Україна наздоганяє світові показники

Площі національних природних парків збільшать

Станом на цей рік, площа природно-заповідного фонду (ПЗФ) нашої держави становить близько 6% від загальної. Разом з цим, середній показник в європейських країнах дорівнює 15%.

Відомо, що світова природоохоронна система включає об’єкти ПЗФ, завданням яких є підтримання та покращення екологічного стану певних територій. Одна з форм ПЗФ – національні парки, мета яких – виконання природоохоронних функцій на своїй території та отримання коштів за рахунок рекреаційних послуг.

Нині в країні реалізується ряд проектів, спрямованих на збільшення площі ПЗФ. Зокрема, вирішується питання щодо організації національного природного парку “Бойківщина” на території Турківського району Львівської області.

Ідею розширення площі природно-заповідного фонду області підтримують начальник Львівського ОУЛМГ Анатолій Дейнека та директори Боринського та Турківського держлісгоспів.

Розуміючи важливість реалізації проекту, зацікавленими сторонами досягнуто домовленості та запропоновано до складу національного природного парку включити землі держлісфонду загальною площею 7,9 тис. га, при умові функціювання НПП “Бойківщина” в структурі Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до наукових обґрунтувань територія, на якій проектується національний природний парк “Бойківщина”, вирізняється високим рівнем біотичного різноманіття та відіграє визначну екостабілізаційну роль у межах Головного Європейського вододілу в басейнах рік Стрий та Дністер. Окрім цього, на території Турківщини зосереджена низка пам’яток історії та архітектури етнографічного регіону Бойківщина, які можуть стати базовими осередками розвитку туристичного та рекреаційного використання.

– На національний парк покладаються важливі завдання, – наголошує Директор ДП “Боринське лісове господарство” Михайло Ільницький, – серед них збереження цінних природних комплексів та підтримання екологічної природної рівноваги в регіоні, проведення науково-дослідної та екологічної освітньо-виховної роботи, створення умов для організованого туризму та рекреації.

Робота щодо збільшення площі ПЗФ триває кілька десятиліть поспіль. Так у 2013 році був створений національний природный парк “Верхнє Побужжя”, що розташований на Хмельниччині. Його площа становить понад 108 тис. га.

24 листопада 2015 року у Херсонській області створений НПП “Нижньодніпровський”, до його території включено 801 тис. га. земель державної власності.

Фахівці Приазовського національного природного парку наголошують, що нерідко при організації нових парків ініціатори стикаються з рядом проблем. Серед них: недостатнє фінансування, відсутність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та проекту землеустрою з організації встановлення меж території парку, проектних робіт по організації діяльності парку.

Беззаперечно, національні природні парки є універсальними об’єктами природно-заповідного фонду України і основою формування національної екологічної мережі. Тенденція збільшення парків, яка згідно Програми формування екомережі (повинна складати до 10,4% від площі нашої країни), може забезпечити збереження ландшафтного та біологічного різноманіття на території України.

В контексті перспектив розвитку, багатофункціональність парків дозволяє їм самостійно вести деякі види господарської діяльності, які дають можливість отримання додаткових джерел фінансування, що в умовах недостатнього бюджетного фінансування є умовою становлення і успішного розвитку цих об’єктів ПЗФ.

Нагадаємо, що у лісах, які належать до сфери управління Держлісагентства, станом на початок 2018 року створено майже 3,3 тис. територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею близько 1,3 млн. га, а заповідність підпорядкованих лісів становить 16,4%.

Раніше “Український лісовий портал” повідомляв, що фахівці обласного департаменту екології та природних ресурсів і восьми райдержадміністрацій Одеської області створять упродовж 2018-2020 років 12 нових заповідних об’єктів і територій природно-заповідного фонду загальною площею майже 30 тисяч гектарів.

Довідка

Система національних природних парків почала формуватися з 1980 р. – з часу створення першого – Карпатського НПП. На сьогодні в Україні існує 49 національних природніх парков.

Дмитро Олешка
https://www.lisportal.org.ua/93783/

Далі...

Триває збір підписів проти будівництва другого Буковелю у Карпатах

У мережі збирають підписи під петицією до президента, Кабміну та Мінекології під назвою «Захистимо Парк льодовикового періоду у Карпатах від забудови!» Величезний туристичний проект в українських Карпатах загрожує 14 тисячам гектарів лісу.



Йдеться про плани забудувати одне з найкрасивіших місць країни – гірський масив Свидовець у Закарпатській області.

Уперше про цей скандальний проект стало відомо у 2016 році. Вже тоді очікувалося, що він стане ще більш масштабним і розкішним, ніж найвідоміший наразі в Україні гірськолижний курорт “Буковель”, йдеться на сторінці ініціативи “Звільни Свидовець”.

Свидовецький масив — один серед найцінніших осередків біорізноманіття українських Карпат із щонайменше 93 видами флори та фауни, які включені до Червоної книги України (2009), понад сотнею регіонально рідкісних для Закарпаття видів рослин й тварин, ендеміків й реліктів, десятками рідкісних європейських типів оселищ та рослинних угруповань Зеленої книги України (2009), фрагментами приполонинських пралісів, а також із 7 унікальними для України льодовиковими озерами й льодовиковими формами ландшафту, які вже завтра можуть зникнути назавжди.

Екологи стверджують, що заради сумнівної вигоди олігархи знищать фрагмент високогір’я Карпат, завдаючи непоправної шкоди населенню й природі.

Тотальна забудова центральної частини масиву Свидовець об’єктами гірськолижного курорту призведе до помітної втрати водних ресурсів у басейні річки Тиса, їх подальшого забруднення та засмічення, підвищення лавинної активності, а також до зростання загрози катастрофічних повеней, сума збитків від яких із 1998 року для держави вже склала щонайменше 1,281 млрд гривень.

Чиновники лобіюють будівництво гірськолижного курорту-гіганта у Карпатах, який, згідно з анонсами, зможе приймати одночасно «міфічних» 28 тис. туристів. Таким чином вони підтримуюють знищення унікальних льодовикових форм ландшафту і озер льодовикового періоду.

Також планують вирубати понад 850 га лісу, в тому числі фрагменти приполонинських старовікових лісів та пралісів, площа яких дорівнює площі близько 600 футбольних полів. Після таких руйнувань унікальні екосистеми Свидовецького хребта вже неможливо буде відновити, а шкода завдана природі та збитки від екологічних лих значно перевищуватимуть цінність від курорту.

“Новий курорт-гігант разом із Буковелем стане причиною занепаду зеленого туризму у регіоні, оскільки, маючи значні ресурси, він домінуватиме у регіоні і стягуватиме на себе майже усіх туристів, натомість залишаючи крихти для місцевого розвитку. Це призведе до занепаду місцевих громад, які потребують підтримки у розбудові інфраструктури, а не у реалізації спекулятивних проектів”, – вважають автори петиції.

