних об'єктів та їх експлуатацію приватними компаніями, а згодом — передачу їх у державну (комунальну) власність. Як правило, приватному бізнесу вигідніше й дешевше побудувати новий інфраструктурний об'єкт, ніж реконструювати наявний. Адже в цьому разі він може скористатися новими інноваційними технологіями, а також не думатиме про вирішення проблем, породжених діяльністю підприємства, що раніше експлуатувало об'єкт, переданий у концесію. Новими об'єктами приємніше й зручніше буде користуватися й громадянам. Серед іншого, вони можуть бути добре вписані в міський ландшафт і мати дизайн, що тішить око. Якщо говорити про Україну, то тут потреба в нових інфраструктурних об'єктах дуже висока. Це й нові автомобільні та залізничні дороги, мости, тунелі, аеропорти. Це й сучасні теплові установки, системи водопостачання, потужності з очищення стоків, підприємства з переробки відходів. Це й нові школи, садки, університети. І всі ці об'єкти можуть бути побудовані на умовах концесії або з використанням інших, неконцесійних, форм ДПП.

По-друге, у концесію/ДПП не можна передавати об'єкти, що підлягають приватизації. Це і теорія, і норма українського закону. Тому після того, як парламент ліквідував список державних підприємств, які не підлягають приватизації, ми змушені будемо думати переважно про застосування концесійного механізму для створення нових інфраструктурних об'єктів. І це непогано.

По-третє, концесійні проєкти зовсім не дешеві й дуже ризиковані для приватного бізнесу. Основний принцип їх реалізації полягає в тому, що спочатку приватний партнер створює (модернізує) інфраструктурний об'єкт за свої й залучені ним кошти. І тільки коли цей об'єкт починають використовувати для надання суспільно значущих послуг, концесіонер починає одержувати відшкодування за внесені ним інвестиції, включаючи прибуток. Підкреслимо, якщо це новостворюваний об'єкт, то до завершення будівництва й здачі об'єкта в експлуатацію приватний партнер (концесіонер) узагалі нічого не одержує ні від держави, ні від майбутніх споживачів його послуг. При цьому для концесійних проєктів ризик попиту на послуги, надавані за договором концесії, переважно лежить на концесіонерові. У країнах з низьким платоспроможним попитом населення, до яких належить і Україна, цей ризик дуже високий. Для таких країн, щоб заманити інвестора в інфраструктуру, потрібно думати про зниження ризику попиту на послуги, надавані в рамках проєкту ДПП, до прийнятного для бізнесу рівня. Тільки в цьому разі він буде готовий взяти участь у довгострокових інфраструктурних проєктах.

Зменшити ризики приватного інвестора, а в багатьох випадках — зробити планований до реалізації проєкт окупним, дозволяє надання проєктам ДПП державної підтримки, що позитивно зарекомендувало себе на ринках, які розвиваються. Наш закон про державно-приватне партнерство передбачає цілий ряд форм такої підтримки. Із прийняттям нового закону про концесії частина з них може бути застосована й для концесійних договорів. Це дасть можливість залучити бізнес до реалізації проєктів, про участь у яких він раніше й не замислювався.

Зауважимо, що державна підтримка надається лише в тому разі, якщо проєкт надзвичайно потрібний для суспільства, його реалізація приведе до значного поліпшення якості життя населення на території, але при цьому цей проєкт ніколи не зможе стати окупним у разі реалізації його на комерційних умовах. Водночас у держави (місцевої влади) коштів на реалізацію такого проєкту немає, і невідомо, чи зможуть вони з'явитися в недалекому майбутньому (приклад — багатостраждальний міст у Запоріжжі, який безуспішно будують протягом 15 років).

Причини збитковості проєкту для приватного партнера можуть бути різні. Наприклад, неможливість гарантувати тариф на надавані ним у рамках договору послуги на рівні, який дозволив би досягнути окупності (у випадках, коли тарифи встановлюються регуляторами). Або ж неможливість зробити послуги, які надаватимуться приватним партнером у рамках договору ДПП/концесії, платними (наприклад, запровадити плату за проїзд дорогою або мостом у депресивних регіонах). І в багатьох інших випадках, скажімо, при створенні соціальної інфраструктури.

