Перший заступник міністра агрополітики Максим Мартинюк: "Система сільського господарства, яка неспроможна без дотацій, — згубна для України"

Аграрна країна — це бідна країна.

Фактично втративши за останні чотири роки свою важку промисловість у форматі як виробництв, так і основного ринку збуту продукції, Україна заповнила утворений у національній економіці пролом завдяки розвитку аграрного сектора.

Поки чиновники фіксують рекорди врожаїв і динаміку експорту сировини, економісти нагадують: аграрна країна, виходячи зі світового досвіду, — це бідна країна. Аграрний бізнес збагачує безпосередніх його учасників — рентабельність в АПК за підсумками 2017 р. становила понад 30%, і це з урахуванням корекції на від'ємні показники стагнуючих секторів. Однак у глобальному аспекті для України ставка на сільське господарство хоча й логічна, проста і фактично безальтернативна зараз, але в довгостроковій перспективі може виявитися програшною. Проте, судячи з того, що в держбюджеті на поточний рік закладено величезний ресурс на підтримку АПК — 6,3 млрд грн, уряд вважає інакше. Про те, які точки зростання в сільському господарстві не задіяні і чи можливе поєднання економічних понять "аграрна" і "процвітаюча", в інтерв'ю DT.UA розповів перший заступник міністра аграрної політики і продовольства Максим Мартинюк.

— Максиме Петровичу, за підсумками 2017 р. аграрний комплекс ще більше зміцнив свої позиції в національній економіці, забезпечивши 12% ВВП і 40% усього експорту. Якщо абстрагуватися від вашого місця роботи, чи не вважаєте ви, що статус "аграрна країна" несе більше ризиків, ніж переваг?

— Розповім коротку історію. На одній із зустрічей у Світовому банку на моє зауваження, що великі країни не бувають аграрними, мені заперечили, що всі великі країни мають розвинене сільське господарство. Це необхідний плацдарм для подальшого роз0витку.

Звичайно, розглядати стратегію розвитку України виключно як аграрної країни було б неправильно. Але хочу сказати, що не зустрічався з таким підходом на жодному рівні, у тому числі й усередині самої галузі.

Так, маємо ситуацію, що через російську агресію в Україні скоротилася галузь важкої промисловості, що забезпечувала в тому числі й експортну виручку, і це вивело аграрний сектор на перший план, довівши його частку в зовнішній торгівлі до 40%. Можливості, які дає сільське господарство, треба використовувати на макрорівні для підтримки й розвитку інших секторів.

Окрім того, і самому агропромисловому комплексу, попри всю його потужність, ще далеко до того рівня, коли можна було б ставити питання про якісь штучні обмежники й стопери. Галузь ще не вичерпала свого потенціалу.

— Понад 6 млрд гривень, закладених у держбюджеті на поточний рік для підтримки агросектора, ви вважаєте адекватними, враховуючи, що галузь одна з найбільш рентабельних у країні?

— "Середня по палаті" рентабельність, як це часто буває, не відображає реальної картини. У той час як рослинництво почувається чудово, в окремих культурах генеруючи прибутковість на рівні 70%, тваринництво оновило кілька історичних антирекордів. Одна з основних причин багаторічної стагнації у тваринництві полягає в довгому виробничому циклі відносно вищої капіталомісткості порівняно з рослинництвом. Навіть птахівництво достатньо капіталомістке, але в цьому сегменті невеликий цикл виробництва й термін окупності, а у ВРХ перший прибуток починає формуватися через 2–3 роки.

Враховуючи глибину кризи, без зовнішньої підтримки, у цьому випадку державної, тваринництво не відновиться. Тому 4 млрд із 6,3 млрд грн спрямовуються на розвиток тваринництва, щоб переломити негативну динаміку й вийти на скромне зростання у межах кількох відсотків. З цієї ж причини буде задіяний найширший перелік інструментів підтримки, спрямованих на гравців різного масштабу — від великих холдингів до бабусь у селах. Бізнесу ми пропонуємо компенсацію тіла кредиту на реконструкцію або створення з нуля тваринницьких комплексів в обсязі до 25% (що формує ефективну ставку на рівні європейських 3%); погашення третини витрат на введені в експлуатацію комплекси, побудовані інвестором за свої гроші; здешевлення купівлі високопродуктивного поголів'я, щоб заповнити ці нові ферми; просто пряму дотацію в обсязі 1500 грн на голову молочного поголів'я. Господарства населення одержать 2500 грн на кожне теля, якого не здадуть перекупникам, а дадуть досягти 12 місяців. Це має вирівняти наявні в АПК секторальні диспропорції.

