Люди поділяться на тих, хто обожнює мисливство, на тих, хто зневажає його та навіть ненавидить мисливців, та на тих, хто толерантно поважає точку зору інших.
Зі статті 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»:…мисливство – вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь;
...мисливське господарство як галузь – сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва…
З бесід журналістів та публікацій відомого захисника дикої природи, екофілософа, заслуженого природоохоронця України, директора Київського еколого-культурного центру Владимира Борейка:
«…я сейчас являюсь самым активным борцом со спортивной охотой. Мои аргументы профессиональны, я их высказываю открыто и смело. Мои законопроекты против охоты принимаются Верховной Радой Украины и становятся законами. На телевизионных ток-шоу я разделываю под орех любого охотника…
…Охота – это абсолютное зло. В спортивной охоте сконцентрированы практически все пороки современного общества: пьянство, вседозволенность, невежество, неуважение к жизни, пренебрежение законом, жадность, самодовольство, тщеславие, злорадство, вранье, лицемерие, эгоизм, равнодушие, зависть…
…Да, это большой грех великой русской литературы. Тургенев, Аксаков, Некрасов, ранний Толстой, Пришвин и многие другие ничего плохого не видели в убийстве диких животных ради развлечения… Я думаю, что великая русская литература 19-го – начала 20-го века заложила огромную моральную мину, на которой мы подрываемся и по сей день…
…Многие охотники представляют из себя сейчас жестокосердечных, завистливых, лживых, лицемерных, малограмотных, убогих, жадных, примитивных, самодовольных, тщеславных, агрессивных, эгоистичных, равнодушных, злорадных, трусливых, ленивых, недалеких людей. А в последнее время – еще и стукачей и клеветников…
…Поэтому не браконьерских охот сейчас почти не бывает. Все дело только в степени браконьерства. Однако нужно не забывать, что даже любая охота, ведущаяся по правилам, все равно наносит ущерб экосистемам и видам животных. Поэтому я не вижу особенного различия между браконьером и законопослушным охотником…».
Думав додати до Володимирових слів слова підтримки «побратимів»-однодумців з його команди, але вирішив, що і цієї реклами їм досить. Тим більше, що стільки неприкритої неповаги, навіть злості та незрозумілої ненависті до всіх мисливців, мантрально-маніакальної постійності у своїх нападках на представників усієї системи лісомисливського господарства України не зустрічав ні у кого з його колег по КЕКЦу, ні у жодного громадянина країни. Володимир Євгенович справляється з роллю багатоголового цербера чудово. Хоча досвідчена режисерська рука іноді визирає через завісу пилу, тирси та тріску на пацанячих та дівчачих пікетах.
Отакі то у нас, Браття, діла. Держава у своєму Законі вважає, що мисливське господарство – галузь, сфера суспільного виробництва з охорони, регулювання та відтворення диких тварин, що мисливство – вид спеціального використання тваринного світу, а наш земляк, екофілософ, директор КЕКЦу Володимир Борейко та іже з ним – що це абсолютне зло, яке концентрує у собі всі порочні особливості сучасного суспільства.
Тому я не зовсім розумію Державу, яка дозволяє та терпить такий тривалий час зневажливу, зухвалу та відверту наругу від деяких своїх громадян на наші закони, інститути, працівників галузі. Хоча не зовсім розумію і Володю з його недолугою та неадекватною командою: навіщо пускати ці мильні піарні бульбашки та постійно виставляти себе на всеукраїнське посміховисько, бо, по суті, боротьба за чисту воду, повітря, здоровий ліс, біорізноманітні екосистеми з жуком-носорогом, сірими зайчиком та вовком, це – благородна загальнонаціональна, громадянська справа та професійний обов’язок кожного члена державної лісової охорони. Але ж ніяк не понти з бензопилками та сокирами під столичними порогами державних установ. Це – щоденне буденне життя моїх колег: лісівників, єгерів, науковців, що перетворилося у постійну боротьбу зі знахабнілими та зухвалими «любителями-губителями» природи, злодіями, браконьєрами, тепер ще й з позеленівшими «опонентами». Останні три роки, до того ж – практично у безкоштовну.
Може, пора згадати про альтруїзм – таку чудову та давно забуту людську рису та об’єднати зусилля? Ми ж собі не вороги, всі теж – «ЗА» чисте та різноманітне довкілля. Але наша постійна та тяжка боротьба не на асфальті під стінами київського керівництва, а у тій самій такій гарній та такій жорстокій Природі: у полі, у лісі, на воді. Це було, є і буде нашою роботою.
