Забезпечення енергетичної незалежності є безумовно важливим завданням для України. Разом з тим, не можна забувати про зобов’язання перед власними громадянами та міжнародними партнерами у сфері охорони довкілля. На виконання Угоди про асоціацію попередній уряд досяг великих успіхів у наближенні законодавства України до відповідних актів ЄС. Зокрема, був прийнятий довгоочікуваний закон «Про оцінку впливу на довкілля», який отримав високі оцінки міжнародних та українських експертів, громадянського суспільства. Сьогодні ж у рішеннях уряду та об’єднаного міністерства екології та енергетики постерігаються небезпечні тенденції.
19 грудня 2019 року Верховна Рада України прийняла урядовий Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо урегулювання питання видобутку бурштину». Про це з гордістю написали на теренах Інтернету уряд та Мінекоенерго. Разом з тим, цим законом чиновники внесли суттєві зміни до Закону «Про угоди про розподіл продукції», які жодним чином не стосуються бурштину, але можуть стосуватися видобутку нафти і газу, в тому числі на континентальному шельфі. Використовуючи ініціативу Президента України із вирішення гострої соціальної та екологічної проблеми бурштину, зацікавлені особи протягнули корисні для власних проектів зміни, які нівелюють досягнення у сфері євроінтеграції та можуть спричинити нові екологічні проблеми і міжнародні конфлікти.
Закон про бурштин відкладає проведення оцінки впливу на довкілля (ОВД) для проектів, що реалізуються на підставі угод про розподіл продукції (УРП), на стадію реалізації таких угод. На стадію, коли екологічні умови, сформовані в ході ОВД, вже жодним чином не впливатимуть на умови УРП, а відповідно і на зобов’язання інвестора. В той же час, згідно із Директивою № 2011/92/ЄС про оцінку впливу окремих державних і приватних проектів на навколишнє середовище, Оргуською конвенцією та Конвенцією Еспо ОВД має проводитися до прийняття рішення, яким дозволяється реалізація екологічно небезпечної діяльності. В контексті УРП таким рішенням є сама угода. Тому, враховуючи природу та зміст УРП, для забезпечення врахування результатів ОВД у рішенні сторін про їхнє укладення з 2017 року обов’язкова ОВД передбачалася на стадії розробки проектів УРП. Законом про бурштин ця норма була вилучена. Сподіваємося, Президент України знайде радника, що відстоює не власну, а державницьку позицію, і накладе вето на закон з метою усунути цю помилку. Детальніше із зауваженнями і пропозиціями ЕПЛ до законопроекту № 2240 від 08.10.2019 можна ознайомитися тут і тут
На жаль, іще більш небезпечні кроки зроблені у проекті закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо ефективного розвитку нафтогазовидобувної галузі», що 4 грудня 2019 року був схвалений урядом. За цим законопроектом діяльність із видобутку нафти та газу підлягатиме ОВД після видачі спеціального дозволу на користування надрами, що є грубим порушенням міжнародних вимог. Місце ОВД у погоджувальній процедурі стосовно користування надрами є визначальним для її ефективності, оскільки дозвіл має базуватися на її результатах. Для масштабних і складних проектів, погодженню яких передує багаторівнева послідовність дозвільних документів, нормальним у європейській практиці є проведення двох і більше процедур ОВД. Екологічні міркування повинні враховуватися на усіх рівнях прийняття рішень, щодо діяльності, що може мати значний вплив на довкілля. ОВД не перешкоджає господарській діяльності, в тому числі видобутку корисних копалин, а навпаки забезпечує врахування екологічних ризиків та дотримання екологічних вимог.
Більше того, даний законопроект суттєво скорочує строки громадського обговорення звіту з ОВД та строк опрацювання уповноваженим органом результатів такого обговорення, що суперечить Оргуській конвенції та Директивою № 2011/92/ЄС.
Ми цілковито підтримуємо намагання зробити Україну енергетично незалежною, але, забуваючи про екологічну складову, уряд робить ведмежу послугу самому собі. Прийняті і пропоновані зміни у сфері надрокористування стосовно ОВД матимуть наслідком порушення міжнародних зобов’язань в рамках Угоди про асоціацію (зокрема щодо Директиви № 2011/92/ЄС), Енергетичного Співтовариства, Оргуської та Еспо конвенцій. Це суттєво відкине Україну назад у євроінтеграційному контексті і може стати причиною міжнародних суперечок, пов’язаних, зокрема, із зобов’язаннями із проведення транскордонної екологічної оцінки. Більше того, воно може мати зворотній ефект і у сфері нарощування видобутку нафти та газу за рахунок залучення іноземних інвесторів, адже жодна поважна європейська чи американська компанія, яка оцінює ризики, не братиме участі у завідомо помилкових схемах, що ще й загрожуватимуть міжнародним скандалом.
За додатковою інформацією звертайтеся:
Алексєєва Єлизавета,керівник інформаційно-аналітичного відділу МБО «Екологія-Право-Людина» (ЕПЛ) Олена Кравченко, директор ЕПЛ Дмитро Скрильніков, голова ГО «Бюро екологічних розслідувань» (БЕР)
Добігає кінця непростий і переломний для нашої країни рік – 2019. В Україні змінився президент, Уряд, парламент. Не оминули зміни й Волинь. Відтак у новий 2020 рік ми входимо з очікуванням результатів від цих радикальних змін. Ймовірно, готуються до них і волинські політики, яких у наступному році очікує важлива подія – місцеві вибори.
Про підсумки 2019 і плани та прогнози на 2020 «Волинь.Правді» поспілкувалася з досить цікавим волинським політиком Володимиром Бондарем. Цікавий він не тільки тому, що донедавна очолював Держлісагентство України, а ліс – це дуже болюча тема для волинян, а й тому, що створив нову фракцію «Патріоти Волині», до якої увійшли деякі депутати Волиньради.
«МЕНЕ ПОКЛИКАВ ПРЕЗИДЕНТ І СКАЗАВ, ЩО Є ПРОПОЗИЦІЯ», – ВОЛОДИМИР БОНДАР ПРО ПОХІД У ВЕЛИКУ ПОЛІТИКУ
Волинянин Володимир Бондар у досить молодому віці очолив Волинську облдержадміністрацію, йому на момент призначення було лише 36 років. Та маючи на той час чималий досвід роботи на державній службі, продемонстрував на цій посаді високі результати. За час головування Володимира Бондаря Волинь могла похизуватися істотним залученням інвестицій у область. Втім, протриматися на цій посаді молодий політик зміг менше трьох років. «Що тоді стало причиною вашого звільнення? Ви самі пішли, чи Вас попросили?», – запитуємо.
«Рішення йти з посади такого рівня рідко приймає людина самостійно. В більшості випадків приймає рішення президент. І в моєму випадку саме так і було», – пригадує Володимир Бондар.
В той час саме відбулися вибори, і партія «Наша Україна», яку на Волині той час представляв Володимир Налькович, показала не той результат, на який розраховувала. У зв’язку з цим ряд обласних керівників по Україні поміняли, в тому числі й очільника Волинської ОДА.
«Як з’ясувалося, причина була зовсім не в керівнику. Причина була зовсім інша і набагато глибша. Мені запропонували роботу в Києві. Я відмовився від тої роботи і пізніше пішов на іншу. Мені запропонували три заступники міністра, на вибір. Але кожен із варіантів в силу різних обставин для мене був неприйнятним. А потім мене покликав президент Віктор Ющенко і сказав, що є пропозиція попрацювати радником президента. І я погодився», – розповідає як зайняв таку високу посаду Володимир Бондар.
Володимир Налькович працював радником президента Віктора Ющенка з 2008 по 2010 рік. Сьогодні ж у президента України Володимира Зеленського політична ситуація набагато складніша, ніж була у Віктора Ющенка. «Якби Ви зараз мали можливість давати поради президенту, які б три найважливіші поради Ви дали Володимиру Олександровичу?», – запитуємо у колишнього радника президента.
«По-перше, Володимир Зеленський має бути президентом всієї України. Він повинен розуміти ситуацію не тільки виборця, близького йому по духу, він повинен розуміти ситуацію в усій Україні і відповідним чином приймати рішення. По-друге, Володимир Зеленський повинен розуміти, що Росія ніколи не буде Україні другом чи рівним. Росія завжди буде бачити себе в кращому випадку «старшим братом», в гіршому випадку – ворогом України», – переконаний Володимир Бондар.
Політик нагадує відому тезу, що будь-які договори, укладені з Росією, не варті паперу, на якому написані. Разом з тим наголошує, що сьогодні Україна не має достатньо військової потужності, аби ефективно протистояти Росії. На думку Володимира Нальковича, Україна повинна розуміти, що всю свою могутність Росія буде використовувати не для захисту інтересів України. Володимир Бондар вважає, що саме з таких позицій потрібно будувати зовнішню політику.
«Також я би не шукав на його місці «відьом», особливо там, де їх нема, а намагався б будувати Україну з чистого листа. З тими хто може, не залежно від того, хто з них де працював до того. А до тих, хто себе дискредитував, безперечно має бути й відповідна реакція, але вона має бути персоніфікована, і відповідальність має наставати за конкретні провини», – вважає політик.
Депутат Волиньради переконує, що не можна сьогодні створювати внутрішнє протистояння у суспільстві, адже ні до чого доброго воно не призведе, навпаки, може мати більш глобальні і далекосяжні наслідки. «Я Б НЕ НАЗИВАВ ЦЕ НЕДОВІРОЮ», – ВОЛОДИМИР БОНДАР ПРО ВІДНОСИНИ З НОВИМ ГУБЕРНАТОРОМ ВОЛИНІ
Волиньрада з недовірою поставилася до нового губернатора Юрія Погуляйка. На позачерговій сесії депутати скерували звернення до президента України з проханням не призначати на найвищу посаду у Волинській області вихідця зі східних регіонів України. Волиняни завмерли в очікування чергового протистояння Волинської облдержадміністрації та Волиньради. «Ви в тому числі проголосували проти цього призначення. Чим аргументуєте своє голосування і як плануєте подальшу співпрацю з Волинською ОДА? Чи зустрічалися Ви вже з Юрієм Погуляйком, якщо так, то про що говорили?», – цікавимося у політика.
«Це не була недовіра, тому що нічого конкретного Юрію Погуляйку ніхто закинути не міг і не закидав. Я знаю позицію більшості депутатів. Вони вважали, що президент міг би запропонувати місцеву кандидатуру на посаду голови Волинської обласної державної адміністрації», переконує Володимир Бондар.
Володимир Налькович каже, що депутатам здавалося, що у випадку призначення на пост волинянина, адміністрація буде працювати більш ефективно з перших же днів. Відтак, враховуючи те, що Юрій Погуляйко не є жителем області, депутатам здавалося, що ситуація потребуватиме якогось часу, щоб нова людина вникла у ситуацію та призначила заступниками компетентних людей. Політик вважає, що саме тому обласна рада прийняла такого роду звернення до президента.
«Я би не назвав це недовірою. На разі президент прийняв своє рішення, Волинська обласна рада після того не збиралася і ніяких демаршів не робила і, на скільки я розумію, робити не збирається. Юрій Погуляйко брав участь у засіданнях робочих органів ради, зокрема, ми пересікалися на бюджетній комісії», – переконує Володимир Бондар.
