Інна ОМЕЛЯНЧУК
Б’ЄМО НА СПОЛОХ
Учасники другого всеукраїнського форуму вважають, що галузі потрібна державна концепція розвитку
На Рівненщині вдруге зібралися ті, кому не байдужа доля мисливської галузі. Адже по ній нині з одного боку прицільно стріляють браконьєри, з іншого — псевдоекологи і, хоч як дивно, державні інституції. Чи ж почують вони SOS українських мисливців у розпал сезону полювання на пернату дичину, що розпочався у серпні?
Про актуальні проблеми мисливської галузі йшлося на круглому столі, який став одним з основних заходів форуму. Екс-голова Державного комітету лісового господарства Віктор Червоний переконаний: «Форум варто провести на державному рівні, щоб донести до влади і суспільства: мисливець — не браконьєр, а мисливство як галузь — унікальна й корисна справа. У світі мисливців сприймають як найкращих представників громадськості, людей, що роблять найбільший внесок у розвиток мисливського господарства. Ми ж нині, на жаль, програємо громадську думку псевдоекологам, тому й галузь губиться на манівцях, відчуваючи тиск з усіх боків».
Фото з сайту memontrip.com
А могли б істотно поповнити бюджети
«Мисливця, неначе звіра, заганяють у глухий кут, представляючи його таким собі кровожерливим пихатим убивцею. А мисливські господарства з подачі так званих активістів роблять анахронізмом. Тобто цілеспрямовано працюють на знищення галузі. Щоб обстояти її інтереси, маємо об’єднатися. Та без чіткої державної концепції розвитку мисливського господарства й конкретного плану дій годі говорити про позитивні зміни», — погоджується професор Таврійського державного агротехнологічного університету Валерій Лисенко.
Голова Всеукраїнської спілки мисливських та рибальських господарств Сергій Андросюк наголошує на постійних обмеженнях для мисливців: «Закон «Про мисливство» ухвалено 2004 року. Відтоді до всіх нормативних документів, що регламентують роботу галузі, вже внесено зміни, які лише обмежують наші можливості. Тут і заборона полювання на ведмедів, рябчика, тетерука, пернатих, заборона пропаганди мисливства в системі освіти (а як іще можна розглядати вилучення з переліку професій спеціальності «мисливствознавство»?) та селекційного відстрілу в заповідниках, скасування винагороди за відстріл тварин-шкідників, заборона полювання на території природних заповідників і нарешті необґрунтоване внесення лося до Червоної книги. А далі що — сезон тиші? Мисливствокористувачі навпаки мають стати партнерами держави: галузь з умілим управлінням може істотно наповнювати бюджет. Адже в нас найбільший мисливський потенціал у Європі».
Допікають браконьєри
Експерт-мисливствознавець Володимир Нижник вважає, що в мисливській галузі гроші лежать під ногами: «Їх тільки треба підняти! Але як це зробити, коли коштів за використання дичини як ресурсу не збирають? Немає встановлених тарифів, відповідає Держлісагентство. Ідеться про те, щоб платити за фактично добуту тварину (тобто за підсумок полювання), а не за його можливість, як нині. Саме так чинять у цивілізованому світі».
Можна було б звинувачувати науковців в упередженості чи відірваності від реального життя, якби їхня думка не збіглася з думкою власників та користувачів мисливських угідь. До речі, на Рівненщині ще 2003-го всі угіддя передано в приватні руки, на їх базі утворилося майже 70 мисливських господарств, які переживають далеко не найкращі часи.
Мисливське господарство «Поліське» в селі Великий Мидськ Костопільського району одне з найпотужніших. Проте його директор Борис Зелінський не на жарт стривожений: «Наші власники інвестували в господарство вже понад мільйон гривень. У 2003-му, коли воно утворилося, тут жило вісім лосів. Ми створили найкращі умови для їхнього розмноження: щоб ні браконьєри не дісталися, ні шкідники. Плекали, охороняли. Нині, відповідно до останньої таксації, довели поголів’я до 40 особин. І це на 7 тисячах гектарів угідь. А останню ліцензію на відстріл нам видали на дві голови — ось вам і регулювання поголів’я. І тут наче грім серед ясного неба: з нового року відстріл лося заборонено!