Не можу не згадати, як бажаний місточок можливого майбутнього порозуміння між усіма захисниками нашої Природи, Фелікса Робертовича Штільмарка, іменем якого прикриваються деякі сучасні «лісо та зоозахисники», що раптом перефарбувалися у лісо та зоорадикалів, апологетів використання ідеї «абсолютної заповідності», яка в умовах України перетворилася у ідею «абсолютної безвідповідальності». Фелікс добре розумівся на полюванні та був досвідченим мисливцем. У 1949 році став членом Московського, згодом – Почесним членом мисливсько-рибальського товариства Росії. У 1956 році закінчив Інститут хутра та поїхав на роботу мисливствознавцем до Сургута. Якби він почув, як безжалісно христять мисливців українські «колеги», прикриваючись його іменем, здивувався би та, можливо, навіть трішки образився, бо знав на власному досвіді про ті місця, де слово «мисливець» звучало колись і завжди звучить гордо, де не раз промисловики-мисливці заробляли валюту та рятували від голоду всю нашу країну у тяжкі часи.
Хотілося, але чомусь перехотілося, мені проводити сльозливо-сопливу повчальну бесіду з противниками полювання. Бесіду з переліком імен видатних громадян світу-мисливців, з фактами їх досягнень перед людством, з цікавими, «душетрепещущими» розповідями про неповторну та зрозумілу лишень мисливцям сутність мисливства. Перехотілося, бо опоненти полювання та мисливського господарства навели б мені свій список видатних землян-противників полювання, перелік видатних імен, які належать до іншого філософського табору людей: Петро І, пізній (чи, може, дорослий Лєв Толстой), Адольф Гітлер, подружжя Маккартні, Памела Андерсон, Майк Тайсон, Лайма Вайкуле, Адріано Челентано… Гідний список. Але.
Перехотілося розповідати про перспективне значення мисливської галузі у той сучасний, тяжкий для людства час, коли на нашій маленькій планеті панує жорстока несправедливість, за якої одні жирують, а мільйони голодують. Бо всі хочуть їсти. Одні просто, що-небудь, щоб не вмерти, інші не просто задовольнити організм певним набором калорій, а поїсти смачно та ще й з випендрьожем. А щоб смачненько їсти, потрібно мати вдосталь доглянутих сільськогосподарських полів та тваринницьких ферм, яких вже людям бракує. А от коли на планеті Земля буде геть недостатньо землі, щоб прогодувати людство, згадають та повернуться обличчям до галузей, що володіють самовідновними можливостями. Тоді згадають і про занехаяний нині мисливський ресурс.
Перехотілося, бо не час теревенити. Затеревенили останнім часом всю галузь – і лісове господарство, і мисливство. Я не ридаю за тими роками, коли ми були повноправним Міністерством у складі Кабінету Міністрів. Зовсім ні. Інші були часи. Але тоді лісівники керували лісовим, а мисливствознавці – мисливським господарством. Було кому і ліс охороняти, і лосів з вовками рахувати. Нічого в галузі не робилося без профі. Була серйозна школа, певна мета, відчувалися традиції. Існувала гордість та повага до професії лісівника та мисливствознавця, бо було розуміння, що все це єдине. Невже щось змінилося? Здається (можливо – лише здається), що ні? Школа лишилася, може, вчителі трішки подрібнішали, але мета, традиції, гордість, повага не могли кудись безслідно подітися. Не могли згинути та канути у вічність.
Табір антимисливських філософів має дуже різноманітний та різношерстий склад. Туди входять не лише щиро переконані у своїй правоті вегетаріанці (яких я розумію та щиро поважаю за їх сучасну філософію, думки, етику, спосіб та стиль життя). Є тут також любителі ковбаси – послідовники ідеї абсолютної заповідності та заборони будь-якого втручання у природні процеси, в тому числі – лісові та мисливські радикали, які, на жаль, частіше всього, не мають особистого досвіду роботи ні у мисливському, ні у лісовому господарстві, тобто – голі теоретики голих, хоча іноді й красивих теорій. Але всі противники, а також прибічники мисливського господарства – люди, представники роду «Homo». «Homo Sapience», згідно з різних перекладів, різних часів і народів – «вінець творіння», «мислячий очерет», «цар природи», «людина розумна» та інші варіанти. Всі ми або обожнюємо мисливство, або зневажаємо чи навіть ненавидимо процес вбивства диких тварин. Або ж толерантно поважаємо точку зору інших. Слід пам’ятати, що людина, як вид, різко відокремилася від усіх тваринних гілок та стала людиною завдяки збільшенню кількості та якості мозку. Ймовірною причиною цього феномену, вважають вчені, стала зміна характеру харчування попередників майбутньої людини: від споживання листя, через фруктову дієту – до споживання білкової їжі, зокрема – риби та м’яса. «Homo» нікуди не дітися від еволюції людини, яка триває досі. Три «генетичні революції» кардинально змінили людський мозок. Велику роль у цьому зіграв сам процес полювання, під час якого розвивався інтелект: «м’ясо» пручається, втікає, бо не хоче, щоб його з’їли. Трава ж росте спокійно і пручається менше.
