Маємо рішуче відмовитися від усіх видів брехні, від практики підготовки важливих галузевих програм, законів і правил лісової політики анонімними дилетантами без широкої участі професіоналів, громадськості, без кваліфікованого і відкритого національного обговорення. Якщо це питання вирішиться, усі інші проблеми українського лісу підуть самі собою.
Так вважає Руслан ДЕРЕЧИНСЬКИЙ, професійний лісівник (закінчив Українську сільськогосподарську академію за фахом "Інженер лісового господарства"), голова ради Всеукраїнської асоціації деревообробної промисловості, яка входить до Федерації роботодавців України — найпотужнішого всеукраїнського об'єднання, яке представляє інтереси роботодавців в економічних та соціально-трудових відносинах із владою і профспілками на національному рівні.
— Руслане, кримінальна слава тягнеться за лісовим комплексом держави ось уже понад два десятиліття. Він є найбільш корумпованим і неефективним у плані бюджетної віддачі. Стан справ у лісовій галузі України за останні роки показав, що вітчизняному лісу потрібна мотивована, навчена і висококваліфікована адміністрація (мається на увазі якість людського ресурсу галузі). Що маємо на сьогодні?
— Розпочну з лісової "економіки". Якщо і далі зберігатимуться нинішні обсяги заготівлі деревини, то вже за 15—20 років від лісових масивів лісистих регіонів країни залишаться лише фрагменти з кущів, самосіву осик і берізок, які навіть не нагадуватимуть головних рис лісових ландшафтів. У гіршому разі, за більшої інтенсивності рубок, ділова деревина на цих територіях буде вичерпана за ще коротший термін — 5—10 років. Такий стан лісів спричинить не лише серйозну екологічну проблему, а й гостру соціально-економічну кризу лісистим регіонам. Сьогодні у зв'язку з різким збільшенням обсягу заготівлі деревини лісовий сектор перейшов у стан хронічної стагнації. Ось коло проблем галузі, які лежать на поверхні: нестабільність і неефективність роботи більшості держлісгоспів, відсталість технологій заготівлі й переробки деревини, відсутність модернізації та інвестицій, різке зростання нелегальних рубок, зниження якості деревини, недосконалість законодавства щодо реалізації необробленої деревини в Україні. На вершині цієї "піраміди" — жахлива корупція, уседозволеність так званих лісових чиновників. Галузь ледь тримається на експорті деревини за мінімальними цінами та ще й з "відкатами". Таке лісове господарство економічно безперспективне, бо не забезпечує навіть самовідтворення. Система нормативів, які діють у лісогосподарському секторі, прив'язана до методики радянської доби і не враховує ні нових технологій, ні особливостей конкретних територій. Відвічне запитання — що робити? Становище врятує негайне розмежування функцій лісовирощування і переробки деревини. Ми досі тупцюємо навколо проблеми, коли лисиця вирощує курчат, сама їх доглядає і, зрештою, веде їх "облік" і "звітується". Лісівникам мають залишитися функції лісопосадки і лісорозведення, лісовпорядкування, догляд, захист лісу від шкідників і пожеж з доведенням його до віку головного користування. Функції ж переробки мають перейти до приватних суб'єктів підприємницької діяльності. Це — практика Європи, практика всього цивілізованого світу. Ділова деревина повинна підлягати реалізації виключно на аукціонах за конкурсними цінами. Такий розподіл функцій автоматично знімає корупцію і хижацьке ставлення до природного блага, яке належить усьому українському народу. Але це ще не все. На сьогодні держава не визначила законодавчо всіх форм корупції і зловживань у лісовій галузі. Цим користуються представники влади в особистих цілях, а деякі представники бізнесу використовують ці лазівки для отримання комерційних "преференцій".
Що ж до "людського ресурсу" галузі, її адміністрації, то їхній рівень не витримує жодної критики. Натомість повсюдний цинізм, пристосуванство, неуцтво, непрофесіоналізм і правовий нігілізм, які чимдалі вкорінюються ще більше.
— Ви торкнулися проблеми експорту деревини. Про неї в українських ЗМІ написано більше, ніж про Французьку революцію. І все — негатив. А чи не можна детальніше про цей тіньовий державний грабіжницький бізнес?
