Делегації з усього наукового і лісівничого світу приїздили вчитися "пустельного" лісівництва в невеличке місто Цюрупинськ на Нижньодніпровську станцію заліснення пісків та виноградарства на пісках, або й просто побачити це рукотворне лісове диво. Представники різних континентів не вірили, що в умовах величезного розжареного влітку масиву агресивних рухомих кварцових пісків, які утворилися за багатовіковий період "блукань" сивого Дніпра на шляху до моря, людина може відтворити Гілею, оспівану Геродотом. Були відомі успішні спроби створення штучних насаджень в аналогічних пустельних умовах на невеликих площах. А тут — 80 тисяч га! Кому як не лісівникам та лісовій науці, самовіддані представники якої вклали душу і життя у створення рукотворної "Гілеї" в умовах напівпустельних пісків, знати ціну й історію цього дива. І це не просто слова, — кварцовий пісок, наче наждак, точив і точить легені лісників, трактористів та лісокультурниць. Він століттями стає на заваді людині, яка хотіла жити у, здавалося б, райських умовах лагідного південного сонечка між двома теплими морями. Але... Костогризове, Карабаї, Чалбаси, — людським горем та болем віддають ці старовинні назви українських поселень, знесилені колись пиловими бурями, браком води та жорстокими набігами кочівників. Досі щільність населення Херсонщини одна з найнижчих в Україні.
Деякі випускники столичного лісогосподарського факультету лише з часом змогли зрозуміти слова знаменитого професора-лісівника Д.Лавриненка, 105-річчя від дня народження якого відзначають нинішнього року, що справжні лісівники працюють у степу. Не на Поліссі, де ту ж "небажану — сама росте" березу важко вилучити з культур, а в степу, де ще треба зуміти її виростити і зберегти. Яких лише порід дерев та чагарників, варіантів, схем, методів посадки й захисту деревних рослин за 200 років не випробували (і досі випробовують) місцеві лісівники! Розуміючи безвихідь, проклятуща царська держава виділяла золоті червінці на створення та роботу першого лісництва у степу, щоб якимось чином зупинити піщані бурі, які за лічені дні засипали до дахів хати місцевих селян. Згодом — безжалісна радянська влада показала близьким і далеким сусідам, як треба створювати в пустелі величезні масиви рукотворних лісів. А сучасна, рідна, українська держава вчинила до смішного просто й раціонально: відмовилася фінансувати заходи збереження лісового господарства Півдня. А навіщо ж йому допомагати: ліс якось росте, ще не весь згорів, можна і в затінку відпочити, і грибочків позбирати, пополювати, та й деревина вже дозріла — не лише дрова, а й ділова.
10 грудня 2018 року, як повідомляє прес-служба Херсонської обласної ради, відбулося знакове (на її погляд) для лісового господарства області засідання президії наукової ради при облраді (ми й не чули про таких колег), темою якого визначили проблему знищення херсонських лісів та шляхи вирішення екологічної катастрофи, що насувається. Зазначено, що для збереження херсонських лісів керівництво області, з ініціативи голови обласної ради Владислава Мангера, зробило вже все, від нього залежне. У своїй передмові В.Мангер поділився тим, у чому зізналося напередодні керівництво лісових господарств Херсонщини. "Лісники спочатку нам жалілися на те, що їх не фінансує держава з 2015 року, — і це правда… Плану вирубки лісів немає. Точніше, він, теоретично, є, але залишився в Українському державному проектному лісовпорядному виробничому об'єднанні "Укрдержліспроект" (м. Ірпінь)…наразі документів область не має. Ми запропонували лісгоспам: давайте ми викупимо цей проект. Та ні, лісники відмовилися. Знаєте, чому? Тому, що на тих документах, де позначений наш ліс, його вже давно немає! А хто його вирубує та продає на свою користь? Самі лісники…" Без коментарів, бо частина державних лісових підприємств має основну проектну документацію, що забезпечує організацію та розвиток власних установ.