Сучасна ситуація зі станом мисливського господарства в
Україні критична. Основною складовою негативу є недостатня увага держави до охорони та раціонального використання фауністичного ресурсу країни. Як результат – втрачені значні можливості, про що свідчить позитивний досвід країн із розвиненим мисливським господарством. Втрачені дивіденди, які нам, нерозумним представникам «Homo», постійно надає природа. Ліс та безмежні водні простори – в першу чергу. Іншою негативною складовою вітчизняного мисливства можна вважати втрату престижу мисливства. На усіх рівнях. Чудові традиції УТМР, на жаль, залишилися у минулому, тому більшість мисливських проблем у державі пущені на самоплив. Вивчення та наукове обґрунтування можливостей раціонального природокористування не проводяться. В такій ситуації провокаційні дії екстремістів-зоорадикалів ні якою мірою не сприяють справі охорони природи та раціональному використанню її ресурсів. Необхідні розробка та оперативне впровадження загальнодержавної програма з вивчення стану популяцій основних видів мисливських тварин та розробка заходів із їх стабілізації. Якщо вже говорити про якийсь Міжнародний план заходів із охорони якогось конкретного виду, зокрема – вовка, у Європі, про що згадують радикали, Україна, звичайно ж, повинна поважати стратегії охоронних дій країн-сусідів, але ми повинні зрозуміти та розробити і свою власну стратегію. Хто її розуміє в Україні? Хто володіє інформаційними важелями регулювання популяції, скажімо, вовка? Тут «ля-ля» з барабанами під міністерськими стінами не проходить. Чергове «ля-ля» з вовком перетвориться у «ля-ля» з лосем у Червоній книзі. Час згаяно, час працює на браконьєра: інвентаризація лосиного поголів’я не проведена, стратегія відсутня, хоча пробний авіаоблік показав, що лось на Поліссі поки що ще живий. Я говорю «поки що» і відповідаю за свої слова, бо інтерес справжніх, справді зацікавлених «профі» у збереженні його популяції різко падає до нуля на фоні підвищеного інтересу деяких «мисливців», дискусія про лося яким до самісінької лампочки: «Даешь трофей и мясо!» А таких розвелося останнім часом у країні забагато. Мені розповідали про одного з таких «крутих» киянина (хоча крутими бувають тільки яйця), любителя пострілять диких гусей на Херсонщині. Летів він на машині зі столиці у січневу заметіль на закриття полювання на гуся. Долетів до Дніпра та й зрозумів: не встигне – ожеледь. Кидає легковик, купляє у Дніпрі джипа-позашляховика, і – встигає на полювання. Від таких мисливців, а також сільських дядьків-браконьєрів, для викорінення яких потрібна або система, або армія єгерів, залежить доля багатьох видів нашої мисливської фауни.
Ось чому, коли противники полювання затято стверджують про відсутність різниці між браконьєром та «законопослушним» мисливцем, я втрачаю здатність розуміти людину-опонента. Перед моїми очима постають хрести на могилах єгерів та моїх друзів-мисливствознавців, які не дожили на цій прекрасній землі, недокохали коханих, недолюбили своїх дітей, не дочекалися онуків. А як вони любили життя! Не можна так, Володю, не можна. Вони вже щось зробили, хоча могли би й більше. Ми ж поки ще – нічого. І нам кожному вирішувати особисто, хто ти – «людина розумна» чи «очерет мислячий»
і відповідно цьому – жити.
