Штучна посадка лісу активно проводиться у багатьох заповідниках, наприклад, в Ялтинському гірничо-лісовому, Дніпровсько-Орельскому, причому в останньому садили не тільки сосну, але і інтродуцент – акацію, що є грубим порушенням ст. 16 Закону «Про природно-заповідний фонд України», яка забороняє інтродукцію нових видів тварин і рослин.
Лісокультурна діяльність в заповідниках, насамперед створення лісових розсадників і посадки лісу значно відрізняються від природного поновлення лісу.
Екологічна шкода від лісокультурнойїдіяльності, посадки лісу
а) Створення нової природного середовища
У результаті посіву і посадки лісу людина змінює природне середовище, що ще частіше всього пов'язане зі зміною ґрунту і наданням їй нових властивостей (Краснитский, 1983). Це пояснюється насамперед тим, що лесокультурная діяльність завжди пов'язана з порушенням цілісності верхнього горизонту грунту.
б) Небезпека инцухта
В заповідниках, як і в лісовому господарстві, при створенні лісових культур використовується насіннєвий матеріал з обмеженого числа дерев, і в цьому закладена небезпека инцухта (Краснитский, 1983). Нерідко в заповідниках використовується насіннєвий матеріал, привнесений з інших популяцій або зібраний навіть в інших районах, що завдає шкоди генетичного фонду місцевих популяцій дерев.
в) Знищення рідкісних рослин
За даними Р. Й. Бумар основною причиною загибелі клонів плаунів в Поліському заповіднику (рід діфазіаструм) є механічна підготовка ґрунту під лісові культури на місцях вирубаного лісу (1995).
г) Розповсюдження інтродуцентів
У ряді заповідників відбувається насадження інтродуцентів, що взагалі заборонено ст. 16 Закону «Про природно-заповідний фонд України». Наприклад, у заповіднику Медобори були посаджені плантації їли, а в Дніпровсько-Орельском заповіднику відбувалися посадки білої акації.
Боротьба з «шкідниками»
Знищення так званих «шкідливих» тварин, до яких насамперед відносять лісових комах, а також вовка, лисицю, сіру ворону, чайок і ін. тварин, а також гельмінтів диких копитних, активно продовжується у багатьох українських заповідниках. Про це вказується (або вказувалося) в Проектах організації територій Карпатського, Чорноморського біосферного заповідника, природного заповідника " Єланецький степ і Карадазького.
Класик заповідної справи Р. А. Кожевников писав з цього приводу: «Так, наприклад, у заповідниках, охороняють цінні види травоїдних тварин, вважається необхідним винищення хижаків. Безсумнівно, однак, що істинна ідея «заповідності» цим різко порушується» (Кожевников, 1999). І далі: «...Особливо сприятливі умови для розвитку шкідливих комах створюються тоді, коли на великому просторі зосереджено одне яке - небудь рослина. Саме такі умови являють собою культурні поля самі по собі, і всяка комаха, яка живиться якимось культурним рослиною, потрапивши на величезні площі, їм засіяні, знайде для себе вогнище масового розмноження. Не можна думати, щоб заповідна ділянка представив більше небезпеки для поширення рідкісних комах, ніж незаповедные» (Кожевников, 1992).
Описуючи польський національний парк Біловезька пуща, де панує досить суворий заповідний режим, Н.Ф. Реймерс пише: «Інший лісівник схопився б за голову, пророкуючи парку тисячі бід, насамперед — масове розмноження шкідників! Але за кілька десятків років (з 1922 року) у пущі не спостерігалося вогнищ масового розмноження шкідників, зате в ній виявлені види комах, які не зустрічаються в інших місцях Польщі» (Реймерс,1973).
Екологічна шкода від боротьби з тваринами-«шкідниками» в заповідниках
Зникнення багатьох так званих «шкідників».
Якщо раніше великий дубовий вусач вважався «шкідником» лісу, то зараз він внесений до Червоної книги україни (Червона книга України, Тваринний, 2009).
Екологічні ніші «шкідників» займають інші тварини
Відстріл чайки–реготухи в Чорноморському заповіднику, нападниці на гнізда ряду водоплавних птахів, призвів до того, то її місце зайняла сіра ворона і грач, які також стали нападати на гнізда водоплавних (Ардамацкая, 1974). У Воронезькому, Центрально-Чорноземний, Хоперском заповідниках (Росія) повністю знищили волков. Їх місце зайняли здичавілі собаки (Краснитский, 1983).
Грубе втручання в еволюційні процеси заповідної екосистеми
Нашестя комах-шкідників, також як пожежі, повені, землетрусу є паливом для вогню еволюції. Боротьби з ними – це грубе втручання в еволюцію природи.
Знищення природних здібностей регуляційних
Ведучи боротьбу з вовками, комахами-«шкідниками», гельмінтами, які мешкають в кабанах або оленях, людина втручається в природні регуляційні здатності природи, такі як природна селекція або природне контролювання чисельності тих чи інших видів тварин і рослин. Так, наприклад, вовк здатний контролювати чисельність своїх жертв, не пригнічуючи популяції копитних тварин, винищуючи тільки хворих, неповноцінних і дряхлеющих тварин (Краснитский, 1983).
Боротьба з інтродуцентами
До останнього часу ставлення до интродуцентам у природних заповідниках (дерева, трави, тварини – наприклад бродячі собаки) було виключно негативним.
Однак при проведенні боротьби з интродуцентами в заповідниках виникає відразу безліч серйозних проблем. Рубка дерев – інтродуцентів, відстріл чи вилов собак відразу виливається в стрес для диких тварин, і крім того, відкриває легальну можливість для любителів пополювати або заготовляти на продаж заповідну деревину, а також відмивати гроші. А як бути з рослинами-интродуцентами: виполювати їх в цілині? Це не тільки екологічно небезпечно, але і безперспективно. Так само безперспективно відстрілювати в заповіднику зграю бродячих собак, яка після відстрілу знову поповниться з сусідніх сіл.