На думку Володимира Нальковича, команда Юрія Погуляйка активно працює, але оцінювати її роботу дуже рано. Політик переконаний, що треба дати час, аби Юрій Погуляйко і його команда набули б якоїсь публічності на Волині.
«Я думаю, що негативу чи деструктиву з боку обласної ради по відношенню до облдержадміністрації немає на разі. Як буде далі – будемо бачити. Це все буде залежати від результатів роботи, бажання працювати і можливостей приймати спільні рішення», – заявив депутат облради.
КОВЕЛЬСЬКИЙ КАР’ЄР: БІЛЬШЕ ШКОДИ ЧИ КОРИСТІ?
Наразі однією із проблем волинян є погіршення екологічної ситуації в області, зокрема й пересихання Світязя. На фоні цього Волиньрада проголосувала за надання дозволу підприємству «Укрзалізниці» на розробку піщаного кар’єру у Ковельському районі, що також може мати свої негативні наслідки для екології Волині. Володимир Бондар так коментує неоднозначне рішення ради. «Ситуація складна. І цей кар’єр довгий час працював без ліцензії. Я не знаю у який спосіб була отримана ліцензія. Для області ситуація навколо кар’єру не є такою, яка би давала однозначний позитив», – вважає депутат облради.
За словами Володимира Бондара, він з колегами пропонували на сесії обласної ради розібратися, чому підприємства, які належать «Укрзалізниці» і сплачують податки не на місцях, а в центрі, взагалі функціонують на Волині, і чи справді у них є всі дозвільні документи та механізми, які б давали їм можливість розробляти наші надра.
«Але рада вирішила по-іншому, їм надали можливість працювати. Хай вони працюють, якщо це відповідає закону і здоровому глузду. А я думаю, що рада повинна здійснювати контроль і моніторинг над діяльністю такого роду підприємств для того, щоб розуміти, приносять вони для громади більше користі, чи збитків», – зазначає Володимир Бондар. «ЯКЩО УРЯД НЕ СХАМЕНЕТЬСЯ, ЧАСИ НАСТАНУТЬ ДУЖЕ НЕДОБРІ», – ВОЛОДИМИР БОНДАР ПРО СИТУАЦІЮ У ЛІСОВІЙ ГАЛУЗІ
Система державного управління досить складна і неповоротка. А ось політичні перипетії в Україні змінюються дуже швидко. Волинянин Володимир Бондар очолив досить серйозну установу, Державне агентство лісових ресурсів, в час каденції так званого «технократичного» Уряду, або ж «Уряду реформаторів» на чолі з Володимиром Гройсманом. Та реформи Гройсмана, розповідає Володимир Бондар, навпаки погіршили і без того непросту ситуацію у лісовій галузі.
«Мені здається, що уряд Володимира Гройсмана, як і уряд Арсенія Яценюка, робили по відношенні до лісової галузі величезну помилку. Ми багато чого маємо реформувати у суспільстві, і лісова галузь не виключення. І як один так і другий Уряд пробував це робити. Але ми чомусь не цінуємо думку наших фахівців, а цінуємо думку іноземців і міжнародних експертів», – звертає увагу Володимир Бондар та пояснює, чому успішні кейси реформ в інших країнах не завжди спрацьовують в Україні.
«І один й інший уряди намагалися робити реформування лісової галузі за шаблонами, за якими реформували лісову галузь у інших пострадянських країнах. Але ситуація в Україні відрізняється від ситуації в ряді інших пострадянських країн декількома принциповими речами. По-перше, Україна географічно знаходиться в різних зонах, починаючи від густозаселених Карпатських лісів на Заході, завершуючи практично пустелями на Півдні і Сході», – пояснює ексголовний лісівник України.
Володимир Бондар розповідає, що ведення лісового господарства має свою специфіку у різних зонах. Тому реформувати його так, як це відбувалося у невеличких Словенії чи Латвії, у великій Україні не можна. Крім того, у розвинених країнах, які реформувалися, від 50 до 70% лісів перебувають у приватній власності.. В Україні ліс перебуває виключно у державній власності. Володимир Налькович нагадує, що українські експерти давно працювали над реформою лісового господарства. І дійшли висновку, що нам найближча польська модель, яка передбачає приватизацію по кластерах і роботу найманих бригад для обслуговування лісового господарства.
«В питаннях лісозаготівель, доставки і переробки – мав би діяти приватний бізнес. А в питаннях власності на ліси і веденні лісового господарства, в тих питаннях, якими займаються сьогодні держлісгоспи, якраз мала б залишатися державна власність на ліси і державна система управління. Така модель пропонувалася і навіть були урядові рішення щодо імплементації цієї моделі. Але далі рішень ситуація не пішла», – розповідає колишній керівник Держлісагентства.
На думку Володимира Бондаря, те, що пропонується впровадити з року в рік, абсолютно не підходить лісовій галузі України.
«Якщо в уряді Яценюка хоча б велася дискусія, то з урядом Гроймсана ми не змогли знайти узгодженої позиції, внаслідок чого ситуація у лісовій галузі лише погіршувалася і продовжує погіршуватися сьогодні. Сприяє цьому і світова криза цін на лісоматеріали. І на сьогодні позитивних прогнозів щодо лісової галузі це не складає. Якщо Уряд не схаменеться і не почне підтримувати лісову галузь, мені здається, що часи настануть дуже недобрі», – застерігає Володимир Бондар.
У Волинській області ліс займає значну нішу у структурі економіки. Керує волинськими лісами досить молодий менеджер Олександр Кватирко, оцінку роботі якого волиняни дають дуже по-різному. Запитуємо, як би оцінив ефективність свого колишнього підлеглого екскерівник Держлісагентства.
«У роботі будь-якого керівника можна знайти як позитиви так і негативи. Є речі, над якими можна працювати, а є речі, які вирішувати складніше. Звісно, що є як позитиви так і недоліки у роботі Олександра Кватирка. Я особисто вважаю його одним із найбільш ефективних менеджерів серед керівників обласного рівня в Україні. Олександр Кватирко як менеджер, враховуючи його здатність організувати роботу, був одним із найбільш досвідчених керівників у той час, коли нам співпрацювати. Це моя суб’єктивна думка, але вона побудована не на якихось емоційних позиціях, а на аналізі проробленої цим керівником роботи в області», – переконаний Володимир Бондар.
На переконання Володимира Нальковича, лісова галузь у цих складних умовах на Волині працює досить системно, ефективно і передбачувано. Політик не береться прогнозувати як буде розвиватися ситуація у лісовій галузі далі, але вважає, що криза буде поглиблюватися однозначно.
«ПАТРІОТИ ВОЛИНІ» – ЦЕ ШВИДШЕ ІДЕЯ, НІЖ ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ
На минулій черговій сесії Волинської обласної ради Володимир Бондар вразив всіх волинян несподіваним рішенням – депутат оголосив про створення нової депутатської групи «Патріоти Волині», до якої увійшли деякі представники колишньої фракції «Солідарності». Політик розповів «Волинь.Правді» які і чому виникла така ідея.
Ми поцікавилися чому Володимир Бондар з однодумцями вирішили створювати нову фракцію – «Патріоти Волині», а не лишилися у складі оновленої команди колишнього президента Петра Порошенка «Європейська Солідарність».
«Ми й не входили до команди Петра Порошенка, і, якщо чесно, нас туди не особливо то й кликали. В останній час, щоправда, лунали пропозиції щодо вступу, але я скептично ставлюся до перспектив цієї партії на Волині, хоча, бажаю їм успіху. Також хочу наголосити, що від ідеологічних засад, на яких ми стояли раніше, ми не відмовляємося», – пояснив Володимир Налькович.
Політик вважає Петра Порошенка найкращим президентом з тих, які були, з точки зору ефективності досягнутих результатів.
«Так, у нього були рішення, які сьогодні піддаються критиці. І таких рішень було немало. Але з точки зору досягнутого результату ніхто сьогодні не може похвалитися вищими показниками, ніж Петро Порошенко. Це правда», – переконує Володимир Бондар.
Депутат вважає, що «Європейська Солідарність» не змогла стати тією політичною силою, яка б могла ефективно стояти на захисті тих принципів та ідеалів, які нею декларуються. Розповідає, що вирішили працювати з колегами в іншому форматі. Оскільки депутати облради представляють інтереси громад місцевого рівня та виборців, які їх обрали, то прийняли рішення сконцентруватися якраз на цьому.
«Іноді позиція партійна суперечить твоїй позиції громадянській. І щоб не входити перед виборами в таку ситуацію, ми вирішили сконцентрувати свою увагу на тій області, де ми власне і живемо і для кого ми працюємо. Тому зібралися однодумці, депутати-мажоритарники, які можуть вкласти свій інтелектуальний чи робочий ресурс задля розвитку того регіону, з якого вони були обрані депутатами. З нашою точки зору, цей регіональний патріотизм і є домінуючим для нашої сьогоднішньої діяльності», – розповідає Володимир Бондар.
На його думку, така позиція близька багатьом людям, і не роз’єднує за ідеологічним принципом та не кличе на барикади з різних сторін. Володимир Налькович передбачає, що об’єднання «Патріоти Волині» буде створене не тільки в обласній раді, а й в інших органах місцевого самоврядування на Волині.
«Це на разі не партія, на разі це швидше ідея, більше схожа до громадського руху. Це просто об’єднання депутатів. Можливо, ми й подивимося на цю ідею ширше», – акцентує увагу Володимир Бондар та додає, що долучитися до його команди можуть всі люди, які зацікавлені в роботі на благо свого населеного пункту, району та області, адже «Патріоти Волині» завжди відкриті до спілкування та ідей ззовні.
«Назва вашої групи «Патріоти Волині», це ніби як приціл виключно на місцевий рівень. Можливо, плануєте балотуватися на мера Луцька? Чи де Ви себе бачите в українській політиці у наступні 5 років? Можливо, зможемо Вас побачити у великій політиці?», – цікавимось у лідера «Патріотів Волині».
«Час виборів розставляє все на свої місця. Я думаю, що до того часу варто говорити лише про напрямок, у якому потрібно працювати. Ми на разі не знаємо, коли будуть відбуватися вибори і за яким законом. Коли це стає відомо, тоді, як правило, і розставляються крапки над «і», – запевняє Володимир Бондар та додає, що на сьогодні не має амбіцій балотуватися.
Володимир Налькович, як член бюджетної комісії Волиньради, нагадує, що в області надзвичайно складна бюджетна ситуація. На сьогодні депутати повинні знайти можливості, аби підтримати волинські міста і села та людей, які там працюють.
«З бюджетом нам на найближчий період часу буде досить складно. Виходячи з цього, нам необхідно знайти можливості для розвитку наших територій. Якщо уряд перестане займатися незрозумілими з точки зору економіки діями, а почне приймати рішення, спрямовані на економічний розвиток територій, то й ми знайдемо можливості для розвитку. А вже тоді можна буде приймати рішення куди, як, з ким рухатися і кого підтримувати», – переконаний Володимир Бондар.
На завершення Володимир Налькович підбив підсумок 2019 року та висловив свої побажання на рік 2020.