Окрім того, важливо зазначити, що, як правило, державна підтримка проєкту ДПП надається вже після введення в експлуатацію нового (реконструйованого) об'єкта. Тобто коли об'єкт уже буде побудований, і надаваними з його допомогою послугами почнуть користуватися споживачі. Більш того, у багатьох випадках джерелом для надання державної підтримки слугують надходження до бюджету (державного і/або місцевого), які прямо або опосередковано виникають унаслідок реалізації інфраструктурного проєкту, якому надається така підтримка.

Міжнародний досвід свідчить: що нижчий рівень життя в тій або іншій країні, то більш затребувані в ній приватні інвестори, готові вкладати кошти й сили в модернізацію інфраструктури. Водночас що бідніша країна, то менше проєктів може бути реалізовано в ній без державної підтримки. Якщо ми зосередимося на реалізації тільки надприбуткових інфраструктурних проєктів, що не потребують ніякої участі держави, а навпаки, передбачають високі концесійні платежі, то вирішити найгостріші проблеми в країні не вдасться ніколи. Адже в найгіршому стані у нас перебувають ті об'єкти, платити за створення (реконструкцію) яких їх користувачі не в змозі.

І останній коментар — про нібито бажання влади все "швидко віддати в концесію". Структурування проєкту на умовах концесії або в іншій формі ДПП — дуже складний і тривалий процес, що іноді триває роки. Швидко й/або халтурно підготовлений проєкт не залучить серйозного приватного бізнесу. Ним можуть зацікавитися лише так звані агресивні інвестори-авантюристи, готові увійти в проєкт на будь-яких умовах, а потім нескінченно судитися з державою. Процедури підготовки та розгляду проєктів, які претендують на реалізацію на умовах ДПП/концесій, а також прийняття рішень про здійснення ДПП, передбачені оновленим законодавством, максимально сприяють тому, щоб інфраструктурні проєкти, до здійснення яких планується залучити приватний бізнес, були підготовлені якісно та становили інтерес для серйозних стратегічних інвесторів. Для цього, зокрема, передбачено: залучення для підготовки й супроводу таких проєктів професійних радників і незалежних експертів, а також тісне співробітництво з МФО на всіх етапах підготовки проєктів ДПП; детальна процедура розгляду пропозицій про здійснення ДПП і прийняття рішення про доцільність/недоцільність запуску проєкту за участі приватного бізнесу; ретельно прописані умови конкурсу на вибір приватного партнера; вимоги з оприлюднення інформації, що стосується підготовки й реалізації відповідних проєктів.

• 

АВТОР

• Ірина Запатріна

#Ірина Запатріна
25 жовтня, 17:37

dt.ua

Далі...

Дерево — символ життя і свободи

НА ЧЕСТЬ ЗАХИСНИКІВ. Дендропарк Мліївського лісництва на Черкащині називають острівцем краси і гармонії. Щороку він поповнюється новими екзотичними рослинами, радуючи відвідувачів. Ось і недавно колектив апарату управління Смілянського лісгоспу разом із працівниками всіх лісництв посадили тут рідкісні рослини, присвятивши акцію захисникам. які боронять цілісність нашої держави на сході країни, захищаючи її кордони вдень і вночі.

— Це пам'ять про тих. хто не повернувся живим до рідних домівок. Це правильно, адже дерево — символ життя і свободи. — зазначив начальник обласного управління лісового
та мисливського господарства Олександр Дзюбенко.

Історія дендропарку почалася дев’ять років тому. Його заклали на території лісництва під час акції «Майбутнє лісу — у твоїх руках», висадивши численні декоративні породи. Тепер його поповнюють новими насадженнями, число яких наближається до 80. Радують око. приміром, кленоподібний платан. фінський та великолистий глід, метасеквоя, густоквіткова сосна, японська модрина, канадська ялина, скельний та болотний дуб. їх свого часу завезли з різних куточків України та з-за кордону.

Дендрологічний парк слугує ще й навчальним осередком для шкільних лісництв. Сюди часто навідуються учні, щоб доглянути насадження, поповнити знання з біології.

Роман КИРЕЙ,
"Урядовий кур'єр»
https://ukurier.gov.ua/

Далі...

У соцмережах вінницька школярка запустила челендж "Plant tree — Save the Earth"

Близько десятка дерев на подвір’ї однієї з багатоповерхівок по вулиці Стельмаха висадили місцеві жителі. Усе - упродовж тижня. Челендж «Plant tree — Save the Earth» - запустила у соцмережах 9-річна вінничанка. Ліза Гончак разом з батьками посадила яблуню, відзняла відео і виклала його у соцмережу під відповідним гештегом. Її ідею підхопили родичі та сусіди.