По-перше, це одразу ж обрубало нам заробіток — тепер надто складно виживати, бо мисливські господарства мають основний прибуток від продажу ліцензій. По-друге, не розумію, як наші академіки рахували поголів’я. Звісно, якщо порахувати на всю Україну разом зі степом та лісостепом, де лося не буває, то виявиться, що він справді зникає. Але ж він живе в лісі — на Рівненщині, Житомирщині, частині Київщини. Тут його аж забагато! Те саме стосується косулі, кабана, інших звірів. За час, що мисливські господарства перебувають у приватних руках, кількість дичини в лісах зросла втричі. Це попри те, що беремо ту її частину і в тих пропорціях, які дозволені: кабана — 10%, косулі та лося — 5—7. Нині ж ситуація складається так, що власники господарств змушені будуть повернути їх державі. А це, на моє переконання, повністю знищить мисливську фауну в українських лісах, адже у лісівників проблем вистачає й без нас».
Ще один практик-мисливствознавець Володимирецького держлісгоспу з Рівненщини Віктор Биков вважає: «Головна проблема мисливців — браконьєрство. У нашій зоні цьому сприяє бурштин, постійно підживлюючи людей грішми. Нинішній браконьєр — це вбивця лісової фауни, добре озброєний, має сучасний мобільний транспорт, тепловізор, тож бачить нас раніше, ніж ми його.
Однак не здаємося: одного браконьєра я вистежував у засідках три роки! Нарешті піймав біля машини зі зброєю. Тут-таки склали протокол за ч. 1 ст. 85 Адміністративного кодексу України «Незаконне полювання без збитків», і він сплатив 1025 гривень штрафу. Смішно, чи не так?
Були приклади, коли затримували з незаконно впольованою дичиною, довели це в суді, суд ухвалив рішення про серйозніші штрафи, але їх не виконують. Коли доходить до судових виконавців, усе майно браконьєрів уже переписано на родичів.
Мої пропозиції такі: посилити покарання і заборонити продаж тепловізорів у приватні руки».
Мисливствознавець із Польщі Марек Піньковскі зауважив: «Польщу поділено на мисливські угіддя по 3—8 тисяч гектарів. У нас діють мисливські товариства, є комерційне полювання. А головні проблеми, як і у вас, — псевдоекологи, гроші (наші товариства занадто багато сплачують селянам за пошкодження сільгоспугідь) і час, якого завжди не вистачає».
І хоч проблеми спільні, розв’язує їх кожна з держав по-різному. Скажімо, в Білорусі, представник якої теж завітав на форум, галузь функціонує виключно під протекторатом держави (є тільки орендовані в неї угіддя). Тож і вольові рішення ухвалюють значно простіше. Скажімо, кабана там уже фактично немає, бо діє державна програма його депопуляції, те саме чекає на бобра, якого вже визнано шкідником. А від косулі позбуватимуться поступово.
На моє прохання представитися білоруський мисливствознавець коректно, але категорично відмовився, щоб, мовляв, у нього не виникло проблем удома.
Ми ж навпаки про проблеми говоримо на повний голос, не приховуючи своїх прізвищ. Тільки потужне SOS! мисливської галузі, на жаль, залишається голосом того, хто волає в пустелі: не чують. Чи таки докричимося до тих, хто ухвалює відповідальні рішення?
