На початку червня цього року мені пощастило побувати в польській частині Біловезької Пущі - легендарного, широковідомого навіть за межами Польщі та Білорусі пралісу. Нижче мої враження від побаченого. Рекомендовано для показу працівникам лісових господарств, які порівнюють ліс з «полем картоплі, яку треба викопати, бо згниє».
Чим важлива Біловезька Пуща, так це можливістю спостереження природних процесів розвитку лісу. 47 квадратних кілометрів (лише в польській частині, а є і білоруська) заповідної зони, де впродовж кількох століть, за невеликими винятками, була практично відсутня людська діяльність, дає відповіді на запитання, які ми не можемо знайти у господарськи освоєних лісах.
Одне з таких запитань - до чого призведе всихання лісу, яке відбувається повсюдно на Поліссі та в Карпатах. Біологи знають, що нічого страшного в цьому немає, що це природній процес сукцесїї, але одна справа, теоретично знати і бачити лише окремі фази цього циклу (так як лісогосподарська діяльність унеможливлює можливість побачити різні стадії), інша справа побачити врешті все вживу. Крім того, за межами біологічної та природоохоронної спільноти існує негативна оцінка процесів всихання лісу, не розуміння їхнього значення.
Всихання лісу грає ключову роль в динаміці лісу - забезпечує створення "вікон", де достатньо світла для росту молодих дерев, а площа і конфігурація вікон визначає кількість світла, вологості і т.д. - що визначає, разом із типам ґрунту та іншими факторами - які дерева будуть відновлюватися.
І ліс в Біловезькій Пущі є мозаїкою з різноманітних вікон, від цьогорічних, до трьохсотрічних - останні представлені групами 300от річних дубів і велетенськими липами) На великих молодих вікнах формуються інколи справжні природні, трав'янисті галявини, що регулярно підстригаються зубрами та оленями. Все це сприяє надзвичайній розмаїтості лісу, його флори та фауни.
В Біловежі присутні різні типи лісу, властиві Поліссю, але зі значною домішкою ялини.
Соснові ліси займають найменші площі. Вони сформувалися під впливом пожеж, що відбувались час від часу до початку 19 ст внаслідок випалювання трави. Тепер цим соснам під 200 років, і вже десятиліттями триває процес їх масового відмирання. Ці ліси дуже нагадують старовікові соснові ліси Дзвінківського заказника чи то заказника Жуків Хутір під Києвом, де так само зараз триває масоване всихання насаджень.
В місцях масового вивалу та всихання сосен сформувалися трав'янисті галявини, на яких формується (місцями вже сформувався) різновіковий грабово-липово-дубово-ялиновий ліс, прикрашений окремими ще стоячими сухими соснами, а також великими липами та дубами, які вийшли в перший ярус. Варто зауважити, що нічого подібного до перегущених непролазних молодих грабняків, які трапляються в господарчих лісах, немає - адже подібні грабняки є травматичною, пост-рубковою порослю. Виглядають такі мішані ліси дуже привабливо. Щодо стоячих сухих сосен, то вони тут часто стоять десятиліттями і не падають!
На інших же ґрунтах на місці випалої сосни формуються молоді, густі ялинники. Більшість старих ялинників в свій час сформувалися так само на місці соснових лісів, а тепер якщо не випали, то випадають - старі ялини є причиною абсолютної більшості утворених "вікон". І в цих вікнах чудово відбувається поновлення дуба, чого позбавлені наші господарські ліси без "вікон". Залежно від віку "вікна", можна зустріти дуби відповідно найрізноманітнішого віку.
Молоде дубове поновлення часто локалізовано або навколо впалих соснових/ялинових дерев, чия крона дає захист від поїдання копитними, або на місці кореневищ впалих дерев, що формують підвищення ґрунту. Мікрорельєф, сформований перегнилими впалими деревами, грає надзвичайно важливу роль в житті лісу, адже сприяє різноманіттю умов. Майже вся поверхня представлена чергуванням таких підвищень/понижень, а по різному складу рослинності можна побачити сліди впалих дерев, від яких давно вже нічого не лишилося.
Завдяки такому різноманіттю мікроумов, на одному гектарі Пущі можна зустріти до 450 видів рослин і 150 видів макрогрибів. Це до слова, про необхідність залишення впалих дерев або спиляних аварійних дерев.
Зовсім фантастично виглядають вільхові ліси - вони розріджені, з молодою порослю і окремими велетенськими, схожими на дуби вільхами, і не мають нічого подібного з нашими густими одновіковими вільшаниками.
Біловезька Пуща дає відповідь на головне запитання - яким має бути лісовий менеджмент на територіях природно-заповідного фонду. Кращий менеджмент - to do nothing менеджмент, просто лишати ліс без жодного людського втручання. Імовірно, можуть бути винятки з інтродуцентами, але загальна тенденція має бути така.