Інші великовагові статті держпідтримки, кожна по 1 млрд грн, — компенсація 25% вартості сільгосптехніки українського виробництва і програма підтримки фермерства. Перша, що непогано показала себе торік, створює мультиплікаційний ефект для аграрної і машинобудівної галузей, а також допомагає вирішити проблему 80-відсоткової зношеності парку в АПК. Друга — абсолютно нова, є наслідком прийнятого урядом курсу на підтримку малих і середніх виробників. Окремо взятий фермер не може стати альтернативою агрохолдингу. Але об'єднання фермерів — може. Тому близько 300 млн грн буде спрямовано на підтримку проектів, що реалізовуються сільськогосподарськими обслуговуючими кооперативами, — 70% витрат на необхідне їм обладнання держава готова покрити з бюджету.

Ще 300 млн грн спрямують на підтримку садівництва у форматі компенсації 80% вартості саджанців — знову ж таки, з урахуванням великої соціальної складової цієї галузі через її трудомісткість, а також штучно сформованої імпортозалежності у цьому секторі.

— Бізнес і без стимулювання уряду знаходить і сам іде в потенційно привабливі ніші. Якщо цього досі не відбулося з тваринництвом, то чи є сенс витрачати 4 млрд грн на його підтримку?

— Так, у цьому є сенс, ми розраховуємо побачити реальний результат такої підтримки, створивши точки зростання й одержавши потім мультиплікаційний ефект. Ми плануємо програми в середньостроковій перспективі, на 3–5 років, на етапі становлення галузі і до виходу на точку беззбитковості. А потім невидима рука ринку все розставить по своїх місцях.

Дотації не можуть і не мають бути постійними. Система сільського господарства, яка тримається виключно на дотаціях і неспроможна без них, — згубна для України.

— Оцініть за 10-бальною шкалою рівень впливу великого аграрного бізнесу на політику, що здійснюється в галузі.

— Ви чекаєте відповіді 11? Але це не відповідає дійсності. Можу точно сказати, що на політику, яка проводиться міністерством, вплив великого бізнесу вкрай малий. Точно так само він незначний і в масштабах Кабміну, оскільки уряд здійснює політику, вигідну Україні, а не окремо взятому підприємцеві. За півроку, що я виконую обов'язки міністра, провів багато зустрічей з асоціаціями, які представляють малий і середній бізнес, але було лише кілька зустрічей з представниками ТОП-10 компаній галузі. Тож необхідність великого бізнесу впливати на політику трохи перебільшена. Звичайно, не можна при цьому заперечувати лобістські можливості великого бізнесу в парламенті.

Сільське господарство не терпить монополії. На мою думку, це одна з галузей, де вже вбудовані гени із захисту від монополізації. Ситуацію, в якій 80% того чи іншого сектора припадає на великих гравців, треба змінювати. Але змінювати, не пригнічуючи великих, а за рахунок розвитку малих і середніх гравців. Окрім оздоровлення ринку, цей тренд сприятиме створенню робочих місць і посиленню економічної активності на сільських територіях.

— Якщо вплив великого бізнесу обмежений, то як інакше можна пояснити прийняття в бюджетну ніч поправки до Податкового кодексу, якою скасовано ПДВ на експорт олійних культур?

— Це на 100% депутатська поправка, що повертає нас до тези про лобізм на рівні парламенту. Ця поправка не була внесена урядом і не була підтримана ним. Депутати прийняли неоднозначне, м'яко кажучи, рішення, але в підсумку було знайдено непоганий, на мою думку, компроміс. Відтермінування до осені 2018 р. набрання чинності новим режимом щодо сої і ріпаку — до

2020 р. дасть змогу гравцям завершити всі контракти поточного маркетингового року за старими правилами, а сільгоспвиробникам — спланувати структуру посівів на користь тих чи інших культур. У цьому сенсі структура клину у весняну посівну буде дуже показовою. Зараз ми чуємо заклики окремих асоціацій скасувати "соєву поправку" і відновити статус-кво, але однозначно це питання залишається в зоні відповідальності парламенту.

Приклад запровадження мита на експорт соняшнику показав, що подібні заходи можуть приводити до якісних змін структури галузі. Уряд послідовно підтримує поглиблення переробки усередині країни, але ми прибічники того, щоб це не відбувалося за рахунок когось іншого.

