Наш гість – український політик Валерій Черняков. Волею долі він був і народним депутатом України, і керівником Держлісагенції нашої держави. А нині – звичайний волонтер…
Народився Валерій Черняков 13 листопада 1966 р. у с. Довге Іршавського р-ну Закарпатської обл., у 1982 р.закінчив Турійську середню школу, відтак – Шацький лісовий технікум, Український державний лісотехнічний університет за спеціальністю «Інженер лісового господарства», а згодом і Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю «Юрист». На парламентських виборах 2012 року пройшов у Верховну Раду за списком ВО «Свобода» (№ 22). У парламенті був головою підкомітету з питань взаємодії з громадянським суспільством Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Державне агентство лісових ресурсів України Валерій Вікторович очолював із 25 березня по 26 грудня 2014-го. Зараз – волонтер.
– Ліс сьогодні великий будівничий держави. Адже він дає суттєві надходження до бюджету всіх рівнів – місцевих громад, району, області, держави. Лісова галузь приносить у державну скарбницю України 4,5 млрд грн, ще на 14,5 млрд грн продає продукції, з яких держава також отримує зиск.
– Так, кожна область дає ці кошти. Це не тільки Волинь, а й Івано-Франківщина, Львівщина, Закарпаття, Рівненщина, Вінничина...
– Чому ж тоді Уряд зі всіх сил годить МВФ, а лісовій галузі, яка дає такі великі кошти у бюджет, навіть дякую не скаже?
– Це залежить від того, хто нами керує. Справді, ми державі віддаємо великі кошти, а взамін не отримуємо того, що мали б отримати.
– Концепції розвитку галузі розроблені і надіслані до Верховної Ради, МінАПК, уряду, Президента, але на них не звертають увагу. Про це дуже виразно засвідчив, зокрема, й останній з’їзд Товариства лісівників України.
– Я спостерігав за його перебігом та рішеннями. Так, звернення є, але там створюють комісії, куди не входять фахівці лісової галузі, створюють концепції, яких самі не розуміють, для чого вони. Є багато людей, які говорять про європейську, польську, німецьку, шведську моделі лісогосподарювання, хоча й не розуміють, що вони у нас не приживуться. Адже польські ліси – однорідні, а в нас – і Полісся, і Карпати, і Степ. Нам потрібно не скорочувати людей, а, навпаки, набирати, адже в лісгоспах є багато ділянок, які потребують працьовитих рук. Колись лісгоспи мали по 600-700 чоловік. У мене був обхід величиною у 600 га, тепер майстер лісу опікується 1000-1500 га. А це у грошовому виразі 10-15 млн грн. Не в кожному банку зберігається стільки грошей. Ним опікується випускник лісоколеджу, часто це молода людина. Це великі навантаження, їх потрібно зменшувати. Гнатися за кількістю не значить мати добру якість. Раніше лісівники заготовляли березовий сік, всіляку ягоду, гриби, зараз цим, окрім Волині, мабуть, більше ніхто не займається. А це великий прибуток. Чужі люди збирають ягоди, купляють чорниці, так колись і лісгоспи робили. Потрібно заробляти копійку…
– У 2012 р. завдяки «Свободі» ви потрапили до українського парламенту. Як вам тоді працювалося, чи вдавалося захищати лісові інтереси?
– Парламент був ще більш політичним, аніж сьогодні. Я потрапив у Комітет по боротьбі зі злочинністю, а наша Агенція, як ви знаєте, тоді підпорядковувалася комітету агрополітики. З таких важливих лісових питань, які ми тоді змогли відстояти, це, якщо пам’ятаєте, був так званий «вольєрний закон» Нестора Шуфрича. Цим законом хотіли узаконити будівництво «безмежних вольєрів». Нам вдалося його зупинити. Ця моя парламентська діяльність тривала фактично рік, а тоді почався Майдан і війна...
– Коли вам запропонували очолити Державне агентство лісових ресурсів, як це сприйняли?
– Не готовий був до цього через свої моральні принципи. Одна справа – низові ланки, а тут… Але якщо не я, то хто ж? Це гасло свідомого українця!