Ігор ШЕЙГАС,
завідувач сектору мисливствознавства,
Степовий філіал УкрНДІЛГА
"Лісовий і мисливський журнал"
https://www.ekoinform.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=287%3A2018-07-20-21-35-21&catid=7%3A2009-07-06-09-51-16&Itemid=41&lang=ru
Зі статті 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»:…мисливство – вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь;
...мисливське господарство як галузь – сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва…
З бесід журналістів та публікацій відомого захисника дикої природи, екофілософа, заслуженого природоохоронця України, директора Київського еколого-культурного центру Владимира Борейка:
«…я сейчас являюсь самым активным борцом со спортивной охотой. Мои аргументы профессиональны, я их высказываю открыто и смело. Мои законопроекты против охоты принимаются Верховной Радой Украины и становятся законами. На телевизионных ток-шоу я разделываю под орех любого охотника…
…Охота – это абсолютное зло. В спортивной охоте сконцентрированы практически все пороки современного общества: пьянство, вседозволенность, невежество, неуважение к жизни, пренебрежение законом, жадность, самодовольство, тщеславие, злорадство, вранье, лицемерие, эгоизм, равнодушие, зависть…
…Да, это большой грех великой русской литературы. Тургенев, Аксаков, Некрасов, ранний Толстой, Пришвин и многие другие ничего плохого не видели в убийстве диких животных ради развлечения… Я думаю, что великая русская литература 19-го – начала 20-го века заложила огромную моральную мину, на которой мы подрываемся и по сей день…
…Многие охотники представляют из себя сейчас жестокосердечных, завистливых, лживых, лицемерных, малограмотных, убогих, жадных, примитивных, самодовольных, тщеславных, агрессивных, эгоистичных, равнодушных, злорадных, трусливых, ленивых, недалеких людей. А в последнее время – еще и стукачей и клеветников…
…Поэтому не браконьерских охот сейчас почти не бывает. Все дело только в степени браконьерства. Однако нужно не забывать, что даже любая охота, ведущаяся по правилам, все равно наносит ущерб экосистемам и видам животных. Поэтому я не вижу особенного различия между браконьером и законопослушным охотником…».
Думав додати до Володимирових слів слова підтримки «побратимів»-однодумців з його команди, але вирішив, що і цієї реклами їм досить. Тим більше, що стільки неприкритої неповаги, навіть злості та незрозумілої ненависті до всіх мисливців, мантрально-маніакальної постійності у своїх нападках на представників усієї системи лісомисливського господарства України не зустрічав ні у кого з його колег по КЕКЦу, ні у жодного громадянина країни. Володимир Євгенович справляється з роллю багатоголового цербера чудово. Хоча досвідчена режисерська рука іноді визирає через завісу пилу, тирси та тріску на пацанячих та дівчачих пікетах.
Отакі то у нас, Браття, діла. Держава у своєму Законі вважає, що мисливське господарство – галузь, сфера суспільного виробництва з охорони, регулювання та відтворення диких тварин, що мисливство – вид спеціального використання тваринного світу, а наш земляк, екофілософ, директор КЕКЦу Володимир Борейко та іже з ним – що це абсолютне зло, яке концентрує у собі всі порочні особливості сучасного суспільства.
Тому я не зовсім розумію Державу, яка дозволяє та терпить такий тривалий час зневажливу, зухвалу та відверту наругу від деяких своїх громадян на наші закони, інститути, працівників галузі. Хоча не зовсім розумію і Володю з його недолугою та неадекватною командою: навіщо пускати ці мильні піарні бульбашки та постійно виставляти себе на всеукраїнське посміховисько, бо, по суті, боротьба за чисту воду, повітря, здоровий ліс, біорізноманітні екосистеми з жуком-носорогом, сірими зайчиком та вовком, це – благородна загальнонаціональна, громадянська справа та професійний обов’язок кожного члена державної лісової охорони. Але ж ніяк не понти з бензопилками та сокирами під столичними порогами державних установ. Це – щоденне буденне життя моїх колег: лісівників, єгерів, науковців, що перетворилося у постійну боротьбу зі знахабнілими та зухвалими «любителями-губителями» природи, злодіями, браконьєрами, тепер ще й з позеленівшими «опонентами». Останні три роки, до того ж – практично у безкоштовну.
Може, пора згадати про альтруїзм – таку чудову та давно забуту людську рису та об’єднати зусилля? Ми ж собі не вороги, всі теж – «ЗА» чисте та різноманітне довкілля. Але наша постійна та тяжка боротьба не на асфальті під стінами київського керівництва, а у тій самій такій гарній та такій жорстокій Природі: у полі, у лісі, на воді. Це було, є і буде нашою роботою.