— Ринок землі було укотре відтерміновано — Верховна Рада удев'яте подовжила мораторій. З урахуванням наближення виборів який шанс, що це питання повернеться до порядку денного до 2020 р.?

— Подовження мораторію в тому форматі, в якому воно відбулося, — це політична гра на тему "хто більше любить селян і краще захистить власників землі". Ніякої юридичної необхідності в цьому голосуванні не було, мораторій діє доти, доки не приймуть закону про обіг сільгоспземель.

Уряд готовий запропонувати модель ринку землі, її параметри неодноразово озвучувалися: преференції фермерам, покупці — фізичні особи, ліміт на володіння в 200 га, антиспекулятивні заходи у форматі дискримінаційних мит.

Компромісом було б перенесення норми про мораторій із Земельного кодексу в закон про обіг сільгоспземель і визначення в ньому дати набрання чинності й фіксування правил гри. Тоді всі учасники ринку чітко розумітимуть перспективу та зможуть підготуватися.

Тема, звичайно, чутлива. І в міру наближення до виборів політикум дедалі більше уникатиме чутливих тем. Якщо резюмувати, то прийняття законопроекту в найближчий рік можливе, але ускладнилося.

— Як ви оцінюєте можливість того, що МВФ посилить свою позицію й ультимативно вимагатиме зняття мораторію у 2018 р.?

— Оцінка пріоритетності реформ проводиться за внутрішньою шкалою МВФ, і поява цього пункту в меморандумі залишається на його розсуд. Можу констатувати, що Фонд дуже реалістично оцінює ситуацію в Україні. Але вкотре скажу, що запровадження обігу сільгоспземель, як і пенсійна, медична реформи, — це те, що потрібно насамперед державі й українцям, а не МВФ. Тому незалежно від наявності цього пункту в меморандумі і рівня його ультимативності нам треба здійснити земельну реформу.

— Відставка в.о. голови Держгеокадастру — одне з найгучніших кадрових рішень 2017 р., причому зі знаком мінус. У якому статусі зараз перебуває керівник відомства? І оскільки ви це відомство курируєте, оцініть його роботу.

— Новий очільник Держгеокадастру буде призначений на відкритому конкурсі, який відбудеться найближчим часом.

Однозначно можна сказати, що Держгеокадастр — один із найбільш непопулярних держорганів в Україні. Але якщо про якесь відомство нічого не говорять, то це не означає, що до нього немає претензій, можливо, просто його робота стосується сотні людей у країні. Робота Держгеокадастру стосується майже кожної родини. У нас у Земельному кадастрі понад 18 млн ділянок, тобто з урахуванням власників і членів їх сімей — майже все населення України.

Поганий імідж Держгеокадастру формувався роками, і для цього були всі передумови. Буквально всі процедури, виконувані відомством, прописано нечітко, з розмитими формулюваннями, з можливістю різних трактувань. Є стійке відчуття, що це робилося спеціально. Влада може спрощувати й конкретизувати ці процедури, знімаючи корупційні ризики, а ловити хабарників — завдання правоохоронців.

У 2017 р. уряд прийняв запропоновану Мінагрополітики Стратегію розпорядження землями, якою вперше директивно закріпив підхід до управління своєю земельною власністю, установив максимальні терміни, мінімальні ставки, коло одержувачів, форму передачі — аукціони. Цим пояснюється непопулярність постанови КМУ №413 серед тих, чиї корупційні інтереси вона зачепила.

Так, робота Держгеокадастру далека від ідеалу. Ми скоротили на 90% можливості для зловживань начальниками на місцях, але навіть у рамках тих решти 10% вони примудряються шукати й іноді знаходити власну вигоду. Так, у відомства недостатня клієнтоорієнтованість — нахабство, прийомні дні раз на місяць тощо, що створює штучні перешкоди для одержання послуг, які держава зобов'язана надавати.

Ми поступово виправляємо ці перекоси, у тому числі виводячи їх у безконтактний формат, надаючи через Інтернет і поліпшуючи роботу центрів надання адміністративних послуг. У 2017 р. було впроваджено можливість електронної реєстрації земельної ділянки і, завдяки впровадженню онлайн-обміну даними з реєстром Мін'юсту, — електронну реєстрацію договору оренди землі.