«Ми з певною тривогою входимо в наступний рік. Багато чого від попередньої стратегії розвитку зруйнували, а нічого нового не запропонували. Наразі немає моделі як вирішувати ті чи інші питання. Я би дуже сподівався, що період звикання для нової влади минув і сьогодні президент, який має всю повноту влади в державі, може запропонувати стратегію розвитку як внутрішнього потенціалу так і зовнішніх позицій. Позиція подивитися Путіну в очі – це не є стратегія розвитку України», – переконаний Володимир Бондар.
На переконання політика, Україна повинна мати чіткі стратегічні принципи свого руху на міжнародній арені і чітко їх дотримуватися.
«Мені б хотілося, щоб популізм і непрофесіоналізм в органах державної влади закінчився і владу сформували люди, які є політично відповідальними і грамотними у своїх напрямках для того, щоб забезпечити Україні рух вперед. Хочеться вірити, що ми зможемо це зробити без революційних ситуацій чи інших потрясінь. Якщо це вдасться зробити за рахунок системного аналізу – є сподівання, що наступний рік буде все таки кращим. Надія на це завжди має бути. Також напередодні новорічно-різдвяних свят хотів би привітати українців та побажати миру, достатку і родинного затишку!», – підсумував Володимир Налькович. Роман Колюхов https://pravda.volyn.ua/pidsumkove-interv-iu-volodymyr-bondar-pro-patriotiv-volyni-novoho-hubernatora-ta-reformu-lisovoi-haluzi/
22 декабря в эфире телеканала ОНТ (программа "Контуры") вышел сюжет, посвященный проблеме изменения климата. Журналисты посмотрели, как глобальное потепление влияет на флору и фауну Беларуси. Участие в съемках приняли специалисты Министерства лесного хозяйства и Республиканского лесного селекционно-семеноводческого центра.
Сьогодні представники галузі зустрілися знову аби звірити фінансові можливості і знайти компроміс у питаннях ціноутворення.
Зустріч відбулася в Чернівецькому лісгоспі за участю начальника Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства Василя Гончара, директорів та фахівців-економістів трьох найбільших державних лісогосподарських підприємств, що заготовляють хвойну деревину – «Берегометське ЛМГ», «Путильське ЛГ» та «Сторожинецьке ЛГ», а також голови Асоціації деревообробників Буковини Володимира Дороша, заступника голови Асоціації деревообробників Буковини Івана Іванишина, представників спілки деревообробників Вижницького та Сторожинецького районів Дмитра Саєна і Василя Ілька. В дискусії за кругли столом також взяв участь заступник начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області Іван Матіос.
Звертаючись до присутніх, начальник управління зауважив на основних складових, які формують вартість деревини в лісогосподарських підприємствах, а також звернув увагу на те, що галузь вже понад п’ять років не одержує державного фінансування по жодній із статей витрат і ведення лісового господарства здійснюється виключно за рахунок державних лісогосподарських підприємств. Також на різницю у вартості впливають географічні особливості Чернівецької області
Економісти лісгоспів представили свої показники, що формують вартість на продукцію, визначили середню її вартість і дали роз’яснення по кожному чиннику ціноутворення. В результаті перегляду усіх показників деревообробникам запропоновано зниження вартості в межах 10 відсотків.
Безумовно, одним із основних пунктів залишається заробітна плата працівників та усі соціальні виплати, передбачені законодавством України. На лісогосподарських підприємствах Чернівецької області сьогодні працює 2895 чоловік, безпосередньо в деревопереробних цехах близько 500 працівників – це робочі місця, це сім’ї і людські долі.
Проте, у гонитві за зниженням ціни, оптимальним рішенням проблеми деревообробники вважають скорочення працівників, а відтак і повну відмову лісогосподарських підприємств від власних деревопереробних потужностей.
Також підприємці зауважили на необхідності перегляду норм виходу деревини пиленої продукції відповідно до класу якості. Нагадаємо, Україна перейшла на нові національні стандарти якості деревини, гармонізовані з європейськими 1 січня 2019 року.
Дискусія видалась вкрай емоційною, але сторони визнали можливість подальших перемовин і пошуків шляхів вирішення спільних проблем.
На завершення зустрічі погодились усі зауваження і пропозиції викласти у так званому Меморандумі, де будуть враховані як інтереси лісівників та деревообробників так і інші соціально-економічні важливі моменти покликані зняти напругу в лісовій галузі краю.
- Сьогодні за дорученням голови ОДА в Чернівецькому обласному управлінні лісового та мисливського господарства відбулась перша робоча зустріч щодо врегулювання критичної ситуації в лісовій те деревообробній галузях краю, на якій були присутні лісівники, деревообробники та податківці, - прокоментував зустріч Володимир Дорош. - Сторони висловили готовність щодо конструктивної співпраці. Закликаю всіх зацікавлених у розвитку галузі осіб надавати пропозиції щодо покращення ситуації в лісовій та деревообробній галузях краю!
Нашестя короїдів на соснові насадження призвело до всихання багатьох дерев на території нашої області, на жаль і Ялівщина постраждала від цих шкідників.
За порятунок соснових ділянок регіонального ландшафтного парку «Ялівщини» взялися науковці та адміністрація парку, зокрема було впроваджено інтегровані методи захисту зелених насадженнях РЛП «Ялівщина».
Дана програма реалізувалася комунальним закладом «РЛП «Ялівщина» спільно з підприємством «Харківлісозахист» (біообробка та удобрення соснових ділянок, пастки-ловушки для короїдів, використання мурахо жуків як природних ворогів), що дозволило зупинити поширення осередків верхівкового короїду на території парку. Але сухі, знищені короїдом, аварійні дерева потребували видалення, особливо в місцях прогулянок відвідувачів парку, на рекреаційних галявинах і біля доріжок.
25 листопада 2019 року В рамках проведення заходів з поліпшення санітарного стану зелених насаджень» територію парку обстежувала комплексна комісія за участю представників комунального закладу, Держекоінспекції в Чернігівській області, КП «Зеленбуд» Чернігівської міської ради, представників наукового куратора парку – Національного університету «Чернігівський колегіум» імені. Т.Г. Шевченка та громадських екозахисників. За результатами обстеження та роботи фахової комісії було складено відповідний акт на видалення 90 всохлих дерев різних порід (сосна звичайна, береза бородавчаста, плодові – груші, яблуні ).
4 грудня 2019 року підприємством «Зеленбуд» як організацією, що відповідає за благоустрій в місті, в тому числі і знесення сухих, аварійних та небезпечних деревних насаджень, було видано комунальному закладу ордер на видалення зелених насаджень на території РЛП «Ялівщина».
5 грудня 2019 року укладено договір на господарські роботи з проведення заходів по видаленню 42 аварійних дерев та благоустрою території РЛП «Ялівщина» з КП «Зеленбуд» за рахунок залишкових коштів комунального закладу «Ялівщина».
Протягом тижня виконувалися відповідні роботи з видалення аварійних дерев під контролем адміністрації парку, і на сьогоднішній день роботи вже завершилися.
Тож навесні, під час весняної толоки та Міжнародного дня деревонасаджень, запрошуємо всіх небайдужих висадити десятки молоденьких сосен і берез для збереження та відтворення Ялівщини як парку, де вони є прикрасою та живильним фітонцидним фільтром.
Володимир Свердлов, директор комунального закладу регіонального ландшафтного парку «Ялівщина», м.Чернігів
На официальном сайте прокуратуры Иркутской области не так давно появилось сообщение о том, что «…лесоустроительные работы и мероприятия по таксации лесов на лесных участках на территории Осинского лесничества не проводились с 1991 года, что не соответствует требованиям ст. 83 Лесного кодекса Российской Федерации». Факт, установленный прокурором Осинского района, конечно, не сенсация. Но проблему, пусть на своём, локальном уровне – в рамках только одного некрупного лесничества из 37, существующих на территории региона, он зацепил глобальную.
Приангарье, являясь много десятилетий бессменным лидером России по количеству вырубаемого леса, толком-то и не знает, чего и сколько растёт сегодня в тайге
Леонид Ващук (слева) считает, что достоверность отчётности о размерах фонда лесовосстановления, как, впрочем, и о качественном составе лесного фонда, вызывает большие сомнения
Дело в том, что Иркутская область, являясь много десятилетий бессменным лидером в России по количеству вырубаемого леса и продолжая безудержно наращивать объёмы заготовки древесины, толком-то и не знает, чего и сколько растёт сегодня в тайге. Таксационные описания лесных пространств, детально указывающие на количественные, качественные, возрастные и прочие характеристики древостоев на каждом конкретном участке, в большинстве своём давно и безнадёжно устарели. Лес – он, как и всё живое, не только растёт и набирает силу, но и стареет. И даже умирает до срока от болезней и вредителей. Бывает, что и массово гибнет по разным причинам.
Экологический рубеж
Лес меняется постоянно, поэтому таксационные данные, зафиксировавшие состояние древостоя в определённый момент в конкретном месте, довольно скоро свою актуальность теряют. Практика показывает, что при интенсивном лесопользовании приемлемость их использования не превышает 10 лет. Потом необходимо проведение нового лесоустройства, новой таксации участка или хотя бы детальной актуализации устаревающих данных. Желательно с выездом таксаторов на место, а не только по космическим снимкам. Без объективных знаний о количестве и качестве леса, реально растущего на участке, невозможно принять грамотное управленческое решение по его эффективному использованию без ущерба для самого лесного массива. Но министерство лесного комплекса Иркутской области передаёт лесозаготовителям участки леса в аренду в том числе и по безнадёжно устаревшим данным, потому что лесной бизнес требует, а его «кошмарить» нельзя. Для сохранения должностей проще и безопаснее «кошмарить» тайгу. Она у нас большая, и «на наш век» её в любом случае хватит. Может быть, ещё и поэтому в беседах с прокурорами и судьями лесные чиновники сами удивляются, как так случилось, что по документам (устаревшим, разумеется) они заходили с «санитарными рубками» в леса эксплуатационные, а по факту вырубили заказник.
Чиновники из минлеса сейчас, думаю, дружно схватятся за головы и хором воскликнут: «Ну что за чушь они опять несут, эти журналисты». А в доказательство, стряхнув пыль за 20–30 лет, выложат на стол пухлые папки с официальными цифрами, заверенными печатями и подписями. В том числе и с теми, по которым исчисляется расчётная лесосека – главная цифра, определяющая суть и смысл рационального и, главное, неистощительного использования лесов.
Читателям, интуитивно понимающим ценность живого леса, формирующего ту самую благоприятную среду нашего обитания, которую нам гарантирует Конституция, но слабо разбирающимся в лесохозяйственных терминах, поясню. Расчётная лесосека – это величина, выражающаяся в кубометрах древесины, которую допустимо изъять из живого леса без ущерба для самого леса. Её объём не назначается лесным чиновничеством по потребностям лесного бизнеса и не зависит от воли лесопользователей, а, как следует из названия, рассчитывается для каждого отдельного лесного участка по объективным таксационным данным. Если упростить понимание термина до примитивности, то объём расчётной лесосеки близок к объёму годового прироста эксплуатируемых пород древесины. Значит, сколько древесины в течение года прирастёт на определённом участке живого леса, примерно столько (не больше!) отсюда её можно в течение года изъять.
