Рекомендації щодо виділення заповідних зон об'єктів природно-заповідного фонду України і створення заповідних урочищ В.Є. Борейко, В.А. Бриних, І.Ю. Парнікоза

Короткий опис проблеми

Категорія II (національний парк), відповідно до класифікації МСОП, створена для охорони загальнонаціонального або глобального природного та історико-культурного надбання, розвитку різних видів туризму і відпочинку (в регламентованих і науково обґрунтованих масштабах), природоохоронного освіти, проведення наукових досліджень та екологічного моніторингу; з урахуванням потреб місцевого населення може бути жорстко обмежене використання окремих видів природних ресурсів.

Необхідною умовою для національних парків є наявність території, яка повинна бути досить великою, щоб вмістити одну або кілька повноцінних екосистем, які істотно не перетворюються внаслідок поточної діяльності людини (проживання і використання ресурсів).

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992 р № 2456-XI (далі - Закону про ПЗФ України), заповідна зона національного парку призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Таким чином, заповідна зона національного парку фактично являє собою заповідник в оточенні інших охоронюваних природних територій (ОПТ) з більш м'яким режимом охорони і господарського використання. Подібний підхід знаходить своє підтвердження і в міжнародних документах. Так, Керівництво МСОП 1994 року враховує випадки, коли ділянки однієї ГУРТ (однієї юридичної особи) мають різні завдання, що прописується в статутних документах ГУРТ. Такі ділянки слід розглядати як окремі ГУРТ з різними категоріями, які разом утворюють комплексну структуру (13).

В даний час українські національні парки не відповідають міжнародним критеріям, які висуваються до національних парків, так як мають невеликі, до того ж, часто роздроблені на дрібні ділянки заповідні зони (загальна їх площа часто становить 3-10% від загальної території парку), що ні дозволяє ефективно здійснювати охорону біологічного різноманіття, підтримувати еволюційні природні процеси, проводити довготривалі моніторингові дослідження (6,7,8,9,10,14,16,17).

Відповідно до Керівництва МСОП 1994 року, в разі зонування ОПТ не менше 75% території має управлятися в відповідності до головних завдань даної ОПТ, а характер використання залишилася територією не повинен суперечити цим головним завданням (13). Для національних парків головними завданнями є: а) збереження біологічного різноманіття; б) надання екосистемних послуг; в) туризм і рекреація.

У багатьох країнах Америки, Африки, Азії та Європи заповідна зона в національних парках складає більше 90% їх площі (12). У Німеччині та Австрії не так давно на законодавчому рівні прийнято стандарти, згідно з якими заповідна зона національного парку повинна становити не менше 70% території парку, а в Чехії в 2017 р законом встановлено, що заповідна зона національного парку повинна становити не менше 50% його площі (12).

Невирішеним питанням є методика виділення заповідних зон біосферних заповідників (БЗ), національних природних (НПП) і регіональних ландшафтних (РЛП) парків, ботанічних садів (БС), дендрологічних парків (ДП), а також створення заповідних урочищ (ЗУ). На жаль, відомчі нормативні документи Мінприроди України (Положення про проект організації території РЛП, Положення про проект організації території НПП, Положення про проект організації території БЗ, Методичні рекомендації з розробки проектів організації природних територій та об'єктів природно-заповідного фонду України) питання визначення частки заповідних зон залишають без уваги (1,2,3,18). Єдиним нормативним документом, який зачіпає питання виділення заповідних зон, але тільки для НПП, РЛП і БЗ, є Програма літопису природи для заповідників та національних природних парків, затверджена ще в 2002 році (4). Однак цей документ вже застарів і має юридичні помилки. Наприклад, в ньому сказано про виділення зони регульованого заповідного режиму в національних природних парках, що суперечить статті 21 Закону про ПЗФ України (4,5). Певну інформацію про заповідних зонах несуть статті 18 і 21 Закону про ПЗФ України, однак вони також устаралі і в деякій мірі суперечать один одному (5).

У зв'язку з цим заповідні зони НПП, БЗ і РЛП виділяються нерідко формально, заповідні зони БС і ДП взагалі не виділяються, а ЗУ найчастіше створюються там, де вони взагалі не повинні бути організовані (17). У зв'язку з цим, поширилася практика, коли дана зона створюється формально і включає в себе або вже існуючі на даній території об'єкти ПЗФ, або невеликі ділянки певного біотопу, що не мають рекреаційного або господарського значення (наприклад, болота). Решта біотопи включаються в інші зони ГУРТ. Певне поширення набуло виділення заповідної зони на основі присутності там рідкісних і зникаючих видів, занесених до Червоної книги, або їх критичних місць проживання. Абсолютно неприйнятним є факт невключення в заповідну зону ділянок дикої природи на основі принципу пропорційності, тому що

Все це робить вдосконалення ПЗФ України неефективним.