Підписанти вимагають:

1. Зробити процес обговорень публічним і відкритим.
2. Не змінювати цільового призначення земель гірського масиву Свидовець.
3. Захистити Свидовець від тотальної забудови.
4. Зберегти екосистеми басейну річки Тиса та високогір’я Свидовця, шляхом створення нових природоохоронних територій.
5. Посилити контроль за веденням лісового господарства.
6. Cприяти розвитку зеленого туризму на територіях місцевих громад і традиційних для регіону видів господарства.

http://pravda.if.ua/trivaie-zbir-pidpisiv-proti-budivnict/

Далі...

Приватизація в Україні: ретроспективи та перспективи

Українська приватизація була непрозорою, неконкурентною та хаотичною.

© Василь Артюшенко, DT.UA


7 березня 2018 р. набули чинності нові правила приватизації в Україні — Закон "Про приватизацію державного і комунального майна". Влада в черговий раз анонсувала початок "чесної, прозорої та конкурентної" приватизації. Заради припинення корупції на державних підприємствах передбачено швидкими темпами здійснити розпродаж державної власності. Напередодні нового, можливо, останнього етапу української приватизації актуальними є оцінка вже проведеної приватизації, а також аналіз положень нового закону та альтернативних приватизації управлінських рішень щодо державних активів.

Теоретично власником державної власності є український народ, але він ніколи не мав жодного стосунку до того, як продається або експлуатується держмайно.

Українська приватизація була непрозорою, неконкурентною та хаотичною. Її результати є одними з найгірших у світі. З 1992 р. в Україні роздержавлено 133 тис. об'єктів. Державний сектор за цей час скоротився до 16%. І хоча приватизація великих стратегічних об'єктів відбувалася в Україні виключно за грошові кошти, а закон передбачав обов'язкову конкуренцію покупців, 5/6 економічного потенціалу великої європейської країни було приватизовано менш як за 11 млрд дол. США (див. табл.). Це лише 13% номінального ВВП України 1990 р.





Якщо більшість східноєвропейських країн, які мали подібні з Україною стартові умови на початку 1990-х, ефективно трансформували свої командно-адміністративні економіки і розв'язали соціальні проблеми "шокової терапії", то наша країна жодного з чотирьох основних європейських принципів успішної приватизації (швидкість, соціальна спрямованість, ефективний контроль, доступ іноземного капіталу) на дотрималася.

У нас було реалізовано модель формування національного капіталу за рахунок поступової передачі створеної кількома поколіннями українців народної власності радянській партійній номенклатурі, найспритніші представники якої стали новими українськими олігархами.

Приватизаційні процеси підпорядковувалися вузьким лобістським інтересам владної верхівки, а з 2000 р. — і фіскальним потребам. Отримані від приватизації кошти використовувалися на "проїдання". Жоден із ключових політичних гравців не наважився на гру в довгу — вкладання коштів у розвиток і модернізацію.

Державі було завдано величезних збитків, а в осіб, що фактично задарма отримували народні підприємства, лише зростали апетити на захоплення нових об'єктів і за дедалі нижчу вартість.

Насправді чесна і конкурентна приватизація відбулась у нас лише одного разу — "Криворіжсталі" у 2005 р. Виробничі потужності цього металургійного гіганта становлять лише 0,7%від усеукраїнського показника, натомість надходження від приватизації цього одного об'єкта (4,8 млрд дол.) на сьогодні — це 44% усіх надходжень за всю 26-річну історію приватизації.

Економічні підсумки приватизації "Укррудпрому" лише підтверджують висновки: при порівнянному із доходом "Криворіжсталі" сумарному доході десяти гірничорудних підприємств, що входили до складу "Укррудпрому", до бюджету за всі ці підприємства перерахували у 16 разів менше — тільки 278 млн дол.

Законодавча заборона на приватизацію окремих об'єктів — це порожній звук в Україні. Так, пряма норма, що приватизації не підлягають "майнові комплекси підприємств, які здійснюють виробництво основної залізничної техніки (електровози, тепловози, дизель-поїзди, вагони)", не зупиняла зацікавлених осіб. У дивний спосіб з'являвся потрібний "висновок" Мін'юсту, що ця заборона "буквально" не поширюється на приватизацію контрольного пакета акцій підприємств-виробників залізничної техніки. У результаті 76% акцій "Луганськтепловозу" за 58 млн дол. (суму, яка вдвічі менша за річну виручку від реалізації продукції цього підприємства) відійшли російському "інвестору-конкуренту", який ще до окупації Донбасу вивіз до Росії частину виробничого комплексу зазначеного підприємства.

У держави були всі можливості забезпечити власні потреби у залізничній техніці: у доприватизаційному 2006 р. "Луганськтепловоз" виробив 12 тепловозних секцій, 11 електропоїздів, два електровози та один дизель-поїзд. Натомість цей шанс було втрачено. Зате у 2018 р. влада пафосно відзвітувала про нове "досягнення": "Укрзалізниця" закупить у американської General Electric близько 200 дизельних локомотивів і тепловозів за 1 млрд дол. (за ціною близько 4,5 млн дол. за одиницю). Цей контракт із дуже низьким рівнем локалізації виробництва свідчить, що про відродження вітчизняного промислового потенціалу і в цьому уряді піклуватися нікому…

Маніпуляції із дотриманням законів не по формі, а по суті чітко проглядаються і на інших прикладах, зокрема, приватизації Одеського припортового заводу (ОПЗ) та об'єктів енергетики.

Так, два закони України (про приватизацію та про трубопровідний транспорт) забороняють приватизацію магістральних трубопроводів. У них дається визначення, що це не просто "труба", а "технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом". Натомість ОПЗ тричі виставляли на продаж разом із комплексом перевалки.

Скасування приватизації ОПЗ у 2009 р., коли за підприємство було запропоновано 625 млн дол., та обидві провальні приватизаційні спроби 2016-го (зі стартовою ціною 527 млн і 201 млн дол. відповідно) характеризують здійснювану державну політику приватизації як неадекватну та позбавлену належного економічного аналізу і прогнозу. До потенційних збитків держави у розмірі 424 млн дол. можна додати мільярдні збитки заводу від перманентних арештів рахунків, зупинок виробництва, застосування давальницьких схем, а також від здійснення господарської діяльності та корупційних оборудок із постачання газу на підприємство, що призвели до виникнення підтвердженого у міжнародних судових інстанціях боргу ОПЗ за поставлений газ у розмірі вже понад 250 млн дол.