"Найважливішою частиною" цього "зібрання" став виступ доктора біологічних наук, професора, заслуженого працівника освіти України Олександра Ходосовцева, який "провів колосальну роботу", перш ніж запропонувати робочій групі під егідою В.Мангера створити на Херсонщині регіональний ландшафтний парк (РЛП) "Гілея", який однозначно допоможе зберегти наші ліси. Заслужений працівник освіти заявив (цитуємо повідомлення прес-служби), що "штучні лісові насадження, які створювалися протягом майже 200 років, і залишки природної лісової рослинності, яку Геродот ще у IV ст. до н.е. назвав Гілеєю, сьогодні можуть зникнути назавжди. Наслідком цього безпрецедентного негативного впливу будуть:
1) посилення дефляційних процесів;
2) відновлення пилових бур;
3) істотне зменшення біорізноманіття;
Лісівники Херсонщини вважають, що проблема збереження масивів штучних лісових насаджень, створених на Нижньому Дніпрі, набагато складніша, ніж її бачать автори рішення про створення РЛП. Ідея заповідання взагалі як спосіб, точніше — остання можливість збереження залишків дикої природи, не нова, але дуже приваблива. Особливо в часи страшного техногенного тиску виробництва на наші ліси, води, надра. Особливо на Півдні України. Автори ідеї розширення заповідної мережі плутають ідею існування природної екологічної мережі, тобто сукупності всіх привабливих місцевостей природи: водойм, боліт, лісових насаджень, краєвидів, куди входить також мережа ПЗФ (природно-заповідного фонду), з ідеєю розширення заповідної мережі. Популярне вчення про абсолютну заповідність передбачає абсолютну недоторканність збереження природних комплексів. Багатолітній досвід формування мережі ПЗФ, зокрема — НПП (національних природних парків), а також РЛП в Україні свідчить про сучасні тенденції перенесення цієї красивої ідеї на всі об'єкти ПЗФ України.
Який позитив у подальшу професійну та наукову охорону штучно створених лісових екосистем Нижнього Дніпра внесе створення РЛП "Гілея"? З'явиться окремий штат РЛП, що отримуватиме кошти з місцевого чи загального бюджету. Наскільки професійною й доцільною буде ця окрема, далека від лісівництва й сучасних лісових проблем, "команда"? Що входитиме до її функцій, а які функції залишаться за лісівниками та лісовою наукою? Мабуть, функцію "широкої просвітницької роботи" в середовищі самих себе і отримання зарплатні матиме штат РЛП. А функцію охорони, захисту, вирощування і збереження лісу залишать за "злодійкуватими", "ненависними" й "проклятущими" лісниками, які вміють лише ліс палити та красти. Навіщо знадобилася області ця нова "надбудова", коли кошти, витрачені на її створення й існування, можна з користю витратити на професійну, перевірену десятиліттями галузь державного господарювання. Можливо, теперішній владі області це не потрібно? Наприклад, Херсонська обласна рада своїм рішенням затвердила обласну програму "Ліси Херсонщини" на період 2017—2020 рр. Загальний обсяг фінансування програми —146,16 млн грн, у тому числі з обласного бюджету — 47,05 млн грн. Але жоден лісгосп не отримав із запланованих коштів ані копійки. Тоді як навіть у ресурсних областях (Львівська) за Програмою розвитку лісового господарства було виділено чималі кошти на підтримку лісової галузі.
Тож… набагато легше забути про зупинені лісівниками піски і пафосно говорити про "майбутню Гілею", яка стане "складовою екологічної безпеки півдня України". Можливо, доцільніше було б допомогти професійним колективам лісівників південних господарств продовжити справу, яку вони вміють робити, плодами якої пишалася колись держава, а використовуємо які зараз ми всі гуртом?
4) збільшення площ низькопродуктивних земель;
5) загроза існуванню мережі населених пунктів, життю і здоров'ю людей, надійному функціонуванню транспортної інфраструктури".