рекомендації

1. Необхідно розробити Методику виділення заповідних зон в об'єктах ПЗФ і створення заповідних урочищ Ця Методика повинна бути оформлена як нормативного документа Мінприроди України і в обов'язковому порядку застосовуватися при розробці проектів організації (створення) об'єктів ПЗФ.

2. На першому етапі слід підготувати Інструктивний лист Мінприроди України, в якому будуть прописані науково обгрунтовані критерії виділення заповідних зон в національних природних і регіональних ландшафтних парках, в біосферних заповідниках, ботанічних садах і дендрологічних парках, а також створення заповідних урочищ.

3. У статті 18 і 21 Закону «Про природно-заповідний фонд України» повинні бать внесені зміни (доповнення) про заповідних зонах в такій редакції:

«Заповідна зона виділяється з метою постійного (безстрокового) збереження, а також відновлення найбільш цінних і мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання природних спонтанних поцессом і явищ, обепеченія тривалих моніторингових досліджень. Режим заповідної зони визначається ссответственно вимогам, встановленим для природних заповідників ».

Додаток 1

проект

МЕТОДИКА
виділення заповідних зон в об'єктах природно-заповідного фонду України

1. Заповідні зони в об'єктах природно-заповідного фонду (ПЗФ) України (біосферних заповідниках, національних природних і регіональних ландшафтних парках, ботанічних садах і дендрологічних парках) виділяються з метою постійного (безстрокового) збереження, а також відновлення найбільш цінних і мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання природних спонтанних поцессом і явищ, обепеченія тривалих моніторингових досліджень. Режим заповідної зони визначається ссответственно вимогам, встановленим для природних заповідників.

2. Пріоритетний і вирішальне значення в функціональне зонування об'єктів ПЗФ України має заповідна зона, яка виділяється в першу чергу.

3. Розмір заповідних зон для національних природних парків повинен бути не менше 25%, а для оегіональних ландшафтних парків - не менше 20% від загальної площі парку. Оптимальна площа заповідної зони для зазначених об'єктів ПЗФ України - 50-75% від загальної площі парку.

4. Заповідна зона повинна бути цілісною територією, без дроблення на дрібні ділянки. Зменшення площі заповідної зони або її перенесення на інше місце не допускається.

5. У заповідну зону повинні входити ділянки дикої природи (праліси, квазі-праліси, природні ліси, болота, степи, гори, незмінені водотоки і водойми, пр.), Відносно віддалені від населених пунктів, а також мають природні бар'єри, а тому важкодоступні для відвідування людьми.

6. У заповідну зон можуть бути включені існуючі об'єкти ПЗФ України, в яких основним є заповідний режим.

7. У заповідну зону включаються біотопи, які знаходяться в нстественном природному стані, як типові, так і ті, що відрізняються підвищеним біорізноманіттям, в тому числі за рахунок раритетних видів флори і фауни (занесених до Червоної книги України; додатки до Бернської конвенції, Європейський червоного списку, регіональні охоронювані списки рідкісних тварин і рослин, що підлягають особливій охороні, а також рослинні угруповання, які охороняються Зеленою книгою України, взяті під охорону Директивою ЄС № 92/43 / ЄЕС від 21.05.1992 р, Директивою ЄС 2009/147 ЄС від 30.11.2009 р, додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції).

8. До складу заповідної зони об'єкта ПЗФ України на пропорційній основі повинні включатися репрезентативні ділянки всіх типів представлених на його території біотопів, а також ландшафти, що мають велику естетичну цінність.

9. Заповідні зони повинні мати чіткі візуальні межі, позначені на місцевості аншлагами (інформаційними та охоронними знаками), шлагбаумами і т.п.

10. Необхідно мати, для посилення захисного природоохоронного ефекту, навколо заповідної зони буферну зону з режимом обмеженої регульованої рекреації. Заповідна зона не повинна бути сусідами з господарською зоною.

11. Режим заповідної зони в національних природних і регіональних ландшафтних парках встановлюється відповідно до статті 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Додаток 2

проект

МЕТОДИКА

вибору території для створення заповідних урочищ України

1. Заповідними урочищами оголошує лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, піродоохранное і естетичне значення з метою збереження їх у природному стані.

2. У заповідні урочища можуть входити ділянки дикої природи (праліси, квазі-праліси, природні ліси, болота, степи, гори, незмінені водотоки і водойми, пр.), Відносно віддалені від населених пунктів, а також мають природні бар'єри, а тому важкодоступні для відвідування людьми.