А як бути з рубкою «злісного» интродуцента клена американського, якщо в його дуплі вже оселилися червонокнижні кажани, дятли або сови? Мабуть, пора прийти до висновку, що первозданної природи давно вже не існує, а в дикій (вільної) природі можуть бути присутніми і присутні види-інтродуценти, які там поширюються природним шляхом. Їх слід розглядати як непрямий вплив людини на заповідну природу, що не суперечить концепції заповідності (Борейко, 2010).
Багато види-інтродуценти поступово дичавіють, акліматизуються, пристосовуючись до місцевій екосистемі, наприклад, єнотовидні собаки, завезені в Україну в 1930-х роках. Інші інтродуценти, як кримська сосна в Карадазькому заповіднику, сама засихає.
Бродячих здичавілих собак (за відсутності вовка) можна розглядати як природну комбінацію цього найважливішого природного хижака. Інші інтродуценти, зокрема, багато деревні породи, є нестійкими і випадають (Онищенко, 2000).
За даними Ст. Л. Шевченка і А. Л. Продченко, аналізував поширення шести видів дерев-інтродуцентів (дуб північний, айлант найвищий, бундук дводомний та ін) в Канівському заповіднику, було виявлено, що жоден із цих видів не представляє загрози для типових фітоценозів заповідника» (2001).
З іншого боку, бувають випадки, коли в посадках дерев-інтродуцентів мешкають червонокнижні види. Наприклад, занесений у Червону книгу України гриб флокулярия Рикена в Дніпровсько-Орельском заповіднику росте саме в посадках интродуцента – білої акації (Червона книга України. Рослинний, 2009). Тому, на наш погляд, було б абсолютно неправильним рубати посадки білої акації в даному заповіднику, створені на цій території до організації там заповідника.
Нерідко боротьба з интродуцентами перетворюється на звичайне використання природних ресурсів в об'єктах природно-заповідного фонду. Наприклад, у Шацькому національному парку для боротьби з интродуцентом – канальним сомиком використовується меліоративний лов риби, який насправді є звичайним промисловим ловом риби забороненим законом у зоні регульованої рекреації національних парків. Щорічно в парку під виглядом «боротьби» з интродуцентами ловиться 2-3 тонни риби, в тому числі щуки, окуня, плотви, вугра, що йде на продаж.
Всі живі істоти, тим більше на території заповідника, мають право на життя, свободу та процвітання. Навіть якщо вони шкодять корінним видами, і в цьому випадку втручатися не треба. Нехай природа сама розбирається, як їй вчинити. Згадаймо ще раз етичне правило заповідної справи: «Природа знає краще». Тому нехай сама і розбирається: залишити интродуцента або згубити. Як показав аналіз, проведений Ю. Д. Нухимовской, частина видів-синантропів може натуралізуватися в заповідниках, інші зникнуть (Нухимовская, 1986). Разом з тим самій людині брати на себе роль «чистилища» у заповіднику не тільки етично невірно, але екологічно нерозумно і технічно неможливо. Бо частка тих же синантропних видів у багатьох заповідниках займає 10-15%, а в Асканії-Нова до 40% від загального списку флори заповідника (Нухимовская, 1986). І асканійська цілинний степ — це не поле гречки, де можна і треба прополювати «бур'яни».
А. М. Краснитский писав: «Необхідно підкреслити той факт, що при впровадженні чужорідних елементів у природні біоценози останні виявляються не такими вже безпорадними... Сили саморегуляції заповідної біоти успішно долають численні несприятливі біотичні проникнення, в тому числі надмірну щільність популяцій, агресію чужорідних або не властивих біоценозів тварин та ін.» (Краснитский, 1983).
Тому не слід займатися знищенням видів-інтродуцентів на території заповідників, якщо вони оселилися там природним шляхом. Зовсім інша справа – намагатися обмежувати їх розповсюдження з боку оточуючих заповідник територій і не заселяти ними заповідники штучно. Не слід садити на садибі і на кордонах заповідника або в розпліднику заповідника дерева-інтродуценти. В охоронній зоні заповідників, особливо степових, є необхідність очищати лісопосадки від порослі дерев-інтродуцентів (дорослі дерева загинуть самі), і не в якому разі не садити нових інтродуцентів.
Вимагає жорстокого покарання (згідно ст. 16 Закону «Про природно-заповідний фонд України») всі випадки штучного поширення видів-інтродуцентів у природних заповідниках. Якщо штучного поширенню в заповідниках рослин-інтродуцентів громадська думка нерідко чинить опір, то проти розведення тварин в заповідниках-інтродуцентів практично ніхто не висловлюється проти.
У заповіднику Єланецький степ у великому загоні розводять два десятки американських бізонів, в заповідній зоні Асканії-Нова (Великий Чапельський Під) в літній час випасається більше 1 тис. тварин-інтродуцентів – антилоп, бізонів, верблюдів, муфлонів, буйволів і т. п. Такий стан речей не можна вважати допустимим.
У висновку необхідно підкреслити, що боятися спонтанних прийшлих видів для екосистем, які знаходяться в умовах природного розвитку, не має ніякого сенсу. Прийшлі види будуть, тому що відкрито багато ніш, і вони повинні кимось заповнюватися. Це процес самоорганізації екосистем в нових реаліях набору видів. Тому заборона на інтродуценти (інвазивні види) повинен дотримуватися тільки стосовно до умисним діям людей з інтродукції, і, в деяких випадках, за реінтродукції.
Пресс-служба КЭКЦ
0 коммент.:
Дописати коментар