Екстериторіальність узгодження проектів землеустрою допомогла вирішити проблеми із затягуванням термінів розгляду документів і звести їх до 5–7 днів, а також прибрати можливості для вимагання. Тепер на повторний розгляд направляється до 5% проектів, а втретє повертається не більш як 1%. Державний земельний кадастр одним із перших у світі було переведено на технологію блокчейн, тим самим знявши будь-які сумніви у надійності збереження даних у системі. Саме наповнення кадастру наблизилося до позначки 73% — за останній рік було внесено близько 1,3 млн земельних ділянок. Наявні пробіли — це землі водного, лісового фонду, землі аграрних ДП, словом, суб'єктів, на які Держгеокадастр впливу не має і які не поспішають їх оформлювати.

Тому, не заперечуючи обґрунтованості частини претензій до цього відомства, треба визнати, що навіть за останній рік у сфері земельних відносин зроблено дуже багато.

— Торік Мінагрополітики для представників лісової галузі перетворилося з просто бюрократичного розпорядника на ворога №1 через, за їхніми словами, таємно ухвалену Стратегію розвитку лісового господарства. З іншого боку, частина гравців називала це бунтом корумпованих лісників, що вперше зіштовхнулися зі спробою впорядкувати їхню роботу. Що це було, і чи перейшов конфлікт на наступний рік?

— Це було ні те, ні інше. Я назвав би це робочим процесом. Не применшуючи значущості Стратегії, треба розуміти, що це рамковий документ, що задає напрям розвитку. У документі є базовий компонент, на якому наполягає Мінагрополітики і який підтримують наші європейські партнери. Йдеться про поділ функцій лісогосподарювання й регулятора на ринку, які зараз об'єднано в повноваженнях Держлісагентства. Це як мінімум дивно, коли те саме відомство пиляє й продає ліс і контролює, як воно це робить.

І друга концептуальна позиція — повноваження регулятора в лісовому господарстві не можуть поширюватися на 70% лісів. Природні заповідники, комунальні, військові лісгоспи зараз перебувають поза межами впливу Держлісагентства. Там немає навіть тих заходів контролю, які є в державних лісах, — електронний облік деревини, аукціони тощо.

Тому стратегією запропоновано поширити юрисдикцію Держлісагентства на 100% лісів, зробивши його регулятором і скасувавши лісогосподарську функцію в нинішньому форматі.

Ці пропозиції обросли міфами, почали циркулювати версії про скорочення, ліквідацію лісгоспів, їхнє злиття з головним офісом у Києві, тотальну приватизацію лісів. Нічого подібного в документі не передбачено. Тому прохання коментувати те, що там написано, а не те, що комусь привиділося.

Основне підґрунтя бурхливої реакції лісової громадськості — бажання залишити все як є. Але подивімося на результати цього "як є". 20 років ніхто не втручався в лісове господарство, і результатом цього невтручання став мораторій на експорт деревини. Це вимушений захід, що став наслідком бездарної лісогосподарської діяльності.

— Коли буде вирішене питання з відставкою Тараса Кутового? Статус в.о. знижує ефективність вашої роботи? У чому він заважає?

— Надто багато роботи, щоб ставити собі це питання і порівнювати ефект від статусу в.о. Питання про відставку — у компетенції парламенту, торік воно, виходячи з результату, не було пріоритетним.

— Наприкінці минулого року в ЗМІ була інформація, що рахунки Державної продовольчої зернової корпорації арештовано. У якому режимі працює корпорація, і чи зберігається її партнерство з китайським оператором і Ексімбанком?

— Вкидання про арешт рахунків — це інформаційна атака. ДПЗКУ з моменту створення була такою собі годівницею, на яку багато хто претендував. Це зводилося до банального розкрадання, але в дуже великих розмірах. Корпорація — складний актив з від'ємною на сьогодні ринковою вартістю, всупереч великій капіталізації.

Ми сконцентрувалися на інтенсивних переговорах із китайською стороною й китайським Ексімбанком. Наша пропозиція — часткове погашення тіла кредиту та реструктуризація залишку боргу. Якщо це вдасться, то ситуація в корпорації вирівняється, тому що знизиться фінансове навантаження. Але цей процес має супроводжуватися якісно іншими підходами до управління і трейдерської діяльності.

— Як на вашу думку, навіть якщо вдасться домовитися, то кейс ДПЗКУ загрожує перенести Україну в якийсь умовний blacklist для співробітництва з Китаєм?

— У рамках співробітництва з китайським Ексімбанком було п'ять проектів, і ДПЗКУ — не найгірший із них. Принаймні у корпорації є варіанти виходу з кризи, і вони життєздатні, чого не можна сказати про деякі інші проекти.