На тлі загострення проблем енергетичної безпеки у світовому масштабі в Україні приватизація найважливіших з точки зору національної безпеки об'єктів енергетики відбувалась і відбувається не у відповідності з вимогами законодавства. Ця приватизація була по суті передачею найважливіших енергетичних об'єктів конкретним фінансово-промисловим групам на заздалегідь визначених неконкурентних умовах — більшість конкурсів відбулися за участі одного або двох учасників і без участі відомих іноземних інвесторів. Як наслідок, ринки постачання електроенергії, газу та інші є повністю монополізованими з нульовим рівнем конкуренції, а найбільший донецький олігарх успішно інвестує кошти не у розвиток підконтрольних енергетичних компаній, а у політичні проекти з метою отримати переважний вплив на прийняття тарифних рішень лише формально незалежним державним регулятором — Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Нічого не вдієш, в Україні рентабельність цілих галузей залежить не від ефективності бізнес-моделі та менеджменту, а від наближеності їх власників до ключових державних інституцій.

Ще одне українське ноу-хау: якщо об'єкт не підлягає приватизації, можна приватизувати його фінансові потоки. Мова про державні морські порти, де насправді державною залишилася лише вивіска. У найбільшому Одеському порту, наприклад, діють близько 200 договорів оренди на об'єкти нерухомості сумарною площею понад мільйон квадратних метрів (90% усієї нерухомості), окремі строком до 2044–2064 рр. Для мінімізації орендної плати (яка у 2014 р. у середньому по всіх портах дорівнювала лише 5 грн/кв. м на місяць) застосовується схема передачі окремо рухомого та нерухомого майна за різними договорами, що дає змогу застосовувати витратний метод оцінки, а не метод доходів від експлуатації фактично цілісних майнових комплексів з надання надзвичайно рентабельних послуг з перевалки вантажів.

Загалом прикладів тіньової, несправедливої приватизації дуже багато. Класикою стали передача державних пакетів акцій до статутних фондів інших компаній, відчуження майнових комплексів через доведення до банкрутства, реорганізація заборонених до приватизації держпідприємств з виокремленням привабливих активів на інші компанії, умисне дроблення контрольного пакета акцій тощо. Вся попередня українська приватизація — це літопис грандіозного "дерибану" народної власності.

Нові часи — нові ризики

Політику подвійних стандартів продовжила і "нова" українська влада. Будучи залежною від західних союзників і зовнішнього фінансування, вона не могла, як попередники, прямо обмежити конкуренцію і виписати умови приватизації під конкретних покупців. Тому політика приватизації звелася до її блокування. Винним у зупинці призначили старий закон, який начебто обтяжував процедури приватизації. Зате у владних кабінетах, як і раніше, замигтіли тіньові "шахматки" з назвами держпідприємств і фракціями парламенту, які беруть їх собі на годування.

З часу Революції гідності постійно відбувається затвердження, розширення і доповнення переліків для термінової приватизації. Без жодного реального продажу хоча б одного великого об'єкта.

Вийшло, що сумарні плани по надходженням від приватизації на 2014–2017 рр. (68 млрд грн) на мільярд перевищили фактичні надходження за всю попередню приватизацію. Фактично ж продали лише на 6% від запланованого. І все через спокусу довше вигідно покористуватися об'єктами держмайна.

А що у Верховній Раді діється, коли в порядку денному стоїть питання про зміни до переліку держпідприємств, що не підлягають приватизації! Кожен депутат так боронить "свою вотчину", що цей 1,5-тисячний перелік системно не перезатверджували з 1999 р. Навіть уже давно ліквідовані об'єкти законотворці не дають виключити з переліку.

Під новий закон, який максимально спрощує процедури приватизації та головним пріоритетом робить захист прав покупців-інвесторів, у держбюджеті України на 2018 р. заплановано зібрати 21,3 млрд грн від приватизації і до кінця цього року продати, серед інших, контрольні пакети акцій ОПЗ, "Центренерго", п'яти обленерго, чотирьох теплоелектроцентралей, "Сумихімпрому", ЗАлКу.

За новими приватизаційними правилами всі об'єкти замість шести поділяються лише на дві групи: малої приватизації вартістю майна до 250 млн грн і великої — понад 250 млн. Об'єкти малої приватизації підлягатимуть продажу на електронних аукціонах. За відсутності попиту передбачено стрімке зниження їх вартості — аж до однієї гривні.

Разом із цим деякі положення нового закону посилюють корупційні ризики, суперечать державним інтересам, порушують права окремих категорій громадян, зокрема, працівників сільськогосподарських підприємств на отримання майна цих підприємств і земельних ділянок при розпаюванні.

Так, скасування передприватизаційної підготовки, обов'язковим елементом якої була інвентаризація всіх активів підприємств, перевірка діяльності керівника та органу управління, створює загрозу амністії всіх злочинних доприватизаційних оборудок.

За значного збільшення майнового цензу (від 70 млн грн річного доходу до 250 млн грн вартості активів) і повного скасування критерію кількості працюючих (було 100 осіб) при віднесенні до об'єктів малої приватизації на розпродаж на ProZorro-аукціонах можуть потрапити не те що середні, а й окремі стратегічні підприємства. Їх приватизація без жодних зобов'язань покупця у інвестиційній, екологічній і соціальній сферах є небезпечною, особливо для містоутворюючих підприємств.

Передбачені способи формування стартової ціни об'єктів малої приватизації (а саме: на рівні балансової вартості активів або номінальної вартості пакета акцій) не надаватимуть потенційним покупцям об'єктивної інформації про стан об'єкта. Без проведення належної оцінки та аудиту у привілейоване становище потраплять кредитори та керівник підприємства, який має широкі можливості для укладання невигідних для підприємства угод напередодні приватизації та викривлення правдивої фінансової звітності.

Надзвичайно конфліктними є положення нового закону, що регулюють правовий статус земельних ділянок під приватизованими об'єктами, які у багатьох випадках є єдиним цінним активом занедбаних підприємств. Оформлення ділянок належним чином, здобуття правовстановлюючих документів, включення до статутного капіталу значно підвищили б інвестиційну привабливість і, відповідно, вартість таких підприємств при їх приватизації. Проте робити це новий закон не зобов'язує навіть при продажу стратегічних підприємств. Більш того, передбачено, що при приватизації об'єктів нерухомості у розпорядження покупця перейде лише та частина земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування і використання приватизаційного об'єкта за призначенням. Вона має бути визначена у шестимісячний строк з моменту реєстрації покупцем права власності на об'єкт приватизації. Ясна річ, що у переможця аукціону і власника первісної земельної ділянки (тобто органу державної влади або місцевого самоврядування) будуть абсолютно різні підходи щодо визначення меж такої частини ділянки. Ця невизначеність, а також окремі протиріччя між законом про приватизацію та Земельним кодексом затягнуть належне оформлення земельної ділянки під приватизованим об'єктом, сприятимуть корупції і погіршать можливості застосування відкритої конкуренції для збільшення надходжень від приватизації.

