Дуже багато біологічних видів нині вже не мають повноцінних умов для тривалого виживання, а тому можуть безслідно зникнути впродовж наступних десятиліть, а окремі — навіть швидше. До таких невтішних висновків дійшли майже 150 дослідників, які проаналізували понад 15 тис. урядових та наукових звітів, зібраних з усіх куточків світу.
У середині минулого століття вчені висунули гіпотезу, що людство відкриває нову епоху — антропоцен, коли саме діяльність homo sapiens стає ключовим фактором, який впливає на довкілля, безоглядно експлуатує природу, зокрема її надра, збіднює біорізноманіття, змінює клімат. "Велике прискорення", яке тоді стартувало, призвело до безпрецедентних змін, що, на думку вчених, загрожують не лише окремим видам рослинного і тваринного світу, а взагалі природним системам, на яких базуються економіка, умови життя людства, добробут на планеті.
Чимало людей зазвичай скептично ставляться до прогнозів учених та дослідників, які стосуються природних ресурсів, кліматичних змін, біорізноманіття. З різних причин. Найчастіше саркастично посміхаються: "Ну зникне десь там десяток-другий рослин, тварин чи комах, то й що? Хіба ми без них не обійдемося?!"
Навіщо нам болото
Щоб відповісти на ці запитання, спробуйте спочатку знайти зв'язок між бобрами та забрудненим повітрям у Києві, Львові, інших великих і малих населених пунктах. Є підказка. Щоліта, ближче до осені, в нас повсюди горять торфовища, отруюючи повітря на десятки чи навіть сотні кілометрів довкола. Гасити їх важко, бо торф має свої особливості, і якщо ділянку не залити повністю водою, то вогонь, схований углибині, знову вискочить на поверхню. Цього літа через спеку й посуху такі займання почалися раніше. На початку липня всього лише за два вихідних дні на Київщині вигоріло близько 20 га лісу та сухостою в різних районах області, оперізуючи столицю димовим кільцем. Грози та зливи допомогли швидше впоратися з вогнем, не пустили його на торфовища. Та чи надовго.
Коли осушували болота, теж казали, що без них легко обійдемося — мовляв, користі з них ніякої, тисячі гектарів без діла гуляють. На державному рівні ухвалювали грандіозні плани осушування боліт, не звертаючи жодної уваги на застереження вчених, які попереджали, що не можна так грубо втручатися в екосистему. Бумеранг, як відомо, має здатність повертатися.
На думку директора заповідника "Розточчя" Ярослава Бовта, "на місці висушених боліт кількість пожеж збільшується рік у рік. То була величезна помилка, наслідки якої трагічні. Тільки за останні п'ять років пожеж у районі побільшало на 50%. Оскільки збільшується кількість гарячих, посушливих днів, то й ризик загоряння теж постійно зростає. Проаналізувавши зміни клімату, які відбулися останніми роками, науковці підготували "План адаптації місцевих громад Яворівщини (Розточчя, Львівська обл.) до наслідків зміни клімату в умовах території з високим природоохоронним статусом".
Після розрахунків та докладного обговорення вирішили реанімувати болото, яке колись висушили за наказом згори.Оскільки заповідник дуже залежний від води, потрібно було знайти спосіб, як її повернути на цю територію. Обійшлися без великих витрат, бо знайшли способи, з допомогою яких поступово локально піднімали рівень грунтових вод, використовуючи дренажні канали, збудовані ще під час осушення. Рішення було правильним, — уже цієї весни вода розлилася, затопивши чималу територію болота й урочища.Дослідники впевнені, що це допоможе стабілізувати екологічну ситуацію, підвищити продуктивність колись осушених земель, а головне — значно зменшити кількість пожеж.
Заповідник "Розточчя", створений понад 30 років тому, єдиний на Львівщині. Він унікальний тим, що розташований на межі Поділля, Полісся і Карпат, тут можна зустріти представників флори і фауни, характерних для цих територій. Щоб зберегти це унікальне природне багатство, "Розточчя" отримало найвищий рівень заповідності. До речі, заповідник продовжується і з польського боку, правда, там він займає значно більшу територію.
Бобри проти глобального потепління
Згідно із законодавством, у заповіднику заборонена будь-яка господарська діяльність, — тут не дозволено збирати лісові ягоди та гриби, рубати дерева і навіть забирати ті, котрі впали під час буревію чи всохли.