ДОВІДКА «УК»
Майже 40 мільйонів гектарів лісів України перебувають у користуванні як мисливські угіддя. 700 тисяч осіб мають посвідчення мисливця, лише близько 300 тисяч з них щороку виходять на полювання
Урядовий кур'єр, вівторок, 14 серпня 2018 року, № 151 (6267), стор. 1, 4
Учасники другого всеукраїнського форуму вважають, що галузі потрібна державна концепція розвитку
На Рівненщині вдруге зібралися ті, кому не байдужа доля мисливської галузі. Адже по ній нині з одного боку прицільно стріляють браконьєри, з іншого — псевдоекологи і, хоч як дивно, державні інституції. Чи ж почують вони SOS українських мисливців у розпал сезону полювання на пернату дичину, що розпочався у серпні?
Про актуальні проблеми мисливської галузі йшлося на круглому столі, який став одним з основних заходів форуму. Екс-голова Державного комітету лісового господарства Віктор Червоний переконаний: «Форум варто провести на державному рівні, щоб донести до влади і суспільства: мисливець — не браконьєр, а мисливство як галузь — унікальна й корисна справа. У світі мисливців сприймають як найкращих представників громадськості, людей, що роблять найбільший внесок у розвиток мисливського господарства. Ми ж нині, на жаль, програємо громадську думку псевдоекологам, тому й галузь губиться на манівцях, відчуваючи тиск з усіх боків».
Фото з сайту memontrip.comА могли б істотно поповнити бюджети
«Мисливця, неначе звіра, заганяють у глухий кут, представляючи його таким собі кровожерливим пихатим убивцею. А мисливські господарства з подачі так званих активістів роблять анахронізмом. Тобто цілеспрямовано працюють на знищення галузі. Щоб обстояти її інтереси, маємо об’єднатися. Та без чіткої державної концепції розвитку мисливського господарства й конкретного плану дій годі говорити про позитивні зміни», — погоджується професор Таврійського державного агротехнологічного університету Валерій Лисенко.
Голова Всеукраїнської спілки мисливських та рибальських господарств Сергій Андросюк наголошує на постійних обмеженнях для мисливців: «Закон «Про мисливство» ухвалено 2004 року. Відтоді до всіх нормативних документів, що регламентують роботу галузі, вже внесено зміни, які лише обмежують наші можливості. Тут і заборона полювання на ведмедів, рябчика, тетерука, пернатих, заборона пропаганди мисливства в системі освіти (а як іще можна розглядати вилучення з переліку професій спеціальності «мисливствознавство»?) та селекційного відстрілу в заповідниках, скасування винагороди за відстріл тварин-шкідників, заборона полювання на території природних заповідників і нарешті необґрунтоване внесення лося до Червоної книги. А далі що — сезон тиші? Мисливствокористувачі навпаки мають стати партнерами держави: галузь з умілим управлінням може істотно наповнювати бюджет. Адже в нас найбільший мисливський потенціал у Європі».
Допікають браконьєри
Експерт-мисливствознавець Володимир Нижник вважає, що в мисливській галузі гроші лежать під ногами: «Їх тільки треба підняти! Але як це зробити, коли коштів за використання дичини як ресурсу не збирають? Немає встановлених тарифів, відповідає Держлісагентство. Ідеться про те, щоб платити за фактично добуту тварину (тобто за підсумок полювання), а не за його можливість, як нині. Саме так чинять у цивілізованому світі».
Можна було б звинувачувати науковців в упередженості чи відірваності від реального життя, якби їхня думка не збіглася з думкою власників та користувачів мисливських угідь. До речі, на Рівненщині ще 2003-го всі угіддя передано в приватні руки, на їх базі утворилося майже 70 мисливських господарств, які переживають далеко не найкращі часи.
Мисливське господарство «Поліське» в селі Великий Мидськ Костопільського району одне з найпотужніших. Проте його директор Борис Зелінський не на жарт стривожений: «Наші власники інвестували в господарство вже понад мільйон гривень. У 2003-му, коли воно утворилося, тут жило вісім лосів. Ми створили найкращі умови для їхнього розмноження: щоб ні браконьєри не дісталися, ні шкідники. Плекали, охороняли. Нині, відповідно до останньої таксації, довели поголів’я до 40 особин. І це на 7 тисячах гектарів угідь. А останню ліцензію на відстріл нам видали на дві голови — ось вам і регулювання поголів’я. І тут наче грім серед ясного неба: з нового року відстріл лося заборонено!
