КАБІНЕТНІ ХАЩІ. Літування вівчарів у горах завершується, але до розв’язання проблеми захаращених пасовищ влада ще не взялася.
Світлана ІСАЧЕНКО. // «Урядовий кур'єр»
Так було здавна: гуцули перед виходом з отарами на гірські полонини мусили корчувати на них чагарники і сіянці дерев. Недоглянута полонина була для селянина соромом на всі гори.
Але розпочата на початку 90-х земельна реформа (так, до речі, і не завершена) зламала давній устрій господарювання у гірських районах, створивши безліч проблем, які раніше навіть не можна було уявити.
Чиї дерева на сільгоспугіддях?
Полонини — високогірні луки, оточені лісом, розбили малими клаптями на земельні па і (з гектар у кращому разі) і пороздавали колишнім колгоспникам. Ще досі не всі власники паїв потурбувалися про державні акти на право володіння конкретними земельними ділянками, не позначили їх на геодезичних картах, а провели умовну межу «від тієї смереки до тої скелі». Де чий наділ — розібратися важко. Дехто взагалі махнув на свою землю рукою. Багато полонин кинуті напризволяще, позаростали лісом.
Від колись заможного аграрно-промислового комплексу в Путильських горах Буковини залишилася хіба що його колишня слава. Позбавлені землі колективні сільгосппідприємства зникли як клас. У фермерство подалися поодинокі сміливці — за покликом крові і з незборимим бажанням продовжувати справу дідів-прадідів на своїй землі.
Отари випасають на орендованих сільгоспугіддях. Розчищати їх щороку дедалі важче. Фермерам доводиться просити в обласному управлінні лісового господарства лісорубні квитки з дозволом зрубати на полонині смерекові сіянці, які стають вітамінним кормом для овець чи новорічними ялинками для друзів.
Але на закинутих власниками полонинах уже шумить самосійний ліс у два людські зрости. Час кликати лісорубів. І тут усі перейнялися питанням: кому належить ділова деревина, заготовлена на приватних сільгоспугіддях, і як нею розпорядитися, щоб не виникло проблем із правоохоронцями, котрі пильно контролюють в горах транспортування колод?
Законодавство, звісна річ, такі питання не регулює. Адже полонина — годувальниця горян. Вона взагалі не повинна заростати лісом. До того ж закон визнає сільгоспугіддя пріоритетними з-поміж інших категорій земельних угідь. Зарослі лісом полонини свідчать про те, що місцева влада самоусунулася від виконання своїх прямих завдань соціально-економічного розвитку району.
Тож путильські фермери, що орендують полонини для випасу отар, звернулися в районну райдержадміністрацію: «Просимо дати роз’яснення щодо можливості використання деревини з розчистки приватних пасовищ для потреб їхніх власників і орендарів». Просте, здавалося б, питання викликало у влади переляк і переполох, здійнявши вир паперової міжвідомчої переписки, результат якої, схоже, надовго завис у повітрі.
Дайте дозвіл на порушення закону
Путильська райдержадміністрація не стала ускладнювати собі життя й переадресувала звернення фермерів у департамент агропромислового розвитку Чернівецької ОДА, додавши до нього своє, суто чиновницьке запитання: «Кому належать повноваження у наданні дозволів на розчистку сільськогосподарських угідь від чагарників і самосіву молодняку хвойних та листяних дерев?» Співробітникам РДА, виходить, невтямки, що таких дозволів у природі не існує.
Департамент АПК аніскільки не зацікавився тим, чому на Путильщині допустили неефективне використання сільгоспугідь, що призвело до виведення їх з економіки району зі всіма негативними наслідками. «Ми не займаємось лісами і деревами», — відрубав головний аграрій Буковини Олександр Варжевський і віяловим розсиланням спрямував звернення фермерів далі чиновницькими лабіринтами — до лісівників та екологів.
Лісівники скромно зауважили, що сільгоспугіддя — не їхня територія, щоб там на них не зростало. А от екологи підійшли до справи грунтовно і запропонували унікальну схему розв’язання проблеми. На думку директора департаменту екології та туризму Чернівецької ОДА Ярослава Когутяка, фермери повинні звернутися до органів місцевого самоврядування, щоб сільські ради розробили та колегіально затвердили тимчасовий порядок видалення зелених насаджень за межами населеного пункту, де насіялися дерева лісових порід.
Просте, здавалося б, питання викликало у влади переляк і переполох, здійнявши вир паперової міжвідомчої переписки, результат якої, схоже, надовго завис у повітрі.
«Біда у тім, що жодний закон не визначає механізму вирішення цього питання, певно, доведеться звернутися до народних депутатів, щоб усунули прогалину в законодавстві», — зазначають у згаданих структурах виконавчої влади області.
А поки що вирішили так: на сесії Путильської райради створити тимчасову комісію з представників різних відомств — земельнbків, екологів, лісівників, правоохоронців, представників районної і обласної влади, — всього приблизно 17 осіб, які б з виїздом на місце засвідчили, що певна полонина справді потребує розчистки, і визначили дерева під зруб.
Немає ефективних власників
— Це схоже на поганий анекдот, — каже голова асоціації фермерів Путильського району Ярослав Євенчук. — Ми звернулися до влади ще у квітні з нагальним запитанням: чи можемо використовувати для потреб тваринництва деревину, зрубану під час розчистки полонин? Сьогодні, щоб настелити дошки у кошарах, набити над ними дах, мусимо йти на аукціон з продажу продукції лісозаготівель, де деревопереробники з нас сміються, або кланятися лісівникам, щоб придбати кілька кубів сухостою. Такого ніколи не було, щоб аграрний сектор гірських районів був цілковито відрізаний від лісу, як тепер.
Фермери району порушують ще одне важливе питання: про відповідальність власників паїв та розпорядників земель за ефективне використання сільгоспугідь. Полонини не повинні заростати лісом.
Тим часом лісівники давно гострять пили на самосійні ліси, пропонуючи розробити детальний нормативно-правовий механізм зміни цільового призначення таких сільськогосподарських земель, перевівши їх у державний лісовий фонд, причому на безоплатній основі, без викупу приватних угідь та відшкодування збитків від втрати земельних ділянок для сільського господарства. Аграрії мовчать. Хоча першими мають стати на захист сільськогосподарських земель як основи агровиробництва. За офіційними джерелами, нині в країні понад 500 тисяч гектарів лісів ростуть на землях сільгосппризначення. Жодний посадовець ще не поніс відповідальності за неефективне використання земельних ресурсів.
— Проблема заліснених полонин виникла з двох причин: нема ефективного власника розпайованих пасовищ та дієвого контролю з боку держави за їхнім використанням, — зазначає начальник відділу Держгеокадастру у Путильському районі Чернівецької області Микола Самборський. — У нас на Путильщині, приміром, ріллі майже немає. Сінокоси і випаси — золотий фонд гірських районів. Тому жодним чином не можна змінювати їх цільове призначення.
Фахівець вважає, що потрібно визначити законом сувору відповідальність власників земельних угідь за їх неналежне використання, аж до вилучення ділянок у недобросовісних господарів.
Урядовий кур'єр, 16 серпня 2016 року, вівторок, № 153 (5773), стор. 1, 7