– За вашої каденції, як очільника лісоагентства, вам довелося відстоювати Україну і на фронті. Пригадую, що Волинь того часу послала під Маріуполь 100 лісівників зі своїм транспортом, необхідним технічним оснащенням, лісовим ресурсом і вони там збудували 100 укріпрайонів, які й до сьогодні служать нашим військовим. Так робили й інші лісоуправління.
– Так робили всі лісові області.
– Наскільки важко далося вам це рішення? Адже на це ніхто не виділяв ні коштів, ні навіть відповідних дозволів не давав. Чи було бодай розуміння держави?
– Я був на першій нараді, яку зібрав Володимир Гройсман. І коли вирішувалося це питання, нам прямо казали «Маєте стільки то лісу відправити на Схід». Я мовив: «Нам потрібні для цього ваші рішення!». «Ви відправляйте, а ми потім якось розберемось», – пролунало. Я наполягав: «Так не можна робити. Сьогодні відправлять, завтра щось поміняється, потім будуть тягали лісівників по судах, мовляв, де вони поділи цей ліс? Дайте розпорядження, щоб люди мали на що опиртися. Адже легко віддати стільки лісу, а потім прийдуть відповідні органи і доказуй, де він дівся». Та все ж ми знайшли вихід, і ліс пішов на фронт.
– На Волині надавали допомогу матеріально-технічними засобами, надсилали на передову дрова, буржуйки, засоби гігієни і продукти, перераховували частину коштів зі свого заробітку. Багато лісівників було призвано в армію, прикордонні війська або й добровольцями пішли у найгарячіші точки. Волинь забезпечила сім’ї усіх захисників дровами. І це також зіграло свою позитивну роль!
– Ситуація була важкою. Пішли перші загиблі, які працювали на наших лісопідприємствах. Ми прийняли рішення, аби їх сім’ї до повноліття могли отримувати фінансову допомогу від лісогосподарств. Зараз би потрібно було перевірити, чи це рішення виконується. Але ми таке рішення прийняли на колегії. На той час втрати мала вже Чернігівщина, Волинь…
– Тоді загинув любомльчанин Анатолій Федчишин, і ваше розпорядження тут, на Волині, було виконано і, знаю, що лісівники і зараз опікуються сім’єю Анатолія, в якого лишилися батьки, дружина, двоє доньок…
– Я пригадую цю сім’ю. Свого часу приїздив у рідний Шацький лісоколедж на День знань, і дорогою провідав цю родину.
– Після вас керувати Агентством прийшов чиновник без лісівничої освіти, й галузь одразу почало штормити...
– Боляче. Хоча голова Агентства мав би бути добрим менеджером. Але менеджером, який любить свою галузь. Після того, як я пішов з Агентства, з моїм наступником 2015-го у мене не було ніяких контактів. Ось лише тепер з приходом Володимира Бондаря ми відновили діалог, адже знайомі з Володимиром Нальковичем давно… Він нам допомагає, ми йому, разом дбаємо про наших захисників. Я знаю, що керівник, який прийшов після мене, відмовився від державної підтримки лісової галузі. Офіційно.
– Це Ковальчук.
– Так.
– Сьогодні вже стало відомо, що саме тоді уряд готував Закон про концесію. Кажуть, це відбувалося ледь не в цілковитому секреті від інших. Принаймні, лісівники про це не знали. Валерію Вікторовичу, а як ви ставитесь до того, що на таку серйозну посаду як голова Державного агентства лісових ресурсів, керівники Міністерства агропромислового комплексу призначають людей за політичними квотами? На ваш погляд, у майбутньому на цій посаді має бути якась політична фігура чи все-таки фахівець лісової галузі?
– Це має бути фахівець лісового господарства, але він повинен мати за собою якусь підтримку. Пам’ятаю, коли міністром Міністерства агропромислового комплексу був Ігор Швайка, мені з ним було дуже комфортно працювати. Декілька місяців він перевіряв нас, як ми подаємо звіти, запити, після того, а він сам юрист, сказав, що лісова галузь все робить чітко і в нас не було ніяких проблем, як це тепер. З Агентства пишуть, а в міністерстві відфудболюють. У нас була досить тісна співпраця і взаєморозуміння у поглядах на завдання лісогалузі. Поки в нас буде політична держава, у нас завжди будуть квоти, але хай би це була людина з профільною освітою. Лісівничою.