Звужує права та інтереси держави норма про оскарження приватизаційних угод лише протягом трьох років з дня їх укладання. Це на два роки менше, ніж термін повноважень президента і парламенту, що в умовах практично нульової довіри до влади та судів, відсутності ефективної системи захисту прав власності та інвестицій, а також поширення в Україні випадків рейдерських захоплень бізнесу є замалим строком.

Включення на вимогу покупця у договір купівлі-продажу положень про вирішення спорів у міжнародному комерційному арбітражному суді погіршить можливості держави здійснювати судовий захист своїх прав. При хронічному недофінансуванні держустанов і Фонду держмайна цілком вірогідні затримки або відмови від відстоювання інтересів держави в суді через брак коштів.

Найбільшим досягненням нових правил було заявлено заборону на участь російського капіталу в українській приватизації. Але кілька шпарин у законі насправді залишилося. Зокрема, під заборону бути покупцем не підпадатимуть юридичні особи, бенефіціарними власниками яких є громадяни держави-агресора, що не є її резидентами (тобто не проживають у РФ).

Новим приватизаційним законом передбачено припинення провадження у справах про банкрутство з дня прийняття рішення про приватизацію відповідного об'єкта. Триватиме ця заборона на банкрутство до закінчення одного року з часу завершення приватизації. Такий мораторій безумовно порушує права кредиторів підприємств держсектора та значно ускладнить здійснення ними господарської діяльності, адже їх контрагенти будуть намагатись обмежувати або взагалі уникати відносин із суб‘єктами господарювання держсектора, які в будь-який момент можуть бути звільнені від усталених процедур погашення своїх боргів на невизначений строк (є випадки, коли процедури приватизації тривали в Україні більш як десять років).

Які є альтернативи розпродажу держвласності?

Приватизація не є і не може бути панацеєю прогресивних реформ. Вона є лише одним із можливих управлінських рішень щодо об'єктів держвласності. В Англії, Франції та інших країнах приватизація і націоналізація змінюють одна одну і мають циклічний характер. Альтернативою приватизації є залишення об'єкта у державній власності або його реорганізація чи ліквідація.

Сучасний світовий досвід і українські офіційні дані розвінчують міф, що держпідприємства завжди поступаються приватним в ефективності. При поточному неефективному державному менеджменті у першому півріччі 2017-го внесок держкомпаній (36 млрд грн чистого прибутку) у загальний позитивний фінансовий результат усієї економіки (19%) був більшим, ніж питома вага державного сектора в економіці України (15,8%). За цей період у держсекторі вищою на 3%, ніж у середньому по економіці, була і офіційна середня зарплата.

Загалом, хоча приватна власність має переваги у мотивації, конкурентному середовищі, можливості повного присвоєння заробленого прибутку, державна форма власності при нормальній організації краще дбає про обороноздатність, суспільний добробут і вирішення соціально-значущих, але неприбуткових з точки зору приватного бізнесу завдань. Наприклад, за роки незалежності Україна втратила близько 17 млн робочих місць, з яких 13 млн нових безробітних, заробітчан і нелегалів є "внеском" саме приватизації.

У сучасному світі саме держпідприємства є основним інструментом подолання глобальних кризових явищ. Країни-лідери це зрозуміли, і нині спостерігається збільшення державної присутності в економіці. За розрахунками міжнародних експертів, частка державних компаній у рейтингу Fortune Global 500 збільшилася у 2006–2014 рр. з 8 до 23%. Україна ж наполегливо демонструє протилежний тренд, не розуміючи, що в умовах периферійності своєї економіки потужний держсектор може бути джерелом інвестицій у науку і технології.

Приватизація і ефективний державний менеджмент

Рішення приватизувати/не приватизувати є вибором економічної моделі, яка є похідною від панівної політико-економічної ідеології. За всі роки незалежності України так і не було створено концептуальної стратегії приватизації як складової системного управління об'єктами державної власності з обґрунтованою відповіддю на питання про розмір оптимальної частки державного сектора залежно від галузі.

У 2018 р. нав'язування Україні рецептів тотального розпродажу держактивів за безцінь за європейськими рецептами початку 1990-х не припустиме. Тим більше без роботи над помилками щодо вже приватизованого майна.

Найважливішим елементом цієї роботи могло би бути запровадження грошових компенсацій за раніше приватизовані великі та стратегічні об'єкти за прикладом Великої Британії. У 2007 р. там було зібрано до бюджету 10 млрд фунтів за рахунок одноразового податку на приватизовані урядом М.Тетчер підприємства.

Зупинення тіньового відчуження держоб'єктів і покарання найзухваліших його розкрадачів відновило б суспільну довіру до приватизаційних процесів.

Іншим важливим елементом цієї роботи має бути розширення можливостей використання конкурентних переваг на відповідних ринках, особливо у ПЕК і ЖКГ. Значне зниження питомої ваги ринків з конкурентною структурою реалізації продукції (до 42,7% на початок 2015 р.) свідчить про розвиток в Україні монополістично-олігополістичної моделі, яка є надзвичайно неефективною в нинішніх умовах інституційної слабкості держави та міцних позицій олігархічного капіталу.

На часі перехід від фіскальної до інвестиційної моделі приватизації. Використання приватизації для закриття бюджетних дірок не мало вагомого ефекту — за 2004–2017 рр. приватизаційні надходження в середньому становили лише 1,3% доходів держбюджету. Приватизаційні кошти мають спрямовуватися на модернізацію, інновації та науку. Сподіватися на приватних власників, які, за деякими оцінками, вклали у приватизовані підприємства тільки 2,7 млрд дол., марно.

Обов'язковою має залишитися передприватизаційна підготовка, яка включає можливість реструктуризації для збільшення інвестиційної привабливості та підвищення вартості підприємств.

Неконтрольований процес вилучення виробничих потужностей великих і середніх держпідприємств разом із земельними ділянками або надання їх у довгострокову оренду за низькими орендними ставками має бути зупинений.

Результати перевірок виконання інвестиційних, соціальних, екологічних, виробничих зобов'язань за всіма об'єктами за весь період приватизації мають бути оприлюднені Фондом держмайна для громадського контролю.

Загалом, краще зараз не форсувати приватизації (крім малих, неперспективних у плані оздоровлення або виконання суспільно важливих функцій підприємств), а сконцентрувати зусилля на підвищенні ефективності державного сектора.