Расчётная лесосека – это не план и не цель, к которой надо с топором стремиться, а допустимый предел, естественный экологический рубеж, за которым начинается истребление леса. В пункте 4 статьи 29 Лесного кодекса РФ прямо указано: «Запрещается заготовка древесины в объёме, превышающем расчётную лесосеку (допустимый объём изъятия древесины), а также с нарушением возрастов рубок». Расчётная лесосека для того и придумана, чтобы обеспечить «многоцелевое, рациональное, непрерывное, неистощительное использование лесов, исходя из установленных возрастов рубок, сохранение биологического разнообразия, водоохранных, защитных и иных полезных свойств лесов».
В отчёте о деятельности министерства лесного комплекса Иркутской области за 2018 год указано, в частности, что всеми видами рубок на территории области было заготовлено 35,7 миллиона (!) кубометров древесины, что составило 48,5 процента расчётной лесосеки. И создаётся по этим официальным цифрам видимость, будто в лесном хозяйстве Иркутской области сплошная тишь да гладь. Рубим больше всех в России, но, судя по освоению расчётной лесосеки, менее половины, имеем полное юридическое право рубить в два раза больше, накачивая «деревянными рублями» региональный и федеральный бюджеты безо всяких опасений за экологическое благополучие тайги.
Если используемая сегодня расчётная лесосека – величина реальная, исчисленная по точным таксационным данным свежего лесоустройства, то всё обстоит именно так: «Сегодня рубим больше чем вчера, а завтра срубим больше, чем сегодня». И всё это без ущерба для живого леса и в полном соответствии с законом. Чего же тогда прокуратура «возбухает» на лесных чиновников? Давайте разбираться.
«Незаконное бездействие»
«В суд предъявлено административное заявление о признании незаконным бездействия министерства лесного комплекса Иркутской области, выраженного в неисполнении обязанностей по организации проведения лесоустройства на территории Осинского лесничества, где срок проведения лесоустройства превышает 25 лет, и возложении на региональное министерство лесного комплекса обязанности провести лесоустройство в виде таксации лесов на территории указанного лесничества, – объясняет неказистым юридическим слогом суть проблемы прокуратура Осинского района и вроде даже ставит долгожданную оптимистическую точку. – Кировским районным судом города Иркутска требования прокурора района удовлетворены в полном объёме. Решение суда вступило в законную силу».
От таких серьёзных и уверенных слов – «решение суда вступило в законную силу» – хочется вздохнуть с облегчением и не жалеть восклицательных знаков, рисуя в своём воображении светлое лесное будущее. Возникло ощущение, что проблема катастрофически устаревших материалов лесоустройства, без обновления которых исчисление объективной расчётной лесосеки и неистощительное лесопользование невозможны в принципе, решена. Что уж теперь-то, после 25 лет «незаконного бездействия», лесные чиновники начнут «законно действовать» и обеспечат своевременное лесоустройство «в виде таксации лесов».
Но прежде чем радостно восклицать, давайте немного отлистаем назад, в прошедшее время, странички официального сайта прокуратуры Иркутской области. Может быть, то, что они строго назвали «незаконным бездействием», – всего лишь случайная недоработка, оплошность региональных лесных чиновников в отношении единственного лесничества из 37, существующих на лесных просторах Иркутской области?
Итак, что мы можем прочесть.
5 сентября 2019 г. прокуратурой Аларского района проведена проверка… Территория лесного фонда Аларского лесничества разделена на 4 участковых лесничества. Лесоустройство Приморского и Заречного участковых лесничеств проведено в 1993 году, Алятского и Аларского – в 2008 году…
20 августа 2019 г. Кировским районным судом г. Иркутска в полном объёме удовлетворено административное исковое заявление прокурора Иркутского района к министерству лесного комплекса Иркутской области о признании незаконным бездействия министерства, выраженного в неисполнении обязанностей по организации проведения лесоустройства на территории Голоустненского лесничества Иркутского района Иркутской области, где срок проведении лесоустройства превышает 10 лет…
23 марта 2018 г. Тулунской межрайонной прокуратурой в ходе проверки установлено, что площадь лесов, где давность лесоустройства свыше 10 лет, составляет 93,6 процента от общей площади земель лесного фонда района…
9 ноября 2017 г. прокуратурой Баяндаевского района установлено, что на землях лесного фонда Баяндаевского лесничества проведено лесоустройство. Однако таксация лесов на лесных участках не проводилась на протяжении 19 лет. (…) Из-за непроведения лесоустроительных работ невозможно создание проектов освоения лесов, соответствующих современным требованиям.
15 сентября 2017 г. прокуратурой Чунского района в ходе проверки исполнения законодательства при использовании, охране и воспроизводстве лесов в деятельности территориального отдела министерства лесного комплекса Иркутской области по Чунскому лесничеству выявлены нарушения закона. (…) Проверка фактического выполнения требований прокурора показала, что меры к устранению нарушений министерством и лесничеством не приняты. (…) Проведение лесоустройства в виде таксации лесов на территории Чунского лесничества не организовано…
Судя по количеству однотипных прокурорских претензий к региональной исполнительной власти – это явно не разовая оплошность, а практика, широко распространённая в пространстве и времени. Я бы даже сказал, системное и коррупционно ёмкое явление, определяемое разными прокурорами как «незаконное бездействие» регионального министерства лесного комплекса. Без актуальных данных лесной таксации расчётная лесосека де-факто превращается в величину примерную. На пожелтевшей от времени бумаге два передаваемых в аренду участка могут выглядеть примерно одинаково, но в лесу один окажется с прекрасным, спелым древостоем, а второй – изрядно прореженным не пойманными «чёрными» лесорубами, к примеру. Сделать так, чтобы хороший участок достался «благодарному» арендатору, а полупустой «неблагодарному» – дело не самое сложное, несмотря на торги и аукционы. На координационном совещании руководителей правоохранительных органов и органов исполнительной власти региона, проведённом 10 декабря Прокуратурой Иркутской области, в числе прочего было заявлено, что «только в текущем году в арбитражном суде прокуратурой области оспорено 77 незаконных сделок по передаче в аренду лесных участков площадью более 76 тыс. га».
Забыли о субвенциях
Несмотря на жизнеутверждающие концовки большинства прокурорских пресс-релизов о том, что «требования прокурора района удовлетворены в полном объёме, решение суда вступило в законную силу», как бы намекающие на полное и безусловное решение проблемы, у меня действия прокуратур и судов особого оптимизма не вызвали. Успех-то кажущийся.
Ну да, прокуроры «выявили» факты несвоевременной таксации лесных участков, о которых и без того многие десятилетия кричат профессиональные лесоводы, в том числе и со страниц нашей газеты. Сделать это прокурорским работникам было не очень хлопотно. Достаточно прийти в лесничество и, взяв самые свежие лесоустроительные материалы, сравнить даты проведения таксации с требованиями лесоустроительной инструкции, утверждённой приказом Минприроды России от 29.03.2018 № 122. В случае несоответствия – обращаться в суд с требованием к региональному министерству лесного комплекса, которому с федерального уровня переданы полномочия по проведению лесоустройства.
Суд тоже сравнивает даты и принимает единственно возможное законное решение, «удовлетворяя в полном объёме» требования прокурора. Если смотреть со стороны, не вдумываясь, создаётся ощущение, что все сработали отлично. Вот только к фактическому решению проблемы – чтобы не на бумаге, а там, в лесу – мы не приблизились при этом ни на шаг.
Кое-какое лесоустройство в небольших объёмах, часто упрощёнными методами и за счёт арендаторов, на территории области, конечно, ведётся. Но детальной государственной таксации в должных объёмах как не было, так и нет. И не потому, думаю, что минлес у нас совсем непрофессиональный, а потому, что Рослесхоз (собственником лесов является Российская Федерация), передав на региональный уровень полномочия в области лесных отношений, каждый год «забывает» о необходимых суммах субвенций для реализации переданных полномочий. Поступающих из федерального бюджета средств не хватает не только на качественное лесоустройство в требуемых объёмах, но и на лесовосстановление, как и на многие другие виды лесохозяйственных работ, без которых лесопользование постепенно превращается в истребление лесов. А может, уже превратилось? Ответ могла бы дать глобальная таксация, только на неё нет денег. Видимо, ещё и поэтому де-юре вступившие в силу решения суда, принятые по требованиям прокуроров, не исполняются. Они зависли на неопределённое время. И прокуратуры не направляют в лесничества своих работников для проверки исполнения собственных требований, потому что и без проверок понимают, что там обнаружат. И суды не отправляют своих приставов в минлес по той же причине: без федеральных субвенций исполнить судебные решения невозможно.
Отлистав сайт прокуратуры Иркутской области в прошедшее время до 5 октября 2016 года, нашёл сообщение, подтверждающее нерадостные предположения о многолетнем существовании системы «незаконного бездействия» не в отдельных лесничествах, а по области в целом.
«Проведённой Западно-Байкальской межрайонной прокуратурой проверкой установлено, что организация рационального использования земель и охрана лесов от пожаров министерством лесного комплекса Иркутской области осуществляются без учёта требований действующего лесного законодательства, – информирует пресс-релиз трёхлетней давности. – Так, в нарушение требований федерального законодательства на землях лесного фонда Иркутской области лесоустройство давностью 10 и более лет имеют 36 из 37 лесничеств. (…) В сложившейся ситуации присутствует высокий риск предоставления в аренду по результатам аукционов земель лесного фонда, на которых фактически отсутствуют лесные насаждения либо запасы пригодной для заготовки древесины значительно ниже в связи с произошедшими пожарами, незаконными рубками».
Вот здесь, пожалуй, самое время вернуться из прошлого в настоящее время. Напомню, в отчёте министерства лесного комплекса Иркутской области за 2018 год указано, что всеми видами рубок на территории области было заготовлено 35,7 миллиона кубометров древесины, что составило всего лишь 48,5 процента расчётной лесосеки. Получается, будто бы из живого леса изъято менее половины от того объёма древесины, который можно изъять без всякого вреда для тайги. Но включённый в официальный отчёт объём заготовки – это только то, что заготовлено и учтено исключительно «по-белому»: официальными структурами на официальных делянах с официальными разрешительными документами. Однако это далеко не всё, что в действительности потерял живой лес за «отчётный период». Чтобы определить полный объём утраченного живым лесом, к «белым» десяткам миллионов кубометров следует прибавить ещё и то, что заготовлено «по-чёрному» и «по-серому», что украдено, что срублено не в том месте, где было разрешено, и с прочими нарушениями. Об этом есть только расчётные, прикидочные, экспертные оценки, но достоверных данных нет и быть не может, поскольку нарушители лесного законодательства перед государством не отчитываются. А ещё для получения объективной картины к лесным утратам надо прибавить всё, что сгорело в летних пожарах, в том числе умышленно не учтённых. И ещё к незаконно срубленному, украденному и сгоревшему лесу надо добавить древостои, ослабленные или погибшие от болезней, вредителей и, возможно, от каких-то природных катаклизмов – сильного ветра, к примеру, или наводнений. И окажется в итоге, что лес потерял никак не 48 с половиной процентов от расчётной «величины безопасности», а гораздо больше. Но на сколько именно – никто достоверно не знает. Следовательно, не знаем мы и того, что в лесу осталось. И сколько леса можно срубить в будущем году, чтобы не допустить его истощения и деградации, тоже не знаем.