Не можу не згадати, як бажаний місточок можливого майбутнього порозуміння між усіма захисниками нашої Природи, Фелікса Робертовича Штільмарка, іменем якого прикриваються деякі сучасні «лісо та зоозахисники», що раптом перефарбувалися у лісо та зоорадикалів, апологетів використання ідеї «абсолютної заповідності», яка в умовах України перетворилася у ідею «абсолютної безвідповідальності». Фелікс добре розумівся на полюванні та був досвідченим мисливцем. У 1949 році став членом Московського, згодом – Почесним членом мисливсько-рибальського товариства Росії. У 1956 році закінчив Інститут хутра та поїхав на роботу мисливствознавцем до Сургута. Якби він почув, як безжалісно христять мисливців українські «колеги», прикриваючись його іменем, здивувався би та, можливо, навіть трішки образився, бо знав на власному досвіді про ті місця, де слово «мисливець» звучало колись і завжди звучить гордо, де не раз промисловики-мисливці заробляли валюту та рятували від голоду всю нашу країну у тяжкі часи.
Хотілося, але чомусь перехотілося, мені проводити сльозливо-сопливу повчальну бесіду з противниками полювання. Бесіду з переліком імен видатних громадян світу-мисливців, з фактами їх досягнень перед людством, з цікавими, «душетрепещущими» розповідями про неповторну та зрозумілу лишень мисливцям сутність мисливства. Перехотілося, бо опоненти полювання та мисливського господарства навели б мені свій список видатних землян-противників полювання, перелік видатних імен, які належать до іншого філософського табору людей: Петро І, пізній (чи, може, дорослий Лєв Толстой), Адольф Гітлер, подружжя Маккартні, Памела Андерсон, Майк Тайсон, Лайма Вайкуле, Адріано Челентано… Гідний список. Але.
Перехотілося розповідати про перспективне значення мисливської галузі у той сучасний, тяжкий для людства час, коли на нашій маленькій планеті панує жорстока несправедливість, за якої одні жирують, а мільйони голодують. Бо всі хочуть їсти. Одні просто, що-небудь, щоб не вмерти, інші не просто задовольнити організм певним набором калорій, а поїсти смачно та ще й з випендрьожем. А щоб смачненько їсти, потрібно мати вдосталь доглянутих сільськогосподарських полів та тваринницьких ферм, яких вже людям бракує. А от коли на планеті Земля буде геть недостатньо землі, щоб прогодувати людство, згадають та повернуться обличчям до галузей, що володіють самовідновними можливостями. Тоді згадають і про занехаяний нині мисливський ресурс.
Перехотілося, бо не час теревенити. Затеревенили останнім часом всю галузь – і лісове господарство, і мисливство. Я не ридаю за тими роками, коли ми були повноправним Міністерством у складі Кабінету Міністрів. Зовсім ні. Інші були часи. Але тоді лісівники керували лісовим, а мисливствознавці – мисливським господарством. Було кому і ліс охороняти, і лосів з вовками рахувати. Нічого в галузі не робилося без профі. Була серйозна школа, певна мета, відчувалися традиції. Існувала гордість та повага до професії лісівника та мисливствознавця, бо було розуміння, що все це єдине. Невже щось змінилося? Здається (можливо – лише здається), що ні? Школа лишилася, може, вчителі трішки подрібнішали, але мета, традиції, гордість, повага не могли кудись безслідно подітися. Не могли згинути та канути у вічність.
Табір антимисливських філософів має дуже різноманітний та різношерстий склад. Туди входять не лише щиро переконані у своїй правоті вегетаріанці (яких я розумію та щиро поважаю за їх сучасну філософію, думки, етику, спосіб та стиль життя). Є тут також любителі ковбаси – послідовники ідеї абсолютної заповідності та заборони будь-якого втручання у природні процеси, в тому числі – лісові та мисливські радикали, які, на жаль, частіше всього, не мають особистого досвіду роботи ні у мисливському, ні у лісовому господарстві, тобто – голі теоретики голих, хоча іноді й красивих теорій. Але всі противники, а також прибічники мисливського господарства – люди, представники роду «Homo». «Homo Sapience», згідно з різних перекладів, різних часів і народів – «вінець творіння», «мислячий очерет», «цар природи», «людина розумна» та інші варіанти. Всі ми або обожнюємо мисливство, або зневажаємо чи навіть ненавидимо процес вбивства диких тварин. Або ж толерантно поважаємо точку зору інших. Слід пам’ятати, що людина, як вид, різко відокремилася від усіх тваринних гілок та стала людиною завдяки збільшенню кількості та якості мозку. Ймовірною причиною цього феномену, вважають вчені, стала зміна характеру харчування попередників майбутньої людини: від споживання листя, через фруктову дієту – до споживання білкової їжі, зокрема – риби та м’яса. «Homo» нікуди не дітися від еволюції людини, яка триває досі. Три «генетичні революції» кардинально змінили людський мозок. Велику роль у цьому зіграв сам процес полювання, під час якого розвивався інтелект: «м’ясо» пручається, втікає, бо не хоче, щоб його з’їли. Трава ж росте спокійно і пручається менше.
