18 березня 2020

АМЕРИКА ОЧИМА ЕКОЛОГА (частина 1)



Свого часу Віталію КОРЖИКУ, автору цих рядків – і постійному дописувачу «Версій» – пощастило взяти участь у навчальному тренінгу «Охорона лісів та національних парків», організованому фондом USAID – Американською програмою міжнародного розвитку. Цей фонд підтримує розвиток міжнародної співпраці та навчання у різних сферах суспільного життя як самих штатів, так і залучених країн. Побачене й почуте саме на цьому тренінгу безпосередньо стосувалося професійних і людських інтересів Віталія Коржика. Серія його статей про американський досвід зацікавить багатьох…


ОПЛОТ СВІТОВОГО ІМПЕРІАЛІЗМУ – або ДЕМОКРАТІЯ В ДІЇ

Програма «Охорона лісів та національних парків» є вкрай актуальною не лише для Америки, але й інших країн світу, зокрема й України, де гостро стоїть проблема не тільки збереження, але й розширення площ лісів та заповідних територій. За своїми міжнародними зобов’язаннями Україна мусить довести площу охоронюваних природних територій щонайменше до 20% від усієї площі держави, що нині виглядає навіть фантастичним. Програма тренінгу акцентувалася на чотирьох областях України – Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській та Чернівецькій, де зосереджені найбільші масиви старовікових лісів, які потребують надійної охорони.

Приймала нас Рада з міжнародних відносин штату Вермонт. Кандидатів на поїздку відбирали організатори – і це вже саме по собі було доволі повчальним. Від поданих 160 заявок у першому турі відсіяли 100 претендентів. Після другого туру кількість зменшилася до 30, вони пройшли співбесіди й узяли участь у ділових іграх. Врешті-решт, залишилося 11 переможців, які представляли три національні природні парки, державні управління екології, лісогосподарські структури й незалежні громадські організації.

Витримані були й гендерні вимоги: дві представниці не дуже слабкої статі представляли Львівщину. З’ясувалося, головною вимогою до претендентів була їхня участь у діяльності ГО екологічного спрямування. Чому – ми зрозуміли вже у Штатах.

Звісно, до поїздки ми мали здебільшого дещо упереджене ставлення до Америки та американців, що спрямовано «вбивалося» в нашу свідомість радянською пропагандою й відсутністю іншої достовірної інформації. Тож певним шоком для нас стала новина, що ми житимемо по двоє у сім’ях середнього класу. Приймали, переважно, сім’ї пенсіонерів, які насолоджувалися заслуженим відпочинком, чиї дорослі діти працювали у великих містах і жили окремо. Зрозуміло, вони нудьгували і радо хотіли би бачити нові обличчя з різних кінців світу. Організатори потурбувалися й про наші особисті бажання.



Ми з напарником – Ігорем Коляджиним, головним лісничим Брошнівського держлісгоспу з Івано-Франківщини – попервах проживали у дерев’яному будинку дружної сім’ї струнких і відносно молодих Меган і Грегора Епплвудів у найбільшому, 30-тисячному місті, штату Вермонт – Берлінгтоні. Грегор працював у системі телебачення і саме лобіював арабський телеканал «аль Джазіра», навколо терористичних загроз якого йшли бурхливі дискусії. Меган була організатором і першим президентом Всесвітньої спілки екотуризму, а після передачі поста іншому працювала основним експертом у численних проектах розвитку екотуризму у Південній Азії, Африці, Латинській Америці. Спілкування з ними принесло багато користі і цінної інформації. Потреби жвавої роботи змусили їх залишити нас, і нам підшукали в сусідньому містечку Річмонді сім’ю Вінді й Девіда Савойє (фото зверху), відставного військового льотчика, пенсіонера і власника приватної контори з економічних питань.

Ось тут ми з гордістю відчули переваги вільної демократичної України, оскільки наші шляхи кілька разів перетиналися з подібною делегацією з Білорусі. Їх оселили в готелі, максимально скоротивши всі контакти з тубільцями. Серед них виділялися три здоровезні, широкоплечі і широченні у стегнах дівахи, які тримали «належний порядок» у колективі різнобарвної і скромної інтелігенції. Виявилося, це була остання група, яку Бацька з болем у серці відпустив до лігва ворогів, звісно, за американські кошти.

Приємним сюрпризом стали й безпосередні знайомства з американцями середнього достатку. Це доволі різноманітні в расово-національному, професійно-культурному й ментальному сенсі люди, доволі демократичні, без англійської стриманості та потреби у третій особі для знайомства перших двох. Практично в кожного є хобі, якому вони віддаються сповна і з почуттям власної гордості. Тігель американського життя й культури не переплавив і у них родової пам’яті: вони чудово знають своє коріння – предків до четвертого-п’ятого покоління та звідки й коли вони потрапили до Штатів. Скажімо, предки Меган у четвертому поколінні мешкали в Уельсі, а Грегора – у Німеччині. Предки Вінді загубилися десь серед перших англійських переселенців, а Девід виводив свій рід від французьких савойярів (мешканців провінції Савойя). А ще мене здивував рожевий до червоного колір обличчя у багатьох і чоловіків, і жінок. Виникало запитання: та хто ж більше червоний – корінні індіанці чи європейські зайди?

Повернімося до громадського життя. Девіз «Мій дім – моя фортеця» побутує й у Штатах, та, оскільки людина – істота соціальна, щоби не здичавіти, вона потребує комунікацій із собі подібними. У американців не має звичаю приймати друзів і гостей удома, тому поза бізнесом і справами державної ваги життя вирує у численних громадських організаціях. Середній американець перебуває в тій чи іншій громадській організації, відповідно до своїх уподобань. Подобаються метелики? – заходіть на сайт і вступайте у члени метеликолюбів. Бажаєте милуватися заходами сонця? – ласкаво просимо до відповідної асоціації! Хочете захищати носорогів у Африці чи пінгвінів у Антарктиді – знайдуться й такі ж організовані ентузіасти.

Відтак, держава віддала своїм громадянам усі права на організацію власної активності й максимально сприяє її успішній реалізації. Нам корисно було вивчити їхній досвід, і на це було виділено третину спільного часу, щоби заново не відкривати суспільного велосипеду. Стало зрозумілим, чому пріоритет при відборі на поїздку надавався вмінню працювати у громаді. Вивчати гарний досвід ніколи не соромно.

До речі, чи є Америка оплотом світового імперіалізму, якщо в неї ніколи не було колоній, а реальна демократія і Свобода, надто особиста, – державне гасло?!

Віталій КОРЖИК, еколог. Далі буде.
Опубліковано 18/03/2020

0 коммент.:

Дописати коментар