ДПЗКУ — актив проблемний, але він не визначає співробітництва з Китаєм на глобальному рівні. Наприкінці минулого року відбулося засідання українсько-китайської міжурядової комісії, і воно закріпило основи для довгострокового партнерства.

— Ще одне проблемне відомство у вашому підпорядкуванні — Держрибагентство. Восени там відбувся конкурс на посаду голови, і його призначення було одразу ж заблоковане судами.

— Так, була спроба в судовому порядку зірвати призначення нового керівника. Суди ще тривають, але гостра фаза позаду, можливість призначення було розблоковано. Тож чекаємо від Ярослава Бєлова нового підходу до управління й підвищення ефективності роботи галузі. Зараз Держрибагентство зосереджене на своїй дозвільній та інспекційній діяльності. Але можна нескінченно довго ганятися за браконьєрами, нехай навіть на найдосконаліших катерах, але цього недостатньо, якщо не знизити економічної вигоди браконьєрства.

Економічні інструменти дуже зрозумілі. Зараз ми 80% споживаної риби імпортуємо. У нас величезний потенціал для імпортозаміщення. Треба розвивати виробництво аквакультури: тільки-но риба вироблятиметься в Україні і продаватиметься за українські гривні, то одразу буде втрачено частину стимулу для браконьєрів, які зараз одержують рибу безкоштовно і продають за імпортною ціною.

Держрибагентство повинно зосередитися на нарощуванні потужності галузі, не забуваючи, звичайно, при цьому про контрольні функції.

— Поговорімо про експорт. Ви згодні з тезою, що ринок ЄС не основний для продукції АПК?

— Немає однозначної відповіді, оскільки за різними позиціями частка поставок різна. У ЄС багато внутрішніх високорозвинених виробників, там стійкі споживчі уподобання, що робить його складним для входу. Це обмежує можливості для наших експортерів. Але тренд зростаючий: так, за підсумками дев'яти місяців 2017-го, зростання аграрного експорту (1–24 статті УКТ ЗЕД) у ЄС становив 39,7% (з 2,88 млрд до 4,03 млрд дол.), питома вага європейського ринку збільшилася з 27,74 до 31,15%.

Квоти — не визначальний параметр нашої торгівлі з ЄС. Мед — приклад того, як українські виробники багаторазово перекривають виділену квоту в 5000 т. Я переконаний, що ключ до експорту в Європу лежить у кишені невеликих, але високоефективних і високотехнологічних виробників. Наша основна експортна позиція — зерно — у таких обсягах Європі не потрібна. Зате, приміром, продукт глибокої переробки кукурудзи — лізин, використовуваний у кормах як добавка, напевно, значно більш затребуваний. Також фактично необмежений потенціал має органіка.

— Тобто ви не готові визнати, що євротренд помилковий, і Україні краще зосередитися на азіатському напрямку?

— Не готовий, тому що так не вважаю. Це дуже платоспроможний ринок. Так, він конкурентний, але нашій країні є що запропонувати, і за співвідношенням ціна/якість Україна може вигравати в багатьох товарних категоріях.

— Роботизація, впровадження IТ-технологій — глобальний тренд в АПК, зворотній бік якого — вивільнення великої кількості робочої сили. В Україні вже відчувається його вплив?

— У нас є два фактори, що стимулюють цей тренд. Перший — природний технологічний прогрес, який дедалі більше здешевлює технології і робить їх реальною альтернативою робочій силі. Хоча в багатьох галузях ми ще не скоро зможемо відмовитися від ручної праці. Наприклад, при збиранні ягід комбайн не може замінити повністю людину.

Другий фактор — скорочення населення в сільській місцевості, помножене на трудову міграцію. Темпи скорочення сільського населення (на 60%) перевищують темпи скорочення міського, а приховане безробіття в селі стимулює відплив працездатного населення. Тому ми значно швидше, ніж за інших рівних умов, побачимо в АПК впровадження роботизованих технологій — не як данину прогресу, а як відповідь на соціальні виклики. Погана новина в тому, що розвиток технологій знижує цінність нашої сумнозвісної однієї третини світових чорноземів, тому що вирощувати агропродукцію можна буде у вертикальних фермах. Гарна новина в тому, що податок на роботів може бути спрямований на соціальні виплати сільським жителям.

Михайло Кухар

ZN №1181, 17 лютого — 23 лютого

http://minagro.gov.ua/node/25331