Сучасна ситуація зі станом мисливського господарства в
Україні критична. Основною складовою негативу є недостатня увага держави до охорони та раціонального використання фауністичного ресурсу країни. Як результат – втрачені значні можливості, про що свідчить позитивний досвід країн із розвиненим мисливським господарством. Втрачені дивіденди, які нам, нерозумним представникам «Homo», постійно надає природа. Ліс та безмежні водні простори – в першу чергу. Іншою негативною складовою вітчизняного мисливства можна вважати втрату престижу мисливства. На усіх рівнях. Чудові традиції УТМР, на жаль, залишилися у минулому, тому більшість мисливських проблем у державі пущені на самоплив. Вивчення та наукове обґрунтування можливостей раціонального природокористування не проводяться. В такій ситуації провокаційні дії екстремістів-зоорадикалів ні якою мірою не сприяють справі охорони природи та раціональному використанню її ресурсів. Необхідні розробка та оперативне впровадження загальнодержавної програма з вивчення стану популяцій основних видів мисливських тварин та розробка заходів із їх стабілізації. Якщо вже говорити про якийсь Міжнародний план заходів із охорони якогось конкретного виду, зокрема – вовка, у Європі, про що згадують радикали, Україна, звичайно ж, повинна поважати стратегії охоронних дій країн-сусідів, але ми повинні зрозуміти та розробити і свою власну стратегію. Хто її розуміє в Україні? Хто володіє інформаційними важелями регулювання популяції, скажімо, вовка? Тут «ля-ля» з барабанами під міністерськими стінами не проходить. Чергове «ля-ля» з вовком перетвориться у «ля-ля» з лосем у Червоній книзі. Час згаяно, час працює на браконьєра: інвентаризація лосиного поголів’я не проведена, стратегія відсутня, хоча пробний авіаоблік показав, що лось на Поліссі поки що ще живий. Я говорю «поки що» і відповідаю за свої слова, бо інтерес справжніх, справді зацікавлених «профі» у збереженні його популяції різко падає до нуля на фоні підвищеного інтересу деяких «мисливців», дискусія про лося яким до самісінької лампочки: «Даешь трофей и мясо!» А таких розвелося останнім часом у країні забагато. Мені розповідали про одного з таких «крутих» киянина (хоча крутими бувають тільки яйця), любителя пострілять диких гусей на Херсонщині. Летів він на машині зі столиці у січневу заметіль на закриття полювання на гуся. Долетів до Дніпра та й зрозумів: не встигне – ожеледь. Кидає легковик, купляє у Дніпрі джипа-позашляховика, і – встигає на полювання. Від таких мисливців, а також сільських дядьків-браконьєрів, для викорінення яких потрібна або система, або армія єгерів, залежить доля багатьох видів нашої мисливської фауни.
Ось чому, коли противники полювання затято стверджують про відсутність різниці між браконьєром та «законопослушним» мисливцем, я втрачаю здатність розуміти людину-опонента. Перед моїми очима постають хрести на могилах єгерів та моїх друзів-мисливствознавців, які не дожили на цій прекрасній землі, недокохали коханих, недолюбили своїх дітей, не дочекалися онуків. А як вони любили життя! Не можна так, Володю, не можна. Вони вже щось зробили, хоча могли би й більше. Ми ж поки ще – нічого. І нам кожному вирішувати особисто, хто ти – «людина розумна» чи «очерет мислячий»
і відповідно цьому – жити.
Ігор ШЕЙГАС,
завідувач сектору мисливствознавства,
Степовий філіал УкрНДІЛГА
"Лісовий і мисливський журнал"
https://www.ekoinform.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=287%3A2018-07-20-21-35-21&catid=7%3A2009-07-06-09-51-16&Itemid=41&lang=ru
0 коммент.:
Дописати коментар