Лізі Гончак 9 років. Вона полюбляє ліпити з пластиліну і відпочивати з родиною. Навчається Ліза Гончак у 4 класі 35 вінницької школи. Тиждень тому дівчинка запустила челендж — «Plant tree — Save the Earth».

"У нас зараз на планеті екологічна криза. Горить амазонський ліс, тому якщо кожна сімя висадить дерево, то ми можливо врятуємо, або кожна людина", - говорить 9-річна Ліза Гончак.

Додає, якщо люди беруть участь у челенджах, де треба обливатися водою чи відкручувати пляшку ногою, чому б не садити дерева. На відео, яке Ліза показує подрузі Соломії, тато Ярослав викопує ямку, Ліза ставить саджанець, а мама Тетяна — поливає водою. У дворі будинку Ліза показує подрузі яблуню, яку посадила з батьками.

"Наш батько пішов на червоний ярмарок, купив саджанець. Так. Купив лопату — все, щоб підтримати доньку. Я тільки за. Я думаю, ми посадимо не одне дерево в цьому районі. А так, як у Лізи не має свого акаунта, то виставили ми. Сподіваємося, що нас підтримають дуже багато людей. Ліза, принаймні цього дуже хоче", - розповідає мама дівчинки Тетяна Гончак.

На заклик Лізи садити дерева відгукнулися її дідусь та бабуся. У цьому ж дворі вони висадили два горіхи.

19:35, 23 жов. 2019

https://vn.suspilne.media/news/43934

Далі...

Створення лісу – безперервна праця

Осінь – напружена пора для працівників лісового господарства. Ліс, як мала дитина, завжди потребує уваги і догляду.
Лісівники ДП «Чортківський лісгосп», користуючись погожою дниною та прагненням залишити високопродуктивні ліси для майбутніх поколінь, розпочали висаджувати дуби із закритою кореневою системою.

Лісівники Скала-Подільського лісництва готувалися до цього завчасно. Важливою складовою комплексу лісокультурних робіт є підготовка ґрунту. Це не лише важливий фактор для успішного приживлення сіянців, а й дуже трудомістка робота. Щоб підготувати лісокультурні площі належним чином, потрібно повністю вивезти заготовлену деревину, прибрати порубкові рештки, понизити пні, а вже потім провести обробіток ґрунту.

Садивний матеріал із закритою кореневою системою вирощують у спеціальному павільйоні. Корені рослин перебувають у субстраті і не пошкоджуються при пересадці. Через це саджанці стійкі до хвороб і шкідників. Такі культури менше страждають від конкуренції з трав’яною рослинністю, вимагають меншої кількості агротехнічних доглядів.

Створення лісу – це безперервна копітка праця лісівників. Тож у будь-яку пору року для них завжди є робота. Сподіваємось, що лісові культури, створені підприємством, милуватимуть око та будуть стійкими і високопродуктивними.

23.10.2019

http://svoboda.te.ua/stvorennya-lisu-bezperervna-pratsya/

Далі...

Олександр КВАТИРКО: «Не буде галузі без лісівників»

15 вересня. День працівників лісового господарства. На Волині урочистості відбулися без зайвого пафосу. Звісно, були і святкові заходи, і слова вітань, і нагороди.

У залі засідань Волинського ОУЛМГ зібралися представники колективів державних підприємств на чолі з директорами, працівники управління, ветерани галузі. Привітати лісівників зі святом прийшли керівники області та міста, духовенство, учні шкільних лісництв, студенти. Пролунало багато слів вдячності, подаровано багато квітів, засвітилося багато посмішок.

За традицією, із звітною доповіддю виступив начальник управління Олександр Кватирко. Говорив про основне. Минуле, сьогодення, надії на майбутнє. Для лісівників дуже важливо, аби їх чули, дослухалися і розуміли.

«Наша робота ніколи не була простою, – зауважує Олександр Михайлович. – А зараз потрібно встигнути і за темпом автоматизації, і за змінами законодавства, в умовах мораторію на експорт деревини вистояти і збут знайти на продукцію при обвалі цін. При цьому потрібно відповідати вимогам та очікуванням громадськості, тримати заданий темп лісовідновлення тощо.