— В Україні немає спеціальних законів про експорт лісу. Можливо тому, що не існує державної лісової політики. Експорт здійснюється в загальному порядку: ніякої попередньої реєстрації в митному органі як учасника зовнішньоекономічної діяльності (експортера лісоматеріалів) не вимагається. При цьому, як свідчить практика заготівлі, обробки й експорту лісоматеріалів, у переважної більшості так званих експортерів немає документів, які б підтверджували факт легальної заготівлі чи придбання деревини. А чинна нормативно-правова база лісової галузі робить нерентабельною цивілізовану лісозаготівлю. Саме в цьому причина її занепаду, бо екстенсивна модель лісокористування, яка залишилась у спадщину від СРСР, була розрахована на іншу економіку й інші реалії, а в нових соціальних умовах вона вичерпала себе і перестала працювати.
Екстенсивні методи господарювання і при цьому експорт круглої деревини поставили хрест на подальшому розвитку лісової галузі, яка повинна бути збалансована з потребами внутрішнього ринку, але останній заважає нашим чиновникам, які за деревами не бачать лісу. На так званий експорт відвантажується високосортна деревина за низькою ціною, в якій закладено відповідну "маржу". Ця "маржа" осідає на закордонних рахунках лісових баронів і чиновників. У гонитві за експортним кряжем так звані експортери збіднюють сировинну базу, що в недалекій перспективі призведе до закриття місцевих підприємств і деградації лісових районів.
Модернізація лісового сектора полягає в організації глибокої переробки деревини всіх сортів на місцях. Така форма повинна забезпечити і зайнятість населення, і його соціальний рівень, і розвиток інфраструктури, і розширення суміжних виробництв. А боротися з негативним фактором сировинної економіки можна лише розвитком високотехнологічних виробництв.
Зауважу, що нинішня нормативно-правова база лісового сектора давно не в змозі забезпечити інтеграцію в неї потреб приватного сектора — деревообробки. Адже бізнес вживає серйозні заходи для забезпечення стійкого й тривалого доступу до сировини, що є ключовим фактором для ухвалення обґрунтованих інвестиційних рішень, а потенціал українського лісового відомства безсилий перед вимогами ринкової економіки і принципами конкуренції. Безсилий в усіх відношеннях, бо відомство насамперед думає про власну кишеню.
— Ви — деревообробник. Хотілося б почути, якими факторами нині визначається ефективність деревообробки, що тісно пов'язана з лісовою галуззю?
— Сьогодні вже ніхто не сумнівається у потребі мати потужну деревообробну промисловість. Саме вона вказує єдиний шлях відходу від експорту круглого лісу. Якщо Україна претендує на статус держави з розвиненою економікою, вона просто зобов'язана перейти від експорту до власної глибокої переробки. Все інше — від лукавого. До прикладу: на підприємстві "ЦУНАМІ" (Волинська обл.), де працюють 280 спеціалістів, створюється річний національний продукт, еквівалентний 0,5 млрд грн. Такий самий продукт створюють усі лісові підприємства Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства, де працюють понад 2 тис. людей.
Коментарі зайві. Повторюю, ефективність роботи галузі багато в чому визначається виробництвом готової продукції з високою доданою вартістю. За загальним індексом участі в ланцюжку цього економічного показника Україна далеко відстає не лише від провідних світових виробників, а й від усіх колишніх радянських республік. Нині, на думку українських деревообробників і економістів, ключовим питанням розвитку вітчизняної глибокої переробки деревини є збільшення доданої вартості на кубометр заготовленого лісу. Тому державі вкрай потрібна стратегія розвитку лісового комплексу як мінімум на 20 років, що повинна містити такі заходи, як розвиток внутрішнього попиту, розвиток цивілізованого експорту і технологій, відновлення вітчизняної лісової науки і освіти. У підсумку за 15—20 років можна чекати збільшення доданої вартості в 1,5—2 рази. Це підтверджує практика розвинених країн. Нині ж уся додана вартість на всіх етапах — від деревини на пні до кінцевого продукту — залишається за кордоном і в кишенях тих, хто причетний до лісової економіки.