– Валерію Вікторовичу, як оцінюєте теперішній стан наших лісів?
– Останнім часом я не так багато спілкуюся зі своїми колегами з лісогосподарств, тим паче, що вже прийшло багато нових керівників. Але помічаю, що в їхніх очах якось трохи погасла оця притаманна їм оптимістична лісівнича іскорка, вони перебувають у невизначеності. Вони не впевнені, чи будуть завтра працювати чи ні, віддадуть ліси в концесію чи ні? Ми бачили концесію в Румунії, як ліси там вирубали. В концесію можуть відати свої ліси хіба що Росія і Канада, у них безмежні ліси і їх можна безжально рубати не одну сотню років. Що зараз і роблять китайці в Росії. А в нас цього робити не можна. Я розумію, що концесія – це коли сюди прийде німець чи австрієць, він не буде дивитися на сто років вперед. Він візьме, що йому треба, і піде звідси.
– Відсутність лісової політики вже принесла Україні мільярдні збитки. Це й пожежі та безконтрольні вирубки на Сході і Півдні України, і вражені короїдом тисячі гектарів соснових насаджень… Уряд, Президент, депутати Верховної Ради замість того, щоб почути науковців, лісівників керуються у своїй діяльності рекомендаціями псевдоекологів. Чому так?
– Чимало так званих екологів насправді не так змагаються за ліс, як за гранти від іноземних держав. Ліс їх не цікавить. Посадовців більше цікавлять нафта і газ, аграрний сектор, де ходять великі гроші…
– Кажуть, що лісівники ріжуть багато дерев…
– Значна частина наших лісів була посаджена після війни. Зараз вони досягають піку стиглості. Тому рубки будуть збільшуватись. Людям не докажеш, що його потрібно забирати і садити нові ліси. На жаль, ніхто не показує, як ліси садять, не викладають у Фейсбук, як росте молодий ліс, а тільки світлини, як його ріжуть. Ми любимо збирати по молодому лісочку грибочки, тоді радуємось… Ліс як пшениця: достигла, треба зібрати.
– Сьогодні лісівники всерйоз поговорюють про створення лісівничої партії або ж входження до котроїсь з уже діючих, які б взяли на себе зобов’язання заявити про фахові лісівничі питання в парламенті, Уряді, адміністрації Президента. Яка ваша думка про це?
– Мені пригадується, лісівники вже намагалися долучитися до Аграрної партії. Що з того вийшло, знаєте.
– Як у такому разі лісівникам відстоювати державні інтереси галузі?
– В Агентстві мають бути люди, які кожного дня напряму працювали б з Верховною Радою, сиділи там, як акредитовані журналісти. Виходили до депутатів, розповідали їм про наболіле, надоїдали, ходили на комітети. Голова Агентства всього не охопить. Для цього потрібні фахівці, які б цим займалися.
– Політика Президента стосовно лісів дещо відрізняється від політики Прем’єр-міністра…
– Судячи з наради в Івано-Франківську, таких відмінностей небагато.
– Чи правильний закон щодо заборони експорту?
– Спершу потрібно було б налагодити свою переробку, а тоді забороняти експорт. Цього не сталося.
– Ви волонтер...
– Справді, часто буваю на Сході. З 2015-го не раз провідував 93 мехбригаду, там у нас була окрема штурмова рота, що стояла під Донецьком. Мені у цьому допомагають практично усі лісівники…
– Чи вірите у майбутнє України?
– Завжди.
– Наскільки зміниться ліс майбутнього?
– Середня температура піднялася на 2 градуси. Міняється клімат, через те сосна від нас піде… Деревостани суттєво поповняться листяними породами дерев.
– Чи плануєте повернутися у лісову галузь?
– Це динамічне питання. Щоб іти туди, потрібно мати підтримку. Наразі я залишаюся у політиці.
Розмовляв Сергій ЦЮРИЦЬ.
0 коммент.:
Дописати коментар