Тому маємо природний відтік персоналу, але є й омолодження та підвищення фаховості наших колективів, керівного складу в тому числі.

Сьогодні чисельність державних лісогосподарських підприємств Волині складає 2930 працівників, із них 1123 мають статус державної лісової охорони. У наших лавах трудиться 526 жінок. Без відриву від виробництва у вишах сьогодні навчається 104 працівники, 46 із них стали студентами цього року. У наших колективах сьогодні працює понад 270 людей, які прийшли в галузь за прикладом своїх батьків. Це – 144 лісівничі династії!

На жаль, є загроза відтоку кадрів. Працюємо в умовах дефіциту бюджету і несприятливої кон’юнктури ринку. Головне завдання – зберегти робочі місця! Не буде галузі без лісівників, без людей, які можуть витерпіти мороз, дощ, спеку, виклики на роботу серед ночі. Реалії економіки виявилось витримати важче. Усі сподіваємося, що реформа галузі буде відбуватися із урахуванням інтересів працівників. Але це не означає, що будемо заплющувати очі на зловживання, недбалість, безгосподарність і невміння взаємодіяти з людьми».

«Відомчі підприємства ВОУЛМГ порозумілися з громадами та депутатським корпусом переважної частини краю, – продовжує Олександр Кватирко. – Спільна робота, більше прозорості, обговорення недоліків, вивчення потреб соціального сектору дали в результаті розуміння того, що лісгоспи є основою економіки громад. Нашими відомчими підприємствами внесено коштів до бюджету та сплачено єдиного соціального внеску за 8 місяців 2019 року в сумі 224 млн 683 тис. грн, що на понад 12 млн грн більше, ніж за відповідний період минулого року.

Якщо говорити детально: 92 млн 357 тис. грн було сплачено до державного бюджету, 79 млн 825 тис. грн – податки та платежі до місцевого бюджету. Сума єдиного соціального внеску становить 52 млн 501 тис. грн.

Крім цього, рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів: до держбюджету – 30 млн 380 тис. грн, до місцевого бюджету – 31 млн 862 тис. грн. І податок на лісові землі: із січня 2019 р. сплачено 6 млн 570 тис. грн.

До державного бюджету лісогосподарськими підприємствами Волині сплачено за поточний період 2019 року: податку на прибуток 58 млн 86 тис. грн.; частини чистого прибутку (дивідендів) – 7 млн 953 тис. грн.

Фонд оплати праці за 8 місяців 2019 року роботи відомчих підприємств становив 230 млн 773 тис. грн.

Щодо доходів, то можна зауважити: дохід від реалізації лісопродукції – 424 млн 839 тис. грн; від реалізації продукції переробки – 305 млн 472 тис. грн; від реалізації іншої лісогосподарської продукції – 7 млн 593 тис. грн; від реалізації послуг – 6 млн 707 тис. грн; інший – 16 млн 331 тис. грн.

План реалізації готової продукції за звітний період становив 689 млн 484 тис. грн. Планове завдання виконано на 108,4% та становить 747 млн 680 тис. грн.

Лідерами за темпом зростання реалізації продукції до плану стали ДП «Ковельське ЛГ», «Городоцьке ЛГ», «Любомльське ЛГ», «Маневицьке ЛГ» .

Дохід наших підприємств в основному генерує діяльність з випуску продукції переробки деревини. Обсяг випущеної продукції переробки за звітний період становить 326 млн 10 тис. грн. Рентабельність виготовленої продукції переробки по управлінню за звітний період склала 4%».

«Працюємо, щоб на Волині приростали ліси. Площа лісів, ввірених відомчим підприємствам Волинського ОУЛМГ, становить 618,7 тис. га. Однією з основних функцій лісівників є відтворення та примноження лісових масивів. За 9 місяців поточного року було проведено лісовідновлення на площі 6812 га. Це в тому числі – лісові культури на площі 2600 га та природне відновлення на площі 4189 га. Нових лісів створено на площі 12 га. Звичайно, якщо наші молоді ліси відзняти із квадрокоптера, будуть лисини. Тому лісокультурна кампанія відбувається із максимальним залученням громадськості, представників органів влади і місцевого самоврядування, молоді. Працюємо, щоб на Волині приростали ліси, а волиняни про це знали.