Крім наукового обґрунтування, О.Ходосовцев запропонував учасникам наукової ради реальні кроки (!), які приведуть нашу область до створення такого потрібного нам (кому — "нам"?) РЛП. Науковців Степового філіалу УкрНДІЛГА на це "зібрання" не запросили, тому ми тільки чули, що в майбутній РЛП планується передача всіх аренних насаджень лісових господарств області, своєю чергою, парк дозволить людям "пересуватися лісом" і заборонить полювання "на теренах "Гілеї". Незрозуміло лишень, як заборона полювання, тобто ведення науково обгрунтованого мисливського господарства, що, згідно із законодавством України, всіх країн Європи й на інших континентах, вважається серйозною галуззю суспільного виробництва з використання природного ресурсу загальнодержавного значення, запобігатиме посиленню дефляційних процесів чи відновленню пилових бур? І ще таке питання: хто контролюватиме чисельність вовків, які тероризують регіон?
Лісівники Херсонщини вважають, що проблема збереження масивів штучних лісових насаджень, створених на Нижньому Дніпрі, набагато складніша, ніж її бачать автори рішення про створення РЛП. Ідея заповідання взагалі як спосіб, точніше — остання можливість збереження залишків дикої природи, не нова, але дуже приваблива. Особливо в часи страшного техногенного тиску виробництва на наші ліси, води, надра. Особливо на Півдні України. Автори ідеї розширення заповідної мережі плутають ідею існування природної екологічної мережі, тобто сукупності всіх привабливих місцевостей природи: водойм, боліт, лісових насаджень, краєвидів, куди входить також мережа ПЗФ (природно-заповідного фонду), з ідеєю розширення заповідної мережі. Популярне вчення про абсолютну заповідність передбачає абсолютну недоторканність збереження природних комплексів. Багатолітній досвід формування мережі ПЗФ, зокрема — НПП (національних природних парків), а також РЛП в Україні свідчить про сучасні тенденції перенесення цієї красивої ідеї на всі об'єкти ПЗФ України.
Який позитив у подальшу професійну та наукову охорону штучно створених лісових екосистем Нижнього Дніпра внесе створення РЛП "Гілея"? З'явиться окремий штат РЛП, що отримуватиме кошти з місцевого чи загального бюджету. Наскільки професійною й доцільною буде ця окрема, далека від лісівництва й сучасних лісових проблем, "команда"? Що входитиме до її функцій, а які функції залишаться за лісівниками та лісовою наукою? Мабуть, функцію "широкої просвітницької роботи" в середовищі самих себе і отримання зарплатні матиме штат РЛП. А функцію охорони, захисту, вирощування і збереження лісу залишать за "злодійкуватими", "ненависними" й "проклятущими" лісниками, які вміють лише ліс палити та красти. Навіщо знадобилася області ця нова "надбудова", коли кошти, витрачені на її створення й існування, можна з користю витратити на професійну, перевірену десятиліттями галузь державного господарювання. Можливо, теперішній владі області це не потрібно? Наприклад, Херсонська обласна рада своїм рішенням затвердила обласну програму "Ліси Херсонщини" на період 2017—2020 рр. Загальний обсяг фінансування програми —146,16 млн грн, у тому числі з обласного бюджету — 47,05 млн грн. Але жоден лісгосп не отримав із запланованих коштів ані копійки. Тоді як навіть у ресурсних областях (Львівська) за Програмою розвитку лісового господарства було виділено чималі кошти на підтримку лісової галузі.
Тож… набагато легше забути про зупинені лісівниками піски і пафосно говорити про "майбутню Гілею", яка стане "складовою екологічної безпеки півдня України". Можливо, доцільніше було б допомогти професійним колективам лісівників південних господарств продовжити справу, яку вони вміють робити, плодами якої пишалася колись держава, а використовуємо які зараз ми всі гуртом?
0 коммент.:
Дописати коментар