Для цього необхідно персоніфікувати політичну відповідальність за результати роботи підприємств і провести корпоратизацію усіх державних унітарних комерційних підприємств. А також утворити єдиний організаційний центр для реалізації функцій управління об'єктами держвласності та сформувати корпус професійних управлінців-держслужбовців, що можуть виконувати функції членів наглядових рад, забезпечити належний рівень оплати їх праці, виходячи із досягнення поставлених цілей і виробничо-фінансових результатів діяльності держкомпаній. Індикатором успіху та метою політики у цій сфері мають стати зміцнення конкурентоспроможності національної економіки та позитивні соціальні наслідки.

https://dt.ua/macrolevel/privatizaciya-v-ukrayini-retrospektivi-ta-perspektivi-272273_.html

Далі...

(Не)прохідні

Чергові вибори до НАНУ вибухнули скандалом.


© nas.gov.ua


"Передвиборна кампанія і вибори проводяться на демократичній основі в умовах повної відкритості, прозорості та поінформованості наукової громадськості".

Статут НАН України

"Таких скандальних виборів я не пам'ятаю", — перша фраза поважного вченого-академіка. Втім, говорити "на диктофон" він відмовився. (Як, до речі, й чимало інших учасників академічного зібрання.)

Після виборів минув уже тиждень, але пристрасті в наукових колах не вщухають. Одні коментують процес долучення до когорти "безсмертних" з позиції ображених (не обрані), інші намагаються проаналізувати те, що сталося, ще інші обстоюють "академічні традиції", а декотрі споглядають все це збоку, відверто кепкуючи. Хоча всім не до сміху...

7 березня відбулися Загальні збори НАН України, під час яких було обрано дійсних членів (академіків) і членів-кореспондентів НАН України. (З переліком новообраних можна ознайомитися на сайті НАНУ.) На 22 вакансії академіків було висунуто і зареєстровано 60 кандидатів, на 69 вакансій членів-кореспондентів — 229 кандидатів (з 84 спеціальностей).

Таємним голосуванням обрали 21 академіка й 67 членів-кореспондентів НАН України.

Академія чи клуб директорів?

Список новообраних, за традицією, відкривають математики. Академіком НАНУ став Роман Кушнір, директор Інституту прикладних проблем механіки і математики НАН України. Членами-кореспондентами (конкурс кандидатів був чималий — більше ніж 5 осіб на одне місце) обрано трьох: завідувача лабораторії Інституту математики Сергія Максименка, директора Інституту прикладної математики і механіки Ігоря Скрипніка, заступника директора ФТІНТ ім. Б.Вєркіна Геннадія Фельдмана.

Математик зі Львова Тарас Банах наступного дня виклав у ФБ свої враження від виборів: "кулуарщина, апаратна гра... правдива наука знаходиться глибоко на "підтанцьовочних" ролях ...Щось я на цих виборах не побачив ні "повної відкритості", ні "прозорості", ні "поінформованості наукової громадськості".

Пост Т.Банаха викликав жваве обговорення. Отут уже коментарі були відверті, без озирання на звання, титули й етичні мотиви.

На підтримку кандидатури Тараса Банаха в НАНУ надіслали листи відомі математики різних країн — зокрема Єфім Зельманов зі США (філдсівський лауреат; це аналог нобелівського лауреата в математиці). Але на це в НАНУ не зважили, мовляв, таких листів підтримки можна організувати скільки завгодно.

У відділенні фізики конкуренція була як ніде — 7—8 осіб на місце. І, на думку авторитетних учених, у деяких випадках пройшли дуже достойні вчені. Але головним критерієм на виборах були не наукометричні показники кандидата, а якісь інші чинники. Тому кандидат, у якого індекс Гірша (h-індекс) 3 в Гугл Сколар, зміг виграти в колеги з h-індексом 45.

Вибори відбувалися в два етапи. Перший і, по суті, визначальний — у відділеннях Академії наук. При кожному відділенні НАН створено експертну комісію. У відділенні фізики і астрономії, яким керує академік Вадим Локтєв, вона, як зазначають науковці, хоч і не була ідеальною, але поставила на перші місця в рейтингу на обрання в академіки відомого фізика-теоретика Валерія Гусиніна (в нього наукометричні показники одні з найвищих), а в членкори — декана фізичного факультету ХНУ ім. В.Каразіна Руслана Вовка. Але Гусинін не пройшов. Незважаючи навіть на лист підтримки нобелівського лауреата. Перевагу на виборах здобув інший кандидат — директор інституту.

Тож за якими критеріями обирали? Згідно з п. 5 Статуту НАНУ: "Дійсними членами (академіками) НАН України обираються члени-кореспонденти НАН України, які створили визнані вітчизняною та світовою науковою спільнотою наукові школи, запропонували підхід до розв'язання наукових проблем, що мають велике теоретичне чи практичне значення, провадять активну науково-громадську діяльність.




Членами-кореспондентами НАН України обираються доктори наук, які мають визнаний вітчизняною та світовою науковою спільнотою науковий доробок, розв'язали наукову проблему, що має вагоме теоретичне чи практичне значення, провадять активну науково-громадську діяльність".

Таке формулювання дозволяє досить вільно трактувати вимоги до кандидатів. За усталеною академічною практикою виборів прохідні місця передусім дістаються тим претендентам, які обіймають керівні посади, — директорам наукових установ, їхнім заступникам та іншим бюрократам від науки. Тоді як справжнім ученим у цьому виборчому шоу, іронізують науковці, дістається роль підтанцьовки. Ось і на цьогорічних виборах дійсними членами НАНУ обрано переважно керівників інститутів та наукових підрозділів. Хоча далеко не всі з них можуть похвалитися вагомим науковим доробком.

"Як відбувалися вибори цього року? Ключове питання: як виділяються місця в академії? Вони "вибиваються". Дуже часто — під певних людей. …Адже це і є наукова корупція! Однак усі знають, що в НАНУ заведено "вибивати" місця під людей. Саме під них підлаштовуються спеціальності, з яких оголошуються вакансії, — ділиться враженнями відомий літературознавець і культуролог, член Національної ради з питань науки і технологій, членкор НАНУ Тамара Гундорова. — Те, що основним чинником останніх виборів стала "система НАНУ", для мене безсумнівно. Власне наука в цій системі відіграє другорядну роль, якщо не сказати, що взагалі ніякої ролі не відіграє. Головне тут — питання влади.

"ДОМОВЛЕНОСТІ" — це слово є ключовим для системи в НАНУ.

Один приклад. Коли мені сказали, що директор Інституту літератури (і академік-секретар відділення!) розіслав до всіх ректорів університетів офіційного листа з проханням підтримати на вчених радах кандидатуру М.Сулими (заступника директора інституту. — Л.С.), я просто не могла в це повірити, бо ж це прямий тиск і використання адміністративної влади".