Глазомерный метод
В достоверности официальных данных о сегодняшнем состоянии иркутской тайги, на которых строится современное лесопользование, сомневаюсь не я один. Год или полтора назад слушал на лесном совещании аналитическую информацию от Леонида Ващука. Он – заслуженный работник лесного хозяйства и, добавлю от себя, живая лесная энциклопедия. А ещё Леонид Николаевич один из самых опытных лесных таксаторов. На том совещании он анализировал проблемы лесовосстановления. Назвал во вступительной части несколько красивых официальных данных из пухлых папок, но тут же в них и усомнился.
– Однако достоверность отчётности о размерах фонда лесовосстановления, как, впрочем, и о качественном составе лесного фонда, вызывает сомнения, поскольку средняя давность проведения лесотаксационных работ по области в целом, при которых осуществляются выявление, учёт и оценка количественных и качественных характеристик лесных ресурсов, составляет 23 года, – сообщил Ващук. – Лишь 27 процентов лесных пространств области имеют приемлемую давность лесотаксационных исследований. Из них на долю глазомерного метода приходится всего 45 процентов. На остальной территории изучение лесов проведено упрощёнными методами. Главным образом – с использованием космических фотоснимков. Без наземных работ.
Читателям, не знакомым с работой лесных таксаторов, поясню, что глазомерный метод таксации, о котором упомянул Ващук, – это когда «всё видел собственными глазами». Когда специалисты-таксаторы, профессиональная элита лесного хозяйства, идут в лес и вживую – участок за участком – его исследуют. Подсчитывают количество деревьев каждой породы на единице площади, инструментально замеряют их толщину, высоту, возраст, определяют количество, породность и жизнестойкость лесного подроста, фиксируют множество других важных показателей живого леса. Качественное таксационное описание – единственная возможность обеспечения грамотного управления лесами и организации рационального, неистощительного лесопользования, при котором лес, обеспечивая потребности людей в древесине, будет оставаться лесом. В противном случае никто даже не заметит, в какой момент лесопользование превратится в истребление лесов.
– Без обновления материалов лесоустройства государство не будет обладать информацией о находящемся в его собственности имуществе и не сможет эффективно им управлять, – соглашается Леонид Ващук.
Вернёмся к сообщению, размещённому на сайте прокуратуры в октябре 2016 года.
«Западно-Байкальским межрайонным прокурором в Кировский районный суд г. Иркутска направлено административное исковое заявление о признании незаконным бездействия министерства лесного комплекса Иркутской области, выраженного в неисполнении обязанностей по организации проведения лесоустройства на территории 36 лесничеств Иркутской области, где срок проведения лесоустройства превышает 10 лет, и обязании провести лесоустройство на территории данных лесничеств в срок до 1 декабря 2017 года. Требования прокурора удовлетворены в полном объёме».
С назначенного судом контрольного срока прошло два года. Западно-Байкальской межрайонной прокуратуры уж не существует, а застаревшая проблема управления лесами по утратившим актуальность материалам лесоустройства – вот она, лежит на блюдечке как новенькая. Практика и прокурорские проверки показывают, что Иркутская область продолжает управлять лесами вслепую, интуитивно, наугад.
Хорошая статья: Неизвестная тайга. Иркутская область продолжает управлять лесами "вслепую"
В Восточно-Сибирской правде опубликована хорошая статья Г.И.Кузнецова о ситуации с лесоустройством в Иркутской области. Проблема, о которой говорится в статье, характерна для всей таежной зоны России: из-за катастрофического упадка лесоустройства и в целом лесоучетных работ наше государство почти не имеет актуальных данных о состоянии своих лесов и о накопленных результатах хозяйственной деятельности в них, но при этом активно раздает их в аренду для заготовки древесины. Приводить цитаты не буду - статью лучше прочитать целиком:
В дополнение к статье - слайд из прошлогодней презентации к докладу главного специалиста Прибайкаллеспроекта (филиала ФГБУ "Рослесинфорг") В.В.Фищенко о сроках давности материалов лесоустройства в Иркутской области:
Ситуация в первую очередь связана с крайне скудным финансированием переданных субъектам РФ лесных полномочий: северные, сибирские и дальневосточные регионы получают примерно 1/10 часть от реально необходимого финансирования, и выкроить из этой части деньги на своевременное проведения лесоустройства почти невозможно. А попытка создания альтернативной системы получения актуальной и статистически достоверной информации о лесах - государственной инвентаризации лесов - провалилась: из-за допущенных на первоначальных этапах работы методических ошибок за тринадцать лет работы никакой достоверной и практически полезной информации о лесах собрать не получилось, и уже точно не получится. В Иркутской области работа по государственной инвентаризации лесов в основном закончена (кроме самых северо-восточных районов, где она должна быть закончена в 2020 году), но реальных знаний о своих лесах от этой работы у государства, к сожалению, не прибавится.
Лесные ведомства десяти регионов впервые получили стимулирующие выплаты за наиболее эффективное исполнение переданных полномочий в области лесных отношений. Рослесхоз выделил финансирование в соответствии с постановлением Правительства Российской Федерации, которым в ноябре были внесены изменения в правила расходования средств лесных субвенций регионами.
Дополнительные средства из нераспределенного резерва Рослесхоза были направлены в Кировскую, Тверскую, Костромскую, Ленинградскую, Вологодскую, Смоленскую области, республики Марий Эл, Карелия, Татарстан и Алтайский край. Эти регионы показали наиболее высокие результаты при реализации переданных им полномочий, в основе рейтинга – данные за предыдущий период оценки – 2018 год.
Анализ результативности регионов проводится Федеральным агентством лесного хозяйства для определения динамики качественных изменений и выявления проблем, связанных с лесоуправлением и лесопользованием. Расчеты уровня эффективности проводятся по 36 критериям. В частности, учитываются показатели использования, обеспечения охраны от лесных пожаров, воспроизводства и защиты лесов, расположенных на землях лесного фонда, финансово-экономическая организация деятельности и другие.
Основой для проведения оценки являются отчеты об исполнении органами государственной власти субъектов Российской Федерации переданных им полномочий в области лесных отношений, формы государственного лесного реестра, а также результаты плановых и внеплановых проверок.
Итоги оценки эффективности осуществления органами государственной власти субъектов Российской Федерации переданных полномочий Российской Федерации в области лесных отношений в 2019 году будут подведены в следующем году.
Напомним, что стимулирующие выплаты производятся на основании постановления Правительства Российской Федерации от 23 ноября 2019 года № 1502 в соответствии с критериями оценки эффективности деятельности органов государственной власти субъектов Российской Федерации по осуществлению переданных полномочий Российской Федерации в области лесных отношений, утвержденными постановлением Правительства Российской Федерации от 6 марта 2012 года.
Про важливість розбудови Служби внутрішнього аудиту військового відомства на основі міжнародних стандартів, про природу порушень та як їм запобігати – в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповіла директор Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України Марина Бариніна.
Міжнародні стандарти – шлях до цивілізації
– В одній із перших публічних промов Міністр оборони України Андрій Загороднюк високо оцінив Службу внутрішнього аудиту. Поясніть, що стоїть за такою оцінкою?
– Упродовж двох останніх місяців ми отримали одразу два зовнішніх підтвердження того, що рухаємося у правильному напрямку. Перше надано за результатами роботи групи експертів НАТО, які проводили Самооцінку стану виконання Програми розбудови доброчесності (в Альянсі вона має назву Building integrity). У рамках Самооцінки здійснено огляд 8 структур сектору оборони і безпеки, серед яких – Міноборони і Збройні Сили, Національна гвардія, СБУ, Національна поліція. І що мені, як керівнику Департаменту внутрішнього аудиту, приємно: вже у передмові Звіту експертів Альянсу зазначено, що в Міноборони внутрішній аудит є професійним і в цілому відповідає міжнародним стандартам. На наступні роки нам навіть поставлено завдання ділитися досвідом з колегами інших відомств.
Експерти НАТО визнали: у Міністерства оборони України внутрішній аудит є професійним і в цілому відповідає міжнародним стандартам.
Друге підтвердження відбулося в листопаді, коли роботу нашої Служби вивчали зовнішні міжнародні експерти з Великобританії. До речі, це вже четверте оцінювання, а перше відбулось ще 2017-го. Оцінювали на відповідність міжнародним стандартам внутрішнього аудиту за 50-ма критеріями. За результатами першої, ми відповідали повністю міжнародним стандартам за 30-ма критеріями, за 20-ма – частково і отримали 32 рекомендації. Потім у 2017 і 2018 роках незалежні міжнародні експерти відстежували впровадження наданих рекомендацій. Цього року вони підтвердили: 24 з 32 рекомендацій (75 %) Служба внутрішнього аудиту Міноборони своєчасно і успішно впровадила з належною якістю! У наступному, максимум – 2021 році, очікую завершити процес імплементації міжнародних стандартів. Зазначу: це відбудеться з випередженням стратегічного плану, що передбачає реалізацію цього завдання лише 2023-го. Дуже амбітна ціль, бо жодна служба внутрішнього аудиту інших міністерств і відомств навіть не підійшла до зовнішнього незалежного оцінювання. І це зрозуміло, враховуючи, що таких вимог для органів влади в Україні ще немає. Це наша ініціатива в рамках руху країни у НАТО і ЄС.
Світ аудиту чітко систематизований та прозорий
– Яка основа системи міжнародних стандартів аудиту? Хто її суб’єкти? Чому Україні важливо брати в ній участь?
– Міжнародний інститут внутрішніх аудиторів (Global IIA) засновано у 1941 році. Він розташований у США. Це міжнародна професійна асоціація, яка об’єднує понад 190 тисяч членів із понад 170 країн. Вона видає стандарти, настанови, порадники і проводить сертифікацію, зокрема й внутрішнього аудиту державного (публічного) сектору. Окрім цього, Global ІІА видає сертифікати аудиторам, які можуть оцінювати якість внутрішнього аудиту незалежно від того, у якій країні мешкають. Сподіваюсь, ближчим часом такі фахівці з’являться й в Україні, зокрема в Міноборони.
Україні важливо відповідати міжнародним стандартам внутрішнього аудиту, бо кожному споживачеві продукту чи послуги (а внутрішній аудит – це послуга) важливо знати, що її виробник чи надавач дотримується встановлених стандартів, правил і процедур, які забезпечують якість.
– У межах яких домовленостей виконували незалежну зовнішню оцінку внутрішнього аудиту Міноборони? Хто її оплатив?
– Її проведення передбачено Стратегічним оборонним бюлетенем, затвердженим у 2016-му. Оскільки відповідних коштів на це держбюджет не передбачав, ми звернулись за допомогою до британських колег. Вони провели добір експертів (один із них тоді очолював департамент внутрішнього аудиту Міноборони Великобританії, а тепер є керівником служби внутрішнього аудиту Стратегічного командування НАТО з операцій). І рівень експертів був дуже високим, а робота – абсолютно незалежною. Щодо коштів зазначу: не тільки зовнішня оцінка, а загалом розбудова новітнього внутрішнього аудиту Міноборони України відбулась за сприяння Британії. Цей процес стартував ще з 2010–2011 років, коли розпочались стажування українських аудиторів у британському військовому відомстві та поглибилась співпраця з Transparency International. Їхнім коштом і нині триває навчання й підвищення кваліфікації наших фахівців. Загалом допомога міжнародних партнерів – неоціненна!
