Олені живуть до 20 років, їдять кукурудзяні палички без цукру і віддають роги на ліки.
Майже 30 років в Україні працює ціла оленяча ферма. Сюди навіть пускають всіх бажаючих – подивитися на оленів і погодувати їх. Знаходиться вона в Закарпатті, неподалік від містечка Хуст і села Іза, і займає площу 57 гектарів.
Її власник і керівник Михайло Бугаш розповів нам, що історія оленячої ферми почалася, коли з Калінінградської області привезли близько 90 оленів на розведення, але 45 майже відразу втекли через діру в паркані. Дорога була важкою і довгою, три дня, і тварини перехвилювались. Частину зловили, а частину довелося пристрелити: вони не підпускали до себе людей. Потім довезли ще оленів, і зараз стадо налічує близько 350 голів. Живуть тут олені до 20 років, а в природі – до 14-ти.
На фермі вони відчувають себе, як вдома: приходять поїсти до годівниць (вранці і ввечері), а потім йдуть далеко в ліс. Є річка, з якої вони п’ють воду, а в спеку і зовсім просто залазять в неї і сидять – тільки голови з очима видно.
У листопаді-грудні у оленів починається гон. На самців тоді дивитися страшно: вони нічого не їдять, вимазуються в грязі і постійно б’ються, іноді навіть до смерті. Переможці отримують можливість покривати самок, і в кінці червня-серпня проходить масовий окіт. Оленихи виношують малят близько семи місяців. Правда, зараз, зі зміною сезонів і погоди, період гону трохи зсувається, і це дуже погано, кажуть фахівці: якщо оленя народжується пізніше, воно може загинути від холоду, тому що його річна шерсть не встигне змінитися на зимову. А взяти його на руки, щоб зігріти, не можна: мати відразу ж відмовиться від дитинчати, і воно загине.
“Коли народжується оленятко, мама його годує, а потім залишає і пасеться в 100-150 м від нього. Оленя нікуди не йде. На ніч вона повертається, знову годує його і переносить в інше місце. Найстрашніші вороги для малюків – ворони. Іноді з лісу виходять вовки, але поки проблем не було: оленів вони не чіпають”, – розповідає Михайло.
ГОДІВЛЯ: ПШЕНИЧНА ДІЄТА
Нам пощастило двічі. По-перше, ми потрапили якраз на момент годування. По-друге – для нас зробили виняток і пустили в загін. Зазвичай відвідувачам дають можливість годувати тварин через решітку, а один, сумирний і перевірений олень, ходить перед загоном і відповідає за спілкування з відвідувачами. “Олені знають, що якщо приїжджає багато людей, то їжі буде багато, тому їх підходить більше. Якщо ж приїхали всього пара людей, вони розуміють, що їжі буде небагато, і до відвідувачів виходять тільки найбільш нахабні”, – пояснює Михайло.
Мені урочисто вручають жовте пластикове 5-літрове відро, повне спеціальних кукурудзяних пластівців для оленів – вони без цукру. І тут же до мене підбігають найбільш нахабні особини, яких треба годувати. Мені хочеться погодувати оленят, але до них я просто не можу дістатися через натовп дорослих оглоїдів. У якийсь момент особливо безпринципний олень просто засунув морду в відро, боляче прищемивши ручкою лікоть, і я не могла звільнитися, поки він не прикінчив все, що там було. Я навіть трохи образилася на цих нахаб, які не дали мені повозитися з оленятами.
КРАСЕНІ З ХАРАКТЕРОМ.
Поки ми з фотографом спілкувалися з оленями, фотографували і обмінювалися емоціями, нас активно охороняли співробітники. Олені, як і люди, за характером різні: є особини, які і в груди копитами можуть вдарити. Кожного вихованця працівники знають буквально “в обличчя”: який темперамент, що любить, чим хворіє. До нас особливо агресивних намагалися не підпускати.
Їсть стадо дуже багато, і обходиться власнику дорого. Сіна в годівницях завжди необмежена кількість, а пшеницю насипають двічі в день: вранці і ввечері. Цього року зима сувора, тому стандартних 140 тонн пшениці (обходяться в 160 000 долл щорічно) не вистачило, і довелося докуповувати ще. Також на сезон купують близько 40 тонн сіна. З середини березня стадо починає добувати їжу самостійно, влітку їх взагалі не потрібно годувати, а взимку вони повністю залежать від людини. Чим холодніше, тим більше кормів доводиться їм давати. Місцеві працівники, крім того, що повинні годувати оленів, 2-3 рази на день обходять територію – перевіряють, чи не загриз оленя вовк, чи немає травм, не прийшли браконьєри та ін. Вони ж проводжають відвідувачів, видають корм та інше.
Михайло каже, що найкращий час подивитися і погодувати олень стадо – травень-липень. Тоді вони стають красивими: світло-коричневими в яскраві білі цятки, як Бембі. Зараз, навпаки, вони тьмяні, без рогів, цятки ледве проступають: скоро тварини почнуть линяти. Але з іншого боку – зрозуміло, як вони виглядають і “в житті”.