По-перше, це одразу ж обрубало нам заробіток — тепер надто складно виживати, бо мисливські господарства мають основний прибуток від продажу ліцензій. По-друге, не розумію, як наші академіки рахували поголів’я. Звісно, якщо порахувати на всю Україну разом зі степом та лісостепом, де лося не буває, то виявиться, що він справді зникає. Але ж він живе в лісі — на Рівненщині, Житомирщині, частині Київщини. Тут його аж забагато! Те саме стосується косулі, кабана, інших звірів. За час, що мисливські господарства перебувають у приватних руках, кількість дичини в лісах зросла втричі. Це попри те, що беремо ту її частину і в тих пропорціях, які дозволені: кабана — 10%, косулі та лося — 5—7. Нині ж ситуація складається так, що власники господарств змушені будуть повернути їх державі. А це, на моє переконання, повністю знищить мисливську фауну в українських лісах, адже у лісівників проблем вистачає й без нас».
Ще один практик-мисливствознавець Володимирецького держлісгоспу з Рівненщини Віктор Биков вважає: «Головна проблема мисливців — браконьєрство. У нашій зоні цьому сприяє бурштин, постійно підживлюючи людей грішми. Нинішній браконьєр — це вбивця лісової фауни, добре озброєний, має сучасний мобільний транспорт, тепловізор, тож бачить нас раніше, ніж ми його.
Однак не здаємося: одного браконьєра я вистежував у засідках три роки! Нарешті піймав біля машини зі зброєю. Тут-таки склали протокол за ч. 1 ст. 85 Адміністративного кодексу України «Незаконне полювання без збитків», і він сплатив 1025 гривень штрафу. Смішно, чи не так?
Були приклади, коли затримували з незаконно впольованою дичиною, довели це в суді, суд ухвалив рішення про серйозніші штрафи, але їх не виконують. Коли доходить до судових виконавців, усе майно браконьєрів уже переписано на родичів.
Мої пропозиції такі: посилити покарання і заборонити продаж тепловізорів у приватні руки».
Мисливствознавець із Польщі Марек Піньковскі зауважив: «Польщу поділено на мисливські угіддя по 3—8 тисяч гектарів. У нас діють мисливські товариства, є комерційне полювання. А головні проблеми, як і у вас, — псевдоекологи, гроші (наші товариства занадто багато сплачують селянам за пошкодження сільгоспугідь) і час, якого завжди не вистачає».
І хоч проблеми спільні, розв’язує їх кожна з держав по-різному. Скажімо, в Білорусі, представник якої теж завітав на форум, галузь функціонує виключно під протекторатом держави (є тільки орендовані в неї угіддя). Тож і вольові рішення ухвалюють значно простіше. Скажімо, кабана там уже фактично немає, бо діє державна програма його депопуляції, те саме чекає на бобра, якого вже визнано шкідником. А від косулі позбуватимуться поступово.
На моє прохання представитися білоруський мисливствознавець коректно, але категорично відмовився, щоб, мовляв, у нього не виникло проблем удома.
Ми ж навпаки про проблеми говоримо на повний голос, не приховуючи своїх прізвищ. Тільки потужне SOS! мисливської галузі, на жаль, залишається голосом того, хто волає в пустелі: не чують. Чи таки докричимося до тих, хто ухвалює відповідальні рішення?
ДОВІДКА «УК»
Майже 40 мільйонів гектарів лісів України перебувають у користуванні як мисливські угіддя. 700 тисяч осіб мають посвідчення мисливця, лише близько 300 тисяч з них щороку виходять на полювання
Урядовий кур'єр, вівторок, 14 серпня 2018 року, № 151 (6267), стор. 1, 4
0 коммент.:
Дописати коментар