Міжнародна допомога ЗСУ неможлива без аудиту
– Тема аудитів нині на часі. Зокрема, в «Укроборонпромі» триває міжнародний аудит. Його мета – входження у цивілізоване правове поле задля залучення іноземних інвестицій тощо. Яка користь від міжнародної сертифікації внутрішнього аудиту Міноборони?
– Нині Збройним Силам надають значну матеріальну допомогу не лише українські підприємства, волонтерські організації, а й з-за кордону, зокрема із США, Великої Британії, Канади, ФРН, Литви. Держави-донори мають бути впевнені: все, що дають, використають за призначенням і ефективно. І тому вони резонно запитують: а чи є у вас система внутрішнього контролю. А якщо є, хто її оцінює? Тобто вони хочуть гарантій від внутрішніх аудиторів про систему внутрішнього контролю: належний облік, розподіл, використання і списання наданого майна лише за закінченням термінів його придатності. Позаяк їхня допомога може бути зменшена чи припинена до провадження надійного внутрішнього контролю, яку систематично перевіряє внутрішній аудит, якому, зі свого боку, можна довіряти. І цей аудит повинен мати надійну методологію і авторитет. Велика Британія має негативний досвід у Афганістані, коли виявили, що допомога, яку вона надавала тамтешньому уряду, незабаром з’являлась у бойовиків, що протистояли тій самій владі!
Зрозуміло: міжнародні партнери вимагають підтвердження, як використовують майно і техніку, яку вони надають. І це підтвердження має базуватися на зрозумілих їм засадах, а це – лише міжнародні стандарти аудиту. Ось чому британці сплатили зовнішню оцінку внутрішнього аудиту Міноборони України.
Однак це зовнішній аспект. А є і внутрішній – так само важливий. Є критерії, за якими у світі оцінюють good governance («належне урядування»), тобто систему управління, яка усталилася в певному відомстві чи країні. Серед них є й показник, який оцінює внутрішній аудит, зокрема відповідність міжнародним стандартам. До речі, Transparency International, коли робить відповідні дослідження, так само бере за обов’язковий показник стан внутрішнього аудиту. Тобто це важлива складова, за якою оцінюється прогрес як у Міноборони, так і в Україні загалом.
Нині Україна за антикорупційним рейтингом серед аутсайдерів, однак має амбіції покращити ситуацію
– Тобто є сталі цілі в розвитку урядування, до яких слід прагнути?
– Так. Ось сьогодні Міжнародний день боротьби з корупцією (на час бесіди. – Авт.), який запровадила Генасамблея ООН. Відповідно встановлено й індекси корупції. Завдання України, зрештою, як і будь-якої держави, – досягти певного рівня рейтингу. За останніми оцінками, Україна, на жаль, у band (групі) D – отримала показник 32 зі 100 можливих. За шкалою Transparency International група D – серед аутсайдерів. Тож маємо завдання піднятися до «С», «В», а найкраще – «А». Це дуже високі показники, але маємо йти цим шляхом. Внутрішній аудит – не єдиний, але вагомий інструмент запобігання корупції. Зрештою, чому «Укроборонпром» проводить міжнародний аудит? Зокрема і тому, аби подивитись, яка буде різниця з результатами внутрішнього аудиту: кричуща чи ні…
– Як саме працює військовий аудит? Чи орієнтуєтеся у плануванні на «червоні прапорці», які виставляють антикорупційні громадські організації, зокрема та ж Transparency International?
– Так, однак спочатку про зміни, які ми реалізували. Одна з найбільших – ми перейшли з піврічного планування на річне та впровадили стратегічне – на три роки на підставі оцінки ризиків. Визначаючи ризики, якраз враховуємо і «червоні прапорці» зовнішнього експертного середовища, і наші попередні результати аудитів. У такий спосіб даємо собі звіт, чому саме цю, а не іншу тему досліджуватимемо вже зараз, а не за три роки. Ну, наприклад, торік розпочато дуже амбітну програму з будівництва 184 казарм поліпшеного планування для контрактників. Виходячи із суми коштів, передбачених на її реалізацію (на час планування це близько 2,4 млрд грн), та після оцінки ризиків, запланували аудит щодо цього питання. Для аудиту цікаво все, однак, з огляду на наявний ресурс, маємо зосереджуватися на масштабних проєктах, великих сумах, знакових «червоних прапорцях».
У плануванні враховуємо роботу інших так званих постачальників гарантій. Торік Міноборони почало створювати потужність з виробництва боєприпасів. Тут теж велика сума, великий резонанс – воліли включити аудит цього проєкту до плану, однак побачили, що його запланувала Рахункова палата. Відмовились, адже недоцільно дублювати роботу одне одного. Якщо аудит певних програм бере на себе орган аудиту вищого рівня – Рахункова палата чи Державна аудиторська служба, внутрішні аудитори охоплюють інші проєкти й ризики.
Виходячи з суми коштів, передбачених на будівництво 184 казарм поліпшеного планування (на час планування це було близько 2,4 млрд грн), та після оцінки ризиків ми запланували аудит з цього питання.
Про трикутник «Рахункова палата – Держаудитслужба – внутрішній аудит Міноборони»
– До речі, у нашій державі доволі розгалужена система фінансового контролю. Чи не дублюють її ланки одна одну? Чи є співпраця в трикутнику «Рахункова палата – Держаудитслужба – внутрішній аудит Міноборони»?
– Щодо співпраці – у нас гарні робочі стосунки з Рахунковою палатою й Державною аудиторською службою. Координуємося залежно від роботи цих інституцій, обмінюємося інформацією та досвідом. Можу впевнено сказати про взаємну повагу і те, що зовнішні аудитори, як передбачено міжнародними стандартами, спираються на роботу внутрішніх аудиторів.
Стосовно кількості органів і повноважень – розбудовуючи систему державного фінансового контролю та аудиту, Україна прагнула відповідати стандартам ЄС. У всіх країнах Євросоюзу є вищий орган аудиту, в Україні це Рахункова палата, – підзвітний тільки парламенту. У багатьох країнах Вищий орган аудиту (Supreme Audit Institution) очолює представник опозиції, у деяких державах він наділений навіть функціями суду. Однак об’єднує всіх головне: це зовнішній відносно Уряду орган, який від імені вищого законодавчого органу здійснює контроль над виконавчою владою. Усі вищі органи аудиту у світі керуються стандартами зовнішнього аудиту – Стандартами INTOSAI.
Лише у кількох країнах внутрішній аудит централізований – один на всю державу. Але в більшості держав він децентралізований і незалежно функціонує в кожному міністерстві чи органі влади. У більшості міністерств оборони країн ЄС і НАТО створено потужні аудиторські служби на рівні міністерства, у деяких – аудиторські підрозділи на рівні видів збройних сил і органів військового управління. Тож наша модель – децентралізовано-централізована: відносно Уряду – децентралізована за міністерствами, а відносно Збройних Сил, установ, організацій та підприємств, що належать до сфери управління Міноборони – централізована на рівні відомства й підпорядкована міністру. Щодо міністра цей аудит є внутрішнім, адже саме він політично відповідає за діяльність всіх «організмів», що входять до сфери управління Міноборони. У США є відмінність. Там функціонує Офіс генерального інспектора, який об’єднує всі підрозділи: запобігання й виявлення корупції, внутрішній аудит, кримінальні, адміністративні розслідування і навіть фізичну охорону високопосадовців. Тобто можна говорити про європейську та американську моделі. Україна обрала європейську і це закріплено законодавчо. Підрозділи і служби внутрішнього аудиту різних країн об’єднує те, що вони працюють від імені міністра чи іншого керівника та керуються Міжнародними стандартами внутрішнього аудиту, виданими ІІА, про що я розповідала раніше.
Третій «гравець» на полі аудиту України – Державна аудиторська служба, яка має лише кілька аналогів у світі, бо переважна більшість країн має тільки зовнішній та внутрішній аудит. Держаудитслужба – зовнішньо-внутрішній аудит: відносно Уряду – внутрішній, але відносно будь-якого міністерства чи іншого органу або організації – зовнішній. А таких стандартів аудиту – зовнішньо-внутрішніх – у світі немає. Тому міжнародним експертам незрозуміло – навіщо України три види аудиту в публічному секторі? Інша справа, якби це була інспекція, а не аудит, це відповідало б міжнародному законодавству.
Нещодавно наш уряд проаналізував ситуацію та побачив певне дублювання Держаудитслужбою того, що робить Рахункова палата і внутрішні аудитори. Водночас визначено унікальні функції, які виконує тільки Державна аудиторська служба. Це, зокрема, контроль місцевих бюджетів, діяльності державних і комунальних підприємств, моніторинг процедур закупівель, ревізії й перевірки за зверненнями правоохоронних органів. Тому Кабмін вирішив реорганізувати Держаудитслужбу на Офіс фінансового контролю, який діятиме як інспекція. Із Держаудитслужби знято функції, що дублюють Рахункову палату і внутрішній аудит. Залишаться ті функції, які, крім новоствореного органу, не виконують інші. Унікальний за призначенням, завданнями і функціями Офіс фінансового контролю презентують наступного року. Що це означає для нас, внутрішнього аудиту? Передусім – більшу відповідальність, адже тепер усі великі програми стануть полем нашої діяльності. Слід думати про серйозний перерозподіл власних ресурсів, аби покрити нові обсяги завдань.
Що добре для аудиту – погано для репутації армії…
– У суспільстві спостерігається великий резонанс довкола корупційних подій. Так, це не пряме поле вашої компетенції, однак ви відповідальні за надання рекомендацій керівництву для покращення управління активами. Зокрема, притчею во язицех став Широкий лан. Як впливаєте на те, що ухвалюють неефективні рішення?
– Внутрішні аудитори не беруть участі в ухваленні управлінських рішень – це наріжний камінь внутрішнього аудиту. Інакше, якщо внутрішні аудитори причетні до управління, страждає незалежність і об’єктивність внутрішнього аудиту, адже ці ж управлінські рішення і є об’єктом аудиту. До речі, торік аудит у Широкому лані зробили саме ми. Виявили 71 млн. грн. збитків. Матеріли передано до правоохоронних органів, триває слідство.
Торік аудит у Широкому лані виявив 71 млн грн збитків. Матеріли передано до правоохоронних органів, триває слідство.
– Чудово, отже порушникам не уникнути покарання…
– Так. Але зрозумійте, чому внутрішньому аудитору важко відповідати на такі питання. Тому що, те, що добре для аудиту (демонструємо ефективність) – погано для репутації армії.
– Спробую не погодитися, бо суспільство і військові мають розуміти: невідворотність покарання – це аксіома. Інакше як досягнемо доброчесності?