Вхід коштує 20 грн з дорослих, 10 грн – діти і пенсіонери. Дуже багатьох пускають безкоштовно: інвалідів, дітей з багатодітних сімей та ін. Відро корму обійдеться в 25 грн. Кажуть, що раніше приїжджало багато туристів з-за кордону, але зараз залишилися тільки українці.
Їжу олені видобувають тільки в теплу пору, а взимку повністю залежать від господарів.
ЦІННІ РОГИ: ЙДУТЬ НА ЛІКИ
Їсть стадо дуже багато, і обходиться власнику дорого. Сіна в годівницях завжди необмежена кількість, а пшеницю насипають двічі в день: вранці і ввечері. Цього року зима сувора, тому стандартних 140 тонн пшениці (обходяться в 160 000 долл щорічно) не вистачило, і довелося докуповувати ще. Також на сезон купують близько 40 тонн сіна. З середини березня стадо починає добувати їжу самостійно, влітку їх взагалі не потрібно годувати, а взимку вони повністю залежать від людини. Чим холодніше, тим більше кормів доводиться їм давати. Місцеві працівники, крім того, що повинні годувати оленів, 2-3 рази на день обходять територію – перевіряють, чи не загриз оленя вовк, чи немає травм, не прийшли браконьєри та ін. Вони ж проводжають відвідувачів, видають корм та інше.
Михайло каже, що найкращий час подивитися і погодувати олень стадо – травень-липень. Тоді вони стають красивими: світло-коричневими в яскраві білі цятки, як Бембі. Зараз, навпаки, вони тьмяні, без рогів, цятки ледве проступають: скоро тварини почнуть линяти. Але з іншого боку – зрозуміло, як вони виглядають і “в житті”.
Вхід коштує 20 грн з дорослих, 10 грн – діти і пенсіонери. Дуже багатьох пускають безкоштовно: інвалідів, дітей з багатодітних сімей та ін. Відро корму обійдеться в 25 грн. Кажуть, що раніше приїжджало багато туристів з-за кордону, але зараз залишилися тільки українці.
Їжу олені видобувають тільки в теплу пору, а взимку повністю залежать від господарів.
ЦІННІ РОГИ: ЙДУТЬ НА ЛІКИ
Панти (по простому кажучи, неокостенілі роги) – саме те, заради чого оленів тут і розводять. З них виготовляють спеціальну настоянку, яка допомагає при багатьох хворобах (гіпотонії, неврозах, зниженому імунітеті).
Ріжки оленям починають пиляти в кінці липня – початку серпня. Важливо вгадати момент, коли вони вже досить виросли, але ще не встигли закостеніти – саме тоді це найцінніший продукт. Причому рахунок йде буквально на дні: пропустив потрібний момент – і все, брак, вони максимум можуть прикрасити чиюсь квартиру. Ріжки придатні для ліків у тварини у віці від 4 до 14 років, потім структура змінюється, і їх уже не приймають. До речі, роги влітку ростуть з величезною швидкістю – до 4 сантиметрів у день (багато в чому зростання залежить від харчування і навіть погоди – якщо раптово холоднішає, зростання ріжків зупиняється). І поки у оленів йде активне зростання рогів, вони не б’ються, бо, якщо зламати ріг, тварина напевно загине від артеріальної крововтрати. У рогах в цей час такий натиск крові, що, коли до них доторкаєшся, відчуваєш, які вони гарячі і навіть пульсують.
На момент пиляння рогів чужих не допускають, щоб олені не нервувати (цікаво: білі попки у оленів сигналізують родичам: “тут чужинці”, а як тільки звірі заспокоюються – зад стає коричневим). Якщо люди похилого особини нічого не бояться, ідуть сміливо і самі підставляють своє багатство під спіл, то з молодими можуть бути проблеми: вони впираються і брикатися. Після того як роги відпиляли, їх відправляють в морозильну камеру, а потім – на тернопільську фармацевтичну фабрику, де роблять ліки, які підвищують імунітет і взагалі сприяють оздоровленню, пише «Сьогодні».
Вартість спиляних рогів мені на фермі не відкрили: мовляв, комерційна таємниця. Але в “народних аптеках” смужки пантів коштують від 400 грн за 20 грамів.
Тримають оленів на фермі, по суті, тільки через роги: на м’ясо їх бити шкода, і тут кажуть, що такого не роблять. Шкури оленів ні на що не годяться: у них порожні волоски, які обсипаються і ламаються. Можна, звичайно, їх вичинити, але шкіра буде настільки дорога, що дешевше купити цілу куртку, ніж якісно обробити одну шкуру. До речі, не йде в хід навіть шерсть овець, які живуть разом з оленями на фермах. Її просто викидають: нікому нею займатися.