Більшість його території займають соснові, букові та дубові ліси. Однак їх здоров'я останнім часом викликає занепокоєння, — глобальне потепління, велика кількість засушливих днів, дефіцит вологи у грунті та в повітрі негативно позначаються на деревах. Та, власне, й на кущах та інших видах рослин. Колись тут росло багато болотної журавлини, якою ласували тетеруки. Зоологи кажуть, що ці ягоди рятували здоров'я птахів — робили їх витривалішими, допомагали позбутися паразитів. Коли в заповіднику поменшало води, спочатку це зачепило рибу, яка там водилася, потім зникла журавлина, після чого відлетіли тетеруки, незадоволені збіднілим меню. Не витримали й дерева, особливо постраждали буки, які люблять "пити" багато води.
Рятувати екосистему людям допомагають добровільні помічники — бобри. В заповіднику розповідають, що припливли вони річками Розточчя з польської території. Мабуть, скористалися безвізом, і вже досить незле облаштувалися в українському болоті. Поруч із загатами, які створили люди, ростуть греблі, збудовані бобрами. Цих невтомних помічників тут нарахували вже понад сотню.
Заступниця директора заповідника Галина Стрямець вважає, що "бобри не лише будують греблі, а й очищають береги річок від зайвої рослинності, прибирають повалені дерева. Це їхня "відповідь" на виклики, які несе глобальне потепління.
Окрім видимих кліматичних сюрпризів, є поки що малопомітні, проте не менш загрозливі. В Україні, як і в інших державах, багато соснових лісів. Сосна звичайна не вибаглива ні до родючості ґрунту, ні до його вологості. Здавалося б, зі змінами клімату цим лісам нічого не загрожує. Але останнім часом лісівники Північної Європи констатують масове всихання сосни. Її пошкоджують короїди, які природно гинуть при температурі, нижчій від —28 градусів. А через потепління короїди активно розмножуються, під корою їм нічого не загрожує, боротися з ними досить проблематично. На Розточчі ми теж маємо приклади локального всихання сосни. В умовах потепління краще почуваються різні чужорідні види, такі як червоний дуб, золотарник канадський, борщівник Сосновського, амброзія, але вони витісняють місцеві види, що є небажаним явищем.
На одному з семінарів професор Іван Круглов показав десятки космічних знімків Розточчя. Температура повітря над містом і лісом у літні місяці в середньому різниться на 5 градусів, а над старовіковими буковими лісами Розточчя нижча аж на 7 градусів. Висновок очевидний — чим більше матимемо лісів, особливо старих букових, тим краще будемо захищені від природних катаклізмів".
Заповідники і резервати
"Розточчя" — не просто заповідник, це — біосферний резерват. Для нас — нове поняття і нова філософія в цій сфері. В Україні запущено міжнародний проект "Екосистемна адаптація до кліматичних змін та стійкий регіональний розвиток шляхом розширення можливостей українських біосферних резерватів", перший етап якого триватиме три роки. За цей час відбудеться апробація нових підходів до зміни клімату у трьох біосферних резерватах України: "Розточчі" (Львівська область), "Деснянському" (Сумська область) та "Західному Поліссі" (Волинська область).
За словами заступника міністра екології Василя Полуйка, "особливістю проекту є те, що внаслідок адаптації до кліматичних стресів виграє не тільки природа, а й населення, яке щоденно користується її ресурсами. Головне завдання резерватів — не лише збереження довкілля, а й гармонійна взаємодія природи та людей, які живуть поруч. Цим, власне, й відрізняється резерват від заповідника, де заборонена будь-яка господарська діяльність людини.
Зміну клімату ООН називає найбільшою загрозою для природи й людства у ХХ1 столітті. В цьому контексті, результати проекту, який розробляє пропозиції для адаптації екосистем і господарської діяльності на прикладі біосферних резерватів, є стратегічно важливими. Кліматологи рекомендують адаптуватися до нової реальності, а біосферні резервати саме й можуть стати ілюстративними пілотними майданчиками для екосистемної адаптації.
На черговому засіданні координаційної ради проекту ми обговорили дальші кроки в напрямі адаптації екосистем до змін клімату. Йдеться про перехід від хвойних монокультур до змішаних широколистяних лісів, створення елементів зеленої інфраструктури в агроландшафтах, які вже довели свою ефективність".