– Зрозуміло. Однак для мене відповідальність порушника – це одне, а репутація Міністерства оборони як органу управління, Збройних Сил, як інституту – дещо інше. Внутрішній аудит тому і внутрішній, що працює на керівника, у нашому випадку на міністра. Де є недосконалість нормативних актів чи системи внутрішнього контролю, ми рекомендуємо – як їх виправити, а де зловживання, перевищення влади тощо – готуємо документи до передачі правоохоронним органам. Ще жоден з міністрів оборони не поклав таку справу під сукно! Незалежно від настроїв у суспільстві, мені б не хотілось завдавати репутаційного удару по органу управління. Підтримую створення військової поліції з повноцінною функцією досудового розслідування. І не тому, що хочу критикувати правоохоронні органи, а передусім тому, що розслідування злочинів у цій сфері вимагає глибокого професійного знання контексту.
Публічність має завжди два боки медалі, і в аудиті цей контраст особливо жорсткий
– Тоді постає питання: має бути військовий аудитор у формі чи ні? Скільки у вашому підпорядкуванні офіцерів?
– У безпосередньому тільки три, у військах – більше. Це пов’язано з тим вибором, який можемо здійснити при наборі фахівців до нашої Служби. Беремо професійного аудитора чи військового. Першому доводиться вживатися в середовище контролю, а другому – освоювати премудрості аудиту. І перше, і друге займає близько 5 років. Як відомо, спеціалізованих навчальних закладів, зокрема військових, нашого профілю немає.
– Зрозуміло. Однак повернімося до питання публічності. Як на мене, ваш департамент демонструє безпрецедентний рівень відкритості, публікуючи результати аудитів на офіційному сайті Міноборони…
– Так. Крім США, я не знаю жодного прикладу, де всі аудиторські звіти публікують. Наприклад, в оборонному відомстві Великобританії раз на рік оприлюднюють підсумок лише одного аудиту – присвяченого гендерній рівності у військах. Решта аудитів – закриті. Більш того, закриті навіть плани роботи. У нас публікують плани і щоквартальні звіти. Вони не розкривають інформації щодо окремої частини, прізвищ командирів, до нестачі, умовно кажучи, у 10 літрів палива. Однак відкритість справді безпрецедентна. Я дослідила чимало сайтів міністерств оборони інших країн і такого не знайшла. Нині, і знову ж таки, під час збройної агресії, це – достатній рівень відкритості, а, можливо, навіть у дечому й надмірний.
– Яка мета такої публічності?
– Передусім це виконання антикорупційних розпоряджень Кабміну. Згідно з ними, саме Міноборони поставлено завдання оприлюднювати таку інформацію. І ми публікуємо зведені результати. Розумію, що комусь хотілось би читати кожен звіт…
До речі, отримуємо чимало запитів на доступ до публічної інформації від приватних осіб. У цьому сенсі наше правове поле абсолютно ліберальне. Достатньо комусь зареєструватись під будь-яким псевдо в електронній пошті і він уже на законних підставах претендує на співпрацю з відділом по роботі з громадянами та доступу до публічної інформації Міноборони. Маємо у 5-денний термін надати заявнику інформацію. Вважаю, що це дуже загрозливо у контексті Міноборони і Збройних Сил.
– Так, бо вашу інформацію можна використати по-різному. Можна боротися з корупцією, а можна переслідувати далекі від доброчесності цілі.
– Візьмемо до прикладу найвідкритіший аудит Київської міськдержадміністрації. Тут йдеться про те, як використовують кошти платників податків на ремонт доріг, ліфтів, закупівлю тролейбусів. Ця інформація цікава передусім мешканцям столиці. Однак у військовій сфері є специфіка. Я не кажу, що слід засекречувати все. Ні! Однак доступ до будь-якої інформації має зворотний бік медалі. За номером частини стоїть конкретний командир, який десь живе, у якого є сім’я. Можливо, він виконує службові завдання в районі ООС… Тобто, є чимало аспектів, які можуть вплинути на ситуацію негативно. Водночас є інший момент. Кримінальний процесуальний кодекс прямо вказує на таємність досудового розслідування. Результати наших аудитів якраз і є його частиною. Отже, до рішення суду не маємо права створювати ситуацію, коли та чи інша інформація порушує презумпцію невинуватості. Це, по-перше. І, по-друге, якщо раптом під час судового процесу виявиться, що аудитор помилився? Або не та сума і не той винуватий? Нюансів – безліч… Це все впливає на репутацію і життя людей. Тому впевнена: оприлюднювати нашу інформацію можна тоді, як справу завершено, є рішення суду. Просто сповіщати, що виявили порушень на мільйон чи два, немає сенсу.
Динаміка економічної ефективності аудиту говорить про стійкість системи
– Тоді як вирішувати проблему оцінки якості роботи аудиторської служби? Ви вже заявляли, що коли аудит працює добре, тоді спочатку порушень фіксують багато, але згодом їх стає значно менше. Чи можна оцінити певні зміни в оборонній сфері, позитивну динаміку?
– Так, можна. Спочатку – що таке економічна ефективність? Це співвідношення загального обсягу коштів, збережених завдяки внутрішнім аудиторам, який становлять додаткові надходження, попереджені зайві витрати, усунуті порушення (втрати, збитки тощо) і ризики, до обсягу видатків на утримання Служби внутрішнього аудиту. Ось дивіться (головний аудитор демонструє статистичну таблицю. – Авт.): пік економічної ефективності від діяльності внутрішнього аудиту Міноборони України був у 2016 році. Кожен внутрішній аудитор у 2016-му «відпрацював» свою зарплату та всі інші видатки на утримання на 100 років наперед. Після цього щороку економічна ефективність йде на спад. І якщо у перші роки створення внутрішнього аудиту (2012–2014 рр.) економічна ефективність вимірювалася двозначними цифрами, то на піку – у 2015–2017 роках – тризначними. Нині ці цифри знову двозначні. Чому? Ми стали гірше працювати чи, навпаки, система внутрішнього контролю стала стійкою і краще запобігає порушенням? Напевно, що друге! Бо за десятикратного збільшення обсягів фінансування сектору оборони логічно бачити збільшення сум, наприклад, виявлених і повернутих державі збитків.
Пік економічної ефективності припав на 2016 рік, коли аудитори «відпрацювали» свою зарплату на 100 років наперед.
– До речі, а як справи з останнім показником?
– Маємо позитивну динаміку. Ось (дивимося звіт. – Авт.) відсоток відшкодованих збитків від виявлених: у 2014 році – 25 %, у 2016 -29 %, у 2018 – 48 %, станом на 6 грудня 2019 року – 54 %. На мою думку, цей показник можна застосовувати як для оцінки ефективності діяльності з внутрішнього аудиту, так і в оцінці системи внутрішнього контролю. По-перше, він засвідчує, що ми не натягуємо якихось сум, аби когось вразити, а потім: «ой, вибачте, помилилися…» А, по-друге, все-таки система внутрішнього контролю, базована на відповідальності керівників, яких перевіряємо, розвивається, адже забезпечує повернення до Міноборони і Збройних Сил коштів, неправомірно витрачених чи втрачених.
Як оцінюється ефективність аудиту за міжнародними стандартами
– Чи присутні цифрові показники в оцінці якості служби аудиту за міжнародними стандартами?
– Жодних цифр. У нас сприйняття аудиту пострадянське: виявили – відшкодували… Все це нам перейшло у спадок від колишньої системи. Насправді внутрішній аудит оцінюють за іншими критеріями, де цифри майже не фігурують. Наприклад, це може бути відсоток впроваджених рекомендацій аудиту. Чому відсоток? Тому що в одному аудиті їх може бути десяток, а в іншому – одна. Втілення деяких рекомендацій може затягнутись у часі. Це слід відслідковувати…
– У вас діє свій моніторинг?
– Дуже хотілося б мати такий підрозділ. Однак наша штатна чисельність настільки обмежена, що ми не можемо дозволити таку «розкіш». Є відділ, на який покладено дуже багато завдань, зокрема і моніторинг виконання наших рекомендацій та пропозицій.
– Які ще показники ефективності застосовують на Заході?
– Відсоток виконання плану. Для країн зі сталою демократією це важливо. У них аудит – абсолютно незалежний орган, якому ніхто не дає жодних завдань, окрім міністра, який каже: «наступного року зверніть увагу на цю сферу…» Тобто аудит планує діяльність самостійно. Він розраховує людино-дні під кожного фахівця. Залишає невеликий часовий ресурс на виконання позапланових завдань. І якщо план не виконують – це вважається там поганим плануванням або поганим виконанням. У нас життя трошки інше. І хоча проводимо оцінку ризиків, плануємо роботу, однак ввідні надходять значно частіше. Якусь сферу хоче проаналізувати міністр оборони, якусь начальник Генштабу… Ми не можемо працювати спокійно, планомірно, як це відбувається в західних колег. На моє запитання до колеги з Британії, яка в його службі питома вага позапланових завдань, він, силкуючись пригадати, відповів: «Так… проведено один позаплановий аудит позаминулого року…але ми тоді скасували плановий».
А від нашого внутрішнього аудитора вимагають значно більше, ніж на Заході. Ми ще не позбавилися остаточно від виконання невластивих для внутрішнього аудиту функцій. Нас залучають і до попереднього контролю, і до перевірок та службових розслідувань, виконання інших завдань, що негативно впливає на проведення саме аудитів. Усі звикли, що аудитор – і швець, і жнець, і на дудці грає! А, як ви знаєте, відмовлятися від неправильних звичок значно складніше, ніж із самого початку формувати правильні. Тому й виконуємо дуже багато запитів у позаплановому порядку.
Чому некоректно порівнювати штати служби внутрішнього аудиту в МО України та західних країн
– Чи захищений наш аудитор? Чи достатня у нього мотивація?
– Наші фахівці ніяк не більше захищені, ніж інші держслужбовці та військові. Жодних додаткових гарантій, компенсацій… Навіть скажу, що в деяких посадовців є негативне ставлення, мовляв, ви нічого не робите, а тільки перевіряєте… Водночас, психологічне навантаження і відповідальність великі. Терміни проведення аудиту – стислі. У відрядженнях деякі аудитори перебувають по 200 і більше днів на рік, отримуючи по 60 грн добових.
Середня зарплата цивільного аудитора у Збройних Силах – 8500 гривень на місяць. Чи цього достатньо? Звісно, ні! А військові аудитори отримують грошове забезпечення на рівні (а іноді й нижче) тих, кого перевіряють. Але аудитори мають бути професійнішими й досвідченішими за тих, кого перевіряють, інакше – що це за аудит?
Ми працюємо з відповідними посадовцями, щоб підвищити спроможності Служби внутрішнього аудиту й мотивувати внутрішніх аудиторів. Сподіваюся, що кошти знайдуть, адже кожна витрачена на утримання Служби внутрішнього аудиту гривня повертається десятикратно.
– Мабуть, і культура діловодства у нас значно нижча, аніж у Європі?