Домовленості (сленгове — "договорняки") — це не тільки змова голосувати "за" чи "проти" кандидатів на заявлені вакансії. Інший вид "договорняка" — запровадження спеціальності під кандидатуру. Приміром, по відділенню матеріалознавства було дві цікаві вакансії. Одну з них — "матеріалознавство надтвердих матеріалів" явно було "виписано" під конкретного кандидата. Якого — здогадатися неважко. Звичайно ж, під директора Інституту надтвердих матеріалів, що, до речі, пройшов "зі скрипом" (про це нижче).

Персональну вакансію — "матеріалознавство будівельного комплексу" — було також відкрито під кандидата в членкори ректора Придніпровської державної академії будівництва і архітектури В.Большакова. За яке відкриття чи винахід багаторічний ректор удостоївся такої честі — залишається загадкою. Вражає кількість наукових праць кандидата — 1600, в т. ч. 90 монографій! Дюма, Лопе де Вега та інші письменники-рекордсмени могли б позаздрити!

"На Загальних зборах виникло питання щодо нашого відділення — фізико-технічних проблем матеріалознавства, — каже академік Борис Гриньов. — Я був членом рахункової комісії під час виборів у відділенні. Проходили вони так, як і завжди. Ні про які "договорняки" чи корупцію говорити не можна. Є, звичайно, корпоративні інтереси, є групи, які їх проштовхують, але в НАНУ — і тут можу, так би мовити, дати голову на відсікання — немає корупції. Щоби хтось намагався досягти своїх цілей за матеріальну винагороду — я такого ніколи не чув. Тому закиди про корупцію в НАН є голослівними.

В НАН є кілька моновідділень. Фактично це відділення, представлені одним інститутом (так склалося історично) — інформатики; ядерної фізики і енергетики та ін., які "грають" від імені свого інституту, і на виборах проходять насамперед "свої". На мою думку, це потрібно виправляти, можливо шляхом переформатування складу відділень. Тоді вибори будуть більш об'єктивними. У нашому відділенні, де багато НДІ, немає такого, щоб домінував якийсь один інститут.

Вибори у відділенні проходили дуже складно, академіків обирали в три тури. Тобто все відбувалося доволі демократично. Шкода, що не пройшов Валерій Мазур. Але є результат таємного голосування..."




Корупція чи корпоративні інтереси?

Вибори були складними не тільки на першому етапі — у відділеннях. На сесії Загальних зборів також виникали напружені моменти, спалахували пристрасті. Особливо під час обговорення кандидатур і голосування. Підрахунок голосів тривав кілька годин. З'ясувалося, що є, так би мовити, проблемні кандидатури. Тобто такі, які недобирають голосів. Це — Володимир Туркевич, Андрій Рагуля, Володимир Большаков, Тетяна Єфименко, Станіслав Довгий.

Хтось сказав, що потрібно перерахувати, бо не може такого бути. Рахункова комісія взялася сумлінно рахувати. Рахували дуже довго, аж увечері повідомили результат: не пройшли В.Большаков і А.Рагуля.

У декого з учасників голосування виникли запитання: на якій підставі вирішили зробити перерахунок? Хто дав таку команду? А в кулуарах подейкували про можливу підтасовку, підкладені бюлетені.

Втім, голова рахункової комісії академік Олександр Пономаренко запевняє, що все було чесно.

"З проблемних кандидатур, їх виявилося чотири (Туркевич, Рагуля, Єфименко, Довгий), Большаков відсіявся раніше. Ми перераховували по кілька разів. Бюлетені за Рагулю — чотири рази, щоб переконатися в правильності підрахунку, — каже він. — Рагуля набрав
68 голосів (прохідний бар'єр —78). В інших кандидатів, після ретельного підрахунку, вистачило голосів, щоб стати прохідними. Якщо хтось каже про підтасовку чи про те, що були підкладені бюлетені, то це неможливо. Гарантую, що там усе достовірно. Кількість бюлетенів, які були видані для голосування, зійшлася з кількістю підрахованих".

"Можу сказати абсолютно точно: не може бути жодних фальсифікацій результатів голосування. Це виключено, — каже академік НАНУ Володимир Семиноженко. — Не треба плутати політичні вибори, де інструментарій з "каруселями", "вкиданнями", підміною протоколів давно вже випробуваний, і вибори до Національної академії наук України. У НАНУ немає і, я впевнений, не буде таких речей. Той, хто каже про підтасовування бюлетенів, явно необ'єктивна людина, яку не варто слухати.

На цих виборах в одному з виступів навіть пролунало слово "корупція". Я хочу сказати, щоб усі правильно зрозуміли: ні про яку корупцію в загальноприйнятому розумінні не йдеться. Звання членів-кореспондентів і академіків не купуються. А йдеться про те, що певні групи вчених організовуються як прибічники того чи іншого кандидата і здійснюють його підтримку. Називати це корупцією — велика натяжка.

Це не означає, що саму систему виборів не треба вдосконалювати. Треба якось чіткіше формулювати назви вакансій.

Що відбувалося, наприклад, за напрямом "економічна безпека"? Давайте говорити чесно. Питання економічної безпеки — найбільш невдало сформульована спеціальність, бо сюди можна включити і фінансову безпеку, і найактуальніший напрям для України — інноваційний розвиток економіки, і промислову політику тощо. Я не кажу вже про загальні методологічні питання цієї категорії. У кожному із цих напрямів компетентними можуть бути різні кандидати. І вони були. Як можна було їх порівняти? І як можна було все це поєднати в одній спеціальності, я не розумію.

Звичайно ж, після кожних виборів треба робити висновки. А вони, на мій погляд, можуть бути такими.

Перше. Вибори показали надто великий перекіс у бік Києва. Наприклад, від Харкова обрано 11 осіб, що явно применшує роль регіонального наукового потенціалу, який, за різними оцінками, становить до однієї третини.

Друге. Багато хто критикує НАНУ за високий середній вік учених. Омолодження складу академії можна провести, запроваджуючи, наприклад, вікові квоти. Скажімо, кандидати в членкори — до 40—45 років, академіки — до 45—50. Це принесло б користь і самій академії. Важливо ще, щоб не нівелювалося звання членкора й академіка".

Ще один висновок (чи пропозиція) — у коментарі представника молодшого покоління науковців доктора фізико-математичних наук Миколи Іоргова:

"Взагалі я бачу проблему в тому, що суміщаються дві функції звань академіків: 1) типу медалька за наукові досягнення з пожиттєвою доплатою; 2) функція керування великою науковою організацією — НАНУ. Якщо для першої функції я б не обмежував вік, то для другої точно поступово треба запроваджувати вікові обмеження (після того як почнеться стабільне поповнення НАНУ молодими науковцями). Якщо не розділити ці дві функції, то вони весь час будуть впливати одна на одну не найкращим чином: у першу чергу в академіки будуть обирати адміністраторів, бо саме адміністратори керують інститутами НАНУ; обрані адміністратори не завжди хороші науковці, а тому обиратимуть в академіки не найкращих науковців (навіть якщо нових адміністраторів в черзі немає, і можна обирати справжніх науковців); оскільки академікам треба пожиттєво платити надбавку, то вакансій для академіків мало і керують НАНУ люди, яким за 70".