Але посадити ліс – це як закласти фундамент для будинку, тобто дати початок важкій і трудомісткий роботі. Для того щоб з посаджених сіянців виріс високопродуктивний ліс, потрібен не один рік, а головне – проведення своєчасних доглядів за молодими насадженнями. Із запланованих для доглядів на 9 місяців 14676 га молодих насаджень фактично проведено доглядів на площі 15109 га, що на 433 га більше від плану.

У 2019 р. висіяно лісового насіння в розсадниках на площі 21,9 га.

Очікуваний вихід стандартних сіянців – 25 мільйонів штук. Заключено договорів на вирощування сосни звичайної з базисними розсадниками на 11 млн шт. Посаджено 50 га плантацій новорічних ялинок та закладено 1,9 га шкілок деревних і декоративних порід. Заготовлено лісового насіння 1823 кг.

Формування деревостанів при здійсненні рубок догляду за лісом є одним із найважливіших етапів у вирощуванні високопродуктивних насаджень. За 8 місяців рубок догляду в молодняках проведено на площі 2396 га.

Спостерігається тенденція до зменшення суцільно санітарних рубок на 118 617 м3 у зв’язку з покращенням санітарного стану насаджень, що є результатом вчасного проведення санітарно-оздоровчих заходів. Тут далися взнаки результати масштабної роботи попередніх років із профілактики та усунення наслідків ураження лісів шкідниками».

«Тепер коротко про те, як саме використовують деревину, як заробляємо кошти. За 8 місяців 2019 р. держлісгоспами області заготовлено 775,6 тис. м3 деревини від усіх видів рубок. Із загального обсягу освоєно 321,0 тис. м3 рубок головного користування та 454,6 тис. м3 від рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства. Освоєний загальний ресурс розподілився таким чином: реалізовано споживачам – 516,2 тис. м3, перероблено – 273,4 тис. м3, використано на власні потреби – 11,9 тис. м3.

Вартість знеособленого 1 м3 реалізованої деревини становить 818 грн.

Останнім часом різко зменшився попит на дров’яну деревину, внаслідок чого на складах накопичуються великі залишки.

Підвідомчими підприємствами на електронні торги четвертого кварталу було виставлено 97,1 тис. м3 деревини, з яких придбано лише 17,9 тис. м3. Це призводить не тільки до накопичення залишків на складах лісогосподарських підприємств лісоматеріалів, а й до значного зниження вартості цієї лісопродукції. Звичайно, маємо лише один вихід – розвиток власної переробки низькосортної деревини. За 8 місяців поточного року було направлено на лісопилення 35% від заготівлі деревини, що на 8,5 тис. м3 більше, ніж за аналогічний період минулого року. На сьогодні лісоматеріали переробляють у 14 деревообробних цехах підвідомчих підприємств. Обсяг випуску продукції лісопилення склав 334,5 млн грн.

Працюємо над збільшенням на Волині обсягів використання альтернативних видів палива. Так, з початку року реалізовано населенню та соціальній сфері дров паливних в об’ємі 54,7 тис. м3. Виготовлено та реалізовано споживачам 35,9 тис. м3 тріски технологічної».
«Один із напрямків, які подають надії на підвищення дохідності на Волині, – мисливське господарство. Мисливство на Волині сьогодні ведуть на площі 1 млн 431 тис. га, з них 298 тис. га (21%) надано в користування підприємствам ВОУЛМГ.

Загалом мисливське господарство в області провадять 52 користувачі мисливських угідь, з них – 13 державних підприємств, 3 – лісомисливські та 10 – лісогосподарські. Мисливство вимагає довготривалих вкладень. Суми коштів, які скеровують підприємства облуправління на ведення мисливського господарства, щорічно зростають. За період 2014-2018 років збільшилися з 4,1 млн грн до 11,7 млн грн.

Основними завданнями користувачів мисливських угідь є охорона мисливських угідь, підгодівля та відтворення популяцій диких тварин.

Станом на початок вересня державними підприємствами управління складено 142 протоколи на порушників правил полювання. Це 78% від усіх складених протоколів в області. З порушників стягнуто майже 29 тис. грн штрафів, вилучено 21 одиницю мисливської вогнепальної зброї.