Над реалізацією міжнародного проекту працюють експерти Фонду Міхаеля Зуккова (Німеччина) і Центру еконіки та управління екосистемами при Університеті сталого розвитку Еберсвальде (Німеччина) спільно з Мінекології України .
У травні нинішнього року німецькі та українські вчені, дослідники й експерти зустрілися у Києві на засіданні координаційного комітету проекту, а потім поїхали у біосферні резервати, щоб на місці побачити, як реалізуються накреслені плани, а також поспілкуватися з людьми, які там мешкають. Особливою подією для всіх стала зустріч із Міхаелем Зукковим, екологом, чиє ім'я добре відоме не лише в Європі, а й в усьому світі.
Міхаель Зукков багато років віддав природоохоронній діяльності, написав чимало наукових праць, входить до численних наукових і громадських комісій, асоціацій та фондів охорони природи. Діяльність професора здобула високу оцінку, — його нагороджено премією "За правильний спосіб життя" (Right Livelihood Award), яку називають альтернативною Нобелівською премією в галузі екології.
Ці кошти пішли на створення (1999 р.) Фонду Міхаеля Зуккова, першого благодійного фонду захисту природи, який поставив за мету "зберігати і підтримувати екологічний баланс".
"Наша головна мета — боротися з глобальними змінами, антропогенним впливом та забрудненням довкілля. Ми мусимо дати природі час на відновлення. Пора переходити від моделі економічного зростання до соціальної моделі, що фокусується на екологічному розвитку та гармонії з довкіллям", — переконаний професор Міхаель Зукков.
Співпраця німецьких і українських вчених та екологів розпочалася 2016 р., коли вони разом досліджували старі ліси й праліси в українських Карпатах. Після того, як підготували і видали каталог пралісів, зайнялися заповідниками та біосферними резерватами.
"Професор Міхаель Зукков виступав ініціатором створення багатьох резерватів у Німеччині. Один із напрямів діяльності його фонду — підтримка резерватів і територій для сталого розвитку в різних країнах, у тому числі в Україні, Грузії, Білорусі, — пояснює національний координатор проекту, доцент Львівського національного університету ім. І. Франка Анатолій Смалійчук. — Загалом, ця ідея досить цікава й продуктивна. Коли раніше створювали заповідники, намагалися все обмежити й заборонити, що дуже не подобалося людям, які постійно там проживали, вели якусь господарську діяльність. Споконвіку вони збирали гриби, ягоди, заготовляли дрова, матеріали для ремесел тощо, — і раптом там поставили табличку "заповідник" і сказали — зась! Це руйнує звичний спосіб життя, відштовхує людей від самої ідеї заповідника. Можливо, на якихось територіях треба робити саме так, але найчастіше слід шукати інші підходи.
Безумовно, потрібні заповідники, де будуть досліджувати, які процеси відбуваються без впливу людини на дику природу, як вона адаптується до змін клімату на планеті. Але загалом, у великих масштабах, це має бути система, яка створює баланс інтересів — людини і природи.
В українському законодавстві є поняття "природний заповідник" і "біосферний заповідник". А тепер вводиться поняття "резерват". Але його застосовують лише там, де є сертифікат ЮНЕСКО, є відповідність визначеним критеріям та певна цінність.
Усі знають, що Львів — це світова спадщина ЮНЕСКО. Водночас і природні об'єкти ЮНЕСКО визнає важливими для збереження. Ті ж таки праліси — це природна спадщина, яку так само, як і культурну, слід зберігати.
Резерват має більшу територію, ніж заповідник, до того ж він чітко зонований. Зона ядра — це абсолютна заповідність, буферна зона — для збереження ядра і обмеженої діяльності. А транзитна — це там, де господарська діяльність дозволена, але вона має відбуватися у злагоді з природою.
Таких прикладів у світі багато. Мені дуже запам'яталася поїздка в Дублін, де ми ознайомилися з резерватом "Дублінська затока". До нього входять повністю територія затоки та всі індустріальні споруди дублінського порту, через який проходить 90% всього експорту-імпорту в країну. Цей досвід вартий уваги.
У багатьох європейських країнах резервати допомагають відновити екобаланс, дають можливість розвивати органічне землеробство, туризм, займатися різними видами господарської діяльності. І в Україні біосферні резервати можуть стати тими майданчиками, які покажуть приклад іншим територіям, дадуть поштовх новій діяльності".
0 коммент.:
Дописати коментар