Адже попри наукові дослідження, ми досі фантастично мало знаємо про ліс. Наприклад, 10 років тому в Біловежі масово з'явилась повсюдно молода поросль клена; причина - невідома. Кілька років тому так само масово з'явились сіянці дуба. Тому ніхто з дослідників Пущі не береться робити прогнози, як само змінюватиметься Пуща в майбутньому .
І дико, маючи такий зразок протікання природних процесів і маючи можливість спостерігати за ними у наших об'єктах заповідного фонду, чути навіть від деяких директорів і працівників заповідників і нацпарків (!) переконування у необхідності вибіркових та суцільних рубок вікових лісів, "адже ліс всихає і гниє, що ж це робиться, катастрофа". Хочеться вірити, що таке злочинне ставлення до природи лишиться в минулому.
Проте, Біловезька Пуща далеко не вся входить в національний парк, входить лише менша частина. Більша частина належить до nadlesnictwo - аналог нашого лісгоспу. І третина цього лісгоспу вкрита заказниками - польськими аналогами їх, що мають назву reserwaty. І показовим тут є ставлення до сухих і всихаючих дерев.
Масштаби всихання ялинових насаджень тут значно більші за такі, які я бачив у нас з сосною на Поліссі. Проте, рубці в заказниках підлягають лише прилеглі до доріг сухі дерева. Вкрай важливо, що зрубані аварійні дерева не забираються на дрова, а лишаються лежати в лісі! (Так, їх не забули забрати, а лишають спеціально). І лишаються субстратом для грибів, мохів, безхребетних та інших тварин, пов'язаних з мертвою деревиною і які є невід'ємним компонентом живого лісу. З іншої сторони важливо, що рубці підлягають дерева на відстані висоти деревостану від дороги - не в межах всього кварталу, або всього виділу, а лише на прилеглій до доріг ділянках.
Що ж робити з відвідувачами лісу, яких може прибити впале дерево біля не розчищених, по краям, доріг? Вихід простий - вхід в ліс просто заборонений в зв'язку з аварійною небезпечністю, про що на кожному кроці попереджують оголошення. І вся відповідальність за інциденти знята.
Що ж відбувається зі всохлими ялиновими лісами? Відповідь в першій частині цієї статті - вони в ході сукцесїї просто успішно замінюються листяними і мішаними лісами. Такий процес описаний для заповідної частини Біловезької Пущі, де на початку XX ст значну частку становили ялинові ліси, а зараз майже повністю замінені листяними та мішаними. І цей процес добре помітний в заказниках і зараз - листяний підрост заступає місце ялин.
При в'їзді в заказники можна побачити і стенди, присвячені важливості мертвої деревини для птахів і не тільки.
За ідилічною картиною збереження біорізноманіття криються суперечки з лісовою агенцією, що доходили до прямих сутичок - блокування спроб почати вирубку лісів в заказниках. Проблема спроб вирубати ліси в заповідному фонді Біловезької Пущі набула всеєвропейського масштабу, після акцій в Брюселі. Поки біологи тримають оборону (днями відбулася чергова велика акція протесту http://bahna.land/2017/06/19/spacer-obywatelski/ , стаціонарно в лісі діє табір по захисту Пущі від наступних спроб вирубки https://www.facebook.com/dlapuszczy/ ).
І місто Бяловєжа заповнене туристами, які в захваті від споглядання природних процесів Пущі.
Тут ми підійшли до іншого питання - екологічної освіти. На наведеній мапі Біловезької Пущі добре видно, що абсолютна більшість екостежок тощо розташована саме в лісгоспі, як це не дивно може здатися.
Одна із головних візуальних представленостей об'єктів заповідного фонду - це інформаційні стенди та екологічні стежки, де можна раптово усвідомити, що навколишній ліс - не просто ліс, а входить до такого-то заповідника, і що тут не просто бур'яни ростуть, а охороняється якась рідкісна рослина, якої всього лиш кілька знахідок в країні. Ще будучи малим, приходив в захват від знахідок подібних стендів, які з жадібністю зачитував до останньої літери, і уява малювала мені важливість збереження саме цього ось лісового клаптика з табличкою «заказник» для всього світу, щонайменше.
Та й досі жадібно читаю подібні стенди, якщо на них є щось вартісне для читання, звісно.
До чого це я? До того, що самими лише щитами з назвами об'єктів заповідного фонду і табличками з переліками заборон не викликати розуміння потрібності природоохоронних заходів ні у туристів, ні у місцевих аборигенів, швидше навпаки. Натомість, запропоновані цікаві екологічні маршрути, із цікаво поданою пізнавальною інформацією не лише дають альтернативу п'янкам на природі, а і сприяють розумінню потрібності існування цього окремого взятого заказника чи природоохорони в цілому. Не одразу, крок за кроком, вода камінь точить.