Увага наших підприємств сьогодні націлена на збільшення чисельності основних видів мисливських звірів і птахів шляхом їх штучного розведення з подальшим випуском в мисливські угіддя. З цією метою уже побудовано 36 га вольєрів для копитних тварин, у яких утримується близько 50 голів оленів та понад 100 голів диких свиней. Крім того, побудовано три вольєри для розведення фазанів і два вольєри для розведення диких качок. Цю роботу активно продовжуємо. Досягнення оптимальної чисельності основних видів мисливських тварин дозволить більш ефективно вести експлуатацію та забезпечить вищу рентабельність мисливського господарства».

«Економічна спроможність державних лісогосподарських підприємств безпосередньо впливає на всі напрямки роботи лісівників. Гарна економіка – це можливість інвестувати в розвиток людей, розвивати виробництво, робити ефективним відтворення лісів. Позначається це і на роботі державної лісової охорони. Першочерговим завданням працівників Державної лісової охорони є збереження й відтворення лісових ресурсів, недопущення самовільних порубок. Ці заходи дають результати лише за умови системної роботи, транспортної мобільності, якісного зв’язку, дієвих систем відеоспостереження і, звичайно, людського ресурсу.

Лише за 8 місяців поточного року на лісопорушників складено 570 адміністративних протоколів. Попри зауваження до нашої роботи, є одна достойна й важлива річ, про яку з острахом, але скажу. Третій рік поспіль Волинь вдається вберегти від лісових пожеж. Дякую за це кожному члену колективу! Це велика праця і наслідок порядку в розстановці пріоритетів. Але це ще й наслідок правильних інвестицій. Ми постійно інвестуємо у модернізацію та навчання особового складу.

Лісівники Волині власним коштом збудували 118 великих та понад 650 малих рекреаційних пунктів.

Ми бережемо Волинь, працюємо на її імідж і розвиток. Ми плануємо тут жити й працювати. Нічого не робимо і не будуємо лише для себе. Розуміємо, що свідоме господарювання, культура лісокористування, вклад у розвиток громад і молоді – це й є робота на розвиток галузі. Хто цього не приймає, покидає наші лави. На жаль, є і таке».

«Нема чудодійного рецепту для спасіння й виведення в плюси сьогодні лісової галузі. Надто багато навколо людей, зацікавлених у тому, щоб державна форма управління лісовим фондом перестала існувати. Чи можуть лісівники щось змінити в таких умовах? Можуть. На Волині на це витрачено багато сил, ресурсів і часу. Нема іншого способу зберегти галузь та робочі місця, крім як вести пряму роботу з людьми, з органами виконавчої і законодавчої влади. Відомчі підприємства ВОУЛМГ першими в Україні почали звітувати у кожній громаді. Тільки за поточний рік проведено близько 200 таких зустрічей. Працюємо з молоддю. Серед нас завжди є місце досвідченим і знаним ветеранам галузі. Нас поважають. Маємо в області 101 депутата місцевих рад із лісівників.

Але й цього сьогодні недостатньо. На лісівників постійно спрямовують інформаційні атаки. Так званих експертів у галузі незабаром буде більше, ніж самих лісівників. Отож, там, де один раз дезінформовано людей, лісівник має побувати три-чотири рази. Пояснити, показати, переконати.

Лісівники Волині показують гарні результати в напрямку відновлення, охорони, захисту лісів, розвивають рекреаційний потенціал області, вибрали як точку опори галузь переробки й альтернативну енергетику. Тільки не буває лісу задля лісу. Ліс – національне багатство. Свідомість нації формують люди. Людський ресурс – ось що сьогодні найважливіше для лісової галузі».

Записала Оксана ЧУРИЛО
Фото пресслужби ВОУЛМГ

«ЛВ» №4-5 2019р.

https://lisvisnyk.com.ua/олександр-кватирко-не-буде-галузі-бе/

Далі...

Вкрадений ліс – Секретні матеріали. ВІДЕО

Ліси – це багатство України, тому не дивно що, хтось намагається набити кишені за їх рахунок. Зважаючи на те, як тануть ліса, вирубка – дуже прибуткова справа.

За великою кількістю лісосмуг ніхто не слідкує, а чорні лісоруби користаються цією можливістю.

Чи реально зупинити знищення дерев та хто має стежити за українськими лісами дізнавались Секретні матеріали.

Дивись 

Секретні матеріали: https://www.youtube.com/playlist?list... 