І насамкінець. Ці вибори, як ніякі інші, проявили свій тіньовий бік. І водночас показали, що в академії є сили, які здатні протистояти "системі" й націлені на позитивні зміни.

https://dt.ua/SCIENCE/ne-prohidni-272251_.html

Далі...

Дебютувала виставка полотен Ужгородського лісівника

В Ужгородському центрі гунгарології дебютував художник-лісівник яскравими літніми, зимовими та весняними олійними натюрмортами і пейзажами Василь Лиситчук.

З першого погляду видно, що автор закоханий у природу. Пишні маки, ніжна весна й краса відлиги однаково заманюють поціновувачів високого мистецтва, вселяючи спомини про тепле літо та про зимові вечори біля каміна.

Автор має прекрасний дар до малювання, що підтверджується великими полотнами, представленими на виставці. Їх важче заповнити, ніж малий простір. Видно, що художник володіє технікою олійних фарб, в його творах присутні гра кольору, світла і тіні, автор має смак і свій художній мові. Недаремно він все своє життя присвятив роботі в лісі. Хоч і починав Василь Петрович на Ужгородському лісокомбінаті, періодично займаючи різні посади: майстер, технік-лісівник, помічник лісничого. Потім уже й інженер, заступник начальника відділу об’єднання “Закарпатліс”, секретар Закарпатського обкому профспілки працівників лісової та деревообробної промисловості, генеральний АТ “Українська лісоторгова біржа”, а з 2000 року – помічник лісничого в ДП “Ужгородське ЛГ” і от тепер художник!

– Мені здається, що будь-яка людина наділений великим даром – відчувати красу навколишнього світу, відчувати гармонію ліній, милуватися різноманіттям відтінків кольорів, – каже Василь Петрович. – Будь-яка картина – це зображене на полотні світовідчуття художника … У моєму випадку – це картини з лісу, з мого робочого місця. Писати полотна почав я змалку, з 5-ого класу, але по-справжньому лише тоді, коли вийшов на пенсію. У своїх творах я постаралася перенести всю пишноту навколишнього світу на полотно, наповнивши його своїми власними почуттями та емоціями. Кожна картина – це частина моєї душі.

Як розповів автор полотен, народився він в селі Тимків Новоушицького району Хмельницької області, з дитинства захоплювався мистецтвом. Писав картини для мами. Час від часу він продавав картини і купляв за них продукти та нові фарби. Пізніше поступив у Сторожинецький лісний технікум, а у 1980 році закінчив Ленінградську лісотехнічну академію. У 1973 переїхав у Закарпаття і розпочав свою трудову діяльність у лісах Ужгородщини. Завжди захоплювався живописом, книгами, природоохоронною діяльністю.

А ось нове захоплення для Василя Петровича відкрив відпочинок перед Різдвом. Ось як про це згадує сам автор полотен:

– Одного разу, милуючись красою вечірнього пейзажу перед Різдвом, захотілося відтворити його на картині. При цьому хотілося передати цю красу якимось незвичайним способом. Оскільки малюванням захоплювався з дитинства, то вирішив залишити за собою добрий слід в історії. Так народилася перша картина “Грот”. Пишу картини для себе, своїх друзів і близьких. Реакція завжди була захоплена. Отримавши в подарунок мої картини, знайомі просили продовжувати це заняття, вдосконалюватися і дарувати радість більшій кількості людей. Наразі мною написано понад 200 полотен, частину з яких я з радістю представив на цій виставці.



Прес-служба Закарпатського ОЛУМГ

http://nowyny.com/news/debjutuvala_vistavka_poloten_uzhgorodskogo_lisivnika/2018-03-16-11391

Далі...

В Раду поступил законопроект об усилении ответственности за браконьерство

Предварительно рассмотрен законопроект об усилении борьбы с нарушителями правил охоты, рыболовства и лесопользования.

Предложенный текст документа обсудили на заседании парламентского комитета по вопросам экологической политики, природопользования и ликвидации последствий Чернобыльской катастрофы, передает Юрлига.

Так, предложенным проектом предусматривается:

- запретить охоту с применением или использованием тепловизоров, а также с нарушением правил обращения с охотничьими животными при охоте на них, определенных статьей 20 Закона "О защите животных от жестокого обращения";

- запретить сплошные, постепенные и комбинированные рубки в лесах, в которых выделены особо защитные лесные участки;

- детализировать перечень природоохранных органов, должностные лица которых могут быть уполномочены проводить досмотр вещей;

- расширить перечень органов, должностные лица которых имеют право изымать вещи и документы, являющиеся орудием или непосредственным объектом правонарушения, обнаруженные при задержании, личном досмотре или досмотре вещей.

Указанные выше права планируется предоставить должностным лицам Госэкоинспекции, службы государственной охраны природно-заповедного фонда, центральных органов исполнительной власти, реализующих государственную политику в сферах лесного и охотничьего хозяйства.

В своем заключении Минагрополитики выразило замечания относительно изменений в Лесной кодекс, поскольку леса, в которых выделены особо защитные лесные участки, независимо от воли человека могут повреждаться пожарами, вредителями, болезнями леса и другими стихийными бедствиями. Ликвидация последствий такого повреждения лесов требует проведения соответствующих мероприятий, предусмотренных законодательством, в том числе - рубок.

Минагрополитики считает, что законопроект нуждается в доработке, а Минэкологии в своем заключении сообщило об отсутствии замечаний к проекту.

Главное научно-экспертное управление высказало ряд замечаний, и считает, что по результатам рассмотрения в первом чтении законопроект может быть принят за основу с последующим учетом высказанных замечаний.

Комитет рекомендовал Верховной Раде по результатам рассмотрения в первом чтении принять соответствующий законопроект № 7464 за основу.

Как сообщала "Страна", в Закарпатской области на границе задержали вооруженных до зубов браконьеров. В 300 метрах от границы пограничники обнаружили автомобиль и двух человек с оружием, которые попытались скрыться.

Отметим, что в парке Лимпопо в ЮАР львы съели браконьера и оставили голову.

21:23, сегодня


https://strana.ua/news/130162-v-komitete-rady-rassmotreli-zakonoproekt-ob-usilenii-otvetstvennosti-za-brakonerstvo.html

Далі...

Депутатам пропонують прийняти за основу проект щодо введення заборони на суцільну вирубку ялицево-букових лісів на гірських схилах Карпатського регіону

Депутатам пропонують прийняти за основу проект щодо введення заборони на суцільну вирубку ялицево-букових лісів на гірських схилах Карпатського регіону №6749/П зареєстровано 16.03.2018, зазначається на сайті www.zakonoproekt.org.ua із посиланням на джерело у Верховній Раді України.