Але повернімося до власне лісової галузі. Сьогодні так звана примітивна лісопереробка у державних лісогосподарських підприємствах, які "беруть" собі ліс по собівартості, — це виробництво з високим рівнем ризику для нових капіталовкладень. Про якусь конкуренцію не варто навіть вести мову. Попри відносно невелику капіталоємність обладнання, продуктивність такої лісопереробки низькорентабельна і нерідко збиткова! Водночас скажу, що тут виникає запитання: чи вистачить політичної волі новому уряду України пригамувати апетити лісозаготівельників — як легальних, так і нелегальних, які правлять "лісовий бал"? Чи захопить президента і уряд ідея державного масштабу — організувати правильне лісове господарювання на основі принципів сталого користування лісом і збереження його біологічного розмаїття? Чи все і далі відбуватиметься за принципом "після нас — хоч потоп"? Запитання не риторичне. Адже саме від держави, від нашого професіоналізму залежить, чи тупцюватимемо на місці — як останні два десятиліття, з сумом згадуючи світлі ідеї класиків лісової науки, — чи все ж таки зробимо крок уперед.
— Повернімося до правових аспектів ринку деревини, які сьогодні, як і все інше в лісовій галузі, далекі від вимог часу.
— Підвищення ефективності лісового господарства за рахунок зміни правил лісокористування — невідкладне завдання, яке держава і бізнес повинні вирішувати вже сьогодні. Тому перехід на рейки інтенсивного використання лісових ресурсів обговорюють фахівці галузі, бізнесмени-деревообробники, екологи, Верховна Рада. Усім відома складна доля законопроекту №1362 "Про особливості державного регулювання діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів", який ухвалили 9 квітня 2015 р., а президент України Петро Порошенко підписав його лише через три місяці, після того як з відповідними вимогами до нього звернулися народні депутати України і підприємство "Єврошоп-Смига" (Рівненська обл.).
— Руслане, Держлісагентство України мотивує власний експорт двох мільйонів кубометрів деревини (сосни) на рік тим, що, мовляв, вітчизняна деревообробна промисловість не має технічних можливостей її переробити. Прокоментуйте, будь ласка, цей "феномен".
— Зараз в Україні будуються сучасні високотехнологічні потужні переробні підприємства в Одеській, Житомирській, Волинській і Рівненській областях. Триває технічне переоснащення низки деревообробних підприємств Закарпаття. Уже наприкінці 2017 року вони почнуть працювати і зможуть щорічно приймати ту кількість деревини (сосни), яка нині експортується.
— І насамкінець: ви сподіваєтеся на державну підтримку?
— Як зазначив на початку нинішнього року експерт програми FLEG II, Світовий банк (Україна) Михайло Попков на засіданні круглого столу, що був присвячений проблемам лісової галузі України, висновок з аналізу стану лісової галузі сумний: "Державне управління лісами за роки незалежності України так і не спромоглося розробити систему економічних і правових важелів, які б регулювали роботу лісових підприємств з різними сировинними можливостями. Ситуація пущена на самоплив, внаслідок чого відбулося розмежування підприємств за рівнем фінансового забезпечення. На межу банкрутства поставлені підприємства південних і східних областей, втрачені орієнтири економічної діяльності держлісгоспів, створені тепличні умови для використання різноманітних корупційних схем при здійсненні їх господарської діяльності, підірвані основи справедливості і рівності можливостей, які були фундаментом стабільного розвитку галузі".
Краще й не скажеш. Як на мене, багато залежить від рішень нової виконавчої влади України. 28 квітня нинішнього року під час зустрічі президента Петра Порошенка за участі прем'єр-міністра Володимира Гройсмана з представниками вітчизняного й іноземного бізнесу, в якій я мав нагоду взяти участь, Володимир Гройсман заявив, що "…в Україні необхідно змінити систему прийняття рішень і підвищити якість державного управління, що дозволить подолати зарегульованість та тиск на бізнес, сприятиме розвитку національної економіки та відновленню соціальної справедливості в країні".
Лише загальними зусиллями ми зможемо сформулювати державну лісову політику, яка відповідатиме національним інтересам країни, забезпечить раціональне використання нашого загального багатства — лісу, допоможе зберегти його для прийдешніх поколінь. Попереду велика і відповідальна робота.