Арешт Свинарчука – Секретні матеріали: https://youtu.be/bUgaKqnWZfo

Секретні матеріали – проект розслідувань телеканалу 1+1, мета якого допомогти глядачам розібратися в тій чи іншій проблемі. Кожен ефір програми - окремий авторський спеціальний репортаж, присвячений певній актуальній у суспільстві темі.

ГРОШІ

***

Операція "Бурштин" – Секретні матеріали

Далі...

Каліфорнія у вогні: в південних районах штату знову горять ліси

Лісові пожежі в Каліфорнії дісталися до будинків знаменитостей.



Передмістя Лос-Анджелеса в ці хвилини стрімко перетворюється на згарище. Жителі Каліфорнії ризикують позбутися даху над головою. У південних районах штату — між Санта-Монікою і Малібу — знову горять ліси, інформує Ukr.Media.

Лісові пожежі там впритул підібралися до маєтків знаменитостей. Серед них вдома актрис Різ Уізерспун, Ніколь Кідман і режисера Стівена Спілберга.

Вогонь від палаючих лісів прийшов в один з елітних районів Каліфорнії раптово. Частина жителів встигли евакуювати. Гасити полум'я намагаються з повітря, але результатів поки немає і рятувальники кажуть, що скоро роботи, можливо, взагалі доведеться зупинити. Їм сильно заважає густий смог, який повністю затягнув небо.

22-10-2019 18:27

https://ukr.media/incidents/404203/

Далі...

Заповідні ліси Закарпаття продовжують немилосердно дерибанити місцеві посадовці

Найбільше шаянських вікових дубів та буків під патронатом місцевого лісництва було вирізано у грудні 2017-го — лютому 2018 року. Але осінь-2019 теж іде на сумний рекорд. (Фото з сайта hromadske.ua.)

У серпні правоохоронці вчергове викрили факти масштабної незаконної вирубки дерев у Карпатському біосферному заповіднику.

З’ясувалося, що саме посадовці заповідника організували вирубку лісу понад встановлені санітарні норми. Зрізану деревину не обліковували й продавали нелегально третім особам.

Як повідомляв тоді прес-центр Служби безпеки України, за оцінками експертів, сума завданих державі збитків від протиправних дій працівників згаданого лісгоспу становить понад 500 тисяч гривень. Масштаби екологічної шкоди ще оцінюють профільні фахівці.

Слідчі СБУ відкрили тоді ж кримінальне провадження за ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) Кримінального кодексу України.

Але якщо ви думаєте, що це якось вплинуло на посадових браконьєрів, то помиляєтеся. Й по сьогодні безцiнні ліси, які є неодмінною умовою продуктивного функціонування цілющих карпатських оздоровниць, цинічно винищуються. Найчастіше — саме тими, хто за посадовими обов’язками повинен їх охороняти. Ці фото, зроблені днями в курортному Шаяні, що в Хустському районі Закарпаття, — яскраве тому підтвердження.

За словами місцевих мешканців, які встановили камери спостереження для власного спокою та гарантії безпеки відпочивальникiв, такі лісовози по кілька разів на день курсують центральною вулицею з цінною деревиною в об’ємних кузовах.

Кілька разів шаянці намагалися викликати поліцію, лісників та керівників місцевої селищної ради. Щоразу результат невтішний: представники влади або зовсім не з’являлися, або приїздили після того, як за вантажівками й пилюка осіла, або ж, заставши вантаж на місці злочину, відпускали його, розвівши руками. Мовляв, не мають права затримувати.

А хто має? Той, кого в даному конкретному випадку не викликали. Але це неточно...

«Україна молода», звісно, повернеться до цієї теми, отримавши офіційні відповіді компетентних органів на запити редакції та небайдужих закарпатців. Але, як відомо, відповіді в бюрократичній системі готуються довгенько.

А тим часом заповідні ліси треба рятувати вже зараз. Принаймні фіксуючи номери машин і вихідні дані непереконливих «дозвільних» документів iз підписами конкретних посадових осіб.

ДОВІДКА «Україна молода»

Карпатський біосферний заповідник розташований у межах Рахівського, Тячівського, Хустського та Виноградівського районів Закарпатської області. Його площа становитиме понад 578 квадратних кілометрів.

Інна ТЕСЛЕНКО

23.10.2019

https://www.umoloda.kiev.ua/number/3522/2006/138942/

Далі...