3. У заповідні урочища включаються біотопи, які знаходяться в нстественном природному стані, як типові, так і ті, що відрізняються підвищеним біорізноманіттям, в тому числі за рахунок раритетних видів флори і фауни (занесених до Червоної книги України; додатки до Бернської конвенції, Європейський червоного списку, регіональні охоронювані списки рідкісних тварин і рослин, що підлягають особливій охороні, а також рослинні угруповання, які охороняються Зеленою книгою України, взяті під охорону Директивою ЄС № 92/43 / ЄЕС від 21.05.1992 р, Директивою ЄС № 2009/147 ЄС від 30.11.2009 р, додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції).

4. Режим заповідних урочищ встановлюється в сответствии до статті 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

5. Заповідні урочища повинні мати чіткі візуальні межі, позначені на місцевості аншлагами (інформаційними та охоронними знаками), шлагбаумами і т.п.

література

1. Методичні рекомендації относительно розроблення проектів создания природних територій та об, єктів природно-заповідного фонду Украіни, Затверджено наказом Мінприроди України 21.08.2018 № 306
2. Положення про Проект организации территории національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного использование его природних комплексів и об, єктів, Затверджено наказом Мінприроди України 21.08.2014 № 273
3. Положення про Проект организации территории регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного использование его природних комплексів и об, єктів, Затверджено наказом Мінприроди України 21.08.2014 № 273
4. Програма літопису природи для заповідніків та національніх природних парків, Затверджено наказом Мінприроди України та НАН України 25.11.2002 № 465/430
5. Закон України «Про природно-Заповідний фонд України».
6. Борейко В.Є., 2018, Площа заповідних зон національних парків України і заходи по їх розширенню, Гуманітарний екологічний журнал, № 4, стор. 31-33.
7. Національні та регіональні ландшафтні парки підтримують ідею законодавчого розширення заповідних зон, 2018, Гуманітарний екологічний журнал, № 4, стор. 33-39.
8. Вітер Г.Г., 2018, Обгрунтування необхідності создания заповідніх зон національніх природних парків, что займають НЕ менше 50% від Загальної площади конкретного НПП, Гуманітарний екологічний журнал, № 4, стор. 45-48.
9. Борейко В.Є., 2018, Чому українські національні парки не когут вважатися національними парками, Гуманітарний екологічний журнал, № 4, стор. 48-51.
10. Борейко В.Є., 2018, З-за малої площі заповідників і заповедніх зон національних парків Україна не зможе реалізувати на практиці віполненіе пріродоохранніх Директив Євросоюзу, Гуманітарний екологічний журнал, № 4, стор. 51-55.
11.  Борейко В.Є., Бриних В.А. , Парнікоза И.Ю, 2018, Поширення концепції заповідності на інші, крім природних заповідників особливо охоронювані природні території (об'єкти ПЗФ), 2018, Гуманітарний екологічний журнал, № 4, стор. 8-13.
12.  Борейко В.Є., Галущенко С.В., Парнікоза І.Ю., 2018, Території суворого природоохоронного режиму (категорії IA, IB МСОП / IUCN). Міжнародний і європейський опит., К., КЕКЦ, 112 стор.
13. Бриних В.А., Борейко В.Є. .. 2018, Методичні підходи до визначення параметрів заповідної зони національних парків  http://ecoethics.ru/metodicheskie-podhodyi-k-opredeleniyu-parametrov-zapovednoy-zonyi-natsionalnogo-parka/
14.  Стельмах С.М., 2015-го, Проблеми заповідного режиму заповідної зони Яворівськго національного парку в аспекті Збереження тваринного світу, В Кн. Прагматічні аспекти ДІЯЛЬНОСТІ національніх природних парків у контексті збалансований розвитку, Матеріали міжнародної конференции, Чернівці, Друк-Арт, стор. 268-271.
15. Сай В., Хавар Ю, 2013, Особливості функціонального зонування земель природно-заповідніх територій, Сучасні Досягнення геодезічної науки та виробництва, віп .. 1 (25), стор. 145-149.
16. Брусак В., Майданський М., 2013, функціональне зонування національніх природних та регіональніх ландшафтних парків Карпатського регіону: сучасний стан, меоді и методологія реализации, Вісник Львівського університету, Сер. Географічна, в.41, стор. 50-69.
17. Борейко В.Є., Головин А.С., Паламарчук А.О, Силич А.С., Швидун П.П., Яровий А.А. 2017, Національні парки і інші об'єкти ПЗФ України без гламура.2006-2017. моніторинг порушень заповідного режиму. Матеріали незалежного розслідування 2017, К., КЕКЦ, 128стор.
18. Положення про Проект організації території біосферного заповідника та охорони его природних комплексів, Затверджено наказом Мінприроди України 21.08.2014 № 273

http://ecoethics.ru/rekomendatsii-po-vyideleniyu-zapovednyih-zon-obektov-prirodno-zapovednogo-fonda-ukrainyi-i-sozdaniyu-zapovednyih-urochishh-v-e-boreyko-v-a-brinih-i-yu-parnikoza/