м. Суми.
Колись той ліс здавався раєм:
Росли там сосни і дуби,
У ньому й річка протікала,
І був порядок, як завжди.
Звичайно, й звірі там водились:
Вовки, Ведмеді, Кабани,
Зайці і Миші теж плодились —
Жили у злагоді й добрі.
Були там навіть і Куниці,
Бобри, сімейка Їжака,
Жили Тхори, руді Лисиці,
А Лев там був за вожака.
Чи то вже Лев той розлінився,
Чи, може, був із пана пан,
Бо той порядок розвалився
І кожен взявся править сам:
Бобри завзято ліс «пиляли»,
Аби ту річку загатить,
Вовки безмірно хижо стали
Козуль і Кабанів давить,
Ведмідь —
той за барлоги дбав
І малинище геть загородив,
Тхорові «мітки» всюди стали,
Аби хтось зайвий не ходив.
І Заєць, мов із переляку,
Не мовив — крикнув:
— Чого ждемо? На що ж
Пиляємо гілляку, на котрій
Всі ми сидимо?!
— Цить! — грізно закричали
Всі разом зблизька і здаля. —
Ми не на те про себе дбали,
Щоб чуть якогось вуханя!..
Сховавсь вухань
під кущик ближній,
А вже від гніву аж тремтить:
Що міг сказать
на окрик грізний,
Коли на те сам Лев мовчить.
* * *
Яка мораль?
Вона одна:
Якщо господаря нема —
Не жди порядку і добра.
0 коммент.:
Дописати коментар