Проект вніс

Головним комітетом визначено Дирів А.Б. Комітет Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

16.03.2018

http://www.zakonoproekt.org.ua/Deputatam_proponujutj_pryjnjaty_za_osnovu_proekt_shhodo_vvedennja_zaborony_na_suciljnu.aspx

Далі...

Власти Таллинна напоминают жителям об ответственности за беспокойство птиц

У большинства видов обитающих в Эстонии птиц через пару недель начнется период гнездования, напоминает Раэпресс.

Это значит, что люди должны считаться с большей ранимостью и большей пугливостью птиц, а главное, не позднее 1 апреля завершить весеннюю рубку леса.

Периодом гнездования считается время с 1 апреля по 31 июля.

Таллинский департамент охраны окружающей среды призывает на этот период вообще не планировать рубку. Если же это крайне необходимо, то надо предварительно убедиться, что при этом не пострадают птичьи гнезда.

Закон об охране природы запрещает намеренное истребление особей, гнезд и яиц птиц, а также запрещает беспокоить птиц. Разрешение на такого рода действия дается Государственным департаментом охраны окружающей среды только в случае угрозы жизни, здоровью или имуществу человека.

О нарушениях закона просьба сообщать по дежурному телефону Инспекции по охране окружающей среды 1313.

16.03.2018 17:14

http://stolitsa.ee/205255

Далі...

Половина всей флоры и фауны планеты может исчезнуть к 2100 году

Богатые природным разнообразием области, такие как тропический лес Амазонки, могут лишиться половины всех видов растений и животных, если интенсивность выбросов парниковых газов не будет взята под контроль. Экологи предупреждают, что больше всех от глобального потепления пострадают черепахи, слоны, тигры, снежные барсы, гигантские панды и белые медведи.

В новой работе британских ученых было установлено, что даже ограничение глобального потепления до 2°С приведет к тому, что четверть всех видов растений и животных может исчезнуть из самых важных природных зон Земли.

В исследовании представлены перспективы влияния климатических изменений на растения, млекопитающих, рептилий, птиц и земноводных в диких природных местах – от реки Амазонки до реки Янцзы в Китае и Галапагосских островов. Сценарий, при котором повышение температуры достигнет 4,5°С, приведет к тому, что к 2100 году листопадные леса Африки потеряют 80% млекопитающих, а 67% растений исчезнет из тропических лесов Амазонки. Всего самые уязвимые природные зоны планеты потеряют до 50% флоры и фауны, передает naukatv.ru.

Профессор Рейчел Уоррен, ведущий исследователь из Университета Восточной Англии, говорит, что ограничение глобального потепления до 2°С несомненно предпочтительнее для дикой природы, поскольку в этом случае мы потеряем только 25% видов флоры и фауны. Изменения в экосистемах под воздействием климата уже можно наблюдать повсюду, и прогнозы говорят, что их рост будет только усиливаться.

19:40, 16 Mar 2018

https://www.vesti.md/?mod=news&id=89860

Далі...

Вовка боятись — у ліс не ходити

Три-чотири роки тому в лісах Житомирщини мешкало 120 вовків. Нині спеціалісти лісових і мисливських господарств кажуть про наявність приблизно 200 тварин.

НА ПІВНОЧІ області, у яке село не завітайте, всюди вам розкажуть про зустріч із сіроманцями. Як от у Селезнівці Овруцького району. Щоправда, історія з нападом хижака трапилась кілька років тому, але переповідають її так, неначе це було вчора.

Мешканці с. Обиходи Коростенського району справді потерпають од вовчих набігів. Населений пункт оточений лісами, тому щозими хижаки наближаються впритул до осель. Селяни чують, як вони виють. За словами сільського голови, у селі вже не залишилося безпритульних псів. Можуть і домашню собаку загризти, цього року було кілька таких випадків. А жителька села пані Людмила якось зустріла одного на дорозі серед білого дня. «Дуже великий був хижак. Він мене побачив, хвилин п’ять постояв, а потім спокійно пішов у напрямку лісу», — говорить жінка. Селяни припускають — вовки забігають у село з Древлянського заповідника. Він за два-три кілометри звідси. А полювати там заборонено. Місцеві мисливці нещодавно провели облаву у навколишніх лісах. Вполювали лише одного хижака, але постріли налякали зграю, тож другий тиждень тут відносно спокійно.

В Олевському районі люди теж бачили сіроманців, а єгер ТОВ «Мисливський клуб Романівський» Микола Нестерук натрапив у лісі на трьох вовків. Каже, вони вже з’їли майже всіх бобрів на тутешніх водоймах, загризли кількох косуль.

Жителі Житомирщини пояснюють таку активність хижаків голодом. Мовляв, у лісах стало зовсім мало зайців. Дехто вважає, що вовки стали частіше з’являтися біля осель через нещадну вирубку лісів — поменшало хащів, де вони могли легко вполювати здобич. Інші певні, начебто зграї збільшилися через... здичавілих домашніх собак, які не бояться людей і ведуть вовків у села.

А що про це думають фахівці? Завідувач сектору мисливства обласного управління лісового та мисливського господарства Роман Логвінчук каже, що приводу для хвилювання немає. Вовки споконвіку водились у лісах Овруцького, Коростенського, Народицького, Радомишльського, Коростишівського, Новоград-Волинського, Олевського та Малинського районів. Останнім часом їхня популяція дійсно зросла, та це аж ніяк не позначається на кількості контактів хижаків із людьми. Щороку спостерігається наближення сіроманців до осель, проте надзвичайних випадків не траплялось. До речі, найчастіше вовки нападають не взимку, а влітку, під час випасання корів, телят та овець. І зазвичай не зграєю, а наскочують тварини-одинаки, часто хворі на сказ. Саме такий приходив до Селезнівки, але його ліквідували, відтак хижаки туди не потикалися.

Щодо собак, то вони справді легка пожива для вовка. Навіть мисливські породи безсилі проти зграї. Та все одно такі напади не означають, що нинішнього року вовки надзвичайно голодні. Дичини в лісах удосталь, незважаючи на зниження популяції зайців. Бо довговухі не основна здобич хижака — вовки радше полюють на бобрів, косуль та молодняк диких кабанів. А щодо «собакововка», то такі схрещення в Україні взагалі не зустрічаються.

Тож говорити про катастрофічне нашестя вовків нема підстав. Тим більше що працівники служб єгерської та лісової охорони постійно проводять полювання на них задля регулювання популяції цих тварин.

Михайлина ЗІНЧУК.
Житомирська область.

http://www.silskivisti.kiev.ua/19568/index.php?n=38392

Далі...