У цьому році Шацький національний парк відзначив 35-річчя з нагоди заснування. Одним із тих, хто працює у природоохоронній установі з перших років її створення, є головний лісівник Світязького лісництва Віктор Турич.Про створення рекреаційної зони «Незабудка», екологічну стежку «Світязянка», кінний маршрут і нелегку роботу лісівника поспілкувалися з головним лісівником Світязького лісництва, - пише прес-служба Шацького НПП у Facebook.
Лісівник Віктор Турич
♦ Чому ви вирішили стати саме лісівником? Як розпочалася ваша кар’єра?
– В 1972 році, прийшовши з армії, працював пожежним сторожем у Ростанському лісництві. Парку на той момент ще не було, був лише Шацький держлісгосп. Мій брат Микола теж працював в лісництві. І одного разу, першого травня, нам довелося гасити пожежу. Крім нас, там була ціла команда і директор держлісгоспу Валентин Сулько. Ми погасили пожежу, і директор запропонував йти працювати до них. Так я став майстром лісових культур.
Далі Сулько запропонував мені йти на навчання в Львівський лісотехнічний інститут за направленням. Я поступив туди в 1972 році і відучився до 1977-го. Навіть, був Ленінським стипендіатом. Після закінчення навчання вернувся в Шацький держлісгосп. Як такої роботи не було, і мене знову відправили у Ростанське лісництво майстром цеху. Проте там я пропрацював не довго. Сулько знову дав вибір: або на вантаження лісу йти, або тимчасово головним економістом, яким я і пропрацював з вересня по грудень на декретному місці. Потім знову Сулько мене викликав до себе і сказав, що треба прийняти Світязьке лісництво. Так я і став лісівником. А загалом, в лісовій галузі пропрацював більше 40 років
♦ Які основні цілі ви ставили перед собою, коли почали працювати в Світязькому лісництві?
– Зберігати ліс, розмножувати, відтворювати його, створювати нові насадження. Працював я з 1978 до 1984 року на базі Шацького держлісгоспу. До слова, рішення про створення Шацького нацпарку було ще у 1983 році, а 1984 - вже офіційно був призначений директор. Я тоді мав бути головним лісничим, адже Світязьке лісництво входило до парку, який офіційно почав працювати з 1 червня 1984 року.
Лісівники на нараді
♦ Сьогодні у нас поширена проблема короїду. А як тоді було?
– В принципі, дуже уражених ділянок чи всихання не було. В основному – кореневі рубки. Можливо через те, що тоді багато займалися меліорацією. Якщо пригадати, в 60-х роках осушували систему: перша була Копаївська система, яка призвела до пониження рівня ґрунтових вод, внаслідок чого почалися задухи в озерах: Луки, Перемут. Потім Прип’ятська система, коли одна людина могла осушити верхів’я Прип’яті і забрати всю воду. Тому раніше були такі меліоративні канали, але їх створювали польські інженери для того, щоб ті весняні паводки скинути, а все інше було в нормі. Піднімали, осушували - виконували свою роботу. А зараз бачите, що робиться – там покинули, там позаростало. Раніше озера були повні, води вистачало. Навіть Острів'янське озеро розливалося і ділило село на дві половини, в деяких місцях до сусідів човном перепливали. А на болотах і качок вистачало, і риби в озерах багато водилося.
♦ Одним з пріоритетних напрямків нацпарку є туристична галузь. А як було в ті часи? Чи займався парк привабленням туристів?
– Звичайно, займався. Спочатку в парку було мало туристів, потім з кожним роком ставало все більше. До речі, я був одним з ініціаторів створення в парку рекреаційної зони «Незабудка». Раніше ж Світязь виглядав так: паркували машини там, де зараз комплекс «Лемарк», а навпроти ставили намети. Постійно були місця, де заборонялося або ходити або їздити. Тому в 2002 році, коли директором був Петро Ткачук, я сказав: скільки можна тих людей ганяти, давайте зробимо спеціальне місце для наметів і машин. Він підписав відповідний наказ і почали створювати «Незабудку». А раніше поблизу озера на кожному кроці стояли машини і намети, а штрафи були зовсім невеликі – 5 рублів.
♦ А екологічні стежки були?
– Була стежка «Світязянка». Туди, пам’ятаю, часто приїжджали студенти. На одному з перехресть стояла дерев’яна Баба яга, яку згодом вкрали (посміхається – авт.). До речі, на ті часи, такі стежки були трохи довші - до 6 км. Ліс для них ніхто не вирізав. Коли прокладалася «Світязянка», приїжджали спеціалісти і дивилися. Вирізали лише прогнилі чи сухі дерева, щоб не впали на людей. Крім того, була турбаза «Шацькі озера». Через неї проходив всесоюзний маршрут, тобто приїжджали зі всього Радянського Союзу, а далі їхали на Біле озеро. До речі, тоді і виникла ідея створити кінний маршрут. В деяких лісівників позабирали коней, в Мельниківському лісництві зробили конюшню, купили декілька возів, облаштували будиночки. Наприклад, купили стареньку хату за 700 рублів, переобладнали, щоб могли і туристи відпочити, і коні наїстися.
Віктор Турич зі своїм колегою
♦ Що було найважче у вашій роботі?
– Найважчим був початок, коли я прийняв лісництво і ліси були засмічені. Доводилося років два працювати, аби лише навести порядок. Потім бригад було мало – трохи більше 26 лісорубів в Світязькому лісництві. Але плани довелося виконувати, тому що тоді було планове господарство. А потім все потихеньку налагодилося та й нормально стало працювати.
Я інколи порівнюю лісівника при Радянському Союзі і при незалежній Україні – небо і земля. Я, наприклад, три роки пропрацював, лише тоді мене затвердили. Але справа навіть не втому. Коли щось сталося – пожежа чи всихання, не викликали комісій. Лісівник робив відвід і наступного дня виконувалася робота. Довіри було більше. А не та, як сьогодні: дозвіл на зрізання сухого дерева потрібно чекати три місяці. Це все одно, що пацієнту необхідно робити операцію, а йому кажуть – зачекай.
♦ Розкажіть, що було найцікавішого, найприємнішого в роботі?
– Декілька разів був нагороджений почесними грамотами, іменним годинником. Навіть як кращий лісівник області їздив на зустріч з Президентом, тоді ним був Леонід Кучма.
0 коммент.:
Дописати коментар