– На жаль. У мене часто запитують, чому ваша Служба така велика… Ось, мовляв, у такій-то країні набагато менша. Однак забувають, що на Заході, по-перше, абсолютно весь облік і звітність ведуть в електронному вигляді. По-друге, аудитори мають доступ до всіх реєстрів країни: податкових, митних, земельних, майна, поліції тощо. Як працюємо ми? Надсилаємо письмові запити! А потім у 90 % нам відповідають, що «ця інформація таємна, у вас немає авторизації, хто ви такі»…
Ось, до слова, проблемне питання: облік і використання земель оборони. Коли б це був єдиний реєстр, який збігається з даними державного реєстру, то свою роботу ми робили б значно швидше. Сьогодні знову пишемо в держустанови, у Збройні Сили, інші структури і чекаємо відповідей: чи так, чи не так… На це витрачаємо місяці. І знову таки – структури, які не належать до Міноборони, не зобов’язані відповідати на запити внутрішнього аудиту! А як ведуть діловодство у військовій частині? Якісь процеси комп’ютеризовані, а якісь – дідівським методом. Тобто, перевіряємо їх, гортаючи товсті книги…
Загалом, кількість аудиторів та те, як вони працюють, залежить від вертикалі управління. Як організоване управління, так працюємо й ми. Є навіть таке поняття як аудиторський слід. Зрозуміло, якщо в нас квартирні справи лише на папері, то їх аудит можемо зробити тільки з виїздом у гарнізон, погортавши папери, надіславши запити, порівнюючи відповіді. Це забирає час, навантажує людські ресурси. Стає зрозумілим, чому нас не можна порівнювати із Заходом? Тому ратую за електронний облік житла, земель, майна, за доступ аудиторів до всіх реєстрів. У Міноборони над цим працюють. Це значно спростить проведення аудиту і дозволить ефективніше використовувати людські ресурси.
Приклади та… прецеденти аудиторської діяльності
– Чи можете прокоментувати ситуацію, яка склалася з компенсацією за неотримане житло?
– Наразі завершуємо аудит щодо цього питання. Виявили, що нормативно-правова база потребує уточнень. Наприклад, «черговик» отримав грошову компенсацію за належне йому за законом житло, однак квартиру не купує і, формально залишаючись безквартирним, не знімається з квартирного обліку в місцевих органах влади. Отож, аби не допускати такого, слід законодавчо зобов’язати отримувача коштів зніматися з усіх квартирних обліків. Цей ризик виявили, і найближчим часом його знімуть. І знову – про реєстри й діджиталізацію. Якби можна було здійснювати обмін інформацією, яка міститься у квартобліку відповідного гарнізону, між усіма гарнізонами та з інформацією, що міститься у відповідних реєстрах місцевих органів влади, то ризики зловживань суттєво знизилися б.
– Значні кошти проходять через оборонні закупівлі. Як ви оцінюєте ситуацію у цій царині?
– З оборонними закупівлями працюємо значно менше, бо це «гарячі пиріжки» для Рахункової палати й Держаудитслужби. За останні три роки ми не зробили жодного планового аудиту централізованих закупівель. Чому? Все просто: у першому півріччі у відповідних департаментах Міноборони і структурах Збройних Сил працює Рахункова палата, у другому – Держаудитслужба або навпаки. Ходити за ними і перевіряти те ж саме – це дублювання… Ми проводили позапланові аудити централізованих закупівель за дорученням міністра оборони і планові аудити децентралізованих закупівель у військових частинах. Ризикові сфери, такі як централізовані закупівлі, як правило, перевіряють щороку зовнішні органи. Ми теж намагаємося охопити аудитами такі ризикові сфери, як діяльність держпідприємств, землі, ліси, державне майно…
– І мисливські угіддя? Здається, у вас з ними виникали труднощі…
– Так. Нас не допустили до проведення аудиту, попри те, що тодішній міністр Степан Полторак затвердив відповідний план роботи. Не допустили, пославшись на те, що ГО «Товариство військових мисливців та рибалок ЗСУ» не належить до військового відомства. Ми показували правові акти, які чітко вказували: вони здійснюють діяльність на загальнодержавній власності. Однак з часом термін «загальнодержавна власність» де-юре перекваліфіковано в «державну власність». А втім, ми написали доповідь Міністру оборони, висвітлили проблему, надали рекомендації і відомство запрацювало: Юридичний департамент, Управління нормативно-методичного забезпечення та моніторингу володіння, використання та розпорядження нерухомого майна і земель спільно з органами прокуратури зробили дуже гарну роботу. За 2018–2019 роки до сфери управління Міноборони повернуто фонди Тетерівського та Володимирівського, Бучанського мисливських господарств загальною площею понад 120 га, Хмельницького стенду. Усунуто перешкоди в користуванні нерухомим майном у Львові по вулиці Коперника загальною площею 350 квадратних метрів. Триває позовна робота з витребування низки фондів.
За 2018–2019 роки до сфери управління Міноборони повернуто фонди мисливських господарств загальною площею понад 120 га.
– Ще одна резонансна проблема – «7-й кілометр» поблизу Одеси. Яка ситуація з її вирішенням?
– Знову ж таки, з 2010 року відповідальні за цей напрям діяльності особи не інформували керівництво Міноборони про проблеми. 2014-го ми написали Міністру оборони першу доповідь за результатами аудиту й надали рекомендації, у 2015-му – другу. І лише 2016-го укладено перший договір-доручення. Можливо, він був недосконалим, але слід було з чогось починати. Наразі із «7-им км» ситуація непроста, але ми повідомили керівництву, що кілька років Міноборони не отримувало від ринку (одного з найбільших у країні!) ні копійки. Дебіторська заборгованість – понад 5 млн гривень (за цінами 2010 року, а за реальними – думаю, що більше) навіть не обліковувалася! І знову ж – відомство запрацювало: відповідні структурні підрозділи підготували договори, почали контролювати повноту надходжень коштів на рахунки, здійснюється претензійна та позовна робота.
Рівень корупції в Міноборони нижчий, ніж в інших відомствах, а увага до проблем армії – вища
– Знову втрати для оборонного відомства…
– Тепер ви розумієте, чому аудиторам важко виступати публічно? У зв’язку з цим хотіла б окремо зазначити: нині роблять величезний акцент на корупції чи антикорупції. Я не кажу, що в армії її немає. Так, вона є! Але це не означає, що корупції тут більше, аніж, скажімо, у системах охорони здоров’я чи освіти, на митниці, чи в дорожній поліції. Проаналізуймо. Чи коректно порівнювати обсяги виявлених порушень у Міноборони з невеликим відомством? Це непорівняні речі. Чому?
Пункт перший. У нас бюджет 100 млрд грн, а там – 5. Міноборони володіє значною кількістю земельних ділянок, величезними обсягами державного і військового майна, а в іншому відомстві – дві споруди і 20 комп’ютерів. Абсолютні цифри тут не працюють. Слід говорити про відсоток порушень у загальному обсязі перевірених ресурсів, а він в армії приблизно такий же, але не вищий, ніж у середньому в країні. Стан відшкодування збитків в Міноборони кращий, ніж у середньому за результатами роботи підрозділів внутрішнього аудиту та Держаудитслужби.
Пункт другий. У системі Міноборони та Збройних Сил служить і працює 250 тисяч людей, а в іншому відомстві, наприклад, тисяча. Якщо йдеться про 100 випадків порушень на рік, то в Міноборони це становитиме 0,04 %, а в тому відомстві – 10 %.
Пункт третій. Увага суспільства до Міноборони значно вища і, як на мою думку, прискіпливіша. Тому кожне повідомлення про недоброчесну поведінку представника цього відомства обговорюється ширше і триваліше, має більший розголос, ніж, скажімо, представника житлово-комунального господарства.
– До речі, чиї заслуги в поверненні державі коштів? Ось, наприклад, ви виявили розтрату. Як потім працює система?
– Тут і наші зусилля, і всієї управлінської вертикалі Міноборони. У Департаменті вибудована система моніторингу впровадження аудиторських рекомендацій та виконання пропозицій. Коли закінчуємо аудит, даємо термін на виконання рекомендацій і пропозицій. Керівник, якого перевіряли, звітує нам щоквартально (до повного виконання) і надає інформацію до свого органу управління. Згодом цей орган направляє дані знову ж таки нам. Тобто маємо два джерела – свою інформацію та інформацію командирів перевіреної частини і його органу управління. Це закріплено у відповідному наказі Міноборони про порядок проведення внутрішнього аудиту. Це перше.
Друге. Коли у 2016-му розробляли Стандарти внутрішнього контролю в Міноборони та Збройних Силах (наразі внутрішній контроль опікує Головна інспекція Міноборони, але найближчим часом ці функції відійдуть до новоствореного відділу координації внутрішнього контролю), ми включили питання усунення порушень і виконання рекомендацій до системи внутрішнього контролю. Є відповідний наказ Міністра оборони про внутрішній контроль, який зобов’язує командира виконувати пропозиції та рекомендації аудиту і систематично звітувати про це. Тож, так би мовити, працює система у системі.
І ще одне. Про відшкодування збитків інформуємо міністра окремими доповідями. Востаннє такі дані направляли йому в жовтні (за 9 місяців цього року), наступні будуть у січні – вже за рік. І по ній матимемо рішення: когось притягнуть до відповідальності, когось не підвищать у військовому званні…
Хочу наголосити: не завжди причиною зловживань є корупція. Часто в їх основі – непрофесійність, брак досвіду, перевантаження, інколи – стрес. І це не просто слова. Є внутрішня та міжнародна статистики. Їх показники приблизно однакові: 10:10:80. А саме – 10 % людей займатимуться корупцією за найменшої нагоди і навіть самі створюватимуть відповідні умови, щоб скористатися ними. Ці свою психологію не змінять. Від них потрібно звільнятися. 10 % – ніколи на зловживання не підуть. Решта – у принципі, доброчесні, але в критичній ситуації, за певних умов, можуть порушити закон. Наша цільова аудиторія – саме ці 80 %. Саме на них маємо спрямовувати основні зусилля, аби вони знали, що таке корупція, а що – ні. Вони мають знати нормативно-правові акти і правила роботи на своїх посадах. У нас, на жаль, багато людей гарних за намірами, але непрофесійних за діями. Вони приймають неправильні рішення щодо виплат чи списання майна, бо не усвідомлюють, як правильно. Тож наше завдання – не лише виявити такі факти і забезпечити невідворотність покарання, а насамперед – допомагати керівництву усувати умови, які сприяють їх вчиненню. Це – єдині й прозорі правила та процедури усунення дискреційних повноважень, надійна система внутрішнього контролю, професійне навчання і постійне виховання доброчесності, керування кар’єрою, пошук і підтримання талантів, а також – гідне грошове забезпечення, заробітна плата та інші складові, за яких військовослужбовець, держслужбовець чи працівник Збройних Сил у разі виникнення життєвих проблем звернеться за допомогою до керівника та колег, а не привласнюватиме державне майно чи кошти.
10 % людей займатимуться корупцією за найменшої нагоди. Від них потрібно звільнятися. 10 % – ніколи не порушуватимуть закону, решта – порушуватимуть за певних умов. Маємо зробити так, аби ці 80% чітко знали, що таке корупція, а що – ні.
Не втомлююсь повторювати: професійний добір кадрів, їх виховання, зокрема, і в питаннях доброчесності, безперервний професійний розвиток є дуже важливими в системі good governance – теми, з якої починали розмову.
детальна ілюстрована інструкція де можна знайти інформацію про плановані санітарні рубки, як визначити місце розташування конкретних призначених в рубку ділянок лісу, як з'ясувати їх додаткові характеристики, і як отримати відомості про стан цих ділянок за космічними знімками