БИТВИ: ЗА САМКУ І МОЛОКО
Хоча на фермі більше цінуються “хлопчики”, адже саме від них отримують дорогі ріжки, але в популяцію тут принципово не втручаються і не позбавляються від самочок. “Природа повинна сама все відрегулювати. Тому що якщо буде занадто багато самців, то вони просто повбивають один одного (битви починаються, коли олені досягають 4 років). Той, хто сильніший, покриває більше самок, робить такий собі гарем – у нього може бути і 5-10 самок. А є слабкі олені – “євнухи”, їх навіть до годівниці не допускають. У нас тут є один, Малюк, йому вже 21 рік, раніше був альфа-самцем, а тепер зовсім знесилів. Тому його ми годуємо окремо”, – розповідає Михайло.
ВЕСЕЛА КОМПАНІЯ.
Крім оленів, на фермі живуть собака, старенький ослик і кілька овечок. До нашого приїзду одна овечка якраз окотилась, і ми отримали можливість спостерігати за драмою. Молода мати й гадки не мала, що робити з народженим годину назад ягням, і орала поганим голосом. Малюк за нею бігав і намагався пити молоко (нам пояснили, що якщо протягом пари годин він не поїсть, то у нього “злипнется” шлунок, і він може загинути).
БУЙВОЛИ: МОЛОКО НА ВАГУ ЗОЛОТА
Зовсім поруч з унікальною оленячої ферми розташувалася інша – буйволяча. Цих тварин раніше хотіли розводити по всьому СРСР, але, на жаль (чи на щастя), прижилися вони тільки на Закарпатті. Але тут вони теж рідкість: зараз налічується всього 72 голови. Спочатку тварин привезли в Україну, щоб давати дітям у садочках їх поживне молоко і таким чином підвищувати малюкам імунітет (воно настільки жирне, що теля, який при народженні важить всього 7-8 кг, за пару тижнів виростає до 22 кг). Але оскільки тварини не прижилися в інших регіонах, їх відправили в Закарпатті та роздали багатодітним сім’ям.
Згодом люди почали від них позбавлятися. Справа в тому, що буйволів дуже дорого утримувати: буйвол з’їдає корму в два рази більше, ніж корова, а дає молока менше, ніж коза, – всього півтора-два літри в день. Але фермер Василь Шимон вирішив не дати цьому рогатому “добру” прірву, і почав розводити буйволів на своїй фермі. Вона відкрита трохи більше трьох років, але сюди вже їздять лікуватися українці – особливо діти, у яких проблеми з легенями.
Ледве заходимо в вольєр, до нас кидаються величезні тварини. Стає страшно, і я планую тікати, але тут втручається їх “пастух”, фермер Василь: “Роза, Кармеліта, Зорька, хей!” – і вони, як слухняні корови, йдуть в сторону. Правда, продовжують недовірливо поглядати на гостей. “Буйвол – тварина дика, його складно приручити. Але якщо звикне, то буде підходити і навіть брати їжу з рук”, – заспокоює нас Василь.
Собівартість буйволячої молочки досить висока. Тому стакан молока коштує так само, як літр коров’ячого, – 20 грн, а кілограм сиру – 500 грн. Але товар не залежується: є постійні клієнти, які викуповують все.
zakarpatpost.net
БУЙВОЛИ: МОЛОКО НА ВАГУ ЗОЛОТА
Зовсім поруч з унікальною оленячої ферми розташувалася інша – буйволяча. Цих тварин раніше хотіли розводити по всьому СРСР, але, на жаль (чи на щастя), прижилися вони тільки на Закарпатті. Але тут вони теж рідкість: зараз налічується всього 72 голови. Спочатку тварин привезли в Україну, щоб давати дітям у садочках їх поживне молоко і таким чином підвищувати малюкам імунітет (воно настільки жирне, що теля, який при народженні важить всього 7-8 кг, за пару тижнів виростає до 22 кг). Але оскільки тварини не прижилися в інших регіонах, їх відправили в Закарпатті та роздали багатодітним сім’ям.
Згодом люди почали від них позбавлятися. Справа в тому, що буйволів дуже дорого утримувати: буйвол з’їдає корму в два рази більше, ніж корова, а дає молока менше, ніж коза, – всього півтора-два літри в день. Але фермер Василь Шимон вирішив не дати цьому рогатому “добру” прірву, і почав розводити буйволів на своїй фермі. Вона відкрита трохи більше трьох років, але сюди вже їздять лікуватися українці – особливо діти, у яких проблеми з легенями.
Ледве заходимо в вольєр, до нас кидаються величезні тварини. Стає страшно, і я планую тікати, але тут втручається їх “пастух”, фермер Василь: “Роза, Кармеліта, Зорька, хей!” – і вони, як слухняні корови, йдуть в сторону. Правда, продовжують недовірливо поглядати на гостей. “Буйвол – тварина дика, його складно приручити. Але якщо звикне, то буде підходити і навіть брати їжу з рук”, – заспокоює нас Василь.
Собівартість буйволячої молочки досить висока. Тому стакан молока коштує так само, як літр коров’ячого, – 20 грн, а кілограм сиру – 500 грн. Але товар не залежується: є постійні клієнти, які викуповують все.
zakarpatpost.net
0 коммент.:
Дописати коментар