В цьому плані шикарним, на мою думку, є досвід Біловезької Пущі у Польщі. За кілька днів перебування там склалося враження, що куди б я не їхав чи не йшов, абсолютно усюди, в місті і за його межами в лісі можна зустріти численні інформаційні стенди найрізноманітнішого змісту, екостежки, пішо- та вело маршрути, і навіть маршрути для скандинавської ходьби. Таким чином, у жодного, навіть найзабитішого туриста, де б він не ходив, не залишиться щонайменших сумнівів, що він знаходиться в Біловезькій Пущі (незалежно від того, в нацпарку чи заказниках), і ця Пуща, одначе, надзвичайно цінна, і потребує, курва, ретельної охорони.
Одразу ж наводжу фотографію стенду Біловезького лісгоспу (nadlesnictwo) - важко повірити, але він презентує себе не кількістю заготовленої та реалізованої деревини чи масштабами посадок вирубаних площ, а - увага - кількістю резерватів, рідкісними видами, пов'язаними з мертвою деревиною - і - фантастика - понад 200-ми кілометрами туристичних шляхів! Це при всьому тому, що конфлікт з природоохоронною спільнотою за вирубку сухих ялин в заказниках триває.
На іншому стенді лісгосп пропонує настільки неочікувану для нас атракцію, що я надовго завис біля стенду, намагаючись зрозуміти, чи правильно зрозумів. Проект «Пізнай свій ліс» пропонує видрукувати з сайту карту лісу з позначеними чек-пойнтами (привіт лісовим управлінням і підприємствам, які бояться надати доступ до планів лісонасаджень - в Польщі взагалі все лісовпорядкування для всіх доступне тут https://www.bdl.lasy.gov.pl/portal/ ) і пройти ділянку лісу, орієнтуючись по місцевості згідно відповідних позначень!
На інакшому стенді турист може знайти інформацію про, увага, природну зміну лісових деревостанів! Про моніторингові роботи , присвячені аналізу супутникових знімків, спектральних та наземних знімків, і які покликані дати відповідь про швидкість лісової сукцесії, наприклад, в хвойних штучних лісах. Круто, правда? Роботи виконуються Інститутом лісових досліджень Польщі.
Більшість стендів продубльовані англійською мовою, і іноземні туристи, яких тут не мало, не мають проблем із прочитанням текстів.
Цікаво, що стенди присвячені не лише, наприклад, лісам, флорі чи фауні, а й таким, наприклад, ніби не дуже атрактивним речам, як лісові дороги. Їдеш собі лісовою дорогою, а тут раз - стенд про те, що це царська дорога, по якій колись імператори їздили на полювання. Дрібниця, а дозволяє відчути туристові приналежність до історичних місць.
Їдеш далі, бачиш якусь галявину. Ну галявина та й галявина, але ні - стоїть стенд, і виявляється тут колись була царська садиба, і галявина перестає бути такою звичайною. Їдеш ще далі, і бачиш невеличку звичайну луку в заплаві річки. Невже і тут щось варте уваги туриста є? А стенд свідчить, що ця лука - кормові угіддя малого підорлика, і ЄС виділяє купу грошей на її підтримання, щоб цьому орлу було що їсти. І очі якось одразу намагаються вгледіти силует хижака понад лісом.
Якщо мова зайшла про птахів, то викликають захоплення численні вежі для бьордвочінгу, розкидані по долині річки. І хоч місцеві орнітологи гірко жартують, що їх використовують переважно місцеві і явно не за призначенням, але численні пари туристів, чиї очі спрямовані в небо, а в руках видніються книжечки із силуетами птахів, говорять що вежі тут дуже навіть в тему.
А біля деяких з веж можна побачити заламіновані «книги» зі сторінками А3-го формату, де туристи можуть прочитати про місцевих птахів, звірів та рослин, а також, користуючись смартфонами, перейти на посиланням і послухати спів наведених птахів. Те, про що ми тут довго говоримо,втілене там
І чи варто й казати, що всі ці туристичні маршрути та екостежки обладнані авто- і велопарковками, сміттєвими баками, бесідками для відпочинку тощо.
Парковки обладнані камерами спостереження, щоб турист міг повністю насолоджуватися спогляданням підорликів чи білоспинних дятлів, не переживаючи за те, в якому напрямку вже поїхав його дво- або чотириколісний друг. Екостежки ж викладені дерев'яною кладкою, аби з однієї сторони не було ерозії грунту, а з другої сторони,наприклад, щоб спостереження птахів у заболоченому вільшанику не перетворилося б у витягання чобіт із болота. Дрібниця, а приємно!
Якщо узагальнювати, то Біловезька Пуща є прикладом, як з старовікового лісового масиву зробити гордість країни, атракцію для туристів і потужний екоосвітній центр під відкритим небом. Нам є до чого прагнути
Наостанок, радив би всім побувати в Біловежі і побачити всю цю красу на власні очі.
0 коммент.:
Дописати коментар